Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

й делегованих Гоголем («меновите от Гоголя»), визнати їхню владу («свою

власть»)

Під час польсько-турецької війни, яка з кінця серпня до середини жовтня

1676 р. точилася на території Подільського і Руського воєводств, у війську Яна

III, яке він збирав проти турків, гостро бракувало людей. Тому перед тим як

рушити в похід із-під Львова та в першій половині жовтня, коли турки обложили

його військо під містом Журавно в Галицькій землі Руського воєводства, король

не раз вимагав розшукати Остапа Гоголя, щоб той із 2000 своїх козаків прибув на

допомогу

. Відомостей про те, що Гоголь приєднався до королівського війська,

не виявлено. Одночасно Ян III вимагав розшукати й Кияшка

, котрий, зрештою,

десь перед 12 жовтня з кількома сотнями козаків прибув до польського табору під

Львовом

. За інформацією, яку перед 12 жовтня отримав польний литовський

гетьман Міхал Казимєж Радзивілл, серед 2000 Гоголевих козаків було 500 тих,

хто «зараз» прибув із Чигирина

Другий період гетьманування Остапа Гоголя умовно можна назвати «ди-

мерським» - від назви містечка Димер, де була його резиденція. Димер, роз

ташований над річкою Пихлявкою (Пиховкою), був центром невеликого дер

жавного (королівського) маєтку (староства) в поліській частині Київського

воєводства

. Сюди, на київське Полісся, перебазувалося військо Гоголя, згідно

Там само. С. 140-141; Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернад-

ського, ф. II (Історичні матеріали), спр. 14076.

Zbiór pamiętników historycznych о dawnej Polszczę z rękopismów, tudzież dzieł w różnych

językach o Polszczę wydanych oraz z listami oryginalnemi królów i znakomitych ludzi w kraju

naszym przez J. U. Niemcewicza / Wydanie nowe J. N. Bobrowicza. Lipsk, 1840. Т. V. S. 212 (лист

Сантибані до князя тосканського (Козьми ПІ) від 4 жовтня з Варшави); Woliński J. Materiały

do dziejów wojny... // SMHW. 1970. Т. XVI. Cz. 2. S. 244 (лист Яна III до хелмінського воєводи

Яна Ґнінського від 8 жовтня з-під Журавна; те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie,

oddz. rękopisów, rkps 174, s. 335), 247 (новини з-під Львова від 8 жовтня), 248 (новини з-під

Львова від 8 жовтня).

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... II SMHW. Т. XVI. Cz. 2. S. 244 (те саме: Biblioteka

Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 174, s. 235, 244,248).

Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XVI. Cz. 2. S. 250 (лист польного

литовського гетьмана Міхала Казимєжа Радзивілла до великого литовського маршалка

Александра Гілярія Полубінського від 12 жовтня з-під Львова).

Ibid.

У Димері 1654 р. було 150 дворів (Летопись занятий археографической коммиссии.

1872-1875 гг. СПб., 1877. Вып. VI. С. 35), за люстрацією подимного податку 1683 р., -

22 дими (Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов,

состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе. К., 1890. Ч. VII.

Т. 2 : Акты о заселении Юго-Западной России. С. 499).

320

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

з ухвалою сенату Речі Посполитої від 23 жовтня 1676 р.

. Ухвала з’явилася

після того, як за Журавенським мирним договором, укладеним у середині того

самого жовтня, Польща знову віддала Туреччині територію Подільського

воєводства і згодилася на відхід Правобережжя (територія Брацлавського і пів

денної половини Київського воєводства) під турецький протекторат. Саме на цих

землях (нагадаємо, що головно на теренах Подільського воєводства) діяло Го

голеве військо, однак після Журавенського договору це стало неможливим. За

цією ухвалою, козацьких полків на Поліссі мало бути не більше чотирьох.

