Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

відступився, за що Іван Мазепа призначив його охочекомонним полковником

Коли Мазепа виступив проти царя, Антін Танський опинився на боці останнього

і відтоді вірно йому служив. З лютого 1710 р. (після смерти реабілітованого

Петром І білоцерківського полковника Семена Палія) - наказний білоцерківський

полковник. У лютому 1711р. Іван Скоропадський видав універсал, яким повідомляв

про призначення Антона Танського звичайним білоцерківським полковником «з

звЪрхнЪйшого монаршого его царского пресв'Ьтл’Ьйшого величества... відома»

(«вручилисмо оному, - сказано в універсалі, - совершенную власть полковництва

бЪлоцерковского»)

Гнат Ґалаґан (рік народження невідомий - 1748) був родом із села

Омельник у Кременецькому повіті Волинського воєводства. Звідти замолоду

вирушив на Запоріжжя, де 1706 р. став полковником, а згодом був призначений

охочекомонним полковником. Пішов за Мазепою до шведів, але, швидко

зорієнтувавшись у ситуації, приєднався до царя і відтоді залишався йому вірним.

З березня 1709 р. - чигиринський полковник. У травні 1709 р. брав участь у

зруйнуванні Чортомлицької Січі, за що запорожці 1710 р. охарактеризували

його як «віроломного, кривоприсяжного проклятого ... виродка, отчистого

оманщика, драйцу и невядника»

Григорій (Григораш) Іваненко (роки народження і смерти невідомі) - родом

із Молдавії. З 1706 р. діяв на території Війська Запорозького, 1708 р. став

брацлавським полковником

Охочекомонні, або комонні, компанійські полки - наймана (охотницька) регулярна козацька

кіннота, яку набирав гетьман Війська Запорозького і вона безпосередньо йому підлягала. Такого

самого типу козацькі регулярні піхотні полки називалися охочепішими, або сердюцькими.

Звичайні (городові) полки мали свою постійну територію, де у своїх господарствах мешкали

козаки цих полків (тому ця територія мала відповідну полкову назву). На відміну від них,

охотницькі полки тимчасово розташовувалися на квартирах, які їм відводили на час, вільний

від воєнних дій. Охотницьких полковників призначали гетьманськими універсалами, городо

вих - царськими указами (Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної

України кінця XVII - початку XVIII ст. К„ 1959. С. 426, 427, 440, 443, 444, 446-448; Зару

ба В. Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні в останній чверті XVII столітгя

// Записки НТШ. Львів, 1993. Т. CCXXV. С. 232-257). Судячи з документів, на початку

XVIII ст. охотницькі полки формувалися тільки на Лівобережжі.

Материалы... Т. II. С. 150-152; Архив ЮЗР. Ч. III. Т. 2. С. 748, 749; Лазаревский А.

Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. К., 1895. 2. С. 53-58, 144, 145; £го же

(підписано «А. Л.»). Антон Танский, полковник киевский (1712-1734). (К портрету его тещи)

// Киевская старина. 1894. Т. XLV. С. 146-148.

Лазаревский А. Описание старой Малороссии... 1902. Т. 3: Полк Прилуцкий. С. 35;

Яворницький Д. /. Історія запорозьких козаків. Т. 3. С. 327-332; Модзалевский В. Л.

Малороссийский родословник. К., 1908.1. С. 220.

Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. 1910. II. С. 179.

400

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

* * *

Російські владники на позицію більшости правобережного населення під

час походу Пилипа Орлика зреагували розправою над «винними», передусім

над козацькою старшиною. Генерал-лейтенант князь Міхаіл Ґоліцин 24 квітня

1711 р. доносив Петру І з Боярки: «а которая старшина здешних заднепровских

полков были при изменнике Орлике, которых могли мы сыскать, отсылаю в Киев;

а многие еще не сысканы и тех велел сыскивать и отсылать по тому ж в Киев»

«Заднепровская Украина, - писав цар 3 травня князю Александру Мєншикову з

Яворова, - вся было к Орлику пристала, кроме Танского и Калагана

*, но оною

ж изрядно наши вычистили»

Водночас постало питання про примусове виселення мешканців Правобереж

ної України на Лівобережжя, щоб у разі повторного нападу Орлика позбавити

його можливої підтримки з їхнього боку. Цілком імовірно, ідея ця належала

Іванові Скоропадському, адже з відомих на сьогодні матеріялів випливає, що

він її висловив першим: 2 травня київський губернатор князь Дмітрій Ґоліцин

нагадав Скоропадському в листі з Києва, що гетьман «о изгнании сегобочных

людей еще зимою двоекратно до двора царского величества изволил писать, но

токмо на оное резолюции не получил»

