Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

Евальд Ренне (Carl Ewald Rónne; 1663-1716), у тогочасній російській вимові

Рен, був нащадком баронського роду в Бременському єпископстві - одній із

німецьких напівдержав. Звідси його предки виїхали до Ліфляндії, де й народився

майбутній генерал. У російській армії служив від 1702 р. і до самої смерти. Був

першим комендантом Санкт-Петербурга. Від 1702 р. - драгунський полковник,

від 1704 р. - генерал-майор, від 1705 р. - генерал-лейтенант. Брав участь у

Полтавській битві, після якої з липня 1709 р. - повний генерал від кавалерії.

З січня 1711 р. служив під безпосереднім командуванням Боріса Шерємєтєва.

Під час Прутського походу за дорученням царя реквізував у Волощині провіянт,

призначений для турецької армії, та виголошував універсал Петра І із закликом до

місцевих жителів повстати на боці Росії

. Відзначався неабияким честолюбством

і властолюбством

«Пункты» Боріса Шерємєтєва дають уявлення, як мало відбуватися виселен

ня. Але перш ніж їх аналізувати, розглянемо, які ж військові частини Шерємєтєв

залишив Ренне; про них теж сказано у «пунктах», але надто загально. На середину

грудня Ренне мав у складі підпорядкованої йому кавалерійської дивізії п’ять

драгунських полків і нерегулярні військові формування (див. вище). До дивізії

входили такі полки: гренадерський Рожнова, Московський, Владімірський,

Казанський, Сибірський,Рязанський,Тверський, Карґопольський,Бєлозєрський;

серед нерегулярних формувань найчисельнішими були донські козаки і волохи

Дивізія з дев’яти названих полків під проводом генерала від кавалерії Януса

(Януша) була сформована між серединою липня і 23 липня 1711 р.

. Ренне

очолив дивізію десь між 26 липня, коли нею ще керував Янус

, і 12 жовтня, коли

Ренне вперше згаданий як її командир

. До речі, у поході на Волощину під час

Прутської кампанії Ренне командував сімома з перерахованих драгунських полків

(крім Карґопольського і Бєлозерського)

. 1711 року дивізія була дислокована

Энциклопедический словарь / Издатели Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. СПб., 1899. Т. 26а.

С. 576; Русский биографический словарь. СПб., 1913. Рейтерн-Рольцберг. С. 57-59; Голи

ков И. И. Деяния Петра Великого... Т. 15. С. 167; Война с Турцией... С. 10; Военно-походный

журнал... С. 3; Письма и бумаги... Т. И. Вып. 1. С. 43.

Про це див., напр.: РГАДА, ф. 9, отдел 2, оп. З, ч. 1, кн. 16, л. 212-214,222-223, 236-237.

Военно-походный журнал... С. 97; Доклады и приговоры, состоявшиеся в Правительству

ющем Сенате в царствование Петра Великого, изданные Императорскою Академией Наук.

СПб., 1880. Т. 1: 1711. С. 308.

Война с Турцией... С. 285,292, 293.

Там само. С. 285.

Военно-походный журнал... С. 97.

Война с Турцией... С. 147.

410

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

на українських землях на захід від Дніпра, переважно на Правобережжі. Десь

перед 15 грудня чотири її полки на чолі з генерал-майором Вейсбахом вирушили

на Лівобережжя, де розташувалися на вінтерквартирах

. У дивізії Ренне цей

генерал командував Тверським, Карґопольським і Бєлозєрським полками

Безпосередньо Ренне підпорядковувалися Гренадерський полк Рожнова, Москов

ський і Владімірський, інші три полки очолював бригадир Чернцов

. Отож,

можна стверджувати, що на Правобережжі після відходу Вейсбаха залишилися

полки Рожнова, Московський, Владімірський та два полки Чернцова (які саме,

з’ясувати не вдалося).

