Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

6.2. Старшина в умовах посилення

імперського тиску в 20'ті рр. ХVІІІ ст.

Доведені до крайнощів, спробу легального відстоювання «прав

і вольностей» у серпні 1721 р. намагаються роблити переяславці.

Через те, що їх чолобитна стосовно призначення полковника ще

не ставала об’єктом дослідження, зупинимося на ній докладніше.

Полчани констатували, що царем призначений «был яко тутешний

в полку Переяславском мешканец, только не за совершенного пол

ковника, Иван Сулима, хорунжий войсковой Енеральный, которо

го мы после вже и за целого себе надеялися полководца ... однак

и тот нынешнего году в дорозе, идучи на службу монаршую Вашего

Царского Величества до Ладоги, декретом Божием окончил своё

бытие» [613, 306]. Таким чином, після смерті у 1715 р. полковни

ка Томари шість років не було полковника (і ще шість не буде).

Козацькі старшини бажали бачити за полковника: поперше,

«кого мы, полчане, похочем вольными голосами за ведомом и волею

Господина Гетьмана нашего», подруге, «з наших же малороссийс

ких людей», потретє, «тутешних родимцов», яких «свои власние

и грунта и достатки маючих, не треба оборудовати, а господарства

удоволяти заводами», по–четверте, «иноземцам бы в том благоп

ризрительном на нас Вашего Царского Величества повелениям

отказывать понеже они, як в инших полках...делается, обидливе

и непоздешнему обыкновению с полчанами своими поступают»

[603, 306]. Як бачимо, старшина відстоювала своє право обирати

полковника зі своїх же полчан, згадуючи мазепинські часи, коли

у полку владні політичні і матеріальні важелі знаходились у руках

греків (полковник Томара, писар полковий Рустанович, Згура).

Пізніше, після смерті Івана Скоропадського, ГВК направила

у полки листа про обрання нового «гетьмана з урядников, войтов,

бургомистров, райцов, лавников, людей добрых... грамотных...

потому и достойных» [613, 306], проте виборів і гетьмана, і пол

ковника переяславського довелося чекати довго.

Наступним кроком старшини була коломацька чолобитна, під

писана трьома повними полковниками Данилом Апостолом, Ми

хайлом Милорадовичем, Антоном Танським. За неписьменного

полковника прилуцького Галагана розписалися [1137, 318].

Підписали і наказні: стародубський Семен Березовський, чернігів

ський Василь Томара, переяславський Антін Чарушинський, лу

бенський Яків Маркович, полтавський Григорій Буцький. Серед

чолобитчиків не було ніжинців.

291

Козацька еліта Гетьманщини

Таблиця 6.2

Старшина, яка підписала Коломацьку чолобитну 1721 р.

Загалом Коломацькі чолобитні репрезентували від 61% урядо

вої старшини полків (за штатом). У зв’язку з цим слід нагадати, що

у полках частина штатних посад не була заповнена, крім того окре

мі підрозділи очолювалися старшинами в інших місцях і, звичай

но, підписати будьяку челобитну вони могли лише з місць своєї

тогочасної дислокації.

Крім урядової старшини, чолобитну підписали куренні значко

вих товаришів Гадяцького (отаман Пилип Самарський), Полтавсь

кого, Прилуцького (отаман Григорій Зеленський), Стародубського,

Чернігівського полків. Цей факт у поєднанні з тим, що під чолобит

ною немає жодного підпису бунчукового товариша, свідчить про

те, що полкове чи, як воно тепер іменується, значкове товариство

зберігало на рівні полку республіканські традиції. Бунчукові ж то

вариші будуть в найближчий час використані Малоросійською

колегією як таран проти будьякого республіканізму в козацтві.

Особливо слід звернути увагу на тих старшин, які підписали чо

лобитну замість неписьменних сотників: значкові товариші Пол

тавського полку Павло Тройницький, Стефан Піщанський і Григо

рій Литвишко; писар сотні Лукомської Лубенського полку Мартин

Олексійович, писар Золотоніської сотні Данило Андрійович, писар

судовий чернігівський Іван Яновський, з цього ж полку значковий

товариш Стефан Славатинський, писарі сотенні із Стародубського

полку Іван Забузький (Шептаківська сотня), Лук’ян Гордієнко

292

В.В. Кривошея

Полк Обозні Судді Писарі Осавули Хорунжі Сотники

Гадяцький 1 1 1 2 10

Київський 1 1 2 1

Лубенський 1 1 10

Миргородський 1 1 1 2 2 16

Переяславський 1 1 17

Полтавський 1 1 1 1 2 14

Прилуцький 1 1 1 1 6

Стародубський 1 1 1 9

Чернігівський 1 1 1 1 15

Разом: 6 6 6 9 11 87

Відсоток до

штату:

