Кривошея В.В. Козацька еліта Гетьманщини

Подождите немного. Документ загружается.

ку. Старший Василь народився близько 1718–1720 рр. і пішов на

навчання до КиєвоМогилянської академії. Після навчання став

полковим канцеляристом переяславським, згодом перейшов до

ГВК, а під час слідтва над старшим військовим канцеляристом

Холодовичем виконував його обов’язки (1748). Посів посаду полко

вого писаря переяславського (1750–1751), а потім знову повернув

ся до ГВК уже старшим військовим канцеляристом. На цій посаді

отримав чин бунчукового товариша і 1762 р. затверджується ге

неральним писарем [1270, 239].

Полковник Петро Мартинович Юркевич 31 грудня 1780 р. отри

мав звання генералад’ютанта. Один син генерального підскарбія

Михайла Васильовича Скоропадського Петро став ротмістром, дру

гий — Яків (одружений з Євфросинією Осипівною Закревською)

майором лейбкирасирського полку. Його ж син Петро був записа

ний до лейбгвардії Ізмайлівського полку, донька Катерина напри

кінці 60х стала дружиною Олександра Семеновича Хвостова (бри

гадир у 1788 р.).

Доньку Настасію генеральний суддя Дем’ян Оболонський видав

заміж за Костянтина Тінькова, майбутнього надвірного радника

(1787), правнука стольника петровських часів Микити Леонтійови

ча. Поселилися вони в с. Купчичах на НовгородСіверщині і, зви

чайно, їх син Василь уже в 15 років був підпоручиком лейбгвардії

Ізмайлівського полку [1241, 95].

Фіксуються лише поодинокі випадки повернення на козацькі

посади тих, хто розпочав службу у російських структурах. Так,

Влас Жураковський, ставши квартирмейстром лейбгусарського

Гольшанського полку, повернувся до Гетьманщини (1762 р.) ота

маном сотенним роменським [602, 5].

Почастішали одруження чоловіків з росіянками. Син обозного

полкового чернігівського Іван Михайлович Сахновський одружив

ся з донькою підполковника Устиною Петрівною Вєткович. З пле

мінницею Григорія Теплова одружився суддя полковий стародубсь

кий Кирило Лобисевич. Після його смерті у 1757 р. вдова Гафія

Єгорівна вийшла вдруге заміж за Івана Андрійовича Миклашевсь

кого [1242, 180].

Проте у старшинському середовищі залишалися досить сильні

автономістські тенденції, які особливо проявилися під час укла

дення наказів до катеринської комісії. У Ніжині проурядовий на

каз місцевого земського судді Лаврентія Селецького підтримали

лише 6, а проти виступило 55 шляхтичів. Вони підготували свій

331

Козацька еліта Гетьманщини

наказ депутату Григорію Долинському. Частина непокірних була

заарештована і військовий трибунал виніс 35 смертних вироків

і 3 позбавив урядів. 14 цивільних засуджили на довічне заслання,

4 — до позбавлення рангу. Після цього 17 шляхтичів ніжинських

(і приєднаних до них батуринських) підписали запропонований

наказ Селецького. Вони представляли родини Забіл, Кулаковських,

Левицьких, Тарасевичів, Сердюків, Селецьких, Врасашевських,

Базилевичів, Камінських, Песцевичів, Виридарських, Шашке

вичів, Гриценків і Часників.

У гетьманській столиці на виборах «из вельмож толко Кочу

бей, и один простой старикъ судья генеральной Дублянский были,

протчия жъ, как то: судья генеральной Журманъ, писарь генераль

ной Туманской и генеральной Асавулъ Скоропадской, которой отъ

обохъ здесь собраній, как признанной патриотъ и любитель вол

ности, и стародавныхъ правъ выбранъ въ депутаты, не было...за

болели и отъпросились въ отпускъ для лутчаго воздуха, ища

темъ народу показать, что они от всего удаляются», — писав Ру

мянцев [1167, 327].

Проте під самим наказом є підпис Осипа Туманського, правда,

не як писаря генерального, а як колезького асесора. З відомих родів

Гетьманщини підписалися Данило Бутович (військовий товариш),

Петро Забіла (бунчуковий товариш), Прохір Забіла (військовий

товариш), Василь Кулябко (підкоморій Роменський), Cтефан Ку

лябко (бунчуковий товариш), Петро Максимович (значковий то

вариш), Іван Туранський (бунчуковий товариш). Бачимо серед тих,

хто підписався, і сотенну старшину: писаря сотенного кролевець

кого Івана Сердюкова, хорунжого сотенного ямпольського Якова

Лазаревича, возного сотні кролевецької Івана Рубаху.

