Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

для імперії, а тому це просто неприпустимо. За погодженням із султаном, хан

відрядив для переговорів до Варшави Мегмета Кази-аґу - сина свого візира

Суффана Кази-аґи

. На спільній військовій раді в Цецорі хан зумів переконати

султана воювати не з поляками, а з Москвою - за Правобережжя, за те, щоб

зберегти тут гетьманські позиції Петра Дорошенка й османський протекторат

Того самого дня (20 липня), коли султан довідався, що турки відбили у

поляків Хотин, він віддав своїй армії наказ іти до молдавського міста Сороки

на правому березі Дністра, перейти на територію Правобережної України і

допомогти Дорошенкові стримувати війська князя Ґріґорія Ромодановського та

Івана Самойловича

. Наказ, безперечно, поширювався і на кримське військо.

Віддаючи цей наказ, султан, мабуть, зважив на недавні листи Петра Дорошенка,

у яких гетьман запевняв: як «не дадут ему недель на десять помочи, то не токмо

себе, но и им (султанові й ханові. - М. К.) погибель будет»

. В одному з цих

листів сказано: настільки Москва і Самойлович запанували на Правобережжі,

що дорошенківцям «никакова де уж проходу к туркам нет...; а которых де

посланцев (Дорошенко. - М. К.) к ним (до султана й хана. - М. К.) посылает и тех

де московские (Самойловичеві. - М. К.) казаки на дорогах перенимают»; а далі

наведено як приклад невдалу місію Івана Мазепи

. Як свідчив Пьотр Татарінов,

на згаданій раді в Цецорі ухвалили «тотчас мост под Сорокою на Днестре

делать», щоб по ньому переправити війська на лівий берег річки

, де починалася

Правобережна У країна. Відповідальними за спорудження мосту султан призначив

сиваського бейлербея* Мугаммеда-пашу і командувача яничарів Мустафу-аґу

Турецький хроніст повідомляє, що через Дністер мали бути наведені «мости»

і це може бути правдою.

Woliński J. Przyczynki... S. 82; РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 522об. Ханський посол

прибув до Варшави щойно 18 серпня (Woliński J. Przyczynki... S. 82), коли дії турецького і

татарського військ на Правобережжі були в розпалі, тому політичний ефект від місії Мегмета

Кази-аґи не виправдав сподівання хана і владників Речі Посполитої.

Woliński J. Pośrednictwo tatarskie w wojnie polsko-tureckiej 1674-1675 // Ejusd. Z dziejów

wojny i polityki w dobie Jana Sobieskiego. Warszawa, 1960. S. 142.

Collectanea... T.II. S. 110.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 541 (недатований лист Михайла Зеленського до Івана Самойловича,

доданий до його листа Самойловичу від ЗО липня (ст. ст.)).

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 539.

Там само. JI. 539об.

Бейлербей - призначений султаном управитель провінції - ейялета (пашалика).

Collectanea...Т. И. S. 110.

Ibid.

360

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

Звістка про намір турків і татар іти до Сорок і перебратися на лівий бе

рег Дністра дуже швидко докотилася на правобережні українські землі, які

межували з Молдавським князівством. Уже 12 (22) липня Михайло Зеленський

писав Самойловичеві з Клебані: візир і хан «в сих днях конечно имеют к берегу

Сороки прийти и тут мост на Днестре скоро сделать»

. Можливо, кримчаки

вирушили до Сорок раніше за турків: полонений кримський татарин Шибанко

Донґазли 14 (24) серпня розповів у Малоросійському приказі, що, приєднавшись

до султана, хан попрямував до Сорок

; якби хан виступив разом із султаном,

Шибанко про це сказав би. Пьотр Татарінов свідчив, що 23 липня (ст. ст.), тобто

2 серпня, турецька армія вже стояла біля Сорок

, куди, цілком імовірно, вона

прибула незадовго перед тим. Слова Татарінова певною мірою підтверджує

лист брацлавського полковника Павла Лисиці до Родіона Дмитрашка Райчі від

29 липня (ст. ст.), де сказано, що турки («неприятель») стоять «через долгое время