60% 60% 60% 45% 55% 65%

(Топальська сотня), значковий товариш Михайло Голембіовський,

Василь Варявський, значковий товариш Прилуцького полку Федір

Матвійович, сотенний хорунжий із Гадяцького полку Яків Сидо

рович. Ці люди здійснили громадянський подвиг. Бо якщо хтось міг

відмовитися від неіснуючого «свого» підпису, то ці люди несли

пряму відповідальність. Вони вимагали гетьманства.

На 17му році полковництва Павло Полуботок опинився на вер

шині соціальної драбини Гетьманщини, залишившись після смерті

Скоропадського наказним гетьманом [570, 220].

Близько 1680 р. він одружився з донькою священика м. Лебе

дина, племінницею гетьмана Самойловича Євфимією Василівною

Самойлович (? — 1717). У листопаді 1718 р. одружився вдруге з удо

вою військового товариша Романа Жураковського, донькою ніжин

ського полкового судді Ганною Романівною Лазаревич. Його сестра

Марія (1664–1729.8.10) була заміжня за генеральним хорунжим

Іваном Сулимою, Варвара (? — 1733 — ран. 1737) — протопопом

переяславським Павлом Добронизьким, одна з сестер — за орли

ковським генеральним бунчужним Федором Мировичем, Марфа

(? — 1700–1729 — ?) — за полковим сотником миргородським Гри

горієм Лісницьким.

Таблиця 6.3

Родинні зв’язки Полуботків

293

Козацька еліта Гетьманщини

Родичі Полуботків Свояки

Лісницькі Березовські

Войцеховичі Борзаківські

Добронизькі Бороховичі

Жоравки Гамалії

Мировичі Лесевицькі

Костомахи Лизогуби

Жураковські Новицькі

Мандрики Плотні

Кондратьєви Самойловичі

Лазаревичі Словатинські

Маркевичі Фридрикевичі

Савичі

Самойловичі

Сулими

До Ніжинського полку Рум’янцев поставив полковим писарем

Леонтія Грановського. Першу полкову сотню очолював Лаврін Гу

денко, другу — Леонтій Біляк, у третій відомий лише наказний

сотник Микита Мурашка.

У Прохоровці сотникував Матвій Борсук [339, 1], а наказним

сотником був Семен Григорович [347, 1]. У Вороніжі є згадка про

трьох наказних сотників: Василя Слабея, Степана Холодовича та

Івана Давидовича, у Коропі Пилип Химич був наказним, а Тихін

Лихошерст — повним. Новомлинським сотником був Кирило

Троцький [340, 1]. Наказними у Батурині — Олексій Григорович,

Бахмачі — Данило Налтовський, Глухові — Яким Федорович,

Дівиці — Хома Хомич. У Кролевці поряд з повним сотником Кос

тянтином Генваровським згадані наказні Пилип Федченко, Григо

рій Падалка, Василь Миколаєнко, а у Шаповалівці разом з Кирилом

Олексійовичем — Іван Небаба. Шляхтич гербу «Лески» [1162, 91]

Кирило Лазкевич став наказним сотником шаповалівським Ні

жинського полку за рекомендацією генераланшефа Долгорукого

за службу в Сулацькому поході. 23 старшини, з них 15 наказних

сотників становили урядовий копус полку.

Стародубськими полковниками були вже лише росіяни, спочат

ку Леонтій Кокошкін, а потім Іван Пашков. Серед наказних полков

ників були представники старовинних козацькостаршинських

родин Семен Березовський, Іван Бороздна, Степан Миклашевський

[1124, 245]. До складу правління входили також представники

місцевих родин: Опанас Єсимонтовський, Семен Галецький, Сте

пан Максимович.

