Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття
Подождите немного. Документ загружается.
Микола Крикун
на Лівобережжі і не допустити обрання Дем’яна Многогрішного лівобережним
гетьманом. Гадаємо, не випадково Корсунська рада відбулася після Глухівської,
на якій З (13) березня 1669 р. Многогрішного було обрано гетьманом, а 6 (16)
березня було ухвалено так звані «Глухівські статті», які посилили залежність
лівобережної Гетьманщини від Москви. Можливо також, серед козаків були
незадоволені Дорошенковими намірами прийняти турецький протекторат, і йому
треба було якийсь час, щоб подолати цей опір.
За словами Петра Дорошенка, Корсунська рада була генеральною
(«єнералною»), бо на ній «были 8cfe полковники, старшина и чернь Войска
Запорозкого»
74
. Очевидно, тут старшина - це полкові, крім полковників, достой
ники, а чернь - рядові козаки і, можливо, некозаки (міщани й селяни). Зрозуміло,
участь у раді брала й вища загальновійськова старшина, про яку Дорошенко
в щойно цитованому документі не згадав. Участь у раді «козаків і черні» та
«старшини козацької» засвідчив у своєму зізнанні і Тімофєй Кромін
75
. Обидва
документи спростовують твердження Дмитра Дорошенка, ніби Корсунська рада
була «генеральною радою самої лишень старшини»
76
. Тим більше що в Києві
21 лютого (ст. ст.) 1669 р. київський міщанин Іван Сасімов, який повернувся з
міста Ладижин, де був «для торгового промыслу», розповів, що в Ладижині він
дізнався про наміри Петра Дорошенко спершу провести раду за участи тільки
старшини (де саме - не сказано), але якраз старшина наполягла на участі й
черні
77
.
Попри намагання гетьмана залучити до участи в раді всі правобережні й
лівобережні полки, не всі вони були представлені полковниками, старшиною
та черню. Один із документів свідчить, що на раді були відсутні правобережні
полковники Остап Гоголь (могилівський або подільський) і Стефан Щербина
порозького при спільній раді кола нашого посполитого». Тому Дмитро Дорошенко вважає,
що рада діяла в цей день (Там само. С. 245). Однак, на нашу думку, цей факт не суперечить
тому, що рада розпочалася саме 11 (21) березня: атестація, напевно, була видана перед радою
в Корсуні, куди з’їхапася козацька старшина, в її присутності. Може бути, що документ да
тований попереднім днем, тобто гетьман підписав його на раді. На перші дні березня (ст. ст.)
відносить раду і Дмитро Яворницький (ЯворницькийД. І. Історія запорозьких козаків. Т. 2.
С. 310). Абсолютно неймовірну дату наводить Самовидець: «зимою великих масниц» (Літопис
Самовидця. С. 107), тобто на тижні, який передує Великому посту (до 22 лютого 1669 р. (ст.
ст.)).
74
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83 (лист Петра Дорошенка
від 12 (22) березня 1669 р. до великого візира. Тут гетьман раду називає також «войсковою»).
Про генеральні ради див.: Окиншевич JI. Генеральна рада...
75
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137.
76
ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 245.
77
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 120; те саме див.: Там само. Т. VII. С. 173.
260
6. Корсунська козацька рада 1669 року
(торговицький) та тоді ще охотний полковник Іван Сірко. Далі в тому самому
документі читаємо: «И пошли все к Богу реке близ Очакова для языков
татарских»
78
. У публікації ці слова прокоментовані так: «Тобто, очевидно, Гоголь,
Щербина й Сірко»
79
. Однак якщо, припустімо, їх трьох це не стосувалося, то на
раду вони не з’явилися з інших причин, можливо, не схвалюючи курс Дорошенка
на зближення з Туреччиною. Автор «Меморіялу» зазначає, що лівобережних
(«zadnieprskich») полковників, які орієнтуються на Москву і підтримують
Многогрішного, на раді не було
80
, а значить, не було взагалі представників від
цих полків. Тільки невелика частина лівобережного козацтва була представлена
на раді. 16 (26) березня київські козаки Степан Єремієнко і Василь Глущенко,
які повернулися з контрольованої Дорошенком території, де вони за дорученням
московської адміністрації збирали інформацію про поточні події, свідчили перед
Петром Шерємєтєвим: нараді було правобережної старшини «человеке пятсот», а
лівобережної - «человек с двадцать» (ідеться про козаків)
81
. Нехай ці дані не зовсім
точні, проте вони більш-менш правдиво ілюструють співвідношення козацьких
представників з обох берегів Дніпра. Ті самі козаки заявили, що не знають,
«которых полков и хто имяны» учасники ради, «толко де они видели и знают
лубенского полковника Гамолея»
82
. Ідеться про Григорія Гамалію, чию участь
у Корсунській раді підтверджує інший документ, у якому сказано: «Лубенского
полку старшина и козаки и все посполство иметь не похотели» Гамалію за свого
полковника, бо він начебто на цій раді присягав султанові
83
. Чекали також, що на
раду приїдуть представники Полтавського й Миргородського полків
84
.
