Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини
Подождите немного. Документ загружается.
Протягом 1689 р. Мазепа надавав універсали ніжинському пол
ковнику Степану Забілі, генеральному судді Михайлу Вуяхеви
чу, трьом охотницьким полковникам — Герасиму Васильовичу,
Степану Яворському та Іллі Новицькому.
Царські жалувані грамоти отримали близькі до гетьмана пол
тавці: військовий канцелярист Василь Чуйкевич (20.08.) і Леонтій
Черняк, полковники: полтавський Федір Жученко (3.08, на Жуки),
лубенський Леонтій Свічка (3.08.) [1127, 253], чернігівський
Яків Лизогуб (на Слабин), Андрій Гамалія (на с. Середню Буду),
Дмитро Зеленський (на м. Костянтинівку), Павло Герцик (на
Стасівське) [1146, 448]. У вересні були підписані жалувані грамоти
двом обозним — лубенському Дмитру Глухівцю (на с. Луку) і чер
нігівському Величковському (на с. Івановець), трьом суддям —
ніжинському Василю Ігуменському (на с. Дівиця), полтавському
Петру Буцькому (на с. Мартинівку), чернігівському Карпу Мок
рієвичу, двом писарям — чернігівському Івану Скоропадському
(на с. Вихвостове) і ніжинському Йосипу Завадському (на с. Кру
пичполе). Грамоту отримали лише три сотники — конотопський
Федір Кандиба, глухівський Василь Яловицький і Самійло Мок
рієвич, 13 військових товаришів: з Київського полку Трохим Підте
реб, Костянтин Солонина, Яків Солонина (на с. Заворичі і Мокриці),
Гадяцького — Степан Гречаний; Миргородського — Данило Ліс
ницький; Ніжинського — Іван Забіла, Захар Шийкевич (на с. Ша
балинівку з млинами); Чернігівського — Андрій Дорошенко та
Іван Лисенко; Лубенському — Максим Ілляшенко; Прилуцького —
Іван Мирович та Іван Сулима, а також охотницькі полковники —
Григорій Пашковський (на с. Ромашки і млин), Юхим Андріїв
(на с. Порохню), Кожуховський (на с. Загорівку), Степан Яворсь
кий (на с. Юдино з млином).
Разом з цією старшиною 21 вересня отримав грамоту київський
полковник Григорій Вольський і лише 22 вересня — останнім —
переяславський полковник Полуботок.
У поїздці 1689 р. до Москви Мазепу супроводжували 26 значних
військових товаришів. За полками вони розподілялися так: 7 —
Ніжинський полк: Яків Жураковський, Іван Забіла, Василь Забіла,
Семен Савич, Юрій Кожуховський, Костянтин Ширкевич, Федір
Григорович, 4 — Переяславський полк: Дмитрашка Райча, Павло
Полуботок, Іван Мирович, Іван Сулима, 4 — Лубенський полк:
Григорій Гамалія, Михайло Гамалія, Дмитро Зеленський, Василь
Свічка, 3 Чернігівський — Андрій Дорошенко, Іван Лисенко,
251
Козацька еліта Гетьманщини
Кіндрат Тараненко, 2 — Київський полк: Костянтин Солонина,
Трохим Підтереб, 2 — Полтавський полк: Павло Герцик, Іван Іва
ненко, 1 — Прилуцький полк: Дмитро Горленко, 1 — Миргород
ський полк: Данило Лісницький, 1 — Гадяцький полк: Степан
Гречаний. Такий розподіл засвідчував нову розкладку сил, коли
першочергове значення для старшини стали відігравати три пол
ки — Ніжинський, Переяславський, Лубенський.
Старий 107річний Петро Забіла був ще живий [605, 11] і, незва
жаючи на минулорічний похорон своєї дружини, брав участь у по
ході 1687 р. Так, 2 липня цього ж року в таборі під Мартинівкою
біля Пустої греблі він написав сину Тарасу листа, в якому повідо
мив, що віддає йому млин, окрім того, що останній отримає за
тестаментом.
