Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття
Подождите немного. Документ загружается.
Микола Крикун
об’ємно, хай, може, і не зовсім вдало, характеризує козацько-турецькі відносини,
проголошені на Корсунській раді. Його часто вживали у варіянті «протекція» і
нерідко, зважаючи на залежність Війська Запорозького від Порти, передавали
зрозумілішим словом «підданство», в одних випадках не надаючи, а в інших на
даючи йому значення повної залежносте.
В уже згаданому листі до Дем’яна Многогрішного Лукаш Бускевич пояснює,
чому Петро Дорошенко зважився перейти під протекторат Туреччини. На його
думку, гетьман у такий спосіб сподівається припинити руйнівні набіги татар -
васальних від Порти - на українські землі, до того ж турки в залежних від них
країнах не будують фортець і не тримають військових загонів, «лутче признают,
как землею и людми владати»
ш
.
Дивно, що в матеріялах, пов’язаних із Корсунською радою, немає жодних
згадок про договірні статті, ухвалені на раді козацької старшини в серпні
1668 р. Нагадаємо, що в цих статтях Військо Запорозьке давало згоду прийняти
турецьку протекцію, а козацькі посли, відправлені до Туреччини 10 (20) серпня,
мали передати і, напевно, передали їх на розгляд султанові
134
. Можливо, султан не
затвердив статті і тому джерела про них мовчать, але це дуже сумнівно, бо їхній
зміст збігається з курсом у козацько-турецьких відносинах, який Дорошенкові
вдалося затвердити на Корсунській раді.
У «Меморіялі» читаємо, що на раді був анонімний військовик («towa
rzysz») - посланець від великого коронного гетьмана і коронного маршалка
Яна Собєського, який заявив Дорошенкові, що невдовзі до нього прибуде посол
Собєського «з військовими клейнодами». На це Дорошенко начебто відповів, що
Війську Запорозькому неважко отримати булаву й бунчук («nie trudno woysku
о buławę у buńczuk»)
135
. Розуміти його слова треба так, що, з огляду на ухвалу
Корсунської ради про козацько-турецькі відносини, отримання гетьманських
клейнодів від польського уряду для Дорошенка і його Війська вже не мало
такого принципового, важливого значення. Ішлося про клейноди, зокрема булаву
й бунчук, які 1665 р. Павло Тетеря, покинувши гетьманський уряд, вивіз до
133
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 153. Про аргументацію Бускевича донесли московському цареві
(Там само. С. 161,168).
134
Щоправда, у свідченнях Осіпа Соболева про Корсунську раду згадані «договорные статьи»,
про які сказано, що «турецькі посли» «учинили» й «закріпили» їх «своїми душами» (Там само.
Т. VIII. С. 138). Однак тут ідеться не про серпневі статті 1668 р., а про ухвалу Корсунської
ради і роль турецького посольства в її затвердженні.
135
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378. Те саме в діяріях елекційного сейму 1669 р.: Biblioteka
Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 408, s. 557; Biblioteka PAN w Kórniku, oddz.
rękopisów, rkps 316, s. 309.
270
6. Корсунська козацька рада 1669 року
Польщі
136
. Петро Дорошенко мав їх одержати ще за королівським привілеєм від
ЗО березня 1668 р., який його затвердив гетьманом, - після того, як Дорошенка
обрало на цей уряд Військо Запорозьке
137
. Про польського посланця на раді го
ворили також Степан Єремієнко і Василь Глущенко. За їхніми словами, він при
їхав запевнити, що Ян Собєський і «все государство Полское» у стосунках із
козацтвом будуть керуватися «подгаецкими статьями»
138
. Мається на увазі трак
тат про політичний компроміс, який 19 жовтня 1667 р. уклали під містечком
Підгайці Ян Собєський та Петро Дорошенко з кількома представниками від
козацької старшини
139
.
