Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття
Подождите немного. Документ загружается.
Микола Крикун
Там само сказано, що султан відрядив каймакана під Умань з двадцятитисячним
військом
167
. За словами Петра Татарінова, під керівництвом каймакана біля Умані
було десятитисячне військо
168
. Відомості в джерелах про кількість обложених
в Умані надзвичайно розмаїті: 7 тис. козаків і некозаків
169
, ЗО тис. козаків «з
холопством» (некозаками)
170
,40 тис. козаків Уманського і Торговицького полків
та жителів «пятнадцати городов»
171
, 40 тис. «захисників»
172
, 60 тис. козаків і
некозаків, зокрема «з різних міст і сіл»
173
. Про число уманців дають уявлення і
різні відомості, хоч майже всі невірогідні, стосовно загиблих при здобутті міста:
2 тис.
174
, 30 тис. козаків
175
, 60 тис.
176
, Ю0 тис.
177
, понад 100 тис.
178
, 130 тис.
179
,
кількасот тисяч (серед яких 700 попів)
180
.
Далі подаємо інформацію з джерел про облогу Умані затим самим принципом,
що й при переказі фактів про облогу Ладижина: спершу наводимо свідчення
сучасників (жоден із них, крім Пєтра Татарінова
181
, не був очевидцем облоги
Умані), серед яких також ієромонах, ігумен Михайлівського Золотоверхого
монастиря у Києві Феодосій Софонович, далі - матеріял турецької хроніки та
167
Woliński J. Przyczynki... S. 84.
168
РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 531 об. «Theatrum Europaeum» подає, що султан відправив
до Умані стотисячне (sic!) військо (Т. XI. S. 563).
169
РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 529об.
170
Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна ПІ від 29 серпня з
Ладижина).
171
Акты ЮЗР. Т. XI. С. 666 (лист ніжинського протопопа Симеона Адамовича до Артамона
Матвеева від 9 (19) жовтня з-під Канева). Уманським полковником у той час був Стефан
Яворський (Там само. С. 538 (лист Стефана Яворського Іванові Самойловичу від 15 (25)
липня з Умані)); Величко С. Летопись... Т. II. С. 353.
•72 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 303 (звістка зі Львова від 28 вересня).
173 Woliński J. Przyczynki... S. 85 (дописка в листі Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з
Ладижина).
174 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 530.
175 Woliński J. Przyczynki... S. 88 (звістка з Сокаля від 9 листопада).
!7б Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 304 (звістка з Жовкви від 30 вересня).
1
77
Pamiętnik Mikołaja Jemiołowskiego, towarzysza lekkiej chorągwi, ziemianina województwa
bełskiego, obejmujący dzieje Polski od roku 1648 do 1679 spółcześnie porządkiem lat opowied
ziane. Lwów, 18^0. S. 239.
178
Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 564.
179
Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 61.
180
Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підготовка тексту до друку, передмова,
коментарі Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка. К, 1992. С. 259.
181
РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 533.
380
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
«Theatrum Europaeum» та козацьких літописів. У цих джерелах датування за
днями місяця майже не трапляється.
Зізнання Петра Татарінова. «А под Лодыжин пришли из Умани полковники
и сотники и все лутчие люди и подданство свое объявили. И салтан велел их
принять и у себя задержать. А каймакана пашу встретили под Уманью с хлебом
и солью духовные люди, белые и черные, подданые лутчие началные люди. И
каймакан паша велел их принять и задержать у себя, и приказывал в город, чтоб
и досталные люди вышли к нему. И уманцы де в городе задержались, а было
их тысяч семь. И побилися из города тни (sic!) з два нарочито. А после того
без началных людей учало у них быть замешкание и ис пушек было стрелять
некому. И пороху без началных людей сыскать неведомо где. И учали по ночам
многие люди из города бежать в леса. И как каймакан паша о том доведался,
и он нарочно велел ратным людям с той стороны отступать, чтоб беглецов не
имали и бежать из города волю дали. И на то де смотря, уманские жители все из
города по ночам выбежали. А каймакан говорил: хотя б де они и все выбежали,
и он возмет город без кровопролития и в том получит славу себе. И после того
велел к городу приступ учинить и подкоп подвесть под стену. И как де подкоп
изгородили и приступ учинили, и подкопом вырвало валу и острогу великое
звено, и тем проломом вошли турки в город. А казаки в то время не бились. И
посекли турки жен и малых детей з 2000 человек, а досталных всех в полон взяли.
