Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

і один документ із канцелярії гетьмана Петра Дорошенка, які дають змогу роз

ширити традиційні уявлення про Корсунську раду. Найважливіші з них подаємо в

додатках до цієї статті. Щоб увести новознайдені матеріяли в науковий обіг, треба

співвіднести їхній зміст зі змістом уже виданих джерел, тобто слід урахувати все

те, що вже відомо про передісторію Корсунської ради та про неї саму.

* * *

Перші спроби Петра Дорошенка встановити відносини з Портою, про які нам

відомо, припадають на 1666 р. Сєрґєй Соловйов, не покликаючись на джерело,

стверджує: після ради Війська Запорозького, яка відбулася 20 лютого (ст. ст.)

1666 р. поблизу міста Лисянка, гетьман дав знати в Константинополь, що він

готовий слухатися волі султана

. На думку Дмитра Дорошенка, «ця звістка (Со

ловйова. - М. К.) або стосується до пізнішого часу, або взагалі не відповідає дій

сності»

. Навряд чи можна погодитися з дослідником, бо, по-перше, Соловйов не

міг помилитися в датуванні наведених фактів, а по-друге, це не суперечить того

часним спробам Петра Дорошенка знайти в особі Порти союзника у протистоянні

з Польщею і Москвою. Отож, варто звернути увагу на лист із квітня 1666 р.

великого візира Кьопрюлю-заде Фазіля Агмеда-паші до Петра Дорошенка, у

якому гетьмана названо підданим султана

.1 час, і зміст візирового листа узго

джуються з твердженням Сєрґєя Соловйова. До речі, вислів «підданий» у цьо

му листі, як і в багатьох інших аналогічних документах, «не слід сприймати

... буквально: це був лише традиційний у турецьких зносинах спосіб вислову,

зовнішня форма, вживана в турецькій дипломатичній мові відносно країв або на

родів, які Порта вважала за належні до сфери її політичних впливів»

У липні 1666 р. Петро Дорошенко з надісланого йому універсалу короля

Яна Казимира дізнався, що мирні переговори між Польщею і Москвою успішно

завершилися і договір, за яким Лівобережжя і Київ мали відійти до Москви, буде

підписано

. Ця звістка неприємно вразила гетьмана, адже це руйнувало його спо

дівання об’єднати під своєю булавою обидва береги Дніпра і загрожувало його

позиціям на Правобережжі, бо, послабивши напруження у відносинах із Москвою

і навіть розраховуючи на підтримку з її боку, польський уряд «міг стати твердою

ногою на правому березі і приборкати самого Дорошенка»

Соловьев С. М. История России с древнейших времен: В 15 кн. М., 1961. Кн. VI. Т. 11-12.

С. 178.

Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 79.

DorosenkoD., RypkaJ. Hejtman PetrDorośenko... S. 10.

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 80-81.

Там само. С. 81.

Там само. С. 89.

250

6. Корсунська козацька рада 1669 року

Налагодження польсько-російських відносин штовхало Петра Дорошенка

далі шукати зв’язків із Туреччиною. Осені 1666 р. стосується згадка про те, що

гетьман перед трьома кримськими султанами (солтанами) «на Цибульнику» (на

думку Дмитра Дорошенко, Цибульник - урочище за дві милі від Чигирина

;

можливо, тут ідеться про річку Цибульник, праву притоку Дніпра на південь від

Чигирина) присягнув, «что ему быть с ханом (кримським. - М. К.) в дружбе, а

цесарю турскому в подданстве»

; а також згадка про те, що Дорошенко відрядив

послів до султана, «піддаючись йому»

Згідно зі звітом (реляцією) за 1667 рік про діяльність польського посольства

в Туреччині, який 13 березня 1668 р. був представлений на розгляд сенату Речі

Посполитої, 9 липня 1667 р. на авдієнції у султана Мегмеда IV в Адріянополі

побували Дорошенкові посли

, котрі заявили про готовність Війська Запоро

зького піддатися йому, тобто прийняти його протекцію

. У турецькому варіянті

розповіді про цю саму зустріч султан нібито на прохання козацьких послів від

повів: «Будьте у відданості мені - і будете мною захищені»

. Після цієї авдієнції

турецький уряд почав ставитися до козаків Дорошенка як до своїх підопічних.