Семен Галецький (бл. 1670 [1165, 132] — 1738.8.07.) службу роз

почав у 1686 р., значний військовий товариш, наказний сотник

погарський, осавул полковий стародубський, сотник погарський,

сотник новгородсіверський. 24 квітня 1720 р. отримав універсал

гетьмана з підтвердженням права власності на с. Михайлівку Бак

ланської сотні, с. Вітомле Погарської сотні та на грунти і млини,

скуплені в цих сотнях. Був у складі делегації, яка відвозила коли

мацькі статті до Петербурга, де був заарештований і перебував в ув’яз

ненні 2 роки. Сотник полковий стародубський (1724–1734), водно

час іноді посідав уряди наказного полкового обозничества і судді.

Полковими суддями були Семен Рубець і Григорій Скорупа, на

казним суддею, крім Семена Галецького, згадується Степан Мак

симович. Весь цей період полковим хорунжим беззмінно був Федір

Данченко.

294

В.В. Кривошея

У полковому сотництві Галецькому передував Іван Бороздна,

наказними сотниками у Стародубі були Данченко Пилип, Судієнко

Іван, Янченко Родіон. Серед наказних новіміських сотників за

фіксовані Романовський, Іван Васильович, Стефан Козловський,

Федір Жоравка. Топальськими сотниками були Михайло Янжул

(наказним), Пилип НемировичДанченко (повним), у Новгород

Сіверському, крім повного сотника Василя Христичевського, наказ

ними були Данило Зенович і Іван Судієнко, у Мглині, відповідно,

Олексій Єсимонтовський і наказні Матвій Монченко, Андрій Зуб

рицький, Тиміш Лишень. У Шептаках знані два повні сотники:

Нестор Шейменко і Гнат НемировичДанченко, а також наказний

Іван Шейня. У Погарі за сотника Семена Соболевського були наказ

ні Осип Рухлядка, Роман Підгаєцький, Іван Круковський, Яро

новський. У Почепі наказним сотником був Михайло Янковський.

Всього відомо 32 старшини, з них 19 наказних сотників.

Чернігівським полковником впродовж усього періоду був лише

один полковник — Михайло Богданов, наказним полковником

згадується Павло Сангурський. За обозного відомий Гнат Сахновсь

кий, писарем Іван Янушкевич Бутенко і на місці писаря — Мики

та Васильович.

Наказними сотниками полковими були Тиміш Кущинський,

Мирон Грисенко, Василь Медушевський, любецькими сотниками

були Іван Савич і Василь Полонецький, киселівським — Іван Ли

сенко (повний) і Василь Лавринович (наказний), березнянськи

ми — Федір Лисенко (повний) і Іван Давидович (наказний), город

ницьким наказним Самійло Холодович, білоусівським — Олефір

Товстоліс (повний) і Єрещенко Тиміш, Кирило Богун, Іван Товс

толіс (наказні). У Седневі сотником був Дмитро Милютинович,

а наказними Іван Мокрієвич і Федір Базилевич. У Мені весь період

соникував Іван Васютинський (Сахновський), у Понорниці —

Тихін Савицький (Савенко), а у Синяві — Андрій Полоницький,

у Слабині спочатку наказний, а з 1725 р. повний сотник Семен

Філоненко. У Сосниці правили сотники Павло Сангурський і Ва

силь Дорошенко, а також наказні Остап Запорожченко, Кирило

Гаврилович, Опанас Петрункевич. Є відомості про полковника,

4 полкових старшин, 26 сотників (з них 12 наказні).

Прилуцькими наказними полковниками були Яким Горленко

[1140, 249] і Григорій Прокопович. Хорунжими полковими — Іван

Семенович, Стефан Гарбуз, Григорій Дубель.

295

Козацька еліта Гетьманщини

Полкову сотню очолював Петро НосенкоБілецький, Монасти

рищанську — Михайло Ягельницький і Павло Соханський, наказ

ними у цій сотні були Павло Карась і Андрій Донець. Наказними

у Варвинській сотні були Марко Михайлів і Мойсей Косенко,

у Журавській — Корнилій Кульбачанський, у Іваницькій — За

хар Дмитренко і Тиміш Ніженець, у Красноколядинській — Іван

Карпенко та Іван Білецький. У полку відомі 12 сотників, з них

більшість наказні. Загалом знані 17 старшин з 16 родин.

У Київському полку полковим обозним був Федiр Ханенко,

писарем — Григорiй Немировський, осавулами — Борис Жила

і Іван Кукаран, хорунжими — Василь Карасейка (Карасик), Михай

ло БрановицькийБароненко, Матвiй Шум.