И один черкашенин ушол от них в малой городок, а в городке в то время никово
не было. И стал он с косою посреди городка. А турков выбралося в городок с
5000 человек и учали на него наступать со всех сторон. А он от них боронился на
все стороны. И сказали о том каймакану паше, и каймакан де в город приехал и
взошол на вал и учал на ратных людей кричать, что такое их множество одного
человека не могут смерти предать, а естьли бы таких людей было с 50 человек,
и они б де их всех из города выбили. И по тем его словам учали на него метатца
со всех сторон с саблями. И тот козак в малом времени, не допустя до себя, ссек
турков четырех человек. И каймакан де паша велел от него прочь отступить и
дать ему дорогу. И как турские одну сторону очистили, и он побежал к городовой
стене, и в то время застрелили ево из мушкетов и засекли в части. И после этого
каймакан, видя ево такое дородство, велел записать в книгу у себя. А взяли де
в Умани турки 8 пушек, а дворы и по городу острог выжгли»
182
. А в записці
Татарінова сказано: «как пошол каймакан под Умань, в тот же день встретили
ево под Лодыжиным казаки уманские з знамены и с полковником, а мещаня, что
в Умане остались, бились до смерти за свою веру. И взяв Умань подкопами и тех,
которые на дороге поклонились, оковав, на каторги послали»
183
.
1И
Там само. Л. 529-531.
183
Там само. Л. 541об.-542.
381
Микола Крикун
Лист Яна Карвовського до Яна ПІ від 29 серпня з Ладижина. При облозі
Умані турки зазнають великих утрат. Каймакан не може впоратися з захисниками
міста і через свого посланця (до султана або візира - М. К.) просить переказати,
що йому робити. У дописці ж до цього листа, зробленій після 29 серпня, читаємо:
У мань турки взяли, але цього не сталося б, якби старшина -1000 осіб - не вийшла
з міста, а турки не застосували б міни. Із уманців турки жінок («niewiast») і дітей
поневолили, а козаків і «холопство» винищили
184
.
Повідомлення зі Львова від 28 вересня. Турки здобули Умань, викопавши
апроші й використавши велику кількість мін. Щоб урятуватися, жителі міста
вислали до турків старшину з покірним проханням виявити до них милосердя.
Відправивши старшину назад з оманливою надією («cum fraudulenta spe»),
обложники запалили міни і штурмом захопили місто. Живими взяли вони мало,
бо людей «до пня стинали», а місто зруйнували, не залишивши жодного дому
183
.
Зізнання Анастаса Дмитрієва. Турецький паша, «пришед к Умани,
полковника и началных людей обманул обещанием, что им никаких убытков и
разоренья не учинит, если им сдадутца без бою. И по тому де их обещанию они,
полковник с началными людми, Умань сдали, а как сдали, и их всех побрали в
полон»
186
.
«Л'Ьтописец албо кройника о земл'Ъ полской...» Феодосія Софоновича.
«Салтан баша турецкий (sic!), с войсками притягнувши», Умань «штучне взяли,
бо перве казал турчин старшині якобыи на мир к co6t вийти; але кгди вишли
старшина уманская, турчин других послов в м"Ьсто послал, абыи и наказнїе
старшїе уманскїе на згоду выйшли. Оны, турецкой зради не знаючи, всЬ пошли с
поклоном до турчина. ТощЬ турчин не пустил нікого мєщан вже в м^сто, а еще
з одного боку казал войску одступити, где прєз два дн^ и ночи люд в л'Ьс угЬкал.
А остаток стал добуват, а так остаток впен вирубал, любо и свого войска до
сорока тисяч утратил, але хрєстиян на килкосот тысяч погубил, где єдних попов
до семисот было»
187
.
Турецька хроніка. Військо на чолі з каймаканом прибуло під Умань у складі
16 яничарських загонів (од), загонів з Анатолії, Румелії, Дамаска та Боснії під
командуванням бейлербеїв. Каймакан мав 20 гармат і 6 мортир та багато різної
зброї. Він відправив султанові повідомлення про те, що йому вдалося захопити
184
Woliński J. Przyczynki... S. 84.
185
Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 303, 304 (повідомлення ґрунтоване на розповіді
тлумача польського посла Яна Карвовського після того, як Карвовський повернувся з поїздки
до великого візира).
