Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

1674 р. під час відходу турецької армії з Правобережної України у ставці султана

під Ладижином йому була дарована інша булава

125

У січні 1676 р. Дорошенкові посланці, за його дорученням, привезли до

Москви султанські інсиґнії (санджаки), які йому належали, - бунчук і два власне

санджаки - знамена

126

(бунчук і одне знамено Дорошенко отримав 26 серпня

1669 р., а друге знамено або в серпні 1672 р., або у вересні 1674 р.). Санджаки

поклали біля Посольського приказу, щоб жителі столиці могли їх роздивитися, а

після того цар Алексей Міхайловіч мав змогу бачити їх у вікна столової палати сво

го царського палацу

127

. У вересні 1676р. налівому березі Дніпра навпроти Чигирина

Петро Дорошенко зрікся гетьманства перед князем Ґріґорієм Ромодановським та

Іваном Самойловичем, здав свої клейноди козацького виготовлення і присягнув на

вірність цареві. Трохи пізніше перед тими самими особами він склав дві султанські

булави і два привілеї, якими султан затвердив його на гетьманському уряді

128

Булави і привілеї привезли до Москви

129

. Тут їх разом із бунчуком та дво

ма знаменами поклали біля Посольського приказу для розглядин, а потім

принесли у столову палату і показали цареві. За наказом царя, інсигнії передали

на зберігання в приказ Оружейної палати, а привілеї - у Малоросійський

приказ

130

. До нас дійшов тільки опис султанських інсиґній

131

, подальша ж їхня

125

Collectanea... Т. II. S. 119; РГАДА, ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 1, кн. 166, л.

542-543 (зізнання колишнього російського військовика Петра Татарінова в Малоросійському

приказі від 29 травня (ст. ст.) 1675 р. після повернення його з турецького полону).

126

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 426 (лист Петра Дорошенка цареві від 5 (15) січня 1676 р. з Чигирина),

430 (свідчення посланців Петра Дорошенка у Москві від 12 (22) січня 1675 р. про те, що

вони привезли його клейноди; тут, зокрема, сказано, що схожі інсиґнії (санджаки) султан дає

кримським ханам), 450-151 (опис «перебування» тих самих інсиґній у Москві). Див. також:

Літопис Самовидця. С. 121.

127

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 450—451 (див. попереднє посилання).

128

Там само. С. 730 (зізнання стольника Івана Ржевського та гетьманського канцеляриста

Пантелея Радича в Малоросійському приказі у вересні після їхнього приїзду до Москви

як посланців князя Ґріґорія Ромодановського та Івана Самойловича. Те саме: Источники

малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные Осипом Бодянским.

М., 1858. Ч. 1: 1649-1687. С. 263), 733 (лист Івана Самойловича цареві від 19 (29) вересня з

табору на лівому березі Дніпра навпроти Чигирина), 750-751 (лист Івана Самойловича цареві

від 27 вересня (ст. ст.) з табору на лівому березі Дніпра навпроти містечка Воронівка).

129

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 743-744 (розповідь піддячого Петра Бурцева в Малоросійському при

казі від 12 (22) жовтня), 750-751 (див. попереднє посилання). Див. також: Літопис Самовидця.

С. 122.

130

Акты ЮЗР. Т. XII. С. 763,765-766 (розповідь про те, як цареві привезли султанські інсиґнії

та привілеї), 768 (повідомлення про те саме).

131

Там само. С. 768.

200

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

доля невідома. Невідомо також, чи відвезли до Москви Дорошенкові клейноди

козацького виготовлення, чи, може, вони осіли в скарбниці Самойловичевого

Війська Запорозького; постає питання, куди поділася одна з трьох булав, що їх

отримав Петро Дорошенко

132

ДОДАТОК

1671р., жовтня 27 (ст. ст.). В обозі під Лінцями.