ЗО жовтня великий коронний гетьман і белзький воєвода Димітр Єжи Корибут

Вишневецький вручив у Львові поручникові панцирної хоругви познанського

підкоморія Станіславові Бембновському інструкцію, з якою той мав ознайомити

Остапа Гоголя, його полковників, сотників, осавулів та отаманів. В інструкції

сказано: козацькому війську на чолі з Гоголем, до складу якого входять полки

самого Гоголя, Семена, Ковельського й Шульги, дозволено розташуватися по

всьому українському Поліссі (йдеться про київське Полісся), зайняти фортеці

з усіма їхніми арсеналами в містах Димер, Чорногородка і Коростишів та

делегувати своїх послів на сейм, який мав відкритися в січні 1677 р., передавши

через них інструкцію з описом потреб Війська Запорозького

. А вже 8 листопада

Вишневецький писав безпосередньо Гоголеві, що король доручає йому відрядити

500 своїх козаків до Бара, де вони стануть «залогою»

(усупереч Журавенському

договору, король, використовуючи сили цієї залоги, збирався не віддати туркам

Бар - важливий стратегічний пункт).

Не пізніше останньої декади листопада-початку грудня 1676 р. Димер уже був

резиденцією Остапа Гоголя: 24 листопада (ст. ст.) він написав звідси лист-відповідь

києвопечерському архимандритові Інокентію Ґізелю, у якому запевнив його у

своїй дружній прихильності та бажанні охороняти маєтки Печерського монастиря,

розташовані на Поліссі Київського воєводства

. Із джерел не очевидно, де саме,

крім Димера і, зрозуміло, прилеглих сіл однойменного староства, розмістилися

Зберігся оригінал протоколу засідання сенату, на якому серед інших було затверджено

згадану ухвалу. Згідно з протоколом, на засіданні були присутні 9 членів сенату (воєводи ві-

ленський, сєрадзький, руський, белзький, хелмінський, каштеляни підляський і чернігівський,

надвірний коронний маршалок та литовський підканцлер; усі вони завірили протокол своїми

підписами), а також надвірний коронний підскарбій, коронні хорунжий і конюший та київський,

львівський і сяноцький хорунжі (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps

844, s. 91, 92). Копію цього протоколу в стислому варіянті див.: AGAD w Warszawie, zesp.

Archiwum Publiczne Potockich, № 48, s. 1,2.

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 789-792.

Там само. С. 788,789.

Там само. С. 819, 820.

21-6-1279

321

Микола Крикун

Гоголеві козаки. Військовий товариш Борис Моршевський, повернувшись зі

Львова, куди його ЗО серпня (ст. ст.) відрядив Іван Самойлович із листами до

коронного й литовського гетьманів, 13 (23) грудня в Малоросійському приказі

свідчив, що Гоголеві козаки «стали около Днепра по местечкам: в Брагине, в

Димере, в Черногородке и в иных местечках для живности»

. З цього переліку

слід рішуче вилучити Брагін, розташований далеко на північ від Димера, який,

гадаємо, був центром дислокації Гоголевих козаків. Моршевський стверджував,

що на шляху до Львова проїздив через Брагін, тобто міг особисто бачити козаків,

і все ж таки, думаємо, його слова не відповідають дійсності. На користь цього

свідчить і те, що інших згадок про козаків Гоголя в Брагіні немає.

Варшавський звичайний сейм, який діяв від 14 січня по 26 квітня 1677 р.,

ухвалив виділити для козаків (безперечно, йшлося про Гоголевих козаків, хоча

його ім’я в ухвалі не згадане), які служать Речі Посполитій, «визначені місця

в Україні для осідання і проживання» та 60 тис. злотих із суми, яка надійде з

податків, ухвалених сеймом

. Перша частина ухвали, як бачимо, запізнилася,

але все одно була важливою для козаків, бо законодавчо оформила питання про

їхнє нове постійне місцепробування. Чи були козацькі посли на цьому сеймі,

невідомо.

