Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

reclinatorium. Teraz przychodzę cum tot exulibus у sam wygnaniec z vniżoną proźbą moią,

nie // wątpiąc, że ad publicas instantias to moie desiderium przyłożycie, w[aszmoś]c(i) moi,

wielce m[iło]ściwe państwo, a mizernym ruwno ze mną ludziom w opatrzeniu przytulenia ia-

kiego albo płacy у consolatiey na przyszłym, da Pan Bug, seymie sufragari zechcecie. Przyda

у inszym ochoty oświadczona łaska w(aszmoś)ciuw, mego wielce m[iło]ści(w)ego państwa,

bo pewnie do kilku tysięcy dobrych ludzi na wiosnę do mnie obrucić się może, ieżeli tych,

w[aszmoś]c[i], moie wielce m(iłoś)ci[w]e państwo, nie opuścicie. We mnie zaś wzbudzicie,

w[aszmoś]c(i), moie wielce m(iłoś)ci[w]e państwo, nieugaszony feruor zdrowiem moim. Y

ieżeli co milszego nad zdrowie iest zasługiwać się w[aszmoś]cium, wielce m[iłoś]ci[wemu]

państwu!

Zostaiąc na ten czas

wMiędzybożu, 18-ma D[ece]mbris 1675-to

W(aszmoś)ciuw moich,

wielce m(iłoś)ciwych panów

у dobrodzieiuw, życzliwy nayniższy sługa

Eustaphi Hohol, hetman nakaźny Woysk

Zaporowskich i [ego] kr[ulewskiey]

m[oś]ci, m[anu] p[ro]p[ria]

Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, № 47, t. III,

s. 16,17. Автограф. У републікації додано діякритичні знаки та осучаснено пунктуацію.

Переклад

Ясновельможні, вельможні, вельможні мої,

вельми милостиві панове і добродії

Гадаю, вельможностям моїм, вельми милостивим панам, відоме, по моїй обачливості

і поверненні до послуху королю його милості і Речі Посполитій, доведення мною, як

здоров’я, діти і мій маєток мало для мене важили, коли я понад рік у постійній воєнній

справі засвідчував моє вірне підданство пану королю, зичливу послугу Речі Посполитій,

завжди не без шкоди для неприятеля Святого Хреста, на очах і під командою його милости

пана Жевуського, львівського земського писаря, мого вельми милостивого пана. Повністю

втрачений маєток, житла покинуті і кров випущена з молодців, які заради хвали і послуги

Речі Посполитій разом зі мною не шкодували багатьох страждань. І невже це моє покірне

прохання не знайде відгуку у вельможностей моїх, вельми милостивих панів! Я одержав

з ласки короля, пана мого милостивого, у винагороду за мої втрати на жінку і дітей у

Самбірській економії підпору. Нині прибуваю з багатьма вигнанцями і сам вигнанець

з моїм покірним проханням, не сумніваючись, що до публічних вимог це моє жадання

прикладете, вельможності мої, вельми милостиві панове, і рівно зі мною мізерним людям

у наданні якогось пристановища або заплати і втіхи зволите посприяти на майбутньому,

як Господь Бог дасть, сеймі. Придасть й іншим охоти освідчена ласка вельможностей

моїх, вельми милостивих панів, бо, певно, до кількох тисяч добрих людей на весну до мене

330

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

може привернутись, якщо цих, вельможності мої, вельми милостиві панове, не залишите.

А в мені, вельможності мої, вельми милостиві панове, розпалите пожертвування моїм

здоров’ям. А що миліше, ніж здоров’я, щоб прислужитись вельможностям, вельми

милостивим панам!

Зостаючись на цей час

в Меджибожі, 18 грудня 1675-го

Вельможностей моїх,

вельми милостивих панів

і добродіїв, зичливий найнижчий слуга

Євстафій Гоголь, наказний гетьман

Війська Запорозького його

королівської милости, рукою власною

№2

1677р., лютого 17 (27). Козелець.

