Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

на Лівобережну Україну, щоб повернути її Польщі. 24 жовтня Юрій Хмельницький (у

чернецтві Гедеон) разом із духовенством, яке з’їхалося для обрання київського митрополита,

вітав короля неподалік Білої Церкви. Згідно з польським хроністом Марціном Ґолінським,

27 жовтня Павло Тетеря з трьома тисячами козаків став перед цим містом, після чого його

й старшину Ян Казимир прийняв у наметі (будинок, де зупинився король, був невеликий

(«domek») і не придатний для такого прийому). Гетьман вітав Яна Казимира «руською мовою

(«ruskim językiem») - з огляду на козаків, які його (Тетерю. -

М. К.) всюди пильнують»,

подарував йому срібну чашу, «наповнену тисячами червоних злотих у золоті і в монеті»,

і «віддав (належні. - М. /С.) послуги». По закінченні прийому на честь Тетері й старшини

великий коронний канцлер та інші коронні посадові особи («senatorowie») влаштували бенкет

(ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1513).

«Lekko na million», захоплене у Брацлаві, - це, як видно з пункту 55 інструкції (тут

про це теж згадано, див. примітку 98-98), понад мільйон готівкою в злотих та золоті й срібні

коштовності, оцінені в злотих. Марцін Ґолінський наводить повідомлення зі Львова від

28 березня 1663 р. про те, що сестра Юрія Хмельницького і вдова по Данилові Виговському

(Олена. - М. К.) на масницю («w mięsopusta swoie ruskie») 1663 р. (масниця того року

розпочалася 22 лютого (ст. ст.); Археографический календарь на две тысячи лет (325-2324)

по юлианскому счислению и на семьсот сорок два года (1583-2324) по григорианскому

счислению / Составлен Н. Горбачевским. Вильна, 1869. С. 68) одружилася з Павлом Тетерею

і принесла йому приданого готівкою і в «достатках» на суму «понад мільйон» («na mylyon

у dali») (ЛНБ HAH України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1455. Див. також: Lit

terae nuntiorum apostolicorum historiam Ucrainae illustrantes. 1965. Vol. X: 1569-1663. P. 309

(повідомлення з Кельна до римської курії від 29 квітня 1663 р.); Костомаров Н. И. Руина...

С. 26; Герасимчук В. Смерть Івана Виговського. С. 205).

Саме про цей мільйон ідеться в інструкції. Це підтверджує сказане в пункті 61 про те, що

дружина Павла Тетері втратила у Брацлаві весь свій статок («fortuna»), але припущення, ніби

цей мільйон у Брацлаві захопив Іван Виговський, інші тогочасні джерела не підтверджують.

Слід мати на увазі, що Виговський міг бути причетним до цієї справи: як брат Данила він був

зацікавлений у поверненні Олениного приданого хоча б тому, що йому, очевидно, небайдужа

була доля їхніх спільних з Оленою дітей (Сенютович-Бережний В. Рід і родина Виговських

(Історично-розповідна розвідка) // Український історик. Нью-Йорк, Мюнхен, 1970. № 1/3.

С. 159). У травні-червні 1664 р. Тетеря в листах до короля бідкався з приводу втрати ним

«маєтку» («substantią») у Брацлаві (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 427, 428 (лист від 2 (12)

травня), 438 (лист від 29 травня (ст. ст.)), тобто, як можна здогадатися, «мільйона». Див.

також примітку 188-188 до супліки.

92-92

Зміст цього фрагмента зводиться ось до чого. Павло Тетеря добре зробив, що з походу

на Лівобережну Україну повернувся зі своїм військом на Правобережжя, щоб тут допомогти

кільком коронним хоругвам (інших польських загонів на той час на Правобережжі не було)

боротися з тамтешніми бунтівниками. Найраніша відома згадка про перебування Тетері

на Правобережжі після повернення сюди датована 9 лютого 1664 р. (Памятники... Т. IV.