Із листа Дмітрія Ґоліцина гетьманові від 8 березня з Києва видно, що

Скоропадський запропонував (доки питання про генеральне виселення не було

вирішене) переправити на лівий берег Дніпра жителів міст Корсунь, Кальні

Болота і Лисянка, до яких рухався Орлик, при цьому «жилья их ... попалити

и пусто оставляти». Те саме він уважав за доцільне зробити і з Чигирином.

Погоджуючись із цією пропозицією, Дмітрій Ґоліцин зазначає: «А при том

рассуждаешь, что ежели от регулярного его царского величества войска помочи

не чаять

*, то лучше здешних заднепрских жителей переправить на ту сторону

Днепра, понеже в прошедшую Чигиринскую войну сегобочные люди все туда

же были перепроважены

*. И я оный ваш благоразумный рассудок восприял за

благо». Водночас київський губернатор підкреслив, що треба переселяти жителів

із тих місць Правобережжя, куди можуть вторгнутися загони Пилипа Орлика: «А

буде кому где в крепостях вместиться и сидеть не можно или какая могла б быть

Война с Турцией... С. 81.

Тоді Пьотр І ще не знав, що на його боці також Григорій Іваненко.

Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 1. С. 216.

Материалы... Т. II. С. 37.

‘ Тут ідеться про відсіч Пилипові Орликові.

’ Іван Скоропадський мав на увазі воєнні дії російського війська і козаків на чолі з гетьманом

Іваном Самойловичем проти турецько-татарської армії під Чигирином 1677 і 1678 рр. та при

мусовий згін правобережного населення на Лівобережжя навесні 1679 р

26-6-1279

401

Микола Крикун

между народом конфузия, и те б жен своих ис имением и скотом переправлели

на ту сторону Днепра, а оставливались только полковники с козаками, дабы

они могли городы сегобочного края оборонить». «А ежели по последней ме

ре, - продовжує він свою думку, - того удержать им не мочно, то разве им тогда

под киевскую сторону прибыть, а жителей бы тамошних из деревень весьма

должно на ту сторону переправить с пожитки и с скотом»

Між 8 і 12 березня Дмітрію Ґоліцину стало відомо, що Скоропадський на

казав переяславському полковникові переселити «ближних тамо от Днепра

мешкаючих людей», зокрема корсунців і богуславців, за те, що вони підтримували

Пилипа Орлика

. Напевно, ішлося про жителів не тільки Корсуня і Богуслава,

а й цих полків. 2 травня Ґоліцин писав з Києва Скоропадському, відповідаючи

на його чергове донесення: «Изволишь рассуждать, когда б и весь сегобочный

народ на ту сторону был выпроважен, яко и прежде сего также было чинено».

І далі: «Располагаю, что того переяславского полковника бытность за Днепром

потребна будет, если состоится по вашим прежде посланным письмам его

величества указ, и что в том перепровождении

* оный полковник с полком

своим может управити дело». У листі Дмітрій Ґоліцин підкреслив, що основна

частина російського війська і лівобережних полкових козаків перебувають поза

Правобережжям, тому масово переправляти звідси жителів на лівий берег Дніпра

поки що небезпечно: вони можуть прийти «в свое лехкомыслие»

24 квітня Міхаіл Ґоліцин листом із Боярки запитував Петра І, що робити

з населенням Правобережжя: дозволити йому й далі тут «жить» чи «за Днепр

выгнать, понеже бо сей бок, кроме Белоцерковского полку, весь был в измене».

«И ежели, - пише він, - паки учинится приход неприятельский в здешний край,

чтоб к нему такие лехкомысленные воры паки не пристали»

. На це питання цар

7 травня відповів із Яворова так: «Что же вы писали о заднепровских жителях,

дабы их выслать на другую сторону, и о том определим в то время, когда мы

сами туда к вам будем»

. Проте за чотири дні до того в листі до Александра

Мєншикова з Яворова Пьотр І, мабуть, дуже роздратований, що з ним бувало

нерідко, так визначив долю правобережного населення: «Оных скотов за Днепр

Там само. С. 24,25.

