Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

був зачитаний лист Дорошенка, адресований сенатові й посольській ізбі. У листі

гетьман виклав «свої відчай і кривди» («oppressie swoie у krzywdy»), викликані

політикою владників Речі Посполитої стосовно Війська Запорозького та його

земель, особливо ж наголошено на дискримінації православного духовенства.

Усе це, за словами гетьмана, призвело до того, що Військо Запорозьке піддалося

Туреччині

, тобто погодилося прийняти її протекцію. Додамо, що того ж таки

7 жовтня на розгляд сейму було винесено 24 пропозиції короля, де першою

значилося: «Заспокоєння козаків і привернення до послуху України, особливо (у

час), коли козаки віддалися під владу («in jus et imperium») турецькому цісареві»

(і тому можливе воєнне протистояння Речі Посполитої та Порти)

Козацькі посли прибули до Кракова ще до того, як сейм було зірвано: 11 ли

стопада вони вручили королю інструкцію

. На засіданні сенату 13-15 листопада

1669 р. серед іншого обговорювали й питання, що робити з послами Петра До

рошенка та послами іншого правобережного гетьмана - Михайла Ханенка, орієн

тованого на Річ Посполиту. Вирішили Дорошенкових послів не відштовхувати і

через них дати йому знати, що Польща зацікавлена у нормалізації відносин із його

Військом, а до Ханенкових послів поставитися приязно і запевнити їх, що Польща

підтримує їхнього гетьмана

. На тому самому засіданні сенату постало питання про

комісію, яка вела б переговори з Дорошенковим Військом

, а коли Дорошенкові

посли від’їздили з Кракова до Чигирина, їхньому гетьманові було обіцяно таку

комісію

. Незабаром король у листі від 1 грудня 1669 р. з Кракова повідомив До

рошенкові, що комісія «для заспокоєння народу руського» вже призначена

России в XVII-м веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1851.

Т. II. С. 227-232). Насправді це частина Дорошенкової інструкції від 2 (12) жовтня 1670 р.

послам на Варшавський звичайний сейм, який відбувався 9 вересня - 31 жовтня того самого

року (Акты ЮЗР. Т. IX. С. 300-311 (копія українською мовою); Biblioteka Czartoryskich w

Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 729-740 (оригінал українською мовою)).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 165, s. 163. Те саме: Biblioteka

Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 41.

APG, zesp. 300.29, № 163, k. 163.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 688.

AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, Nr. 35, s. 116. За іншим

свідченням, на тому засіданні постановили послів Дорошенка і Ханенка відправити «добре»,

але жодному з гетьманів не довіряти (Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 461. Те саме: APG,

zesp. 300. 29, № 163, k. 378).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 165, s. 380; rkps 408, s. 272; Bib

lioteka Raczyńskich, oddz. rękopisów, rkps 30, s. 185.

APG, zesp. 300.29, № 163, k. 380v.

Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski. Dyaryusze, relacye, pamiętniki i t. p.

służyć mogące do objaśnienia dziejów krajowych, tudzież listy historyczne do panowania królów

290

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

Доля ж послів склалася трагічно: коли вони поверталися до Чигирина, в районі

між містечками Котельня і Паволоч у Київському воєводстві їх захопили в

полон татари і стратили; документи, які посли везли з Кракова, щоб передати

гетьманові, загинули

* * *

Зупинимося на докладнішій характеристиці супліки й інструкції, зокрема

відзначимо ті місця в стислому переказі супліки, яких у ній самій немає.

Структурно обидва документи схожі: кожен із них складається зі вступної

частини, викладу скарг (супліка) і прохань (супліка й інструкція) та завершальної

частини. У стислому переказі супліки вступна частина відсутня, а завершальна

тематично подана не вся.

