Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

w majętnościach swoich, w których cerkwie są ruskie, chciał unitów przechowywać, cerkwie

im wstęmpuiąc, aby od maiętności tych, kędy cerkwie są, odpadł wiecznie

-2

(2.)

~Skarżą się na trybunały, koronny у W°XaLitt°, że nie dochodzą prętkiey

sprawiedliwościey, zaczym potrzebuią ossobnego trybunału

~dla woiewództw Kijowskiego,

Ruskiego, Wołyńskiego, Bracławskiego, Czemiechowskiego, Podolskiego, Bełskiego, Pod

laskiego, powiatu Chełmskiego, Brańskiego, Drohickiego, ziemie Bielskiey"

у gdzie tylko

religia Graecoruska у cerkwie iey znayduią się, także у w WXLitt. у Białey Rusi. Który to

trybunał ma mieć dwadzieścia deputatów, to iest dziesiąci duchownych, a dziesiąci świeckich,

religiey greckiey, nieunickiey'

(3.) Proszą, aby wszytkie dobra religiey greckiey, nieunickiey od chlebów, przechodów у

wszelkich ciężarów woyskowych przez constitutią seymową były uwolnione.

(4.) Proszą у o to, aby apparaty metropolitańskie z Białey Cerkwie były powrócone.

(5.) Także у fundacie Akademiey w Kijowie y collegium w Choszczy

. Także o consens

fundaciey wolnego otwarcia szkół na Białey Rusi, w mieście Mohylewie

, z tą conditią, aby

tam żadnych inszych nie było szkół, a mianowicie oyców jezuitów, у żeby dobra wszytkie, do

tych akademiey у szkół należące, od wszelkich exactiey żołnierskich wolne były.//

(6.) Chcą tego, aby z pact hadziackich wymazany był punct ten, aby lutrzy у kalwini у

inszey religiey magistrowie w akademiach у szkołach ruskich nie uczyli

, bo oni chcą, ze

wszytkimi żyć w zgodzie.

(7.) Aby wszytkie vacanse duchowieństwa greckiego tym tylko byli rozdawane, którzy

per liberam electionem bez żadnego respectu na urodzenie szlacheckie prezentowani bywaią.

(8.) Qaerulantur na tyrannidem commendanta przeszłego korsuńskiego

, który nie tylko

ludzi niewinnych tyrańsko zabiiał, uciekaiących się pod iego protectią od złości deyneckiey

ale tesz у cerkwiom nie przepuścił; także у nieboszczyk pan woiewoda ruski

wiele srebra у

złota у apparatów cerkiewnych pobrał. Tedy w nagrodę tego o fortecę czehryńską, na mon-

aster у rezydencyą archymandryty kaniowskiego у na wychowanie zakonników o starostwo

Czehryńskie.

(9.) W nagrodę zaś starostwa Czehryńskiego, które należy do buławy, proszą o starostwo

Białocerkiewskie ze wszytkimi zdawna przynależytościami у żeby praesidium z tey fortecy

zprowadzone było.

(10.) Proszą o approbatią wszytkich praw swoich podług commissiey hadziackiey у o

approbatią amnestiey

, którey niedosyć się dzieie, bo do różnych za przeszłe rzeczy pociągani

by waią processów.

(11.) Skarżą się na archiua, że przez nie eneruantur ich prawa, zaczym proszą o to, aby we

wszytkich skriptach, co idą ad archiuum, dokładano saluis iuribus praw, wolności у swobód

ludziom religiey greckiey, nieunickiey, duchownym у świeckim.

(12.) Scandalizuią się za tym, ze żadnego nie maią w senacie ani na urzędach ziemskich

człowieka у że decreta, tak trybunalskie,//iako у zadwome

, greckim dialectem, iako przed-

tym bywało, nie wychodzą. Zaczym proszą o to, żeby у stołki senatorskie у urzędy ziemskie

ludziom greckiey wiary rozdawano у żeby pisarzów w cancellariach tak zadwomych, iako

у trybunalskich chowano у żeby instructie od Króla Je°Mci ruskim dialectem wychodzili у

wzaiemne responsa odbierane były.