Останнім ніжинським полковником був Андрій Жураховський.

Обоз очолювали Юрій Сердюков і Василь Кадигроб, полковим суд

дею був Петро Базилевич, писарями — Петро Базилевич, Степан

Карпинський, Іван Уманець, Іван Романовський, Роман Лазаре

вич, осавулами — Григорій Кленус, Дмитро Григорович, Кирило

Кулаковський, Данило Тарасевич, Іван Кониський, Александро

вич, Михайловський, Іван Коробка, Григорій Омельянович, Пи

лип Приймаків, Олексій Павловський, Петро Оболонський, Осип

Костенецький, Іван Григоровський. Загалом до реєстру включені

2 обозних, 2 судді, 6 писарів, 15 осавулів, 7 хорунжих.

На чолі Ніжинських сотень були Яків Володьковський, Юрій

Сердюков, Василь Романовський, Веркіївську очолювали — Іван

332

В.В. Кривошея

Виридарський (з шляхти [1162, 25]) і Сидір Армашевський, Іван

городську — Іван Григоровський та Іван Забіла, Борзнянські —

Микола Риба, Федір Забіла, Олексій Виридарський, Семен Паню

та, Прохорівську — Григорій Григорович, Воронізьку — Микола

Богаєвський, Тиміш Хильчевський, Коропську — Роман Христо

форов, Микита Сидорський, Новомлинську — Кирило Кошелев

і Осип Глушневський, Батуринську — Микита Смяловський, Ша

повалівську — Семен Сохацький і Петро Псел, Кролевецьку — Мак

сим Огієвський і Федір Коханья, Глухівську — Олександр Славсь

кий, Янишпільську — Василь Васильович Уманець, Поповську —

Василь Богданович, Конотопську — Іван Фіалковський, Колоша,

Андрій Торанський, Дівицьку — Іван Селецький, Володимир

Забіла, Олишівську — Василь Пригара. Загалом є документальні

свідчення про 56 сотників з 47 родин (3 Забіли, Шишкевичі, 2 Уман

ці, Сохацькі, Селецькі, Григоровичі, Виридарські).

Загалом до реєстру Ніжинського полку внесено 83 урядових

старшини з 67 родин (3 Уманці, Забіли, Шишкевичі, 2 Тарасевичі,

Романовські, Армашевські, Жураховські, Кулаковські, Костенець

кі, Сохацькі, Селецькі, Григоровичі, Виридарські).

У Стародубі вперше в історії козацтва Гетьманщини на чолі

полку став князь Юрій Васильович Хованський (1763–1767). Служ

бу розпочав у 1744 р. сержантом у лейбгвардії Преображенсько

го полку, став вахмістром, корнетом (з 1753), секундротмістром

(з 1761), ротмістром (з 1762), полковником стародубським (з 4 ве

ресня 1763). Хованського змінив представник старовинної місцевої

полковничої родини Михайло Миклашевський [1124, 244], а потім

полковниками були два представники родини Завадовських: Іван

Васильович і Яків Васильович. Обозну службу очолювали Василь

Рославець і Кіндрат Лайкевич, суддями полковими були Петро

Лишень, Петро Косач, Олексій Дівович, писарями — Степан Федо

рович, Іван Жданович, осавулами — Григорій Гаєвський, Федір

Панківський (у листопаді 1767 р. полковий осавул Панківський

отримав чин бунчукового товариша, а його рангові маєтності були

передані до Генеральної скарбової канцелярії), Григорій Михай

ловський, Григорій Великошапка, Василь Вітвицький, Федір

Плешко. До реєстру старшин полку занесені по три обозних, суддів,

писарів, 9 осавулів, 5 хорунжих.

Полковими сотниками були Василь Гром, Яків Семека, топаль

ським — Василь Рубець, новоміськими — Федір Силевич, Дем’ян

Горлянкевич, новгородськими — Андрій Рачинський, Галецький,

333

Козацька еліта Гетьманщини

мглинські — Павло ПокорськийЖоравка, Павло Кореневський,

шептаківським — Архип Худорба, погарським — Яків Лобко, по

чепськими — Олексій Дівович, Олексій Булашевич, Мойсей Ар

шук, бакланськими — Григорій Косач [243, 1], Микола Ноздря.