Вступна частина супліки охоплює такі елементи

: 1) звернення до учасників

сейму, де сказано, що Військо Запорозьке надсилає їм перелік прохань і скарг

(«supplicem libellum»), до чого його спонукали примас і ґнєзненський архиепис

коп

', канцлер

* та гетьмани

*, які зважили на скарги і прохання Війська стосовно

шкод, заподіяних православній вірі; тому, читаємо далі, в супліці йтиметься

про те, щоб ця віра в Речі Посполитій користувалася «правами, свободами і

вольностями», рівними з католицькою; 2) Військо Запорозьке визнає, що втрачене

колись православними в їхніх стосунках із католиками вже не повернути (серед

утраченого перераховано кафедральний собор св. Станіслава в Кракові, церкву

св. Хреста у краківському передмісті, де, як сказано в супліці, «святі патріярхи

наші Кирило й Методій правили службу грецькою і слов’янською мовами» («idi-

omate graeco et slavonico»), львівську архиєпархію «з церквами» («cum eccle

siis»), люблінські церкви, Троцьку

* церкву; 3) Військо Запорозьке визнає, що

Річ Посполита не віддасть йому територію Чернігівського воєводства, де панує

Московська держава за договором, який вона уклала з Польщею.

Jana Kazimierza і Michała Korybuta oraz listy Jana Sobieskiego, marszałka i hetmana wielkiego

koronnego, z rękopismów zebrane przez Ambrożego Grabowskiego. Kraków, 1845. Т. II. S. 6. Te

саме: Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 43.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 426, s. 821 (копія листа Петра

Дорошенка до Яна Собєського, написаного в кінці грудня (ст. ст.) 1669 р. з Чигирина); rkps

827, s. 1 (лист Петра Дорошенка до короля від 16 (26) січня 1670 р. з Чигирина).

Monumenta... Т. Ш. С. 305, 306.

'* Міколай Пражмовський.

* Великий коронний канцлер Ян Лєщинський.

’ Великий коронний гетьман Ян Собєський і польний коронний гетьман князь Димітр Єжи

Корибут Вишневецький.

‘ Тракайськ - місто Тракай (Троки) у Литві.

19*

291

Микола Крикун

Вступну частину інструкції складають (див. додаток 2): 1) заголовок (він, на

певно, був і в оригіналі супліки); 2) доручення козацьким послам передати від

Війська Запорозького уклін новообраному королеві й сенатові, поздоровити

короля і побажати йому довгих літ на престолі, а також просити його і «стани

Речі Посполитої» задовольнити викладені в супліці скарги й прохання щодо

православної віри і вольностей Війська Запорозького та «народу нашого ро

сійського» (далі в інструкції - руського, тобто, судячи з її змісту, - українського

й білоруського).

Перш ніж перейти до аналізу змісту супліки й інструкції, розглянемо їхні

завершальні частини. У супліці міститься звернення Війська Запорозького

до сейму, в якому сказано

: 1) ми добре свідомі того, що ви (владні кола Речі

Посполитої. -М. К.) розкололи нашу могутність (після того як не змогли подолати

нас, коли ми діяли в союзі з татарами), за мінімальну суму московських динарів

продали нас (Москві. - М. К.) і нині хочете тримати нас під своїм московським

ярмом; цим ви послідовно штовхали нас на зближення з Османською Портою;

2) єзуїти, які постійно чинять проти православної віри і стверджують, ніби ру

ським до вподоби турецька неволя («captivitatem»), - порушники громадського

спокою; якщо їхнє свавілля не припинять, то ви переконаєтеся, що в майбутньому

і ми, і ви опинимося в турецькій неволі; 3) Військо просить розглянути супліку

і висловлює сподівання, що майбутній король підтвердить його і православної

віри права у pacta conventa (договірні статті новообраного короля зі «станами»,

де були викладені його зобов’язання стосовно цих «станів». - М. К.), що він їх

дотримуватиметься і що цим королем знову стане Ян Казимир

*. У завершальній

частині інструкції сказано, що вона написана «коротко» і в ній описані не всі

«потреби» Війська, тому залишається в силі супліка до елекційного сейму, у якій

козацькі скарги і прохання викладені ширше. У документі-переказі супліки з її

завершальної частини стисло повторено звинувачення владників Речі Посполитої

і єзуїтів у діях відповідно проти Війська Запорозького та проти православних

(див. додаток 1).

Понад половину власне супліки

займають скарги і прохання, у яких ідеться

про становище православної церкви в Речі Посполитій, зокрема про її відносини

Monumenta... Т. III. С. 310, 311.

'■ У латиномовній копії ім’я Ян пропущене.