у пристани Днестровой»

. Якщо турецька армія вирушила з Цецори наступного

дня після султанського наказу від 20 липня, а 2 серпня вже була під Сороками,

то за 11-12 днів вона подолала щонайменше 130 км. Тобто в середньому за добу

армія просувалася повільніше, ніж від Дунаю до Цецори. До речі, Шибанко

Донґазли казав, що султан просувався до Сорок «с тихостию»

За наказом султана

, татари переправилися через Дністер 27 липня

(6 серпня)

. За однією версією, вони перейшли по мосту

, задругою - перепливли

на «суднах»

(плотах?). Друга версія видається вірогіднішою, бо є свідчення,

що на той час турки довели мости «до половины реки»

. Існує також дві версії

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 522. «А для того мосту, чтоб его скорее сделать, - читаемо в тому

самому листі, - несколко сот турков пришло на сю (українську. - М. К.) сторону Днестра»

(Там само). Це свідчення певно неправдиве: поява турецьких будівників мосту над Дністром,

по суті, в час, коли їх тільки ухвалили відрядити, неймовірна, особливо якщо зважити на

відстань від Цецори до Сорок.

Там само. С. 612. Шибанко каже, що хан пішов із Ясс, але пішов він із Цецори.

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 540.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 548,549.

Там само. С. 612.

“Там само. С. 621 (лист Івана Самойловича цареві від 31 липня (ст. ст.) з-під Чигирина.

Самойлович при цьому посилається на зізнання, яке того самого дня йому дав полонений

татарин).

Там само. С. 572 (лист Алексея Карандеєва до Артамона Матвеева, писаний після 2 (12)

серпня; Карандєєв переказує зізнання полоненого татарина, яке той дав йому 2(12 серпня) у

Каневі).

Там само. С. 621 (лист Івана Самойловича цареві від 31 липня (ст. ст.)).

Там само. С. 612 (зізнання Шибанка Донгазли від 14 (24) серпня).

Див. посилання 61.

361

Микола Крикун

про те, коли Дністер перетнула турецька армія. За словами Петра Татарінова,

це сталося 29 липня (ст. ст.)

. Йозеф Гаммер в «Історії Османської імперії», не

посилаючись на джерела, датує цю подію ЗО липня

. Загалом у своїй праці він

користується новим стилем, але перебування турецької армії на Правобережжі,

про яке далі в нашій розповіді, доводить, що ЗО липня Гаммер указав за старим

стилем, мабуть, сам того не усвідомлюючи. Можна впевнено стверджувати, що

переправа турків через Дністер відбулася не пізніше 29-30 липня (8-9 серпня).

До міста Ладижин у Брацлавському воєводстві* турецька армія підступила 6(16)

серпня, пройшовши до нього від Дністра понад 110 км. Якщо зважити, скільки в

середньому за добу ця армія долала від Дунаю до Цецори і від Цецори до Сорок,

то на відстань від Сорок до Ладижина їй вистачило 7-8 днів.

Турецький хроніст повідомляє, що переправа турків тривала п’ять днів

, але

це малоймовірно: у цитованому листі Павла Лисиці від 29 липня (ст. ст.) про

переправу нічого не сказано, а судячи зі змісту листа, він мав би про неї згадати,

адже як брацлавський полковник він мав якнайшвидше дізнаватися й одразу

повідомляти про рух турецької армії і татарського війська. Імовірно, переправа

тривала два дні.