Наказним полковим сотником був Михайло Костяний. В Острі

сотником був Іван Солонина, а наказним — Яків Слюзко. Київську

сотню очолював Iван Синявський, у Носівці сотникували Трохим

Билина і Iван Шаула, у Кобищі — Остап Гречко, Олексiй Мандрика,

Василь Мандрика, Семен Мандрика, Костянтин Васильович, Ки

рило Греченко. Моровську сотню очолював Iван Опушний. Усього

до реєстру внесено 20 сотників з 17 родин (3 Мандрики, 2 Соло

нин). Загалом у полку фіксується 29 старшин з 24 родин (3 Манд

рики, Жили, 2 Солонини).

Полтавський полк з 1725 р. очолював Іван Левенець. Наказними

полковниками були Іван Кирпич, Сава Тарануха, Григорій Черняк.

Обоз очолював Лаврін Микитович, осавулом був Іван Левенець,

хорунжим — Павло Герасименко. Полковим сотником був Григо

рій Черняк, а наказним у цій сотні — Лука Старицький. За вели

кобудищанського сотника Івана Сулими наказним був Осип Сули

ма. У Решетилівці наказним сотником був Матвій Сендиков.

У Старих Санжарах сотником був Самійло Стафарій (Спафарі)

[8, 3], наказними — Василь Павлович, Іван Віблий, Гаврило Олій

ник [17, 1]. Білицькими сотниками були Яків Цесарський, Павло

і Василь Юхименки [20, 1], наказним — Марко Лазаренко, наказ

ним кобеляцьким — Стефан Бродський, наказними царичансь

ким — Федір Васильківський, Григорій Лужковський. У Маячці

сотником був Андрій Прийма, а наказним — Гордій Семенович,

наказним нехворощанським — Іван Палецький, келебердинсь

ким — Іван Набок. У Китайгороді спочатку наказним, а з 1724 р.

повним сотником був Яків Головченко. До реєстру внесено 52 сот

ники з 49 родин (Черняки, Сулими, Самарські мали по два сот

ники).

296

В.В. Кривошея

Загалом в полку зафіксовано 61 старшину з 55 родин (6 родин

мали по 2 старшини: Черняки, Балясні, Сулими, Самарські, Ти

мішовичі, Левенці).

Гадяцький полк почергово очолювали два Милорадовичі [1126,

480], наказними полковниками були Василь Велецький, Григорій

Граб’янка (полковий обозний), Мартин Штишевський (полковий

суддя) [181, 1]. Полковим осавулом був Яків Гречаний, хорун

жим — Опанас Борзевич (Борзовський), прапорщиком — Федір

Цуцмай.

Наказним 3–ї полкової сотні був Федір Сулима, у Лютенській

сотні — Онисько Величай. Сотниками куземинськими були Василь

Павловський і Михайло Семенів, ковалівським — Дем’ян Перех

рест, а наказним — Іван Гоян. За грунського сотника Іллі Мило

радовича наказним був Михайло Милорадович [1126, 481], наказ

ним комишенським — Атанасій Барзевич. 2гу Опішнянську сотню

очолював Степан Милорадович [1126, 480], а наказними в обох сот

нях були Мойсей Клименко, Іван Саско, Іван Барабаш. Реєстр скла

дають 24 сотники з 22 родин (3 Милорадовичі), усього же в полку

відомі 31 старшина з 27 родин (4 Милорадовичі і 2 Корицькі).

Данило Апостол передав Миргородський пірнач 1727 р. сину

Павлу, наказними полковниками тоді були Шемет і Василь Род

зянко, обоз очолювали Василь Родзянко і Сава Мордич, полковим

хорунжим був Іван Черкес, прапорщиком — Софрон Семенович.

Наказним сотником полковим був Василь Короленко. Омель

ницьку сотню очолював Кіндрат Леонтієв, Власівську — Михайло

Майборода, Уставицьку — Тиміш ЯкубовичБарло, Яресківську —

Самійло Стефанів Старий, Сорочинську — Микола Горонескул,

Остапівську — Данило Іванович, Шишацьку — Роман Лісницький

(наказний Пилип Отрущенко), Хорольську — Степан Родзянко,

Потоцьку — Йосип Розсоха (наказний Данило Малишів), Біло

церківську — Іван Ярослав (наказний Тихін Лук’яненко). Разом

відомо 30 сотників з 28 родин (по два представники Леонтійо

вичів і Королів).