6 жовтня 1711 р. Боріс Шерємєтєв надіслав у Правительствуючий сенат

письмову «диспозицию» про сплановане раніше розміщення його армії, зокрема

й дивізії Ренне, на вінтерквартирах та про запаси провіянту для них. У документі

сказано, що разом у шести полках Ренне і Чернцова нараховується 6861 особа

(напевно, йдеться про оптимальний склад полків). 15 грудня Шерємєтєв доповідав

цареві з Білої Церкви, що його армія поповнюється рекрутами (так само

спорядженням і припасами) з великими перебоями, і він про це не раз писав сенату

«со объявлением вашего царского величества указу», але безрезультатно

. За

«диспозицією», на кожен із шести полків у середньому припадало 1144 особи;

отже, у п’яти полках, які залишилися при Ренне після відходу чотирьох полків на

чолі з Вейсбахом, мало би бути 5720 осіб. Жодних відомостей про їхній якісний

склад немає. Згідно з тією ж таки «диспозицією» та воєнно-похідним журналом

Боріса Шерємєтєва, у жовтні 1711 р. донських козаків було 500 осіб

(і тоді, й

пізніше ними командував підполковник Сєліванов)

і стільки само волохів

Про розташування підвладних йому військових загонів напередодні згону

Ренне 15 грудня доповідав цареві в листі з Білої Церкви. «Около Немирова, в Кор-

сунском, в Уманском, в Богуславском и в Каневском поветах (полках. - М. К.)

поставили мы четыре полка, тут же француз-гусар и сербскую роту и несколько

сот казаков-донцов и волохов, а около Белой Церкви будет полк гренадерский

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 92, 94; Война с Турцией... С. 210, 211; Письма и

бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 615.

Военно-походный журнал... С. 97.

Там само.

Доклады и приговоры... Т. 1. С. 308.

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 94; Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 615.

Военно-походный журнал... С. 97; Доклады и приговоры... Т. 1. С. 308.

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 74; Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 575;

Артамонов В. А. Россия и Речь Посполитая... С. 128.

Военно-походный журнал... С. 97; Доклады и приговоры... Т. 1. С. 308.

411

Микола Крикун

(Рожнова. - M. K.)

, а в Немирове быть определено от тех четырех полков, от

каждого, по сту человек драгун пеших и сто драгун же и гренадер конных, при

которых и сам тут же буду обретаться»

. Того самого дня Боріс Шереметев

доповідав з тієї ж таки Білої Церкви Александру Мєншикову, що при Ренне є

біля 1500 сербів, волохів і донських козаків нерегулярного війська

Переходимо до аналізу «пунктів» фельдмаршала Боріса Шерємєтєва. На

самому початку їх Ренне наказувалося «быти по указу в Белой Церкви или где

случай покажет по вашему рассуждению» (пункт I)

Далі вказано, що цар «предложите изволил перешедших из малороссийских

городов на сю сторону Днепра (!), как полковников, так и старшину и всех казаков,

мужиков пашенных, выслати за Днепр», причому це стосується жителів усіх семи

правобережних полків. «Высылку», читаємо далі, треба починати від Немирова

і його околиць, тобто від Богу. При цьому наказано було «Немировскую крепость

всю разорить, а жителей, казаков с их женами и с детьми, и с их пожитки

выслать за Днепр». «А которые тутошние обыватели (в районі Немирова. -

М. К.), - підкреслює Шереметев, - идтить не похотят, тех оставить в Немирове,

токмо у тех оставших как хлеб, так и сено все забрать и ничего не оставить того

ради, дабы воевода киевский с своими адгерентами (прихильниками. - М. К.) в

оное место не вступил и довольство ни в чем не имел» (пункт 2)

Після цього драгунські полки й нерегулярні частини повинні підійти до Дніпра

й одночасно всіх жителів переганяти за Дніпро «со всем, а крепости учиненные

и жилище их разорить» (пункт З)

Офіцерів і солдатів «под смертным штрафом» треба попередити, «дабы ...