Перед переправою через Дністер, а може, під час переходу їхніх військ від

Цецори до Сорок султан і хан вирішили, опинившись на Правобережжі, рушати на

Київ через Умань. Про таке рішення свідчили полонені татари

. У низці джерел,

де йдеться про наміри султана і хана йти на Київ, Умань не згадана як проміжний

пункт походу

, але це не означає, що її не мали на увазі. У цьому зв’язку цікавий

такий фрагмент (хай, може, й не зовсім правдивий) із записки Петра Татарінова:

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541.

Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 301.

' Нині Ладижин - місто в Тростянецькому районі Вінницької области.

Collectanea... Т. II. S. 111.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 542 (лист князя Ґріґорія Ромодановського цареві від 31 липня (ст. ст.)

з-під Чигирина), 612 (зізнання Шибанка Донґазли від 14 (24) серпня), 614 (зізнання 14 (24)

серпня в Малоросійському приказі іншого полоненого татарина), 621 (лист Івана Самойловича

цареві від 31 липня (ст. ст.)).

Там само. С. 572 (лист Алексея Карандеева до Артамона Матвеева, писаний після 2(12)

серпня; Карандєєв посилається на лист Родіона Дмитрашка Райчі й Андрія Мурашки до ігумена

канівського Успенського монастиря Єронтія), 633 (лист Родіона Дмитрашка Райчі до князя

Юрія Трубєцького від 8 (18) серпня); Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийкие дела... С. 204

(лист князя Юрія Трубєцького цареві від 17 (27) серпня), 205 (лист Родіона Дмитрашка Райчі

до князя Юрія Трубєцького від 7 (17) серпня з містечка Буки у Брацлавському воєводстві),

217 (лист князя Юрія Трубєцького цареві від 13 (23) серпня; князь посилається на лист до

нього Івана Самойловича і князя Ґріґорія Ромодановського від 12 (22) серпня).

362

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

під Сороками турки допитували лівобережного козака, якого прислав до них

Петро Дорошенко (Дорошенків полонений?): «куды добра дорога к Киеву? И

в то время пришол волоской (молдавський. - М. К.) господарь и, услышав, что

про дорогу к Киеву спрашивают, сказал: вы де тому человеку верите, я де вам

приведу человека, которой все дороги московские знает. И привел греченина

именем Андронаки из Румеляли

* или с Царягорода, и спрашивали его, знаешь

ли московские дороги. И он сказал: не токмо московские - и русские, и полские

и написал: к Киеву через Умань в двадцать дней бес простойки»

. У жодному

з відомих джерел не сказано, якою була мета турецько-татарського походу на

Київ.

З’ясуємо співвідношення сил, втягнутих у воєнні дії на Правобережжі:

з одного боку - війська султана, хана і Петра Дорошенка, з іншого боку

- війська Івана Самойловича і князя Ґрігорія Ромодановського. 29 травня (ст.

ст.) 1675 р. у Малоросійському приказі Пьотр Татарінов, напевно, обізнаний із

документами, які в поході 1674 р. проходили через канцелярію великого візира,

до чийого оточення він тоді належав, свідчив, що турецька армія напередодні

вступу в Правобережну Україну нараховувала близько 52 тис. осіб. Склад її був

такий

: султан мав 1500 осіб, великий візир - 3500, єгипетський («мисирский»)

паша - 3000, інший єгипетський паша - 2600, Діяр Бекі-паша - 1500, Юсуф-

паша - 1480, Масаіп-паша - 3000, каймакан

* Кара Мустафа-паша - 3200,

дефтердар («тевтердар»)

* - 3000, Мешанчи-паша - 1500, Кайсер-паша - 1300,

Каплан Мустафа-паша - 3000, «сліпий» Гусейн-паша - 860, Сейдіулу-па-

ша- 1860, боснійський паша - 2500, румелійський («урумелский») бей

- 160,

арнаутський бей - 60, біломорський

* Атан-паша - 280, пелопонеський Мора-

паша- 320, неназвані семеро пашів - відповідно 180,250, 320,260,200, 380 і 280

осіб, неназвані троє беїв - відповідно 60, 130 і 170 осіб, а також 8000 яничарів

на чолі з агою

, 2000 «вотчинних дворян»

*, 3000 спагіїв

*, 1200 наглядачів

'* Ідеться про ейялет Румелія, який охоплював східну й центральну частини Балканського

півострова.

