Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

Навряд чи Іван Виговський, котрий орієнтувався на Річ Посполиту, «шанував»

царські гетьманські клейноди. Від часу укладення Гадяцької угоди (16 вересня

1658 р.) він повинен був користуватися королівською хоругвою і булавою.

Відомостей про те, що їх йому дарував король, немає, тому припускаємо, що

Виговський як гетьман від вересня 1658 р. виступав під хоругвою і з булавою,

які Богдан Хмельницький одержав у лютому 1649 р. Тобто, швидше за все, їх

повернули з козацької скарбниці. На початку жовтня 1659 р. Іван Виговський

через політичні обставини зрікся гетьманства на користь Юрія Хмельницького

і віддав йому хоругву, булаву, бунчук і печатку

за умови, що Запорозьке Вій

сько і надалі буде вірним королю та Речі Посполитій

. Козацька рада, на якій

новообраний гетьман одержав ці клейноди, теж висловилася за цю вірність

На Переяславській раді 27 жовтня 1659 р. Юрій Хмельницький, щойно

переобраний радою гетьманом, змушений був із Військом Запорозьким присяг

нути на вірність московському цареві, тому офіційно демонструвати королівські

клейноди він, зрозуміло, не міг. Як пише Самійло Величко, на цій раді московські

посланці вручили Юрієві Хмельницькому царську булаву з «иними войсковими

клейнотами»

. То могли бути клейноди, які Богдан Хмельницький одержав у

січні 1654 р., а після переходу Івана Виговського на бік Речі Посполитої їх три

Андрєя Бутурліна цареві від 5 (15) вересня 1657 р.); Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 155-157;

Літопис Самовидця. С. 75-77.

Акты ЮЗР. Т. IV. С. 14 (відписка київського воєводи Андрея Бутурліна цареві від 5(15)

вересня 1657 р.).

Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 156-157; Літопис Самовидця. С. 75. Повідомлення Самійла

Величка, ніби на прохання Івана Виговського після того, як він склав відповідну присягу

на вірність цареві, йому з Москви була переслана і вручена булава з супровідною царською

грамотою, яка підтверджувала його гетьманство (.Величко С. Сказаніє... С. 174), не відповідає

дійсності. В іншому місці Величко пише: у листі до низового Війська Запорозького від 16 (26)

вересня 1657 р. Іван Виговський повідомив, що його обрали гетьманом і вручили «клейноти

войсковіе, урядові гетманскому належащіе» (Там само. С. 168). Із контексту цього листа

випливає, що Виговський одержав клейноди не з Москви, а саме ті, які «перебували» при

городовому Війську Запорозькому.

Памятники... 1852. Т. ПІ. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 376-381 (до

несення від 7 жовтня 1659 р. коронного обозного Анджея Потоцького королю з-під містечка

Котельня в Київському воєводстві), 389 (лист Івана Виговського до короля від 10 жовтня

1659 р. з-під Котельні). Див. також: Там само. С. 408 (лист Івана Виговського до короля, писа

ний у грудні 1659 р. з Полонної); Грабянка Г. Д^йствія... С. 170; Літопис Самовидця. С. 82.

Памятники... Т. III. Отд. III. С. 379 (донесення від 7 жовтня 1659 р. коронного обозного

Анджея Потоцького королю з-під містечка Котельня в Київському воєводстві).

Там само. С. 381 (див. попереднє посилання).

Величко С. Сказаніє... С. 235.

180

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

мали у скарбниці. Можливо також, що незалежно від того, збереглися попередні

клейноди чи ні, Юрієві Хмельницькому надали нові царські інсиґнії.