Єремієнко і Глущенко повідомили також, що на раді вирішено було, «выбрав
изо всех полков Козаков старых, самых добрых и верных людей, с полку по
два человека», «послать их на сейм к гетману Яну Собескому и к сенатурам
(члени верхньої палати сейму - сенату. - М. К.) в нынешних скорых днях для
договоров»
140
. Тут ідеться про елекційний сейм. Судячи з різних тогочасних до
кументів, на раді визначили навіть склад козацької делегації на сейм. Її завданням
було ознайомити сейм і вищих урядовців Речі Посполитої з вимогами Війська
Запорозького та, згідно з Підгаєцьким трактатом, вимагати козацько-польських
переговорів, які б визначили статус Війська Запорозького у складі Польського
королівства. Як бачимо, Петро Дорошенко, нав’язуючи тісні політичні стосунки
з Портою, не поривав відносин із владниками Речі Посполитої, примушуючи їх
іти на поступки Війську Запорозькому. До речі, Єремієнко й Глущенко заявили,
ніби нараді «приговорили, что при Дорошенку войску быть рейстравым казакам
толко двенатцати тысячем»
141
. Важко оцінити правдивість цього твердження, бо
інші джерела його не підкріплюють.
* * *
Нагадаємо, що вже не раз цитований лист Петра Дорошенка до великого
візира був написаний 12 (22) березня «з рады войсковое з Корс8на». Це одиноке
136
ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 48; Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 164.
137
AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 452-452v. Цей привілей був
відомий Дмитрові Дорошенкові (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 184-185).
Зазначимо, що Петро Дорошенко не отримав ці клейноди ні 1669 р., ні пізніше. Спираючись
на ненадійне джерело, Дмитро Дорошенко помилково стверджує, що в травні 1669 р. польсь
ке посольство в Чигирині вручило ці клейноди Петрові Дорошенкові (Там само. С. 252). Див.:
Крикун М. Доля гетьманських інсиґній (клейнодів), вивезених Павлом Тетерею до Польщі в
1665 році // Записки НТШ. 2000. Т. CCXL. С. 132-157.
138
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
™ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 140; 141.
140
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
141
Там само.
271
Микола Крикун
свідчення про те, що рада діяла й наступного дня після початку. Хоча цілком
можливо, лист був написаний одразу після ради і Дорошенко по інерції зазначив,
ніби на раді. Однак є підстави вважати, що 22 березня рада теж працювала, до
того ж це був останній день її роботи. В анонімному польськомовному документі
«Відомости з Меджибожа з кінця березня (1669 р. - М. К.) про Корсунську раду,
що на ній відбулося», сказано: «Рада закінчилася 22 березня 1669 (року)»
142
.
Доказів того, що рада діяла й після 22 березня, ми не маємо. Свідчення, ніби
рада закінчилася 14 (24) березня
143
, неарґументовані. За тривалістю Корсунська
рада не відрізнялася від аналогічних рад Війська Запорозького, які зазвичай
працювали один-два дні
144
. Тому твердження, ніби вона діяла аж 10 або до 10
днів
145
, безпідставні.
У тому самому листі до великого візира Петро Дорошенко повідомляє, що
під час ради він «учтиве» «відправив» турецького посла додому й вислав «з ним
своих до цєсара его млсти послові»
146
. Очолив козацьке посольство до султана
Михайло Раткевич Портянка
147
- наказний гетьман Дорошенка
148
. Напевно, саме
він згаданий як «Портянка» - один із двох Дорошенкових послів до Порти - в листі
Івана Брюховецького до Васілія Кікіна від 29 травня (ст. ст.) 1667 р. Про склад
козацького посольства є дві згадки. Набагато повніші й правдивіші свідчення
колишнього київського полковника Василя Дворецького 23 травня (ст. ст.)
1669р. у Переяславі. За його словами, до посольства входили по троє представників
від десяти правобережних і дев’яти лівобережних полків та Михайло Портянка
«саматретья»
149
, тобто з двома особами з неполкової старшини. Серед них, за
іншими джерелами, був відомий нам Григорій Білогруд, на той час генеральний
142
APG, zesp. 300.53 (Korespondencja m. Gdańska), № 105, s. 245.
из д
кты
ЮЗР. Т. VIII. С. 145 (зізнання Степана Єремієнка і Василя Глущенка ~)\Дорошенко Д.
Гетьман Петро Дорошенко... С. 244.
144
ОкишиевичЛ. Генеральна рада... С. 334; 335.
145
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137 (зізнання Тімофєя Кроміна), 138 (зізнання Осіпа Соболева);
Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244.
146
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83.
147
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137,138 (Михайло Портянка), 186, 226 (Портянка), - 229 (Михайло
Раткіевич Портянка), 266 (Портянка); Т. IX. С. 162 (Михайло Раткієвич Портянка); Грабян
ка Г. Діійствія презол ной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана
Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки ... з розних літописцов и из діаріуша, на той
войн"Ь писаного, в граді; Гадячу... 1710/ Издана Временною коммиссиею для разбора древних
актов. К., 1854. С. 201 (Портянка).