300

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

(13.) Skarżą na pana Teterę о zabraną successią oyca Bałabana

(14.) Na tegoż pana Teterę uskarżaią się o zabranie kleynotów woyskowych у inszych

rzeczy

(15.) Suplikuią za potomstwem nieboszczyków Wyhowskich, woiewody kiiowskiego у

brata iego, aby przy Lubomlu у Barze zostawali

(16.) Chcą tego, aby, uchodząc zaczepek z Kozakami, którzy więcey do rycerskiego

rzemiesła, niżli do poddańskiey powinnościey są sposobnymi, Rzpta odgraniczyła ich, to

iest województwa Podolskiego połowicę, Kiiowskie у Bracławskie całe, żeby pod naszymi

zostawały załogami

Narzekaią, że muszą protectiey szukać u Porty, a to dla tego, żeśmy z Moskwą przeciwko

nim ligę czynili, у teraz obawiaią się, żebyśmy ich do protectiey tureckiey nie ubiegli.

Uskarżaią się na oyców Jezuitów, którzy ich na kazaniu udaią, że chcą protectiey tureck

iey у że się im podoba niewola turecka, wołaią. A sami turbatores pokoiu pospolitego, wszytko

złe nam wyrządzą, gorzey, niż po turecku, w państwie chrześciańskim religią у nas samych

Ruś wszytkę trapiąc iawnymi są złoczyńcami, których ieżeli Rzpta nie poskromi, pewnie do

tey, od którey nas wszytkich uchoway Panie Boże, przyczyną będą niewoli.

Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, zesp. Archiwum Branickich z Suchej, 33/46, s. 2-4.

Пізніша копія. Те саме: Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300-53 (Korespondenja m. Gdańska),

№ 105, s. 259-261 (Заголовок: Desideria posłów kozackich). Тогочасна копія.

№2

1669р., жовтня З (13) (Чигирин?).

Інструкція гетьмана Війська Запорозького Петра Дорошенка

послам на коронаційний сейм

Инстрйкціш на семмь коронацием до нагаснЪмшого королга єго мл. и вс^хъ становъ

Рєчипосполитоє сот мене, Петра Дорошенка, гетмана, и сот всего Войска Запорозкого

посломъ 1ван8 Демиденк8, собозном8 бывшем8 вомсковомй, и СавЪ Ковелском8, писареві

полк8 Черкаского, рок8 АХ^О* соктоврига третего дни до Варшавы выправленьш,

данаш.

Напрод. При содданю наинижшого нашого нагаснімшом8 маєстат8 его королевском

мл. и всЪмъ их. милостгал* пресв^тном8 сенатови Короны Полскоє поклон8 его

королевск8ю мл., пиа нашого милостивого, на пресвЪтломъ Королевства Полского

троні» поздоровлгаел* и щасливого на долгие лЪта панованга зычымъ. А при томъ по-

корнВю прозб8 наш8 до его королском* мл. и до всЪхъ станов Речы Посполитое вносим

со досконалое, ведлбгъ с8пплики нашое, через пословъ наших: на єлєкцию поданое, в

потребахъ в^ры нашое православное, волностєм Войска Запорозкого и народ8 нашого

pocnjcKoro 8контєнтованє.

' королевском

301

Микола Крикун

302

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

ТИВОНСТВЪ

* конститициею

303

Микола Крикун

304

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

20-6-1279

305

Микола Крикун

Инстр8кцію сіга наша, коротко писанага, поневаж не всі наши потребы сопіваe/n,

теды с8пплик8 наш8 на семмъ елекцием, через пословъ нашил: подан8ю, повтариемъ,

гако ширем всі прозбы наши выражаюч8ю. И абы подл8гъ сонои досыт сга нал*, Вомск8

Запорозком8, и церкви православном, народови р8ском8 стало, вр8чаєлс послоле своим

покорн8ю со толе до панского нагаснімшого маєстат8 и до Рчпстом внести прозб8.

Петьро Дорошенъко, гетманъ з Вомскол* Запорозкил*

Печатка

[Напис на конверті]: Інстр8кціга послол* на семмъ коронацієм.

Instructia Woyska JKM Zaporoskiego przez posłów oddana JE°Kr. M. w Krakowie die XI mensis

novembris anno Dni 1669. 3.8 bris.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddział rękopisów, rkps 402, s. 677-684 (інструкція), 688

(написи на конверті). Оригінал.

ПРИМІТКИ

1-1

Гадяцька угода 1658 р., яку затвердив Варшавський звичайний сейм 1659 р.,

максимально звужувала простір для існування унії в Речі Посполитій (Volumina legum. Pe

tersburg, 1859. Т. 4. S. 297), а по суті, відміняла її. У неофіційному «козацькому» варіянті

угоди, що його підписав гетьман Іван Виговський, заявлено про скасування унії (Стад-

ник М. Гадяцька угода // Записки Українського Наукового товариства в Києві. К, 1911. Кн.

VIII. С. 31). Схоже, саме ним скористувалися укладачі супліки, які висловили вкрай негативне

ставлення керівництва Війська Запорозького до унії.