Отд. III. С. 396 (тогочасний лист Себастіяна Маховського до Павла Тетері)). Тетеря ще 18 (28)

грудня 1663 р. був на Лівобережжі (Там само. С. 392-394 (тогочасний лист Павла Тетері до

короля з-під Гадяча)). Зваживши на відстань від Гадяча до Дніпра, можна стверджувати, що на

Правобережжі він з’явився десь у січні 1664 р. Крім інструкції, інших джерельних відомостей

про те, що Іван Виговський разом із Сулимкою намірявся перешкодити коронному війську

160

3. Інструкція послам Війська Запорозького

при поверненні з Лівобережжя переправитися через Дніпро, не виявлено. Про Сулимку див.

примітку 4—4 до пункту 2.

Певно, мається на увазі піхота іноземного типу. Про неї див.: Wimmer J. Wojsko pol

skie... S. 289, 291,291.

Київський воєвода - Стефан Чарнецький. Разом із Тетерею придушував антипольські

й антитетерівські виступи на Правобережжі 1664 р. (див. примітку 79-79 до пункту 51).

Чарнецький прибув сюди з Лівобережної України, де діяв у складі коронного війська.

95-95

Бар і Любомль - тут: міста та Барське і Любомильське староства, розташовані від

повідно в Подільському воєводстві і в Холмській землі Руського воєводства. Нині Бар - місто,

районний центр Вінницької области, Любомль - місто, районний центр Волинської области.

17 листопада 1658 р. король видав привілей, згідно з яким Іван Виговський за заслуги перед

Річчю Посполитою одержав у спадкове володіння Барське староство (Архив ЮЗР. 1894.

Ч. VIII. Т. 2: Акты Барского староства XVII-XVIII вв. С. 94-95). Привілей король підтвердив

4 червня 1659 р. (Там само. С. 97-193) і того ж таки 1659 р. його затвердив сейм, давши

Виговському так само у спадкове володіння ще й Любомльське староство (Volumina le

gum. Т. 4. S. 302). Відповідний королівський привілей на це староство датований 4 червня

1659 р. (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 149-155. У привілеї сказано, що

його видано на сеймі, проте сейм діяв тільки до 2 травня).

У цьому контексті київське воєводство означає уряд київського воєводи - посадової

особи Речі Посполитої. Київським воєводою Іван Виговський став у першій декаді квітня

1659 р., коли під час роботи сейму був виданий відповідний королівський привілей. 9 квітня

привілей вислали Виговському з Варшави (Dąbrowski J. Senatorowie koronni na sejmach za

rządów Jana Kazimierza Wazy (1649-1668). Kraków, 1998. S. 320, 596 (докторська дисертація;

зберігається в бібліотеці Яґеллонського університету); див. також: Mironowicz A. Prawosławie

і unia za panowania Jana Kazimerza. Białystok, 1997. S. 172).

97-97

На думку дослідників, Павло Тетеря, ставши гетьманом, незаконно заволодів

багатствами Юрія Хмельницького після того, як той зрікся мирського життя і постригся в

ченці (Костомаров Н. И. Руина... С. 26), а вигідно одружившись із його сестрою Оленою, ще

й привласнив маєтки її покійного чоловіка Данила Виговського (Сентютович-Бережний В.

Рід і родина Виговських... С. 159). Якщо все це правда, то є підстави припустити, що частина

перерахованих в інструкції багатств - статки, які належали Юрієві й Олені. Виходить, Павло

Тетеря привласнив маєтки Данила Виговського і придане, яке отримав після одруження з

Оленою, - готівку й коштовності (див. примітку 91-91 до пункту 53), а Іван Виговський

прагнув матеріяльно забезпечити дітей Данила й Олени. На думку В. Сенютовича-Бережного,

на цьому ґрунті між Тетерею і Виговським «виникли свари і створилася смертельна

ворожнеча». «Тетеря, - продовжує В. Сенютович-Бережний, - став шукати пригоди, щоб

позбутися Виговського. Отже, головну причину ненависти Тетері до Виговського треба

шукати в їхніх родинних взаємовідносинах» (Там само).

98-98

Див. примітку 91-91 до пункту 53 і примітку 188-188 до супліки.