148
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138, 266. Михайла Портянку названо також Дорошенковим
«намісником» (Там само. С. 229; Т. IX. С. 162); це те саме, що наказний гетьман.
149
Там само. Т. VIII. С. 229; Т. IX. С. 162.
272
6. Корсунська козацька рада 1669 року
суддя при Дорошенкові
150
. Якщо вірити Дворецькому, козацьке посольство
нараховувало 60 осіб - куди більше, ніж турецький посол на Корсунській раді
запропонував делегувати до Туреччини. Схоже, ця цифра завищена, бо немає
підстав вірити тому, що в посольстві були представлені всі 9 лівобережних
полків: на час Корсунської ради всі вони, крім Полтавського, Лубенського й
Миргородського, підтримували Дем’яна Многогрішного. Нагадаємо, що це саме
сказано і в «Меморіялі». Попри те, козацька делегація до султана була чисельною
і представницькою за складом
151
.
За «Меморіялом», козацькі посланці повинні були в Туреччині від імені Війсь
ка Запорозького присягнути на підданство («submissią») султанові. У документах
про відрядження до Порти козацького посольства нічого про це не сказано.
Немає свідчень і про те, що в Туреччині члени посольства присягнули султанові.
Тому постає питання, чи насправді від козаків вимагали присяги, чи була вона аж
так потрібна. Самовидець і Григорій Грабянка пишуть, що козацьке посольство
мало домогтися, аби султан подарував Петрові Дорошенкові санджаки
152
, тобто
булаву, бунчук і хоругви (знамена) - атрибути гетьманської влади. Це дарування
означало б реальність політичного альянсу Війська Запорозького з Портою
153
.
Події після Корсунської ради переконують у правдивості цих літописних свідчень.
Про те, для чого і з чим прибуло козацьке посольство до Порти, дуже стисло
сказано в листі султана до Петра Дорошенка, написаному через два-три місяці
після Корсунської ради. Султан писав, що посольство прибуло «с листами»,
150
Там само. Т. VIII. С. 186; Літопис Самовидця. С. 107. Див. також: Gajecky G. The Cos-
sack Administration of the Hetmanate. Cambridge, Mass., 1978. Vol. II. Р. 661. 16 (26) березня
Степан Єремієнко і Василь Глущенко безпідставно стверджували, що полковника Григорія
Білогруда, якого ще перед Корсунською радою делегували до Туреччини, турки не відпустили
додому, у відповідь Петро Дорошенко не відпустив з ради турецького посла, заявивши,
що відпустить його після того, як вони відпустять Білогруда (Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145).
Очевидець ради свідчив, що з ради відправили послом білоцерківського козака Половця
(ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420). Ідеться, напевно, про Семена Половця - колишнього
білоцерківського полковника, згодом, 1671 року, - генерального суддю (Gajecky G. The Cos-
sackAdministration... Vol. П. Р. 575-576, 662).
151
Абсолютну неправду про склад козацької делегації повідомив 12 (22) липня 1669 р. в
Малоросійському приказі стрілецький сотник Шилов, який повернувся з Чигирина. За його
словами, до Туреччини з Портянкою відрядили трьох сотників із лівобережних міст Зіньків,
Опішня й Полтава (Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 266). Хоча він міг говорити тільки про кількох осіб
із чисельнішого посольства.
152
Літопис Самовидця. С. 107; Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201.
153
У деяких діяріях елекційного сейму 1669 р., де йдеться про засідання 22 травня, сказано,
що турецький посол на Корсунській раді вручив гетьманові хоругву (Biblioteka Czartoryskich
w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 164, s. 170; rkps 404, s. 49). Насправді ж цього не було.
18 — 6-1279
273
Микола Крикун
«и послы, согласуя с листами, говорили, что обе стороны Днепра и все Войско
Запорожское низовое все на службы мне готовы и били челом, чтоб я принял их
в подданство, так же, как служат мне господари Волохи и Мутьяне»
154
.