186
Акты ЮЗР. Т. XII. С. 11.
187
Софонович Ф. Хроніка... С. 259.
382
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
Умань після нетривалого опору з боку козаків. Ця радісна звістка «невимовно
втішила султана і нове полум’я відваги запалила в серцях воїнів». Каймакан,
повернувшись із-під Умані, «був обдарований соболевим хутром, а підлеглі йому
командири отримали пишні халати»
188
.
Theatrum Europaeum. Підступивши до Умані, турки невдовзі захопили її
нижнє місто, а верхнє місто, де був замок, залишалося за козаками. Козаки своїми
вилазками завдавали обложникам чимало шкоди, особливо після того, як їм на
допомогу прибув дванадцятитисячний загін. Нарешті, туркам вдалося захопити
місто штурмом. Населення вони знищили, щоб ніхто більше не побачив, де це
місто й стояло
189
.
Літопис Самовидця. «.. .уманц^, видячи немалую налогу и хотячи получити
милосердія, послухавши Дорошенка и его посланцов, - полковник з старшиною
и чолнійшими козаками поехал кланятися турчинові, и там yctx тих козаков
в неволю узято. И зосталася Умань без старшини и боронилися час немалій, а
именно цЬлій тиждень потужне. А турки шанц'Ь от Трекового лЪса под замок
болшіе, як возможно, против цілого замку з поля из валом равніе возвели и бой-
ницЬ против бойниць висипали, так що з гармат турецких в гармати уманскіе
стриляно. И так уманцов подкопами взято, бо значную часть замку з л'Ьвой сто
рони, с приезду, м"Ьни вирвали аж до самого фундаменту. И хочай тую д"Ьру
возами, гноіом и землею понасипавши, заставили были и велми боронили
ся, - еднак против турецкой сили нічого не вскурали, толко ж так ся против них
ставали, же не тилко на парканах, але юже по улицях з дворов билися так, же
кров текла роками, аж усЬ полегли, а инних по ліохах, соломи понавол'Ькавши,
турки подушили, а инних, не щадя малого и великого, у Раковской брами, где
були остатнє в M^crfe сперлися, yctx вистинали и, конми по трупах ездячи, кого
и мало живого сискали, без всякой лютости мертвили... И так Умань, преславній
город украинскій пограничній, с церквами божіими и с християнским народом,
дощенту спалили и спустошили ... епод Уманя со всім войском (турки. - М. К.)
отступили»
190
.
Літопис Григорія Грабянки. Підійшовши до Умані, «турчин ... послал в
град дванадесят пашей, возивающе граждан к примиренію, но уманц'Ь, видаючи,
что своим примиреніем учинил Ладижину, уповающе же на безчесленій
з околичних градов и сел у себе люд..., побили оних пашей и чрез н-Ьсколко
недЬль знатній отпор туркам давали, но потом подкопами взяти, обаче тако
супротивляхуся им и защищаху себе, яко не токмо на сгЪнах градских, но и по
т
Collectanea... Т. II. S. 117, 119.
1,9
Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 564.
1,0
Літопис Самовидця. С. 119.
383
Микола Крикун
улицах з турками ручним боєм бишася. Тамо бяше со ужасом Дорошенку и при
нем будучим войскам христіянским відеши кровь, улицами текущую, ибо всі
уманці христіяне мужественно от меча умроша; таможде в Умани турки от
побитих христіян главы отрізовали и у турского паши за всякую по червонцу
брали, - з которих глав кожи снетши и соломою онія наполнивши и осушивши,
под Ладижин к цесару отвезоша»
191
.