Серед 43 старшини з 38 родин найбільшим впливом користува

лися Апостоли, Родзянки і Остроградські, до них слід додати Леон

тійовичів і Королів. Кожна з цих родин мала в цей час по два предс

тавники на старшинських урядах.

За повного полковництва лубенського Андрія Марковича наказ

ним полковником був Яків Маркович. З Яковом Марковичем това

ришував, був хрещеним його доньки [869, 48] значний і заслужений

297

Козацька еліта Гетьманщини

товариш військовий Федір Васильович Білим. 16 лютого 1725 р.

полковник Маркович на час своєї відсутності доручив йому, Семе

ну осавулу і Василю Д’яченку завідувати правлінням і полковим

судом [869, 48]. 30 листопада 1728 р. Данило Апостол надав під

тверджуючий універсал йому, «которий от давних лет до нинеш

ней своей глубокой старости в разних знатних чинах войскових

отправлял служби» [736, 114]. Немає інформації про полкового

суддю. Обозний Павло Мартос, писар Савицький, осавули Іван Гон

цевський, Семен Лашкевич, хорунжі Семен Столповський, Андрій

Бутурлим і Василь Жуковський організовували роботу полково

го штабу.

Смілянським сотником був Костянтин Велодоцький, роменсь

ким — Семен Лашкевич (наказні Денис Савусько, Лук’ян Лисенко,

Данило Савусько), чигринодубравським — Семен Кирилович, (на

казний — Бут Герасим), лохвицьким — Василь Стефанович, го

родиським — Леонтій Петровський (наказний — Кирик Василь),

сенчанськими — Семен Максимович, Кирило Криштопенко, Іван

Криштопович (наказний — Семен Слюз), лукомським — Кузьма

(наказний — Петро Сененко). Збереглися дані про наказних сот

ників чорнусівського Якова Дрозда, глинського Василя Жуковсь

кого, пирятинського Павла Кириленка. Реєстр полку становили

24 сотники з 22 родин (Жуковські і Савуські мали по два предс

тавники на цих урядах), всього 31 старшина з 28 родин.

Є згадки про наказних полковників переяславських Карпеку

і Стефана Афендика [1121, 444]. 9 листопада 1726 р. полковником

став Василь Танський. У 1708 р. «заведен был от Мазепы за Десну

неведением и там держан под караулом и как освободился немед

ленно отошел в сторону царского величества и ныне в нем подоз

рения никаково нет».

Наказним полковим обозним деякий час був Михайло Турчин,

наказним суддею Семен Новакович, а також зять Томари Павло

Черняховський. На 1723 р. зпід його володіння у нововписані ко

заки перейшли 2 посполитих, а залишилося 12 [1032, 219]. Володів

хутором над Чумчаком вище хутора війта Копцевича, на який мав

універсал ГВК (1725) [1031, 212], яким заволодів бунчуковий то

вариш Григорій Іваненко [1144, 297]. Мав на уряд с. Мельники

Іркліївської сотні. У 1725 р. перебував під арештом у Глухові.

Уряд полкового писаря посідали Семен Новакович, Карпо Бур

ляй, Дмитро Хильчевський. Полковими осавулами були Андрій

Деркач, Роман Юрченко, Прокіп Перфільев, полкових осавулів

298

В.В. Кривошея

в 1726–1734 рр. повних не було [23, 14]. За корогву відповідали

Іван Адаменко і Прокіп Перфільєв.

Наказними сотниками у полковій сотні були Іван Скиленко,

Мойсей Лучченко, Григорій Чуб, Григорій Дараган. У Басанську

сотню наказним сотником протягом 1724–1725 рр. був посланий

Михайло Забіла, лише 25 травня 1725 р. був обраний і затвердже

ний повний сотник Семен Шаповаленко.

Баришівськими наказними сотниками були Федір Лушня,

у Гельмязівській сотні — Федір Аза, у Піщанській — Федір Шара

тенко, Данило Орешко, Матвій Малик, у Домонтовський — Семен

Ісаєнко, Золотоноській — Лесько Бутенко і Данило Таран, Іркліє

ві — Іван Тур, Іван Журба, Стефан Джулай, Яготині — Лук’ян

Бережний, Борисполі — Лазар і Кіндрат Шуми. У Воронків наказ

ного сотника Грицька Головка змінив у 1724 р. повний Микола

Афендик [1121, 443]. У Лепляві згадані три сотники: Степан, Ми

хайло Яременко, Іван Киржа. Реєстр сотників Переяславського

полку становив 53 чоловіки з 50 родин (по два Афендики, Дара

гани, Шарати), всього 64 старшини з 61 родини.