Про це довідуємося з листа султана до короля Яна Казимира, написаного в Адрія-

Там само. С. 95.

Акты ЮЗР. 1869. Т. VI: 1665-1668. С. 177 (лист лівобережного гетьмана Івана

Брюховецького цареві від 15 (25) лютого 1667 р.; тут присяга помилково датована літом

1666 р.). Згадані троє солтанів прибули до Цибульника десь у кінці вересня (за ст. ст. ?)

1666 р., щоб допомогти Петрові Дорошенкові (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко...

С. 95), отже, присяга відбулася саме тоді.

Акты ЮЗР. Т. VI. С. 158 (лист ніжинського протопопа Симеона Адамовича від 2 (12)

листопада 1666 р. до мстиславського й оршанського єпископа Методія).

За короткою версією звіту, це були Отуха з Умані та О. Ясенко (Pamiętnik dziejów polskich.

Z aktów urzędowych lwowskich i z rękopisów zebrał X. Sadok Barącz dominikan. Lwów, 1855.

S. 80). Іван Брюховецький 29 травня (ст. ст.) 1667 р. надіслав «Список с вестового письма»

Васілію Кікіну - «ко мне, Васке Кикину» (московський посланець до Брюховецького), у

якому сказано, що до султана були відправлені Портянка і Вирва (Акты ЮЗР. Т. VI. С. 185).

Очевидно, йдеться про Дорошенкових послів, бо про своїх послів до султана Брюховецький

не зважився б писати Кікіну, адже Москва не уповноважувала його на відносини з Портою.

Якщо інформація Брюховецького правдива, а в правдивості звіту (реляції) немає підстав

сумніватися, то виходить, що влітку 1667 р. в Туреччині побували чотири Дорошенкові

посли.

Pamiętnik... S. 80; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 162, s. 162 (те

саме: Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Metryka

Koronna, MK, ks. 206, k. 805). Див. також: Dorolenko D., Rypka J. Hejtman Petr Dorośenko...

S. 13; Бантыш-Каменский Д. H. История Малой России. От водворения славян в сей стране

до уничтожения гетманства. К., 1993. С. 264 (репринт видання 1903 р.).

DoroSenko D., Rypka J. Hejtman Petr DoroSenko... S. 13.

251

Микола Крикун

нополі в першій половині серпня 1667 р.

, та з листа каймакана (султанського

високопоставленого намісника) Кара Мустафи-паші від 15 березня 1668 р. до

великого коронного канцлера Яна Лєщинського

Десь у січні 1668 р. в Чигирині при Петрові Дорошенкові відбулася рада «ис

полковники и со всею старшиною». У ній узяли участь також київський митро

полит Йосиф Нелюбович-Тукальський (який завжди підтримував політику геть

мана) та Юрій (у чернецтві Гедеон) Хмельницький, котрі не так давно повернулися

з польського ув’язнення у фортеці міста Марієнбурґ (Мальборк). Шляхтич Ян

Сєножацький, який, повертаючись із кримського полону, пробув у Чигирині

«многое время», 28 січня (ст. ст.) 1668 р. в Києві розказав московському воєводі

Петру Шереметеву про раду та її ухвалу: «по обе стороны Днепра жителем быть

в соединении и жить бы особно и давать дань турскому царю и крымскому хану,

так же, как волоской князь (молдавський господар? - М. К.) платит, а чтоб под ру

кою великого государя и королевского величества отнюдь не бывать»; «атурскому

ж царю и крымскому хану, - читаемо далі у записі того ж зізнання, - оборонять их

(населення обох берегів Дніпра. - М. К.) и стоять с ними и ходить заодно великого

государя в украинные московские (Лівобережної України. - М. К.) городы

войною»

. Якщо навіть не все сказане Сєножацьким правда (наприклад, навряд

чи там ішлося про готовність козаків сплачувати данину Порті), то безсумнівно

те, що на цій раді вперше, наскільки нам відомо, вирішено було взяти курс на

тісне зближення з Османською імперією, щоб захистити контрольовану Військом

Запорозьким територію від Польщі й Москви.