Там само. С. ЗО (лист Дмітрія Ґоліцина до Івана Скоропадського від 12 березня з Києва).

’* Тобто у проведенні переселення.

Там само. С. 37, 38.

Война с Турцией... С. 81.

Там само. С. 24; Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 1. С. 225. Пьотр І мав тут на увазі, що

найближчим часом він прибуде на Правобережжя, щоб звідси вирушити проти Туреччини.

402

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

гетману, а протчих, чаю, в подарок милости вашей в губернию* на пустые места

пришлем»

. Цар не міг простити правобережцям підтримку Пилипа Орлика.

Позиція Петра І щодо населення Правобережної України остаточно сфор

мувалася після підписання 12 липня 1711 р. Прутського мирного договору, який

ознаменував поразку Росії у війні з Туреччиною. На вимогу турків у текст до

говору було внесено статтю, яка, зрештою, і підштовхнула царя до рішучих дій

на Правобережжі. Стаття відома у двох варіянтах, які відрізняються нюанса

ми, - в російському й турецькому текстах договору. У російському варіянті ця

стаття, позначена другою, звучить так: «В польские дела его царское величество

мешаться, також и их (Польщі. - М. К.) казаков и запорожцев, под их область

принадлежащих и у хана крымского сущих, обеспокоивать и в них вступаться не

изволит и от стороны их руку отъимает»

. Турецький варіянт статті (тут вони

взагалі не пронумеровані) відомий у дещо відмінних між собою перекладах на

тогочасну російську і латинську мови. Російський переклад такий: «и поляков и

черкас и запорожцев, которые суть в их (Польщі. - М. К.) подданстве, и казаков,

которых хан крымской сиятелнейший Девлет-Гирей имеет в своем покорении,

с стороны царской чтобы никого их не замать. И якоже было и начало, от всех

тех мест да отымет (цар. - М. К.) руку свою»

. І латинський переклад: «Ро-

loniae atque ei adhaerentibus Cosacis et Zaporoviensibus et iis Cosacis, qui Serenis

simo Hano Crymeae Domino Deulet Geraj confoederati sunt, ex parte Cari nulla in

posterum molestia fiat, sed ut a longa annorum serie nullum ius habuit in illis locis, ita

modo ex iis omnibus sese subtrahere debeat»

Обидва варіянти статті означали, що Росія повинна припинити втручатися

у внутрішні справи Польщі (і, як з’ясувалося пізніше, - вивести свої війська з

усіх її володінь), а також відступитися від козаків - правобережних, запорозьких

(вони були союзниками Кримського ханства

) і, можливо, втікачів-орликівців

‘ Углиб власне Росії.

Соловьев С. М. История России с древнейших времен: В 15 кн. М., 1962. Кн. VIII. Т. 15-16.

С. 374; Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 1. С. 216.

Война с Турцией... С. 267 (у цьому виданні замість «их» перед словом «казаков» стоїть

«иных»); Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 1. С. 323.

ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. IV. С. 716; Договоры России с Востоком, политические и торговые /

Собрал и издал Т. Юзефович. СПб., 1869. С. 13.

Переписка... С. 50.

* Союз козаків із Кримським ханством відбитий у договорі, укладеному в Криму в січні

1711 р. З українського боку його підписали не тільки запорожці, а й козаки, які втекли від

царя після Полтавської битви і перебували при Пилипові Орлику в Бендерах (Переписка...

С. 47-50 (латинська мова); Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России,

издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов. К., 1916. Вып. 2. С. 87-90 (латинська

мова); Subtelny О. The Mazepists. Ukrainian Separatism in the Early Eighteenth Century. NY,

403

Микола Крикун

(це означало, що цар не повинен вимагати видати їх Росії)

. Звичайно, такі

умови не сподобалися Петру І, і він чи не того ж таки 12 липня, одразу після

ратифікації договору

, вніс у російську копію документа поправку до цієї статті.

Саме нею мав керуватися призначений послом у Туреччину віце-канцлер барон

Пьотр Шафіров, щоб домогтися від турецької сторони вигідних для Росії змін у

формулюванні статті

*. У запропонованому Петром І варіянті стаття виглядала

так: «В польские дела с обоіх сторон не мешаться, також и их подданных ничем

присвоять, ни іх, ни земель іх»

. Як бачимо, цар суттєво змінив її зміст: акцент

переносився на невтручання Росії і Туреччини у польські справи

. Крім того, він

обійшов питання про козаків, замінивши його на питання про уникання Росією і

Туреччиною взаємних претензій на території та їхнє населення.

