Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

28-28 Пр

Йова Заєнчковського дещо відомо з чолобитної ченців Канівського монастиря

Успенія Богородиці московському цареві від 23 листопада (ст. ст.) 1665 р. Тут про нього

йдеться як про блаженної пам’яті архимандрита кобринського й ігумена канівського і сказано,

що після Переяславської ради, на якій гетьманом став Юрій Хмельницький (відбулася 17 (27)

жовтня 1659 р. - М. К.), він їздив до царя і випросив у нього грамоти, які підтверджують права

Канівського монастиря на володіння належними йому маетностями (Акты ЮЗР. 1869. Т. VI:

1665-1668. С. 64).

29-29 містечко Висоцьк, селаРафалівка, Києвець і Мілейчиці (!) входили до Берестейського

воєводства. Павло Тетеря придбав Висоцьк 1664 р., 1668 року він відписав його на фундацію

єзуїтської колегії у Варшаві, а 1669 р. перепродав Стефанові Пясечинському. Пясечинський,

не сплативши Тетері домовлену суму, одразу заволодів містечком і вже його не повернув

(Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych państw słowiańskich. Warszawa, 1897.

Т. XIV. S. 116, 117). Перераховані села Тетеря придбав до 1664 р.

Йдеться, напевно, про дочку Івана Ковалевського - відомого за часів Хмельниччини

і гетьмана Івана Виговського генерального осавула Війська Запорозького (Грушевський

М. Історія України-Руси. К, 1931. Т. IX. Друга половина (Хмельниччини роки 1654-1657).

С. 1021, 1117, 1123, 1200, 1210, 1300-1304, 1309, 1310, 1321, 1324, 1412, 1419, 1424-1426,

1428, 1429, 1434, 1437, 1439, 1467, 1469; 1936. Т. X. Ч. І. (Роки 1657-1658). С. 64, 65, 74,

83, 138, 246, 334, 341, 379). Коли він помер, невідомо. Доля його дочки цікавила старшину

Війська Запорозького і пізніше. У листі до львівського єпископа Йосифа Шумлянського від

24 травня (ст. ст.) 1669 р. з Чигирина Петро Дорошенко просив його поклопотатися перед

гетьманом і великим коронним маршалком Яном Собєським про повернення Ковалівщанки

(так вона тут названа) з Польщі, куди її вивіз Павло Тетеря (мабуть, десь у червні 1665 р.,

коли він утік до Польщі. - М. К.) з усією належною їй цінною рухомістю, до рідних в Україну

(Андрусяк М. Павло Тетеря та Львівська Ставропігія І І Записки НТШ. 1931. Т. CLI. С. 182).

На переконання Війська Запорозького, по річці Горинь (права притока Прип’яті) мав

проходити кордон між територією, яку контролювало Військо і визнавало її формально

приналежною до Речі Посполитої, та іншими володіннями цієї держави. Отже, козаки на

полягали на тому, щоб до їхніх володінь у складі Київського воєводства зарахувати землі

Волинського воєводства, розташовані між Горинню та її правою притокою річкою Случ, по

якій на великій відстані ці два воєводства межували. Слід підкреслити, що козаки вважали

Горинь кордоном ще з часів Хмельниччини (Крип’якевич І. Студії над державою Богдана

Хмельницького 11 Записки НТШ. 1926. Т. CXLIV-CXLV. С. 111, 112).

Остап Гоголь - гетьман козацтва

Правобережної України

Остап Гоголь - один із помітних представників козацької старшини в

історії українського народу. Упродовж 1654-1675 рр. він був полковником,

переважно подільським (могилівським, подністрянським), а протягом 1675—

1678 рр. - гетьманом правобережного козацтва. Його полковницьку діяльність

ми постаралися висвітлити якомога докладніше

, а от про його гетьманування

досі відомо лише в загальних рисах

. Пропонована стаття базована на великій

кількості джерел, більшість яких - рукописи, почерпнута ж у них інформація

надзвичайно уривчаста, що суттєво ускладнює завдання і впливає на повноту

викладу.