Степан Єремієнко і Василь Глущенко доповіли також, що в раді взяли участь
«с ясаулом Козаков одиннадцать человек»
85
із Запорозької Січі. А Осіп Собо
лев 1 (10) квітня розповів, що Петро Суховій (кошовий писар, якого восени
1668 р. запорожці проголосили гетьманом; у союзі з татарами виступав проти
78
Окиншевич J1. Генеральна рада... С. 420 (зізнання в Малоросійському приказі 15 (25) квітня
1669 р. очевидця ради).
79
Там само.
80
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378.
81
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
82
Там само.
83
Там само. С. 202 (зізнання в Малоросійському приказі 14 (24) травня 1669 р. козаків Федора
Тихонова і Петра Рачкевича «с товарищи четыре человека», яких відправив до Москви Дем’ян
Многогрішний).
84
ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420.
85
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
84
Про нього див.: Андрусяк М. До боротьби між П. Дорошенком та П. Суховієм...
261
Микола Крикун
Дорошенка
86
) прислав до Петра Дорошенка 70 запорозьких козаків із листом.
У листі він вимагав від гетьмана, «чтоб он с турским царем и с татары (Суховій
має на увазі не кримських татар. - М. К.) не мирился» і зібрав раду, в якій узяли
б участь Суховій із запорожцями. Під час Корсунської ради ці 70 запорожців «в
раду не пошли, а поставя неболшое время на одине, пошли в Запорожье»
87
. Що ж
до загальної кількости учасників ради, то, крім інформації Єремієнка й Глущенка,
зі слів козака-очевидця відомо, що там було «Козаков человек с восмьсот»
88
.
Згідно з «Меморіялом», митрополит Йосиф Тукальський і Юрій Хмельни
цький під час ради були в Корсуні, але участи в ній не брали («w pole nie
wyieżdżali»)
89
. Тому навряд чи можна довіряти словам Осіпа Соболева, ніби
«Юраску де Хмелницкого послы турские имали (взяли. - М. К.) на раду»
90
. 3
«Меморіялу» довідуємося також, що перед радою Йосиф Тукальський виго
лосив у чигиринській церкві проповідь, суть якої зводилася до того, що «ми
вільними бути можемо, тільки давайте хотіти цього одностайно», і що «полякам
вірити неможливо»; при цьому митрополит нагадав, як поляки стратили Івана
Виговського
91
. Йосиф Нелюбович-Тукальський був проти союзу Війська Запо
розького з Польщею і виступав за орієнтацію на Османську імперію.
* * *
Події на раді найдокладніше описує «Меморіял», на початку якого є така
розповідь. 21 березня Петро Дорошенко, виїхавши «в поле», тобто на місце,
де зібралася рада, поклав на килим («па kobiercu») булаву й бунчук і звернувся
до полковників і сотників зі словами, що, зважаючи на сум’яття серед них, він
повертає клейноди, тобто відмовляється від гетьманської влади, запропонувавши:
«кому схочете, тому й віддайте їх». Усі (присутні?) загукали
92
, що гетьманом
хочуть мати тільки його, тоді Дорошенко знову взяв булаву й бунчук і прорік:
«Як обрали мене гетьманом, то я вам всім служитиму, але й ви всі слухайте
мене, не визнаючи інших гетьманами»
93
. Ще в кількох документах є згадка про
переобрання Дорошенка гетьманом на Корсунській раді. У цитованому зізнанні
Степана Єремієнка й Василя Глущенка сказано: «На раде обрали де старшина
87
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138.