Літопис Самійла Величка. «Турчин ... немалій ущербок войска своего, под
Ладижином станулій, уважаючи, послал до уманцов килкакротне, абы без бою
ему поклонилися и достойній отдали трибут; чого гди неразсмотрителніе уманці
учинити не хотіли, теды зараз приказал Турчин войскам своим силно на Умань
... наступовати и штурмовати. В яким промислі гди много войска утратил и в
отчаяніе о добутю приховал, теды знову посилал до уманцов, предлагаючи им,
абы, от кровопролитія далшого угамовавшися, поклонилися ему, обіцуючи им
за тую поволность желаемій явити респект; до чого уманці аж тогда склонилися,
когда увідели уже свою против сил турецких немощь и крайнее згинене; и гди
одозвалися з тим, же, на милость и слово солтанское надіючися, готови ему
на слушной капитуляціи и уговорі поклонитися, теди потребовал Турчин, абы
для капитуляціи и виконаня присяги війшла к нему в обоз з Умани старшина
уманская». Коли уманський полковник Стефан Яворський зі своею старшиною
вийшов і поклонився султанові, то султан затримав їх у своєму таборі «без жадной
присяги и капитуляціи» і «посилал в Умань повторе и потрете, аби еще пришли
к нему значнійшіе козаки и міщане для той же присяги». Коли ж «уманские
началники и значнійшое товариство и міщане вийшли з Умани в обоз турецкій,
теди турчин, оних в караул кріпкій приняти казавши а благополучное себі время
...до взяття Умани увидівши, приказал кріпко всім войскам своим на оную
штурмовати». Залишившись без своїх «началников и приводцов, яко овци без
пастыря», уманці все ж таки чинили туркам запеклий опір, побивши їх на валах до
десяти тисяч. Однак вони змушені були відступити з валів і «кр епостей градских
и пошли в розсипку», зокрема, зібралися на міському майдані. «Вломившися» в
Умань, турки не помилували «обоей плоти и всякого возраста народа», тільки на
ринку мечами посікли «самого виборнійшого и воєнного люду сім тисяч ... и
своего войска там же до тринадцати тисяч стратили, а прочих многое множество
по стогнах и улицах ... крвавое ... отправили жниво; малое зась число вся
кой плоти и возраста з уманских людей живцем взявши, предал наконец (сул
тан. - М. К.) Умань огненному снісенію и всегдашнему запустенію. Того ж
времени жолнірство турецкое избіенних уманских молодцов отрубуючи голови,
пред намет вейзірскій приносили и по червоному золотому от голови от вейзіра
191
Грабянка Г. ДЬйствія... С. 219.
384
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
ж приносили и тую ж плату, що и первій, от него взимали». Петро Дорошенко
приїхав із Чигирина до турецького табору під Уманню «другого чи третего дне»
по її «збуреню»
192
.
Повторюючи й доповнюючи одне одного, цитовані джерела подають загалом
правдиву або більш-менш вірогідну картину облоги Умані. Твердження Петра
Татарінова, ніби перед облогою уманська козацька старшина і «лутчие люди»
прийшли під Ладижин до султана і заявили про своє (й усіх уманців?) йому
підданство, неправдоподібне. Присутність Дорошенка під Уманню під час її
облоги прямо засвідчує лише Григорій Грабянка. Самовидець згадує про нього
надто невиразно, його слова можна витлумачити так, що гетьмана там радше не
було. За літописом Самійла Величка, Дорошенко з’явився під Уманню після її
падіння і тут його начебто прийняв султан. У листі Яна Карвовського до Яна III від
29 серпня з Ладижина читаємо, що хан, зустрівшись із Дорошенком (нагадаємо,
це сталося 22 серпня в 10 верстах від Чигирина), звернувся до султана з питанням,
чи повинен він переслідувати московське військо (яке, знову нагадаємо, разом із
військом Івана Самойловича зняло облогу Чигирина й відступило до Дніпра). На
це султан нібито відповів, щоб хан із Дорошенком прибули під Умань
193
. Якщо це
правда - а сумніватися у правдивості слів Карвовського немає підстав - і наказ
султана був виконаний, то приїзд хана і Дорошенка до Умані залежав від того,
коли до них дійшов наказ і як швидко вони на нього зреагували. Спираючись на
літопис Самійла Величка, думаємо, що вони з’явилися під Уманню вже після її
падіння
194
.
Історіографія облоги Умані обмежується працями Йозефа Гаммера, Сергея
Соловйова та Миколи Костомарова. Гаммер починає свою розповідь на основі
цитованої тут турецької хроніки, переказуючи, які військові загони турків брали
участь у поході на Умань і скільки в них було артилерії. Далі він пише, що для
каймакана, котрий раніше супроводжував султана на полюваннях, а в поході був
тільки при облозі Кам’янця (1672 р.), уманська кампанія була першою, якою він
керував. Не посилаючись на джерела, Гаммер стверджує, що Петро Дорошенко
1.2
Величко С. Летопись... Т. И. С. 352, 353.