4 квітня 1675 р. польський король Ян III Собєський видав у місті Брацпав

універсал, яким призначив Остапа Гоголя «наказним гетьманом» городових

Могилівського, Брацлавського, Кальницького й Уманського полків. Як сказано

в універсалі, в ході воєнної кампанії на Правобережній Україні, яка тривала з

осені 1674 р., усі спроби короля дійти згоди в спірних питаннях із тамтешнім

гетьманом Петром Дорошенком виявилися марними через його непоступливість

Скориставшись чварами серед правобережної старшини, спираючись на частину

її і намагаючись послабити позиції Дорошенка на Правобережжі та примусити

його піти на поступки, король зробив ставку на Гоголя, щоб у такий спосіб

посилити розкол серед правобережного козацтва.

Крикун М. З історії української козацької старшини другої половини XVII століття.

Полковник Остап Гоголь // ЗНТШ. Львів, 1997. T. ССХХХІІІ. С. 398-^41.

Герасименко Н. Остап Гоголь - гетьман // Київська старовина. 1991. № 2. С. 78-83; Чух-

ліб Т. Соратники Богдана Хмельницького. Військово-політична діяльність Євстафія Гоголя

(1648-1679 рр.) // Доба Богдана Хмельницького (до 400-річчя від дня народження великого

гетьмана). 36. наук, праць. К., 1995. С. 155-158; Його ж. Є. Гоголь - полковник Війська За

порозького та наказний гетьман Правобережної України // УІЖ. К., 1997. № 1. С. 100-102.

Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Archi

wum Zamoyskich, № 3053, k. 104; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. Ш-

198 (Materiały Janusza Wolińskiego), rkps 56, k. 106-106v.; Крикун M. З історії української

козацької старшини... С. 438; 439.

311

Микола Крикун

Очевидно, призначаючи Гоголя гетьманом, Ян ПІ був переконаний, що

той із козаками служитиме Речі Посполитій, і для такого переконання у нього

були серйозні підстави. 22 листопада 1674 р. Остап Гоголь разом зі старши

ною Подільського полку присягнув на вірність Речі Посполитій і отримав ко

ролівський привілей на «доживотне повновладне» подільське полковництво,

після чого він послідовно виконував королівську волю

. Проте Гоголева

присяга була вимушеною: опинившись зі своїм полком віч-на-віч із польським

військом, він не сподівався на суттєву допомогу Петра Дорошенка. Гадаємо,

Гоголь ставився до Яна ПІ як до людини внутрішньо порядної, людини слова

і вірив, що виданий йому королівський привілей не буде порушений. Після

22 листопада 1674 р. повертатися Гоголеві до Петра Дорошенка не мало сенсу, бо

3 осені того року політичні акції гетьмана невпинно падали, аж зрештою він мусив

1676 р. віддатися на милість московського царя. Приєднуватися до лівобережного

гетьмана Івана Самойловича, зорієнтованого на Москву, якій він не довіряв, Го

голь теж не хотів. Отож, у нього не залишилося іншого виходу, як перейти на

службу Речі Посполитій, боронячи, наскільки можна, інтереси українського

населення на підпорядкованій йому території. Як наказний гетьман він загалом

не відступав від даної присяги. Принагідно зазначимо, що раніше Гоголь уже мав

певний досвід гетьманування: у березні-квітні і, можливо, влітку 1671 р. він за

дорученням Петра Дорошенка був наказним гетьманом

Гетьманство Остапа Гоголя можна поділити на два періоди: квітень

1675 р. - листопад 1676 р. та листопад 1676 р. - 1678 рік. Із документів про пер

ший період випливає, що в цей час Гоголь діяв у Придністров’ї - на території

Подільського і Брацлавського полків. Чи була в нього тоді постійна резиденція,

невідомо, якщо ні, то найчастіше, мабуть, вона розташовувалася в місті Моги

лів - адміністративному центрі Подільського полку. Імовірно, Гоголь керував цим

полком і після того, як став гетьманом, хоча документально це не підтверджено.