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 540-540об.

Там само. JI. 523об.-526.

* Каймакан, каім-макам — наближена до султана особа, якій він доручав важливі справи.

* Дефтердар - скарбник, голова імперської скарбниці.

Сіді-заде Мугаммед-паша (Collectanea... Т. II. S. 113).

* Егейський?

Цим аґою був Мустафа (Ibid. S. 110).

* Можливо, йдеться про власників мюльків - приватних володінь.

’ Спагії - власники військово-ленних земель.

363

Микола Крикун

(«надзиралщики») за порохом і зброєю, 1000 пушкарів. За іншими двома джере

лами, чисельність турецького війська становила 100 тис. осіб

. Вірогідними

видаються відомості Петра Татарінова, бо вони оперті на турецькі документи.

Щодо татар, то Татарінов сам чув, як хан «сказывал» султанові, що в нього під

час воєнних дій у Правобережній Україні було війська «толко» 35 тис., «а болши

отнюдь не было»

На момент приходу турків і татар на Правобережжя майже всі сили Петра

Дорошенка на чолі з ним скупчилися в Чигирині, який від 2 серпня тримали

в облозі князь Ґріґорій Ромодановський та Іван Самойлович

. 10 (20) серпня

в Малоросійському приказі Сємьон Кафтирєв, якого Ромодановський з-під

Чигирина відрядив до Москви, свідчив: перебіжчики з обложеного Чигирина «в

роспросе сказывали», що там «в осаде конницы 6000 человек да пехоты серденят и

черемисы с 1500 человек»

. Шість тисяч козаків - це, безперечно, Чигиринський

полк, завжди вірний Дорошенкові, та козаки з правобережних полків, які не

відступилися від свого гетьмана, хоча їхні полки перейшли на бік Самойловича.

До речі, поза Чигирином на боці Дорошенка залишався тільки Паволоцький полк

і то, можливо, не весь

. Серденята - це козаки піхотних негородових полків,

які були надійною опорою гетьмана. Черемисами Микола Костомаров уважав

«польських татар»

; напевно, то були татари з українських земель Польського

королівства та з Великого князівства Литовського.

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 189 (зізнання Фьодора Дорохіна

перед князем Юрієм Трубєцьким від 17 (27) липня; Дорохін переказав те, що чув від турків у

Цецорі напередодні приїзду сюди султана), 191 (зізнання Степана Матвієва перед князем Юрієм

Трубєцьким від 18 (28) липня; Матвієв переказав те, що чув від турків під час перебування у

Молдавському князівстві).

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 526об.

Про облогу від 2 серпня (23 липня ст. ст.) див; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 546 (лист Івана Са

мойловича цареві від 25 липня (ст. ст.) з-під Чигирина), 594-595 (лист князя Ґріґорія Ромо

дановського цареві, писаний після 31 липня (ст. ст.)), 620 (лист Івана Самойловича цареві від

31 липня (ст. ст.) з-під Чигирина), 654 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського

полку, якого 16 (26) серпня Іван Самойлович послав до Москви).

Там само. С. 603.

Там само. С. 530 (лист Івана Самойловича цареві від 5(15) липня з Черкас), 631-634 (лист

князя Юрія Трубєцького цареві від 17 (27) серпня. Те саме: Синбирский сборник. Т. 30.

Малороссийкие дела... С. 204);

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 296 (відомості з

України від 7 вересня).