1.3
Woliński J. Przyczynki... S. 84. Микола Петровський, ґрунтуючись на опублікованих
джерелах, слушно заперечував присутність Петра Дорошенка при облозі та здобутті турками
Умані (Петровський М. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть (Досліди над
літописом Самовидця). X., 1930. С. 321).
1.4
Не відповідає дійсності свідчення руському воєводі Станіславу Яну Яблоновському
польського улана, який повернувся з розвідки в турецький табір під Ладижином), ніби під час
прийому в султана Петро Дорошенко просив його, щоб турки не руйнували Умань (Wolińs
ki J. Materiały do dziejów wojny... S. 297). Петро Дорошенко і султан зустрілися вже після
того, як Умань була зруйнована.
25-6-1279
385
Микола Крикун
сприяв туркам при облозі Умані, і описує розправу обложників над уманцями
після падіння міста
195
. Сєрґєй Соловйов, так само не вказуючи джерела, пише:
турки, легко здобувши Умань, залишили в ній свою залогу і рушили на Київ, але
уманці, роздратовані насильствами, які чинила залога, вирізали її і замкнулися в
місті; візир і хан, дізнавшись про це, повернулися й зірвали Умань підкопами
196
.
Микола Костомаров, описуючи облогу Умані, повністю ґрунтується на
відомостях, запозичених із турецької хроніки, з літописів Самовидця та Самійла
Величка
197
.
За різними джерелами, при облозі Умані турки втратили 10 тис.
198
,23 тис.
199
,
30 тис.
200
,40 тис.
201
убитих, але жодну з цих цифр не можна вважати вірогідною.
Умань була вщент зруйнована, проте після відходу турків місто стало порівняно
швидко відбудовуватися. Пьотр Татарінов 29 травня (ст. ст.) 1675 р. свідчив, що
він чув, ніби в Умані є жителів «500 дворов» і збудовано острог
202
.
Повернення за Дунай
За словами Петра Татарінова, під Уманню хан звернувся до каймакана
«с великим прошением» разом іти на табір («обоз») війська князя Ґріґорія
Ромодановського (очевидно, також війська Івана Самойловича), при цьому
він «обнадеживал» каймакана, «что он там добудетца». «Он де, хан, - сказано
було в «прошении», - обступит обоз около и не выпустит никово по съестные
и по конские кормы, и московские де ратные люди оголодают и ему, каймакану
паше, добывать им в обозе будет способно». «И каймакан паша, - свідчив
далі Татарінов, - советовав с товарыщи своими, с пашами, говорил хану, что
ему с такими малыми людми на московской обоз итти невозможно. И как де
московские ратные люди доведаютца, что в обозе при нем малые люди..., и
учинят на них выласку и одержат победу ... и салтан и везирь, уведав о победе
(московських ратних людей. - М. К.), потому ж на своих местах не устоят и к
,9S
Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 302.
1,6
Соловьев С. Сочинения. Кн. VI. Т. 11-12. С. 461.
197
Костомаров Н. И. Руина... С. 254. Див. також: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко.
Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985.
С. 522, 523.
198
Woliński J. Przyczynki... S. 85 (дописка в листі Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з
Ладижина).
199
Величко С. Летопись... Т. II. С. 354.
200
Pamiętnik Mikołaja Jemiołowskiego... S. 239.
201
Софонович Ф. Хроніка... С. 259.
202
РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 531.
386
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
Дунаю побегут. И после того писал о том каймакан к салтану и к везирю и мысль
свою им объявил. И у султана де и у везиря была о том дума, и с той думы совет
ево, каймаканов, похвалили и итить ему на боярской (князя Ромодановсько
го. - М. К.) и на гетманской (Самойловича. - М. К.) обозы не велели»
203
. Справа
в тому, що після здобуття Умані султан із невідомих причин відмовився від
запланованого раніше походу на Київ. Судячи з усього, в ставці султана дійшли
висновку, що досить і досягнутого - московське і Самойловичеве війська з
Правобережжя повністю витіснені, владу Петра Дорошенка і протекторат Порти
на цих землях відновлено. Мабуть, наступ на Київ вважали недоцільним ще й
тому, що турецькі владники так і не з’ясували його політичну мету, крім того,
київська кампанія могла затягнутися, а турецьке військо зазвичай завершувало
свої походи найпізніше в жовтні
204
.