Однак Пьотр І розумів, що за тих несприятливих для Росії зовнішньополітич

них обставин треба зважати на Прутський договір і нехтувати питанням про

козаків не можна. Тому він захопився ідеєю домогтися від Туреччини заборони

правобережним козакам проживати поблизу Дніпра, щоб вони безпосередньо

не сусідили з лівобережним козацтвом і не підбурювали його проти Росії.

14 липня він так сформулював цю ідею у власноручно написаній інструкції Петру

Шафірову: «Казаков, которые у них

*, чтоб нам ничем до оных не претендовать,

того ради надлежит і о том говорить, чтоб оныя близ наших казаков не жили, а

іменно на Днепре і около оного, чтоб, приходя, свою братью не мутили»

1981. Р. 211-213 (переклад з латинської на англійську)). Звідси в другій статті Прутського

договору згадки про козаків, політично зв’язаних із Кримським ханством.

У варіянтах цієї статті Прутського договору термін «запорожці» означає приналежність

до різних держав: у російському варіянті запорожці виступають як підвладні Польщі і Криму

(див. також: Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 1. С. 579), а в турецькому - як підвладні Польщі.

Трохи пізніше турки і їхні союзники татари «козаками» називали в територіяльному розумінні

не лише Правобережжя, а й Лівобережну Україну. Наприклад, під час російсько-турецьких

переговорів у Константинополі в грудні 1711 р. про Лівобережжя стверджували, що Іван

Мазепа, прибувши до Молдавії, віддав його під протекцію Порти (Там само).

Документ, який засвідчує ратифікацію, див.: Там само. С. 327.

'* Цар зробив і інші правки в тексті Прутського договору, які Пьотр Шафіров так само мав

ураховувати при переговорах із турками.

Письма и бумаги... Т. И. Вып. 1. С. 325. Текст Прутського договору з поправками Пет

ра І надрукований як оригінальний (!) у таких виданнях: ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. IV. С. 715;

Договоры... С. И.

У зв’язку з цим цікавий один із фрагментів інструкції Петра І від 14 липня Петру Шафірову

(Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 9).

* Цар під словами «у них» має на увазі турків, властиво, «козацький» фрагмент Прутського

договору, доданий на вимогу Порти.

Там само. У відповіді Петра Шафірова на проект царської інструкції сказано: «О казаках...

усмотря время, буду домогатца, чтоб не жить им у Днепра». І далі: «А мне мнится, хотя и

404

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

Проте ця ідея недовго захоплювала царя. Він знову задумав переселити

правобережне населення, передусім козаків, на Лівобережжя. За Прутським

договором, російські війська треба було виводити з Правобережжя як із польських

володінь, а залишати тут місцевих козаків було, на думку царя, ризиковано - їх

міг використати проти Росії Пилип Орлик, а за його посередництва - Туреччина

і Кримське ханство. Генерал-фельдмаршал граф Боріс Шереметев, який 27 лип

ня на чолі російської армії прибув із Молдавії до міста Могилів на Дністрі, у

пункті 13 свого донесення цареві одразу після повідомлення, що Білоцерківський

і Брацлавський полки «ныне здесь обретаютца», запитував: «Ежели оные места

будут оставлены, то те полки куда вывесть?» 28 липня в тому самому місті цар

зробив «резолюцію» на донесенні фельдмаршала: «Казак выслать за Днепър, а

тутошних, которые не похотят оставить, то в сих двух містах, а із протчих всЬх

перегнать»

. Ця не зовсім чітка відповідь означала, що слід перегнати за Дніпро

козаків усіх правобережних полків, крім Білоцерківського і Брацлавського,

якщо вони захочуть залишитися на своїх місцях. Напевно, ці два полки становили

виняток, бо відзначилися в складі російської армії під час Прутського походу.

31 липня цар висловився ще жорсткіше - в адресованих Борісу Шереметеву

«пунктах» він наказав: «Казаков, которые бунтовали*, вывесть за ту их вину к

Москве ближе, а протчих за Днепр перевесть»

У вересні 1711 р. Пьотр I видав указ, яким зобов’язував полковників

Правобережжя («тогобочной Заднепрской Украины») зі своїми полками перейти

на Лівобережжя («в Малую Россию»). Указ розіслали всім правобережним

полковникам, але до нас дійшов лише адресований білоцерківському полковникові

Антонові Танському, та й то тільки в копіях. Одну з них у 60-х роках XIX ст.