Своєю позицією під час перевороту він забезпечив пристойне
місце у мазепинській ієрархії своєму сину (полковника столичного
полку), а також можливість самому спокійно доживати віку і про
довжувати збагачуватися. Так, ще 27 березня 1688 р. він викупив
другу частину кунашівського млина (один камінь мучний з ступа
ми) у мельничихи Марії Кунахової Пархомихи за «полпята сто
золотих».
Заміна на полковництві ніжинському Яреми Непрака на предс
тавника відомої у Гетьманщині родини Забіл засвідчила лише
активну участь останніх в антисамойловичевській опозиції в остан
ній час його гетьманування. За сім років у Ніжинському полку за
полковника Степана Забіли було три наказних полковники (Ми
кита Довгалевський, Матвій Шендюх, Федір Кандиба). Протягом
цих перших семи років гетьманування Мазепи у Ніжинському пол
ку не бачимо будьяких коливань чи антимазепинських настроїв.
Полк був вірною опорою гетьманові.
Згодом Забілу на полковникуванні змінив племінник гетьмана
Іван Обидовський і шість років очолював полк. На початку лютого
1701 р. він помер у Прибалтиці, де як наказний гетьман очолював
козацький корпус у складі Ніжинського, Чернігівського, Старо
дубського, Київського і чотирьох охочих полків [103, 111]. З почат
ком нового століття пірнач перейшов до Лук’яна Журахівського.
У той період в полку знані три полкові обозні (Ярема Яхневич,
Матвій Шендюх, Федір Кандиба, чотири судді: покозачений шлях
тич гербу «Доленга» [1162, 16] Марко Борсук, Дмитро Максимович
(зі своїх володінь Мазепа передав йому с. Дорогинку [730, 4]), Ва
силь Ігуменський (осадив і володів до смерті сл. Данину [730, 5]),
252
В.В. Кривошея
Лука Жураковський (за листом Обидовського володів батьківським
селом Липов Рог, за ним залишилось і батьківське с. Безуглівка
[730, 5]), чотири полкові писарі: Федір Завадський (володів с. Єв
лашівкою [730, 1]), Дмитро Максимович, Іван Пироцький, Федір
Ярошевицький, дев’ять полкових осавулів: Давид Воленко, Корній
Якимович, Березницький, Лука Жураковський, Михайло Забіла,
Григорій Федченко, Аввакум Ненада (Бакум) [1472, 153–163],
Йосип Тарасевич, Гаврило Толочко. Хорунжому Тимофію Борсу
ку Мазепа надав по Григорію Назаренку с. Бакаївку [730, 3].
На чолі полкових сотень були Василь Ігуменський, Лук’ян Жу
рахівський, Іван Павельченко (отримав після полковника Якова
Журахівського с. Березанку [730, 5]), Іван Пироцький, Григорій
Романовський. Мринськими сотниками були Григорій Федорович,
Семен Великий, Хоминський, Федір Тарасевич, івангородським
Дмитро Лучченко, воронізькими — Опанас Харитонович, Павло
Гудович, Роман Лазаревич, коропськими — Іван Кияшко, Тихін
Довгеля, Дем’ян Кононович, Федір Соломка, Кіндрат Безносий.
Новомлинську сотню очолював Григорій Самойлович, Батуринсь
ку — Дмитро Нестеренко. В Бахмачі сотникували Степан Романо
вич, Самійло Савицький, Степан Гелега. Олишівську сотню очо
лював Леонтій Шрамченко, Шаповалівську — Андрій Небаба,
Конотопську — Ярема Боровка, Андрій Кандиба [649, 11], Іван
Бистрицький. У Кролевці є згадки про наказних сотників Федора
Короля і Федора Стожка. Глухівськими сотниками були Кіндрат
Грудяка, Василь Яловицький, Олексій Туранський. У Янишполі
сотню очолювали Василь Дорошенко, Григорій Яковлевич, Ва
силь Жураківський. Дівицькими сотниками були Осип Шендюх
і Василь Селецький.
Чернігівський і Стародубський полки за Самойловича очолю
вали його сини. Мазепа ж віддав Чернігівський у правління Ли
зогубів, а у Стародубі знайшов опору в особі Тимофія Олексійо
вича.