тем людям, кои за Днепр будут высылаться, никаких обид не чинили и выход

не запрещали, и досаждения и непорядков не показывали, но во всем со оными

ласкаво поступали» (пункт 4)

Що цей полк буде при Ренне, передбачалося і в «пунктах» Шерємєтєва (Военно-походный

журнал... С. 104).

Война с Турцией... С. 210.

Там само. С. 211.

Военно-походный журнал... С. 104.

Мабуть, 1711 р. Немирів був центром Брацлавського полку. Припускаемо це на основі

фрагмента з листа Дмітрія Ґоліцина до генерал-адмірала Фьодора Апраксіна від 9 травня того

самого року з Києва: «писал ко мне из Немирова бреславский полковник Иваненко» (Война

с Турцией... С. 95). На той час Брацлав украй занепав, тому назва Брацлавського полку була

радше традиційною.

Военно-походный журнал... С. 404. На початку XVIII ст. київський воевода Юзеф

Потоцький уважався власником Немирівського маєтку.

Там само. С. 104, 105.

Там само. С. 105.

412

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

Половина Білоцерківського полку на чолі з Антоном Танським разом із

нерегулярними донськими козаками й волохами «с добрым штаб-офицером»

повинна здійснити таку саму «высылку», а «жилища разорить и сжечь» у

правобережній придніпровській смузі - містечках Крилів, Чигирин, Воронків,

Бужин, Боровиця, Сокільня, Мошни, Трахтемирів і Ржищів та в прилеглих до

них місцях (очевидно, селах) - їх усі треба було залишити «пустыми». Однак

містечка Черкаси й Канів у тій самій смузі руйнувати не треба, бо в них потім

якийсь час стоятиме військо (пункт б)

. Друга половина Білоцерківського полку

на чолі з обозним або одним із сотників мала здійснювати згін на північ від Білої

Церкви - в районі Хвастова та в інших «к Киеву ближних местах» цього полку

(пункт З)

Завершивши перегін, частина російського війська («определенный

деташмент») повинна була «на время стать, не разрушая крепостей»: нерегулярне

військо в Стариці, Ковсові*, Лисянці, Ольшанці й Черкасах, а драгунські полки в

тій-таки Ольшанці, Богуславі, Корсуні й Каневі, - щоб протистояти («имети ...

надлежащую осторожность») можливим нападам київського воєводи, запорожців

або татар (пункт 5)

Шерємєтєв вимагав провести висилку, «покамест реки не укрепились»,

«покамест реки не утвердятся» (пункта 2 і З)

, щоб «времени не упустить»

(пункт 10)

. Нарешті, від Ренне вимагалося «известие чинить» Шереметеву про

виконання завдання (пункт 8)

Отже, «пункты» Шереметева дають підстави стверджувати, що згону

підлягало все населення Правобережжя - і козаки, й цивільні («пашенные»;

гадаємо, це означало не тільки хліборобів). Щоправда, «обывателям» дозволялося

не переходити за Дніпро, але їм натомість погрожували відібрати майно. Особлива

роль у цій акції відводилася Білоцерківському полку, на людей якого чекала та

сама доля. Переселення мало охопити лівобережну стосовно Богу Брацлавщину

і всю південну Київщину. У «пунктах» не сказано жодного слова про те, де і як

на Лівобережжі повинні були оселятися правобережці.

Очевидно, Боріс Шерємєтєв намагався залучити до участи у згоні лівобережне

козацтво. Думаємо, не без тиску з його боку - це видно з листа Шерємєтєва до

Там само. С. 106.

Там само. С. 105.

Ідеться про Ковшувату (нині село Ківшувата).

Там само.

Там само. С. 104, 105.

Там само. С. 107.

Там само. С. 106.