Лист київського полковника Костянтина Солонини

наказному гетьманові Остапові Гоголю

з закликом перейти на службу до московського царя

Не токмо я сам, прочитал подпись руки твоей в несколких листах, ко мне писаных,

но и всяк украинной сын, послыша о том, что ты, гетманом королевского величества

запорожским имянуяся, обыклым велможным гетманом и благодетелем моим, Войска

Запорожского имянования, на которых вся наша утвержаеся красота, убавливаеш

зело, дивитися должен. Не того я от тебя чаял яко от старого в Войске Запорожском

человека, дабы свое гнездо против пословицы марал чем, паче же всегда усматривал

склонности твоей з добрым усердием к пожелаемому с нами единству. Понеже естьли

господин Петр Дорошенко при неповрежденной еще целости той там стороны от десяти

лет утвердился там на гетманстве, умыслом и радением своим на том было стал, каким

ни есть образом и сию сторону к послушанию себе присвоить, и того не возмог достичь;

паче же видев, что турское защищение вместо помочи последнюю отчизны нашей при

носят пагубу и разорение, так от Короны Полской для униатской против благочестия

и для полской ненависти целость прав и войсковых волностей задержать и спокойное

имети житие невозможно было, хотя не скоро у единого под солнцем православно сияю

щего монарха нашего его царского пресветлого величества искать милости и на того,

которого смотрением божиим и милостию царскою все Войско Запорожское обеих сто

рон Днепра, одного ясновелможного Ивана Самойловича гетманом и правителем над

собою согласными и единомысленными изволило меть голосами и, вси клейноты древние

войсковые вручив, в предстателство, послушание отдати. И совершенно ныне вся Украина

тешитца много. Паче ты присвоением себе беспотребно сими времяны неведомо какова

гетманства малым чем или ничем не покорыстуется, но, крепкого не имея основания,

331

Микола Крикун

на чем бы то утвердить и за что бы, при том стоя, здоровья свое класть имел, сам рас

суди. Да и с той стороны гетманом трудно тебе называтца, понеже тамошние старые

места гетманские со всей тамошней стороны уж под державою царского величества и

под правлением гетманским суть. А к тому понеже ляхи, хотя давно уж в руках своих

наших краев не имели, однако ж, за свое почитая и полагая, дьяволу крымскому, что в

насилии, не дождався сами от царского величества обещанной помочи, не могли дать

отпору, нынишним договором под Журавном тамошние страны поступили туркам. И

где там гетманить, а не токмо гетманить, и полковничать негде и не над ким. Я желал

бы и советовал братцки, дабы, здоровью своему наровя, на старость по пустым местам

не скитался, а сюды к одной отчизне нашей Украине, гнезду покровенному, крылями

высоко владеющего орла, православного монарха нашего, идеже вси украинные сынове

прибежища и утешные, и спокойные житья при невреждении всяких волностеи и при

святом благочестии имеют и где древняя Войска Запорожского слава и честь и вси

войсковые клейноты при одном верховнейшем правлении господина гетмана пребывают.

И ты б яко старой и в Войске Запорожском издавна заслуженной человек по образу иных

приклонитца похотел, чем бы себе у Царского пресветлого Величества монаршескую

милость, а у господина гетмана отеческую любовь, которую всем обилно объявляет, а

у нас у всех братцкую дружбу снискал, увидел бы, что с лутчим бы твоим и домашних

твоих было.

Ис Козелца февраля в 17 день 1677 г.

Российский государственный архив древних актов (Москва), ф. 79 (Сношения России с

Польшей), оп. 1, 1677 г., № 4, с. 180-184. Копія (переклад (з польського оригіналу?)).

№3

1677р., після 27 лютого. Варшава (?).

Лист російського резидента у Варшаві

стольника і полковника Васілія Міхайловіча Тяпкіна

наказному гетьманові Остапові Гоголю

з порадою прислухатися до заклику київського полковника

перейти на службу до московського царя

Побудило меня письмо полковника киевского, пристойные к славе и счастию твоему

являющее способы, дабы всякого добра желателное подтвердил полковничьи слова.

Церковь святая, по ней же поборяющим Бог всемогущий вечную дарует славу и щастие,

о котором обнадеживаю, что от царского величества, государя моего милостивого,

тебя ожидает, да приклонит тя, дабы, с поборниками православия и стран руских едино

имея разумение, защищал святилища Господня от неприятеля Креста Святого, которые

никогда не престают в своих хотениях, еже искоренити сынов православия, их бо не наше

щастие, понеже своих доволно имут, но собственная ненависть против церкве святой

влечет на ны ратовать. Обещание полское от совета полковничья пусть тебя не отводит

332

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

и в совершенство придет ли, не знаю, толко то знаю, что никто разумен неверному не

верит, одинаково ли обещание полское не на голых словах, но присягою утверженное,

Войску Запорожскому изменило. Очевидное свидетелство комисия Гадецкая и много

иных ман, которые лутче тебе моего ведомы. А хотя иногда и в совершенство обещание