У Чернігові полковницький уряд перших 11 років тримав ко
лишній канівський полковник, генеральний осавул і наказний
гетьман у Дорошенка Яків Лизогуб (наказними за нього були Ни
чипір ВеличковськийКаленикович, Дмитро Донець, Микола Грем
бецький — усі троє з місцевої чернігівської старшини [663, 1]),
а потім п’ять років Юхим Лизогуб (наказними за нього відомі Дмит
ро Донець і Юрій Затиркевич). З 1705 р. полковником став Павло
Полуботок [1140, 137].
253
Козацька еліта Гетьманщини
Обозну службу очолювали почергово три старшини: Ничипір
Каленикович, Філон Ращенко, Микола Грембецький [663, 1]. Су
дом керували досвідчені Пантелеймон Радич, Карпо Мокрієвич,
Костянтин Стрієвський, Юрій Затиркевич, Іван Мокрієвич.
У 1698 р. полкового писаря Івана Скоропадського змінив син ко
лишнього місцевого полкового писаря Михайла Булавки, зять гене
рального судді Сави Прокоповича, військовий канцелярист Петро.
У 1699 р. його рідний брат Тиміш Булавка як військовий канцеля
рист ГВК був гінцем Мазепи до Москви. Знані шість полкових оса
вулів: Василь Устимович, Дмитро Донець, Василь Маркович, Федір
Зеленський, Микола Грембецький, Степан Бучинський, три пол
кові хорунжі: Іван Терпицький, Іван Чечель, Прокіп Якубович.
Серед полкових сотників джерела згадують Самійла Мокрієви
ча, Юрія Затиркевича, Івана Гломозду, Яська Крутеня, Івана Уля
новича. Киселівськими сотниками були Григорій ДаценкоБобо
нок, Василь Стаховський, Василь Яценко, Іван Якименко,
Михайло Окупчинський, Гнат Сахновський, Назар Пікуль, Михай
ло Окупчинський. У Березні сотню очолювали Самійло Мокрієвич,
Прокіп Мандрика, Тарас Забіла, Василь Скоропадський [1151,
727]. У Волинці сотникували Стефан Милорадович, Петро Деми
денко, Василь Дорошенко, а у Городні вже склалася спадкова сот
ницька родина Стаховичів: батька Андрія змінив син Василь.
Роїських козаків очолювали Микола Грембецький, Іван Рашев
ський (Малик) [1252, 63], Гламозда, Петро Шихуцький, седнівсь
ких — Рафаель Давидович, Андрій Стахович, Степан Бутович,
Криштоф Фридрикевич, Федір Домонтович.
У Любечі сотникували Юрій Олександрович, Іван Мокрієвич,
Павло Ворошило, Василь Устимович, Тиміш Юрійович, Йосип Пи
ріг, Фрол Шепеленко, Василь Полонецький (ще у 1693 р. Мазепа ви
користовував його як гінця до Москви), Василь Силич. У Виблях
сотниками були Василь Устимович і Василь Томара, у Білоусі —
Іван Ярошевицький, Юрій Затиркевич, Андрій Товстоліс, Клим До
нецьСтефанович, Михайло Красовський, у Мені — Гнат Сах
новський, у Понорниці — Андрій Нестеренко і Ничипір Савич
(Савицький). У Синяві згадується про шістьох сотників: Якова Сте
фановича, Івана Княгницького, Івана Прокоповича, Василя Гри
щенка, Василя Міщенка, Федора Стефановича, про шістьох у Столь
ному — Григорія Басличенка, Саву Романовича, Пилипа Марченка,
Юсухна Гавриловича, Юхима Семеновича, Романа Бобиря, п’ятьох у
Сосниці — Андрія, Івана, Василя Дорошенків, Семена Омеляненка.
254
В.В. Кривошея
Крім полковника Тимофія Олексійовича у Стародубському пол
ку Мазепа намагався привернути на свій бік шляхтича і війта ста
родубського Ісака Дерев’янка, який очолював обозну службу полку.
3 листопада 1688 р. гетьман Мазепа залишив за ним рангові вій
товські маєтності: слободку Антонів Лубок і три млини на р. Ревні:
під с. Дем’янками і в с. Понорниці [839, 143]. Його змінив Дмитро
Журман (Турченко) і залишався на цьому уряді принаймі не мен
ше 14 років, коли обозним став Прокіп Силенко.