Схоже, саме після цієї ради Петро Дорошенко відправив до Туреччини

посольство у складі тлумача Івана Васильковського й підписка Григорія Сніт-

ковського

для переговорів із турецькою стороною стосовно ухвали ради. По

Katalog dokumentów tureckich. Dokumenty do dziejów Polski i krajów ościennych w latach

1455-1672 / Opracował Zygmunt Abrahamowicz. Pod redakcją Ananiasza Zajączkowskiego.

Warszawa, 1959. Т. 1. S. 351-352.

Ibid. S. 356.

Акты ЮЗР. 1872. Т. VII: 1657-1663. 1668-1669. С. 30-31.

У документах вони названі неоднаково: Zbiórpamiętnikówzdziejów polskich/WydałW. S. hrde

Broel-Plater. Warszawa, 1859. Т. IV. S. 158 (лист невідомої особи (з Адріянополя?) від 14 березня

1668 р. до польыого коронного гетьмана князя Димітра Єжи Корибута Вишневецького - тут

названо Івана Васильковського і підписка Григорія); Pisma do wieku і spraw Jana Sobieskiego

/ Zebrał i wydał Franciszek Kluczycki. Kraków, 1880. Т. I. Cz. 1: Obejmująca pisma od roku 1629

do roku 1671. S. 391 (лист білоцерківського коменданта генерал-майора Яна Стахорського

від 5 липня 1668 р. з Білої Церкви до великого коронного гетьмана і великого маршалка Яна

Собєського - тут названі тлумач гетьмана Дорошенка Васильковський і підписок («skribent»)

Дорошенкової канцелярії. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów,

252

6. Корсунська козацька рада 1669 року

сли прибули до Адріянополя 6 березня 1668 р.

, авдієнція (у султана?) їх від

булася 13 квітня

. Одночасно з ними в Адріянополі перебували посли від Івана

Брюховецького - так само з метою налагодити тісні стосунки з Портою

Турецькі власті Дорошенкових послів прийняли краще: їм вони подарували

«звичайні» кафтани, жовті жупани і блакитні шапки - «від голови аж до ніг

їх приодягли»

. Обидва посольства заявили турецькій стороні, що козаки від

даються під захист султана, а та, своєю чергою, заявила, що Порта згодна взяти

їх під свою протекцію

У травні 1668 р.

посли Дорошенка й Брюховецького, виконавши завдання,

вирушили додому з двома турецькими послами (чаушами)

, котрі в Україні мали

пересвідчитися, як козацтво ставиться до нав’язаних старшиною відносин із

Туреччиною. Перед 5 липня козацькі й турецькі посли прибули до Чигирина

звідки посланці Брюховецького зі «своїм» чаушем попрямували на Лівобережжя

(на той час Івана Брюховецького вже не було серед живих, він загинув 8(18)

rkps 1376, s. 128); Archiwum Państwowe w Gdańsku (далі - APG), zesp. 300.29 (Recesy stanów

Prus Królewskich), № 256, s. 590 (лист С. Конарського (польського резидента в Яссах?) від

29 травня 1668 р. із Ясс до великого коронного канцлера Яна Лєщинського - тут так само

фігурують Іван Васильковський і Григорій Снітковський). Дмитро Дорошенко, посилаючись

на щойно згаданий лист, опублікований у четвертому томі «Zbiór pamiętników...», стверджує,

що обох названих козацьких послів делегував Іван Брюховецький (Дорошенко Д. Гетьман

Петро Дорошенко... С. 172). Проте в самому документі сказано тільки, що «послав гетьман

український послів своїх», а далі вказані їхні імена.