Про відрядження Дорошенком з Корсунської ради посольства до Туреччини
є ще два тогочасні свідчення. Одне з них - зізнання в Малоросійському приказі
6 (16) березня Обросіма Телешова, який відвозив до Чигирина грамоти мос
ковського царя й александрійського патріярха Паїсія. За його словами, коли Петро
Дорошенко і Йосиф Тукальський ознайомилися з цими документами, гетьман
наказав затримати (тимчасово, очевидно. - М. К.) на шляху до Порти, в місті
Брацлаві, турецького посла і козацьке посольство
155
. Якщо це було насправді,
то причини таких дій Дорошенка невідомі. Натомість зовсім неправдивою
видається розповідь Осіпа Соболева, який стверджував, що Михайла Портянку
не відрядили до Порти, а наказали йому зустріти у «Волоській землі» турецьке
військо з яничарів і «вольницы разных земель». Військо начебто йшло на допомогу
Дорошенкові згідно з обіцянкою, яку дав на Корсунській раді турецький посол
156
.
На завершення розповіді про козацьке посольство до Туреччини слід сказати, що
в листі до великого візира від 12 (22) березня гетьман просив: «всЬ послове наши
абы без забавы (затримки. - М. К.) к8 нам были содпущены»
157
.
Петро Дорошенко відправив також своїх посланців на Запоріжжя, щоб
ознайомити низове військо з ухвалами Корсунської ради, ясна річ, головно
щодо козацько-турецького альянсу. Обросім Телешов розповів, що за наказом
тодішнього кошового отамана
158
Петра Суховія п’ятнадцятьох Дорошенкових
посланців, які приїхали «с рады с листами», було закуто в кайдани, а чотирьох
відпустили назад
159
. У листі Дем’яна Многогрішного до царя від ЗО квітня
(ст. ст.) 1669 р. сказано, що гетьманових посланців з Корсунської ради на За
поріжжя кошовий отаман «одних по вербам поперек повешать велел, а иных к
хану послали»
160
. Так січовики відреаґували на альянс із Туреччиною. Натомість
Петро Дорошенко, за словами Обросіма Телешова, звільнив запорозьких козаків,
яких тримали закутими в кайдани в Чигирині, - «полковника Носа с товарыщи,
154
Акты ЮЗР. Т. IX. С. 173; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2110,
s. 46.
155
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 186.
156
Там само. С. 138.
157
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83.
158
ЯворницькийД. 1. Історія запорозьких козаків. Т. 2. С. 312.
159
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 187.
160
Там само. С. 161.
274
6. Корсунська козацька рада 1669 року
человек с сорок и болши» - і дозволив їм або осісти в Чигирині, або іти куди
хочуть
161
. У такий спосіб гетьман спробував переконати непокірних січовиків
прийняти його протурецьку орієнтацію. Мабуть, та сама мета стояла й за іншими
діями гетьмана, про які розказав Телешов: із звільнених у Чигирині запорожців
Дорошенко відібрав трьох, дав їм «по коню, и платье и ружье» і послав їх із
листами на Січ
162
.
У згаданому листі Дем’яна Многогрішного до царя читаємо, що разом із
козацькими посланцями на Запоріжжя вирушили деякі «особи» з числа турків,
делегованих султаном на Корсунську раду
163
. Многогрішний має на увазі тих,
хто супроводжував турецького посла на шляху з Порти до Війська Запорозького
і під час самої ради. Це свідчення перегукується з «Меморіялом», де сказано,
що після ради турецький посол узяв від неї листи і поїхав на Запоріжжя, щоб
січовики вчинили те саме, що вчинила рада
164
, тобто підтвердили курс на союз
із Туреччиною. Тут автор «Меморіялу» припустився помилки, бо правильно
говорити не про турецького посла, а про осіб, які прибули з ним із Порти. Це
зауваження стосується і сказаного в «Меморіялі», ніби турецький посол із
Запоріжжя «має їхати до (кримської. - М. К.) орди, пообіцявши (учасникам ра
ди. -М. К.), що весь ясир, який орда взяла до того часу, вона віддасть»
165
. В одному
з діяріїв елекційного сейму цей факт подано правильно: на раді турецький посол
«пообіцяв відправити (своїх людей. - М. К.) до татар», щоб від них домогтися
«повернути захоплений ясир»
166
. У цитованому листі Дем’яна Многогрішного
до царя сказано, що до хана послано людей із наказом, «чтоб с Дорошенком не
чинили задору и в братстве жили»
167
.