413

Микола Крикун

гетьмана від 25 грудня з Києва - Іван Скоропадський призначив «для пересылки

за Днепр людей Переяславского полку», за словами самого фельдмаршала, «и

то зело изрядно»

. У цьому самому листі Шерємєтєв просив гетьмана вислати у

правобережні полки універсали з закликом до місцевих жителів переходити на

лівий берег Дніпра і визначити в універсалах такі етапи («термины») переселення:

перший - до 15-го, другий - до 20-го, третій - до ЗО січня 1712 р.

100

При цьому

Шерємєтєв нагадав гетьманові, що він уже писав про передбачену «высылку»

з правобережного Смілянського маєтку («маетности Смелой»), який у той час

самому Шерємєтєву й належав

101

Гетьман відгукнувся на прохання фельдмаршала і видав відповідні універсали.

Жодного з них досі не знайдено, а сам факт їхнього видання засвідчують два

відомі документи. Хронологічно перший із них - лист Івана Скоропадського до

російського канцлера графа Ґаврііла Ґоловкіна від 5 січня 1712 р.

102

У ньому

сказано, що на прохання Боріса Шерємєтєва гетьман розіслав («розослалем»)

свої («мои») універсали «до переходу тогобочних людей» і копію («список») їх

пересилає Ґоловкіну як додаток до цього листа (копія, на жаль, не збереглася).

Другий документ - розширений виклад («выписка») щойно згаданої копії

універсалу, підготований десь перед 26 січня 1712 р. для ознайомлення канцлеру

(виклад зроблено російською мовою, сам же універсал і копія, мабуть, були

написані по-українськи

103

). У «выписке» не сказано, яким числом датовані

універсали; зваживши, що 25 грудня Шерємєтєв ще тільки просив гетьмана їх

видати, а копію одного з них гетьман надіслав Ґоловкіну 5 січня, день видання

універсалів треба шукати між цими датами.

Згідно з «выпиской», в гетьманському універсалі сказано було: «дабы той

стороны Днепра украинных городов, також городков и сел около ... Немирова,

Белой Церкви, Хвастова, Бряславля, Чигирина, Канева, Умани и около

Богуславля обретающиеся казаки и жители, которые суть под державою его

Материалы... Т. II. С. 349.

100

Там само. С. 350.

101

Смілянський маєток Борісу Шерємєтєву подарував гетьман Іван Скоропадський десь

навесні або на початку літа 1711 р. (Там само. С. 345, 346).

102

РГАДА, ф. 124, 1712 г., №. 4, л. 50. Лист не датований. Про те, що його складено 5 січня,

довідуємося з «выписки» з нього, яку зробили для канцлера Ґаврііла Ґоловкіна (Там само.

Л. 54~54об.; те саме: Л. 56-56об., 61—61 об.).

101

Там само. Л. 54-54об., те саме: Л. 56-56об., 61—біоб. «Выписка» не датована, але складена,

безперечно, перед 26 січня: цього дня канцлер листом із Санкт-Петербурга повідомив

Скоропадському, що отримав його «писание» від 5 січня та універсал «о переходе всякого

чина жителей с той стороны Днепра на сю» (Там само. Д. 2, л. 2об.). Про цю «выписку» знав

і її частково цитує Дмитро Бантиш-Каменський (Бантыш-КаменскийД. Н. История Малой

России... С. 418).

414

11. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 1711-1712 років

царского величества, шли в малороссийские городы з женами и з детми и с

пожитки без всякого ослушания и отлагательства, нимало мешкая, оставив все

свои жилища, несмотря зимнего сего наступающего времени». І далі: «и естьли

кто из старшины и черни, також духовного и посполитого чина живущие на

той стороне Днепра всякие жители того ево универсалу учинятся ослушны, то

непременно войсками его царского величества ординованными согнаны будут и,

яко ослушники и противники воли его царского величества, огнем, без всякого

пощадения разорятся». «И чтоб непременно имели переходить в последних

числех сего месяца генваря и по последней мере до 15 числа февраля».

