Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття
Подождите немного. Документ загружается.
Микола Крикун
Джерела фіксують різну кількість козаків, які в Ладижині протистояли
туркам. У часники його оборони Анастас Дмитрієв і Єрофей називають відповідно
2,5 тис.
110
і 6 тис."
1
осіб, Ян Карвовський- 1 тис.
112
, турецький хроніст-2 тис.
113
,
Григорій Грабянка - 5 тис.
114
, «Theatrum Europaeum» - 4 тис. осіб
115
. Відкинувши
крайні показники як нереальні, доходимо висновку, що козацька залога
Ладижина нараховувала від двох до чотирьох тисяч осіб. Здебільшого це були
лівобережці на чолі з Андрієм Мурашкою
116
. За свідченням того ж таки Анастаса
Дмитрієва, обложених некозаків у місті було 20 тисяч
117
. Ян Карвовський писав,
що, здобувши Ладижин, турки полонили 20 тисяч людей
118
, а польський улан,
якого посилали в розвідку в турецький табір, повернувшись, доповів руському
воєводі Станіславові Янові Яблоновському, що полонених було 30 тисяч
119
. Не
віриться, щоб у такому містечку, як Ладижин, на час облоги могла бути така
кількість людей. Суттєву, якщо не більшу, частину некозаків становили ті, хто
втік від турків і татар із довколишніх поселень. Шляхтич-військовик Ян Флоріян
Дробиш-Тушинський, котрий восени 1674 р. побував у Ладижині, який турки на
той час уже покинули, у дорожніх нотатках зафіксував, що перед облогою до
міста збіглося населення з 24 міст
120
. Схоже, ця цифра охоплює також села.
Щоб якнайповніше відтворити перебіг облоги Ладижина, краще розповісти
про неї, стисло переказуючи джерела, які загалом ніби доповнюють одне одного,
хоча інколи й суперечать. Спочатку подаємо свідчення в Малоросійському
приказі очевидця облоги Петра Татарінова та учасників оборони Ладижина
Анастаса Дмитрієва і Єрофея, потім свідчення інших сучасників облоги, факти з
турецької хроніки, «Theatrum Europaeum» та козацьких літописів. Слід мати на
увазі, що в джерелах майже немає датування за днями місяця.
средних числах місяца августа» (Величко С. Летопись... Т. II. С. 353); цей літописець датує
події за юліянським календарем.
1,0
Акты ЮЗР. Т. XII. С. 7.
Там само. Т. XI. С. 658.
112
Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з
Ладижина).
113
Collectanea...Т. И. S. 114.
114
Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 218.
115
Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 653.
116
Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 218; Літопис Самовидця. С. 119.
117
Акты ЮЗР. Т. XII. С. 7.
118
Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з
Ладижина).
119
Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 297.
120
Dwa pamiętniki z XVII wieku; Jana Cedrowskiego i Jana Floriana Drobysza Tuszyńskiego /
Wydał, opracował i wstępem poprzedził Adam Przyboś. Wrocław; Kraków, 1954. S. 61.
370
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
Зізнання Петра Татарінова. Андрій Мурашка виходив із Ладижина на турків
«на выласку многажды и турков побивал и из шанец выбивал». Згодом він хотів
із міста втекти, але міщани «ево удержали и говорили ему, что они учнут с ним
битца заодно». Турки ж перейшли до «приступов жестоких», і Мурашка, «видя
то, что им (козакам. -М.К.) отсидетца невозможно, тайным обычаем выбежал из
города в турской табор». Прибувши до візира, він «говорил ему, не сказав о себе,
чтоб он Мурашку простил и с полчанами его из города выпустил, а он де обещает
ему мещан наговорить и город здать. И везирь де ему сказал, что он полковника
Мурашку со всеми ево полчанами отпустит, толко б он мещан наговорил и город
здал. И Мурашко де, видя такое ево везирское обещание, про себя ему объявил.