Zbiór pamiętników... Т. IV. S. 158. Тут не зазначено, що прибули вони до Адріянополя, але

про це можна стверджувати на підставі листа анонімного польського резидента в Адріянополі,

котрий був там від 28 лютого до 15 квітня 1668 р., до Яна Собєського, написаного в Яссах

27 квітня або одним-двома днями пізніше (APG, zesp. 300. 29, № 256, s. 596). Із листа випливає,

що автор його бачив цих послів в Адріянополі.

APG, zesp. 300.29, № 256, s. 596 (тут сказано, що це була їхня перша авдієнція).

Це були лубенський полковник Григорій Гамалія і канцелярист Лаврентій Кашперович

(Літопис Самовидця. С. 104; Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России... С. 271).

Микола Костомаров називає, крім них, ще й генерального обозного Микиту Безпалого

(Костомаров Н. И. Руина... С. 106).

APG, zesp. 300.29, № 256, s. 596.

Ibid. S. 576 (лист невідомої особи від 26 травня 1668 р. із Ясс до великого коронного

підканцлера і хелмінського та помезанського біскупа Анджея Ольшовського), 590, 596; Pisma

do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 391, 394. Див. також лист каймакана до Яна Лєщинського

(Костомаров Н. И. Руина... С. 114. Микола Костомаров не вказує ні день, ні місяць, коли був

написаний лист).

Костомаров Н. И. Руина... С. 114.

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 391; Костомаров Н. И. Руина... С. 114.

Pisma do wieku i spraw... Т. 1. Cz. 1. S. 391-393.

253

Микола Крикун

червня), а відряджений до Дорошенка

Юсуф-паша залишився в Чигирині. Він

передав гетьманові листи, в яких султан писав про ставлення Порти до бажання

козаків прийняти її протекцію

. Петро Дорошенко і Йосиф Тукальський при

йняли чауша з почестями і незабаром відправили його додому

Ще до від’їзду чауша Дорошенко зібрав усіх своїх полковників на раду, на

якій начебто запропонував бити чолом на вірність московському цареві і для цього

послати до царя послів від Війська Запорозького. Насправді ж рада підтвердила курс

на встановлення турецького протекторату

. 2(12) грудня 1668 р. у Посольському

приказі в Москві посланець чернігівського архиепископа Лазаря Барановича

дав зізнання і, зокрема, свідчив, що на раді чауш питав кожного з її учасників, чи

справді вони хочуть бути в султанському підданстві і чи не примушує їх до цього

гетьман. «И вся де старшина, - читаємо в записі зізнання, - послу (турецько

му. - М. К.) сказали, что оне не принуждением хотят быть в подданстве салтана»,

а хочуть прийняти його протекцію, «как Волохи і Мултяне»*.

На тій самій раді було розроблено і схвалено проект договірних статтей (усього

їх було 16), у яких Військо Запорозьке давало згоду на перехід під турецький

протекторат. До Туреччини 10 (20) серпня разом із чаушем відправили двох

козацьких послів, чиї імена залишилися невідомі, які мали передати ці статті на

розгляд султанові

. Статті дійшли до нас у двох перекладах - італійському

та

переобтяженому слов’янізмами російському, який, своєю чергою, є перекладом

«з латинского письма, каково переведено с греческого письма»

. Напевно,

Ibid. S. 378 (недатований лист Петра Дорошенка до волоського (молдавського?) господаря,

напевно, з Чигирина).

Ibid. S. 379.

3(1

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 78 (зізнання в Малоросійському приказі у вересні 1668 р. мстислав-

ського й оршанського єпископа Методія); те саме: Источники малороссийской истории,

собранные и изданные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. М., 1858. Ч. I:

1649-1687. С. 201.

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 104 (зізнання в Києві 27 жовтня (ст. ст.) 1668 р. шляхтича Яна

Бєлкєвича, який повернувся з чигиринського полону).

Там само. С. 154.

* Тобто як Молдавське й Волоське князівства, які були під протекторатом Османської ім

перії.