Як видно з дописки в листі Яна Карвовського до Яна ІП від 29 серпня з
Ладижина, у ставці султана (нагадаємо, що тоді вона розташовувалася порівняно
недалеко від Ладижина наліво від Богу) незабаром мала відбутися рада за участи,
крім інших високопосадовців, каймакана, хана та Петра Дорошенка, на прибуття
яких з-під Умані чекали. На цій раді передбачалося обговорити питання, що ж
робити далі («quo me vertere»). А поки що, сказано в дописці, відомо, що султан
на прохання Галіля-паші
1
* має намір іти до Кам’янця, натомість великий візир і
муфтій
2
* наполягають на поверненні війська за Дунай і пропонують відрядити до
Кам’янця 15 тис. на чолі з Ефраімом-пашею та стільки само татар. Остаточне
рішення на раді, - зазначає Ян Карвовський, - залежить від думки хана
205
.
Відомостей про раду у відомих джерелах немає, але вона, безперечно, відбулася.
На ній ухвалили всім турецьким військом іти додому
206
. Повернення турецької
203
Там само. Л. 531об.-532.
204
Іналджик Г. Османська імперія. Класична доба 1300-1600 / Пер. з англ. О. Галенко. К.,
1998. С. 125; Kołodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672-1699.
Warszawa, 1994. S. 47.
'* Галіль-паша - бейлербей (губернатор) Кам’янецького ейялету - провінції, створеної
в Подільському воєводстві, територія якого, нагадуємо, за умовами Бучацького миру
1672 р. відійшла до Османської імперії. Мета прохання Гапіля-паші - з допомогою султанського
війська відновити позиції імперії в ейялеті, розхитані поляками внаслідок їхньої перемоги під
Хотином 1673 р.
2
‘ Ідеться про великого муфтія Алі-ефенді - на ті часи вищий авторитет Туреччини у справах
шаріяту.
205
Woliński J. Przyczynki... S. 85.
206
Можливо, відгомін цієї ухвали бачимо в мемуарах сучасника турецького походу
1674 р„ польського шляхтича-військовика Міколая Ємйоловського, де він пише, що хан
радив султанові з московським військом, яке втекло за Дніпро, не воювати, а йти в Молдавію
25
387
Микола Крикун
армії почалося її переправою з лівого на правий берег Богу
207
. Коли це сталося,
джерела подають дуже скупо й неоднозначно. Спираючись на турецьку хроніку,
Йозеф Гаммер пише, що турки переправилися через Бог 18 вересня
208
. Ян
Карвовський повідомляв, що султан вирушив з-під Ладижина 21 вересня
209
. З
огляду на ці свідчення, твердження Сергея Соловйова, ніби вже в перших числах
вересня (ст. ст.) турки були «по дорозі у свою землю»
210
, помилкове.
У дописці Петра Татарінова читаємо, що 8 (18) вересня, перед виступом
з-під Ладижина, султан і великий візир прийняли у своїй ставці Петра Дорошенка
(і хана). Ось що пише про цю зустріч Татарінов: «и учел Дорошенко говорить:
ныне де ваше войско назад возвращаетца, а я зде как буду жить в земли, которую
вы разорили... И учел плакотца перед ними, чтоб войска сколко ни есть турского
при нем оставили. И везир сказал, что вы де с ханом мне сказали, будто Москва
побежала, а ныне как скоро им переправливатца
1
*. И учинили ... совет турки и,
призвав Дорошенка, сказал везирь: мы де думали, чтоб хан с тобою остался и в
твоей земле зимовал, а турского войска для будущей скоро зимы с вами послать
не можно, а мы де ныне идем к Каменцу
2
*. И послали ево (Дорошенка. - М. К.)
к салтану руки целовать, чтоб, быв у руки, шол с ханом за Днепр. И спрашивал
ево салтан: будешь ли битца с Москвою? И он сказал: я де за твое салтанское
имя умирать буду, а с ними, будто с неверными неприятели, битца буду. И тогда
салтан дал ему кафтан и лошадь турскую со всем доспехом оружейным да
булаву серебряную, чтоб шол с ханом за Днепр во славу как знает»
211
. Згідно
з турецьким хроністом, Петра Дорошенка і хана прийняли не султан і великий
(«do Wołoch») (Pamiętnik Mikołaja Jemiołowskiego... S. 239), щоб через її територію перейти
за Дунай.