Справа в тому, що на Переяславській раді 1659 р. московським посланцям

вдалося доповнити пункт березневих статтей 1654 р. (це була козацько-москов

ська угода, яку ця рада підтвердила), у якому сказано, що в разі смерти гетьмана

Військо Запорозьке само обирає нового гетьмана і про результат повідомляє

цареві

. Доповнення передбачало: новообраний гетьман повинен «ездить к

великому государю ... к Москве», де «великий государь ... пожалует его по

чину: булаву и знамя и на гетманство свою государеву жалованную грамоту

дати ему велит»

, - і мало на меті ще більше узалежнити Військо Запорозьке

від московського уряду

. Цілком імовірно, що, спираючись на це доповнення,

царський уряд за посередництвом своїх посланців на Переяславській раді вручив

Юрієві Хмельницькому нові інсиґнії, намагаючись у такий спосіб міцніше

«прив’язати» його до себе. Чи мусив він, згідно з доповненням, їхати до Москви

перш ніж отримати клейноди, невідомо.

17 жовтня 1660 р. було укладено Слободищенський (Чуднівський) трактат,

за яким Запорозьке Військо порвало з Москвою і перейшло на службу Речі

Посполитій. Знову настав час для королівських інсиґній. 21 листопада на ко

зацькій раді під Корсунем чернігівський воєвода Станіслав Казимєж Бєньовський

оголосив про скасування царської влади над Військом і за дорученням короля

передав польську булаву Юрієві Хмельницькому

. Йшлося, напевно, про булаву,

вручену його батькові 1649 р. Очевидно, молодший Хмельницький одержав із

рук Бєньовського і королівську хоругву. Відтоді він виступав із цими інсиґніями,

аж доки не покинув гетьманський уряд.

* * *

На згадану вище інструкцію, затверджену 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. на

козацькій раді під Лисянкою, король відповів 24 травня того самого року,

запевнивши Дорошенка, що обрання його гетьманом він затверджує, а клейноди

(«ozdoby, urzędowi temu (гетьманському. - М. К.) służące»), вивезені Тетерею,

Акты ЮЗР. Т. X. С. 448 (стаття 6 березневих статтей).

Там само. Т. IV. С. 263 (стаття 4 підтверджених 1659 р. березневих статтей).

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. XI. Перша половина. С. 813; Яковлів А. Договір

гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 р.

Історично-правнича студія з нагоди 300-річчя договору (1654-1954). Нью-Йорк, 1954. С. 67-

68, 84, 95, 112.

Памятники... Т. ПІ. Отд. III. С. 37-38, 40-41 (реляція Станіслава Казимєжа Бєньовського

про події від 7 до 23 листопада, недатована).

181

Микола Крикун

вишле через свого комісара

. Проте з виконанням обіцянки король зволікав - від

Дорошенка чекали істотних, вагомих доказів відданости Речі Посполитій.

З нагоди відрядження ігумена Загаєцького монастиря Васіяна Савчака

в козацький край 13 вересня 1667 р. у Варшаві польський уряд видав йому ін

струкцію. Савчакові наказано було передати Дорошенкові, що уряд готовий,

якщо гетьман дотримуватиметься вірности королю, у низці питань піти йому на

зустріч, зокрема «учинить привилей поправленый на булаву»

. Мається на увазі

привілей, яким владники Речі Посполитої визнають Петра Дорошенка гетьманом

і надають йому інсиґнії. Слово «поправлений» свідчить, що перший варіянт

такого привілею існував і Дорошенко міг про нього знати*.

Здавалося б, справа повернення Війську Запорозькому козацьких інсиґній має

зрушити з місця після того, як 19 жовтня 1667 р. під містечком Підгайці в Руському

воєводстві Петро Дорошенко з старшиною присягнув на вірність королю й Речі По

сполитій

'.16 грудня під містечком Вишгородок у Волинському воєводстві великий

коронний маршалок і польний коронний гетьман Ян Собєський, чий підпис (а не

Петра Дорошенка) чомусь стоїть під текстом присяги, дав інструкцію посланцям

до Дорошенка. Він доручив переказати козацькому гетьманові, що король знає

від нього про присягу, і пообіцяв прислати Дорошенкові хоругву, булаву та інші

військові клейноди

. Дорошенко, зі свого боку, висловив сподівання отримати,

нарешті, належні йому інсиґнії

. Проте польські урядові кола і далі зволікали.