Після двох років спокійного полковникування Тимофія
Олексійовича пірнач перейшов до Михайла Миклашевського,
який походив зі смоленської шляхти, тісно пов’язаної з КиєвоМо
гилянською академією [1206, 361]. Син шляхтича смоленського
і Марії Станіславівни Кохановської, доньки сотника і отамана чер
нігівського, мав чотирьох братів, «которые служили великим госу
дарям, «лет з тридцать и более на которых службах и живот свой
кончили» [650, 2], тобто приблизно 1655–1685 рр. За спогадами йо
го сина «больше 50 лет служил» [614, 407], тобто 1656–1706 рр.
Ще за гетьмана Ігнатовича він став військовим товаришем, геть
манським дворянином і радником, був поставлений Самойловичем
отаманом городовим глухівським (1675). Служба за цього гетьмана
йшла нерівно, хоча і по висхідній. Мабуть, як свояка Петра Рос
лавця його було усунено від урядів. У 1677 р. він знову був лише
військовим товаришем, проте 1679 р. бачимо його осавулом пол
ковим ніжинським, з цієї посади 1682 р. призначений генераль
ним хорунжим. Через рік же Самойлович поряд з Мазепою надав
йому уряд генерального осавула. Беручи участь у різних військових
експедиціях «изранен тяжелыми ранами» [614, 407]. Внаслідок
невідомих нам причин 27 серпня 1686 р. був звільнений з посади.
Після приходу до влади Мазепа призначив Миклашевського
знову на посаду осавула генерального. З подачі гетьмана царю він
отримав чин стольника, а 1689 р. затвердження полковником ста
родубським [503, 10]. Знову полковник стародубський (1705–
1706.19.03.). Отримав гетьманські універсали на млини і хутори Бе
резовщина та Десятуха 2–ї полкової сотні (10.08.1704, 15.09.1706).
Значних втрат козацькостаршинський корпус зазнав внаслідок
бойових дії у ході російськошведської війни, особливо під час бит
ви 1706 р. під Несвіжем. Майже повністю була знищена бойова
старшина двох полків — Стародубського і Переяславського. Заги
нули полковники Михайло Миклашевський [1124, 243], Іван Ми
рович, зять Миклашевського Андрій Гамалія, сотник погарський
255
Козацька еліта Гетьманщини
Тарас Григорович (Гаврилович), лише з стародубців потрапили
до полону старшини Романовський, Чорнолузький [629, 17], Тур
чевський, Тимошенко, Бурляка та інші.
Після несвізького погрому полк очолив Іван Скоропадськой.
25 серпня 1687 р. гетьман Мазепа надав йому як полковому писаре
ві універсал: «сел два називаючиеся Вихвостов и Баровица в ключу
Седневском лежачие з слободкою на старом селищи, прозиваемом
Дроздовище от сего ж ново осаженой при млине власном купле
ном на реци Смячи» [839, 75]. З 1707 р. тримав у своєму оточені
молодого полковниченка Андрія Миклашевського [614, 407].
Полковими суддями були Давид Пушкаренко, Яків Завадовсь
кий, Іван Ракушка–Романовський. Крім Скоропадського, полко
вими писарями зафіксовані Іван Давидович, Григорій Дорошенко,
Опанас Покорський (у 1703 р. його у ранзі писаря Мазепа напра
вив до царя гінцем), Гордій Савич НосикевичПригара, Остафій
Панкевич.
Полковими осавулами були Яків Трушенко, Гнат Коровка
Вольський, Яків Завадський, який у 1679 р. вийшов із Луцького
повіту, став дворянином гетьмана Самойловича, потім служив
«при боку» Якова Самойловича. Значний військовий товариш
(1686–1688). У 1686 р. Яків отримав с. Дохновичі. Осавул полковий
(? — 1693–1703), суддя полковий (1703–1705). Щонайпізніше
з 1693 р. по 1703 р. осавулом був Григорій Старосельський, який
попередньо відомий як ярославський курінний отаман Глухівсь
кої сотні, посланець гетьмана Мазепи (1689) [768, 359]. Володів
с. Усколковим, мабуть, як ранговим, бо перед ним воно належало
Гнату Коровченку, а після — Павлу Яворському, які теж були пол
ковими осавулами. Є згадка і про осавула Артема Протиченка.