88
ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420.
и
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378.
90
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138.
91
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378.
92
На козацьких радах «голосування правильного не було, але були вигуки натовпу ... ви
рішувала справу позиція явної більшості присутніх» (Окиншевич Л. Генеральна рада...
С. 332).
262
6. Корсунська козацька рада 1669 року
гетманом совершенным Петра Дорошенка, чтоб быть ему по обоих сторонах
Днепра одному гетману»
94
. У грамоті султана Війську Запорозькому від травня
1669 р. зазначено, що козаки «по совету войсковому (тобто на Корсунській ра
ді. - М. К.) обрали гетманом Петра Дорошенка»
95
. 22 травня 1669 р. на засіданні
елекційного сейму, який відбувався з 2 травня по 19 червня і на якому було обрано
королем князя Міхала Вишневецького, оголосили інформацію про Корсунську
раду, засновану переважно на «Меморіялі». У діяріях цього сейму дуже стисло
переказано історію, як Петро Дорошенко поклав на килим булаву й бунчук і як
йому їх повернули
96
.
Очевидно, ця історія передує в «Меморіялі» решті подій, бо першим на раді
постало питання, кому ж володіти гетьманською булавою. Завважмо, що раніше,
наприклад, коли розсилалися гетьманські універсали, про це не йшлося. Схоже,
на розгляд ради це питання поставив сам Петро Дорошенко, зваживши, як він
сказав, на сум’яття серед її учасників. Можна лише здогадуватися, у чому воно
полягало. Імовірно, у Війську Запорозькому існувала опозиція Дорошенкові -
невдоволені його авторитарністю, особливо ж його курсом у відносинах Війська
з Річчю Посполитою, Москвою і Туреччиною.
Треба нагадати, що перед радою опозиціонери, хоч, може, й не всі, почали
заявляти, що Дорошенка на гетьманському уряді має заступити Юрій Хме
льницький. На самій же раді, за словами Тімофєя Кроміна, мабуть, ще до того,
як Дорошенко поклав булаву й бунчук, «старшина де казацкая и казаки и чернь
... говорили ж, что Дорошенку отнюдь гетманом не быть, а быть бы Юраску
Хмелницкому»
97
. «Правдоподібно, - пише Микола Андрусяк, - що кандидатуру
ченця Гедеона Хмельницького на гетьмана висунули (на раді. - М. К.) козаки,
які хотіли держатися Московщини і тому були невдоволені з Дорошенка, що
накладає з Турками»
98
. Це зауваження може стосуватись частини супротивників
Дорошенка. Якщо вірити тим-таки Тімофєю Кроміну та Осіпу Соболеву, то
й турецький посол перед радою був налаштований (причини вони не вказали)
проти Дорошенка і готовий був підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького
на гетьманський уряд, нібито маючи на це повноваження від владників Порти.
За словами Кроміна, Юрій Хмельницький на пропозицію посла (нагадаємо, що
Кромін, як і Соболев, говорив про «турецьких послів») та «старшини козацької
93
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377.
94
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
95
Там само. Т. IX. С. 173. В іншому варіянті цього листа сказано, що козаки «постановили ...
пана Дорошенка гетманом» (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2110,
s. 463).
96
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 404, s. 214; rkps 408, s. 557.
97
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137.
98
Андрусяк М. До боротьби між П. Дорошенком і П. Суховієм... С. 215.
263
Микола Крикун
й козаків» відповів: «Как де будет чернецкая рада и в той раде снимут с него,
Юраска, черное платье, и он де тогда гетманом будет, а чернецкая де рада будет
на седмой (сьомому тижні Великого посту. - М. К.) или после велика дни». Посол
же, продовжує Кромін, сказав Хмельницькому: «Как он учинится гетманом
и он бы чинил так же, как отец его Богдан Хмелницкий с великим государем
московским и с королем полским и с турским салтаном»
99
.
А за свідченням Ocina Соболева, Юрій Хмельницький на пропозицію
турків стати гетьманом відповів: «он де гетманства не хочет, а будет его оберут
гетманом силою, и он де, Юраско, великого государя против ратных людей
стоять и битца не будет и на украйные (лівобережні. - М. К.) городы войною не
пойдет, потому что он великому государю присягал, а пойдет в Запороги и будет
татар воевать». Після того, читаемо далі в зізнанні Соболева, «турские послы
его, Юраску, не возлюбили и обрали совершенным гетманом Дорошенка»
100
.