Скажімо, 10 січня 1668 р. з королівської канцелярії на Запоріжжя був висланий

привілей, у якому тамтешні козаки названі правдивими, справжніми, а Дорошенко-

ве Військо Запорозьке - бунтівним

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 160, s. 378, 383; Крикун M.

Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року... С. 330, 332. До слова, у тій самій

відповіді від’їзд Павла Тетері до Польщі пояснено, зокрема, його нездужанням. Навряд чи це

пояснення мало якісь підстави.

Акты ЮЗР. Т. VII. С. 100.

‘ Про результати місії Васіяна Савчака до Петра Дорошенка відомостей немає.

Pisma do wieku і spraw Jana Sobieskiego / Zebrał i wydał Franciszek Kluczycki. Kraków, 1880.

Т. 1. Cz. 1; Obejmująca pisma od roku 1629 do roku 1671. S. 292-293. Те саме: AGAD w Warsza

wie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 716v.—717; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie,

oddz. rękopisów, rkps 162, s. 557-558.

Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 301-302. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Kra

kowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 48-49; Archiwum Państwowe w Gdańsku (далі - APG),

zesp. 300.29 (Recesy stanów Prus Królewskich), N 256, s. 585-586, 619-620.

Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 310 (відповідь посланців на інструкцію, яку 16 грудня

їм дав Ян Собєський; відповідь не датована, видавець помилково датував її так - близько

8 грудня). Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 108.

Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 362 (лист Петра Дорошенка до Яна Собєського від

28 квітня (ст. ст.) із Чигирина). Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów,

rkps 163, s. 251.

182

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

13 березня 1668 р. на засіданні сенату Ян Собєський, котрий 5 лютого став

великим коронним гетьманом, доповів про польсько-татарську угоду, укладену

16 жовтня 1667 р. біля Підгайців, і представив на розгляд сенату пов’язані з нею

документи, зокрема й текст козацької присяги від 19 жовтня

. Собєський був

прихильником польсько-козацького порозуміння на виважених компромісних

засадах, він міг боронити перед сенатом необхідність домовлятися з Дорошенком.

Напевно, він і його однодумці в козацькому питанні сприяли появі королівського

привілею від ЗО березня 1668 р., у якому Петра Дорошенка визнано гетьманом і

даровано йому від Польської Корони булаву

(очевидно, й інші інсиґнії).

Із листа Петра Дорошенка до Яна Собєського, писаного 10 (20) червня 1668 р.

над річкою Говтва (притока Псла), довідуємося, що Собєський у двох листах до

гетьмана запевняв його, ніби тримає для нього королівський привілей на булаву і

одержані від Тетері інсиґнії - хоругву, булаву та бунчук

. Можливо, у тих самих

листах Собєський обіцяв Дорошенкові переслати і привілей, і інсиґнії. У відповідь

на лист Петра Дорошенка від 12 (22) січня 1669 р. Ян Собєський писав, що новий

привілей на булаву складений у його присутності («przy mnie») з урахуванням

Дорошенкових побажань («ad mentem»). Далі сказано, що Собєський одержав

(«odebrałem») гетьманські клейноди і сподівається, як тільки-но повернеться в

українські землі («w ruskie kraje»), прислати їх Дорошенкові разом із привілеєм

на булаву

З листа невідомого поляка до Петра Дорошенка, написаного в січні 1669 р. у

зв’язку з листами гетьмана до коронних канцлера і підканцлера*, дізнаємося, що

Дорошенкові посланці у Варшаві не застали Павла Тетері, якого мали допитати

(мабуть, за дорученням гетьмана. - М. К.) про вивезене ним 1665 р., зокрема й про

гетьманські клейноди. Автор листа вважає, що найкращий вихід із ситуації, якби

під час елекційного сейму” (чи не на самому сеймі? - М. К.) Тетеря відповів на

претензії Війська Запорозького, а в разі потреби, продовжує автор, він має стати

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 292-293.