Поява Гоголя біля самісіньких кордонів російських володінь, усього за кіль

кадесят кілометрів від Києва, занепокоїла московських владників і керівників

лівобережного козацтва. До того часу вони удавано не помічали наказного

гетьмана і підкреслено називали його тільки полковником

. А тепер цей небез

Там само. С. 830, 831.

Volumina legum. Т. 5. S. 224.

Напевно, тому в козацьких літописах останніх десятиріч XVII - початку XVIII ст., автори

яких ураховували інтереси Москви в Україні й користувалися матеріялами лівобережної

гетьманської канцелярії, сказано, що Остапа Гоголя Ян III призначив гетьманом (не зазначено,

що наказним) 1676 р. і що наслідком цього була дислокація того ж року Гоголевого війська

в Київському Поліссі в Димері (Грабянка Г. Дійствія презілной и от начала Поляков

крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницького, гетьмана запорожского, с Поляки... з

розних літописцов и из діаріуша, на той войні писаного, в граді Гадячу... 1710 / Издана

временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 222; Літопис Самовидця /

Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 124. Див. відповідні запозичення з цих літописів

у компілятивних хроніках

XVIII ст.: Краткое описаніе Малороссіи II Летопись Самовидца

по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: Хмельницкой,

«Краткого описанія Малороссіи» и «Собрания исторического» / Издана Киевскою Временною

коммиссиею для разбора древних актов. К., 1878. С. 281; Южнорусские летописи, открытые

и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. I. С. 30, 119; Летописец, или описание краткое знат

нейших действ и случаев, что в котором году діялося в Украини малороссийской обіих

сторон Дніпра и кто именно когда гетманом был козацким // Сборник летописей, отно-

322

S. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

печний провідник польських інтересів міг небажано вплинути на ситуацію

на Правобережжі й Лівобережжі. Відтоді в Батурині й Москві змушені були

рахуватися з Гоголем і навіть у документах, хай і не завжди, називали його

гетьманом. Приїзд Гоголя до Димера відразу позначився на поведінці Івана Са

мойловича і московської адміністрації. Уже 6 (16) грудня 1676 р. Самойлович

надіслав цареві з Батурина лист, у якому наполегливо радив не відправляти поки

що в Москву Петра Дорошенка, який зрікся гетьманства і був інтернований на

Лівобережжі. Самойлович не хотів лякати Гоголя, якого, писав він, «Ляхи име

нуют у себя за казацкого гетмана» (ця зневажлива згадка - перший відомий

випадок, коли Іван Самойлович і московські владники назвали Гоголя гетьма

ном. - М. К.). Гоголь, продовжує Самойлович, переконавшись, що під безпосе

реднім наглядом лівобережного гетьмана Дорошенкові з його старшиною «добро

во всем поводитца» і що вони «никаковы ни в чем не узнают порухи», «похочет

... к вашему государскому престолу и к одному моему регименту (війсь

ку. - М. К.) прилучитись», унаслідок чого «как бы уже к прямому своєму все

войско запорожское могло прийти к соединению в совершенство»

. Стольник

князь Іван Волконський у «відписці», відправленій 10 (20) грудня в Москву (з

Батурина?), яка за сім днів була «чтена» цареві і боярам, висловився про те саме

стисліше й чіткіше: «а чает де он, гетман, его, Гоголя, быть у тебя, великого

государя, в подданстве; а если уведает (Гоголь. - М. К.), что послан будет

Дорошенко к тебе, великому государю, к Москве, и Гоголь де опасен будет»

Московський уряд із пропозицією й аргументами Івана Самойловича погодився

Петра Дорошенка відвезли до Москви щойно в березні 1677 р.

; напевне, в цьому

зіграв свою роль і Остап Гоголь, сам про те не знаючи.