Monumenta... Т. III. С. 306-309.

‘ Завважмо, що в супліці й інструкції, як і в стислому переказі супліки, термінів «греко-

католик» і «греко-католицька церква» немає, натомість уживані терміни «уніт», «унітська

церква». Православна ж церква названа «східною грекоруською», «неунітською», «грецькою

неунітською», «церквою руського народу», а православ’я - «руською грецькою неунітською

вірою», православні - «неунітами», «нашої віри неунітськими людьми».

292

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

з уніятською церквою

*. Скарги в супліці викладені в такій послідовності. Пере

дусім необхідно «заспокоїти» («pacificari») православну церкву, а для цього

треба захистити її від руйнувань і утисків, які чинить уніятське духовенство,

особливо ж перемиський єпископ Терлецький

*, володимирський Глинський

холмський і белзький Суша

*, пінський Бялозор

*, а також єпископ Коленда

в Білорусії й Литві. У своїх єпархіях вони захопили православні монастирі й

чимало церков, до того ж «якийсь» Жоховський

* збройно відібрав Лєщинську

архимандрію (в Білорусі. - М. К.). За таких умов православним залишається

тільки повернутися до Гадяцької угоди («commissionem»). Бог покарав

київського воєводу Виговського

*, бо він не так гостро й рішуче, як слід було,

вимагав від Речі Посполитої (її владників. - М. К.) викоренити унію, як це

передбачала Гадяцька угода. Доки ж тиранізують православних, пани-католики,

світські й духовні, міркують про те, як би відновити втрачені позиції

*. Коли не

так давно у Вільні вулицею проходив православний священик зі святими дарами,

на нього напали учні («studiosi»)

*, відібрали їх і повикидали. У трибуналі Ве

ликого князівства Литовського

* скаргу про цей випадок тільки висміяли.

Той самий Коленда висунув свої претензії на Заблудівську церкву (в Білору

сі. - M. К.), у зв’язку з цим позивав до суду у Вільні князя Богуслава

*, домігся

кількох судових декретів на свою користь, а коли на сеймі Речі Посполитої на дії

Коленди поскаржився представник київського православного митрополита

*, то

* Антоній Терлецький - єпископ перемиський і самбірський.

* Бенедикт Глинський - єпископ володимирський і берестейський.

* Якуб Суша.

* Мартин Бялозор - єпископ пінський і турівський.

* Ґабрієль Коленда - архиепископ полоцький і адміністратор Київської митрополії, з другої

половини 1669 р. - київський уніятський митрополит.

* Ципріян Жоховський - від 1670 р. коадьютор (намісник) Полоцької архиєпископії.

* Іван Виговський, гетьман Війська Запорозького (1657-1659), від 1659 р. і до своєї смерти

був київським воєводою і перебував на службі Речі Посполитої.

* Ідеться, швидше за все про повернення цих панів до володіння маєтками, відібраними у них

козаками.

* Після цього слова в латиномовній копії йде не заповнене текстом місце («vacuum spa

tium»), можливо, так було в оригіналі. Очевидно, тут мала бути назва закладу, де ці учні

(може, студенти, і напевне, судячи з розповіді, уніяти) навчалися.

І0

* Трибунал існував від 1581 р.

* Ідеться про Богуслава Радзивілла, якому належав Заблудів і який, мабуть, опирався

перетворенню тамтешньої православної церкви в уніятську.

І2

* Київським православним митрополитом був Йосиф Тукальський.

* Ідеться про Марціна Оборського, котрий був маршалком на Варшавському звичайному

сеймі, що проходив з 9 листопада по 23 грудня 1666 р.

293

Микола Крикун

маршалок сейму львівський староста Оборський

* його не тільки не вислухав,

а й висміяв. Кращі стосунки склалися у православних із Бєньовським

* та Євла-

шевським

*, котрі були комісарами від Речі Посполитої при укладенні Гадяцької

угоди і радили польським владникам скасувати унію. Порушення ж угоди (на

користь унії в питаннях захисту православної віри й церкви. - М. К.) призвело до

розтерзання («dilaniata») цієї держави.