Стефана Чарнецького.

100

Індукта - митний збір із товарів, який ішов на потреби Війська Запорозького

{ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 59, 60, 62).

,0|

Із перерахованих у пункті поселень джерельні відомості відповідно до його змісту

маємо лише про села Демидів(ка) і Литвинівка та Шандерівка. Перші два з них шляхтичі Су-

лими за королівським дозволом уступили ленним правом Павлу Тетері 10 червня 1659 р. у

11 — 6-1279

161

Микола Крикун

Варшаві (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 120-121). 15 червня того самого

року король видав Тетері привілей на дідичне й вільне володіння цими селами (Там само.

С. 140-142), який сейм затвердив 1661 р., причому у відповідній постанові названо й села

Абрамівка, Раківка та дві Вороньківки (Volumina legum. Т. 4. S. 360). З дозволу сейму

1659 р. (Ibid. S. 304) і за королівським привілеєм від 8 травня того самого року Шандерівку

було пожиттєво надано жовнірові Гієронімові Нєчевичу (Памятники истории Восточной

Европы... Т. V. С. 168-169).

Вільховець і Гуляйполе входили до складу не Білоцерківського, а Звенигородського

староства. Про це свідчить перша відома згадка про них, датована 1646 р.; тут вони фігурують

як села, причому замість назви Гуляйполе вжито назву Неберибіси (Інститут рукопису

Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), ф. 1, спр. 4104

(І, 1424, 1430)). Під 1654 р. обидва поселення згадані як містечка козацьких полків: Вільхо

вець - Білоцерківського (Акты ЮЗР. Т. X. С. 891), Гуляйполе - Корсунського (Белокуров А. П.

Перечень городов, городков, мест и местечек в черкасских полках // Чтения в Императорском

обществе истории и древностей российских при Московском университете. Москва, 1905.

Кн. 2 (213). Смесь. С. 29). Причину, чому в інструкції Вільховець і Гуляйполе віднесені

до Білоцерківського староства, встановити не вдалося. У королівському привілеї Данилові

Виговському на Вільховець, виданому у Варшаві 30 травня 1659 р., про поселення також

сказано, що воно розташоване в цьому старостві (Памятники истории Восточной Европы...

Т. V. С. 159). Містечка Вільховець і Берибіси (sic!) 1699 р. подані в інвентарі Білоцерківського

староства (ЛНБ НАН України, ф. 103 (Сапєги), спр. 400 ІІІс), а Неберибіси там само названі

в складі Звенигородського староства (Там само. Спр. 25 І d, № 2353). Усі перераховані в

пункті 56 поселень належали до території Київського воєводства. Нині Демидів, Литвинівка,

Абрамівка, Раківка, Вороньківка (одна!) - села у Вишгородському районі Київської области,

Шендерівка (sic!), Вільховець, Гуляйполе - села відповідно у Корсунь-Шевченківському, Зве

нигородському і Катеринопільському районах Черкаської области, Великі (sic!) Сорочин

ці - село в Миргородському районі Полтавської области.

102-1

у XVII ст. Стеблів був містечком Корсунського староства. За постановою сейму

1659 p. (Volumina legum. Т. 4. S. 303) і королівським привілеєм, виданим у Варшаві 20

травня того самого року (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 127-130), Федір

Виговський (племінник Івана Виговського) одержав його в дідичне володіння, але вже 1662

або наступного року уступив його Павлові Тетері (Słownik geograficzny... Т. XI. S. 309). Саме

цей факт згадано в інструкції, де сказано, що місце знищеного Стеблева Тетеря придбав за

велику суму на основі дідичного права («prawa ziemskiey przedaży»). Прохання до сейму

й короля затвердити його придбання Тетеря повторив в інструкції Іскрицькому, якого він

1665 р. делегував на сейм (Ibid. S. 310). Нині Стеблів - селище міського типу в Корсунь-

Шевченківському районі Черкаської области.