* * *
Наступного дня після ради її учасники роз ’їхалися додому, а Петро Дорошенко
вирушив до Чигирина
168
, очевидно, у супроводі частини своєї старшини. За
словами Осіпа Соболева, яким, може, не треба дуже довіряти, гетьман, «приехав
с рады в Чигирин, велел за турского царя Бога молить» згідно з «титлом»
(зразком), яке йому на раді передало турецьке посольство і в якому, зокрема,
161
Там само. С. 187.
162
Там само.
163
Там само.
164
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377.
165
Ibid.
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 468, s. 557.
167
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 161.
168
Там само. С. 145.
18*
275
Микола Крикун
було написано: «Молимся о великом наяснейшем цесареве, всем царем великом
царевнуку Божием и стражу гроба Господня»
169
.
Про реакцію найближчим часом на ухвалу ради серед городового козацтва й
некозацького люду в У країні практично невідомо. Т вердження Дмитра Дорошенка,
ніби «підданство робило Дорошенка непопулярним в широких масах»
170
, не
належно аргументоване, бо засноване лише на двох малопереконливих тодішніх
свідченнях. Зрозуміло, що реакція Речі Посполитої і Москви була негативною,
адже зближення Війська Запорозького з Портою руйнувало їхні політичні
плани щодо частини України, підвладної Дорошенкові. Останнім штрихом у
встановленні союзу Війська Запорозького з Туреччиною стала козацька рада 25
серпня 1669 р. під Уманню. На раді турецький посол вручив Дорошенкові як
гетьманові султанські санджаки (клейноди) - булаву, бунчук, хоругву - на знак
протекції з боку Османської імперії
171
.
Петро Дорошенко усвідомлював необхідність мати союзника в протистоянні
Війська Запорозького Речі Посполитій і Московській державі, тому він зважився
зав’язати тісні відносини з Портою, в яких козацька сторона неминуче опинилася
в ролі підзахисного, протеґованого, а значить, залежного суб’єкта. Сподівався
гетьман і на те, що залежні від Порти татарські орди припинять під її тиском
спустошливі й руйнівні набіги на українські землі. Водночас як далекоглядний
державний діяч він розумів, що альянс з Османською імперією матиме й небажані
наслідки, які оприявнилися вже незабаром після Корсунської ради. Насамперед
активізували свої дії політичні супротивники Дорошенка. Демагогічно трактую
чи курс гетьмана на зближення з Туреччиною як зраду національних інтересів
українського народу, використовуючи закорінену у свідомості українців упере
дженість до турків як гнобителів християнських народів, вони спричинили розкол
серед правобережного козацтва, частина якого пішла за Польщею, а частина - за
Москвою. З іншого боку, союз Дорошенка з Туреччиною різко ускладнив його
відносини з цими державами. Не допоміг він і припинити татарські набіги, лише
зменшив їхню кількість і послабив інтенсивність. Усе це підточувало політичні
позиції Дорошенка, підупадала його популярність у народі. Кінець кінцем, він
змушений був зректися гетьманства і, по суті, капітулювати перед Москвою.
Проте незаперечно, що коли відстояти українські національні інтереси у
відносинах із Московською державою і Річчю Посполитою було неможливо,
рішуче зближення Петра Дорошенка і його Війська Запорозького з Османською
імперією, укладення з нею воєнно-політичного союзу, що знаменувала відповідна
169
Там само. С. 138.
170
ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 249.
171
Там само. С. 259.
276
6. Корсунська козацька рада 1669 року
ухвала Корсунської ради, було виправданим. Такий поворот подій не загрожував
українському народові встановленням турецького панування, а забезпечував
йому незалежне існування під турецьким протекторатом.
* * *
Із трьох републікованих далі документів особливе значення для дослідження
історії Корсунської ради має «Меморіял», який пощастило віднайти в матеріялах
Ґданського державного архіву. У ті часи власті Ґданська цікавилися політичними
подіями в Речі Посполитій і спеціяльно для того делегували до Варшави людей,
які мали інформувати їх про події на сеймах. Унаслідок до міста акуратно
надходили копії документів про діяльність сеймів, які нагромаджувалися в архіві.
Ґданський «Меморіял» - одна з таких копій. Щоправда, її сеймове походження не
очевидне, але в ньому переконує те, що розповідь про Корсунську раду в діяріях
елекційного сейму 1669 р. послідовно заснована на «Меморіялі». Так могло
скластися тільки внаслідок поширення на сеймі його копій. Тут републікуємо
найдокладніший «діярійний» переказ «Меморіялу».