Розташувавшись у Димері, Гоголь незабаром відрядив своїх козаків у

підвладні Москві прикиївські поселення Петрівці («Петровичи») й Вишго-

род- «для прокормленья». Вимогу забиратися геть звідти, яка надійшла з Києва,

козаки проігнорували. 29 грудня (ст. ст.) 1676 р. київський воєвода князь Алексей

сящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный Коммиссиею для разбора древних

актов. К., 1888. С. 30. Дивує, що Самійло Величко жодним словом не обмовився про Гого

леве гетьманство. Завважмо, що в «Имянной переписи малороссійских гетманов», яку в

1780-х рр. уклав Опанас Шафонський, призначення Гоголя гетьманом і дозвіл його війську

розташуватися в Поліссі помилково датовані 1677 роком (Южнорусские летописи. Т. І.

С. 137)).

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 824; Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Много

грешного и Самойловича. Историческая монография 1663-1687 гг. // Его же. Собр. соч.

Исторические монографии и исследования. СПб., 1905. Т. Кн. VI. Т. XV. С. 285.

Акты ЮЗР. Т. ХП. С. 838.

Там само. С. 835 (царська грамота Іванові Самойловичеві від 16 (26) грудня).

Там само. Т. XIII. С. 58, 68.

323

Микола Крикун

Ґоліцин повідомив про це в Москву і зазначив, що Остап Гоголь, «полский

козацкий гетман», прибув у Димер на поселення з 500 козаками

. Гоголь також

розсилав на Лівобережжя свої «прелесные листы»: в одних страхав тамтешню

владу походами польського і турецького військ на їхню територію (і Київ)

, в

інших закликав лівобережців переселятися на Правобережжя

- з явною метою

збільшити своє військо.

Гоголь адресував свої листи й лівобережній козацькій старшині, умовляючи

її перейти на службу Речі Посполитій. Листи ці виявити не вдалося, можливо,

вони втрачені. Натомість збереглася відповідь київського полковника Костян

тина Солонини на кілька Гоголевих листів, написана 17 (27) лютого 1677 р. в

адміністративному центрі Київського полку місті Козелець. Через шпигунів

текст відповіді потрапив у руки московського резидента у Варшаві стольника

і полковника Васілія Тяпкіна, який 7 (17) квітня переправив його «віленською

поштою» до Москви

. Як додаток Тяпкін долучив примірник свого листа до

Гоголя, за змістом аналогічний до листа Костянтина Солонини

. Обидва листи

збереглися в російському перекладі. Оригінали, певно, були складені польською

мовою - дуже поширеною в листуванні тогочасної української козацької стар

шини. Автори листів надзвичайно здивовані тим, що Гоголь перейшов на службу

полякам і намагається перетягнути туди інших. Вони обґрунтовують помилковість

його вчинків і доцільність переходу під руку московського царя. Інакше Гоголь

приречений повторити невдачі, які спіткали Івана Виговського - пише Тяпкін, і

Петра Дорошенка - наводить приклад Солонина, - котрі виступали проти царя

(див. додатки 2 і 3).

Гоголь зважав на антипольські настрої і прагнення до контактів із

лівобережцями у своєму війську. З тією самою поштою Васілій Тяпкін повідомив

у Москву, що на козацькій раді, яка відбулася в Батурині на Водохреща 1677 р.,

таємно був присутній посланець Остапа Гоголя і що козаки на раді «советовали,

как бы на весну овладеть Белую Церковь» (там була дислокована польська

РГАДА, ф. 79, оп. 1, 1676 г., № 21, с. 1,2.

Про це 6 (16) березня 1677 р. в Малоросійському приказі свідчив посланець Самойловича

військовий товариш Іван Мазепа. Він також сказав, що його гетьман, «постерегая того, чтоб

в У крайнє (на Лівобережжі. - М. К.) от того (через Гоголеві листи і сказане в них. - М. К.)

какова смятения не возросло», не зважився на заплановану поїздку до Москви і замість себе

послав свого сина Симеона (Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 24).