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 451 -452v. Цей документ розлого

цитує мовою оригіналу (польською) Дмитро Дорошенко (Дорошенко Д. Гетьман Петро

Дорошенко... С. 181-185).

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 381. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie,

oddz. rękopisów, rkps 163, s. 345.

APG, zesp. 300.29, N 256, s. 505, 509.

* Ці Дорошенкові листи досі не виявлено. Канцлером був Ян Лєщинський, підканцлером - хел-

мінський і помезанський біскуп Анджей Ольшовський.

** Цей сейм проходив у травні—червні 1669 р.

183

Микола Крикун

перед каптуровим судом

. Цей лист суперечить запевненням Яна Собєського,

ніби він одержав клейноди від Тетері.

На козацькій раді, яка відбулася 11 (21) березня 1669 р. під Корсунем, ухвалено

було укласти воєнно-політичний союз Війська Запорозького з Османською

імперією, який передбачав протекторат турецького султана над підконтрольною

Війську українською територією

. На початку ради Петро Дорошенко поклав

на килим булаву й бунчук і заявив, що повертає клейноди, тобто відмовляється

від гетьманської влади, але за наполяганням учасників зібрання знову взяв їх

Обидва клейноди, безперечно, були козацькими, «домашніми» виробами

. Під

час Корсунської ради Дорошенко вислав посольство від Війська Запорозького до

Оттоманської Порти

. За документами, які безпосередньо стосуються цієї ради,

посольство мало присягнути на вірність турецькому султанові

. Як стверджують

Самовидець і Григорій Грабянка, посланці повинні були вимагати від султана

санджаки для Дорошенка

- атрибути гетьманської влади (прапор, булаву та

інші), які означали б реальність союзу Війська Запорозького з Османською ім

APG, zesp. 300.29, N 160, k. 380v.; N 257, s. 106. Ішлося про генеральний каптуровий

суд (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 66 (інструкція

Варшавського сейму від 30 березня 1670 р. польським комісарам, призначеним вести

переговори з козацькими представниками в Острозі); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie,

oddz. rękopisów, rkps 404, s. 32 (відповідь короля від 23 грудня 1670 р. на інструкцію Петра

Дорошенка від 2 (12) жовтня 1670 р. посланцям Війська Запорозького на Варшавський сейм)),

який діяв у Речі Посполитій у періоди безкоролів’я. Від 16 вересня 1668 р., коли Ян Казимир

зрікся престолу, до 19 червня 1669 р., коли королем обрали Міхала (Михайла) Корибута

Вишневецького, держава переживала чергове безкоролів’я.

Про Корсунську раду див.: Крикун М. Корсунська козацька рада 1669 року 11 Записки НТШ.

1999. Т. CCXXXVIII. С. 117-148.

APG, zesp. 300.29, N 258, s. 377 (меморіял про Корсунську раду); Biblioteka Czartoryskich w

Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 408, s. 557 (діяріюш елекційного сейму 1669 р.). Публікацію

цих документів див.: Крикун М. Корсунська козацька рада... С. 144-146.

Уперше про ці інсиґнії згадує Самійло Величко, розповідаючи про козацьку раду у січні

1666 р. в Чигирині. Літописець стверджує, що на раді, у зв’язку з остаточним затвердженням

Петра Дорошенка гетьманом йому були вручені «клейноди войсковіе» (Величко С. Летопись...

Т. II. С. 94-95). Про цю раду див.: Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького...

1666року... С.338.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83 (лист Петра Дорошенка

від 12 (22) березня 1669 р. з Чигирина до великого візира Порти Кьопрюлю-заде Фазіля

Агмеда-паші; публікацію цього листа див.: Крикун М. Корсунська козацька рада... С. 146—

147); Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201; Акты ЮЗР. 1875. Т. VIII: 1668-1669. 1648-1657.

