Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Турецький похід

на Правобережну Україну

1674 року

10-11 листопада 1673 р. польське військо на чолі з великим коронним

гетьманом і великим коронним маршалком Яном Собєським (від 1674 р. -

польський король Ян III) під фортецею Хотин на Північній Буковині розгромило

турецьке військо, яким командував Гусейн-паша. У владних колах Османської

імперії справедливо розцінили це як прагнення Речі Посполитої скасувати умови

укладеного в жовтні 1672 р. Бучацького трактату, за яким вона зобов’язувалася

сплачувати Порті щорічну данину і поступалася їй територією Подільського

воєводства, а Правобережна Україна була проголошена володінням тамтешнього

Війська Запорозького під протекторатом Порти

У відповідь на хотинську перемогу поляків турки організували похід проти

Речі Посполитої, який очолив султан Мегмед IV. Однак на певному етапі полі

тичний вектор цього походу змінився: союзник Порти правобережний гетьман

Петро Дорошенко звернувся до її владників із нагальним проханням допомогти

йому відбити спільний наступ московської армії під командуванням боярина

князя Ґріґорія Ромодановського та Війська Запорозького на чолі з Іваном Са-

мойловичем* - гетьманом «обох боків (берегів) Дніпра» (цей титул під тиском

Москви йому 27 березня 1674 р. надала козацька Переяславська рада, до того він

був лівобережним гетьманом). Об’єднана армія мала покінчити з гетьмануванням

Петра Дорошенка й утвердити на Правобережжі владу Москви і її ставленика

Івана Самойловича. В інтересах Туреччини було захистити свої позиції в цьому

регіоні, тому її армія вирушила на допомогу Дорошенкові. Похід розпочався і

закінчився 1674 р. Усі воєнні дії цієї кампанії відбувалися на Правобережжі. На

боці Порти воювало татарське військо, яке очолив кримський хан Селім-Ґірей.

В історіографії цей похід відомий завдяки передусім Миколі Костомарову,

але цей видатний учений описав його надто загально, на вузькому джерельному

Протекторат встановлено 1669 р. Див.: Крикун М. Корсунська козацька рада 1669 року //

ЗНТШ. Львів, 1999. T. CCXXXVIII. С. 117-148.

" До Війська Запорозького під керівництвом Івана Самойловича увійшли всі лівобережні полки

і всі, крім двох, правобережні полки. Два правобережні полковники на той час залишалися

вірними Петрові Дорошенкові.

351

Микола Крикун

матеріялі

. Німецький історик Йозеф Гаммер запропонував стислий огляд походу

на основі турецьких джерел

, а Сєрґєй Соловйов, по суті, тільки торкнувся цієї

події

. Тимчасом турецька кампанія 1674 р. потребує уважного висвітлення:

вона дозволяє краще зрозуміти події того року на Правобережжі, розібратися

у складному переплетінні інтересів Порти, Москви і Речі Посполитої. Завдання

нашого дослідження - простежити весь хід кампанії: від моменту, коли османська

армія виступила з-за Дунаю, і до її повернення за Дунай. Події на Правобережжі,

у яких турки безпосередньої участи не брали, оглянемо побіжно.

Дослідження засноване на великій кількості джерел. Майже всі вони

опубліковані, але більшість їх досі не залучалася до вивчення нашої теми.

Видані документи - результат діяльности Малоросійського приказу в Моск

ві, канцелярій при князі Ґріґорію Ромодановському та гетьманові Івану Са-

мойловичу

, при київському воєводі князю Юрію Трубєцькому

. Документи

польського походження - це переважно кореспонденція різних осіб

. У пригоді

стали також козацькі літописи

і турецька хроніка

та деякі інші видання. Відо

Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича.

Историческая монография 1663-1687 гг. Н Его же. Собр. соч. Исторические монографии и

исследования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV.