Універсал (у варіянті «выписки»), як і «пункты» Шерємєтєва, свідчить, що

задумано було перегнати все правобережне населення між Богом і Дніпром.

На відміну від «пунктов», тут наголошено погрози тим, хто ухилятиметься

переходити на лівий берег Дніпра; крім того, порівняно з пропозицією Шерємєтєва

від 25 грудня, початок переселення пересунуто десь на місяць, а завершення - на

півмісяця пізніше. Напевно, гетьман погодив це з Шерємєтєвим. Впадає у вічі,

що в універсалі жодного слова не сказано про можливу участь лівобережного

козацтва в переселенні правобережців. Швидше за все, це було зроблено умисно:

Іван Скоропадський розумів дражливість ситуації і не хотів іти на конфлікт

лівобережного і правобережного козацтва та цивільного населення. Гадаємо, що

він ухилявся залучати лівобережців до переселення правобережців, і, забігаючи

наперед, зазначимо, що в документах їхня участь у цьому не засвідчена.

* * *

Сам процес переселення у відомих джерелах майже не розкрито. Є підстави

вважати, що воно почалося десь у двадцятих числах грудня 1711 р., можливо,

після 25 грудня, коли, нагадаємо, Боріс Шерємєтєв просив Івана Скоропадського

видати універсали. ЗО грудня фельдмаршал доповідав цареві з Києва: «Генерал

Рен с 5 драгунскими полками и с нерегулярными на сей стороне Днепра ...

высылку чинят»

104

. А ЗО січня (н. ст.) 1712 р. кам’янецький каштелян Марцін

Каліновський писав із міста Станіславів у Руському воєводстві до великого

коронного гетьмана Адама Міколая Сєнявського: «Доносять, що в саме свято

Трьох Королів (6 січня за н. ст. - М. К.) Москва спалила Немирів та людей [звідси]

забрала ... маєтки палять і людей за Дніпро забирають». Уціліли, за словами

Каліновського, тільки Вербич - маєток Сєнявського

*, і Дашів

* - маєток князя

104

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 98; Письма и бумаги... Т. И. Вып. 2. С. 578.

В. Артамонов вважає, що переселення почалося в грудні 1711 р. (Артамонов В. А. Россия и

Речь Посполитая... С. 116).

'“Вербич називався також Грановом. Нині - село в Гайсинському районі Вінницької

области.

‘ Нині Дашів - селище міського типу в Іллінецькому районі Вінницької области.

415

Микола Крикун

Четвертинського

105

. Від себе додамо, що власники цих маєтків, швидше за все,

домовилися з росіянами, які здійснювали виселення. Є підстави вважати, що

того самого часу стосується й уривок із листа Жана (Яна) Баптиста Десьє (Des-

sieur) - губернатора Меджибізької волости в Подільському воєводстві й

коменданта меджибізької залоги. 21 січня (н. ст.) 1712 р. він писав із Меджибожа

до власника цієї волости Адама Міколая Сєнявського, що за відомостями з

Вербича (йдеться про щойно згаданий Вербич), «Москва дуже кривдить («ag-

grawuje») селян («chłopów»)

* на Україні

*, виганяє їх за Дніпро і палить їхні

господарства («domostwa»)»

106

Імовірно, в січні виселення відбувалося повільно. Скажімо, в донесеннях Рен

не цареві й Шерємєтєву за січень 1712 р. з Корсуня (інших необхідних матеріялів

щодо тогочасного Правобережжя не знайдено) жодного слова немає про

переселення

107

. Очевидно, якби це була масштабна подія, яка вимагає суттєвих зу

силь, її неодмінно згадали б у цих донесеннях. Якщо вірити Шерємєтєву, у січні

Ренне не особливо дбав про доручені йому справи. У листі Алексею Васільєвічу

’