С. 137, 186,229, 266.

Див. посилання 51.

Літопис Самовидця. С. 107; Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201.

184

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

перією. Перебіг подій після Корсунської ради переконує у правдивості літописних

свідчень.

Згідно з «меморіялом про Корсунську раду», присутній на ній військовик

(«towarzysz»), анонімний посланець від Яна Собєського, заявив Дорошенкові,

що невдовзі до гетьмана прибуде посол Собєського «з військовими клейнодами».

На це Дорошенко нібито відповів, що Війську Запорозькому неважко отримати

булаву і бунчук («nie trudno Woysku о buławę у buńczuk»)

. Розуміти його слова

треба так, що після ухвали козацько-турецького союзу королівські клейноди

принципового значення для Дорошенка і Війська не мають.

Як пише сучасник тих подій Йоахим Єрлич, посланець від сенаторів і обох

коронних гетьманів* до Війська Запорозького Детеніцький 6 травня 1669 р.

віз через волинське місто Дубно булаву, хоругву і бубни для Дорошенка

. А

колишній київський козацький полковник Василь Дворецький, повернувшись

13 (23) травня 1669 р. з чигиринського полону, 23 травня (ст. ст.) у Переяславі

письмово свідчив, що той самий польський посланець (він називає його

Детенецьким) 9 (19) травня у Чигирині «явно при всех чигиринцах» ті інсиґнії

та бунчук передав Дорошенкові. Дворецький стверджує, що то були інсиґнії, які

«из Чигирина (!) Тетеря поймал»

. Це свідчення повністю бере на віру Дмитро

Дорошенко

і вважає після цього питання про повернення вивезених 1665 р.

гетьманських клейнодів вичерпаним. Проте подальший перебіг подій доводить,

що воно залишилося невирішеним. Наприклад, у супліці Війська Запорозького

елекційному сеймові, складеній 1 (11) червня 1669 р. в Чигирині, яку козацькі

посланці незабаром привезли до Варшави, зазначено, що Тетеря має повернути

Війську гетьманські інсиґнії

. Є й інші докази, які наведемо далі. Тому свідчення

APG, zesp. 300.29, N 258, s. 378.

’Польним гетьманом від 13 березня 1668 р. був белзький воєвода Димітр Єжи Корибут

Вишневе цький.

Latopisiec albo kroniczka Joachima Jerlicza / Z rękopismu wydał K. W. Wójcicki. Warszawa,

1853. T. II.S. 139-140.

Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 230; 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 164.

^Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 252.

Monumenta Ucrainae Historica / Зібрав митрополит Андрей Шептицький. Рим, 1966. Т. ПІ

(1650-1670). С. 310; APG, zesp. 300.53 (Korespondencja miasta Gdańska), N 105, s. 260 (стислий

виклад змісту супліки); AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Branickich z Suchej, N 33/46, s. 4

(так само стислий виклад змісту супліки). Див. також:

Крикун М. Інструкція послам Війська

Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року II Центральна і Східна Європа

в XV-XVIII століттях. Питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя

від дня народження професора Дмитра Похилевича / За редакцією Леоніда Зашкільняка та

Миколи Крикуна. Львів, 1998. С. 205.

185

Микола Крикун

Василя Дворецького про клейноди треба визнати неправдивим, недаремно ж інші

джерела його не підтверджують.

Натомість повідомлення Йоахима Єрлича видається цілком вірогідним і

стосується воно, безперечно, с£ме «Тетериних» клейнодів. Зважаючи на це, до

ходимо висновку, що клейноди з півдороги між Дубном і Чигирином із невідомих

причин «повернулися» до Варшави. До речі, у травні Детеніцький міг бути

в Чигирині, але прибув він туди, напевно, без клейнодів; його ж розмови про

гетьманські інсиґнії могли послужити основою для свідчень Василя Дворецького.