И везирь отдал ево за караул (під арешт. - М. К.). И вскоре прибежал из города
казак и сказал везирю, что Мурашко из города ушол и чтоб они смотрели ево у
себя в таборах. И везирь Мурашку тому казаку объявил и, объявля, посадил ево
по-прежнему за караул. А после де того мещаня город здали. И салтан и везирь
послали было в город выбирать на себя робят и девок. И как де посланные их
вошли в город и учли полон выбирить. И янычаня, увидев то, крикнули на город
со всех сторон и, вскоча в город, всех жителей, мужеской пол и женский, всех
разобрали в полон по себе. А полковник Мурашко был у везиря в таборе жив три
дни, а на четвертой день умер с кручины»
121
(спричиненої, мабуть, тим, що йому
довелося бути свідком розправи турків над козаками й міщанами). А в записці
Татарінова про Андрія Мурашку сказано: «и как мещаня поддались и он, видя
такую погубу, поддался ж, и тогда самово с казаками в неволю взяли»; і далі: «а
на другой день и мещан всех разобрали»
122
.
Зізнання Анастаса Дмитрієва. Коли турецьке військо розташувалося під
Ладижином, Анастас Дмитрієв, Андрій Мурашка та наказний переяславський
полковник Войца Сербии хотіли зі своїми козаками піти з міста, але міщани
примусили їх залишитися, щоб обороняти Ладижин. Наступного дня почалася
облога, на яку козаки відповіли успішною вилазкою. Через день під час утрені
Войца Сербии із п’ятьма людьми таємно пішов з міста. Після того Мурашка
даремно вмовляв Анастаса Дмитрієва піддатися туркам. Коли про це довідалися
міщани, то так обурилися, що Анастасові ледь удалося врятувати Мурашку від
розправи. І все ж таки Мурашка разом із протопопом, сотником та ще дванадцятьма
людьми втекли й здалися туркам. Замість нього козаки обрали «полковником»
Анастаса Дмитрієва й вирішили битися на смерть. До міста приїхали турецький
посланець та Мурашків челядник із пропозицією здатися, але козаки відповіли
відмовою і посланця та челядника вбили. Анастас здійснив дуже вдалу вилазку
™ РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527-528об.
122
Там само. JI. 541.
24
371
Микола Крикун
і вибив ворога з багатьох його шанців. Султан зобов’язав яничарського аґу під
загрозою смерти здобути місто, але яничари зазнали невдачі й аґа поплатився
головою. За наказом султана, Гоголь (ідеться про подільського полковника
Остапа Гоголя. - М. К.) звернувся до Анастаса з листом, у якому писав, що султан
вимагає, аби козаки не опиралися і перейшли до нього на службу. Лист прочитали
козакам, після чого Анастас від їхнього імені теж листом відповів Гоголеві,
що служити султанові вони не бажають. У відповідь турки відновили штурм й
одночасно звернулися до міщан із закликом піддатися їм, а Анастаса видати або
ж убити. Міщани стали намовляти Анастаса здатися, але він і далі переконував їх
оборонятися. Тоді вони йому заявили: якщо він не здасться, то вони його вб’ють.
Анастас погодився, щоб міщани капітулювали за умови, щоб його не вбивали і не
здали туркам. Міщани дозволили вдягнутися йому «в худое платье», дали змогу
сховатися, а самі вийшли з міста «со всем ружьем» і здалися обложникам. Турки
всіх ладижинських жителів забрали в полон, «а малых робят в зависти покололи
копьи и ножами». Вони не повірили запевненням міщан, ніби Анастаса вбито. Сам
же Анастас Дмитрієв, рятуючись, опинився в таборі нового яничарського аґи, де
видав себе за «простого мужика». За наказом великого візира, Андрієві Мурашці
відтяли голову за те, що відмовився назвати справжню чисельність московського
війська під командуванням князя Ромодановського і образливо («матерно»)
висловлювався на адресу султана й великого візира, причому великий візир двічі
відкладав страту, сподіваючись, що Мурашка покається
123
.
Зізнання Єрофея. Турки, «вошед в город, полковника Мурашка взяли»,
«всех осадных людей отобрали и город весь сожгли и разорили»
124
.
Свідчення інших сучасників облоги. 11 (21) серпня наказний кальницький
полковник Федір Максименко писав із Кальника до маньківського сотника
Грицька Маценка, що міщани «покинули и сожгли» Ладижин та «заперлися»
з козаками в замку. У відповідь на турецький штурм вони «смирения ради» по
слали протопопа до великого візира, благаючи, «чтоб все имения и сокровища
отбирал, а их душами даровал; того учинити (турки. - М. К.) не изволили. И
паки прошение свое посылали к везирю, а чтобы их покинули или казака себе
взяли, а нас вполне пустили или нас и казаков освободили; и на то они (тур
ки. - М. К.) не произволили, отвещая, что хощу вас мечем взяти, хотя войска
что-нибудь погублю, а чтоб моя слава была»
125
. У листі воєводи князя Алексея
123
Акты ЮЗР. Т. XII. С. 6-11 (зізнання Анастаса Дмитрієва в Малоросійському приказі від
ЗО грудня (ст. ст.)).