Відомі 26 сотників з 22 родин (2 Соболевські, Селевичі, Семаки,

Рубці). Разом в полку зареєстровано 50 урядових старшин з 43 ро

дин (по 2 Соханські, Гаєвські, Косачі, Соболевські, Селевичі, Се

маки, Рубці).

Увесь період на чолі Чернігівського полку стояв Петро Милора

дович [245, 1]. У 1769 р. полковим обозним став Андрій Тризна.

Полковими суддями були Іван Сахновський і Яків Бакуринський

[197, 1], писарями — Яків Бакуринський і Яків Рашевський [1252,

63], полковими осавулами — Петро Каневський, Василь Павловсь

кий, Іван Сахновський, Семен Бакуринський, Яків Круп’янський,

Андрій Лисенко, Іван Долинський, Петро Посудевський. Кількісно

полкова еліта цього періоду — 2 обозні, 3 судді, 3 писарі, 4 осаву

ли, 4 хорунжі.

Полкову сотню очолювали Семен Стоінський, Яків Тризна, Пет

ро Кам’янецький. На чолі Киселівської сотні стояли Іван Шарша

нович, Іван Демидовський, Березнянської — Павло Сахновський,

Волинської — Іван Журба і Василь Лисенко, Городнянської — Ни

чипір Харченко, Роїської — Яків Круп’янський і Іван Нехаєвський,

Седнівської — Федір Римша, Федір Дубовик, Любецької — Василь

Силич, Іван Посудевський, Федір Посудевський, Іван Посудевсь

кий, Семен Репчинський, Матвій Корицький, Василь Сипига, Ви

бельську — Петро Тризна, Білоусівської — Семен Товстоліс, Василь

Корсун, Василь Красовський, Менської — Іван Бобир і Костянтин

Селиванович, Понорницьку — Богдан і Петро Брежинські, Си

нявської — Максим Жуковський, Столенської — Роман Бобир,

Слабинської — Трохим Будлянський і Петро Тризна, Сосницької —

Йосип Шишка, Омелян Станіславський, Петро Лисянський.

В цей період відомі 42 сотники з 34 родин (3 Тризни, Сахновські,

2 Посудевські, Бобирі, Брежинські, Дубовики). У Чернігівському

полку встановлено 56 урядових старшин з 43 родин (6 Сахновсь

ких, 3 Тризни, 2 Лисенки, Бакуринські, Посудевські, Бобирі,

Брежинські, Дубовики).

Лише наказними полковниками у Прилуках протягом

1763–1772 рр. були Іван Галаган [1137, 318], Петро Горленко [1140,

250], Іван Тарнавський. З 1773 р. до ліквідації полку на його чолі

стояв Олександр Якубович. Полковими обозними були Стефан

334

В.В. Кривошея

Лукомський, Петро Тарнавський, Яків Огронович, Яків Кисіль,

Микита Умен, писарями — Іван Ягельницький і Андрій Гален

ковський, суддями — Іван Романович, Олександр Равич, Яків

Александрович, осавуломи — Занькевич, Яків Кисіль, Семен Бі

лецькийНосенко, Григорій Мазаракій, Микита Умен, Яків Яновсь

кий. По три обозні, судді, писарі, 6 осавулів, 6 хорунжих.

Полковими сотниками були Федір Свирський, Григорій Гудима,

Дем’ян Якубович, переволочанськими — Степан Лукомський і його

син Степан [106, 1], першоварвинським — Осип Жила, друговар

винськими — Фадей Троцина і Яків Магеровський [612, 5], жу

равськими — Петро Тарновський і Іван Лукомський, іваницьки

ми — Андрій Минецький, Данило і Григорій Стороженки,

ічнянськими — Іван і Петро Романовичі, корибутівськими — Роман

Соколовський, Влас Журахівський, Степан Воротиляк з сусідньої

Роменщини, красноколядинським — Іван Минецький, монастири

щанськими — Петро Романович і його син Михайло, срібнянськи

ми — Олександр Часник і Андрій Кисіль. З 25 сотників — 3 Рома

новичі, 2 Стороженки, Лукомські, Минецькі, Тарновські (разом

19 сотницьких родин). Загалом у полку відомо 45 урядових старшин

з 35 родин (3 Романовичі, 2 Якубовичі, Мазаракії, Киселі, Алек

сандровичі, Стороженки, Лукомські, Минецькі, Тарнавські).