103

Брацлавське староство уступив у пожиттєве (доживотне) володіння Павлові

Тетері і його дружині Олені тогочасний брацлавський староста Стефан Чарнецький. Король

затвердив це привілеєм, виданим у Білій Церкві 26 жовтня 1663 р. (Памятники истории

Восточной Европы... Т. V. С. 314-316).

Ю4-Ю4 ц

а час

появи інструкції коронними гетьманами були: великим - Станіслав «Ревера»

Потоцький (цей уряд він посідав у 1654-1667 роках), польним - Єжи Себастіян Любомірський

(уряд посідав у 1657-1664 роках).

105-105 ідеться про виконання Павлом Тетерею в Україні якогось королівського доручення.

Див. також примітку 164-164 до дописки Тетері.

162

3. Інструкція послам Війська Запорозького

106

Реґімент - одиниця іноземного типу у військах Речі Посполитої. Напевно, згаданий в

інструкції Корффів реґімент був піхотним. Такий реґімент складався зі штабу і 6-10 кампаній.

До штабу штатно входили полковник, підполковник, майор, квартирмейстер, секретар,

капелан, вахмістр, фельдшер, профос (відповідав за порядок у таборі (обозі), пильнував

арештантів), командир табору, добош, а по змозі - помічники профоса, музиканти. Кампанія

мала три капральства, капральство - 6-7 рот, рота - 6 жовнірів. Кожну кампанію очолював

штаб у такому штатному складі: капітан, поручник, хорунжий, майстер зі зброї, фельдшер,

два сержанти, фурієр, два-три добоші, три капрали, а по змозі - підхорунжий, писар, помічник

фурієра, музиканти (WimmerJ. Wojsko polskie... S. 291).

,07

107

Межиріч - містечко в Луцькому повіті Волинського воєводства. За подимним

реєстром цього воєводства 1662 р., Межиріч із чотирма навколишніми поселеннями в

заставному володінні тримав Павло Тетеря, а власником їхнім був луцький староста (Архив

ЮЗР. 1905. Ч. VII. Т. 3: Акты о заселении Южной России XVI-XVIII вв. С. 117). 26 жовтня

1663 р. у Білій Церкві Тетеря уступив цю заставу Стефанові Чарнецькому. З відповідно

оформленого документа видно, що згаданим луцьким старостою був Самуель Лєщинський

(Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 312-313); тут, до речі, не зазначено, що

Чарнецький мав сплатити Тетері певну суму за уступку. Отже, руйнівний напад реґіменту

Корффа на Межиріч стався, коли містечком ще володів Павло Тетеря. Докладніше про цей

напад сказано на початку Тетериної дописки до інструкції. Нині Межиріч - село Великі

Межирічі в Корецькому районі Рівненської области. Див. також примітку 165 до дописки

Тетері до інструкції.

І08-Ю8 з

ід

Н0

з записом від 8 березня 1662 р. у книзі юридики Підзамча міста Любліна,

люблінський міщанин і купець Давид Констатинович продав Павлові Тетері свою маєтність

на Підзамчі за 4 тисячі злотих, які Тетеря на той час уже сплатив (Archiwum Państwowe

w Lublinie, zesp. Księgi miasta Lublina, jurydyka Podzamcze, № 1, к. 163v.-164). Із запису в

тій самій книзі від 8 листопада 1664 р. видно, що Давид Константинович висловлював пре

тензії з приводу несплати Тетерею якоїсь суми за дім, «частково замурований, частково забу

дований», який він, на прохання Тетері, відремонтував (Ibid. К. 235-235v.). Ішлося, напевно,

про повернення Тетерею коштів, які Константинович витратив на реставрацію будинку. Вар

шавський сейм 1667 р. звільнив будинок «із прилеглим плацом» від усіх міських тягарів, від

будь-яких військових постоїв і контрибуцій та від підзамецької юрисдикції. Той самий сейм

затвердив також королівський привілей відповідного змісту (Volumina legum. Т. 4. S. 445). (За

інформацію для цієї примітки висловлюю вдячність професорові Люблінського університету

імені Марії Склодовської-Кюрі Генрикові Ґмітереку. - М. К,).

т-109 д

ив

примітку 91-91 до пункту 53.