124
Там само. Т. XI. С. 658 (зізнання в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина
Єрофея, яке він дав у серпні або вересні).
125
Там само. С. 606, 607.
372
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
Колтовського до князя Юрія Трубєцького від 17 (27) серпня з Канева зі слів
козака Переяславського полку Демка Мановки сказано: «лодыжинские жители,
бояся турков, город им отворили и турки де, вшед в город, полковника Мурашку
и козаков, и лодыженских жителей всех взяли, а городы сожгли»
126
.
Турецька хроніка. Ладижинці спалили великі передмістя й ухвалили запекло
оборонятися з замку. Але невдовзі після початку облоги вони вивісили хоругву
на знак готовности до переговорів, на що турки відповіли посиленим обстрілом.
Тоді з замку вийшли кілька людей із запевненнями, що жителі Ладижина завжди
були і є підданими («niewolnikami») падишаха, а опір чинять лише зухвалі козаки
(«Barabasza»). Великий візир наказав відповісти посланцям: якщо ви вважаєте
себе підданими султана, то мусите видати тих, хто чинить опір, або відступитися
від них, інакше обложники як переможці не робитимуть жодної різниці між вами
й козаками. Посланці повернулися до замку, обстріл відновився. Ладижинці
знову вийшли на переговори. Візир рішуче відкинув їхні умови і заявив, що у них
є вибір тільки між неволею («jasyrem») і смертю, а якщо вони ще раз вишлють
своїх людей на переговори, турецькій артилерії наказано буде зустріти їх
картеччю. На світанку наступного дня троє осіб (козаків?) прибули до намету аґи
яничарів з повідомленням, що ладижинці покинуть замок і стануть невільниками
султана. Невдовзі вийшли і склали зброю 800 людей, їх наказали забити в диби
і відправити на галери. Наступного дня здалися 170 осіб, які стали невільниками
самого падишаха. Решта козаків стали здобиччю вояків
127
.
Theatrum Europaeum. Обступивши Ладижин, турки запропонували його
залозі здатися. У відповідь козаки на чолі зі своїм ватажком («Officirer»*)
здійснили кілька вилазок («in unterschiedlichen Ausfallen») і повбивали багатьох
обложників. Турки почали закладати під стіни міни, але ладижинці їх знешкодили,
захопивши при цьому чимало пороху. З часом облога почала дуже негативно
позначатися на захисниках («Besatzung») міста («in vielen Dingen darinnen
erauget»), і вони стали наполягати, щоб їхній командувач («Commendanten»)
пішов на переговори з турками й уклав з ними угоду. Для переговорів відправили
двох духовників («zween Geistliche»), але турецький високопосадовець заявив
їм, що залога повинна беззастережно капітулювати. Козаки й далі чинили опір,
проте, кінець кінцем, мусили здатися на милість переможця: частину їх відіслали
працювати на галерах, а частину поділили між пашами («Bassen»)
128
.
126
Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221.
127
Collectanea... Т. II. S. 114-116.
’ Ідеться, напевно, про Андрія Мурашку.
121
Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 563.
373
Микола Крикун
Літопис Григорія Грабянки. «Солтан турецкій послал війзера на м'Ьстцу
своем з войсками добивати міста Ладижина, где был Мурашка» з козаками
«ради защищенія града затворился, которій тако силне боронился, что ... великое
множество турков побил, - а когда сам солтан турскій тамо присп'Ьл, того ж часу
через намову и присягу гетмана Дорошенка и Гоголя, полковника подолского, при
турском войску будучих, ладижинцЪ от войска заднізпрского, з ними в облеженю
бившого, здрадливе отступили. Видячи Мурашка зміну..., з войском своим в
замок вступил; а турчин, визвавши з града всю старшину к присязі, увидел,
что Мурашка з войском вступил в замок и ладижинці без старийшини зостали,
пустивши в забвеніе присягу, всими силами на примиренних граждан нападе и
немилостивно мечем посіче и град из женами и дітми весь сожже, - избывших
же огня в плін отведе и аще ... з Мурашкою полковником задніпрское войско,
елико мощно би, убивающе турков, помощи давало, но ничтоже усп-Ьло: вси бо
граждане от меча погибоша. Посліди же и к замку турки приступ учинили, где
Мурашка ... в непрестанном штурме будучи и на випор з замку випадаючи, много
турков побивал; наконец трудами нощедневными и жаждою без води измождении
бывши, обаче бісурману ни единого от себе взяти не давше, вси един на другом
смертию умроша»
129
.