Полкову сотню тримали брати Чорнолузькі, власники с. Фоє
вичі, які отримали цю маєтність у 1680 р. від Самойловича [1013,
237; 839, 839, 502]. Микола Маркович (? — ран. 1707) за Самой
ловича прибув по р. Сож від поляків до Стародубського полку, став
сотником полковим. 19 лютого 1689 р. полковник Тиміш Олексійо
вич надав йому с. Меленськ [839, 554]. 6 лютого 1693 р. за 200 зо
лотих купив частину млина померлого Оникія Москаля у вдови
Марфи Семенівни та її синів Данила і Опанаса [703, 12]. Помер без
дітним. Його рідний брат Іван (? — 1725) згадується як осавул пол
ковий стародубський (1704). 26 лютого 1704 р. отримав гетьмансь
кий універсал на Зарудню і Коровщину, а також на побудову на
р. Зародинці на купленому займищі між грунтами Найпутовським
256
В.В. Кривошея
і Коровщиною млина і хутора [839, 422]. Під Несвіжем потрапив
у полон до шведів, через рік звільнився. Сотник полковий старо
дубський (1707–1723). 9 січня 1707 р. отримав гетьманський уні
версал на с. Фоєвичі, яке після смерті брата перейшло до двору
полковника стародубського Миклашевського [839, 502]. 7 листопа
да 1707 р. за роботу на Печерській фортеці в Києві отримав геть
манський універсал на побудову в своєму с. Фоєвичі греблі з трьо
ма млинами [839, 518]. В проміжку між сотникуваннями братів
сотником був Прокіп Силенко.
Топальським сотником (? — 1687.07. — 1691.10. [818, 144] — ?)
був Федір Опанасович Кольчевський — покозачений шляхтич.
Можливо, його батьком був Опанас Зенченко, якому як військово
му товаришу і мешканцю стародубському Мазепа надав універсал
5 вересня 1787 р. на послушенство людей на ним поселених грунтах
[839, 77]. Якщо це припущення вірне, то найстаршим відомим
представником Кольчевських, батьком Опанаса був Зінець. Федір
Кольчевський отримав універсал Мазепи на с. Нове 7 жовтня
1687 р. [839, 96]. На сотникуванні його змінив Григорій Кожу
ховський — син полковника сердюцького. Він з батьком і братом
вийшов з Правобережжя, був значним військовим товаришем, а піз
ніше очолив сотню. Надалі цю сотню очолювали Станіслав Полу
бенський, Федір Модзалевський, Федір КоровкаВольський.
Новгородськими сотниками були Давид Пушкаренко, Іван Стя
гайло, Лук’ян Жоравка. У Мглині сотникували Григорій Парфе
ненко, Іван Романовський, Михайло Турковський. Останній розпо
чав службу «при боку гетьмана Мазепи», потрапив в шведський
полон. Пізніше «дозорця почепський», сотник мглинський.
30 травня 1707 р. купив млин в с. Вормин на р. Вормин у значного
військового товариша Степана Сейновича. У Шептаках сотником
був Тиміш Андрійович, син кролевецького сотника Маньківсько
гоВладики, який заклав основи роду КуриленківТимошенків.
Вихідці з Правобережжя (очевидно, Уманського полку) Мань
ківськіВладики утримували міцні позиції на Кролевеччині, де
Іван Манковський став сотником кролевецьким, його син Карпо
очолив сотню Шептаківську.
Почепськими сотниками згадані Адам Байдак, Григорій Крот
кевич, Осип Мартинович, Гнат КоровкаВольський, Лук’ян Рос
лавець, Кузьма Алфьоров. Після коломацького перевороту Наум
Ноздря позбувся уряду, але вже 4 жовтня 1687 р. як колишній сот
ник отримав підтвердження на три власні млини: на р. Деревейні
257
Козацька еліта Гетьманщини
під с. Старосіллям, під с. Чорнобабинцями, на р. Костиці в с. Вась
ковичі [839, 90], а 11 січня 1688 р. він як значний військовий то
вариш отримав гетьманський універсал на с. Жукове «до ласки
войсковой» [839, 117].