2-2

Сказане тут про шляхтичів, які підтримували діяльність уніятів у своїх маєтках, напевно,

вигадка автора чи авторів стислого переказу супліки. Вимагати на такій підставі позбави

ти шляхту володіння маєтками означало б знехтувати одним із головних постулатів

шляхетських вольностей у Речі Посполитій - невтручання держави в маєткові справи

шляхти.

3-3

Прохання про трибунал висунуте згідно з Гадяцькою угодою, за якою мав бути

створений трибунал для Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, сукупну те

риторію яких угода проголосила Руським князівством у межах Речі Посполитої (Volumina

legum. Т. 4. S. 299-300).

4-4

Перераховані воєводства належали до корони Польського королівства, але на 1669 р.

Польща фактично не володіла територією Чернігівського, Брацлавського, більшої частини

Київського і меншої частини Подільського воєводств. Чернігівське воєводство, лівобережну

частину Київського, Київ із прилеглими до нього праворуч від Дніпра містечками й селами

окупувала Московська держава, а територію Брацлавського воєводства, південної половини

правобережної частини Київського і південно-східної частини Подільського воєводств конт

ролювало Військо Запорозьке на чолі з Петром Дорошенком. Холмська земля (а не повіт,

який був її частиною) входила до складу Руського воєводства, Дорогичинська земля (а не

повіт) і Бєльська земля - до складу Підляського воєводства. Бранський повіт не існував,

містечко Бранськ, від якого походить ця назва, належало до Бєльської землі.

306

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

За Гадяцькою угодою, в Києві мали заснувати («erigowac») академію для православного

руського населення (Volumina legum. Т. 4. S. 298), але до 1669 р. (і пізніше) відповідний

королівський привілей так і не з’явився. Цим і викликане прохання Війська Запорозького про

фундацію Київської академії, тобто про її заснування за таким привілеєм. Слід підкреслити,

що за тих умов створити в Києві академію можна було тільки на основі Могилянської колегії,

яка діяла від 1632 р., а в 1660-х роках, за часів московської влади в Києві, переживала глибокий

занепад (Jabłonowski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska. Zarys historyczny na tle rozwoju ogól

nego cywilizacji zachodniej na Rusi. Kraków, 1899-1900. S. 137-140). Колегія в Гощі існувала,

відколи її перевели сюди з Вінниці. Заснована 1632 або 1633 р., вона була своєрідною філією

Києво-Могилянської колегії. Гощанська колегія припинила існування 1672 р., коли пожежа

знищила всі її приміщення (Ibid. S. 24, 120, 122, 124). Нагадаємо, що в латиномовній копії

супліки сказано про фундацію Гощанської колегії, тобто про офіційний дозвіл на її заснування

або підтвердження раніше виданого дозволу. Про те, що в супліці йшлося с£ме про фундацію

цієї колегії, випливає з козацької інструкції 1669 р., де є аналогічне прохання.

У білоруському місті Могильові перед 1619 р. діяла братська школа при православному

Спаському монастирі, який 1619 р. захопили уніяти, і школа перейшла в їхні руки. За дозволом

короля Владислава IV від 1633 р. тут із середини 30-х років XVII ст. існувала братська школа

при православному Богоявленському монастирі (Мелеиіко В. И. Могилев в XVI - середине

XVII в. Минск, 1988. С. 223). Наскільки відомо, до середини XVII ст. інших шкіл у Могильові

не було.

Гадяцька угода заборонила аріянську, кальвіністську й лютеранську «секти» (тобто

«професорів, магістрів, студентів», які до них належали) у Київській академії і в «другій»

руській академії, яку ця сама угода дозволила заснувати в «придатному» місті (Volumina le

gum. Т. 4. S. 298).

Ідеться про коменданта польської залоги в місті Корсунь, яка дислокувалася тут

упродовж 1664-1666 рр. (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 67). Про коменданта

і його діяльність нічого не відомо.