виявив і видав тодішній голова Тимчасової («Временной») Київської комісії для

розгляду давніх актів Михайло Юзефович

, друга зберігається у фонді останнього

з фаворитів Єкатєріни II князя Платона Зубова в складі Російського державного

архіву давніх актів і теж видана

, третя відома лише в рукописі

. Тексти двох

останніх копій тотожні, а «юзефовичівська» трохи від них відрізняється

пообождать, пока уже паки во всем исправимся, мочно, ибо за казаков они (турки. - М. К.) не

гораздо постоят, и, чаю, того у хана мочно денгами домогатца» (Там само. С. 355).

Там само. С. 46.

* Ідеться про підтримку правобережними козаками Пилипа Орлика під час його походу

взимку і навесні 1711 р.

Там само. С. 56, 73.

Архив ЮЗР. Ч. III. Т. 2. С. 756,757. Ця копія не вціліла.

Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 150,151.

Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. 2 (Історичні

матеріали), спр. 2081.

405

Микола Крикун

«Юзефовичівська» і невидана рукописна копії датовані 23 вересня, «зубов-

ська» - 27 вересня. Про місце видання указу в перших двох сказано «от Днепра»,

в третій - «с Києва». Публікатори «зубовської» копії про день і місце появи указу

пишуть: «Імовірно, 27 вересня - це дата відсилки указу, який Пьотр І підписав

раніше, бо 27 вересня цар був у Карлсбаді, а не в Києві»

. Зваживши на відстань

від Дніпра до Карлсбада (Карлові Вари в Чехії), важко уявити, що цар 23 вересня

десь біля Дніпра підписав указ. Усе-таки гадаємо, він зробив це раніше, а дата ця

фігурує тому, що саме того дня указ треба було розіслати. Однак, швидше за все,

його розіслали не 23-го, а 27 вересня і в такому разі не «от Днепра», а «с Києва»:

«от Днепра» могло означати місце видання царського указу.

У документі сказано, що Правобережжя «надлежит оставить полякам»,

згідно з вічним миром 1686 р.

Справа в тому, що після багаторічних наполягань

Росії Варшавський сейм 1710 р., нарешті, ратифікував вічний мир

, причому

не в останню чергу завдяки обіцянці російської сторони найближчим часом

повернути Польщі Правобережжя

. Це дозволило Росії дипломатично закріпити

за собою Лівобережжя та Київ і заперечувати чутки, які поширювали українське

козацтво (особливо орликівці й запорожці), Туреччина і Кримське ханство, ніби

вона володіє ними незаконно.

Про переселення йдеться в преамбулі й основній частині указу. Насамперед

привертає увагу те, що указ адресувався «полковникам с полковою, сотенною и

рядовою козацкою старшиною ис козаки и протчими», тобто козакам усіх рангів

і некозакам («протчие»). В основній частині сказано: полковникам «накрепко

повелевается» перехід на лівий берег Дніпра здійснити «немедленно», а слідом

за словом «протчими» в обох частинах є уточнення «в подданстве нашем верно

быть желающими». Це означає, що для козаків перехід був обов’язковим, а для

некозаків - добровільним: царський уряд передусім хотів вирішити проблему

правобережного козацтва як організованої військової сили. Далі переконаємося,

що дозвіл цивільному населенню переселятися за бажанням мав тимчасовий,

тактичний характер; то був маневр, розрахований на те, щоб не дуже стривожити

правобережців. Цей дозвіл не поширювався на некозаків, які жили разом із

Ці відмінності зауважили публікатори «зубовської» копії (Письма и бумаги... Т. 11.

Вып. 2. С. 150, 151). У кінці кожної копії зазначено, що оригінал указу підписав Пьотр І.

Там само. С. 464.

За вічним миром 1686 р., Росія визнала за Польщею Правобережжя, а Польща за Росі

єю - Лівобережну Україну і Київ з прилеглою до нього на правому березі Дніпра територією

(ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. II. № 1186; Volumina legum. Petersburg, 1860. Т. 6. S. 76).

Volumina legum. T. 6. S. 73-82.

Артамонов В. А. Россия и Речь Посполитая... С. 42.