Костомаров Н. И. Руина... С. 254. Про чисельність чигиринської залоги до приходу турків

і татар на Правобережжя див. також: Акты ЮЗР. Т. XI. С. 565, 566 (зізнання 5 (15) серпня в

Малоросійському приказі Івана Мазепи. Те саме: Бантьіш-КаменскийД. Н. История Малой

России: От водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. К., 1993. С. 544

364

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

Чисельність Самойловичевого війська становила, за однією версією, 50 тис.

задругою-100 тис.

осіб. За обома ж версіями, під командуванням князяҐріґорія

Ромодановського було 100 тис. осіб

. Імовірно, Самойлович мав 50 тисяч війська,

а Ромодановський - менше 100 тисяч. Очевидно, загальна кількість їхніх військ

перевищувала загальну чисельність військ султана, хана і Петра Дорошенка.

Перші дні на українській землі.

Облога Ладижина

На основі відомих джерел

удалося встановити, що, опинившись на лівому

березі Дністра, султан пішов на північ, узяв містечко Стіна - приблизно за

40 км від місця переправи, потім пішов на схід і взяв містечка Комаргород та

Тиманівка

*. Далі його маршрут пролягав до Ладижина. Хан від місця переправи

рушив на північний схід і здобув містечка Мястківка та Кісниця, розташовані

приблизно за 45 і 55 км відповідно від Сорок. Звідси він повернув на схід,

південніше від турецької армії та паралельно їй, і захопив містечка Куниче і

Тростянець

*. Польський посол до султана подільський чесник Ян Карвовський

29 серпня писав Янові III з Ладижина, що турки взяли Стіну 10 серпня, а брали

(репринт видання 1903 р.)); Костомаров Н. И. Руина... С. 254 (свідчення Тєрпіґорєва після

його повернення з чигиринської неволі).

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 297 (датоване вереснем повідомлення руському

воєводі Станіславові Яну Яблоновському анонімного польського улана, який повернувся з

розвідки з турецького табору).

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 539 об.

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 297; РГАДА, ф. 79, on. 1, кн. 166, л. 537об.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 542 і 621 (зізнання відповідно 30 і 31 липня (за ст. ст.) полонених

татар у таборі військ Івана Самойловича і князя Ґріґорія Ромодановського під Чигирином),

612 і 615 (зізнання 14 (24) серпня в Малоросійському приказі полонених татар); Т. XII. С. 5

(зізнання 30 грудня (ст. ст.) в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Анастаса

Дмитрієва); Літопис Самовидця. С. 118; Величко С. Летопись... Т. И. С. 351; РГАДА,

ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541; Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист польського посла до султана

подільського чесника Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина), 86 (лист Яна

Ш до польських комісарів у Кадзині, які вели переговори з російськими комісарами, писаний

30 вересня у Жовкві); Collectanea... Т. II. S. 112,113; Theatrum Europaeum. Frankfurt am Mayn,

1682. Т. XI. S. 563.

'* Нині Стіна і Комаргород - села в Томашпільському районі Вінницької области, Тиманів-

ка - село в Тульчинському районі Вінницької области.

* Нині Мястківка (тепер - Городківка), Кісниця і Куниче - села в Крижопільському районі

Вінницької области, Тростянець - селище міського типу, районний центр Вінницької

области.

365

Микола Крикун

її два тижні і полонили при цьому 15 тис. людей

. Нагадаємо, що османське

військо просувалося від Дністра до Ладижина 7-8 днів, тому така тривалість

облоги Стіни цілком імовірна, якщо її здійснював залишений для цього загін.

Пьотр Татарінов у записці свідчив: Стіну і Куниче «турки взяли приступом

(Татарінов помилився, приписавши туркам узяття Куничого. - М. К.), а козаки

билися ис тех городков, не щадя голов своих. И побито турков под Стеною и под

Куничем тысячи з две и многажды де турки казаков в тех городках уговаривали,

чтоб они здалися им доброволно. И казаки де им говорили, что они подданные

царского величества, а им, бусурманом, не поддадутца и учнут за него головы

свои складывать. И как де турки те городки приступом взяли, и жителей всех

з женами и з детми высекли»

. Учасник оборони Ладижина Анастас Дмитрієв

ЗО грудня (ст. ст.) у Малоросійському приказі розповів, що хан брав Кісницю три

дні і три ночі і, здобувши її, «людей порубил, а иных в полон взял»

. Зізнання

Дмитрієва не завжди правдиве, зокрема, й тривалість бою за Кісницю видається

сумнівною, якщо це було справою всього ханського війська.