Універсал гетьмана Михайла Ханенка про те,

що він і старшина Війська Запорозького присягли на вірність

польському королю і Речі Посполитій перед підляським каштеляном

і штелтінським старостою та королівським полковником

Станіславом Каролем Лужецьким, добжинським старостою

і королівським ротмістром Якубом Станіславом Рокітніцьким,

поморським стольником і королівським комісаром Анджеєм Жальським

у зв’язку з одержанням від останнього

королівських гетьманських клейнодів

Михашю Ханенко, Гєтмань, зь Войском Его Кор. Мти Запорозюш

(Ознаммую нн^шнил* л истомъ моим вс'Ьж вобє^ и кождому зособна, кому со тож видати

належит, ижъ ведлугъ тра/сьтату, въ (Острогу постановленого и сеймом ствержоного,

при содобраню клемнотовъ, Войску Его Кор. Млсти Запорозкому налєжитих, роту албо

формуле присгаги, которйю пнъ Анъдреи Жалъскии, Столникъ поморскии, коммиссар

Его Кор. Млсти, целому Вонску першем а потиж нам читавть въ раде енералном Войска

Его Кор. Млсти Запор., которйю потим за згодою того ж Войска Его Кор. Млсти Запор,

такъ га сам, гако и старшина, нижви написанага, перед велъможниле его млстю пнол*

Станиславов Каролел* Шжщюлм, каштєлганол* подлгаскірі, штелътинскиж старостою,

полъковъникол* Его Кор. Млсти, j его млстю гінолі ЇАкЙбол* Станиславом Рокитни^ким,

старостою добрииским, ротмистров Его Кор. Млсти, j его млстю гінолі Анъдреел*

Жалъским, столъникол* поморскиле, кожмиссарол* Его Кор. Млсти и Речи Посполитои,

виконалисмо правъдиве такъ, іако тут написано ест:

132

1900 року на сторінках «Киевской старины» була надрукована розповідь В. Краснова, який

ще хлопчиком 1888 р. бачив підкопану «зловмисниками» могилу Петра Дорошенка в селі

Яропольці, що за більш як 130 км від Москви. У народі ходили чутки, пише він, що гетьмана

поховали з усіма знаками його сану й гідности - коштовною булавою, шапкою з діямантами й

алмазами та дорогою зброєю, які й привабили грабіжників. У ході слідства могилу Дорошенка

розрили, В. Краснов бачив вибрані з неї останки (кістки) гетьмана. Про результати слідства

він нічого не знає (Краснов В. Могила гетмана Дорошенка (Из детских воспоминаний) //

Киевская старина. 1900. Июль: Документы, известия, заметки. С. 9). Малоймовірно, щоб

Петра Дорошенка поховали з булавою, якщо ж її таки поклали до могили, то це, очевидно,

була власне «козацька» булава.

201

132

1900 року на сторінках «Киевской старины» була надрукована розповідь В. Краснова, який

ще хлопчиком 1888 р. бачив підкопану «зловмисниками» могилу Петра Дорошенка в селі

Яропольці, що за більш як 130 км від Москви. У народі ходили чутки, пише він, що гетьмана

поховали з усіма знаками його сану й гідности - коштовною булавою, шапкою з діямантами й

алмазами та дорогою зброєю, які й привабили грабіжників. У ході слідства могилу Дорошенка

розрили, В. Краснов бачив вибрані з неї останки (кістки) гетьмана. Про результати слідства

він нічого не знає {Краснов В. Могила гетмана Дорошенка (Из детских воспоминаний) //

Киевская старина. 1900. Июль: Документы, известия, заметки. С. 9). Малоймовірно, щоб

Петра Дорошенка поховали з булавою, якщо ж її таки поклали до могили, то це, очевидно,

була власне «козацька» булава.

Микола Крикун

Ja, N. N., przysięgam Panu Bogu wszechmogącemu, w Trójcy Świętey iedynemu, iż na tym

urzędzie Hetmaństwa Woysk JE

Kr. Mści, mnie conferowanym, Naiaśnieyszemu Michałowi,

z Bożey łaski Królowi Polskiemu, Wielkiemu Xięciu Litewskiemu, Ruskiemu, Pruskiemu,

Mazowieckiemu, Żmudskiemu, Inflantskiemu, Kiiowskiemu, Wołyńskiemu, Smoleńskiemu,

Siewierskiemu у Czemihowskiemu, у następcom iego у wszystkiey Rzpltey, Korony Pol-

skiey у Wielkiemu Xięztwu Litewskiemu wiernym, życzliwym у posłusznym będę, wszela

kich protectiey postronnych Panów zarzekam się у żadney niemam obierać inney, oprócz