Згідно з королівським універсалом, крім чотирьох названих городових

полків, до складу очоленого Гоголем Війська Запорозького входили «охотні

полки і сотні» «урожоного» Семена Артиша, «шляхетного» Барабаша, «охотні

і запорозькі люди» Кваші. Завдання Гоголя було «управляти» на підлеглій

йому території, запобігати неприятельським задумам, забезпечувати спокій

і послух у містах, боронити людність від безправ’я і розбоїв, чинити кожному

справедливість, карати непослух, додержуватися даної королеві присяги, бути

щодо нього доброчесним і вірним

. Натомість, читаємо далі, король пообіцяв

Крикун М. З історії української козацької старшини... С. 433-438.

Там само. С. 422,423.

AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, № 3053, k. 104; Archiwum PAN w Warsza

wie, oddz. rękopisów, zesp. Ш-198, rkps 56, k. 106v.; Крикун M. З історії української козацької

старшини... С..438; 439.

312

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

козакам, що вони, «за своїми стародавніми правами і звичаями, можуть мати

свою генеральну раду, щоб на ній викласти свої жалі («dolegliwości») і потреби

перед нашими комісарами, погодити права і вольності, які підтвердити й

зміцнити обіцяємо». За цим універсалом, повноваження наказного гетьмана не

поширювалися на польські залоги, розміщені на території чотирьох названих

городових полків

В анонімному листі невідомій особі від 4 квітня 1675 р. з Брацлава викладено

зміст королівського універсалу, зокрема сказано, що і полк Семена Артиша («Se

menów»), який прибув із міста Паволоч (Київське воєводство) і в якому людей

«під вісімсот», і полк Барабаша - теж «запорозькі». Обидва ці полки, як і полк

Кваші, що прибув із міста Торговиця (Брацлавське воєводство), читаємо далі в

листі, будуть розміщені між польськими залогами біля молдавського кордону

(«wołoskich granic») для нападів наМолдавію. Тутже названо і козацького ватажка

Кияшка (можливо, сіме цей Кияшко за часів Хмельниччини співробітничав з

Гоголем

) із його 600 «молодцями» («mołojcami»), які розташувалися і діють над

Дністром від Могилева на захід до Кам’янця (тут і далі йдеться про Кам’янець-

Подільський) та міст Дунаївці, Гусятин, Сидорів аж до Язлівця (в межах

Подільського воєводства).

Невідомий автор листа хотів би також, щоб на службу до Речі Посполитої

перейшли запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком. Тоді

козаки з польськими загонами утворили б багатотисячне відбірне військо,

яке могло б відбити бажання у Петра Дорошенка спільно з його союзниками

кримськими татарами вести боротьбу проти Речі Посполитої. У листі зазначено,

що король радитиметься, кому доручити командувати Білоцерківським і

Київським полками, «бо пан Уляницький нездужає і не прибув досі»

(в ставку

короля на Правобережжі). Йдеться, мабуть, про те, що Білоцерківський полк

і правобережна частина Київського полку (цей полк був підвладний Іванові

Самойловичу) перейшли на бік короля. Щодо Уляницького, то, напевно, автор

листа має на увазі відомого в той час представника козацької старшини Григорія

Гуляницького, який багато років поспіль виступав за співробітництво Війська

Запорозького з Річчю Посполитою. Напрошується'питання, чому король не

поширив гетьманську владу Остапа Гоголя на Білоцерківський і правобережну

частину Київського полку. Імовірно, Ян ПІ не хотів надто посилювати позиції

AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, № 3053, k. 104; Archiwum PAN w Warsza

wie, oddz. rękopisów, zesp. IU-198, rkps 56, k. 106v.-107.

Крикун M. З історії української козацької старшини... С. 402.

Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 4

(Бібліотека Баворовських), спр. 318, арк. 49; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów,

zesp. Ш-198, rkps 56, k. 107v.-108.

313

Микола Крикун

Гоголя на козацькому Правобережжі, щоб не втрачати можливосте дійти згоди

з Петром Дорошенком. У зв’язку з цим привертає увагу фрагмент із листа, де

наголошено, що с£ме від Дорошенка залежить, бути чи не бути такій згоді

Із листа аноніма, відісланого 6 квітня 1675 р. з Брацлава до Львова, дізнаємо

ся, що Кваша осів у місті Бершадь (Брацлавське воєводство), а Семен (Артиш) - у

містах Шаргород (Подільське воєводство) і Черніївці (на кордоні Брацлавського

і Подільського воєводств). Про міста в Київському воєводстві - Біла Церква,

Паволоч, Насташка, Бердичів, Коростишів, Мотовилівка, Чорногородка «й

інші» - сказано, що вони в руках польського війська і на них влада Гоголя не

поширюється

. У «новинах», відправлених із Брацлава того самого дня - 6 квітня,

зазначено, що підлеглі Гоголеві полки входять до правого крила дислокованого

польського війська (сюди належать міста Подільського воєводства Могилів, Бар,

Шаргород, Черніївці та Брацлавського воєводства Рашків, Бершадь, Брацлав,

Кальник, Немирів, Вінниця, Браїлів), а ліве крило охоплює міста Київського

воєводства (перелік їх той самий, що і в попередньому документі)

У звістці з Варшави від 27 квітня 1675 р. сказано, що «Гоголь із власної

ініціятиви послав свою дружину з дітьми до Польщі як заручників»

. Якщо

це правда, то, очевидно, в такий спосіб Гоголь хотів довести королеві, що він

справно виконує і виконуватиме обов’язки наказного гетьмана. Цілком імовірно,

що заручництво родини було вимушеним кроком з боку Гоголя

У травні-червні 1675 р. Остап Гоголь спільно з охотними полковниками

Квашею, Барабашем, Семеном Артишем та львівським земським писарем

Міхалом Флоріяном Жевуським успішно діяв проти татар у придністровській

зоні Брацлавського і Подільського воєводств, козакам, зокрема, вдалося

відбити у татар чималий ясир

. Улітку і восени 1675 р. Гоголь здійснював

рейди в район Кам’янця і південніше нього. Перший із них почався з Бара, де

Див. попереднє посилання.

Woliński J. Sobiesciana z 1675 г. // Przegląd Historyczno-Wojskowy. Warszawa, 1932. Т. V.

S. 187, 188; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 430, s. 211.

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 725.

Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 56, k. 138.

Серед дітей, яких Гоголь нібито відправив до Польщі, не міг бути, з огляду на його вік,

Балацко: перша згадка про нього датована 1668 р., коли він діяв пліч-о-пліч із батьком

(Biblioteka PAN_w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 156v.-157;

Крикун M. З історії

української козацької старшини... С. 420). До речі, тоді його названо пасинком, а в усіх

пізніших джерелах - сином Остапа Гоголя

(Крикун М. Неопублікований лист Михайла

Максимовича до Пантелеймона Куліша // Вісник Львівського університету. Серія історична.

Львів, 1998. Вип. 33. С. 261, 262).

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 727v. (повідомлення зі Львова від

1 червня; копія цього документа: Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198,

314

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

на той час «стояли»

Гоголь з Кияшком. Вони разом перехопили обоз, який

прямував до Кам’янця з території Молдавії, щоб поповнити продовольчі запаси

місцевої турецької залоги, внаслідок чого в місті неабияк подорожчав хліб

Під час іншого рейду Гоголь і Кияшко чатували за Кам’янцем біля мосту через

Дністер, щоб не дати туркам (татарам?) провести по ньому ясир із Подільського

воєводства

. За повідомленням від 18 вересня з подільського міста Меджибіж,

Остап Гоголь «із 10-тисячним (!) військом шість днів тому пішов до Хотина (місто

в Молдавському князівстві. - М. К.) і там хоче зруйнувати турецький міст (через

Дністер. - М. К.)»