Копія «Меморіялу» анонімна, найімовірніше, що й в оригіналі автор не був
зазначений. Зі змісту документа видно, що автор його був добре обізнаний із
подіями Корсунської ради, вірогідно, її очевидець. Можливо, це був той посланець
від Яна Собєського, який на раді повідомив Дорошенкові, що найближчим часом
йому з Польщі привезуть гетьманські клейноди. Є свідчення, що наступного дня
після ради він виїхав до Польщі
172
. Отже, він мав удосталь часу, щоб скласти
«Меморіял». До речі, він міг також бути одним із тих поляків, які повернулися
з ради одразу після її закінчення і зі слів яких чернігівський воєвода Станіслав
Казимєж Бєньовський описав її в листі від 26 березня до литовського польного
гетьмана Міхала Казимєжа Радзивілла
173
.
Лист Петра Дорошенка до великого візира міститься між документами
1671-го і 1676 років в одній із рукописних книг, які зберігаються в Бібліотеці
Чарторийських у Кракові. Матеріяли в цій книзі розташовані в хронологічній
послідовності, тому, очевидно, лист потрапив у цей період випадково. Це, без
перечно, оригінал, бо скріплений власноручним підписом гетьмана, а текст, ма
буть, писаний кимось із гетьманської канцелярії. До адресата лист не дійшов.
Напевно, його перехопили поляки і переслали до Польщі або ж козаки - су
противники Петра Дорошенка - і передали лист полякам. Імовірно, дізнавшись
про перехоплення, гетьман відіслав до великого візира такий самий лист зі своїм
підписом. Жодних згадок про цей документ у тогочасних джерелах немає. Лист
172
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
173
ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 243.
277
Микола Крикун
важливий з огляду не лише на зміст, а й на те, що написаний він вишуканою
українською канцелярською мовою, а оригінальних україномовних листів із кан
целярії Дорошенка до нас дійшло дуже мало.
Із листа в цій статті не прокоментовано тільки сюжет, де йдеться про
масований напад на контрольовану Дорошенком територію по обох берегах
Дніпра, що його вчинили кримські татари на чолі з калгою-солтаном Крим-Ґіреєм
(права рука хана, найближчий до нього з правлячої в Бахчисараї династії Ґіреїв)
та запорожці на чолі з кошовим писарем Петром Суховієм, якого за підтримки
калґи проголосили на Січі гетьманом на противагу Дорошенкові. Сталися ці
події у вересні 1668-го - січні 1669 р.
174
Білогородська орда, про вторгнення
якої повідомляє в листі Петро Дорошенко, займала межиріччя нижніх течій
Дністра і Дунаю та Пруту й адміністративно підпорядковувалася турецькому
паші, резиденцією якого було місто Силістрія в Болгарії. Згаданий у листі «хан
теперешним крьшским» - Аділ-Ґірей.
У републікованих польськомовних документах ми додали діякритичні зна
ки і лапки в першому з них, а також у всіх трьох документах осучаснили пунк
туацію.
ДОДАТКИ
№1
[1669 р., не пізніше 22 травня].
Анонімна розповідь про те, що відбулося 21 березня 1669 р.
на козацькій Корсунській раді і після неї, а також про проповідь,
виголошену напередодні митрополитом Йосифом Тукальським
в місті Чигирині
Memoriał odprawioney w Korsuniu Rady Kozackiey
roku 1669 d[nia] 21 marty
Wyiachawszy w pole hetman Zaporowski w dzień czwartkowy у zasiadszy w radzie,
położył na kobiercu buławę у buńczuk, mówiąc w ten sens: «Panowie pułkownicy у sotnicy.
Miałem dotąd ten kleynot Woysk Zaporowskich w rękach moich, ale patrzaiąc na wasze za
mieszanie, wam go samym na tey radzie oddaię. Wy zaś, komu chcecie, oddaycie». Krzyknęli
wszyscy: «Niechcemy nikogo, tylko ciebie, Piotra Doroszenka».
Za taką ich zgodą przyiął znowu buławę у buńczuk у rzekł: «Iakoście mię za hetmana
obrali, tak ia wam wszytkim służyć będę, ale у wy mnie wszyscy słuchaycie, inszych nie
mianuiąc hetmanów». Co uczynić obiecali.