Якщо прохання («desideria») православних будуть задоволені, то вічний

мир у Речі Посполитій, без сумніву, можливий. Повинні залишитися дві хри

стиянські віри - католицька на чолі з папою римським і грецька на чолі з кон

стантинопольським патріярхом. Церковні уніятські маєтки треба передати в

розпорядження київського православного митрополита. Слід повернути право

славним Полоцьку архиєпископію, Вітебське, Мстиславське, Могильовське

й Оршанське (sic!) єпископства, віленські, новогрудські й мінські церкви з ар-

химандріями і протопопіями («superioratibus»). Видані уніятам права треба ска

сувати, а права, даровані православній церкві королями і руськими князями,

в яких, до речі, про унію не згадано, - підтвердити. Унію треба викоренити з

королівських і шляхетських маєтків. Стосовно останніх слід пам’ятати, що

володіють ними знатні руські православні роди - князі Острозькі, Заславські,

Збаразькі, Вишневецькі Корибути, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Ко-

рецькі, Полубінські, Соломерецькі, Глебовичі, Сапєги, Воловичі, Войни, Во-

лодковські. Уніятів у жодному разі не допускати до будь-яких маєтків, при-

ходських і катедральних церков та архимандрій. І нехай неслава впаде на тих,

хто протегуватиме уніятам щодо церков (у своїх маєтках. - М. К.). Проголосити

вакантними всі уніятські маєтки і церкви, Печерську, Віленську, Городенську,

Жидичинську, Лєщинську, Полоцьку, Мстиславську, Супрасльську, Дерманську,

Дубнівську, Черейську, Уніївську і Слуцьку архимандрії; чоловічі й жіночі

монастирі повернути православним, дозволити очолювати ці архимандрії й

монастирі особам простого походження («plebeiae personae»), згідно з заповітами

(«iuxta canones») святих отців, аби тільки особи були достойні.

Про становище й потреби православних у позауніятському і загалом мир

ському житті йдеться в таких пунктах супліки

: звільнити маєтки православної

церкви від військових поборів; зобов’язати єзуїтів віддати захоплені ними в

православних маєтках фундації (як, наприклад, в Острозі); повернути київ

ському православному митрополитові шати («apparamenta»), які посадово

належать йому і переховуються в Білій Церкві (де дислоковано польську зало

'* Казимєж Станіслав Бєньовський - волинський каштелян.

‘ Казимєж Людвік Євлашевський - смоленський каштелян упродовж 1656-1659 рр.

Monumenta... Т. III. С. 307-309.

* Коронний (існував від 1578 р.) і литовський.

294

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

гу. - М. К.у, шляхетські трибунали

* часто виносять несправедливі ухвали щодо

православних, тому пора створити новий трибунал, у якому головуватимуть

руські судді з православних мирян, які розглядатимуть справи всіх земель у

руських воєводствах Речі Посполитої (українських і білоруських. - М. К.у, за

снувати («erigantur») академії в Києві, Гощі й Могильові

*, але щоб єзуїти там

не викладали; підтвердити новим законом зведену нанівець Гадяцьку угоду і до

повнити її додатком («clausula») про дотримання прав православних - світських і

духовних - та компенсацію їм завданої шкоди; дозволити православним мирянам

засідати в сенаті, членами якого поки що можуть бути лише католики (ось чому

сенатори берестейський воєвода Бжезінський і равський каштелян Вілюський

приховували своє православ’я (і видавали себе за католиків. - М. К.))\ надавати

православним земські уряди, які нині посідають тільки католики.