Hammer J. Geschichte des Osmanischen Reiches, grossentheils aus bisher unbeniitzten Hand-

schriften und Archiven. Pest, 1830. В. VI: Von der Grosswesirschaft Mohammed Kóprilis bis zum

Carlowiczer Frieden. 1656-1699.

Соловьев С. М. Соч.: В 18 кн. М., 1991. Кн. VI: История России с древнейших времен.

Т. 11-12.

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные

Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1879. Т. XI: 1672-1674; 1882.

Т. XII: 1875-1876.

Синбирский сборник. Историческая часть. М., 1845. Т. 30. Малороссийские дела: Отписки

за 1673-1674 год киевского воеводы к. Ю. П. Трубецкого с товарищи к царю Алексею

Михайловичу.

Woliński J. Przyczynki źródłowe do kampanii 1674 г. // Przegląd Historyczno-Wojsko wy.

Warszawa, 1933. Т. VI; Ejusd. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Studia i

Materiały do Historii Wojskowości. Warszawa, 1966. Т. XII. Cz. II.

Грабянка Г. ДЬйствія презілной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана

Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки ... з розних л'Ьтописцов и из діаріуша, на той

войнЪ писаного, в град'Ь Гадячу... 1710 / Издана Временною коммиссиею для разбора древних

актов. К, 1854; Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971; Величко С.

Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Издана Временною коммиссиею

для разбора древних актов. К., 1851. Т. II.

Collectanea z dziejopisów tureckich rzeczy do historii polskiej służących, z dodatkiem objaśnień

potrzebnych i krytycznych uwag przez 1.1. S. Sękowskiego. Warszawa, 1825. Т. II.

352

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

мості опублікованих джерел про кампанію 1674 р. помітно доповнюють два до

кументи, виявлені в Російському державному архіві давніх актів у Москві. Це

зізнання очевидця походу з турецького боку Петра Татарінова, яке він дав у Мало

російському приказі 29 травня (ст. ст.) 1675 р.

, і його ж записка

як додаток до

зізнання. Під час кампанії Татарінов був в оточенні великого візира Кьопрюлю-

заде Фазі ля Агмеда-паші, що дозволяло йому отримувати інформацію з перших

рук. Його свідчення, зафіксовані в зізнанні й записці, здебільшого правдиві, хоча

в них трапляються окремі неточності: звичайно, Татарінов не міг усе достеменно

знати, а дещо міг і забути за пів року, який минув від завершення походу восени

1674 р. до 29 травня (ст. ст.) 1675 р.

Отже, Пьотр Татарінов одинокий відомий очевидець походу, і свідчення його

надзвичайно цінні. Мабуть, доречно переказати тут його розповідь про себе.

Пьотр Татарінов був родом «мещеренин», «Андреев сын»; як солдат московського

рейтарського полку, яким командував Іван Єлчанінов, 1660 р. під Чудновом

потрапив у полон

* до поляків. Згодом поляки продали його «в Крым», за якийсь час

«татаровя» перепродали його в Царгороді (Стамбулі) туркам, а ті - султанському

тлумачеві Панайотакі. В останнього Татарінов служив «во дворецких», «владел»

його домом, йому «во всем был верен», «всякие государственные посольские

и воинские дела от него, Панаиотакия, до (великого. - М. К.) везиря доносил».

«Писма всякие, - додає він, - были у него, Петра, на руках»

*. При Панайотакі він

був свідком облоги і взяття великим візиром міста Кандія на острові Крит

’. Коли

восени 1673 р. Панайотакі помер, Татарінова взяв до себе на службу великий візир.

Невдовзі після кампанії 1674 р. він дозволив Татарінову поїхати до Молдавії, щоб

відібрати у боржника належні йому гроші. У Молдавії Татарінов боржника не

знайшов, довелося шукати його у Волощині і Трансільванії. Звідти він виїхав до

Речі Посполитої, далі через міста Ярослав, Самбір, Броди, Полонне й Коростишів

дістався до Києва, а згодом - до Москви

Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 79 (Сношения

России с Польшей), on. 1, кн. 166, л. 515-533.