- з очевидною метою завадити постачанню кам’янецької за

логи продовольством (і зброєю?).

Напевно, два останніх рейди, як і перший, починалися з Бара. У листі

ніжинського полкового судді Федора Завадського і канівського полковника

Івана Гурського до Івана Самойловича від 21 жовтня (ст. ст.) з Канева читаємо:

«барские люди», які з Бара вийшли «на сих днях» і нещодавно трьома возами

прибули до Канева, розповіли, зокрема, що «там Гоголь и Кияшко с частию

войска пребывая, под Каневец (Кам’янець. - М. К.) часто подбегая, зело турком

вредят»

. Улітку або восени 1675 р. один (принаймні?) рейд під Кам’янець Остап

rkps 56, k. 197); Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów III—198, rkps 56, k. 200

(повідомлення від 5 червня з міста Яворів у Руському воєводстві); Российский государственный

архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 2,

д. 183, л. 1об. (лист Яна III до царя Алексея Міхайловіча від 20 червня з Яворова; це саме

в копіях: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 173, s. 334, 335; Archi

wum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. UI-198, rkps 56, s. 259); Woliński J. Sobiesci-

ana z 1675 r. S. 231 (лист Яна IU до великого литовського гетьмана Міхала Казимєжа Паца

від 25 червня з Яворова; це са-ме: Woliński J. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej

1672-1676 // Studia i Materiały do Historii Wojskowości (далі - SMHW). Warszawa, 1969. T.

XV. Cz. 1. S. 279); Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и

изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1882. Т. XII: 1675—

1676. С. 161 (лист польного коронного гетьмана і белзького воєводи Димітра Єжи Корибута

Вишневецького до Івана Самойловича від 2 липня з села Заложці в Руському воєводстві).

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 175 (лист Івана Самойловича бояринові Артамонові Матвееву,

писаний у кінці липня (ст. ст.)).

Там само. С. 236,237 (зізнання Василя Кочубея, донедавна «канцеляриста» Петра Дорошен

ка, від 2 (12) вересня під селом Галиця біля Ніжина), 240 (чолобитна голови московських

стрільців Алексея Карандєєва бояринові Артамону Матвееву від 3(13) вересня).

РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 173, л. 389об. (недатований лист московського резидента у Варшаві

стольника і полковника Васілія Тяпкіна бояринові Артамону Матвееву, де розповідається про

те, що Ян III 8 (18) вересня вирушив у похід на турків і татар).

Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300.53 (Korespondencja m. Gdańska), № 117, s. 159.

Акты ЮЗР. Т. ХИ. С. 283.

315

Микола Крикун

Гоголь здійснив (разом із Міхалом Флоріяном Жевуським) із Меджибожа. При

тому вони у двох місцях побили турків і татар, багатьох полонили, серед них і

«значного» турка. Після цього й Кияшко успішно повоював з турками й татара

ми - перед самими брамами Кам’янця багатьох полонив і відбив ясир

Є підстави стверджувати, що 1675 року, невдовзі по тому як Гоголь став

наказним гетьманом, його влада поширювалася далеко не на все городове

козацтво, яке Ян ІП віддав під його керівництво. Відомо, скажімо, що влітку на

боці Петра Дорошенка виступали брацлавський (Федір Булюбаша) і уманський

полковники (очевидно, зі своїми полками), а наприкінці року - полковник

кальницький (Гаврило Ковалевський)

. Цілком імовірно, що жоден із чотирьох

«доручених» Гоголеві полків 1675 р. йому не підлягав, принаймні факти, які це

засвідчили б, невідомі. До речі, про наступні роки Гоголевого гетьманування так

само бракує відповідної інформації, це підказує, що і тоді він не мав влади над

названими полками.