Там само. С. 35 (лист Івана Самойловича цареві, висланий 6(16) березня 1677 р. з Батурина,

у якому він стверджує, що описане в листі затримало відправлення Петра Дорошенка до

Москви).

РГАДА, ф. 79, 1677 г., № 4, с. 180-184.

Там само. С. 185-189.

324

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

залога). «И во всем с собою ссылаются», - додав Тяпкін, маючи на увазі козаків

Гоголя й Самойловича

Це нав’язання контактів не відміняло перехід на службу до Гоголя

Самойловичевої старшини і Гоголевої - до Самойловича. До перших належав і

колишній переяславський полковник Родіон (Радивон) Дмитрашко Райча, який

пристав до Гоголя в березні 1677 р. Це дуже занепокоїло Самойловича, і на його

прохання цар наказав звернутися листовно до гетьманів (напевно, коронних), щоб

вони допомогли повернути Дмитрашка Райчу на Лівобережжя

. Але протягом

як мінімум наступного півріччя він так і не повернувся: під час облоги турецько-

татарською армією московського і Самойловичевого війська в Чигирині в серпні-

вересні 1677 р. він діяв при Гоголі

. Серед другої групи - Гоголів полковник Гнат

Шульга і Федір Побереженко - сотник полку Тимофія Барабаша. Шульга прибув

до Батурина 18 (28) квітня 1677 р. з листами свого гетьмана, які він мав вручити

коронним гетьманам. Іван Самойлович 23 квітня (ст. ст.) відіслав ці листи цареві

в Москву, а цар із ними ознайомився перед 12 (22) травня

; їхній зміст, на жаль,

невідомий. Федір Побереженко з 43 козаками перейшов на Лівобережжя у червні

1677 р.

. Підкреслимо, що Тимофій Барабаш знову став полковником у Гоголя.

Улітку й восени 1677 р. увага Остапа Гоголя була прикута до напружених

російсько-турецьких відносин, особливо ж до згаданої облоги Чигирина. Це

пояснюється тим, що у зіткненні Москви і Порти вирішувалося, хто володітиме

Правобережною Україною, раніше підвладною Петрові Дорошенкові; крім

того, і росіяни, і турки в боротьбі між собою використовували українців

- перші спиралися на козаків Івана Самойловича, другі на прихильників Юрія

Хмельницького, якого Порта навесні того року проголосила українським геть

маном з наміром використати його в своїх інтересах. Напевно, під упливом

цих подій Остап Гоголь відрядив до «волоського» (молдавського?) господаря

«греченина» Миколу Бершоту, якого схопили в місті Ісакча (на правому «ту

рецькому» березі Дунаю, на схід від впадіння в нього річки Прут) і привели до

Імбраїма-паші. За півтора тижні Бершоту відпустили, після чого він «ходил

меж турским войском» і звідти поїхав до міста Немирів (у Брацлавському

Там само. С. 162.

Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 91 (царська грамота до Івана Самойловича від 29 березня (ст. ст.)).

Там само. С. 374 (зізнання приблизно у жовтні в Малоросійському приказі «сербенина

греческой веры» Дениска Григор’єва).

Там само. С. 121 (лист Івана Самойловича цареві від 23 квітня (ст. ст.)), 142-144 (царська

грамота Іванові Самойловичу від 12 (22) травня).

“ Там само. С. 158, 159 (царська грамота Іванові Самойловичу від 29 (ст. ст.) червня), 178

(лист Івана Самойловича цареві від 12 (22) липня).

325

Микола Крикун

воєводстві), де урядував Степан Куницький

. Імбраїм-паша - це Ібрагім-паша,

котрий командував турецько-татарською армією, яка тримала в облозі Чигирин.

Мабуть, Бершоту схопили в таборі турецького війська, тоді цілком можливо, що

під час поїздки до «волоського» господаря він розвідував для Гоголя.