Там само. Т. VIII. С. 218.

Documente privitore la Istoria Romanilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. Bucuresci, 1885.

Vol. V. Р. I (1650-1699) / Publicate sub auspiciile Acdemiei Romane §i ale Ministeriului Culturol $i

Instrucjiunei Publice. P. 74-76.

Там само. С. 218-220; Источники малороссийской истории... Ч. I. С. 208-212; Biblioteka

Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2110, s. 427-429.

254

6. Корсунська козацька рада 1669 року

грецькою мовою статті було перекладено з української. Російський же переклад

зробили в Москві, куди документ привезли в травні 1669 р.

, на думку Миколи

Костомарова, - з канцелярії тодішнього лівобережного гетьмана Дем’яна

Многогрішного

. Російський переклад відклався в архіві Малоросійського

приказу, а італійський - у Віденському державному архіві

. Статті передбачали

широку автономію, по суті, незалежність українських земель від Османської

імперії: Порта не мала права втручатися у внутрішні справи українців, трактувати

місцеве населення як підневільне, вимагати від нього сплачувати данину й подат

ки, постійно тримати на українській території турецькі (і татарські) війська, які

козаки покликали на допомогу. За цими статтями, Порта зобов’язалася без згоди

Війська Запорозького не укладати договори з країнами, з якими воно було у во

рожих стосунках, зокрема з Польщею і Москвою

У вересні 1668 р. до Петра Дорошенка прибув турецький посол Гачабаш-

паша з повідомленням, що козацькі посли були допущені (очевидно, зі стаття

ми. - М. К.) до султана. Гачабаш-паші султан доручив переказати гетьманові,

що він приймає Військо Запорозьке під свій захист

, тільки щоб Дорошенко

«верно и постоянно в подданстве у его, салтана, был». Зі свого боку, султан «не

хочет от них (козаків. - М. К.) никаких податей, толко б были они верными и

постоянными и присягу (на відданість і вірність. - М. К.) учинят, а он де их за то

учинит удельными (тобто з широкою автономією. - М. К.), так же, как татар»

Через того самого посла султан просив, щоб козаки погодилися розмістити в

Чигирині і Кодаку залоги яничарів

. Тоді ж у вересні Гачабаш-паша виїхав назад

у супроводі двох Дорошенкових послів, цього разу високого рангу - генерального

писаря Лукаша Бускевича та уманського полковника Григорія Білогруда

. Своїх

Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 218.

Костомаров Н. И. Руина... С. 150,152.

Documente privitore... Vol. І. Р. І. Р. 74.

Переказ змісту статтей див.: Костомаров И. И. Руина... С. 150-152; Бантыш-Камен-

ckuu Д. Н. История Малой России... С. 277-278;,Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко...

С. 214-216.

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 154.

Там само. С. 103 (зізнання в Києві 27 жовтня (ст. ст.) 1668 р. шляхтича Яна Бєлкєвича),

154.

Там само. С. 103, 154.

Там само. С. 93 (розповідь у Посольському приказі 25-30 жовтня (ст. ст.) 1668 р. ніжин

ського протопопа Симеона, який у Чигирині зустрічався з Петром Дорошенком), 153 (зі

знання в Посольському приказі 2 (12) грудня 1668 р. довіреної людини архиепископа Лаза

ря Барановича); Т. VIII. С. 229 (зізнання Нікіфору Батюшкову в Переяславі 23 травня (ст.

ст.) 1669 р. колишнього київського полковника Василя Дворецького, який 13 (23) травня по

255

Микола Крикун

послів Дорошенко уповноважив домогтися султанського захисту для Війська

Запорозького

«с последним уговором и постановленьем (султана. - М. К.),

чтоб (султан. - М. К.) им (козакам. - М. К.) постановил, как им в подданстве ...