Київський полк у 1769–1770 рр. як командир полку очолював

бунчуковий товариш Андрiй Шаула, потім влада перейшла до ви

хідців з сусіднього Переяславського полку. Полковниками стали

Олександр Безбородько [1136, 312], а у 1779 р. — Лука Лукашевич

[442, 1]. Полковими обозними були Зіновiй Борсук, Стефан Бара

новський, Iван Солонина, суддею — Степан Барановський, писаря

ми — Семен Катеринич і Парфен Радченко, осавулами — Опанас

Закревський, Федiр Шум, Федiр Туманський, Iван Гонтаревський,

Юхим Прутченко, Федiр Пилипенко, Iван Гроховський, Григорiй

Прудченко, Микола Солонина. До реєстру внесені 2 обозні, 1 суддя,

2 писарі, 6 осавулів (з них двоє Прудченків), 5 хорунжих (з них

двоє Шумів).

Козелецьку сотню очолювали Павло Шум і Микита Десенко,

Остерську — Михайло Псел з Полтавщини, Київську — Михайло

Солонина, Iван Гудима, Якiв Заборовський, Носівську — Iван Шау

ла, Моровську — Козьма Борщевський, Бобровицьку — Олександр

Косташ, Гоголівську — Якiв Мазаракій, Кобизьку — Данило Симо

новський, Романовський, Якiв Мандрика, Олишівську — Василь

Шрамченко і Василь Пригара, Бориспільську — Максим Афендик

335

Козацька еліта Гетьманщини

і його син Корній [191, 1], Мринську — Сидір Журавський. Всього

відомо 20 повних і 1 наказний сотник, з яких 2 Гудими, Косташі,

Солонини і Шаули. Загалом представники 17 сотницьких родин.

Виявлено 38 урядових старшин Київського полку з 30 родин, се

ред яких 4 Шуми, 3 Шаули, Солонини, 2 Прудченки.

Обозними у Полтавському полку були Григорій Сахновський

і Дем’ян Беньковський, суддею — Василь Могилянський, осавула

ми — Лукашевич, Степан Магденко, Василь Бурлановський, Іван

Руновський, писарями — Петро Білуха, Федір Янович [495, 1],

хорунжими — Іван Буцький, Григорій Старицький, Семен Лаврен

тієв, Степан Кулик. Разом зареєстровано 4 обозні, 2 судді, 3 писарі,

7 осавулів та 5 хорунжих.

На чолі полкової сотні стояли Василь Жученко, Ілля Вовковняк

[65, 1], Великобудищанської — Павло Сулима, Решетилівської —

Харлампій Бузановський і Василь Колошинський, Кобиляцької —

Могилевський, Царичанської — Олексій Руновський [100, 1], Не

хворощанської — Леонтій Синьогуб, Китайгородської — Тиміш

Вишневецький, Келебердинської — Федір Могилянський і Іван

Флоринський, Переволочанської — Ілля Гегела. Разом відомо

21 сотник з 19 родин.У полку відомий 41 урядовець з 32 родин,

з яких 3 Магденки, Руновські, 2 Сахновські, Марченки і Моги

левські.

У Гадячі на чолі полку стояли Іван Тарновський, а з 1777 р. —

серб Родіон Пламенець. Полковими обозними був Руновський [490,

1], Осип Ситенський [35, 1], Данило Лесеневич, Іван Манько, Гера

сим Станіславський, суддями — Данило Лесевич, Степан Сливиць

кий, Василь Пирятинський, писарями — Василь Ковалевський,

Дмитро Троцький, Степан Сливицький, Микола Савич, осавулами —

Федір Ставицький, Михайло Навроцький, Андрій Кондискалов, Ва

силь Вітвицький, Степан Янів. Відомі п’ять обозних, три судді, чо

тири писарі, п’ять осавулів, чотири хорунжі, 40 сотників з 27 родин,

з яких: 4 Золотаревські, 3 Калатури і Бутовичі, 2 Станіславські,

Манки, Лесевичі, Кирияки, Биковські, Жадьки.