Króla JE

Mości у Rzpltey Polskiey, porozumienia żadnego z postronnymi na szkodę Króla

Je° Mości у Rzpltey mieć, przymować ani odprawiać ani posyłać nie będę, przeciwko wszel

kim nieprzyiaciołom Je

Kr. Mści у następców Królów Polskich, tudziesz za Koronę Polską

у Wielkie X. Litewskie ochotnie у odważnie ze wrzytkim Woyskiem Zaporoskiem zdrowie

moie nieść mam, o wielkich niebespieczeństwach nadchodzących, o których mi się dosta

nie wiedzieć wcześnie, JE

Kr. Mści albo Ich MMw Panów Hetmanów Koronnych ostrzegać

у oznaymiać mam у powinien będę, zgoła co wiara, cnota у powinność po mnie wyciągać

będzie, ku JE° Kr. Mści у następców Króla JE° Mści у Rzpltey z każdey // occasiey oświadczać

będę. Tak mi Panie Boże dopomóż у męka Chrystusowa.

Длю л'Ьпъшом в^ри при написанъю именъ нших печа/н Вомска Его Кор. Млсти

Запорозкого притискаетсш

Михашіо Ханенъко, гетманъ Войска Его Кор. Млсти Запорозкого

Федор Б8рліам, соб8зним воисковии енералъним

Григории К8длаи, cfóra енералъним

Маноилъ Федоровичъ, ctóra енералъним

Івань Шило, Аса8лъ енералънии

Івань Марковичъ, писар енералъним

Савъка, бйнъчучънии гетъманъскии

Полъковъникм

1ва«ъ СЬрко, полковни/сь запорозким

Григории Перебинос, полък. запор.

ІАнушь Донец, пол. запор.

Ігьнат С8шкувъскии, пол. запор.

Петро Безпалим, пол. запор.

Павелъ Лисица, пол. браславъским

Тимош Мошинъскии, c8dia пол. брасл.

ДЪгалосга въ собозЪ енералъном под ЛЪнъцами дніа KZ со к. року РХОА вейлугъ

старого каленъдарй.

Печатка За росказанш* Его Млсти Пана Гетмана Вомскъ Его КМ.

Запорозких видаетсш

IwaHb Марковичъ, Писар Воискъ Его КМ.

Запорозких енерапный, р8кою

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3912, s. 73-74. Оригінал.

Те саме: Ibid. S. 77-78. Оригінал.

202

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

Регеста:

Jurament Michała Chanenki, hetmana z Woyska Zaporoskiege, Królowi Jm. dnia 27 octo-

bra A. 1671, oddany przy cummissarzach a do Warszawey przez posłów kozackich in decem

bre przywieziony. Inducowan do Metriky Koronney cancellariey mnieyszey.

Stefan Hankiewicz, JE° Król. Mci sekretarz

Примітка:

Документ, зокрема й перелік старшини, писаний однією рукою.

Інструкція послам Війська Запорозького

на Варшавський сейм 1666 року

і відповідь на неї короля Яна Казимира

Петро Дорошенко, котрий у серпні 1665 р. став козацьким гетьманом, не

міг не усвідомлювати, як важливо налагодити стосунки Війська Запорозького

з владними колами Речі Посполитої. Відносини їхні особливо погіршилися під

час політичної завірюхи, яка охопила Правобережну Україну навесні, влітку та

й навіть у першій половині осені 1665 р. Про наміри Дорошенка свідчить його

листування з королем Яном Казимиром та інші документи. Найраніші відомі з

них - листи, відправлені королю через козацьких посланців (послів) 20 листопада

(ст. ст.) з Умані (два) та за шість днів із Чигирина; а також «Інформація» послам,

які повезли останній із цих листів, з поясненнями викладених у ньому прохань

Війська Запорозького. Наприкінці грудня (ст. ст.) 1665 р. гетьман отримав від

короля листи-відповіді, які, на жаль, не збереглися. Одразу по тому він надіслав

із Чигирина лист до короля й одночасно вручив своїм посланцям у Варшаву

«Інструкцію» з переліком козацьких прохань, яку ті мали довести до відома

Яна Казимира. 18 (28) січня 1666 р. з Чигирина до короля виїхав надвірний рот

містр Ярема Петрановський, котрий, зокрема, мав ознайомити його з новою

Дорошенковою «Інформацією». Проект відповіді короля на «Інструкцію» при

падає на 5 лютого, сама ж відповідь, правдоподібно, була вручена послам, які

привезли «Інструкцію» до Варшави

В «Інформації», датованій 18 (28) січня, зазначено, що Військо Запорозьке

звернеться з проханням до сейму і короля

, а в проекті відповіді короля на «Ін

струкцію» сказано: нехай Військо пришле своїх послів на сейм, і він вислухає їхні

прохання

. Ішлося про звичайний шеститижневий сейм Речі Посполитої, який,

згідно з королівським універсалом від 30 грудня 1665 р., мав відкритися у Варшаві

17 березня 1665 р.