Загалом протягом 1723–1728 рр. відомо 440 старшин з 367 ро

дин. Серед них 4 Милорадовичі і НемировичіДанченки, 3 Шрам

ченки, Марковичі, Холодовичі, Сулими, Слабеї, Мандрики, Лисен

ки, Корицькі, Жили, Зеленські, Борсуки, 2 Янджули, Шарати,

Чуйкевичі, Черняки, Ханенки, Товстоліси, Танські, Стороженки,

Бутенки, Солонини, Соболевські, Силевичі, Савуські, Савичі, Са

винські, Самарські, Галагани, Родзянки, Полоницькі, Остроградсь

кі, Ограновичі, Мокрієвичі, Максимовичі, Лучченки, Левицькі,

Левенці, Костенецькі, Короленки, Зеневичі, Забіли, Жуковські,

Ждановичі, Дарагани, Афендики, Апостоли — разом 35 родин.

З 338 родин, визначених за прізвищами, порівняно з попереднім

періодом, зберегли владу 217, втратили — 196, новими в козаць

кому середовищі були 90 родин, повернули владу 31 родина.

6.3. Козацька старшина

і гетьманування Апостола

Ще Петро І розпочав активне використання південнослав’янсь

ких вихідців для проведення своєї політики в Гетьманщині. За його

дорученням канцлер граф Голіцин направив до Сербії Михайла

Милорадовича підбурювати місцеве населення проти правління

299

Козацька еліта Гетьманщини

Порти, а також закликати добровольців під знамена російського

царя [1126, 479].

За царським указом у 1716 р. сотником іркліївським був при

значений воєвода венеціанський Славуй Миколайович Требинсь

кий [686, 1–181]. У Дербентський похід він призначався наказним

полковником переяславським, потім наказним полковником над

козаками і компанійцями (600 чол.), посланих до фортеці Святого

Хреста, де був два роки. Тим часом у полк для слідства був посла

ний майор лейбгвардії Преображенського полку і генералмайор

Рум’янцев, який призначив наказним полковником з баришівсь

ких сотників Стефана Афендика [1121, 443]. Полкова ж старшина

на чолі з Семеном Новаковичем 5 липня 1726 р. звернулася в Се

нат з проханням призначити на уряд повного полковника С.Тре

бинського. Останній полковником не став, проте його вплив на події

у Переяславщині був значним.

Найвищого рангу з південнослов’янських вихідців досяг рід

Апостолів, представник якої Данило (1653/1654.17.12. —

1734.17.01.) став навіть козацьким гетьманом. Його батько, Павло,

за даними російського генеалога Лобанова–Ростовського був сином

Єфрема Апостола і доньки молдавського боярина Катаржи [1220,

16]. Шляхтич гербу «Юньчик» Павло Єфремович (1628–1678) став

ротмістром у князя Я.Вишневецького, був сотником хомутецьким

(? — 1658 — ?), разом зі старшим сином Василем був посланцем

до царя від миргородського полковника Степана Довгаля (1658),

відомий як наказний гетьман на місце Івана Силки (1659), полков

ник гадяцький і миргородський (1659–1660). Ці факти свідчять

про значну роль Апостола, яку він відіграв серед противників

Лісницького і прибічників Гладких. Тоді рід Апостолів уже осів

в українських землях Чигиринщини і Миргородщини. Підтверд

женням цього є інформація про сестер Павла, які були заміжні

і мешкали у Гетьманщині. Так, у 1658 р. документи згадують

племінників Апостола Тимошку Іванова і Матюшку Мартинова

[618, 29]. Під Чудновим Павло Апостол потрапив у польський по

лон. Король відпустив його, але Чернецький тримав рік його

у дубенському замку, звідкіля він утік. Б.Крупницький вказує на

якусь його службу у Тетері і Опари [1661, 16]. З приходом до вла

ди Петра Дорошенка Д.Апостол став генеральним осавулом, про

те ненадовго. Якісь невідомі нам причини змусили його поверну

тися на Миргородщину як славетного військового товариша.

Розпочату у 1664, 1669, 1671 та 1672 рр. скупку земель у селах

300

В.В. Кривошея