Решта пунктів супліки такі

. У названих православних академіях дозволити

викладання грецькою і латинською мовами. Маєтки цих академій звільнити

від військових поборів («a militibus»). Дозволити викладати в них єретикам-ди-

сидентам - кальвіністам і лютеранам; як і православні, вони зазнають утисків від

католиків, і це сприяє їхній співпраці; така співпраця можлива, бо розказують

(«audimus»), що у Віденській єзуїтській академії право замість католика

викладав єретик із Койданова

* (кальвініст

); починати диспути з кальвіністами

й лютеранами про питання християнської доктрини («de doctrina et conversatio

ne») православні не будуть. Тетеря

*, посідаючи гетьманський уряд, спустошив

чимало православних монастирів, зокрема забрав золото, срібло й шати з

церкви Канівського монастиря

* і, щоб замести сліди злочину, наказав убити

чотирьох духовних осіб («religiosos») у монастирі; як компенсацію козакам

слід віддати чигиринську фортецю («fortalitium») і Чигиринське староство, де

нині розташована гетьманська резиденція Петра Дорошенка, та Білоцерківську

фортецю

*, куди перенести резиденцію гетьмана, - разом із селами, які належать,

зокрема, й шляхті; ця шляхта в разі необхідносте за наказом козацького гетьмана

повинна збройно виступати на його боці; вивести з Білої Церкви польську залогу

(«praesidium») і поставити там козацьку залогу. Згідно з Гадяцькою угодою,

'* Ідеться про містечко Гоща у Волинському воєводстві та місто Могильов у Білорусі.

Monumenta... Т. III. С. 308-310.

‘ Місто в Білорусі.

Monumenta... Т. III. С. 308.

’’ Ідеться про Павла Тетерю - гетьмана Війська Запорозького (1663-1665).

* У публікації супліки, а може, й у самій латиномовній копії монастир помилково названо

Kamoviensis.

’ Поняття «фортеця» в супліці охоплює замок і власне місто.

295

Микола Крикун

дарувати амністію всім, хто завинив («facinorum»)

’, і скасувати («cassen

tur nullitatique subiacent») всі документи, видані проти амністії. Документацію

в магістратах і канцеляріях Польського королівства та Великого князівства

Литовського вести руською мовою («Rutheno idiomate»), для цього там мають

бути руські писарі. Повернути наступникам («successores») Балабана на

митрополитстві

* викрадені Тетерею митрополичі клейноди і гроші. Повернути

все, що Тетеря захопив у православних монастирях, а також вивезені ним інсиґнії

князів, багатства й скарби Хмельницького

* і його сестри та вбрання отця Йова

Заєнчковського. Зваживши заслуги київського воєводи Виговського та його

брата Данила, убитих

* москвитинами (!), поклопотатися про їхніх нащадків.

Козацька територія (східна частина Подільського воєводства до Меджибожа

’,

воєводства Київське, Брацлавське, повіти Пінський

*, Мозирський і Рєчицький

повинна бути визнана такою навічно. Колишнім власникам (некозакам. - М. К.)

маєтків, розташованих на цій території, заборонити тут перебувати. Заборонити

військам Речі Посполитої переходити межі козацької території.

Стислий переказ супліки в загальних рисах передає її зміст, не оминає нічого

суттєвого, але опускає всі факти, які ілюструють ті чи ті скарги й прохання.

Далі наводимо тільки те, що відрізняє переказ від самої супліки, послідовність

пунктів у переказі, яких усього 16 і кожен починається з абзацу, зберігаємо і для

зручности пронумеруємо.

Пункт 1. Згідно з Гадяцькою угодою, унію треба скасувати. Якщо шляхтич

віддасть уніятам православну церкву у своєму маєтку, позбавляти його права

володіти цим маєтком.

Пункт 2. Створити новий трибунал для Київського, Руського, Волинського,

Брацлавського, Чернігівського, Подільського, Белзького і Підляського воє

водств, Холмського, Бранського, Дрогицького (Дорогичинського. - М. К.) по

вітів та Бєльської землі і для всіх інших теренів, де є православні церкви; до

'* Ідеться про тих, хто з часів Хмельниччини виступав на боці козаків проти Речі

Посполитої.

*' Діонисій Балабан - православний київський митрополит (1658-1668). Після нього до 1676

р. цю катедру обіймав Иосиф Тукальський, постійний союзник Петра Дорошенка.

* Юрія.

‘ Івана Виговського звинуватили у зраді королю й Речі Посполитій і за вироком польсько

го військового суду розстріляли 1664 р. Данило Виговський 1659 р. потрапив у полон

до росіян і, мабуть, там і загинув.

‘ Місто в Летичівському повіті Подільського воєводства.

* У Берестейському воєводстві Великого князівства Литовського.

* У Мінському воєводстві Великого князівства Литовського.

296

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

цього трибуналу мають увійти 20 православних депутатів - по 10 світських і

духовних.