207
Collectanea... Т. II. S. 120. Турецький хроніст помилково вказує, що турки переправлялися
з правого на лівий берег Богу. У дописці в листі Яна Карвовського до Яна III сказано, що
султан наказав волоському («multanskiemu») господареві спорудити через Бог два нових
мости, а один міст відремонтувати (Woliński J. Przyczynki... S. 85). Якщо це правда, то виникає
питання, чи встиг господар упоратися з завданням. Імовірно, Карвовський мав на увазі не
волоського, а молдавського господаря.
208
Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 302.
209
Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 305 (звістка з Жовкви від 30 вересня).
210
Соловьев С. М. Сочинения. Кн. VI. Т. 11-12. С. 461.
'* На нашу думку, закурсивлений вислів указує, що Петро Дорошенко і хан залякували
султана і великого візира тим, що московське і Самойловичеве війська незабаром можуть
повернутися на правий берег Дніпра.
2
* Якщо великий візир справді сказав, що турецьке військо йде до Кам’янця, то він явно
злукавив, бо воно рушило до Дунаю.
211
РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 542-543.
388
10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року
візир (цей нібито нездужав), а каймакан, котрий від імені султана подарував
гетьманові халат, прикрашеного коня, золоту булаву й оксамитовий ковпак із
соболиною обкладкою
212
. Те саме переказує і Йозеф Гаммер, засновуючись,
мабуть, на тій-таки хроніці
213
. Він, щоправда, не вказує, з чого зроблено булаву, а
серед султанових подарунків згадує також «сукном покриту соболину шубу»
214
.
Після авдієнції у султана Петро Дорошенко і хан підступили до Дніпра в
районі містечка Ржищів, де за їхнім наказом виготовили пороми, щоб ними пе
реправляти війська на лівий берег Дніпра. Однак невдовзі хан прочув, що підвладні
московському цареві калмики й донські козаки набігають на кримські улуси, і
повернув до Криму, залишивши Дорошенкові частину своєї орди, гетьман же
повернувся до Чигирина. Намічена переправа військ через Дніпро не відбулася
215
.
Принагідно зазначимо, що до авдієнції Петра Дорошенка у султана великий
візир двічі приймав польського посла Яна Карвовського - 21 серпня
216
і перед
29 серпня
217
. Під час цих зустрічей, особливо під час другої, посол заявив, що
для налагодження добрих стосунків між Річчю Посполитою й Османською
імперією турки мають повернути полякам територію Подільського воєводства
і Правобережної України
218
. За словами Карвовського, великий візир переказав
султанові польську пропозицію, султан же був «дуже вражений» і авдієнції
Карвовському не дав
219
. А турецький хроніст так описує реакцію великого
2,2
Collectanea... Т. II. S. 119.
213
Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 303.
2.4
Самійло Величко помилково стверджує, що султан прийняв Дорошенка у своєму таборі
під Уманню. Неправдиве й інше його твердження, ніби після від’їзду гетьмана з табору султан
стояв там ще «з полтори недел'Ь», після чого рушив до Дунаю. Натомість вірогідним здається
такий фрагмент у розповіді Величка про прийом Дорошенка султаном: гетьмана, «до намету
солтанского едучого, старшина и иншіе уманскіи неволники увидавши, слезне просили за
собою до солтана причини о свободу, якую Дорошенко и обещал им. Бывши зась у солтана,
гди просил о свободу их, теди велено ему, Дорошенку, подати реєстр, о которих людей именно
просит; якій реестр написавши, Дорошенко, гди поднесл солтановЪ теди зараз всЪх тих людей,
которіи в реестр^ оном были спец'Ьфиковани, з-под караулу уволнено и Дорошенкови отдано;
а на инших всЪх з полковником Яворским того ж дня гЬсніе зложивши кайданы, под крупкій
караул отдано» (.Величко С. Летопись... Т. II. С. 355).
2.5
Костомаров Н. И. Руина... С. 258; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 668 (лист Івана Самойловича до
Артамона Матвеева від 10 (20) жовтня з Баришівки).
2.6
Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 302.
217
Woliński J. Przyczynki... S. 85 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Лади
жина).
218
Ibid. S. 86 (лист Яна III до польських комісарів у Кадзині від 30 вересня з Жовкви), 84 (лист
Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина); Collectanea... Т. II. S. 117.
2,9
Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Лади
жина).
389