Тут вислів «обрали» означає «зупинилися на кандидатурі»: за словами Кроміна
і Соболева, турецькі посли «обирали» Юрія Хмельницького гетьманом, тобто
пропонували йому бути обраним на гетьмана. Можливо, у свідченнях Тімофєя
Кроміна й Осіпа Соболева не все правда, але навряд чи є підстави сумніватися
в тому, що турецький посол, послухавши супротивників Петра Дорошенка,
пропонував Юрієві Хмельницькому стати гетьманом
101
.
За інформацією, яку за день-два після Корсунської ради одержав литовський
польний гетьман Міхал Казимєж Радзивілл, під час ради претензії (аспірації)
на гетьманську булаву виявив Михайло Ханенко
102
, на той час уманський
полковник, якого пізніше того ж таки 1669 р. супротивники Дорошенка прого
лосили гетьманом Війська Запорозького (як виявилося згодом, у політиці він
орієнтувався на Польщу). Якщо сум’яття серед козаків великою мірою звелося
до спроб скинути Дорошенка з гетьманства, то зрозумілими стають його слова,
зацитовані в «Меморіялі», коли він сказав, щоб його слухали, «не призначаючи
інших гетьманами», а учасники ради нібито так йому і обіцяли («со obiecali
uczynić»). Заслуговує на увагу згадка у зізнанні Тімофєя Кроміна про майбутню
чернецьку (чорну) раду. Цілком імовірно, що опозиція Дорошенкові готова
була скликати її, щоб там домогтися передання гетьманського уряду Юрієві
Хмельницькому.
99
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137.
100
Там само. С. 138.
101
Абсолютною неправдою видається такий фрагмент у зізнанні Тімофєя Кроміна: «А
Дорошенку де на раде был выговор (від турецької сторони. - М. К.), что он ... салтану
турецкому изменил» (Там само. С. 137).
102
ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 246 (лист Міхала Казимєжа Радзивілла від
26 березня 1669 р. до чернігівського воєводи Станіслава Казимєжа Бєньовського).
264
6. Корсунська козацька рада 1669 року
За «Меморіялом», наступним і найважливішим питанням, яке обговорювали
на раді, були відносини Війська Запорозького з Туреччиною. Одержавши назад
булаву й бунчук, Петро Дорошенко звернувся до полковників і сотників зі словами:
«Як ви мені даєте цей клейнод Війська Запорозького, то я зараз зичу бачити,
при кому бажаєте зоставати: чи при дідичних панах своїх? (Польщі. - М. К.), чи
при Москві? чи при Турчині?» У відповідь «усі заволали: “Ані під своїми панами,
ані під Москвою, але повністю піддаємося Турчинові”» («pod Turczyna»). Тоді
гетьман сказав: «Є тут турецький посол, тож (потрібно. - М. К.) його закликати
і оповісти йому, щоб передав цісареві турецькому, що маєте його за (сво
го. -М. К.) пана і повністю віддаєтеся під його захист» («protectiey»). Учасники
ради згодилися на це і повели «коня по турецького посла», щоб привезти його на
раду. Коли посол приїхав, він запитав, навіщо по нього посилали, а полковники і
сотники заявили від усієї ради: «Ми Турчинові піддаємося і маємо його за пана».
«Подякував їм за це турецький посол, - читаємо далі в «Меморіялі», - потім
питав: “Кого між собою маєте за гетьмана, щоб цісареві своєму я міг оповісти?”
Заволали полковники й сотники: “Ми іншого не маємо за гетьмана, тільки Петра
Дорошенка”». Почувши це, посол подарував гетьманові від султана «кафтан і
золотоголову ферязь, підшиту білою телятиною. І так гетьмана убравши в білі
турецькі шати (до чого його примусили, сукні з нього здерши), його з ради до
міста впровадили». Посол пообіцяв прислати на допомогу Війську Запорозькому
«людей, гармати й амуніцію, скільки їм потрібно буде, з тією, однак, умовою,
щоб 40 значних козаків вислали (до Туреччини. - М. К.), аби вони заприсягли
цю свою підлеглість («submissią») Порті». Він обіцяв також дарування султаном
«вольностей», якщо козацькі посланці присягнуть
103
, очевидно, на вірність.