Літопис Самійла Величка. На початку облоги Мурашка «вискочил был
з ладижинцами и коменди своей козаками против турков тих, которій, в кол-
конадцятох тисячах найвиборнішими будучи, з сином царским (султанським. -
М. К.) в первой стражі ... под Ладижин прибывши, начали были царскіи намети
поставляти и місце на расположене главного обозу салтанского означати».
Мурашці вдалося багатьох обложників убити й захопити в полон. Серед останніх
був і султанський син («царевич»). Дізнавшись про це, Мурашка «в гніві и
ярости своей», «не угамовавшись» після щойно успішно проведеної операції,
вночі «в своей избі обухом своею забил рукою» царевича, хоча міщани, козаки
і полонені турки «гарячо» просили «о заховане в целости живота царевичова».
Тієї ж ночі за наказом Мурашки всіх полонених знатних турків («царедворци»)
порубали на смерть. Уранці Мурашка схаменувся, що «учинил неслушне забитем
сына салтанского и турков, з ним пойманних», і намірився втекти з міста до Івана
Самойловича, «однак ладижинці, тое проступство его увидівши, не випустили
з Ладижина, мовлячи к нему: “якось заробил, так и отбувай”». Удосвіта «многіе
тмы турков» почали щосили штурмувати Ладижин. Із приходом султана турків
стало набагато більше. Довідавшись про загибель сина, султан наказав «сурово
на Ладижин штурмовати и наступати». Нарешті, «турчин, вломившися в град
... великій, в нем же сімнадцять церквей было, Ладижин, мало в нем взял
129
Грабянка Г. Дійствія... С. 218.
374
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
живцем, но Bctx вел'Ьл наголову вибити, град огню предати и стЬни его з землею
соравнивати. Мурашку зась, живцем взятого, за убийство сына своего веліл
(як тогда пов"Ьствованно) отмстителн'Ь до свир^пих коней привязати и на полях
ладижинских розволочити»
130
.
Літопис Самовидця. Коли турки штурмували місто, «м^щане звонтпили,
почали просити мил осердія и издаватися, але поганин показал недоброе милосердіе:
бо першей старшину вибрал, а напотом и ycfex в неволю побрано»
131
.
На нашу думку, інформація про облогу Ладижина у джерелах загалом
правдива. Розповідь про вбивство султанового сина вигадана, бо її неодмінно
засвідчили б інші джерела, серед них, зрозуміло, і турецька хроніка. Вигадки та
кож повідомлення Григорія Грабянки, ніби козаки в замку повбивали один одного,
щоб тільки не датися в руки обложників, і про те, що Петро Дорошенко під час
облоги був при турецькому війську (насправді він тоді в Чигирині стримував
облогу князя Ґріґорія Ромодановського й Івана Самойловича)
132
. Малоймовірною
видається розповідь Анастаса Дмитрієва про страту яничарського аґи, який не
зміг узяти Ладижин. У переказаних джерелах не згадано про участь некозаків в
обороні Ладижина, але це не означає, що її не було. Невідомо також, чи все сул
танське військо облягало і штурмувало Ладижин. Очевидно, не все, бо інакше
місто навряд чи витримало б триденну облогу.
Щодо історіографії облоги Ладижина, то розповідь про цей епізод подибуємо
лише в Сергея Соловйова (надто стислу, зрештою, засновану винятково на
зізнанні Анастаса Дмитрієва, яке на той момент ще не було опубліковане)
133
та
Миколи Костомарова (на основі опублікованих джерел і частково архівного ма-
теріялу)
134
.
Анастас Дмитрієв стверджував, що здобуття Ладижина коштувало туркам
19 тисяч убитих
135
. Це явне перебільшення. Турецька облога буквально знищила
місто. Таким його побачив невдовзі після відходу турецького війська Ян Флоріян
Дробиш-Тушинський, котрий записав, що на місці Ладижина вони не застали
130
Величко С. Летопись... Т. II. С. 352, 353.