Імовірно, місія Детеніцького починалася (до моменту повернення клейнодів

до Варшави) згідно з обіцянкою Яна Собєського вислати Петру Дорошенкові

належні йому клейноди, яку він дав у листі-відповіді на лист Дорошенка від 12

(22) січня 1669 р.

25 серпня 1669 р. на козацькій раді під Уманню Петро Дорошенко, оцінивши

складну ситуацію у Війську, віддав у руки старшини булаву (очевидно, мусимо

повторити, «домашньої» роботи) і попросив звільнити його від гетьманства. Проте

учасники ради умовили його залишитися на уряді і булаву йому повернули

. А

наступного дня там само турецький посланець капиджі-паша Алі-аґа вручив

Дорошенкові султанські інсиґнії (санджаки) - знамено, булаву, бунчук, шаблю,

а також кафтан - як знаки протекції Османської імперії над Дорошенковим

Військом Запорозьким та підвладною йому територією

Для подальшої розповіді важливо зазначити, що 23 липня під Уманню

відбулася козацька рада противників Петра Дорошенка. На ній запорозький

писар Петро Суховій, якого його прихильники на Правобережжі і Запоріжжі

проголосили гетьманом, склав булаву (теж, очевидно, козацького виготовлення),

привезену, як і інші клейноди, з Коша. Усупереч сподіванням Суховія, учасники

ради віддали булаву не йому, а уманському полковнику Михайлові Ханенку

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 259; Андрусяк М. До боротьби між П. До

рошенком та П. Суховієм у 1668-1669 рр. // Записки НТШ. 1929. Т. CL. С. 224.

Акты ЮЗР. Т. IX. С. 45 (лист Михайла Ханенка до лівобережного козацького гетьмана

Дем’яна Многогрішного від 26 серпня), 131 (відписка цареві ієродиякона Мелетія про зустріч

і проводи александрійського патріярха Паїсія); Documente privitore la Istoria Romanilor culese

de Eudoxiu de Hurmuzaki. Bucuresci, 1885. Vol. V. Р. I (1650- 1699) / Publicate sub auspiciile

Academiei Romane $i ale Ministeriului Culterol ji Instrucjiunei Publice. P. 77-78 (лист П. До

рошенка до турецького каймакана від 26 серпня), 78-79 (лист Петра Дорошенка до велико

го візира від 16 (26) серпня); Hammer J. Geschichte des Osmanischen Reiches, grossentheils aus

bisher unbenutzen Handschriften und Archiven. Pest, 1833. Bd. IX: Schlussrede und Ubersichten.

S. 461. Див. також: Літопис Самовидця. С. 108; Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201-202; Дорошен

ко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 259; Андрусяк М. До боротьби... С. 224; Костома

рови. И. Руина... С. 155.

Акты ЮЗР. Т. IX. С. 45 (лист Михаила Ханенка Дем’янові Многогрішному від 26 серпня);

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 258; Костомаров Н. И. Руина... С. 155.

186

4. Доля гетьманських інситій (клейнодів)

Відтоді і до 1674 р. на Правобережжі протистояли один одному два гетьмани

- Петро Дорошенко та Михайло Ханенко. Останній одразу зблизився з владними

колами Речі Посполитої і послідовно тримався пропольського курсу. Тому

польський уряд робив ставку на Ханенка, використовуючи його самого і його

прихильників для тиску на Дорошенка, який залишався вирішальною силою

на Правобережжі. Ясна річ, тиск виявлявся і в питанні повернення вивезених

Тетерею клейнодів.