Сотниками полковими були Микола Станіславський, Михайло

Велецький, Федір Жацький [332, 1], Калатура, Семен Милорадович

[1126, 480], Петро Пирятинський, Микола Станіславський, Федір

Ситенський, Михайло Велецький, лютенським — Лев Порох

невський, куземинським — Петро Дрофановський, веприцьким —

Гаврило Калатура, ковалівськими — Олександр Лесевич [333, 1],

Дем’янович, Іван Кир’яків, зіньківськими — Антін Кодинець,

336

В.В. Кривошея

Олександр Бутович, Опанас Соколовський, Іван Бутович, грунськи

ми — Василь Бразул і Петро Дрофановський, комишненськими —

Іван Трояновський, Гаврило і Василь Золотаревські, опішнянсь

кими — Пилип Руновський, Кирило Калатура, Пантелеймон Ба

лясний.

Всього в Гадяцькому полку в цей час відомі 57 урядових стар

шин з 38 родин, серед них: 4 Золотаревські, Бутовичі, 3 Калатури,

Бутовичі, 2 Станіславські, Манкі, Лесевичі, Кирияки, Биковські,

Жадьки, Велецькі, Ситенські, Пирятинські.

Миргородський полк з 1774 р. очолив Федір Григорович Зань

ковський. Обозними в цей період були Ярема Родзянко і його син

Федір, Василь Старицький, суддями — Григорій Сахновський, Мат

вій Ляхович, Петро Малашевський, Федір Базилевський, писаря

ми — Іван Чарниш і Павло Коропчевський, осавулами — Марко

Козиненко, Максим Зарудний, Дем’ян Гавришев, Іван Чарниш,

хорунжими — Лев Данилевський, Максим Зарудний, Василь Ста

рицький, Микола Лісницький, Яків Карпаткос. Чотири обозні,

з яких двоє представників родини Родзянок, п’ять суддів, два пи

сарі, чотири осавули, п’ять хорунжих — разом 20 полкових стар

шин зафіксовані в реєстрі цього періоду.

Сотниками полковими були Пантелеймон Гаркуша, Осип Па

велко, Данило Чарниш, білоцерківським — Іван Базилевський,

яресківським — Андрій Трощинський, голтвянськими — Осип Па

велко і Володимир Остроградський, потоцькими — Ілля Шутенко

і Осип Довгий, омельницькими — Петро Сахатов і Петро Ляхович,

хорольськими — Вишневський та Іван Родзянко [496, 1], соро

чинським — Семен Маєвський, шишацькими — Микола Лісниць

кий, Федір Клименко, остапівським — Андрій Базилевський, ус

тавицьким — Аврам Гришков. У реєстрі зафіксовано 32 сотники,

з яких 3 наказні. Три родини були спадковими сотницькими протя

гом цього періоду: Базилевські мали трьох, Остроградські, Род

зянки, Ляховичі — по два представники на сотницьких урядах.

Загалом у Миргородському полку в цей період відомо 49 урядо

вих старшин з 39 родин, серед яких було четверо Родзянок, троє

Ляховичів, Базилевських, Остроградських, двоє Чарнишів.

Лубенським полковником з 1770 р. став Степан Максимович.

Полковий обоз очолювали Пилип Петровський, Андрій Шостак,

Павло Кулябко, суд — Петро Лук’янович і Григорій Ковалевський,

канцелярію — Шнурчевський, Григорій Ковалевський, Петро

Лук’янович, Василь Кондратковський, Григорій і Василь Савицькі.

337

Козацька еліта Гетьманщини

Осавулами були Федір Максимович, Влас Рублевський, Яків Мак

симович, Андрій Ільченко, Трохим ЗначкоЯворський, Щербак,

Андрій Мартос, Петро Лук’янович, Григорій Савицький, Федір

Григорович, Андрій Манджос. Загалом відомі три обозні, чотири

судді, шість писарів, одинадцять осавулів, шість хорунжих.