131
Літопис Самовидця. С. 119.
132
Принагідно зазначимо, що біля обложеного Ладижина Остапа Гоголя згадує, крім Ана
стаса Дмитрієва і Григорія Грабянки, також Пьотр Татарінов: у своїй записці він свідчив,
що Гоголь і полковник Гамалія писали з турецького табору «по всем местам и местечком,
чтоб, оставив московского государя, поддавалися туркам» (РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166,
л. 541об.). Тут ідеться про паволоцького полковника Якова Гамалію (Синбирский сборник.
Т. 30. Малороссийские дела... С. 204 (лист князя Юрія Трубєцького цареві від 17
(27) серпня)).
133
Соловьев С. Сочинения. Кн. VI. Т. 11-12. С. 461.
134
Костомаров Н. И. Руина... С. 253.
135
Акты ЮЗР. Т. XII. С. 9.
375
Микола Крикун
жодної людини
136
. Незабаром Ладижин почав відбудовуватися, у вересні 1675 р.
там уже зафіксували «немного» жителів
137
.
Витіснення військ князя Ґріґорія Ромодановського
та Івана Самойловича з Правобережжя.
Облога Умані
Як уже сказано, з-під Ладижина хан за наказом султана рушив вирятовувати
Петра Дорошенка, який сидів у Чигирині, обложеному князем Ґріґорієм
Ромодановським та Іваном Самойловичем. Від 2 серпня, коли почалася облога
Чигирина, і до 15 або 16 серпня, коли хан виступив на допомогу Дорошенкові,
було достатньо часу, щоб султан і хан дізналися про ситуацію, в яку потрапив
гетьман. Вони могли довідатися про це з листа, який Дорошенко відправив між
2 і 9 серпня й, напевно, адресував султанові. Про цей лист із проханням допомогти
обложеним відомо зі згадки про нього в листі ідентичного змісту гетьмана до його
резидента при султані Гаврила Лісовського від 9 серпня. Цей другий лист додав
до своєї записки Пьотр Татарінов
138
; у Малоросійському приказі його переклали
російською мовою, і в такому вигляді він зберігся. Тут читаємо: «В другой ряд уж
то (прохання допомогти. - М. К.) пишем ис столь тяжкие осады»
139
. Одразу після
цього Дорошенко пише, що не знає, чи той перший лист дійшов до адресата.
Якщо Гаврило Лісовський отримав Дорошенкового листа, то чи могло це
статися на час прибуття турків і татар під Ладижин? Від Чигирина до Ладижина
навпростець понад 300 км, але гетьманському кур’єрові з листом до Лісовського
треба було їхати кружним шляхом, бо цю територію тоді контролював
Самойлович. Чи міг кур’єр подолати такий шлях за 6-7 днів (між 2 і 8 або
9 серпня)? Гадаємо, навіть якщо обидва листи не потрапили до адресатів на
момент приходу турків і татар під Ладижин, усе одно і султан, і хан могли знати
про те, що Петро Дорошенко в облозі, зі свідчень язиків і розповідей подорожніх.
Так чи так хан (і, очевидно, султан) знав: щоб допомогти Дорошенкові, треба
рушати на Чигирин.
19 серпня Іван Самойлович і князь Ґрігорій Ромодановський дізналися, що хан
зі своєю ордою наближається до Чигирина «за поводом Дорошенковым» і вислав
наперед 500 «выборных» татар, які, «пришед тою (правою. - М. К.) стороною
Тясмина реки», вже стали під містом. Стурбовані новиною, Самойлович і
Ромодановський, порадившись між собою, надвечір наступного дня - в понеді-
136
Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 61.
137
Акты ЮЗР. Т. XII. С. 273.
138
РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 549об.-551. Див. повний текст цього листа в додатку.
139
Там само. JI. 550об.