1,0-110

Див. примітку 78-78 до пункту (49а). Донація, про яку клопотався для своєї дружини

Павло Тетеря, мала на меті закріпити за ними та їхніми можливими нащадками володіння

Су ботовом і Новоселицею.

1.1

«rozerwaney» (у значенні «розкиданої») - стосується старшини.

1.2

Далі в пункті розповідається про дії старшини Тетериного Війська Запорозького під

час походу коронного війська 1663/1664 років та - здебільшого - про їхні дії на Правобережжі

1664 р. У доступних джерелах ці події представлені порівняно слабо, історіографічно

вони, по суті, не висвітлені. Це надзвичайно ускладнює коментування і вимагає надмірної

докладиости.

из Стефаном Чарнецьким.

її

163

Микола Крикун

1,4

Ідеться про Івана Брюховецького - гетьмана лівобережного козацтва у 1663-1668 рр.

115-115 Маються на увазі королівські надання маетностей (землеволодінь) козацькій

старшині, зафіксовані у відповідних привілеях.

116

Див. примітку 55-55 до пункту 29.

1.7

До складу коронної кінноти («jazdy»), а саме вона мається на увазі в інструкції, входила

кіннота вітчизняного (національного) й іноземного типів. Перша охоплювала важку (гусарію),

середню (козацького виду) і легку (татарсько-волоського виду) кінноту, друга - важку

(аркабузерію) і легшу (рейтарію) кінноту (Wimmer J. Wojsko polskie... S. 259). Тут згадана

кіннота національного типу, організаційно вона поділялася на хоругви, а кіннота іноземного

типу - на реґіменти (див. примітки 52,67-67, 106 відповідно до пунктів 24, 39, 59).

1.8

Див. примітку 52 до пункту 24.

119

Мається на увазі кампанія - складова організаційна частина хоругви.

120

Стефан Чарнецький.

121

Вислів «kwarcianą powinnością» дає підстави стверджувати, що названі в цьому пункті

хоругви Вжеща і Зарудного (до речі, ці особи в жодних інших джерелах не згадані) належали

до кварцяного війська Корони.

122

У цьому пункті йдеться про допомогу, яку з весни 1664 р. коронні військові загони,

підпорядковані белзькому воєводі князю Димітрові Єжи Корибуту Вишневецькому, надавали

Павлові Тетері в боротьбі з його супротивниками на Правобережжі, аж доки з Лівобережжя

сюди прибуло коронне військо на чолі зі Стефаном Чарнецьким, тоді ще руським воєводою.

123

У коронному війську за службу платили поквартально («чвертями»). Від 1 серпня

1663 р. до XVIII ст. чверті починалися 1 лютого, 1 травня, 1 серпня, 1 листопада (перед тим -

1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня) (Wimmer J. Wojsko polskie... S. 141).

,24

124

Див. примітку 52 до пункту 24.

125

Стефан Чарнецький.

126

Див. примітку 82-82 до пункту 53.

127

Усі воєводи Речі Посполитої, як і всі її каштеляни, архиєпископи, єпископи та вищі

посадовці (канцлери, підканцлери, маршалки, підскарбії (за винятком надвірних підскарбіїв)),

входили до складу сенату - верхньої палати сейму. Тому чернігівський воєвода Станіслав

Казимєж Бєньовський названий сенатором.

128

Ідеться про участь Станіслава Казимєжа Бєнєвського в польсько-козацьких та інших

дипломатичних переговорах - за дорученнями короля (див. примітку 82-82 до пункту 53).

129-129 Богуславське староство, що в Київському воєводстві, дісталося Станіславові

Казимєжу Бєньовському за королівським привілеєм 1658 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Me

tryka Koronna, Protokoły, ks. 365, k. 276v.-277).

іза-і

о y

0е

(йосиф Нелюбович-Тукальський, Гедеон (Юрій) Хмельницький і Григорій

Гуляницький) після страти Івана Виговського навесні 1664 р. були звинувачені у зв’язках із

ним, заарештовані, вислані до Львова, а далі - до фортеці міста Мальборка (Марієнбурґа)

в Королівській Пруссії, де й були ув’язнені (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II.