Інструкція Петра Дорошенка від З (13) жовтня 1669 р. посланцям Війська

Запорозького на Краківський коронаційний сейм містила, зокрема, прохання,

щоб «знаки ... войсковые ... поворочаны былы»

. Посланці вручили її королеві

11 листопада, а 12 листопада сейм був зірваний. 13-15 листопада на засіданні

сенату серед іншого обговорювали питання, що чинити з Дорошенковими

посланцями, а також із посланцями Михайла Ханенка, делегованими на той

самий сейм. Вирішено було через посланців дати зрозуміти Дорошенкові, що

Річ Посполита зацікавлена у нормалізації стосунків із його Військом, адже сам

гетьман стверджував, що пішов під протекцію Порти і прийняв від неї гетьманські

інсигнії, аби за її сприяння унеможливити грабіжницькі вторгнення в Україну

кримських татар, які були турецькими васалами. До Ханенкових послів сенатори

ухвалили поставитися приязно і запевнити їх у підтримці їхнього гетьмана

Одночасно вони постановили послати Ханенкові «привілей і булаву»

, тобто

привілей на булаву й інсиґнії. Якщо це було зроблено у відповідь на прохання

Михайла Ханенка, то цілком імовірно, що воно містилося в його інструкції

посланцям на коронаційний сейм, текст якої, на жаль, невідомий.

Упродовж кількох місяців 1670 р. питання про повернення вивезеного Те

терею пов’язували зі скликанням польсько-козацької комісії, яка мала роз

глянути претензії з різних питань Дорошенкового Війська Запорозького та

прийняти відповідні рішення. Про необхідність такої комісії протягом 1667—

1669 років неодноразово заявляли і польська, і козацька сторони

. Надзвичайний

Варшавський сейм 30 березня 1670 р. схвалив інструкцію комісарам, яких де

легували до міста Острог для переговорів із козаками. В інструкції, зокрема, було

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 683; Крикун M. Інструкція

послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми... С. 209.

Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми...

С. 195; Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 389; AGAD w Warsza

wie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, N 35, s. 116.

Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 389; AGAD w Warszawie,

zesp. Archiwum Publiczne Potockich, N 35, s. 116.

Крикун M. Інструкція послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми...

С. 189-195.

187

Микола Крикун

сказано: якщо козацька сторона порушить питання про повернення клейнодів,

слід відповісти, що Військо Запорозьке не скористалося з наданої йому мож

ливосте викликати Павла Тетерю на генеральний каптуровий суд, воно може

подати на Тетерю позов до шляхетського коронного трибуналу; що ж до позиції

короля у цьому питанні, то він не має права карати Тетерю як шляхтича без

трибунальського вироку. Водночас в інструкції підкреслено, що комісари під час

переговорів повинні вимагати, аби Військо Запорозьке відмовилося від турецької

протекції і передало комісарам султанські інсиґнії, даровані Дорошенкові

Польські комісари перебували в Острозі від початку травня до початку

вересня 1670 р. Увесь цей час їм довелося чекати, доки на переговори прибудуть

представники Петра Дорошенка

. Тут вони одержали козацьку декларацію

від З (13) червня, у якій, зокрема, сказано, що посланці Війська сядуть за стіл

переговорів, коли будуть задоволені їхні вимоги стосовно вивезеного Тетерею

У королівському листі, писаному на основі постанови сенату і датованому

20 червня, обіцяно письмово звернутися до Тетері з вимогою «негайно («sine ulla

mora») повернути привілеї і клейноди»

. Тим часом десь у липні Павло Тетеря

виїхав із Варшави і незабаром опинився у Молдавії під турецькою протекцією

Наполегливий у досягненні мети Петро Дорошенко закинув польським властям,

що ті не перешкодили Тетері втекти, і заявив, що переговори в Острозі можуть

розпочатися тільки після повернення Військові вивезеного Тетерею

. Не до

чекавшись Дорошенкових представників, польські комісари зі згоди уряду під

писали політичну угоду з делегатами від низового Війська Запорозького, яке

в той час підтримувало Михайла Ханенка, котрий, до речі, переховувався на

Запоріжжі, уникаючи розправи з боку Дорошенка. Угода, зокрема, запевнила «ха-

ненківців», що булава, бунчук і печатка «з найближчого сейму» будуть передані

їхньому гетьманові Михайлові Ханенкові, вони ж при одержанні інсиґній повинні

присягнути на вірність королю й Речі Посполитій

У відповідь на цю угоду у вересні 1670 р. Петро Дорошенко зібрав у Чигирині

раду генеральної старшини і полковників, на якій у присутності представника від

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 64, 65v.-66.