Отже, з «Меморіялу» випливає, що на раді вирішено було прийняти про
текторат турецького султана. Це рішення символізувало убрання гетьмана в
подарований султаном одяг: у Туреччині, як і взагалі на тогочасному Сході, це
було виявом особливої поваги, довіри, пошани з боку володарів
104
. Розуміючи
значення цього символу, Петро Дорошенко в листі до великого візира від
12 (22) березня 1669 р. писав: «з высокой его цесарское милости щодробливости
присланыи кафтанъ вдючнесмо приншли зо всЪмъ Войском Запорозкиж, за
которым нагасн'Ьмшому его цесарское милости маестатб покорное подгаковане
пресылаем»
105
. Важливість символу розуміли і в Речі Посполитій (у цитованих
діяріях елекційного сейму 1669 р. теж згадано про дарування Дорошенкові
103
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377.
ІМ
Костомаров Н. И. Руина... С. 48.
105
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83.
265
Микола Крикун
убрання від султана
106
) і, мабуть, у Москві (у зізнанні в Малоросійському приказі
козака-очевидця ради сказано, що турецький посол дав гетьманові «чугу»
107
). До
речі, у діяріях елекційного сейму йдеться і про пропозицію (можливо, вимогу)
турецького посла відправити 40 козаків до Порти для присяги на вірність
султанові
108
. Це свідчить, що в Польщі усвідомлювали значення цього кроку в
процесі відходу Війська Запорозького від Корони на бік Османської імперії.
У «Меморіялі» описано ще два епізоди з ради, які стосувалися козацько-
турецьких відносин. Згідно з цим документом, на раді був «волоський» посол,
який радив козакам «піддатися» «Турчинові», аргументуючи це так: «Нам,
волохам, тим добре, що перебуваємо в його (султана. - М. К.) протекції, тому
і при добрій монеті і вольностях наших зостаємося». Далі сказано, що Петро
Дорошенко розіслав універсали «по всіх полках і містах, щоб всі відали, що
Турчина мають за пана»
109
.
Щоб мати повніше уявлення, як вирішували на раді питання про підданство,
треба звернутися й до інших документів. Наприклад, у зізнанні Степана
Єремієнка і Василя Глущенка від 16 (26) березня 1669 р. сказано, що на раді була
зачитана («чтена») султанська грамота, в якій написано, «чтоб де Дорошенко со
всем малороссийским краем, з городами и людми был в подданстве так же, как
Волошская земля»
110
. Ідеться, мабуть, про лист султана, який Петро Дорошенко
згадує в листі до великого візира від 12 (22) березня і про який ми вже теж писали.
За словами Василя Дворецького, турецький посол привіз від султана «грамоты
ко всем полковником и посполству (Війська Запорозького. - М. К.), ... что их
приемлет под державу свою и обороняти обещеваетца от ляхов и от царского
пресветлого величества»
111
. Гадаємо, тут ідеться про ту саму грамоту, а не про
грамоти, адресовані персонально полковникам і козакам їхніх полків, адже ту
рецькі владники не практикували письмових звернень через голову гетьмана,
тим більше їм не було потреби це робити, бо Дорошенко боронив тісні козацько-
турецькі зв ’ язки. Очевидець розповідав, що на раді йшлося про козацько-турецьку
військову взаємодопомогу, причому гетьманові було сказано (ясна річ, це сказав
106
Напр.: Ibid. Rkps 164, s. 170 (тут згадано «шату золотоголову білу»); rkps 404, s. 49 (так
само); rkps 408, s. 577 («золотоголова ферязь»); Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów,
rkps 316, s. 309 («кафтан золотоголовий»).
107
ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420.
108
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 164, s. 285-286 (помилково
сказано не про 40 козаків, а про 40 коней); rkps 408, s. 557; Biblioteka PAN w Kórniku, oddz.
rękopisów, rkps 316, k. 309.
109
APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378.
110
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
111
Там само. С. 229; Т. IX. С. 162.