. Щоб скласти список козацьких прохань на сейм та вирішити

Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности /

Редактор В. Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 59-64.

Там само. С. 64.

Там само. С. 62.

Chronologia sejmów polskich 1493-1793 / Zestawił i wstępem poprzedził Władysław Konop

czyński // Archiwum Komisji Historycznej. Kraków, 1948. Т. IV (Ogólnego zbioru XVI). Ks 3.

S. 154.

205

Микола Крикун

деякі інші питання, під містечком Лисянка у Київському повіті Київського

воєводства була скликана генеральна рада Війська Запорозького. Про те, що

рада буде скликана, писав комендант білоцерківської польської залоги генерал-

майор Ян Стахорський (Стахурський) у листі від 28 лютого 1666 р. до великого

коронного канцлера Міколая Яна Пражмовського; тут сказано також, що Петро

Дорошенко вишле з ради своїх послів на сейм

. Прохання, які схвалила рада,

були викладені письмово в інструкції послам. Мета нашої розвідки - розповісти

про цю інструкцію та про відповідь короля на неї, тому, гадаємо, доцільно буде

зупинитися і на самій раді, адже досі це зробив лише Дмитро Дорошенко і то в

дуже загальних рисах

Рада відбулася 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. Про це є такі документальні свідчення:

1) розповідь про неї від 12 (22) березня в Малоросійському приказі у Москві

Тимоша Буренка - уманського козака, якого полонили козаки лівобережного

гетьмана Івана Брюховецького і відправили в приказ для «роспросу»

;

2) зізнання безіменного козака-дорошенківця («изменника»), якого захопили

в полон 22 лютого (ст. ст.) на правому березі Дніпра лівобережні козаки з Пе

реяслава

. У Києві 25 лютого (ст. ст.) «житель» Печерського монастиря Григо

рій Герасимов розповів, що він довідався у Білій Церкві, куди поїхав за три дні

перед тим, ніби «в местечке Лысенках ... у ... Дорошенка рада» була

; він міг

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 69.

Там само. С. 69-70.

Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII-XVIII ст. ст. Ч. II: Рада

старшини // Праці Комісії для виучування історії західньоруського та вкраїнського права. К.,

1930. Вип. 8. С. 291. Уперше на цю розповідь звернув увагу Сєрґєй Соловйов (Соловьев С. M.

История России с древнейших времен: В 15 кн. Москва, 1961. Кн. VI. Т. 11. С. 178).

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные

Археографическою коммиссиею. СПб., 1869. Т. VI: 1665-1668. С. 88 (із доповідної виписки

від 20 (30) березня 1666 р. про статті, надіслані для розгляду в Малоросійському приказі; тут,

до речі, прямо про раду не сказано, а згадано тільки, що 20 лютого «под Лысянкою Дорошенко

с старшиною учинили...»).

Там само. С. 82. Схоже, що на основі саме цього зізнання Микола Костомаров помилково

датував раду 22 лютого (ст. ст.) (Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого,

Многогрешного и Самойловича. Историческая монография 1663-1687 гг. Н Его же. Собр.

соч. Исторические монографии и исследования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 67). Завважмо,

що у схваленій радою інструкції (принагідно зазначимо - недатованій) є натяк на те, що

вона відбувалася якраз у другій половині лютого (за ст. ст.): «час уже воєнний, або весна

наступає» (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 627). Серед

козацьких літописців про цю раду згадує тільки Григорій Грабянка, але він не датує її навіть

приблизно, тільки пише, що відбулася вона 1666 р. (Грабянка Г. Действия през'Ьлной и от

начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с

Поляки... з розних лЪтописцов и из діаріуша, на той войнЪ писанного, в град^ Гадячу... 1710

206

5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року

мати на увазі саме 20 лютого. За словами Тимоша Буренка, рада проходила «под

Лысенкою на поле с полверсты»