S. 289; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 126; Polski Słownik Biograficzny.

Kraków, 1937. Т. III. S. 88-89).

Принагідно вкажемо на кілька моментів. За повідомленням Веспазіяна Коховського,

16 січня 1663 р. (на Водохреща руські) Юрій Хмельницький, після того як зрікся гетьманства,

постригся в ченці під іменем Гедеона (у хроніста помилково - Гескона; Historya panowania

Jana Kazimierza... Т. II. S. 190). Можливо, це сталося трохи раніше: у Львові про це дізналися

164

З. Інструкція послам Війська Запорозького

не пізніше 20 січня (Litterae nuntiorum... V. X. Р. 297). У світлі цих двох свідчень повідомлення,

яке одержав Марцін Ґолінський, ніби 1 лютого 1664 р. Юрій Хмельницький під іменем Гедеона

став ченцем у монастирі за милю від Корсуня (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1,

спр. 189, с. 1366), може означати, що він прибув сюди жити й служити.

Український шляхтич із Волині Григорій Гуляницький на момент арешту був корсунським

полковником. Після обрання гетьманом Павла Тетері його відрядили до Варшави, щоб

домогтися королівського затвердження цього акту (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II.

S. 191). Гуляницький 21 лютого мав авдієнцію у короля (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф.

5, оп. 1, спр. 189, с. 1367). На його клопотання король, якого він, до речі, ознайомив із текстом

врученої йому інструкції, видав відповідний привілей (Historya panowania Jana Kazimierza... Т.

И. S. 192). Веспазіян Коховський пише, що Гуляницький переконував сенат і короля послати

коронне військо на чолі з королем походом на Лівобережну Україну, щоб схилити тамтешнє

козацтво на бік Речі Посполитої. Цими промовами він зумів короля «зачепити за серце, бо

король того собі прагнув, щоб з військом вступити в Україну» (Ibid.).

Єпископ білоруський Йосиф Нелюбович-Тукальський з листопада 1663 р. був київським

митрополитом (про обрання його митрополитом див. примітку 29 до пункту 13).

131

Ідеться про державну (королівську) канцелярію Польського королівства (Корони), а

точніше, про дві канцелярії - велику й малу, які очолювали відповідно канцлер і підканцлер.

Документи, які в них складалися або поступали сюди (як правило, так чи так пов’язані з

волевиявленням короля), у копіях заносилися до книг, сукупність яких звалася Коронною

метрикою; відповідно до канцелярій, сукупність книг поділялася на Більшу і Меншу метрики

{Sułkowska-Kurasiowa /. Polska kancelaria królewska w latach 1447-1506. Wrocław, 1967;

Krzyianiakowa /. Kancelaria królewska Władysława Jagiełły. Studium z dziejów kultury poli

tycznej Polski XV wieku. Poznań, 1972. Cz. I-II; Inwentarz Metryki Koronnej. Księgi wpisów

i dekretów polskiej kancelarii koronnej z lat 1447-1795 / Opracowali I. Sułkowska-Kurasiowa,

M. Woźniakowa. Warszawa, 1975; Dokumenty królewskie, ich funkcja w państwie polskim za

Andegawenów i pierwszych Jagiellonów. 1370-1444. Warszawa, 1978; Kancelaria koronna a sejm

walny. Instruktarium / Opracował W. Krawczuk. Warszawa, 1995). Дальший текст пункту 69 дає

підстави стверджувати, що під канцелярією тут мається на увазі та її частина, яка займалася

виготовленням і оформленням документації стосовно чотирьох українських воєводств і

сукупність книг якої називалася Руською, або Волинською метрикою (див. примітки 132-132

і 133 до пункту 69).

132-

Э2 Стефан Казимєж Ганкєвич (рік народження невідомий - помер перед 1704) походив

із сілезького роду, можливо, народився в місті Острог на Волині. У середині 1640-х років

почав службу при королівському дворі, з 1649 р. виступає як підписок коронної канцелярії,

згодом і до 1653 р. - як декретовий писар королеви Людвіки Марії (дружини Яна Казимира).