266
6. Корсунська козацька рада 1669 року
турецький посол), що коли султан йому «отпишет», він повинен дати «войска
протав Кандии»
112
. Мається на увазі війна Туреччини з Венецією за острів Кандія
(Крит), що тривала упродовж 1645-1669 рр. і закінчилася перемогою Порти,
що захопила острів. На цю вимогу рада начебто відповіла відмовою і зазначила:
«когда будет (Військо Запорозьке. - М. К.) в прежних силах, и в то время станут
(Туреччині підмогу. - М. К.) давать»"
3
.
Рада, як і задумував Петро Дорошенко, питання про відносини Війська
Запорозького з Портою вирішила успішно. У листі до великого візира гетьман
відзначив це як «вєликбю радость и гомном тры8мфъ, такъ з д'Ьлъ, іако и з
дробном розно и стрєлби..., абы посторонние панства, почавши 8 таком превы-
сокоы наюснЪишого цесара его милости над нами ласце, свою погамовали нє-
зычливост»
114
. Слід наголосити, що далося це гетьманові нелегко. Як свідчив
той самий очевидець ради, «подданство Дорошенково не всем людем козацким
надобно. Уманской полковник (Михайло Ханенко. - М. К.) говорит (на ра
ді. - М. К.), чтоб быть при великом государе или при полском короле - однако ж
христианской государь». За це гетьман відібрав у Ханенка полковницьку булаву
і віддав її іншому
115
. Самовидець пише, що на раді «усі (!) кричали, не хотячи
подцанними бити Турчинові», а Дорошенко виправдовувався («в’Ьмирался»), що
делегував послів до Порти тільки зі скаргою («жалобою») на кримського хана і
його солтанів (вищих сановників), «же не хотят ему помогати, але еще на него
з запорожцами встают». Гетьман, за словами Самовидця, «подишовши (обду
рив. - М. К.) Козаков, яко простих людей, и из позволеніем усей той ради»,
домігся, що на раді переміг його курс на зближення з Портою
116
.
До речі, на основі документів складається враження, ніби на Корсунській
раді Петро Дорошенко зважав лише на думку старшини й ігнорував позицію
рядового козацтва. Недаремно Самовидець зазначає, що про чернь гетьман на
раді мало «дбал», а спирався на вірні йому «п'Ьхо'/и килка тисяч й коммоника
компанії немало»
117
. Напевно, літописець мав на увазі охотні, зокрема й так звані
серденятські, полки. Своєрідні гвардійські загони Дорошенка і знаряддя в його
руках, ці полки не користувалися доброю славою серед городового козацтва.
Очевидець Корсунської ради стверджував, що на раді всім цим полкам наказано
було «разойтись»
118
. Так само свідчили Степан Єремієнко і Василь Глущенко,
112
Окиншевич JI. Генеральна рада... С. 420.
113
Там само.
114
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83.
115
Окиншевич JI. Генеральна рада... С. 420.
116
Літопис Самовидця. С. 107.
117
Там само.
118
Окиншевич JI. Генеральна рада... С. 420.
267
Микола Крикун
що «серденецких полков казаков приговорили роспустить» і відправити серденят
туди, звідки вони прибули, щоб там вони взялися «за домовые работы», «а будет
хто учинитца непослушен, и тех де будут казнить смертью»
119
. Цю ухвалу ради
не виконали, бо серденятські загони надто потрібні були гетьманові.
Відразу по закінченні ради почали ширитися чутки, що Військо Запорозьке
присягнуло бути в підданстві у турецького султана. Осіп Соболев 1 (10) квіт
ня казав, що «Дорошенко с старшиною и с чернью турскому царю учинил при
сягу»
120
. Донський козак Обросім Телешов, який побував у Чигирині, 6 (16)
травня у Малоросійському приказі свідчив: «Дорошенко ... турскому салтану
присягу учинил при его, салтанове, после»
121
. У діяріях елекційного сейму
1669 р. в записі про засідання 22 травня сказано: «козацька старшина присягла
Туреччині» («па imię tureckie»)
122
. Паралельно говорили про те - і це, зрештою,
відповідало дійсності, - що присяги на раді не було. Степан Єремієнко і Василь
Глущенко 16 (26) березня розповідали: «Дорошенко де с старшиною на раде при
говорили, что с турским салтаном и с крымским ханом в приязни быть, а присяги
де на том еще не чинили»
123
. Інокентій Ґізель писав цареві 20 (ЗО) березня: «с
турки приговорили дружбу держать, обаче, како сказывают, еще им казаки не
присягали»
124
; а очевидець ради заявив: «Дорошенко подлинно поддался тур
скому салтану ... и поддались на словах, а не на писме»
125
(тобто, очевидно, не
присягнули). Цим свідченням суголосний висновок Миколи Костомарова: «Кор
сунська рада постановила залишитись в приязні до Туреччини, але присяги не
вчинили»
126
. Дмитро Дорошенко підсумовує: «властиво підданство на Корсун-
ській раді оформлене не було, бо не було перш за все неминучої в таких випадках
присяги»
127
.