полское придет, однако нездорово после его дышетца. Припамятуй, что обещанное

и данное воеводство истинному поляком приятелю покойному Выговскому смерть

содеяла, обыкло бо у поляков вежство потчивать сладким, толко изводящим питием,

поступать со всяким умилно, а ни с кем истинно, паче же с росиянином. прехвалная

бо у них добродетель обмануть русака. В то врямя я, истинно твой приятель, братство

с Полшею желати буду, когда увижу ястреба з голубем, вместе живущих. Хто с ними

хочет братство приять, надобно бичеватца, се есть самим себя бить. Толко они часто и

таких сами бичуют. Как поступили Выговского казаки, которые для истинного братства

с поляки свою братью казаков заднепръских били и свою кровь проливали, за что

достойное воздание от самих же панов поляков, хотя и неправосудцов, приняли, потому

что одним воинским огнем, иным водою, а иным мечем дружбу заплатили. Советую тебе

внешнею белостию не давайся в обман внутрь черного лебедя. Не верь обнадеживанию

полскому, хотя конституциею обяжут, понеже что сево дни свяжут, завтро розвяжут.

Но, не уповая разрешению папину, которое римлян от утвержденного присягою осво

бождает, обнадеживанье обнадеживать православною вестию. И обязую Богом, что

царское величество, государь мой милостивый, особую милость за моею похвалною и

иных братии моих щедротною своею государскою рукою объявит, аще бо кто, отдалясь

от зашищения царского пресветлого величества, хотя принужденным приступает об

разом, царское величество благоприятным приемлет лицем, много паче благоприятно

тебя примет, когда, под чужим быв защищением, доброволно, не оставляя защищения

царского величества, государя моего милостивого, к нему притекати учнеш. Придаю и

то: напрасно надеяшся улучить воздаяния за свои кровавые труды от поляков, понеже и

самое войско их братия не могут установленные и заслуженые улучить заплаты, толко

отволокою комисии и зманивая заплатою войску, понеже не имеют чем заплатить. А

хотя что и датут ныне, тебя побуждая, толко впредь не надейся.

Российский государственный архив древних актов (Москва), ф. 79 (Сношения России с

Польшей), оп. 1., 1677 г., № 4., с. 185-189. Копія (переклад (з польського оригінала?)).

Неопублікований лист

Михайла Максимовича

до Пантелеймона Куліша

Видатний український учений Михайло Олександрович Максимович (1804-

1873) - автор багатьох цінних розвідок з історії України

. До них зараховуємо

і неопублікований лист до Пантелеймона Олександровича Куліша від 18 червня

(ст. ст.) 1856 р., який нагадує радше своєрідну статтю. Максимович мав намір

надрукувати лист у журналі «Русская беседа», проте з невідомих причин не

зробив цього

; схоже, він узагалі не надсилав листа до редакції цього журналу

чи якогось іншого періодичного видання. Невідомо навіть, чи знав про нього Пан

телеймон Куліш. Документ зберігається в Інституті рукопису Національної біб

ліотеки України ім. В. І. Вернадського (ф. II (Історичні матеріали), спр. 2390). Він

насичений фактичним матеріялом і потребує численних коментарів, можливо,

це й стало на заваді введенню його в науковий обіг.

Лист написаний у зв’язку з книжкою Пантелеймона Куліша про життя і

творчість Миколи Гоголя, де йшлося і про Остапа Гоголя - подільського коза

цького полковника третьої чверти XVII ст. і правобережного гетьмана другої

половини 1670-х років

. За змістом лист можна поділити на дві частини. У пер

шій Максимович описує свої враження від прочитаного у Куліша про Остапа

Гоголя, слушно закидаючи, зокрема, що Гоголь не міг брати участь у битві під

Про Михайла Максимовича як ученого, зокрема й історика, див.: Попов П. М. М. О. Мак

симович (До 150-річчя з дня народження) // Вісник Академії наук УРСР. К., 1954. № 10.

С. 55-64; Марченко М. 1. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.).

К., 1959; ОстрянинД. Світогляд М. О. Максимовича. К., 1960; Глухенький М. Г. Михайло

Максимович (Видатний вчений-ботанік, історик, письменник. 1804-1873). Біографічна

повість. К., 1969;

Марков П. Г. М. О. Максимович - видатний історик XIX ст. К., 1973;

Его же. Общественно-политические и исторические взгляды М. А. Максимовича. К., 1986.