У липні, після того як Іван Самойлович відмовився на прохання Гоголя

допомогти запорожцям провіянтом і відправити до них Полтавський полк,

Остап Гоголь за посередництвом «послів» висловив свою прихильність Юрієві

Хмельницькому

. Слід підкреслити, що звертаючись до Самойловича, Гоголь

підтримав прохання кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, якому вже

було відмовлено

. Васілій Тяпкін доносив у Москву, що у жовтні під час зустрічі

Іван Самойлович сказав йому: «как Юраска (Хмельницький. - М. К.) еще шел

к Чигирину (з турками. - М. К.), то Гоголь уже подумывал, не придется ли ему

пристать к Юраске, если Юраска одолеет нас?»

Протягом облоги Чигирина

Гоголь зі своїм військом, у якому було понад 2000 козаків, за наказом короля стояв

у трьох милях під Києвом (мабуть, щоб перешкодити можливому вторгненню

турків і татар на Полісся), причому контактував із Юрієм Хмельницьким

Ходили чутки, що в той час Гоголь разом із Родіоном Дмитрашком Райчею

зносився з Ібрагімом-пашею. Однак у жовтні в Малоросійському приказі

«сербенин греческой веры» Дениско Григор’єв, якого росіяни або козаки

Самойловича полонили при відступі турків із-під Чигирина, заявив, що, наскільки

йому відомо, «от Дмитрашки де и от Гоголя никакие посланцы к Имбраиму паше

не присыланы и нигде про них он не слыхал»

. Невдача, якої турки зазнали при

облозі Чигирина, і їхній відступ звідти спричинилися до того, що Гоголеві козаки

масово почали його покидати і переходити до Самойловича. На початку другої

декади жовтня останній похвалявся Васілію Тяпкіну, що після зняття турками

облоги Чигирина «два полковника из-под Гоголева гетманства к нам отозвались»;

«есть надежда, - продовжував Самойлович, - что и Гоголь с остальными в

подданство к царю перейдет»

. Кількома днями раніше Самойлович писав цареві

Там само. С. 226 (лист Степана Куницького до Івана Самойловича від 28 червня (ст. ст.)).

Степан Куницький - правобережний козацький гетьман (1683-1684).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 175, s. 336 (реляція, яку 23 липня

(ст. ст.) привезли з Переяслава до Білої Церкви); те саме: Ibid. Rkps 421, s. 423.

Ibid. Rkps 175, s. 337.

Костомаров H. И. Руина... С. 297.

Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 337 (лист Івана Самойловича від 1 (11) листопада з Батурина в

Москву).

Там само. С. 374.

Костомаров Н. И. Руина... С. 297.

326

8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України

в листі про погоню його козаків за турками, як тікали з-під Чигирина: «А войско,

что было при Гоголе, едва не все на сю сторону (лівий бік. - М. К.) Днепра

перешли»

. Те саме читаемо в царській грамоті Самойловичу від 22 жовтня (ст.

ст.)

та в листі Самойловича до царя від 1 (11) листопада

Проте два останні твердження не відповідають дійсності: 14 (24) грудня

Костянтин Солонина писав Самойловичу з Козельця про Гоголя: «все при нем

будучие полки под ... государя нашего руку склоняютца и под твой гетманский

регимент. И ныне в первых пехотный полковник Василей Иванов со всем своим

полком посылает тебе своих казаков с писмом и на нашу сторону перейтить

хочет ... Богуненко, сотник полку Гоголева, со всею сотнею на нашу сторону

перешел»

. До цього листа додано також лист згаданого Василя Іванова до Івана

Самойловича, написаний 13 (23) грудня «в ОпачитЬх» (ідеться про село Опачичі

біля міста Чорнобиль, тут, напевно, були дислоковані Гоголеві козаки), у якому

він просить гетьмана прийняти під царську руку його «с тысечю и болши при

борных товарыщей добрых, гораздо знатных и в воинских делех выученных». Да

лі сказано, що це прохання зумовлене листовним зверненням до них (очевидно,

й до інших Гоголевих козаків) Самойловича з закликом перейти на лівий берег

Дніпра

Перед 24 грудня (ст. ст.) Василь Іванов і комонний полковник Іванія, який

також служив у Гоголевому війську, прибули на Лівобережжя з козаками

«тысячи с три»

. Скільки залишилося козаків при Гоголі, можна тільки гадати.