быть»

. Із переговорів у Порті відомо тільки, що турецька сторона вимагала роз

містити в козацьких містах («многих»!) свої військові загони, аБускевич відповів,

що вони з Білогрудом не можуть пристати на це «без гетманского ведома»

Наступні події доводять, що під час переговорів султан погодився взяти Військо

Запорозьке під свій захист. Лукаш Бускевич згодом підтвердив, що повернувся

він «от турского салтана с пожелаемым ответом»

* * *

Не пізніше 8 (18) лютого 1669 р. Петро Дорошенко дізнався, що Лукаш

Бускевич і Григорій Білогруд повертаються з Порти разом із делегованим від

неї «великим послом» (чаушем). Гетьман повідомляє про це в дописці до свого

листа від 8 (18) лютого з Чигирина, адресованого «чернігівському полковникові,

наказному нашому і сіверському гетьманові» Дем’янові Многогрішному

(лівобережним гетьманом Многогрішного обрали З (13) березня на козацькій

раді у Глухові). При цьому Дорошенко зауважив: з чим приїдуть Бускевич та

Білогруд із турецьким послом, стане відомо на козацькій раді

. Із листа випливає,

що йдеться про раду, яку Петро Дорошенко призначив на 22 лютого (ст. ст.) в

місті Корсунь

. Гетьман звернувся з письмовим закликом узяти участь у цій раді

до право- і лівобережних («сегобочных й тогобочных») полковників, зокрема й

вернувся з чигиринського полону; те саме: Там само. 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 162); Pisma do

wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 418. Самовидець пише, що тим часом Петро Дорошенко послом

до Порти відрядив Портянку (Літопис Самовидця. С. 107); на його помилку вказав Микола

Петровський (Петровський М. Нариси історії України... С. 299). Тогочасні документи

Бускевича називають також Бужкевичем або Бушкевичем (Крикун М. Подільський козацький

полк: періоди існування та полковники // Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості

польського та українського народів. Матеріали Польсько-Української зустрічі (Львів, 12-13

жовтня 1995 р.). Львів, Люблін, 1996. С. 134).

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 153.

Там само. С. 93.

Там само. Є відомості, мабуть, неправдиві, ніби, будучи в Чигирині, Гачабаш-паша домігся

від Петра Дорошенка згоди розмістити в Кодаку турецьку залогу (Там само. С. 154).

Там само. Т. VIII. С. 142 (лист Лукаша Бускевича до переяславського полковника Родіона

Дмитрашка Райчі від З (13) березня 1669 р. з Корсуня).

Там само. С. 127.

У листі сказано, що рада збереться «на первой нед'&п'Ь святого посту», яка 1669 р. припала

на 22 лютого (ст. ст.) (див.: Археографический календарь на две тысячи лет (325-2324) по

юлианскому счислению... / Составлен Н. Горбачевским. Вильна, 1869. С. 7, 52, 72).

256

6. Корсунська козацька рада 1669 року

до Многогрішного

. 15 (25) лютого Многогрішний листом із міста Седнів доніс

цареві про скликання ради в Корсуні на 22 лютого (ст. ст.). У листі він пише, що

Лукаш Бускевич і «посел особа значная от цесаря турецкого з ным же» прибули

до Петра Дорошенка невідомо «з чим и що за пункта привезли»

. Із пізніших до

кументів довідуємося, що разом із Бускевичем і чаушем приїхав також Григорій

Білогруд

. Многогрішний міг не знати, з чим прибули посли, бо Дорошенко до

самої ради намагався тримати в таємниці одержані від них відомості. Звичайно,

це було нелегко, бо ходили чутки, що султан ухвалив «вічне підданство» козаків

Порті

Як видно з листа Петра Дорошенка від 12 (22) березня 1669 р. з Корсуня

до великого візира, турецьким послом був Мустафа-аґа Селім

. Чауша супро

воджував почет із «турских людей» («турчан»), яких, за одними джерелами, бу

ло 10 осіб

, за іншими - 100

. Поручик російського війська Тімофєй Кромін,

Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 127. Про те, що Петро Дорошенко універсалом закликав лівобережну

старшину взяти участь у раді, див. також: Там само. С. 121 (вісті, які Пьотр Шерємєтєв отри

мав від архимандрита Києво-Печерського монастиря Інокентія Ґізеля у двадцятих числах

лютого (за ст. ст.); тут помилково сказано, що рада має відбутися в місті Лисянці); Окинше

вич Л. Генеральна рада... С. 309 (датований лише 1669 роком універсал Петра Дорошенка

«товариству» Прилуцького полку).

Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 128.

Там само. С. 118 (лист білоцерківського коменданта Яна Зиґмунта Льобеля від 20 лютого

(ст. ст.) з Білої Церкви до Петра Шерємєтєва; те саме: Там само. Т. VII. С. 173 (лист Петра

Шереметева, отриманий у Москві 19 (29) березня); Т. VIII. С. 122 (вісті, які переяславський

полковник Родіон Дмитрашко Райча надіслав Петру Шереметеву у двадцятих числах лютого

(за ст. ст.)). Див. також: Там само. Т. VIII. С. 229 (зізнання Василя Дворецького у Переяславі

23 травня (ст. ст.); те саме: Там само. Т. IX. С. 162). Беручи до уваги наведені відомості, слід

вважати помилкою згадки про приїзд козацьких послів із чаушем у березні (Там само. Т. VIII.

С. 130 (лист Інокентія Ґізеля цареві від 20 (30) березня), 137 (зізнання російського поручика

Тімофєя Кроміна 5(15) квітня перед Петром Шерємєтєвим)).

Там само. Т. VIII. С. 118 (лист білоцерківського коменданта від 20 лютого (ст. ст.)); те саме:

Там само. Т. VII. С. 173 (лист Петра Шерємєтєва, отриманий у Москві 19 (29) березня).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. В інших відомих

документах він згаданий тільки як Селім (Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 118) або Салім (Там само.

Т. VII. С. 173). Треба зазначити, що 1 (10) квітня прапорщик російського війська Осіп

Соболев свідчив перед Петром Шерєметєвим, що до Петра Дорошенка прибули два турецьких

посли - візир Магмут і Делівер-паша (Там само. Т. VIII. С. 138). Про «кількох» турецьких

послів казав 5 (15) квітня і поручик Тімофєй Кромін (Там само. С. 137), але ці свідчення не

відповідають дійсності.

Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137.

Там само. С. 118; Т. VII. С. 173. Згадані Магмут і Делівер-паша начебто мали почет із

50 людей (Там само. Т. VIII. С. 138).

17-6-1279

257

Микола Крикун

який 25 березня (ст. ст.) вийшов із Дорошенкового полону, 5(15) квітня свідчив

Петру Шереметеву, що гетьман зустрів турецьких послів (sic!) «с старшиною и

с казаками с неболшими людми от Чигирина в трех верстах, а как де в Чигирин

пришли, и того де числа день весь Дорошенко чинил стрелбу ис пушек и из

мелкова ружья и чинил пиры для тех послов три дни»

. Про зустріч Дорошенком

турецьких послів (sic!) 1(10) квітня розповів Шереметеву і російський прапорщик

Осіп Соболев, який 24 березня (ст. ст.) виїхав із Чигиринського полку. За його

словами, гетьман зустрів послів за 15 верст від Чигирина «за городом Суботовом».

Схоже, Соболев вигадує, коли каже, що перед зустріччю турецькі посли стояли

«на поле Ташлыку» «во штидевять верстах» від Чигирина з двадцятьма тисячами

татар

Тімофєй Кромін розповів також, що після трьох днів бенкетування «на

четвертый день пошол Дорошенко с теми послами на раду в Корсунь»

. Те саме

стверджував Осіп Соболев: гетьман після трьох днів бенкетів рушив із послами

«в Корсунь»