У Баклані сотником був Павло Гудович (? — 1700) — покозаче
ний шляхтич з Правобережжя. За сімейною легендою перейшов
на Лівобережжя у 1680 р. В 1686 р. купив двір в Стародубі у Сте
пана Олексійовича Зарудного. 28 червня 1691 р. отримав універ
сал Мазепи з дозволом придбати хутір. У 1696 р. мінявся грунта
ми з Олексієм Тарайковським. Значний товариш Стародубського
полку (1686–1697), сотник бакланський. Загинув під Нарвою.
Його змінив Іван Мовчан.
У Погарі сотникував Григорій Прожика, а городовим отаманом
впродовж тривалого часу був колишній сотник сердюцького пол
ку Ребриковського (1679) Артем Подоляка.
Прилуцький полк очолювали Іван Стороженко і Дмитро Гор
ленко [1241, 191]. Наказними полковниками знані Григорій Чер
нявський, Семен Ракович, Іван Ніс. Після перевороту полковим
обозним залишився Григорій Чернявський. У 1697 р. він передав
частину своїх володінь Густинському монастирю [1133, 57].
У 1699 р. уступив уряд Івану Носу. Відомі чотири полкові писарі —
Семен Ракович (чотири роки), Петро Патока (один рік), Іван Се
бастьянович (тринадцять років), Гнат Лисеневич (три роки), полко
вий суд очолювали Тарас Кіндратович (два роки), Кіндрат Тарасо
вич (чотири роки), Іван Ніс (13 років), Трохим Троцина (два роки).
Осавулами були Семен РаковичПортянка, Василь Самойлович,
третій представник старшинської династії Стефан Чернявських
(? — 1677–1709–ран. 1714). Після звільнення з уряду став значко
вим товаришем. Володів с. Сорочинці, яке 19 вересня 1709 р. за
ним підтвердив гетьман Скоропадський. Був одружений з Марією
Самойловою, яка після його смерті вийшла за значкового товари
ша Романа Березина.
Полкову сотню 20 років очолював Яків Кіндратович Золотарен
коХмельницький. При цьому Мазепа підтримував його попередни
ка. Так, 19 листопада 1696 р. він надав села Дідівці і Манжівку
колишньому сотнику полковому Івану Маценку [839, 12].
Варвинську сотню очолював Федір ЛяшкоТарновський, Жу
равську — Іван Кисіль, Іваницьку — Семенович, Павло Миниць
кий (дев’ять років), Ічнянську — Олександр, Яків Миронович,
Андрій Стороженко, Красноколядинську — Павло Загурський,
258
В.В. Кривошея
Тиміш Андрійович, Корній Салогуб, Срібнянські — Василь Громи
ка, Андрій Троцина.
Київський полк очолювали Костянтин Солонина (два роки),
Григорій КоровкаВольський (два роки), Костянтин Мокiєвсь
кий (18 років). Професор Л.Мельник стосовно 1701 р. пише: «На
казним гетьманом став київський полковник К.Мокієвський,
який ще не мав належного авторитету. Між ним і старшиною по
чалися чвари…» [1182, 111].
Серед наказних полковників були Роман Жила, Сава Безпа
лий, Федiр КоровкаВольський, Петро Борсук, полкових обоз
них — Павло Андрiйович, Павло Лясковський, Iван Яновський,
Трохим Пiдтереб, покозачений шляхтич гербу «Ястржебець»
[1162, 6] Якiв Барановський, полкових суддів — Iлля Жила.
Павло Лясковський пробув рік на цій посаді, ставши обозним,
три роки суд очолював Iван Дворецький. Серед полкових писарів
джерела згадують Данила Солонину, Сазона Грабського, Володи
мира Єнкевича. Полковими осавулами були Iван Гутор, Якiв Ба
рановський, Несмiян, Гнат Юрійович. Серед полкових хорунжих
— Борис Жила, Сергiй Солонина. Прапорщиком був Петро Кро
зецький.