Про перебування цих комісарів в Острозі та їхні даремні очікування «дорошенківців» для

ведення переговорів дивДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 299-308.

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 53.

Ibid. К. 54.

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 305.

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 56v. (лист Петра

Дорошенка від 10 (20) серпня 1670 р. до польських комісарів в Острозі).

Акты ЮЗР. Т. IX. С. 354; AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum,

ks. 25, k. 50v.; AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamojskich, N 3056, s. 213; 214.

188

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

Порти було підтверджено перехід Війська Запорозького під турецьку протекцію.

Тарасівський сотник Лесько Руданин, який був на раді, а пізніше втік із Війська

на територію, контрольовану Річчю Посполитою, свідчив, що учасники ради під

тиском Дорошенка підписали звернення до султана і відправили з ним до Порти

колишнього паволоцького полковника Яроша та подністрянського полковника

Павла Лисицю. Сам же Лесько Руданин стверджував, що втік від Дорошенка

за дорученням тієї частини старшини, яка не погоджувалася з протурецькою

орієнтацією гетьмана

У Самійла Величка читаємо, що Петро Дорошенко, довідавшись про Ос

трозьку угоду, відправив до Константинополя посланців, яким довірив себе «зо

всею тогобочною (правобережною. - М. К.) Украиною в протекцию ПоргЬ От

томанской». Порта погодилася на протекцію, а делегований нею посланець у

Чигирині в присутності козацької старшини передав Дорошенкові султанське

підтвердження (напевно, викладене у відповідному документі. - М. К.) стосовно

перебування «на том Чигринском гетманства» і вручив йому «клейноти вой-

сковіе»

. Інші джерела нічого такого не зафіксували - ні відрядження козацьких

посланців до Порти перед чигиринською радою, ні підтвердження султаном

Дорошенкового гетьманства, ні вручення йому 1670 р. військових клейнодів;

натомість є відомості, що це сталося 1669 р. на Корсунській раді або на раді

під Уманню. Імовірно, саме після чигиринської ради на Варшавський сейм були

делеговані посланці від Дорошенкового Війська Запорозького, яким 2(12) жовт

ня дали інструкцію з вимогою повернути вивезене Тетерею

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 603 (лист білоцерківського коменданта Яна Зиґмунта

Льобеля до Яна Собєського від 7 жовтня 1670 р. з Білої Церкви. Те саме: Biblioteka Czartorys

kich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 167, s. 225); Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów,

rkps 1070, k. 330v. (відомості з Варшави від 2 січня 1671 р.); AGAD w Warszawie, zesp. Metryka

Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 193-193v. (королівський універсал «на всю Україну»

від 24 січня 1671 p.), 195v. (лист коронного підканцлера Анджея Ольшовського від 24 січня

1671 р. до Михайла Ханенка як гетьмана низового Війська Запорозького), 198v. (розповідь

торнацького каноніка Франциска де Варта, посланого з Адріянополя до Польщі «за паспортом

візира», адресована сохачевському чесникові й датована 3 лютого 1671 р. Те саме: Biblioteka

Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1663, s. 428-429), 111—113v. (королівський

лист до сеймиків від 12 лютого 1671 р. Те саме: Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów,

rkps 1070, k. 339v.); Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 162 (лист

короля до ґнєзненського архиепископа від 12 квітня 1671 р. зі Здунів), 157; 158 (лист Анджея

Ольшовського до люблінського воєводи від 14 жовтня 1671 р. з Варшави).

Величко С. Летопись... Т. II. С. 254, 258.

Акты ЮЗР. Т. IX. С. 310; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402,

s. 738.

189

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.