. Обидва свідчення явно суперечать фактам, бо між приїздом

козацьких і турецького послів до гетьмана й Корсунською радою минув майже

місяць і навряд чи турецькому послові треба було задовго до ради вирушати

до Корсуня. У цитованому листі Дорошенка до великого візира сказано, що

Мустафа-аґа Селім передав йому листи від султана і від каймакана (каймаканом

був той самий Кара Мустафа-паша) і що раду гетьман скликав «вєдлугь поданоє

нам сот пресвЪтнои Порты СОтоманскои» в цих листах «науки» після приїзду

(«за прибьітєм») «верного его цесарское млсти посла»

. Насправді ж гетьман

скликав раду ще до приїзду посла. Слід підкреслити, що з турецьким прибув і

«волоский» посол

. Напевно, він їхав разом із чаушем від столиці Молдавського

князівства міста Ясси, через яке зазвичай проїздили турецькі посланці з Порти

до Петра Дорошенка.

Очевидець стверджує, що рада відбулася «под Корсунем в поле на

Богуславском гостинце»

. Анонімний польськомовний «Меморіял», складений

після ради, стверджує, що це сталося «в полі» біля Корсуня

, а Петро Дорошенко

Там само. Т. VIII. С. 137.

Там само. С. 138.

Там само. С. 137.

Там само. С. 138.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83.

Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138; Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 420; APG, zesp. 300. 29,

№ 258, s. 378.

Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 420.

APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377.

258

6. Корсунська козацька рада 1669 року

в цитованому листі до великого візира - що в самому Корсуні

. Тімофєй Кромін

і Осіп Соболев повідомляли, що рада проходила на річці Росава

. У згаданому

універсалі Дорошенка до «товариства» Прилуцького полку гетьман теж закликав

прибути на раду на річку Росаву, де «от в^Ьков войсковыя порятковъ своих рады

отбирали»

. Документи свідчать, що на Росаві справді нерідко відбувалися

козацькі ради

. Дмитро Дорошенко так само зазначає, що рада проводилася

«в традиційній місцевості над р. Росавою під Корсунем»

. Слід мати на увазі,

що Росава впадає в Рось приблизно в сорока кілометрах на північний схід від

Корсуня і кількадесят кілометрів тягнеться з заходу на схід на північ від нього.

Місце, де проходила рада, джерела так чи так пов’язують із Корсунем. Схоже,

рада не могла відбуватися на Росаві, адже річка досить далеко від міста, тому

доводиться погодитися з джерелами, які свідчать, що вона проходила десь у полі

поблизу Корсуня. Якщо ж це було на Богуславському шляху, то тим більше не

на Росаві, бо Богуслав розташований на північний захід від Корсуня.

* * *

Рада відкрилася 11 (21) березня 1669 р., що засвідчують два документи:

зізнання 15 (25) квітня в Малоросійському приказі козака Війська Запорозького,

який був на цій раді і стверджував, що «рада была в четверг на третьей неделе

великого поста»

(тобто саме 11 (21) березня

), та «Меморіял» про раду, де

сказано, що вона відбулася у четвер 21 березня

. Інші версії про день відкриття

ради не відповідають дійсності

. Чому ж майже місяць минув після приїзду

з Порти козацьких і турецького послів до відкриття ради? Не забуваймо

про труднощі, пов’язані з організацією ради, адже з моменту гетьманського

універсалу про скликання ради і до її початку могло спливти чимало часу. Слід

пригадати і тодішні дії Петра Дорошенка, який прагнув посилити свої позиції

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83.

“ Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137, 138.

Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 309.

Там само. С. 307-311.

Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244.

Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 420.

Археографический календарь... С. 7, 52,72.

APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377-378.

Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 130 (лист Інокентія Ґізеля цареві від 20 (30) березня, у якому сказано,

що рада розпочалася 12 (22) березня). Це свідчення поділяють: Костомаров Н. И. Руина...

С. 149; Петровський М. Нариси історії України... С. 299. Дмитро Дорошенко вважає, що

це сталося «у перших днях березня» (ст. ст.) (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко...

С. 244). Він також указує, що 10 (20) березня Петро Дорошенко видав Шльомі Мордухаєвичу

атестацію, як у ній сказано, - «на раді в Корсуні» «під час з’їзду всієї старшини Війська За

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.