За королівським привілеєм, виданим у Бресті Литовському 8 квітня 1653 р., став (і був до

1673 р. - М. К.) декретовим писарем Руської, або Волинської метрики (Памятники истории

Восточной Европы... Т. V. С. 48-49), тобто відповідав за ведення в коронній канцелярії

документації стосовно чотирьох українських воєводств і за книги, куди цю документацію

заносили (про цю метрику див. наступну примітку). 1661 року отримав гідність королівського

секретаря і метриканта великої коронної канцелярії. Про нього див.: Polski Słownik Bio

graficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1960. Т. IX. S. 275-276; Кулаковський П. Руська

(Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. // Памятники истории Восточной Европы...

Т. V. С. 12-14; Його ж. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 рр. Студія з

165

Микола Крикун

історії українського реґіоналізму в Речі Посполитій. Острог; Львів, 2002. С. 7, 8, 10, 12-14,

31,33-38, 85,98,99, 111,122, 131 та ін.

133 Метрика руських воєводств - Руська, або Волинська метрика в складі Коронної

метрики. Це сукупність книг, які вели в коронній канцелярії у 1569-1673 роках стосовно

Волинського, Брацлавського і Київського воєводств, у 1620-1635 роках - стосовно черні-

гово-сіверських земель, у 1635-1673 рр. - стосовно Чернігівського воєводства. Вів ці книги

спеціяльний штат руських писарів і підписків, який із кінця 1620-х років почав називати себе

«коронною руською канцелярією», «руською канцелярією», «волинською канцелярією».

Ці назви не вийшли за межі коронної канцелярії, на відміну від назви метрики, котра, як

удалося встановити, від 1605 р. у середовищі, близькому до канцелярії, фігурує як «метрика

волинських справ», а з 1638 р. відома як «руська метрика» (про цю метрику див.: Kennedy

Grimsted P: The Ruthenian (Volhynian) Metrica. Polish Crown Chancery Records for Ukrainian

Lands // Harvard Ukrainian Studies. Cambridge, Mass., 1990. V. XVI. N° 1/2. P. 7-83; Кеннеді

Ґрімстед П. Руська метрика: книги польської коронної канцелярії для українських земель

(1569-1673) // Український історичний журнал. 1989. № 5. С. 52-62; їі ж. Руська серія

Коронної Метрики // Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії

для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-

1673. Київ, 2002. С. 29—139; Кулаковський П. До генези структури книг Руської (Волинської)

метрики // Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України. Теорія і методи.

Міжвуз. збірн. наук, праць. Дніпропетровськ, 1995. С. 56-69; Його ж. Руська (Волинська)

метрика: назва, склад, характер // Вісник Дніпропетровського університету: історія та

археологія. Дніпропетровськ, 1996. Вип. 1. С. 58-71;

Його ж. Руська (Волинська) метрика

у третій чверті XVII ст. С. 10—28); Його ж. Канцелярія Руської (Волинської) метрики...

Заголовки (реґести) документів збережених книг Руської метрики див.: Руська (Волинська)

метрика. Регести документів...

134-134

655 р

0К

у Стефан Казимєж Ганкєвич отримав від Яна Казимира, котрий титулувався

і як шведський король, шведське шляхетство - за врятування під час шведської навали того

року частини коронного архіву (Кулаковський П. Руська (Волинська) метрика у третій

чверті XVII ст. С. 13). А 1673 р. Варшавський сейм постановив надати йому, варшавському

міщанинові, польську шляхетську гідність і затвердив відповідний королівський привілей

(Volumina legum. 1860. Т. 5. S. 76; див. також: Кулаковський /7. Руська (Волинська) метрика

в третій чверті XVII ст. С. 13, 26).