від 27 січня з Києва фельдмаршал писав: «О господине Рене паки объявляю, что

он ничего не смотрит по Украине, косно управляет и отлучатца ему от команды

не надлежало ни на час... Ныне я слышу, что он же, Рен, без указу моего, оставя

пост, поехал в Переяславль». І далі: «Я истинно, что делать с ним, не знаю, толко

вижу, изо всех его поступок, что мне принять от него всякую беду. Прошу вас

трудитца о разводе меня с ним, Реном»

108

. Може бути, Ренне не надавав особливого

значення переселенню і тому замовчував його у своїх донесеннях. Цікаво, що

в усіх трьох відомих листах Ренне до Адама Міколая Сєнявського, написаних

у січні 1712 р.: 10 січня з Білої Церкви (польською мовою), 17-го (німецькою

мовою) і 23 січня (польською мовою) з Корсуня

109

, - жодним словом не сказано

про згін. Для Ренне це була звичайна воєнна акція.

105

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 5845, list 16944.

'* Тут, напевно, йдеться про населення козацьких полків узагалі.

‘ Під «Україною» в Речі Посполитій адміністративно нерідко розуміли Київське і Брацлав-

ське воєводства. Саме в такому значенні вживає цю назву Десьє.

106

Ibid. Rkps 5795, s. 191, 192.

107

РГАДА, ф. 9, отд. 2, оп. З, ч. 1, кн. 16, л. 222 (2 і 10 січня), 212 (11 січня); кн. 15, л. 1056

(16 січня); Военно-походный журнал... С. 123 (31 січня).

* Не вдалося з’ясувати, хто криється під цим іменем.

“ РГАДА, ф. 9, отд. 2, оп. З, кн. 16, л. 241об.-242.

109

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 5931, listy 33904-33912. Листи

Ренне за лютий, березень і квітень виявити не вдалося.

416

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

Висилка в основному відбулася в першій половині лютого 1712 р., тобто як

і передбачали універсали Скоропадського. У воєнно-похідному журналі Боріса

Шерємєтєва 15 лютого занотовано, що він із Прилук, де тоді розташовувалася

ставка фельдмаршала, надіслав Ренне «указ», яким «велено» двом полкам його

бригади йти «на квартиру» в Чернігівський полк, а самому Ренне з полком

Рожнова прямувати на Київ

110

. Цей «указ» могло спричинити тільки те, що

Ренне виконав завдання - перегнати правобережне населення на лівий берег. Це

підтверджує і лист Боріса Шерємєтєва до Петра І від 21 лютого з Прилук, де

зазначено: «Генералу Рену с полками драгунским и с нерегулярными (которые

... высылку чинили) велел ити на сю сторону Днепра»

111

Отже, згін відбувся загалом 1712 р. Під цим роком він згаданий і у двох

літописах XVIII ст. «По указу государеву, - сказано в одному з них, - з Украины

заднЪпрянской, от полской границы, в Малую Россию генерал Рен перегонил

на житло»

112

. У другому читаємо: «Того ж (1712. - М. К.) года генерал Рен,

иноземец, по указу задн-Ьпровских людей от польских сторон и границ перегнал

на сию л'Ъвую сторону Днепра, а иные (правобережні мешканці. - М. К.) в Кіев^

остались жить»"

Ще 3 грудня 1711р. Боріс Шерємєтєв із Білої Церкви рекомендував («изволите

приказать») Іванові Скоропадському «своими универсалы объявить», щоб на

Лівобережжі переселенців з Правобережжя приймали належно, згідно з царським

указом (ідеться про вересневий указ 1711 р.). При цьому фельдмаршал просив

його «уведомить, где им места по вашему рассуждению определятся, дабы оные

приходящие могли благонадежны быти и в те места приходить»; «також мы в

том их обнадеживали», - зазначає він

114

. Гетьманських універсалів такого змісту

досі не виявлено, напевно, їх і не видавали. Навряд чи Скоропадського тішила

перспектива розмістити величезну масу правобережної людности, адже він не

міг не пам’ятати, скільки клопоту мав гетьман Іван Самойлович, розселяючи

110

Военно-походный журнал... С. 130.