7 листопада 1675 р. королівська канцелярія під Чорнокозинцями (містечко

в Подільському воєводстві) видала леґацію (леґації - королівські послання до

сеймиків Речі Посполитої) у зв’язку зі скликанням коронаційного сейму. Серед

іншого в ній сказано, що на сеймі треба розглянути питання про витрати при

бутків із Самбірської економії (великий королівський маєтковий комплекс у

Перемиській землі Руського воєводства), зокрема й про доцільність виділяти

частину їх для Остапа Гоголя

. На цей фрагмент леґації відома реакція тільки

сеймика Руського воєводства, скликаного 10 грудня в Судовій Вишні (містечко

в Перемиській землі): на ньому була ухвалена інструкція послам від воєводства,

в одному з пунктів якої їх зобов’язано було подбати на сеймі про утримання

«запорозьких козаків» на чолі з Гоголем

18 грудня Остап Гоголь, заохочений, мабуть, леґацією і згаданою сейми-

ковою постановою, листом із Меджибожа звернувся до наступного сеймика

Listy Jana Sobieskiego do żony Maryi Kazimiery wraz z listami tej królewskiej rodziny i innych

znakomitych osób przez Jerzego Samuela Bandtkiego z oryginałów z archiwum niegdyś Sobies

kich przepisane / Uporządkował i dalszemi aż do roku 1737 dochodzącemi pomnożył, tudzież

przypisami objaśniającemi zaopatrzył A. Z. Helcel. Kraków, 1860. S. 262 (недатований лист Яна

III до Марії Казимири за 1675 р.).

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 236, 243,433.

Matwijowski К. Pierwsze sejmy z czasów Jana III Sobieskiego. Wrocław, 1976. S. 51.

Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitey Polskiej z tak zwanego archiwum

bernardyńskiego we Lwowie (далі - AGZ). Lwów, 1914. Т. XXII: Lauda sejmikowe. Т. III: Lauda

wiszeńskie. 1673-1732 / Opracował Antoni Prochaska. S. 13.

316

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

Руського воєводства, який мав відбутися 31 грудня

. Він просив підтримати на

коронаційному сеймі питання про надання йому і його родині за вірну службу Речі

Посполитій допомоги з прибутків від Самбірської економії. У листі він писав, що

приїде в Руське воєводство з родиною й козаками і просив дати козакам за службу

пристановище або платню

(див. додаток 1). Учасників сеймика ознайомили

з листом, і сеймик постановив підтримати прохання Гоголя на коронаційному

сеймі

, але невідомо, чи цей сейм, який проходив 2 лютого - 14 березня

1676 р., розглядав його питання. Немає також жодних свідчень про те, що Гоголь

з родиною і козаками переселився в Руське воєводство.

Ще до написання листа Гоголь начебто їздив до Львова, де його бачили в

оточенні короля

, який перебрався сюди чи не з Чорнокозинців. Ця поїздка до

столиці Руського воєводства могла бути пов’язана з його домаганнями підтримки

від Яна ПІ, зокрема, на коронаційному сеймі. До речі, ходили чутки, що король

має намір скликати його на початку січня наступного року у Львові, а не в

Кракові

, де вони зазвичай проходили. На коронаційному сеймі 1676 р., який

відбувся все-таки в Кракові, Гоголеві вдруге було надано польське шляхетство

з правом передачі його «потомству». Таке саме шляхетство сейм дарував і

окремим представникам старшини Гоголевого «Війська Запорозького»: пол

ковникам Семенові Корсуку, Миронові Лукєйчику, Андрієві Зеленецькому,

сотникам Василеві Іваненку, Грицакові Бернашовському, Яцкові Озаринському,

Стефанові Багринському, осавулові Петрові Калкулу, обозному Костинові

Гасаненку, Апостолові Ясеновському

. Цей перелік дає уявлення про структуру

посад серед підпорядкованої Гоголю старшини.