Згадка про те, як за наказом корсунського коменданта було «забито» людей, котрі тікали

під його захист «від злости дейнецької», стосується 1665 р. В інструкції Петра Дорошенка від

лютого 1666 р. козацьким послам на Варшавський звичайний сейм сказано: «минулого року»

внаслідок «багатолюдних дейнецьких вторгнень», а також через «московську хитрість» і

«зрадливе лицемірство» Івана Брюховецького було, зокрема, зруйновано («pod czas zburze

nia») Корсунь, при цьому загинуло багато «славних і вірних» королю козаків - не стільки «від

гострої дейнецької шаблі», як із вини корсунського коменданта (Biblioteka Czartoryskich w

Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 622, 632). На думку Дмитра Дорошенка, в інструкції

йдеться про напад на Корсунь у ніч із 3 на 4 квітня (ст. ст.) 1665 р. лубенського полковника

Грицька Гамалії (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 75). Слід підкреслити, що в

документах, які розповідають про цю подію (Акты ЮЗР. 1867. Т. V: 1659-1665. С. 266-267,

269,271-272), жодним словом не згадано дейнеків, і це змушує обережно поставитися до слів

Петра Дорошенка. Відповіді на питання, хто такі дейнеки 1665 року, у тогочасних джерелах

немає, а в 1657-1658 рр. так називали вихідців із соціяльних низів, які на лівобережній Україні

підтримували козацькі виступи проти гетьмана Ів^іна Виговського (Радянська енциклопедія

історії України. К., 1971. Т. 3. С. 480).

Ідеться про Стефана Чарнецького, який посідав уряд руського воєводи від березня

1657-го до липня 1664 р., коли отримав номінацію на уряд київського воєводи (Urzędnicy

20*

307

Микола Крикун

województwa ruskiego XIV-XVIII wieku (Ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka): Spisy

/ Opracował K. Przyboś. Wrocław etc., 1987. S. 162). Коли с£ме він «забрав» срібло, золото й

церковне начиння, невідомо, очевидно, це сталося під час походу польського війська на чолі з

королем на Україну у 1663-1664 рр., у якому Чарнецький брав участь.

Про оголошену Гадяцькою угодою амністію всім, хто завинив перед Річчю Посполитою,

бравши участь у козацьких повстаннях проти неї, див.: Volumina legum. Т. 4. S. 298.

Королівські - видані королівськими канцеляріями.

Під спадком («successią») Діонисія Балабана маються на увазі згадані в супліці клейноди

й гроші, які залишилися після його смерти. їх захопив Павло Тетеря в період між смертю

Балабана (1663) і до того, як сам він покинув гетьманський уряд (1665).

Клейноди Війська Запорозького та «інші речі» Павло Тетеря захопив і вивіз до Польщі

у червні 1665 р., коли покинув гетьманський уряд. Війську Запорозькому на чолі з Петром

Дорошенком їх так і не повернули.

У листопаді 1658 р. король видав привілей, за яким Іван Виговський за його заслуги

перед Річчю Посполитою одержав у спадкову власність Барське староство в Подільському

воєводстві (Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних

актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе. К., 1894.

4. VIII. Т. 2: Акты Барского староства XVII-XVIII в. С. 94,95). Цю грамоту король підтвердив

на сеймі 1659 р. (Там само. С. 97-103), який теж її затвердив і дарував Виговському так само

у спадкову власність ще й Любомльське староство у Холмській землі (Volumina legum. Т.4.

5. 302). Після смерти Виговського 1664 р. його (і його брата) нащадки жодним із цих старосте

не володіли. Барськими старостами були Станіслав Потоцький (1665-1667), Богуслав

Радзивілл (1667-1669), Ян Собєський (1670-1672) (Грушевський М. Барское староство.

Исторические очерки (XV-XVIII в.). К., 1894. С. 333, 334).

Тут, на відміну від супліки, не названо Пінський, Мозирський і Рєчицький повіти.

У 1660-х роках існувала об’єднана уніятська Вітебсько-Мстиславсько-Могильовсько-

Оршанська єпископія, що засвідчує, зокрема, й супліка. Вона не мала адміністративної

самостійности: її єпископом був полоцький архиепископ, резиденція якого була в місті

Супрасль у Городненському повіті Троцького воєводства (Полоцьком у той час володіла

Москва (Чистовин И. Очерк истории западно-русской церкви. СПб., 1884. Ч. 2. С. 395-396)).

Із козацької інструкції 1669 р. випливає, що на час її появи діяв і православний мстиславсько-

могильовсько-оршанський єпископ, ім’я якого невідоме (до речі, православний єпископ

був там і до 1669 р.). Треба зазначити, що мстиславським нерідко називали мстиславсько-

могильовсько-оршанського єпископа.

is-їв фрагмент незрозумілий.

і9-і

фрагмент незрозумілий.