376
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
лок - зняли облогу Чигирина і відступили
140
. 22 серпня їхні війська добулися до
Черкас «безо всякого неприятелского насилства, в целости»
141
. Того самого дня
в 10 верстах від Чигирина відбулася зустріч Петра Дорошенка з ханом
142
, а 23
серпня вранці вони прибули під Черкаси
143
. Тут 24 серпня стався бій між обома
сторонами, який тривав «весь день до вечера оподаль за табором»
144
(ідеться
про табір військ князя Ромодановського і Самойловича). Того самого дня Петро
Дорошенко і хан повернули в бік Чигирина
145
. Після цього впродовж однієї доби
(25 серпня?) війська князя Ромодановського й Івана Самойловича переправилися
на лівий берег Дніпра
146
і отаборилися напроти Черкас
147
. Згідно з листом
Самойловича цареві від 17 (27) серпня з підчеркаського табору, Дорошенко
і хан писали великому візирові «оба, чтоб из-под Ладыжина со всеми силами
турскими как скоряє шол (великий візир. - М. К.) к нам под Черкасы или где
будет слышать про нас»
148
. Можливо, таке звернення було відправлене одразу по
тому, як гетьман і хан зустрілися 22 серпня. Якщо на нього й була відповідь, то
негативна, бо в той час султан і його оточення зосередилися на здобутті Умані.
Султан наказав узяти Умань каймаканові Кара Мустафі-паші
149
. (Свідчення
Анастаса Дмитрієва, що султан доручив це Сіді-азі
150
, про якого з інших джерел
140
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас),
655 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського полку, посланого 16 (26) серпня
з-під Черкас до Москви). Див. також: Літопис Самовидця. С. 119.
141
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас);
Літопис Самовидця. С. 119. Див. також: Collectanea... Т. II. S. 118; Woliński J. Przyczynki...
S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина).
142
Костомаров Н. И. Руина... С. 255.
143
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас),
655 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського ролку, посланого 16 (26) серпня
з-під Черкас до Москви). Див. також: Літопис Самовидця. С. 119.
144
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636-637 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під
Черкас); Синбирский сборник. Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 219 (лист князя Юрія
Трубєцького цареві від 19 (29) серпня).
145
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 637 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас).
146
Літопис Самовидця. С. 119-120; Грабянка Г. Д^йствія... С. 216.
147
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас),
655 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського полку, посланого 16 (26) серпня
з-під Черкас до Москви). Див. також: Collectanea... Т. II. S. 118.
148
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 637.
149
Collectanea... Т. II. S. 117. Woliński J. Przyczynki... S. 84. (лист Яна Карвовського до Яна
III від 29 серпня з Ладижина); Ejusd. Materiały do dziejów wojny... S. 304 (звістка з Жовкви
від 30 вересня).
150
Акты ЮЗР. Т. XII. С. 11.
377
Микола Крикун
нічого не знаємо, неправдоподібне.) Саме каймакан очолював похід частини
турецького війська на Умань і взяття міста
151
, а не великий візир
152
чи навіть
султан
153
, як стверджують окремі джерела. Султан із рештою своєї армії зали
шився під Ладижином
154
. За повідомленням турецького хроніста, він двічі міняв
дислокацію: спершу став табором на лівому березі Богу, а згодом перейшов «на
дві години дороги»
155
. Судячи з різних джерельних згадок, султанський табір, до
ки тривала «уманська» кампанія і ще якийсь час по тому, постійно стояв під Лади
жином, тобто друга передислокація відбулася поблизу цього міста
156
.
Козак Переяславського полку Демко Мановка 17 (27) серпня свідчив у Ка-
неві, що після падіння Ладижина турки «на другий день, учиня на реке Богу два
моста, учели реку переходить к Умани». Йому вдалося втекти із зайнятої турками
території десь у районі Ладижина на лівий берег Богу 11 (21) серпня
157
-через два
дні після того, як султан захопив це місто. Отже, Демко Мановка знав про події
під час облоги Ладижина й одразу після неї, а тому його свідченню про виступ
турків із-під Ладижина можна довіряти. Його повторює учасник ладижинської
оборони Єрофей, за словами якого, турки пішли на Умань «на завтрее» по здо
бутті Ладижина
158
. У світлі цих двох свідчень твердження Самійла Величка,
ніби турецьке військо рушило на Умань через кілька днів після «погибели лади-
жинской»
159
, не викликає довіри. Пьотр Татарінов теж помилився в записці, да
туючи переправу турків через Бог у зв’язку з їхнім походом на Умань 20 (30)
серпня
160
.
151
Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина);
Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 302; РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 529-531, 541об.
152
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 650 (лист князя Ґріґорія Ромодановського до князя Юрія Трубєцького
від 18 (28) серпня з Черкас); Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 301 (витяг із писаного
Яном Ґнінським 22 вересня); Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 563, 564. Один раз цієї помилки
припустився і Пьотр Татарінов (РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 533), який водночас кілька
разів стверджував, що Умань здобував каймакан (Там само. Л. 529-531, 541об.).