Склад учасників Лисянської ради описаний у двох відомих документах. Згідно

з заголовком ухваленої інструкції послам на сейм, на раді були присутні: загаль

новійськова старшина (генеральні обозний, судді, писар, осавули), полковники,

сотенна старшина (сотники, отамани), рядові козаки («товариство») і некозаки

(«чернь») (див. додаток 1 до цієї розвідки). Проте далі в інструкції сказано,

що в раді брала участь «уся» старшина Війська Запорозького. Це суперечить

заголовкові, в якому не згадано гетьмана, генерального хорунжого, полкову

старшину, крім полковників, і частково сотенну старшину

. Наприкінці ж

інструкції подані імена і прізвища тих, хто її засвідчив, - гетьмана, генеральних

обозного, двох суддів, писаря, двох осавулів, десяти городових полковників

(чигиринського, черкаського, корсунського, білоцерківського, паволоцького,

уманського, торговицького, кальницького, брацлавського, подільського), трьох

серденятських полковників, трьох запорозьких січових полковників та сотника

Кременчуцького полку (вказано тільки його ім’я) (див. додаток 1). Гетьман

підписався власноручно, а імена й прізвища решти учасників писані тією самою

рукою, що й інструкція.

Прикметно, що на раді були представлені три запорозьких січових полки

і - хай зовсім неістотно - лівобережне козацтво (маємо на увазі сотника Кре

менчуцького полку). Із підвладних Дорошенкові одинадцяти правобережних

полковників на раді з невідомих причин не був лише канівський полковник. Сер-

денятські полки - це піхотні загони при гетьмані (про них див. примітку 18 до

інструкції). За словами Тимоша Буренка, на раді були полковники чигиринський,

білоцерківський, корсунський, брацлавський, подністрянський, сотники, інша

старшина (зокрема й серденятська - «серденева») «и иные знатные козаки и

мещане», а також Дрозд - усього «человек с ЗОО»

. Подністрянський полков

ник - це, напевно, полковник подільський

. Василь Дрозд, якого згадав Буренко,

/ Издана Временною Коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 189-190). Схоже

бачимо і в «Theatrum Europaeum» (Frankfurt am Mayn, 1703. В. X. S. 220).

ОкиншевичЛ. Центральні установи... Ч. П. С. 291.

Про те, що на раді була присутня вся старшина («всі; начальники»), стверджує Григорій

Грабянка (Грабянка Г. ДЬйствія... С. 189-190).

Про участь запорожців у раді згадав у своему зізнанні 25 лютого (ст. ст.) 1666 р. у Києві

Григорій Герасимов (Акты ЮЗР. Т. VI. С. 82).

ОкиншевичЛ. Центральні установи України... Ч. II. С. 291.

Джерельні докази того, що Подільський полк називався також Подністрянським (як і

«Могилійським») див.: Крикун М. Подільський козацький полк: періоди існування і полковники

// Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів.

207

Микола Крикун

не міг бути присутній на Лисянській раді: восени 1665 р. він програв боротьбу

за гетьманську булаву на Правобережжі і його тоді ж розстріляли в Чигирині за

наказом Дорошенка

Про саму раду відомості збереглися дуже скупі. Найбільше деталей у

розповіді того ж таки Тимоша Буренка. За його словами, на раді «приговорили»

просити короля вивести з Правобережної України до Польщі військові загони

Речі Посполитої і козаків «Серденева» полку, які «емлют стацыю многую и

налоги чинят великие», а «стацыи и хлеба давать нечего», бо тут уже три роки

поспіль хліб не сіють. Крім того, ці загони «не обороняют» Правобережжя від

московських ратних людей і лівобережних козаків. Якщо ж їх не виведуть, то

правобережні жителі «все з жонами и з детми, оставя городы и места и домы свои,

пойдут, хто куды похочет». Учасники ради просили також короля не порушувати

стародавні козацькі права. Буренко казав, що на раді лунали голоси за згоду між

правобережними й лівобережними козаками, «для того что де уж им между

собою воюючись надокучило». Старшину «Серденева» полку дуже обурила

вимога ради вивести полк до Польщі: вони кричали на Петра Дорошенка за те,

що він не хоче давати стацій, при цьому називали його татарським гетьманом, бо,

мовляв, на гетьмана його поставили татари, а не військо обрало, і заявили, що

поїдуть скаржитися на нього до короля. Дорошенко відказав, що скарг їхніх не

боїться, а прогодувати «Серденів» полк і королівське військо він не в змозі. Після