Розглянемо докладніше, який характер мали відносини Війська Запорозького
з Туреччиною, ухвалені на Корсунській раді. Тогочасні джерела - переважно
результат діяльности польської і московської адміністрацій - зазвичай описують
119
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
120
Там само. С. 138.
121
Там само. С. 186.
122
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 164, s. 170.
121
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145.
124
Там само. С. 130.
125
Окиншевич J1. Генеральна рада... С. 420.
126
Костомаров Н. И. Руина... С. 150.
127
Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 248.
|2
“ Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83.
129
Ibid. Rkps 166, s. 11.
268
6. Корсунська козацька рада 1669 року
їх терміном «підданство» - на означення підлеглосте козаків Порті. Петро
Дорошенко взагалі уникав цього терміна в трактуванні козацько-турецьких
стосунків. У листі від 12 (22) березня до великого візира він дякує йому за султанів
лист, до якого візир був причетний і який гетьманові привіз перед Корсунською
радою турецький посол. Дорошенко звертає увагу на уступ у листі, де сказано,
що султан прийняв козаків в «опіку» і «боронити постановил»
128
. Сумнівно, щоб
у листі султана було вжито такий вислів, бо щодо земель і народів, залежних від
Порти, але безпосередньо їй не підлеглих, турецька адміністрація використовува
ла термін «підданство». Напевно, Дорошенко вжите султаном слово «підданство»
умисно перефразував як «опіка». Гадаємо, що саме це слово або ж якесь
близьке до нього за значенням гетьман прилюдно вживав на Корсунській раді,
щоб пояснити суть козацько-турецьких стосунків. Варто зазначити, що в кінці
листопада 1669 р. у розмові з анонімним московським поручиком у Чигирині
Петро Дорошенко заперечував, ніби він зі своїм військом прийняв підданство
129
.
Ішлося, безсумнівно, про Корсунську раду.
Прихильник Дорошенка Лукаш Бускевич, який і далі залишався генеральним
писарем при гетьманові, після Корсунської ради 18 (28) квітня 1669 р. писав
Дем’янові Многогрішному з Чигирина, висловлюючи, безперечно, не тільки
свою, а й гетьманову думку: «домышляюсь, что многих посольство мое в Турки
побунтовало, разум'Ьючи, что с подданством туды его милость пан гетман послал
меня». Бускевич боронить курс гетьмана на перехід Війська Запорозького
у підданство Туреччини і зазначає: «токмо того не даждь Бог, чтоб мы так
неразсудително слЪпым посп^шеніем в турское иго шеи свои отдали»
130
. У
цитованих зізнаннях Степана Єремієнка і Василя Глущенка та листі Інокентія Ґі-
зеля проголошені на раді козацько-турецькі відносини названо словами «приязнь»
і «дружба». Такої самої думки, як бачимо, притримувався Микола Костомаров.
Сам гетьман Петро Дорошенко характеризував їх як «братерську оборону»
131
,
тобто як військову взаємодопомогу, передусім, мабуть, турків козакам. Дмитро
Дорошенко пише, що на раді «скоріше була мова про військовий союз і взаємну
поміч», і одразу зауважує: «А може ... говорилось про союз лиш задля того, щоб
не викликати серед козацької маси невдоволення з “турецького підданства”»
132
.
Можна стверджувати, що Корсунська рада ухвалила військово-політичний
союз, але треба пам’ятати, що і у військовому, і в політичному сенсі це був
союз нерівних суб’єктів: Військо Запорозьке було підзахисною, підопічною,
протеґованою і тому залежною стороною. Протекторат - це термін, який
130
Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 153.
131
Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 166, s. 11.
132
ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 248.
269