406

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

козаками вздовж Дніпра від містечка Трахтемирів на півночі до гирла притоки

Дніпра річки Тясмин. За вічним миром 1686 р., цей край мав бути безлюдний

, і в

указі про нього зазначено: «со всех местечек, сел и деревень обитателей перевесть

в Малую Россию»

. Указ передбачав перехід правобережців у лівобережні

полки

*, «где кто пожелает, з женами и детми и с их движимыми пожитки». «А

кто тамо (на Правобережжі. - М. К.) какие свои маетности, хуторы и протчие

заводы оставит, то от нас, государя, нашего царского величества в Малой России

маетности получит також».

* * *

Царський указ почали виконувати далеко не одразу. Найраніша згадка

про це, до того ж опосередкована, - в листі Боріса Шереметева до Петра І від

23 жовтня з містечка Полонне

*. Стисло переказавши уривок із листа до нього

Петра Шафірова (фельдмаршал додав його копію до свого листа Петру І), у

якому Шафіров радив перегнати правобережне козацтво за Дніпро

, Шереметев

повідомляє: «и я о тех казаках во время пути к Киеву учиню по указу вашего

величества по всем возможностям»

. Безперечно, він мав на увазі вересневий

указ царя про переселення жителів Правобережжя на Лівобережжя. На думку

Шерємєтєва, в тій ситуації цю акцію треба було проводити під час відходу

російських військ із Правобережжя, згідно з Прутським договором і наказом

ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. II. № 1186; Volumina legum. Т. 6. S. 76.

До речі, в згаданих «пунктах» Петра І від 31 липня Борісу Шерємєтєву наказувалося: «И

которыя городы и места написаны в вечном миру с поляки быть пусты, оныя все сжечь и

разорить» (Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 56, 73).

** Лівобережна Україна (Мала Росія, Гетьманщина) на час перегону сюди правобережного

населення у 1711-1712 рр. складалася з таких полків: Гадяцький, Київський, Лубенський,

Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський та

Чернігівський.

* За тогочасним адміністративно-територіяльним поділом, Полонне - містечко в Кре

менецькому повіті Волинського воєводства.

Лист Пєтра Шафірова до Боріса Шерємєтєва від 9 жовтня, який адресат отримав не пі

зніше 23 жовтня. Про переселення правобережних козаків у листі сказано: «Из Украины

Заднепрской советую казаков перегнать на ту сторону и оставить оную полякам, чтоб Орлику

в ней пристанища не было, ибо и в том чаем быть великих трудностей и привязок к договору»

(Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 69; Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 555. Тоді

ж таки 23 жовтня фельдмаршал Шерємєтєв додав цей лист Петра Шафірова до свого листа

генералові-адміралу Фьодору Апраксіну; див.: Сборник... Т. 25. С. 330). Цікаво, що передання

Польщі Правобережжя Шафіров пов’язував із тим, щоб не дати Пилипові Орлику осісти тут

і закріпитися, та з виконанням Росією Прутського договору.

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 60.

407

Микола Крикун

Петра І в його «пунктах» від 31 липня

. З і 6 листопада 1711 р. у листах до

Шерємєтєва цар знову заговорив про переведення правобережних козаків на

лівий берег Дніпра. У першому з них він писав: «что же велено вам казаков

вывозить к Москве, и то ныне лутче оставить, а выгнать их за Днепр и жилища

их разорить»

; і в другому: «а казаков к Москве не выводи, токмо надобно их

перегнать ныне на другую сторону Днепра, как мы и прежде к вам писали, и

тех полков (которые положены в вечном мире с поляками быть пусты) жилище

разорить»

. В обох листах цар нагадував фельдмаршалові про наказ у «пунктах»

від 31 липня переселити бунтівних козаків-правобережців «к Москве». Сказане

Петром І про полки, які «положены быть пусты», стосувалося придніпровської

території, що за вічним миром мала бути безлюдною. На початку XVIII ст. це

була частина Чигиринського, Канівського і, може, Корсунського полків. На лист

царя від 6 листопада стосовно правобережних козаків Боріс Шереметев відписав

26 листопада буквально те саме, що й у листі від 23 жовтня

До кінця листопада для виконання царського указу ще нічого не було зроблено.