Північніше свого східного маршруту турки активно не діяли. Вони, напри

клад, задовольнилися тим, що містечка Брацлав, Кальник і Немирів просто

відкупилися

. Не відхилялися вони від свого маршруту і на південь, хоча б тому,

що там пройшли татари. За турецькою хронікою, до облоги Ладижина турки взяли

також місто Копаниця

. Поселення з такою назвою на території Брацлавського

воєводства, де розгорталися описувані події, невідоме. Юзеф Сенковський у

перекладі хроніки ідентифікував Копаницю (Kopanicza) з Вінницею, але він

помилився, бо на північ від Брацлава, де якраз лежить Вінниця, турецькі загони,

наскільки нам відомо, не заходили. Очевидно, Копаниця - спотворена назва

реального поселення, яке, судячи з маршруту турецької армії, розташовувалося

на захід від Ладижина

. Султан і хан просувалися в східному напрямку згідно

Woliński J. Przyczynki... S. 83, 84.

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 528об.-529.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 542, 621.

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 301 (витяг із написаного 29 вересня хелмінським

воєводою Яном Ґнінським). Див. також: Акты ЮЗР. Т. XI. С. 606 (лист наказного каль-

ницького полковника Федора Максименка до маньківського сотника Грицька Маценка від 11

(21) серпня; тут сказано, що від турків «около Брясловля никакова насилства не было»; сам

факт написання листа в Кальнику після того, як турки взяли Ладижин, свідчить про те, що

Кальник вони не брали).

Collectanea...Т.ІІ. S. 113.

У хроніці написано, що турки здобули Копаницю і після захоплення Ладижина (Ibid. S. 116.

Див. також: Hammer J. Geschichte... В. VI. S. ЗО 1), але це помилка, бо після Ладижина не було

сенсу брати здобуте раніше містечко.

366

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

з їхнім наміром дійти до Умані, а звідти до Києва. їхні війська зустрілися під

Ладижином на правому березі Богу (до речі, відстань між Ладижином і Стіною -

близько 70 км), звідки хан вирушив на допомогу Дорошенкові. Як він упорався з

цією справою, побачимо далі, а поки що зупинимося на облозі турками Ладижина:

для них це було перше серйозне випробування під час походу в Правобережну

Україну.

Відповідаючи на питання, чому султан приділив особливу увагу Ладижину,

доводиться вдаватися до здогадів, більше чи менше близьких до істини.

Турецький хроніст повідомляє, що султан, підійшовши до Ладижина, мусив

два дні простояти над Богом (Ак-су), бо міст через річку ще не закінчили

. Це,

безперечно, свідчить про наміри турків переправитися на лівий берег річки,

щоб іти на Умань. Одразу після цього хроніст повідомляє, що залога Ладижина,

«свідома успіхів непереможного війська» султана, «спалила великі передмістя і

постановила запекло боронитися з укріпленого замку». Тоді й почалася облога

Ладижина

. Згадка про два дні, які турецьке військо провело над Богом перед

облогою, не спрацьовує, адже відомий графік руху війська від Дністра. Напевно,

було так: підступивши до Ладижина, керманичі османського війська довідалися

про намір місцевої залоги не здаватися; притримуючись настанови всі укріплені

поселення на своєму шляху примушувати здаватися або ж брати їх силоміць, вони

вирішили взяти Ладижин облогою, - щоб не залишати в своєму тилу нескорену

фортецю.