Полковими сотниками були Трохим ЗначкоЯворський, Михай

ло Скаржинський, Андрій ЗначкоЯворський, Іван Огронович,

Кулябко [186, 1], Мойсей Билин, яблунівським — Степан Ябло

новський, пирятинськими — Максим Щербак, Ісак Плевковський,

снітинськими — Павло Кулябко [184, 1], Тиміш Догмат, Іов Булю

баш, хмельовськими — Данило Тахтай, Андрій Шкляревич, яниш

пільським — Іван Корнієвич, горошинськими — Петро і Яків

Сахновські, костянтинівськими — Стефан Полетика, Стефан Ходо

ровський, жовнинськими — Іван і Данило Булюбаші, городись

ким — Максим Петровський, чорнуськими — Яким Христич,

Григорій Шостак, сенчанськими — Пилип Криштопенко і Павло

Слюз, лукомським — Іван Мальчевський, глинським — Олексій

Щербина, смілянським — Яків Таран, роменськими — Дем’ян Гай

дук, Азарій Криштофович, Яків Бойко, чигриндубравським — Да

нило Бутовський, лохвицькими — Дмитро Манко, Іван Лукаше

вич, Іван Огранович. Зафіксовано 49 сотників з 39 родин, з яких

троє Булюбашів, Ограновичів, по двоє Шкляревичів, Лахновських,

Лукашевичів, Кулябок, Криштофовичів, Значко — Яворських.

У Лубенському полку в 1764–1782 рр. було 73 урядових старшини

з 54 родин, серед них: чотири Булюбаші і Ограновичі, три Кулябки,

двоє Шкляревичів, Лахновських, Лукашевичів, Кулябок, Криш

тофовичів, ЗначкоЯворських, Шостаків, Щербаків, Скаржинсь

ких, Савицьких, Петровських, Максимовичів, Манджосів.

Переяславським полковником з 1768 р. став Григорій Іваненко

[1144, 298]. Обоз керувався чотирма старшинами: Якимом Кані

євським, Степаном Леонтовичем, Лукою Лукашевичем, Миколою

Моцоком. Полковими суддями були Петро Дараган, Базилевич,

Василь Леонтович, писарями — Іван Канієвський, Володимир

Берло, осавулами — Федір Пилипенко, Федір Дараган, Лука Лу

кашевич, Іван Зуб, Олександр Іваненко [1144, 298], Іван і Федір

Гулаки. До реєстру внесено 4 обозні, 2 судді, 2 писарі, 7 осавулів

(з яких по двоє Гулаків і Лукашевичів), 4 хорунжі.

Полкові сотні очолювали Лука Лукашевич, Христофор Костян

тинович, Степан Ілляшенки і його син Петро, Іван Тимофіїв, Іван

Базилевич. У Басані сотником був Семен Пилипенко, у Баришівці —

338

В.В. Кривошея

Федір Афендик [1121, 443], у Воронкові — Дмитро Волевач, у Гель

м’язові — Андрій Козловський, у Терехтемирові — Федір Грине

вич, у Лепляві — Іван, Микола, Василь Левицькі, у Бубнові — Пет

ро Неверовський, у Піщаній — Іван Деркач, Іван Прохорович,

Володимир Лазаревич, у Домонтові — Антон Плошкевич, Михайло

Красовський, Василь Базилевич. Золотоніську сотню очолювали

Степан Леонтович, Василь Козюра, Яків Лукашевич, Кропивненсь

ку — Антон і Федір Дарагани, Іркліївську — Семен Красовський,

Павло Юзефович, Олексій Кононович, Канівецьку — Федір Іллєн

ко, Микита Куленський, Федір Богдановський, Яготинську —

Михайло Юзефович, Березанську — Петро Головачевський. 52 сот

ники (серед них 3 наказні) з 38 родин (4 Левицькі, Афендики,

2 Пилипенки, Лукашевичі, Юзефовичі, Красовські, Ілляшенки,

Дарагани, Гриневичі, Базилевичі). З 69 урядовців полку 4 Левиць

кі, Афендики, 3 Пилипенки, Гулаки, Лукашевичі, Дарагани, Бази

левичі, 2 Сулими, Канієвські, Іваненки, Юзефовичі, Красовські,

Ілляшенки, Гриневичі. Загалом уряди в полку цього періоду три

мали представники 46 родин.

Упродовж 1764–1782 рр. на генеральних, полкових урядах

і сотниками повними і наказними було 553 старшини (з них 19 пов

них і 5 наказних полковників) з 383 козацькостаршинських родин:

9 Сахновських, 5 Лукашевичів, Сулим, Левицьких, 4 Базилевичі,

Золотаревські, Забіли, Бутовичі, Булюбаші, Афендики, Шаули,

Тарновські, Руновські, Родзянки, 3 Гулаки, Гудими, Жураховські,

Калатури, Криштофовичі, Канієвські, Дарагани, Базилевські, Ма

заракії, Магденки, Ляховичі, Романовичі, Солонини, Петровські,

Шостаки, Тризни, Красовські, Кулябки, Максимовичі, Ограно

вичі, Пилипенки, Романовські, Станіславські, Тарасевичі, Уманці.