Тимчасом у російської сторони з’явився ще один аргумент для обґрунтування

і виправдання згону, його використовували, зокрема, щоб заперечити можливі

закиди з боку турків, татар і поляків за здійснення цієї акції. З грудня Боріс

Шерємєтєв із Білої Церкви писав Іванові Скоропадському: цар «с своими указы

соизволил предложить ... перевесть по-прежнему за Днепр в малороссийские

городы» правобережних козаків, бо вони з Лівобережжя «на сю сторону перешли

после учиненного вечного миру»

. Як бачимо, уже всіх козаків трактовано як

переселенців із Лівобережжя. У такий спосіб підкреслювалося, що Росія має

законні підстави перевести цих козаків на лівий берег. Виникає питання, чи

справді такий аргумент уживався в царських указах, адже в тих, які дійшли до

нас, його немає. У тому самому листі читаємо, що за царським указом, «ко оной

их (козаків. - М. К.) высылке некоторые полки определены и будут тую высылку

чинить в скорости»

. 10 грудня фельдмаршал доносив цареві з Білої Церкви,

що п’ять драгунських полків на чолі з генералом Ренне і «нерегулярні» частини

«поставлены в Немирове и в околичных местах», щоб «высылку чинить за Днепр

Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 55. Згодом цар передумав і зволікав виводити російські

війська з Правобережжя.

Там само. С. 235.

Голиков И. И. Деяния Петра Великого... собранные из достоверных источников и

расположенные по годам / Издание второе. М., 1843. Т. 15. С. 291; Письма и бумаги... Т. 11.

Вып. 2. С. 243.

Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 556.

Материалы... Т. 2. С. 347.

Там само.

408

11. Згін населення з Правобережної У країни в Лівобережну 1711-1712 років

казакам»

. 15 грудня Ренне звідти ж доповідає Петру І, що він буде «по указу»

фельдмаршала «о высылке за Днепр жителей, которые есть по сю сторону,

также которые из-за Днепра в здешних местах, старатися..., как можно»

Зазначмо, що військовий загін під командуванням Ренне був розквартирований

у районі міста Немирів та в інших місцях Правобережжя за наказами царя від

27 і ЗО листопада

- на той випадок, якщо Карл XII, за його згодою і домовленістю

між Росією й Туреччиною, повертатиметься з Молдавії на батьківщину через

Правобережжя (припускали навіть, що далі і через Росію).

Між 10 і 15 грудня Боріс Шереметев отримав із Туреччини від свого сина

Міхаіла' і Петра Шафірова інформацію, що «высылка» шведського короля не

відбудеться

. «Того ради, - писав він цареві 15 грудня з Білої Церкви, - полки

(которые было для принятия и канвою (Карла XII. - М. К.) задержал при

Немирове) переведу в Белую Церковь и поставлю при оной и в протчих местах с

генералом Реном до подлинных о том ведомостей»

. Отже, Шереметев вирішив

вивести свої війська з району Немирова (і з інших, як пізніше з’ясувалося,

місць) до Білої Церкви і «протчих мест» поблизу Дніпра, бо треба було, кінець

кінцем, реагувати на вимоги Туреччини і, згідно з Прутським мирним договором,

покинути Правобережжя. Водночас він вирішив, що настав зручний момент

виконати царський указ і перегнати правобережне населення на Лівобережжя.

Тобто те, що переїзд Карла XII через Правобережжя тоді не відбувся, прискорило

виконання царського указу. Щоправда, Шерємєтєв не відкидав, що шведський

король іще може тут з’явитися, тому «до подлинных о том ведомостей» він і

залишив ближче до правого берега Дніпра військовий загін на чолі з Ренне.

Під 16 грудня у воєнно-похідному журналі фельдмаршала Боріса Шерємєтєва

читаємо: цього дня він «кушав с генералом Реном..., от Белой Церкви путь

восприял к Києву, а после отъезда оставил господина генерала Рена, а что ему

чинить предложено, тому даны пункты и вписано ниже сего»

. «Пункты» - це

була інструкція для генерала, якого призначили безпосередньо відповідальним за

переселення правобережного населення, що нею він і мав керуватися під час цієї

акції. Його роль у тих подіях спонукає розповісти про нього докладніше. Карл

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 91.

Война с Турцией... С. 210.

Голиков И. И. Деяния Петра Великого... М., 1789. Т. 12. С. 47; Война с Турцией... С. 211;

Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 261, 262,269.

Міхаіл Шерємєтєв одночасно з Петром Шафіровим був послом у Туреччині.

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 91, 92,94; Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 615.

Письма... от ... Шереметева... Ч. 3. С. 94; Письма и бумаги... Т. 11. Вып. 2. С. 615.

Военно-походный журнал... С. 103.

409

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.