Там само. J1.537об.-545об. Записку частково використано у : Крикун М. З історії української

козацької старшини другої половини XVII століття. Полковник Остап Гоголь // ЗНТШ. 1997.

T. CCXXXUI. С. 431,433.

'* Чуднів - містечко в Київському воєводстві, нині - селище міського типу, районний центр

Житомирської области.

’ У жовтні 1660 р. поляки під Чудновом розгромили російське військо на чолі з воєводою

Васілієм Шерємєтєвим.

‘ Очевидно, йдеться про документи, з якими мав справу Панайотакі.

* Турки взяли Кандію 1669 р. Цією подією закінчилася турецько-венеційська, або Кандійська

війна (Кандія - італійська назва острова Крит), яка тривала від 1645 р.

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 515-516, 533-533об.

23-6-1279

353

Микола Крикун

Слід зазначити, що в розповіді про турецький похід збережено датування

подій за московськими й козацькими джерелами. Після кожної дати в дужках

одразу подаємо число за новим стилем, за винятком тих випадків, коли події в

джерелах датовані третьою декадою місяця: щоб не вказувати дні наступного

місяця за новим стилем, навівши дату за джерелом, у дужках зазначаємо «ст.

ст.». Турецький же хроніст датував події за мусульманським календарем; у

польському перекладі його твору, який здійснив Юзеф Сенковський, паралельно

наведене датування за григоріянським календарем, але воно часто помилкове і

тому не згодилося для розповіді про хід кампанії 1674 р.

Початок походу

Рішення піти війною на Річ Посполиту султан прийняв невдовзі після

хотинської поразки турецького війська - взимку 1673/1674 рр. За турецькою

хронікою, в лютому 1674 р. у ставці падишаха був вивішений султанський

бунчук - символ приготування Порти до війни, а через капиджі-пашу

* Омера-

бея кримському ханові надіслали наказ закінчувати приготування до походу і

об’єднати свої загони з турецьким військом

Подільський мечник Марек Сєкєжинський, якого Ян III відрядив вести

переговори з великим візиром, після кількаденного перебування в Бабі

* приїхав

до міста Снятии у Руському воєводстві. 20 червня зі Снятина він надіслав лист до

грабовецького старости Марека Матчинського, в якому писав, що великий візир

із військом 17 травня став табором під Бабою, звідси він має прямувати до мосту

на Дунаї і там чекати на приїзд султана. Далі сказано, що турки суходолом і

Дунаєм перевозять багато провіянту до гирла Пруту і переправляють його вгору

по Пруту до Цецори

*, що турецькі військовики й знатні особи («principaliora

capita») «неохоче збираються на цю війну» і сам великий візир проти неї («jej...

nie życzy»), «проте султан виявився впертим, наполягаючи на ній»

'* Капиджі-паша - начальник сторожі воріт султанського палацу.

Collectanea... Т.ІІ. S. 103.

* Баба або Бабадаґ - місто на південь від Дунаю і на південний схід від впадіння в нього

Пруту, на території Північної Добруджі.

* Цецора (Цицора) - на час походу 1674 р. урочище на місці колишнього поселення з

такою самою назвою, на правому березі Пруту неподалік від міста Ясси - тодішньої столиці

Молдавського князівства.

Woliński J. Przyczynki... S. 82. Про приїзд великого візира 17 травня до Баби сказано з

посиланням на Сєкєжинського в універсалі Яна III, виданому 4 липня у Варшаві (Woliński J.

Materiały do dziejów wojny... S. 279). Про перебування великого візира під Бабою згадують

також турецький хроніст (Collectanea... Т. II. S. 105) і грек Дмитро Іванов у зізнанні, яке він

дав 25 липня (ст. ст.) в Києві князеві Юрію Трубєцькому, повернувшись із «Турской земли»,

куди він їздив у справах (Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 187).