Науковий доробок М. О. Максимовича нараховує 265 опублікованих праць, перелік їх див.:

ОстрянинД. Світогляд М. О. Максимовича. С. 145-163.

До речі, два інші свої листи до Пантелеймона Куліша Максимович опублікував 1857 р. у

тому самому журналі (Украинские письма к П. А. Кулишу от М. А. Максимовича // Русская

беседа. М., 1857. Кн. 5. Смесь. С. 38-64).

М. Николай. [Кулиш П.] Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из

воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем. СПб., 1856. Т. 1. С. 2,3.

335

Микола Крикун

Віднем 1683 р., бо помер у січні 1679 р. Тут же Максимович ділиться цікавими

відомостями про Остапа Гоголя, зібраними з різних рукописів. Скажімо, в Ме-

жигірському Спасо-Преображенському монастирі до його закриття 1787 р. поряд

з портретами Богдана Хмельницького, Семена Палія й інших відомих козаків

зберігався портрет Остапа Гоголя і напрестольна Євангелія львівського друку

1644 р., яку він перед смертю подарував монастиреві, де його й поховали. Ці самі

відомості Михайло Максимович подав у статті про історію Межигірського мо

настиря, написаній 1861 р. і надрукованій 1865 р. (див. далі примітки 19, 21, 22

до републікації Максимовичевого листа Кулішеві).

У другій частині, дещо більшій за обсягом, Максимович не погоджується

з Кулішем, ніби письменник Микола Гоголь був нащадком Остапа Гоголя, і ар

гументує свою позицію. Сам Максимович уважав предком видатного письмен

ника Андрія Гоголя. По-перше, у дворянському зібранні Київського намісництва

1784 р. дід Миколи Гоголя Опанас Іванович Гоголь-Яновський, щоб довести

шляхетство свого роду, пред ’ явив копію дарчої грамоти польського короля на село

Вільховець у Подільському воєводстві, яка 1674 р. була видана могилівському

(тобто подільському) полковникові Андрієві Гоголю. По-друге, тоді само Опанас

Гоголь-Яновський подав сімейні перекази про історію роду Гоголів-Яновських

і при цьому стверджував, що найдальшим відомим їхнім предком є той самий

Андрій Гоголь (це свідчення було внесене до протоколу дворянського зібрання)

(див. примітки 29 і 31 до републікації листа).

Однак Пантелеймон Куліш, який знав і про королівську грамоту 1674 р., і

про дворянський протокол 1784 р., заперечував історичність Андрія Гоголя як по

дільського полковника. Він мав рацію: крім цих двох документів, у жодному з досі

відомих джерел про Подільський полк у третій чверті XVII ст. не згадано Андрія

Гоголя - не тільки як полковника, а й узагалі. Що ж до королівської грамоти,

то вона могла була сфальсифікована або ж у копію вкралася помилка й Остап

Гоголь перетворився на Андрія. До речі, у грамоті зазначено, що її видав Ян

Казимир, котрий 1668 р. зрікся престолу, а 1674 р. правив уже Ян III Собєський;

це також змушує критично ставитися до неї. Завважмо, що в набагато пізнішій

від цього листа праці про козацькі полки і сотні в Україні середини XVII-

XVIII ст. (більша частина її, де йдеться, зокрема, і про Подільський полк,

побачила світ лише 1876 р.) Максимович зовсім не згадує Андрія Гоголя, на

томість говорить про Остапа Гоголя

. Можливо, на той час він уже відмовився

від думки, ніби колись існував подільський полковник Андрій Гоголь, котрий

був предком Миколи Гоголя. Аргументуючи в листі до Куліша свою позицію,

Максимович наводить переконливі приклади і справедливо наголошує, що

дослідникам відомі не всі діячі козацької старшини часів Хмельниччини й Руїни і

що в різних джерелах вони можуть фігурувати під різними прізвищами. У щойно

336

9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша

згаданій розвідці про полки і сотні він на це особливо зважив, перераховуючи

полковників.

Слід підкреслити, що дотепер опубліковані й виявлені рукописні джерела не

дають достатніх підстав стверджувати, ніби Остап Гоголь був предком Миколи

Гоголя. Остап мав синів (невідомо, скільки), можливо, й доньку або доньок.