Potym się dali pyta Doroszenko: «Gdy mnie daiecie ten kleynot Woyska Zaporowskiego,
teraz chcę wiedzieć, panowie pułkownicy у sotnicy Woyska Zaporowskiego, przy kim chcecie
174
Там само. С. 211, 217-222.
278
6. Корсунська козацька рада 1669 року
zostawać: czy przy dziedzicznych panach swoich? czy przy Moskwie? czy przy Turczynie?»
Zawołali wszyscy: «Ani pod swemi panami, ani pod Moskwą, ale cale pod Turczyna się pod-
daiemy». Rzekł na to hetman: «Iest tu poseł turecki, więc go zwołać у opowiedzieć mu, niech
powie cesarzowi tureckiemu, iż go macie za pana у cale się iego protectiey oddawacie».
Przypadli na to у konia po posła tureckiego posłali, aby do nich w pole do Rady przyiachał.
Który przyiachawszy, pytał się, po co by tu po niego przysłali? Rzekli pułkownicy у sotnicy
z Rady swoiey: «My się Turczynowi poddaiemy у mamy go za Pana». Podziękował im za to
poseł turecki, pytał się zatym: «Kogo między sobą macie za hetmana, abym cesarzowi swemu
opowiedzieć umiał».
Zawołali pułkownicy у sotnicy, że: «My inszego nie mamy za hetmana, tylko Piotra Do-
roszenka». Co Turczyn usłyszawszy od Rady, darował onemu kaftan у ferezyą złotogłową,
teletem białym podszytą. I tak hetmana w białe tureckie ubrawszy szaty (do czego onegoź
przymusili, iego suknie z niego zdarszy), z Rady do miasta wprowadzili.
Niż się iednak z Rady roziachali, obiecał Turczyn Kozakom ludzi, armat у munitiey, ile im
będzie potrzeba, z tą iednak condytią, aby 40 Kozaków znacznych wysłali, żeby tę submissią
swoię Porcie poprzysięgli. Po którey przysięgi wykonaniu wrzytkie im wolności od cesarza
obiecował.
A po tey Radzie zaraz iachał na Zaporoże, listy wziąwszy od tey Rady, aby у Zaporoże
tosz uczyniło. Ztamtąd ma iachać do Ordy, obiecuiąc, że im wszytek iaser, po te czasy zabrany,
odda Orda //
Doroszenko rozesłał uniwersały po pułkach у miastach wszytkich, aby wszyscy wiedzieli,
że Turczyna maią za Pana. Zadnieprskich pułkowników, którzy się przy Moskwie wiążą у
przy Mnohohresznym, tam nie było.
Kiedy towarzysz J[ego] m[ości] p[ana] Hetmana W[ielkiego] Korfonnego] powiedział
Doroszenkowi, że od J[ego] m[ości] p[ana] Hetmana prętko poseł z kleynotami woyskowemi
będzie przysłany, odpowiedział Doroszenko: «Nie trudno woysku o buławę у buńczuk».
Był przy tymże Turzcynie poseł wołoski у radził, aby się Turczynowi poddali, mówiąc,
że: «Nam, Wołoszy, z tym dobrze, iż w iego zostaiemy protectiey, a to у przy dobrey monecie
у przy wolnościach naszych zostaiemy».
Był metropolita kiiowski Tukalski у Chmielniczenko w mieście pod czas tey Rady, ale w
pole nie wyieżdżali.
Przed Radą iednak w Czehrynie w cerkwi na kazaniu prowadził discurs Ociec Tukal
ski, zkąd się to panowie, a zkąd poddani wzięli. Rzekł, że: «Moc (?) oyciec iednego syna
przekląm [sic!], aby drugim braci służył. Toć nie wszyscy służyć powinni у my wolnemi
bydź możemy, tylko chcieymy iednostaynie». Daliey się rozwodząc, rzekł, od bayki pewney
impet wziąwszy, ze Polska Wychowskiego ziadła, dla tego że iey sczerze służył у spowiadał
się Polakom, którzy mu pokazali za to różany kwiatek, a ten się w truciznę obrócił. I tak mu
się nagrodziło, że Polskę z Szwedami, Moskwą у Tatarami uspokoił. Skończył, że Polakom
wierzyć у ufać nie potrzeba.
Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300.29 (Recesy stanów Prus Królewskich), № 258,
s. 377-378. Тогочасна копія.
279