354

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

Згодом султан із військом, яке було при ньому, виступив до Баби

. Тут

обидва війська зустрілися, після чого турецька армія рушила до Ісакчі

(місто

на правому березі Дунаю східніше гирла Пруту), щоб там переправитися на лівий

берег Дунаю

. Провівши в Ісакчі два дні, турецька армія перейшла по мосту

Дунай, а наступного дня те саме зробив султан

, очевидно, зі своїм оточенням

і, можливо, з рештою армії. Це сталося близько 10 червня

. Треба зазначити,

що до цього через Дунай переправився алепський паша Каплан Мустафа з

дорученою йому частиною турецького війська, звідти він рушив на північ і

11 червня

розташувався в урочищі Цецора

. Янові III стало відомо, що Каплан

Мустафа мав завдання виступити до Хотина

. Якщо це правда, то немає сумніву,

що він мав допомогти Гусейнові-паші відбити в поляків хотинську фортецю, яку

Гусейн-паша тримав в облозі

Ще до описаних подій, може, у квітні того року, Петро Дорошенко через своїх

посланців просив турецького султана допомогти протистояти московському

Collectanea... Т. П. S. 105. Згаданий у попередньому посиланні Дмитро Іванов свідчив, що

перед приїздом до Баби султан перебував «в Турской земли в городе Гадзиолу-Пазарчику, от

реки Дуная в полтараста верст» (Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 187).

Ґаджіоґлу-Пазарджик (згодом - Добріч) - місто в Південній Добруджі.

Collectanea... ТЛІ. S. 105.

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 279.

Collectanea... Т. II. S. 108.

У згаданому універсалі від 4 липня Ян III зазначив, посилаючись на інформацію Марека

Сєкєжинського, що султан нібито має перебратися через Дунай близько 10 червня (Wolińs

ki J. Materiały do dziejów wojny... S. 279). Дальший перебіг подій дає підстави думати, що ця

переправа відбулася на початку другої декади червня.

Woliński J. Przyczynki... S. 82 (лист Марека Сєкєжинського від 20 червня); Ejusd. Materiały

do dziejów wojny... S. 279 (універсал Яна III від 4 липня).

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 187 (зізнання 25 липня (ст. ст.) перед

князем Юрієм Трубєцьким Дмитра Іванова), 191 (зізнання 18 (28) липня перед князем Юрієм

Трубєцьким жителя Києво-Печерського монастиря Степана Матвієва, який повернувся з

поїздки «в Турскую, Волоскую и Мутьянскую земли», де він займався «торговым промыслом».

До речі, за словами Матвієва, «урочище Цецора от города Яс в пяти верстах», а насправді

це вдвічі далі); Woliński J. Przyczynki... S. 82 (згаданий лист Марека Сєкєжинського від

20 червня); Ejusd. Materiały do dziejów wojny... S. 279 (універсал Яна III від 4 липня). Андрій

Мурашка, охочекомонний полковник Івана Самойловича, 7(17) травня писав йому з містечка

Стіна в Брацдавському воєводстві, що сім пашів переправилися через Дунай і візир іде слідом

за ними (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 472). Джерела це повідомлення не підтверджують.

Woliński J. Przyczynki... S. 82; Ejusd. Materiały do dziejów wojny... S. 279.

Collectanea... T. U.S. 110.

23*

355

Микола Крикун

війську

. Відповідь турецьких владників на його прохання невідома. Мабуть,

відлунням її стало те, що Іванові Мазепі, якого відрядили з гетьманським лис

том до великого візира, 15 (25) червня в Чигирині наказано було «словесно»

передати візирові: «удивляетца де он, Дорошенко, визиревым словам, что де он

приказывает к нему, Дорошенку: чего де он боитца московских ратных людей

и с ними управитца не может? Московские де люди не военные. Как де были

прежние гетманы и они сами без турецких войск давали отпор»

. У правдивості

цих візирових слів навряд чи можна сумніватися: вони засвідчують, що на той

час турецькі владники недооцінювали гостроту ситуації на Правобережжі і не

вважали за необхідне допомагати Дорошенкові.