Незакінчений міст через Бог, якщо це справді було, відволік турків від руху

на Умань і ніби підштовхнув їх до облоги Ладижина. Командувачів війська могли

спонукати до цього і дії ладижинської залоги проти турецького загону, який вони

відправили в розвідку під Ладижин. За словами Петра Татарінова, «не доходя до

Лодыжина, посылал салтан под Лодыжин Юсуфа-пашу, а с ним было охочих

людей 250. А из Лодыжина выходил против него полковник Мурашка и, зшедшися

с ним, ево побил. И салтан послал на него египетцкого пашу, и паша с поля ево,

Мурашку, согнал и в Лодыжине осадил»

. Андрій Мурашка - лівобережний

охочекомонний (негородовий) полковник, якого в липні Іван Самойлович відрядив

із його полком у межиріччя Дністра і Богу допомогти тамтешнім козакам і

некозакам захищати цей край від турецько-татарської загрози. Зрештою він засів

у Ладижині. За іншими джерелами, спільно з Мурашкою турецькому під’їздові

дав відсіч загін козаків Переяславського полку на чолі з наказним полковником

Collectanea...Т.П. S. 114.

Ibid.

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527.

367

Микола Крикун

Войцею Сербиним

, якого з містечка Буки* послав сюди допомагати місцевому

населенню переяславський полковник Родіон Дмитрашко Райча

. До речі, про

свою причетність до розгрому турецького під’їзду заявив Анастас Дмитрієв

Козаків, які розбили розвідувальний загін турків, було набагато більше: за

одним документом, тільки Войца Сербии задіяв для цього дві тисячі «выбранных

людей»

, а за іншим-під командуванням Сербина, Мурашки й Анастаса Дмитрієва

було «выборного войска тысячи с полтрети»

. Іван Самойлович 10 (20) серпня

писав цареві з-під Чигирина: давши відсіч турецькому під’їздові, козаки змушені

були під натиском турків, яких знову послав султан, повернутися до Ладижина

й опинилися там в облозі

. За одним джерелом, козаків притисли троє пашів

, а

ця сутичка і початок облоги Ладижина сталися в один день

100

. У зізнанні Петра

Татарінова фігурує тільки один паша, але й він свідчить про «одноденність»

двох подій. Розповівши про невдалий під’їзд і дії єгипетського паші, який почав

облогу, Татарінов каже: «А на другой день...» Того другого дня, за його словами,

«пришол под Лодыжин салтан и везир со всеми паши и хан с ордою. И со всех

сторон осадили» Ладижин

101

. Усупереч розповіді Татарінова, незалежні одне від

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 218 (лист Івана Самойловича

князю Юрію Трубєцькому від 9(19) серпня) з-під Чигирина; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 600 (лист

Івана Самойловича цареві від 10 (20) серпня з-під Чигирина); Т. XII. С. 6 (зізнання Анастаса

Дмитрієва в Малоросійському приказі від 30 грудня (ст. ст.)).

* Нині Буки - селище міського типу в Маньківському районі Черкаської области.

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 600 (див. прим. 92).

Там само. Т. XII. С. 6 (зізнання Анастаса Дмитрієва від 30 серпня (ст. ст.)). Коротко про

цю сутичку див. у зізнанні в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Єрофея,

яке він дав у серпні або вересні (Там само. Т. XI. С. 658).

Там само. Т. XI. С. 600 (лист Івана Самойловича цареві від 10 (20) серпня з-під

Чигирина).

Там само. Т. XII. С. 6 (зізнання Анастаса Дмитрієва від 30 грудня (ст. ст.)). Між іншим,

схильний до перебільшень Анастас Дмитрієв засвідчив, що турків було «с 4000» (Там само).