Сейм нобілітував усіх тогочасних Гоголевих полковників. Серед них Семен

Корсук - це, схоже, Семен Артиш; Андрій Зеленецький - це Андрій Зеленський,

про якого відомо, що 1671 р. він був наказним подільським полковником

. Серед

Chronologia sejmów polskich 1493-1793 / Zestawił i wstępem poprzedził Władysław

Konopczyński//Archiwum Komisji Historycznej. Kraków, 1948. Т. IV (Ogólnego zbioru XVI). №

3. S. 157.

AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, № 47, t. III. S. 16, 17.

AGZ.T.XXII.S.38,41.

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 365 (із зізнання жителя села Кам’яногірки в Брацлавському воєводстві

від 12 (22) грудня 1675 р.).

Там само.

Уперше це сталося на Варшавському звичайному сеймі 1661 p. (Volumina legum. Petersburg,

1859. T. 4. S. 359, 360); Крикун М. З історії української козацької старшини... С. 413.

Volumina legum. 1860. T. 5. S. 202.

Возняк M. Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? // Записки НТШ. 1935. Т. CLIII. С. 42;

Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski. Dyaryusze, relacye, pamiętniki i t. p.

317

Микола Крикун

нобілітованих полковників немає Барабаша, Кваші, Кияшка, це може означати,

що перед коронаційним сеймом їх у Гоголевому війську не було. Підкреслимо,

що прізвища сотників Бернашовський, Озаринський і Багринський походять

від назв поселень Бернашівка, Озаринці й Багринівці у Летичівському повіті

Подільського воєводства. Це свідчить, що на той час військо Гоголя діяло

переважно на території цього воєводства. Петро Калкул і Костин Гасаненко

могли бути, судячи з прізвища першого й імені другого, вихідцями з Молдавії

або Волощини.

Піхотний полковник Гнат Кальницький у листі до Івана Самойловича,

відправленому 2 (12) березня 1676 р. з міста Борзна (на Лівобережжі), писав, що

немирівський (із міста Немирів у Брацлавському воєводстві) священик у місті

Ічня (на Лівобережжі) «сказывал», ніби Остап Гоголь їздив на коронаційний

сейм із Вінниці, де стояв зі своїм «полком» (військом), а повернувшись, розповів

«сотникам своїм» про враження від сейму (судячи з дати листа і з того, що сейм

закінчився 14 березня, Остап Гоголь залишив його ще до завершення). За словами

священика, Гоголь заявив: «Поляки недобре о нас приятствуют, где б нам хлеб

дать (тобто де розмістити Гоголеве військо. - М. К.), знатно приговаривают,

чтоб так и нас извели, как и Гуляницкого»; і далі: «куды нам ходить в Полшу,

потому что там голод великой; а как вижу ляцкую неправду против нас, и там

советую, что надобно нам господину гетману заднепрскому поклонитись, толко

бы нас простил и гневу на нас не держал». «И конечно, - додав священик до своєї

розповіді, - хочет (Остап Гоголь. - М. К.) склонитца» Самойловичеві

Гоголь міг бути на коронаційному сеймі, особливо якщо врахувати, що на

цьому сеймі йому було даровано шляхетство, а також його позитивне ставлення

до Яна III, чия коронація могла зміцнити його позиції. Натомість неможливо

перевірити, чи справді говорив Гоголь те, що потім приписав йому священик.

Цілком імовірно, він не зовсім був задоволений політикою владників Речі

Посполитої щодо підлеглого йому війська й українського народу загалом і тому

міг висловлюватися за перехід під владу Івана Самойловича. 11 (21) лютого

1676 р. Самойлович повідомив московському посланцеві до Петра Дорошенка

стольникові Міхаілу Дєрємонтову, що Остап Гоголь через свого посланця дав

йому знати (напевно, ще до сейму), «что он хочет быть с полком своим в вечном

подданстве под высокодержавною его царского величества рукою». Самойлович

уточнив, що в «полку» Гоголя «с 600 человек»

służyć mogące do objaśnienia dziejów krajowych, tudzież listy historyczne do panowania królów

Jana Kazimierza i Michała Korybuta oraz listy Jana Sobieskiego marszałka i hetmana wielkiego

koronnego, z rękopismów zebrane przez Ambrożego Grabowskiego. Kraków, 1845. Т. II. S. 305.