цього старшина «Серденева» полку роз’їхалася хто куди, а Дорошенко поклав

булаву і відмовився від гетьманства. Він пішов із ради до міста, але полковники й

інша старшина наздогнали його, привели назад, довго умовляли, і він знову взяв

булаву

Григорій Герасимов свідчив, що на Лисянській раді йшлося про те, щоб у

правобережних «городех полских людей нигде не было; а которые ныне есть,

и тех бы вон выслать», зокрема, щоб Дорошенко написав комендантові Білої

Церкви, аби той із підлеглою йому тамтешньою польською залогою відступив

до Польщі

. А полонений 22 лютого (ст. ст.) 1666 р. безіменний правобережний

козак-«изменник» казав, що на раді Петро Дорошенко «с старшиною учинили,

чтоб Ляхов, на Украине в городех будучих, в Полшу всех выслать, а самим со

всеми заднепрскими (правобережними. - М. К.) городами к хану крымскому

приклонитца и по весне заодно с Ордою итить на сее (лівобережну. - М. К.)

Матеріали Другої Польсько-Української Наукової Зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.).

Львів, Люблін, 1996. С. 120-140.

Акты ЮЗР. Т. VI. С. 41,49, 50, 53, 54, 63.

ОкиншевичЛ. Центральні установи України... Ч. II. С. 291.

Акты ЮЗР. Т. VI. С. 82.

208

5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року

сторону Днепра войною; а Ляхи, будет с Украины в Полшу не пойдут, и их в

городех конечно бить»

В усіх трьох документах-розповідях зафіксована вимога ради вивести польські

військові загони з території, підконтрольної Дорошенкові, що дає підстави

довіряти цим свідченням саме в цьому пункті. Однак дивно, що в інструкції

ради послам на сейм такої вимоги немає. Щодо решти інформації у цитованих

розповідях, то вона в усіх трьох різна. Відомі нам джерела підтверджують тільки

два факти зі сказаного: Дорошенкові, справді, докоряли, що він став гетьманом

завдяки кримським татарам

, і на раді козаки висловили прохання, щоб король

дотримувався козацьких прав (див. відповідний пункт в інструкції ради (дода

ток 1) та літопис Григорія Грабянки

). Імовірно, на раді відбулося і щось, не

зафіксоване в джерелах, скажімо, заклики до примирення козаків з обох боків

Дніпра чи зречення Дорошенка

. Викликає подив розповідь Тимоша Буренка про

«Серденів» полк, бо в інструкції ради посланцям на сейм, навпаки, висловлено ви

нятково прихильне ставлення до серденятських полків. Тому, гадаємо, якщо на

раді і був якийсь конфлікт між серденятами і Дорошенком та його прибічниками,

то Буренко його явно перебільшив.

Ухвалена на Лисянській раді інструкція послам до Варшави, які мали

ознайомити сейм і короля з проханнями учасників ради, оприявнює питання,

що хвилювали Дорошенкове Військо Запорозьке у його відносинах із Річчю

Посполитою (і навіть дає якесь уявлення про те, що діялося на самій раді). На

жаль, нічого не відомо про те, як складалася інструкція, які думки виникали

під час її обговорення. Завважмо, що не всі питання, які поставали на раді,

відбиті в інструкції, зокрема, тут немає прохання вивести польські війська з

Правобережжя. Зі свого боку, король надіслав відповідь на інструкцію, яку ми

так само тут републікуємо, отож спочатку треба з’ясувати попередній перебіг

подій.

За свідченням Тимоша Буренка, на раді вирішили послати до короля

лисянського сотника Верещагу «с товарищи 10 человек»

, але навряд чи це

правда: надто низько стояв Верещага в козацькій службовій ієрархії, щоб йому

доручили таку місію. Натомість із тогочасних згадок про витрати Речі Посполитої

Там само. С. 88.

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 52-53.

Грабянка Г. Дійствія... С. 190.

Петро Дорошенко зрікся гетьманства на Корсунській раді 21 березня 1669 р., але й тоді він

здався на вмовляння козаків і взяв назад булаву (Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300.29

(Recesy stanów Prus Królewskich), № 258, s. 377; Крикун M. Корсунська козацька рада 1669

року // Записки НТШ. Львів, 1999. Т. CCXXXVIIIС. 129-130, 144,145.

ОкиншевичЛ. Центральні установи України... Ч. II. С. 291.

14 — 6-1279

209

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.