А в листі Івана Самойловича цареві від 10 (20) серпня з-під Чигирина сказано, що їхні втрати

під час сутички становили 500 осіб (Там само. Т. XI. С. 600). Це вдвічі більше, ніж, за

словами Пєтра Татарінова, було під’їзників під началом Юсуфа-паші. Виникає питання, чи ці

цифри (4000 і 500) враховують і турецьких вояків, якими, згідно з Татаріновим, командував

єгипетський паша, котрий загнав Андрія Мурашку до Ладижина.

Там само. Т. XI. С. 600.

Там само. С. 658 (зізнання в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина

Єрофея, яке він дав у серпні або вересні).

100

Там само.

101

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527. Анастас Дмитрієв безпідставно стверджував, що,

підійшовши до Ладижина, турки «на первый день к городу не приступали» (Акты ЮЗР. Т. XII.

С. 6 - зізнання Анастаса Дмитрієва від 30 грудня (ст. ст.)), тобто не починали його облогу.

368

10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року

одного джерела свідчать, що спершу до Ладижина підступив великий візир

102

Згідно з Григорієм Грабянкою, султан прибув під Ладижин після марних спроб

великого візира оволодіти містом

103

Щоб відповісти на питання, коли ж турки підступили до Ладижина і почали

облогу міста, скористаємося передусім листом Івана Самойловича цареві,

написаним 10 (20) серпня під Чигирином. Тут сказано, що турки, опинившись

під Ладижином, його «тот час ... зажегши, до замку начали приступ чинити и из

пушек болших стреляти», а сталося це «в день Преображения Господня»

104

, тобто

6(16) серпня за православним календарем. Цим днем датує початок облоги і Ян

Карвовський, котрий помилково пов ’ язав його з появою султана під Ладижином

105

Цю дату, посилаючись на турецьке джерело, наводить і Йозеф Гаммер: він пише,

що після триденної облоги турки 19 серпня здобули Ладижин

106

. Про триденну

облогу Ладижина говорив також Пьотр Татарінов

107

. У листі російського воєводи

князя Алексея Колтовського до князя Юрія Трубєцького від 17 (27) серпня з-під

Канева сказано (з посиланням на слова козака Переяславського полку Демка

Мановки, чий полк стояв порівняно недалеко від Ладижина), що ладижинці

здалися туркам («город им отворили») 9 (19) серпня

108

. Врахувавши, що облога

почалася 16 серпня, маємо непряме підтвердження її триденної тривалості.

Отже, є підстави вважати, що початок облоги Ладижина припадає на 16 серпня,

а закінчення її - на 19 серпня

109

102

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 606 (лист наказного кальницького полковника Федора Максименка

до маньківського сотника Грицька Маценка від 11 (21) серпня з Кальника); Грабянка Г.

ДЬйствія... С. 218.

103

Грабянка Г. Дійствія... С. 218. Учасник оборони Ладижина Єрофей стверджував, що

султан підійшов до міста «на третий день ... до ночи» (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 658 (зізнання

в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Єрофея, яке він дав у серпні або

вересні)), тобто пізнього вечора на третій день після сутички з турецькими під’їзниками.

104

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 600.

105

Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з

Ладижина).

106

Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 301.

107

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527, 541.

108

Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221.

|М

У низці джерел облога Ладижина описана як набагато триваліша. За «Theatrum Europae

um», турки тримали Ладижин в облозі сім днів (Т. XI. S. 563), із листа Федора Максименка

до Грицька Маценка від 11 (21) серпня випливає та сама цифра (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 606), за

словами Анастаса Дмитрієва - 10 днів (Там само. Т. XII. С. 8), ніжинський протопоп Симеон

Адамович у листі до Артамона Матвеева від 8 (18) вересня з-під Канева, посилаючись на

зізнання полонених татар, називає 11 днів (Там само. Т. XI. С. 665), Григорій Грабянка - два

тижні (Г

рабянка Г. Д-Ьйствія... С. 218). За Самійлом Величком, турки здобули Ладижин «в

24-6-1279

369

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.