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 533.

Там само. С. 579.

318

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

У березні 1676 р. Ян III, розробляючи план подальшої боротьби Речі

Посполитої з Туреччиною (Річ Посполита передусім прагнула повернути тери

торію Подільського воєводства, яка відійшла до Порти за Бучацьким миром

1672 р.), висловив бажання мати 4000 козаків «під Гоголем, Семеном та іншими

полковниками», на утримання яких ішли б надходження від поголовного податку

з євреїв

. На початку квітня король знову нагадав про необхідність мати таку

саму кількість козаків під командуванням Гоголя і зазначив, щоб кожному з них

виплачували щомісяця по 6 злотих та відпускали на рік по 10 ліктів сукна

. У

серпні 1676 р. Ян III таємно відрядив грецького купця Тодорана з Любліна до

Михайла Ханенка (гетьман Правобережної України (1669-1674), орієнтувався

на Річ Посполиту, від березня 1674 р. - на службі у війську Івана Самойловича)

з метою схилити його на бік короля. Мабуть, улітку (а може, й трохи раніше) То-

доран переказав Ханенкові, що «королевское величество на Гоголя не надежен

и не хочет его имети гетманом». Про місію люблінського грека стало відомо

Самойловичеві, і Ханенкові довелося про це розповідати в Батурині

. Як свідчать

інші джерела, Тодоран перебільшив упереджене ставлення Яна ПІ до Гоголя.

Гоголеві козаки 1676 року перешкоджали татарським набігам. У серпні загін

на чолі з його сином Балацком поблизу Лабуня відбив у татар, які поверталися

додому з-під Корця й Острога (всі три міста у Волинському воєводстві), частину

ясиру і загарбаної худоби, а багатьох татар потопили

. У вересні 1676 р. частина

Гоголевих козаків перейшла до Івана Самойловича. Самойлович повідомив про

це листом від 12 (22) вересня з табору біля «пристані Дністрової» комонному

полковникові Іллі Новицькому і просив його прийняти їх до свого полку та

поставитися до них «ласкавій»

. Наступним днем датований лист Самойловича

до Новицького і ротмістра Якова Павловського, відправлений з-під лівобережного

міста Лубни. З нього випливає, що Гоголь намагався залучати на свій бік місцеве

населення: Самойлович закликав Новицького й Павловського піклуватися про

людей, які недавно осіли «на попелищах» міста Корсуня, і водночас наголосив,

щоб вони всіляко відраджували їх слухати намовляння різних осіб, зокрема

Woliński J. Przyczynki do wojny 1676 г. // Przegląd Historyczno-Wojskowy. 1930. Т. II. S. 146.

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. 1970. Т. XVI. Cz. 1. S. 280.

Акты ЮЗР. 1884. Т. XIII: 1677-1678. С. 45, 46.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 174, s. 243, 244 (новини зі

Львова від 21 серпня). Те саме: Ibid., rkps 421, s. 283; РГАДА, ф. 79, оп. 1, 1676 г., № 5, с.

32 (тут замість Балацка помилково названо Остапа Гоголя). Див. також: Pamiętnik Mikołaja

Jemiołowskiego, towarzysza lekkiej chorągwi, ziemianina bełskiego, obejmujący dzieje od roku

1648 do 1679, spółcześnie porządkiem lat opowiedziane. Lwów, 1850. S. 256 (тут ця подія не

датована і замість Балацка помилково названо Остапа Гоголя).

Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою

коммиссиею. СПб., 1853. Т. V: 1633-1699. С. 140.

319

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.