За зізнанням Петра Татарінова, коли султан стояв в Ісакчі, до нього звернув

ся Дорошенків посланець і від імені свого гетьмана просив прислати «ратных

своих людей на оборону», бо «на него (Дорошенка. - М. К.) идут многие ратные

люди»

. Петро Дорошенко мав на увазі, що у відповідь на його дії, які підтримали

допоміжні кримськотатарські загони, Іван Самойлович створив на Правобережжі

на чолі з переяславським полковником Родіоном (Радивоном) Дмитрашком

Райчею великий загін із кількох лівобережних та кількох правобережних полків,

які повинні були ослабити військо Дорошенка. Загін, до речі, був підсилений

двома московськими полками

Від Дунаю до Дністра

Після переправи через Дунай турецьке військо «відпочивало» протягом

двадцяти днів

, тобто найпізніше до початку липня, після чого рушило в напрямку

до Цецори

. Спочатку сюди прибув великий візир, а потім султан, який рухався

Синбирский сборник. Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 157 (зізнання 17 (27) травня перед

князем Юрієм Трубєцьким київського жителя Івана Павлова, який повернувся з «Турской

земли», куди він їздив у справах).

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 56 (зізнання Івана Мазепи 5 (15) серпня в Малоросійському приказі).

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 521 об.-522.

Грабянка Г. Дійствія... С. 214; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 467 (лист Івана Самойловича цареві

Алексею Міхайловічу від 18 (28) травня з Переяслава), 516 (зізнання 27 червня (ст. ст.) в

Малоросійському приказі Івана Матвеева - поручника полку рейтарського строю Моісєя

Бєклємішева), 491-493 (лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) червня з табору під селом

Ліпляїв над Дніпром).

Collectanea... Т.Ы. S. 107.

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання Степана Матвієва від

18 (28) липня); Акты ЮЗР. Т. XI. С. 588 (недатований лист подільського полковника Михайла

Зеленського до Родіона Дмитрашка Райчі, доданий до листа Івана Самойловича цареві від

15 (25) липня).

356

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

за ним

. Про день приїзду султана до Цецори джерела подають три версії: за

однією з них, це сталося за день «до Петрова дни»

, тобто 11 липня, за дру

гою - не пізніше 13 липня

, за третьою - 18 липня

. Третій варіянт повторюється

у двох незалежних свідченнях, тому він найвірогідніший. У такому разі похід

турецького війська від місця його переправи через Дунай до Цецори тривав

близько пів місяця, за цей час військо, рухаючись, очевидно, правим берегом

Пруту, подолало відстань близько 250 км

25 червня, коли турецька армія просувалася до Цецори, Петро Дорошенко

написав у Чигирині листи до великого візира і свого резидента при ньому Гаврила

Лісовського (і тоді само, мабуть, до кримського хана та наближених до нього

осіб). їх мав вручити Іван Мазепа, якого гетьман відрядив для переговорів із

великим візиром. Можливо, Мазепа з листами виїхав із Чигирина того самого

дня. Його супроводжувала охорона з 9 татар, при яких було 15 невільни

ків - козаків з Лівобережжя. Проте за кілька днів після виїзду їх усіх біля Інгулу

(ліва притока Богу) перехопив загін низових козаків на чолі з кошовим отаманом

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 588 (недатований лист подільського полковника Михайла Зеленського

до Родіона Дмитрашка Райчі, доданий до листа Івана Самойловича цареві від 15 (25) липня),

567 (лист московського військовика Алексея Карандєєва до боярина Артамона Матвеева,

писаний після 2(12) серпня з Канева; тут сказано: «греченин» Костянтин Петров свідчить, що

бачив великого візира в Цецорі, а на султана там чекали).