Перші згадки про його синів припадають на 1664 р. Одна з них (анонімна),

датована 15 липня, повідомляє, що з огляду на ворожі стосовно Речі Посполитої

дії Остапа Гоголя в Брацлавському воєводстві, де він виступив проти союзника

Польщі гетьмана Павла Тетері, великий коронний гетьман Станіслав Потоцький

наказав узяти під арешт («pod sequerst») його синів, які навчалися у Львові («we

Lwowie na naukach zostawały»)

. Цікаво, звичайно, де саме у Львові Гоголеві

сини здобували освіту. Друга згадка - в листі Остапа Гоголя, «полковника

брацлавського і подільського», вже прихильного до Речі Посполитої, писаному

11 вересня з Могилева над Дністром до того ж таки Станіслава Потоцького. У ньо

му Гоголь просить великого коронного гетьмана дозволити його синам на якийсь

(«mały») час з’їздити до батьків і повернутися назад - на підставі паспорта («za

paszportem»), виданого Тетерею, що його Гоголь, як сказано в листі, переслав

Потоцькому

. Йшлося тут, напевне, про перебування синів у Львові.

У документах пізнішого походження (1668-1679 рр.) з дітей Остапа Гоголя

згаданий тільки Балацко (див. примітку 31 до републікації листа), а про інших

його дітей від того часу є тільки одне свідчення загального характеру: перед

27 квітня 1675 р. до Варшави дійшла звістка, що Остап Гоголь «з власної

ініціятиви» відіслав до Польщі як заручників свою дружину з дітьми

. Схоже,

Балацко був найстаршим сином, а може, й найстаршою дитиною Гоголя. Останню

за часом згадку про Балацка читаємо в листі київського полковника Костянтина

Солонини, написаному 28 квітня (ст. ст.) 1679 р. в місті Козелець, до Мирона-судді

правобережного козацтва, зосередженого в київському Поліссі, яке перебувало

Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времен

Богдана Хмельницкого //Его же. Собр. соч. К., 1876. Т. I.: Отдел исторический. С. 703.

Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН

України), від. рукописів, ф. 5 (Оссолінські), спр. 189, с. 1568. Див. про це також: Historia

panowania Jana Kazimierza z Klimakterów Wespazyana Kochowskiego przez współczesnego tló-

macza w skróceniu na polski język przełożona, wydana z rękopismu w roku 1840 przez Edwarda

Raczyńskiego, teraz podług oryginału poprawiona i powtórnie wydrukowana. Poznań, 1859. Т. II.

S. 288.

Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1859. Т. IV.

Отдел Ш: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 462,463.

Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. IU-198 (Materiały Janusza Wolińskiego),

rkps 56, k. 138.

22-6-1279

337

Микола Крикун

на службі Речі Посполитої. У листі Солонина висловлює пропозицію, яку він уз

годив із гетьманом Іваном Самойловичем, Балацкові та Миронові з підлеглими

йому козаками перейти на бік Самойловича й оселитися на контрольованій ним

території

. Лист Солонини потрапив до рук польських властей. Король Ян ПІ

Собєський дуже обурився тим, що в ході налагодження відносин Речі Посполитої

з Москвою правобережних козаків таємно переманюють на лівий берег Дніпра.

Перекладений польською мовою лист разом із відповідним інструктивним ли

стом короля в липні 1679 р. був надісланий послові Речі Посполитої в Моск

ві - референдарієві й писареві Великого князівства Литовського Ципріянові

Бжостовському

. На основі цих документів Бжостовський порушив питання про

переманювання козаків на польсько-російських переговорах у Москві

У королівській грамоті «Андрієві» Гоголю 1674 р. згаданий його син Прокіп

Балацко (див. примітку 31 до републікації листа). Однак подільський полковник

Андрій Гоголь фігура неісторична, а про Балацка знаємо, що він син Остапа

Гоголя, отже, зваживши, що Балацко міг мати ім’я Прокіп, робимо висновок:

Прокіп Балацко був сином Остапа Гоголя. Опанас Іванович Гоголь-Яновський

1784 р. у дворянському зібранні заявив, що його прапрадід Прокіп Балацко до

самої смерти був польським шляхтичем (тобто жив на землях Речі Посполитої,

очевидно, на Правобережній Україні), а Прокопів син Ян після смерти батька пе

ребрався на Лівобережну Україну й осів у селі Кононівка Лубенського «уїзду»"

(тобто полку). Так виглядає родинний переказ, який виявлені документи не під

тверджують, тому важко сказати, наскільки він правдивий.

Лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша писаний чітким

почерком на 12 сторінках паперу невеличкого формату. У ньому чимало (103)

різних авторських правок. Отже, це чернетка, але така, що її порівняно легко

могли набрати в друкарні. Схоже, що перебілювати написане Максимович не

збирався. Републікуючи лист, повністю зберігаємо авторський текст, ураховуючи

сучасну ортографію і подекуди пунктуацію. Усі перекреслені (викреслені) Мак

симовичем частини слів, слова, словосполучення й речення опускаємо. Лист

насичений іменами й фактами, тому, щоб полегшити читачам його сприйняття,

републікацію супроводжують якомога докладніші коментарі.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 177, s. 479, 480 (польський

переклад з україномовного оригіналу).

Ibid. S. 653,654.

Ibid. S. 782,784, 794.

" Очерки малороссийских фамилий. Материалы для истории общества в XVII и XVIII в.,

собираемые А. М. Лазаревским // Русский архив. М., 1875. Год 13-й (1875). С. 451, 452. Не

давно стало відомо, що 1661 р. Остап Гоголь мав дружину Ірину, синів Прокопа й Іллю та

дочку Настасію (запис у напрестольній Євангелії львівського друку, яку Гоголь подарував

Києвомежигірському монастиреві. Нині ця Євангелія зберігається в Краснодарській краевій

науковій бібліотеці.

338

9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша

(В Рускую Беседу)

О Предке Гоголя

(Письмо к автору «Записок о жизни Н. В. Гоголя»,

изданных в Спб, 1856 г.)

Ваши «Записки» о Гоголе драгоценная книга. Как много нового успели вы, в такое ко

роткое время, собрать и прибавить к прежнему вашему «Опыту биографии Гоголя» !

Вот

что значит приняться за дело с любовью. И с каким уменьем расположили вы собранные

вами письма Гоголя и воспоминания о нем его друзей и знакомых! Жизнь его, в вашей

книге, становится как бы на яву перед Читателем и раскрывается все более и более.

Я имел удовольствие послужить вам, чем случилось, для вашего прекрасного труда

Я охотно и теперь сообщу вам, что приходило мне на память о незабвенном поэте, при

чтении ваших «Записок». Но я начну с начала - с вашего «Остапа Гоголя». Портрет

его написали вы мастерски, con amore; но он мне не полюбился; и во-первых, потому,

что он не совсем похож на подлинник, - что в нем // есть прибавочные черты, которые

не принадлежат действительному, историческому - Евстафию Гоголю, полковнику

подольскому, а впоследствии Гетману той половины Заднепровской Украины, которая

оставалась за Польшею, по отдаче Туркам другой половины

. - Вы говорите, например,

что по отречении Дорошенковом от Гетманства

Гоголь - «пошел служить, с горстью

преданных себе Козаков, воинственному Яну Собескому

и, разгромив с ним под Веною

Турок

, принял от него опасный титул гетмана, который не под силу пришло носить

самому Дорошенку» (стр. 2). Не говоря о том, что тревожное, замашистое гетманство

«вихреватой головы» Дорошенка - и маленькое, спокойное гетманство степенного Гого

ля - две вещи разные, - и что Гоголь принял гетманство от короля Собеского прежде его

знаменитого дела под Веною, - я спрошу у вас об одном: откуда взяли вы, что Гоголь

громил Турков под Веною, вместе с Собеским? - Это знаменитое дело было уже после

Гоголева гетманства; там, под знаменем Собеского, освобождали австрийскую столицу от

Турков - 20 тысяч Козаков

с другими новыми витязями Козанкой Украины : // с Палеем

Самусем

, Искрою

; а Г оголь тогда - уже четыре с половиною года лежал в гробу, втом

знаменитом «козацком монастыре»

, к которому после Полтавской битвы обратились и

старый Палей, «охочекомонный полковник Белоцерковский»

, и его товарищ Самусь,

добровольно сложивший с себя изветшалое Заднепровское Гетманство

и оставшийся

на полковничестве богуславском, им же и устроенном в тогдашнем хаосе разоренной

Украины Заднепровской

. -

Вы продолжаете об Евстафие Гоголе: «что было с ним потом (!), и какая смерть

постигла этого, как по всему видно, энергического человека, летописи молчат. Его боевая

фигура, можно сказать, только выглянула из мрака, сгустившегося над украинскою

стариною, осветилась на мгновение кровавым пламенем войны и утонула снова в темноте.

И какому летописцу его времени было дело до Остапа Гоголя, полковника отдаленной

Надцнестрянской Украины и потом гетмана небольшой дружины козаков.. .»

22*

339

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.