Пункт 5. Дозволити фундацію (православних. - М. К.) академії в Києві і

колегії в Гощі, а також шкіл у Білорусі, зокрема в Могильові, щоб там не було

жодних інших (неправославних. - М. К.) шкіл, особливо ж єзуїтських. Маєтки

всіх православних навчальних закладів звільнити від військових поборів.

Пункт 6. Вилучити з Гадяцької угоди фрагмент про заборону лютеранам,

кальвіністам та «іншої релігії магістрам» викладати в руських (православних. -

М. К.) навчальних закладах, бо «вони (православні. - М. К.) хочуть з усіма жити

в згоді».

Пункт 7. На вільні посади серед православного духовенства шляхом вільних

виборів обирати осіб, незважаючи на їхнє станове походження.

Пункт 8. Того, про що йдеться в першому реченні цього пункту, в супліці

взагалі немає. У наступному реченні висловлено прохання передати козакам

Чигиринську фортецю як компенсацію за завдані їм шкоди, про які сказано в

першому реченні, а Чигиринське староство (очевидно, прибутки з нього. - М. К.)

призначити на утримання Канівського монастиря й канівського архимандрита.

Пункт 10. Затвердити всі права (козаків і загалом православних. - М. К.)

згідно з Гадяцькою угодою.

Пункт 11. У супліці нічого такого немає.

Пункт 12. Королівські інструкції й відповіді на них (очевидно, стосовно

руських земель. - М. К.) мають бути писані руською мовою («dialectem»).

Пункт 15. Віддати Любомль і Бар у володіння нащадкам київського воєводи

Виговського та його брата.

Пункт 16. Відмежувати контрольовану Військом Запорозьким територію у

складі частини Подільського воєводства і Київського та Брацлавського воєводств

від володінь Речі Посполитої.

Зміст інструкції викладений у 17 пунктах, виділених, як і в стислому пе

реказі супліки, абзацами, які ми пронумерували. Тут докладніше й чіткіше і

навіть стилістично продуманіше, ніж у супліці, сформульовано прохання Вій

ська Запорозького. Тематично інструкція дуже близька до супліки. Щоб у

цьому переконатися, порівняймо пункти інструкції і переказу супліки. У двох

документах аж 12 паралельних пунктів: відповідно 1 і 1, 5 і 2, 6 і 3, 7 і 4, 8 і 5, 9

і 7,16 і 9, 11 і 10, 12 і 12, 14 і 13, 15 і 14, 17 і 16. Зміст решти пунктів інструкції

розкритий у супліці з більшою (2, 3, 10) чи меншою повнотою (4, 13). Пункти,

які є тільки в інструкції, наводимо нижче.

Пункт 2. Усі церковні уряди й гідності, які посідають уніяти, в разі їх відмови

перейти в православ’я передати православним, котрих шляхом «вільного вибору»

297

Микола Крикун

мають обрати духовні і світські «обивателі» тієїдієцезії, до якої ці уряди й гідності

належать, в присутності митрополита київського, галицького і всієї Русі.

Пункт 3. Полоцьку архиєпископію і Вітебське єпископство (якими володіють

уніяти. - М. К.) передати мстиславсько-могильовсько-оршанському єпископові.

Пункт 4. Повернути всі фундації православних церков, шпиталів і монастирів,

привласнені єзуїтами і передані костьолам та кляшторам. Це стосується, зокрема,

захоплених острозькими єзуїтами фундацій мурованої церкви св. Трійці в Острозі,

яка вже в стані руїни, і маетности Суража з приналежними до нього селами; ці

фундації призначалися на утримання Острозького шпиталю, а використовуються

на утримання острозьких студентів (які навчалися в єзуїтській колегії. - М. К.).

Пункт 5. Новостворений для православного населення трибунал повинен

розглядати справи, які надходитимуть із земель Корони, в Барі (від дня св. Юрія

за ст. ст. (23 квітня) протягом шести тижнів), а справи з Великого князівства Ли

товського - в Мозирі (від дня св. апостолів Петра і Павла за ст. ст. (29 червня)

протягом шести тижнів). Присуд трибуналу оскарженню не підлягає.