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання Степана Матвієва від

18 (28) липня; тут помилково сказано, що султан і великий візир мали прибути до Цецори

разом).

Там само. С. 189 (зізнання 17 (27) липня перед князем Юрієм Трубєцьким Фьодора Дорохі-

на - рейтара полку Івана Єлчанінова; за його словами, він два тижні тому виїхав із Ясс че

рез Цецору, і в Цецорі йому казали турки, що «того ж дни» (13 липня. - М. К.) у Цецорі

«будет салтан турской с войски»).

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 577 (лист кошового отамана низового Війська Запорозького Івана

Сірка до князя Ґріґорія Ромодановського від 6 (16) липня (помилково датований червнем);

тут із сказаного «прямыми» язиками, яких узяли в молдавських селах поблизу містечка

Орґієв, випливає, що султан із візиром (sic!) мають намір стати в Цецорі 8(18) липня), 588

(недатований лист Михайла Зеленського до Родіона Дмитрашка Райчі; тут читаємо: «султан

с достойными силами на Цецоре имеет подлинно стать июля 8 дня»).

Згадка про те, що турецьке військо прибуло до Цецори через Ясси (Синбирский сборник.

Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання Степана Матвієва від 18 (28) липня)), навряд

чи відповідає дійсності: навіщо було війську йти до Ясс мимо Цецори, розташованої далі на

південний схід, щоб звідти повернути до неї. До речі, в Яссах турецьке військо не стояло,

тому свідчення козака Переяславського полку Іллі Новицького від 28 липня (ст. ст.) перед

князем Юрієм Трубєцьким, ніби султан стоїть у Яссах, неправдиве (Синбирский сборник.

Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 197).

357

Микола Крикун

Іваном Сірком, у Мазепи відібрали листи і відіслали їх до Івана Самойловича

Самойлович листи одержав 3 липня і, ознайомившись із їхнім змістом, того ж

таки дня відправив їх до Москви

. Іван Сірко, пам’ятаючи, напевно, про козацьку

честь, зволікав видавати Івана Мазепу Самойловичу, але, зрештою, змушений

був зробити це десь перед 25 липня: того дня Самойлович написав цареві з-під

села Талдики поблизу Чигирина, що відсилає Мазепу до Москви

Отож, Дорошенкові листи, які мав передати Мазепа, до адресатів не дійшли.

Листи до великого візира та до Гаврила Лісовського ідентичні за змістом, у них

ідеться про поразку, яку під містечком Сміла 14 полків (ліво- і правобережних)

Івана Самойловича спільно з московськими ратними людьми завдали козакам

Петра Дорошенка та загонам кримських татар, котрі перед тим прийшли йому на

допомогу. Дорошенко був переконаний, що у поразці винні татари, які покинули

поле бою. Внаслідок цього становище гетьмана надзвичайно погіршало, і тому

він просить великого візира прислати йому на допомогу турецький загін на

чолі з пашею, який триматиме татар у послуху

. Битва під Смілою відбулася

20 червня

. У згаданих листах до хана і його сановників, також ідентичних

за змістом, Дорошенко закликав їх надати військову допомогу для боротьби

проти Самойловича і московських ратних людей

. Згідно з запискою Петра

Татарінова, З (13) липня (тобто, за нашими спостереженнями, перед приїздом

султана до Цецори) в турецькій ставці отримали Дорошенкові листи з проханням

допомогти проти «Москви», яка наступає на Правобережжі. (Напевно, гетьман

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 467 (лист Івана Самойловича цареві від 23 червня (ст. ст.) з-під Черкас;

Самойлович писав, що невільників татари мали подарувати великому візирові й іншим осо

бам - туркам і татарам), 525 (лист Родіона Дмитрашка Райчі до сєрадзького підчашія від 12 (22)

липня, у якому, до речі, сказано, що при кожному татарині-охоронцеві було «колканадесять»

(sic!) невільників. Те саме: Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 212), 535

(лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) липня з-під села Талдики біля Чигирина), 575 (лист

князя Ґріґорія Ромодановського цареві від 27 липня (ст. ст.)), 559 (зізнання Івана Мазепи 5

(15) серпня в Малоросійському приказі; він називає татар-охоронців «білогородськими»),

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 496 (лист Івана Самойловича цареві від 23 червня (ст. ст.) з-під

Черкас).