го-го з Острозі єзуїти діяли від початку 1620-х років. З 1624 р. тут існувала єзуїтська

колегія (саме про її студентів ідеться в інструкції). Церква св. Трійці була споруджена десь у

1580-х роках при збудованому тоді ж в Острозі шпиталі. На утримання шпиталю 1585 р. було

виділено містечко Сураж у Луцькому повіті Волинського воєводства з прилеглими до нього

селами. Анна-Алоїза з Острозьких Ходкевич 1640 року подарувала Суразьку волость згаданій

колегії (Мицько /. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). К, 1990. С. 21,

70). С. Заленський зазначає, що 1624 р. Троїцьку церкву було передано єзуїтам, які розібрали

її і поставили на тому місці латинську каплицю (Załęski S. Jezuici w Polsce. Kolegia i domy

założone w drugiej dobie rządów Zygmunta III i za rządów Władysława IV. 1608-1648. Kraków,

308

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

1905. Т. 4. S. 1269). Мабуть, це твердження не зовсім відповідає істині, бо в інструкції сказано,

що церква стоїть у руїні. Відомо, що ще 1621 р. Троїцька (мурована) церква в Острозі діяла

(Kardaszewicz S.

Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Materiały do historyi Wołynia / Z przedmową

A. Jabłonowskiego oraz życiorysem autora przez H. Mościckiego. Kraków, 1913. S. 157).

Ян Стахорський - комендант польської залоги в Білій Церкві (1665-1668), спочатку

в чині полковника, згодом - генерал-майора (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко...

С. 65,209). З літа 1668 р. комендантом білоцерківської залоги став Ян Зиґмунт Льобель (Там

само. С. 209, 482).

22-22 Стосовно прохання про мови викладання треба зазначити, що в Києво-Могилян-

ській колегії від початку її існування навчання велося латинською мовою, а також церковно

слов’янською і польською. Королівським привілеєм 1635 р. дозволено було викладати в ній

латинською і грецькою мовами («graece et latine docere non unitos permittimus»), але згодом

грецька майже не практикувалася (,Jabłonowski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska... S. 89,

91, 99, 101, 102). В інструкції, напевно, йдеться про підтвердження цього привілею. По-

перше, це хоча б на якийсь час відсунуло підтвердження королівського привілею 1634 р.,

який забороняв православним мати «латинські» школи (Ibid. S. 89). По-друге, за московської

влади в Києві викладання в Могилянській колегії латиною занепало, а керівництво Війська

Запорозького на чолі з Петром Дорошенком не полишала надія відродити колегію, коли Київ

повернуть Речі Посполитій, як це передбачало Андрусівське перемир’я 1667 р. Додамо, що

королівським привілеєм 1670 р. дозволено було відновити Києво-Могилянську колегію з

правом викладати в ній «польською, латинською і грецькою мовами» (Ibid. S. 140). Можливо,

козацька інструкція 1669 р. відіграла свою роль у появі цього привілею. Усе сказане вище про

навчання латинською мовою в Києво-Могилянській колегії стосується також Гощанської

колегії й інших православних колегій у Речі Посполитій.

23-23

У супліці всі ці архимандрії, перераховані в тій самій послідовності, що й в інструкції,

названі уніятськими. Проте це означення не можна застосувати щодо Печерської архимандрії

в Києві, яка і до, і після 1669 р. була православною. Решта названих у супліці й інструкції

архимандрій були в руках греко-католиків. Серед них Жидичинська, Дубнівська і Дерманська

були у Волинському воєводстві, Уніївська - в Руському, Віленська - у Віленському,

Городенська і Супрасльська - у Троцькому, Лєщинська - в Берестейському, Полоцька - у

Мстиславському, Черейська - у Вітебському, Слуцька - в Новогрудському воєводстві.

24-24

Тут, мабуть, ідеться про обов’язковість обрання.

Сенаторські достоїнства (гідності) - уряди, посадовці яких входили до складу верхньої

палати сейму Речі Посполитої - сенату. Сенатори - посадовці, які обіймали центральні

уряди (від Польського королівства великий і надвірний маршалки, канцлер, підканцлер і

великий підскарбій, а також відповідні посадовці від Великого князівства Литовського), усі

католицькі архиєпископи і єпископи, усі воєводи й каштеляни. Двірські уряди - придворні

уряди (за окремими винятками, титулярні) хорунжих, чашників, конюших, кухмістрів,

ловчих, мечників та інші в названих частинах Речі Посполитої. Земські уряди - уряди (дійсні

й титулярні) хорунжих, підкоморіїв, гродських старост, судців, підсудків, писарів, чашників,

підчашіїв, мечників, войських та інші на рівні воєводств і їхніх адміністративних складни

ків - земель та повітів.

Петро Могила був київським митрополитом у 1632-1647 рр.

Сильвестр Косів був київським митрополитом у 1647-1657 рр.

309

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.