Ці 10% (39) старшинських родин — тримали 25,1% (139) урядів.

Армашевські, Базилевські, Бакуринські, Балясні, Брижинські,

Виридарські, Гаєвські, Горленки, Григоровичі, Дубовики, Жадь

ки, Жили, Заньковські, Іваненки, Ілляшенки, Кир’яки, Козинці,

Косачі, Ковалевські, Киселі, ЗначкоЯворські, Закревські, Грине

вичі, Воротиляки, Велецькі, Борсуки, Бобирі, Биковські, Алексан

дровичі, Корнієвичі, Кулаковські, Лазаревичі, Лисенки, Лукомсь

кі, Маньки, Псли, Марченки, Остроградські, Рубці, Павловські,

Пирятинські, Посудевські. Прудченки, Селецькі, Селевичі, Скар

жинські, Соколовські, Сохацькі, Троцькі, Хильчевські, Шаули,

Шишкевичі, Шкляревичі, Якубовичі, Яновські, Яновичі, Юзефо

вичі, Шрамченки, Чарниші, Стороженки, Старицькі, Соханські,

339

Козацька еліта Гетьманщини

Ситенські, Семеки, Савицькі, Михайловські, Минецькі, Манджо

си, Лесевичі, Косачі мали по два представники на старшинських

урядах. Ці 70 родин тримали 140 (25,3%) урядів.

Навіть побіжний погляд засвідчує появу на політичному небо

схилі нових родин, яких раніше на значних козацьких урядах не

було. Нові історичні умови (насамперед, праця бюрократична —

канцеляристів) відкривали і нові можливості. Відновлення пові

тового устрою і водночас земських судів, підкоморіїв, а також

шляхетського інституту з посадою «предводителя» шляхетства

давали змогу дітям шляхти взяти реванш не на полі бою, а з чор

нильницею і ручкою в руках. Возні сотенні і повітові, різноманітні

підканцеляристи і канцеляристи, що дряпалися вгору по щаблях

«Табеля о рангах», заповнили всі установи в Україні. Тепер вони

могли і на штатській службі отримати звання значкового, війсь

кового чи, навіть, бунчукового товариша.

Бунчуковий товариш у нових умовах конкурував з полковниць

ким чином. Так, у 1758 р. на заміщення генеральних урядів були ви

сунуті майже одні бунчукові товариші. На 1го осавула генерально

го — три бунчукові товариші: П.Іскрицький, С.Томара, І.Жоравка,

на 2го осавула генерального теж три бунчукові товариші: В.Жура

ковський, В.Кочубей, І.Скоропадський, на писаря генерального —

бунчукові товариші В.Гудович, Я.Тарнавський, Д.Покорський, на

хорунжого генерального — бунчукові товариші Г.Гамалія [1138,

440], І.Лизогуб, компанійський полковник Г.Часник, на генераль

ного бунчужного — бунчукові товариші Г.Бороздна, П.Чорно

лузький [629, 12], компанійський полковник А.Крижанівський.

Чисельність бунчукового товариства була відносно сталою

(1733 р. — 112, 1736 р. — 136, 1763 р. — 139 тих, хто служить), але

з часом досить швидко почала розвиватися і збільшуватися така ка

тегорія як абшитовані бунчукові товариші (у 1763 р. таких було 39).

Після ж 1764 р. кількість тих, хто служить, і абшитованих різко

збільшується за рахунок того, що це почесне звання Малоросійська

колегія [837, 738] надає як військовослужбовцям, так і штатським

особам (насамперед у земських, міських та шляхетських устано

вах). Бунчуковими товаришами стають багато міщан (війти, бур

гомістри), шляхта, яка жодного відношення до козацтва не мала.

Унаслідок того, що звання бунчукового товариша тепер вище за

сотника, адміністрація була вимушена присвоїти це звання біль

шості територіальних сотників, причому вони залишаються при ви

конанні обов’язків сотників уже будучи бунчуковими товаришами.

340

В.В. Кривошея