153
Величко С. Летопись... Т. II. С. 353, 354.
154
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 650 (лист князя Ґріґорія Ромодановського до князя Юрія Трубєцького
від 18 (28) серпня з Черкас); Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 301 (витяг із писаного
Яном Ґнінським 22 вересня), 304 (звістка з Жовкви від 30 вересня); РГАДА, ф. 79, оп. 1,
кн. 166, л. 529.
155
Collectanea... Т. II. S. 117-118, 119.
156
Між іншим, -абсолютну неправду читаємо в «Theatrum Europaeum», ніби після здобуття
Ладижина все турецьке військо на чолі з султаном рушило до Хотина і, взявши його, султан
відрядив великого візира брати Умань (Т. XI. S. 653).
157
Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221.
158
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 658.
159
Величко С. Летопись... Т. II. С. 353.
160
РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541об.
378
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
Нагадаємо, що Демко Мановка говорив про два турецькі мости через Бог. А Ян
Флоріян Дробиш-Тушинський пише, що турки форсували Бог чотирма мостами,
які спорудили за одну ніч. Він бачив їх на власні очі: «кожен із них був такий
широкий, що по ньому могли просуватися один біля одного [в ширину] 14 возів; а
настил у них був [так] добре пригнаний, що кинуті на нього монети заледве упали
б у воду; і мали вони по обох боках потужні поручні»
161
. У джерелах не сказано,
скільки часу турки йшли до Умані. За турецькою хронікою, від Ладижина до
Умані чотири дні переходу
162
, гадаємо, цей перехід тривав не менше, не рахуючи
переправу через Бог. Зважаючи на кількість наведених через річку мостів і
те, що на Умань каймакан повів тільки частину турецького війська, переправа
зайняла, мабуть, один день. Від Ладижина до Умані по прямій близько 80 км.
Пригадуючи, в якому темпі турки рухалися на шляху Ісакча-Цецора-Ладижин,
думаємо, що до Умані вони дійшли за п’ять днів, - якщо вирушили наступного ж
дня після переправи і просувалися щодня. Отже, перехід турецького війська від
Ладижина до Умані виглядає так: 20 серпня відбулася переправа через Бог, 25
або 26 серпня військо підступило до Умані.
Облога Умані могла розпочатися наступного дня після приходу сюди турків,
себто 26 або 27 серпня
163
. Місто вони здобули 4 вересня. Про це є два незалежних
свідчення: у дописці в листі Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з
Ладижина
164
і в літописі Самійла Величка (тут цю подію датовано 25 серпня за
ст. ст.)
165
. Отже, облога Умані тривала 9 або 10 днів. Швидше за все, таки 10 днів,
бо в листі Яна Карвовського читаємо, що облога триває уже дев’ятий день
166
.
161
Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 61.
162
Collectanea...Т. II. S. 117.
163
Це припущення, здавалося б, суперечить фактам із листа Яна Карвовського до Яна III від
29 серпня з Ладижина, де сказано, що облога триває уже дев’ятий день (Woliński J. Przyczyn
ki... S. 84). Судячи з дати листа, облога почалася 19 або 20 серпня. Є підстави стверджувати,
що Ян Карвовський писав лист не менше семи днів: 4 вересня він зробив велику дописку до
нього. Крім того, в листі сказано, що турки підійшли до Ладижина 16 серпня і кілька днів його
здобували. Карвовський був свідомий того, Що облога Умані не могла початися одразу або
майже одразу після падіння Ладижина. Очевидно, фрагмент листа, де згадано про дев’ятий
день облоги Умані, був написаний не 29 серпня, а кількома днями пізніше.
'
м
Ibid. S. 85.
1И
Величко С. Летопись... Т. II. С. 354. В анонімному повідомленні з Жовкви від 30 вересня
є неправдоподібне твердження, ніби турки взяли Умань 2 вересня (Woliński J. Materiały do
dziejów wojny... S. 304).
Див. посилання 163. Отже, можна впевнено стверджувати, що фрагмент у листі Яна
Карвовського, де про це сказано, був написаний напередодні падіння Умані. За Самовидцем,
Умань оборонялася «цЬлій тиждень» (Літопис Самовидця. С. 119), за Грабянкою, - кілька
тижнів (Гоабянка Г. Д"Ьйствія... С. 219).
379