111

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 130-131. Принагідно вкажемо, що корпус Ренне

покидав Правобережжя поетапно і досить тривалий час. Перехід його завершився десь у

березні 1712 р.: 1 березня Ренне написав канцлерові листа з Корсуня (РГАДА, ф. 89, оп. 1,

1712 г., №. 8, л. 4-4об.), а 5 квітня - уже з Києва (Там само. J1. 7).

112

Краткое літоизобразителное знаменитых и памяти достойных дійств и случаев описание

// Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. I. С. 91.

113

Летописец, или описание краткое знатнейших дійств и случаев, что в котором году

діялося в Украйни малороссійской обіих сторон Дніпра и кто именно когда гетманом был

козацким // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный

Коммиссиею для разбора древних актов. К., 1888. С. 51.

114

Материалы... Т. II. С. 348.

27-6-1279

417

Микола Крикун

на Лівобережжі людей, які прибули з Правобережжя під час згону 1679 р.

(Микола Костомаров писав, що це розселення тривало ще й 1681 р.

115

). Схоже,

Скоропадський пустив цю справу на самоплив і спеціяльно нею не займався.

Свідчень про місця осідання переселенців 1711-1712 рр. дуже мало, причому

в жодному з них, за винятком одного, немає відомостей про їхню кількість.

Найраніше з цих свідчень знаходимо в листі Антона Танського до канцлера

Ґаврііла Ґоловкіна від 8 липня 1712 р., у якому він дякує канцлерові за сприяння

в тому, що цар надав йому київське полковництво. Танський пише, що він,

«изгнанный будучи з ц"Ьлым полком Б'Ьлоцерковским ... зостает над Ірпенем

людей изрядных полчан тисячий на полтори»

116

. Тобто Білоцерківський полк

осів на території між Ірпенем і Дніпром у складі Київського полку. Генеральне

слідство Київського полку 1729-1730 рр. зазначає, що той самий Танський,

«пришедши на полковничество Киевское», у селі Макіївка Кобижської сотні (на

Лівобережжі), яке він отримав за гетьманським універсалом, «по тому універсалу

людей там задніпрских осадил»

117

. За генеральним слідством Лубенського полку

того самого часу, села Миклашівка і Погоріле поблизу містечка Вереміївка

в Чигириндібровській сотні, що їх після згону отримав від гетьмана Гнат

Ґалаґан, були населені «тогобочными людми»

118

. В одному з документів першої

половини ХУПІ ст. сказано, що з 1665 р. у поселеннях Чигириндібровської

сотні (містечках Вереміївка, Чигирин Діброва, Городище, Власівка, селах

Жовнин, Максимівка та інших) від «татарского разоренья малолюдно было, а в

1712-м году согнанніе тамобочніе задн^прские люде, когда в означенніе городки

и села попереходили, стало быть в тих городках и селах многолюдно и козаков

многое число поселилося»

119

. Старожили свідчили 1738 р. про село Мойсинці

Іркліївської сотні Переяславського полку, що «в нем посполитых обивателей не

било, а оселостью стали посполитіе будет тому годов з 27, як з-за Дніпра по

указу людей перегнано». Є таке саме тогочасне свідчення і про село Крутки

120

115

Костомаров Н. И. Руина... С. 319-324.

116

РГАДА, ф. 124, 1712 г., № 34, л. 1.

117

Генеральное следствие о маетностях Киевского полка 1729-1730 гг. / Сообщил Н. П. Ва

силенко // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца (далі - ЧИОНЛ). К., 1893.

Кн. 7. Отдел 3: Материалы. С. 53.