Там само. С. 535.

Там само. С. 506-508, 510-512.

Там само. С. 491 (лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) червня з-під села Ліпляїв

над Дніпром). Про цю битву див. названі Дорошенкові листи до великого візира і Гаврила

Лісовського, а також: Там само. С 491-493 (лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) червня),

516 (зізнання 27 липня (ст. ст.) в Малоросійському приказі Івана Матвеева - поручника полку

рейтарського строю), 616 (зізнання 14 (24) серпня в Малоросійському приказі полоненого

кримського татарина); Грабянка Г. Дійствія... С. 214,215.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 498-505, 508-510.

358

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

вислав листи, дізнавшись про невдачу місії Івана Мазепи.) «И то послыша, - писав

Татарінов, - послали (турки. - М. К.) того ж часа с листами к Дорошенку Емирь

Али-мурзу и с ним 1000 человек татар и приказали сказать ему, чтоб держался

сколко может»

Під час переходу турецької армії до Цецори до неї приєднався зі своїм

військом хан. Це могло статися 7 липня. 12 (22) липня подільський полковник

Михайло Зеленський, який діяв поблизу Молдавського князівства і тому

непогано знав про події в ньому, писав Самойловичеві з-під містечка Клебань

біля Тульчина: полонений «на Дністрі» татарин свідчив, що хан з’єднався з

великим візиром 15 днів тому

. Ще до цього хан поклав собі за мету погодити

Порту з Річчю Посполитою і спрямувати турків проти Москви. Його стратегія

була обгрунтованою. Поразка Речі Посполитої у війні з Туреччиною 1672 р.

була Кримському ханству невигідна, бо явно посилювала позиції Османської

імперії у Південно-Східній Европі

. Водночас хана дуже непокоїла політика

Москви щодо Правобережної України, її намагання утвердитися там - це

зачіпало стратегічні інтереси ханства. У ситуації, яка склалася у величезному

регіоні, куди входило й Правобережжя, ханові потрібна була активна протидія

Москві. Тут його інтереси збігалися з інтересами Речі Посполитої, яка не могла

змиритися з утратою Правобережжя на користь Москви. Тому хан небезпідставно

розраховував на підтримку Речі Посполитої. Але вона була можлива лише за

умови порозуміння Порти з Річчю Посполитою, адже в зовнішньополітичних

питаннях ханство повністю залежало від Порти. В разі ж успіху своїх планів хан

сподівався використовувати Річ Посполиту для тиску на Османську імперію, для

послаблення її позицій у регіоні

13 липня, після з’єднання турецького і татарського військ, хан отримав

прохання від поляків: «чтоб он как был с ними прежде в миру, так и бы ныне

был и чтоб с турками их помирил»

. Зустрівшись із султаном, хан схиляв його

до примирення з поляками, брав на себе місію арбітра в цій справі, підкреслював

необхідність спільних турецько-татарських дій проти Москви

. Хоча султан був

неприхильно налаштований до Речі Посполитої, пригадуючи поразку біля Хотина,

все ж таки він розумів, що віддати Правобережжя Москві означає небезпеку

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 538-538об.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 522.

Wójcik Z. Rzeczpospolita wobec Turcji i Rosji 1674-1675. Studia z dziejów polskiej polityki

zagranicznej. Wrocław etc., 1976. S. 27.

Woliński J. Król Jan III a sprawa Ukrainy 1674—1675. Warszawa, 1934. S. 9.

РГАДА, ф. 79. on. 1, кн. 166, л. 538.

Там само. JI. 522об.

359

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.