Козельцькими сотниками були Матвiй Стефанович, Петро
Борсук, Лука Іванович, Микола Голод, Федiр Ханенко, Грабовсь
кий. У Києві сотниками були Іван Бутрименко, Андрiй Шид
ловський, Олександр Сакович, Федір Третяк, Процик Голиць
кий. З сотників моровських відомі два наказних: Василь
Iлiсiковський і Федiр Третяк, а також один повний — Яким Фе
дорович Третяк. В Острі уряд тримали Т.Пiдтереб (два роки),
I.Дворецький (два роки), Федiр Єлець (один рік), покозачений
шляхтич гербу «Ястржебець» [1162, 10] Василь Бобруйко (два
роки), Петро Кисіль, Василь Губа, Якiв Шафран (один рік), Ва
силь Губа (один рік), Яків Шафран (шість років).
Носівськими сотниками були Лаврiн Лихолiтко, Мисько Фе
доренко, Роман Турик, Семен Шаула. У Бобровиці сотникували
покозачений шляхтич [1162, 25] Григорій Виридарський, Павло
Бичко, Семен Наливайко, Прокіп Бичок, Михайло Хенцинський
[185, 1], Петро Солонина.
Серед гоголівських сотників маємо згадки про Садiвничого,
Василя Потулинського. Романа Рожанського змінив Григорій
Рожанський. У Кобижчі сотникували Семен Парфен, Василь і
Матвій Мандрики, Денис Древинський, Данило Гнилокожа.
259
Козацька еліта Гетьманщини
Полковника лубенського Ілляшенка змінив у Коломаку Гри
горій Гамалія. Колишній полковник у 1689 р. отримав універсал на
с. Коровинці Роменської сотні і залишався значним військовим
товаришем. Через рік Гамалію змінив його давній соратник Леонтій
Свічка [630, 5], який тримав пірнач до рубежа нового століття,
коли полковником став Зеленський Дмитро.
Полковими обозними були Дмитро Глуховець і Іван Тимченко
Заборовський, полковими суддями — Андрій Якубович, Савченко,
Леонтій Кичкаровський, Мартин Мартос, полковими писарями —
Леонтій Кичкаровський, Яків Теодорович, Максим Троцький.
Осавул полковий лубенський [736, 164] Григорій Додока (? —
1663–1722–?) походив з Пирятинщини, лише «при старості лет»
у 1722 р. на с. Шкуратів, яким він володів, Скоропадський, будучи
в Ромнах, видав універсал бунчуковому товаришу Мойсею Худолію
за умови, що той доглядатиме Додоку. Його змінили Григорій Та
волга, Яків Христич, Василь Савич, Андрій Петровський. Полко
вими хорунжими були пирятинець Влас Семашко, Григорій Ва
рениця, Федір і Григорій Ярмоленки.
Полкову сотню очолювали Леонтій Піковець, Андрій Якович,
Захар Салогуб, Сава Кирилович, Василь Савич, Леонтій Скорик,
Андрій Островський, Іван Прийма, Іван Корнєєв (КорнієвичОгра
нович). Пирятинськими сотниками були Леонтій Кичкаровський,
Ангелієвський, Андрій Гладкий, Семен Вакуленко, чигриндуб
равськими — Семен Пашкевич, Чуйко, Ярема Ілляшенко (Шолудь
ко), Іван Булюбаш, роменськими — Василь Лахненко, Максим
Максименко, Максим Бакай, Іван Заборовський, Хома Манджос,
смілянськими — Василь Громека, Григорій Близнюк, Роман Гри
бовод, снітинським — Сава Сокольський, глинськими — Михайло
Жуковський, Лаврін Ігнатович, городиськими — Степан Петровсь
кий, Стахович Андрій, Петровський Андрій, лукомським — Ми
хайло Постомський, сенчанськими — Лесько Слюз і Осип Велич
ковський, лохвицькими — Михайло Гамалія, Степан Пештич,
Мартин і Павло Мартоси, чорнуськими — Лаврін Замниборщ і Яків
Христич.
О.Оглоблин стверджує: «Впливова група опозиційної старшини,
що тоді зайняла вороже становище супроти Мазепи і московської
орієнтації. Тут об’єдналися родичі колишнього гетьмана Самойло
вича, й серед них небіж гетьмана Михайло Самойлович, колишній
полковник гадяцький, і зять гетьмана стольник кн. Юрій Свято
полкЧетвертинський із дядьком своїм мітрополитом Київським
260
В.В. Кривошея