Пункт 6. Маєтки православних церков і монастирів звільнити від військових

поборів, від яких звільнені маєтки костьолів і кляшторів. Також звільнити від

них священиків у королівських і дідичних шляхетських маєтках (ксьондзи від

цих поборів уже звільнені), а шляхті - старостам і дідичам - заборонити утискати

священиків, зокрема, заборонити вимагати від них виконувати панщину й підводи,

годувати панських псів тощо.

Пункт 9. Тут серед вакантних гідностей поряд з архимандріями й «іншими

монастирями» названі митрополія та єпископства.

Пункт 10. Усі сеймові ухвали та інші документи («писма»), мета яких -

відмінити права, свободи і вольності Війська Запорозького, знищити православну

віру і скасувати Гадяцьку угоду, оголосити навіки недійсними.

Пункт 14. Слід повернути митрополиче спорядження («охандозтва»), яке за

лишилося після смерти Балабана, а надбали його ще попередники Балабана на ми-

трополитстві Петро Могила і Сильвестр Косів, та суми, які Косів зібрав на ремонт

київської катедральної церкви св. Софії, а Балабан їх привласнив і роздав своїм

родичам (при цьому не сказано, що і спорядження, і суми забрав Тетеря. - М. К.).

Пункт 15. Доки Тетеря не поверне права, «знаки» (інсиґнії? - М. К.) і вій

ськові скарби^ які він узяв із скарбниці Війська Запорозького і завіз до Польщі,

а також церковні шати небіжчика архимандрита й ігумена канівського Йова

Заєнчковського, не допускати його і його спадкоємців до володіння маетностями

Висоцьк, Рафалівка, Київець і Меленчиці. Тетеря повинен також повернути

Петрові Дорошенкові дочку небіжчика Ковалівського з належними їй спо

рядженням, грошима й дорогоцінностями.

298

7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми

Пункт 16. Вивести з Білої Церкви польську залогу і віддати місто з замком

Військові Запорозькому, бо ця залога довела її до руїни, а Військо в змозі володіти

(«додержати») нею і захищати її від ворогів.

Супліка й інструкція, так само стислий переказ супліки - важливі джерела

для вивчення відносин Війська Запорозького з владниками Речі Посполитої, вони

розкривають, як керівництво Війська розуміло й оцінювало релігійно-політичну

ситуацію на українських землях та у Великому князівстві Литовському. Частина

інформації в цих документах більше ніде не повторюється - досить порівняти

їхній зміст з іншими тематично близькими тогочасними документами, і це ще

раз підтверджує їхню пізнавальну вартість. Супліка й інструкція цінні також як

пам’ятки, які засвідчують діяльність канцелярії Війська Запорозького, зокрема

те, що за гетьманства Петра Дорошенка документація про відносини Війська з

Річчю Посполитою велася українською мовою.

* * *

Нижче наводимо повний текст інструкції та переказу супліки. Останній -

у пізнішому варіянті, який адекватніше відбиває зміст супліки. У републікації

додано діякритичні знаки та осучаснено пунктуацію. Републікацію документів

супроводжують тільки найнеобхідніші примітки, бо обсяг статті, на жаль, об

межений. У примітках враховано пояснення до супліки, наведені попереду, та

зазначення тих фрагментів в інструкції і переказі супліки, яких у самій супліці

немає. У коментарі до інструкції враховано примітки до переказу супліки.

ДОДАТКИ

№1

Переказ змісту супліки Війська Запорозького

на чолі з гетьманом Петром Дорошенком,

складеної в Чигирині 1 (11) червня 1669 р.

й адресованої Варшавському елекційному сейму,

яку козацькі посли привезли до Варшави після сейму

Excerpt krótki wszytkich punktów supplikiey

na electią nayiaśniejszego Króla Michała

(1.) '-Upominaią się tego, żeby podług pact hadziackich ci, którzy są albo chcą bydź uni

tami, posłusznymi byli kościołowi rzymskiemu. A zaś ci, którzy w greckiey rełigiey zostaią,

aby się mogli pod posłuszeństwo patriarchy constantynopolskiego

-1

. To iest takim sposobem,

żeby unitowie nie interessowali się do żadnych fimdaciey kościoła greckiego, у

któryby pan

299

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.