118

Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729-1730 рр. // Український архів

/ Видає археографічна комісія Всеукраїнської Академії Наук. К., 1931. Т. 4. С. 22.

119

Центральний державний історичний архів України в Києві (далі - ЦДІА України в Києві),

ф. 131 (Києво-Слупський Пустинно-Миколаївський чоловічий монастир), оп. 30, спр. 7, арк.

1зв.-2.

120

Мякотин В. А. Очерки социальной истории Украины в XVII-XV1II вв. Прага, 1926. Т. I.

Вып. 2. С. 98.

418

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

Джерела, які дійшли до нас, не дають змоги визначити кількість переселенців

із правого берега Дніпра на лівий, але можна принаймні скласти уявлення про

масштаби цього переселення. Відправним моментом тут послужить наведене

вище свідчення Антона Танського, що весь («цілий») його Білоцерківський

полк («тисячий на полтори») осів над Ірпенем. До речі, інших відомостей про

чисельність правобережних полків як військово-адміністративних одиниць на

початку XVIII ст. не маємо. Якщо припустити, що в кожному з решти шести

полків козаків було стільки само, як у Білоцерківському, то загалом їх мало

би бути 10,5 тисяч. 1721 року в 10 полках Гетьманщини співвідношення між

козаками (59849) і некозаками, «поспільством» (82620) виглядало як 1:1,38

121

Спроектувавши це співвідношення на Правобережжя на час перед згоном,

вираховуємо, що поспільства там могло бути 14,5 тисячі. Усі ці цифри - і

«правобережні», і «лівобережні» - означають господарства. Помноживши

«правобережні» 25 тис. на п’ять (найвірогідніша, на нашу думку, кількість

мешканців в одному господарстві), отримуємо 125 тисяч населення у сімох

полках.

Цей показник суттєво занижений. У цьому переконуємося, порівнюючи

його з територією, з якої здійснювали згін (див. карту): частина Брацлавського

воєводства наліво від Богу становила приблизно його половину

122

, тобто 17,5

тис. кв. км

123

, а частина Київського воєводства становила близько двох третин

однойменного повіту, тобто 18 тис. кв. км

124

. Отже, примусове переселення було

проведене з території площею приблизно 35,5 тис. км

. За нашими підрахунками,

на цій території проживало 125 тис. осіб, тобто густота населення в середньому

становила 3,5 особи на 1 кв. км. Після всіх потрясінь, які Правобережжя пере

жило в другій половині XVII-ro і на самому початку XVIII ст., на час згону воно,

безперечно, було малолюдним, але ж не настільки, щоб там було всього 3,5 лю

дини на 1 кв. км. Цього висновку не може змінити й те, що внаслідок походу

Пилипа Орлика в лютому-квітні 1711 р. населення на Правобережжі помітно

121

Соловьев С. М. История России... 1963. Кн. IX. Т. 17-18. С. 627.

122

Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-

XVIII ст.: Кордони воєводств у світлі джерел. К., 1993. Карта «Брацлавське воєводство в

другій половині XVIII ст.». Імовірно, згін охопив не все брацлавське лівобережжя.

123

Площа цього воєводства становила 35024 км

(Jabłonowski A. Wstęp // Źródła dziejowe.

Warszawa, 1894. Т. XX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów-Braćhiw) //Wydał A. Jabłonowski. S. 33;

Ejusd. Ukraina // Źródła dziejowe. 1897. Т. XXII. S. 43,44).

124

Площа Київського повіту становила 27,54тис. км

(Крикун М. Г. Повітовий поділ Київського

воєводства в останній третині XVI - XVIII ст. // Історико-географічні дослідження на Україні.

36. наук, праць. К„ 1992. С. 80). Карту Київського повіту див.: Крикун М. Адміністративно-

територіальний устрій... Карта «Київське воєводство в XVI-XVIII ст.».

419

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.