У першій декаді січня 1678 р. Іван Самойлович заявив московському піддячому

Ємєльяну Шестакову (мабуть, зі слів двох названих полковників), що у Гоголя

«козаков ничего нет, толко осталось при нем человек с ЗО»

. Навіть якщо

ця цифра насправді занижена, все одно очевидно, що з Гоголем залишилося

порівняно небагато людей. У розмові з Шестаковим Самойлович також ви

словив сподівання, що й Гоголь перейде до нього

, але він помилився: може

Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 378 (лист датовано ЗО вересня (ст. ст.)).

Там само. С. 353.

Там само. С. 337.

Там само. С. 411.

Там само. С. 412.

Там само. С. 430 (із відомостей, які отримав у Батурині після 29 грудня (ст. ст.) московський

піддячий Ємєльян Шестаков). У листі Івана Самойловича до царя від 29 грудня (ст. ст.) сказано,

що два полковники (вони не названі, але йдеться про Василя Іванова та Іванію) прибули «с пол

2000 товариства на сю сторону» (Там само. С. 436), тобто з ними було 1500 осіб. Можливо,

ця цифра стосується одного полку, тоді разом у двох полках було 3000 козаків.

Там само. С. 430.

Там само. С. 431.

327

Микола Крикун

бути, Гоголь сумнівався у доцільності служити Речі Посполитій, однак він не

зважився приєднатися до лівобережного гетьмана. Польське підданство його

не зовсім задовольняло, але ще менше вабило царське підданство. Мабуть,

як і в полковницькі роки, Гоголь загалом негативно ставився до московських

владників і до козацької старшини, відданої цареві. Коли його військо тануло

на очах, він не поривав зв’язків із польськими урядовцями, скажімо, в листопаді

1677 р. їздив на зустріч із коронними гетьманами

. Так було й пізніше: в листі до

Івана Самойловича, відправленому 8 (18) квітня 1678 р. з Димера, - останньому

з його відомих листів, - Гоголь писав: «король его милость, государь мой

милостивый»

. Цей лист - останній відомий документ про гетьманський період

діяльности Остапа Гоголя і взагалі про його життя. Скільки ще після цього листа

він був гетьманом, невідомо.

Незадовго до своєї смерти, ймовірно десь наприкінці 1678 р., Остап Гоголь

відійшов від мирського життя - він постригся в ченці Спасо-Преображенського

Межигірського монастиря

. На початку 1679 р. він там і помер, поховали його

«в склепі» монастирської церкви. За різними версіями, поховання відбулося (за

ст. ст.) З січня

, 9 січня (а помер він нібито 5 січня)

або 7 січня

. Вступивши

до монастиря, Гоголь подарував йому ознаки своєї гетьманської влади (срібну

булаву, бунчук, військову корогву), шаблю і військовий каптур, а також - «на

відпущення своїх гріхів» - дві напрестольних Євангелії, одна з них львівського

друку 1644 р., срібні келих, хрест, кадильницю й чарку, ризи, епітрахиль, аєр,

гаптовані нарукавники та образ Богородиці в окладі з перлами. На початку щойно

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 175, s. 512 (лист руського

воєводи і польного коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського до великого коронного

гетьмана і белзького воєводи Димітра Єжи Корибута Вишневецького від 25 листопада; тут

сказано, що Яблоновський надсилає адресатові рішення («postanowienie»), яке він уклав із

Гоголем); Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 411 (лист Костянтина Солонини до Івана Самойловича від

14 (24) грудня).

Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 581.

Монастир стояв між Києвом і Вишгородом до 1787 р., коли його знищила пожежа, після якої

його не відбудовували. Про нього див.: Максимович М. А. Сказание о Межигорском монастыре

// Его же. Собр. соч. К., 1877. Т. И: Отделы: Историко-топографический, археологический

и этнографический. С. 255-285; ПохилевичЛ. Сказания о населенных местностях Киевской

губернии... К., 1864. С. 5-8.

Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1848. Т. 2. С. 825.

Уезды Киевский и Радомысльский. Статистические и исторические заметки о всех

населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их / Собрал JI. Похилевич. К.,

1887. С. 26.

Южнорусские летописи. Т. I. С. 119.

328

8. Остап Гоголъ - гетьман козацтва Правобережної України

згаданої Євангелії львівського друку зроблено запис, що поховано Остапа Гоголя

як «Гетмана войска его Корол[евской] м[илости] Запорож[ского]»

. Судячи з

іншого запису в Євангелії, купивши цю книгу з дружиною Іриною, синами Про

копом й Іллею та дочкою («цуркою») Настасією, «полковник подільський»

З квітня 1661 р. «придав... [її] на вічні часи» «до храму» (Межигірського монасти

ря. -М. К.)\

Так закінчився життєвий шлях людини складної і важкої долі. Хай Гоголь

вимушено, під тиском політичних обставин пішов на службу Речі Посполитій,

хай він пізніше сумнівався й вагався, але весь час свого гетьманування він

тримався присяги, яку дав Янові III. Посідаючи уряд спочатку полковника, а

потім гетьмана, Остап Гоголь не довіряв московським владникам і зорієнтованій

на них козацькій старшині, тому всі спроби переманити його в підданство до

царя закінчилися невдало. Гетьманські, як і полковницькі, роки Гоголь віддав

служінню своєму народові.

ДОДАТКИ

№1

1675 р., грудня 18. Меджибіж.

Лист-звернення наказного гетьмана Остапа Гоголя

до сеймика Руського воєводства з проханням допомогти йому,

його родині та підлеглим йому козакам коштами з прибутків від

Самбірської економії, згідно з даною йому королівською обіцянкою

Jaśnie oświeceni, wielmożni, wielmożni moi,

wielce mości panowie у dobrodzieie

Nie tayne, rozumiem, iest w[aszmoś]cium, wielce m[iłoś]ciwym panom, po respicientiey

moiey у przywruceniu się ad obsequium krula iego m[oś]ci у Rze[czy]p[ospoli]tey moie studi

um, iako zdrowie, dzieci у substancya moia w małey były mi cenie, wierne moie poddaństwo

krulowi panu, życzliwą usługę Rz[eczy]p[ospoli]tey więcey, niż przez rok, w ustawicznym

czynieniu woiennym wyświadczaiąc, nie bez szkody zawsze w nieprzyiacieliu Krzyża

Świętego, w oczach у pod komendą iego m[oś]ci pana Rzewuskiego, pisarza ziem[skiego]

lwowskiego, mego wielce m[iłoś]ci[w]ego pana. Stracona z gruntu substancya, siedliska opus-

czone у krew wytoczona z mołoicuw, kturzy na zasczyt у usługę Rz[eczy]p[ospoli]tey oni

pospołu ze mną nie żałowali larga flendi materia. Y ieżeli pokorna ta moia supplika mieysca

nie naydzie u w[aszmoś]ciuw moich, wielce m[oś]ci panów! Otrzymałem z łaski krula, pana

mego m[i]ł[o]ściwego, w nagrodę strat moich na żonę у dzieci w ekonomiey Samborskiey

Записки Одесского общества... Т. 2. С. 825.

'* Цей примірник Євангелії зберігається в Краснодарській краєвій науковій бібліотеці.

329

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.