135-135 Кам’яниця, про яку йдеться в інструкції, стояла в місті Стара Варшава на вулиці,

яка вела до Новомєської брами (Źródła do dziejów Warszawy. Rejestry podatkowe i taryfy

nieruchomości. 1510-1770. Warszawa, 1963. S. 148, 172, 215; Volumina legum. Т. 4. S. 448). До

речі, в цьому місті Стефан Казимєж Ганкєвич посідав різні управлінські уряди. Кам’яницю

він придбав у середині 1650-х років завдяки вдалому шлюбові з Анною - дочкою багатого

міщанина зі Старої Варшави Лукаша Древна (Drewno) (Кулаковський /7. Руська (Волинська)

метрика у третій чверті XVII ст. С. 13). У березні 1661 р. отримав королівський привілей на

звільнення цієї кам’яниці, названої тут Селізенською, від постоїв послів на сейм, диґнітарів

(високопоставлених осіб) і різних урядників, щоб він міг, як сказано в привілеї, спокійніше

виконувати у себе вдома обов’язки декретового писаря Руської метрики (Там само. С. 13-14,

26). Зважаючи на цей привілей, можна стверджувати, що в інструкції Військо Запорозьке і

«руські воєводства» виявили зацікавленість у звільненні кам’яниці від інших видів постоїв:

вони сподівалися, що в такому разі матимуть змогу швидше й легше залагоджувати там свої

166

З. Інструкція послам Війська Запорозького

справи з Ганкєвичем. Згадані воєводства - це, очевидно, ті чотири українські воєводства,

щодо яких у коронній канцелярії під керівництвом Стефана Казимєжа Ганкєвича вели до

кументацію - Руську (Волинську) метрику. Цікаво, що звільнення в інструкції прирівняне до

звільнення шляхетських дворів, і це логічно, адже Військо Запорозьке просить в інструкції

надати Ганкєвичеві польську шляхетську гідність. Варшавський сейм 1667 р. постановив

звільнити кам’яницю, названу в постанові Селізинською, або Древноською від постоїв

іноземних послів і жовнірів та затвердив королівські привілеї про це (Volumina legum. Т. 4.

S. 448). Маємо відомості податкового характеру про Ганкєвичеву кам’яницю за 1659 і 1669

роки (Źródła do dziejów Warszawy... S. 148,178,215), причому 1669 р. вона фігурує як «liber-

towana», тобто звільнена від постоїв.

136

Інших відомостей про цю особу не маємо.

137

Коронним хорунжим (власне, великим коронним) у той час був Ян Собєський; цей

уряд він займав у 1656-1665 роках (Urzędnicy centralni і nadworni Polski... S. 26).

138-

» Маються на увазі воєнні дії коронного війська і козаків Павла Тетері на Лівобережній

Україні 1663/1664 років.

139

Кондемната - у польському судочинстві XVI-XVIII ст. вирок, винесений особі, яка не

з’явилася до суду на розгляд справи, що стосувалася її як позивача або відповідача {Balzer О.

Przewód sądowy polski w zarysie (Wykład uniwersytecki) / Wydanie pośmiertne. Przedmową oraz

indeksem opatrzył Wojciech Hejnosz. Lwów, 1935. S. 71, 88, 123, 186, 199, 213, 214).

140

Інших відомостей про цю особу не маємо.

141

Житомирським хорунжим Людвік Ворошило був у 1659-1665 роках (у 1653-1659

роках він посідав уряд київського підчашія) (Urzędnicy województw kijowskiego і czemi-

howskiego XV-XVIII wieku: Spisy / Opracowali E. Janas i W. Kłaczewski. Kórnik, 2002. S. 42,

109).

142

На час страти в Івана Виговського був тільки один син Євстахій (Остап; 1653 - рік

смерти невідомий; про нього див.: Сенютович-Бережний В. Рід і родина Виговського...

С. 154, 164). Він був дитиною від першого шлюбу Виговського з Анною Яблонською

{Dąbkowski Р. Z przeszłości Rudy і Kochawiny // Księga pamiątkowa 50-lecia gimnazjum im.

Jana Długosza we Lwowie. Lwów, 1928. S. 7; Центральний державний історичний архів

України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові), ф. 7 (Жидачівський гродський суд), оп.

1, спр. 16, с. 33, 35). Після смерти Виговського його друга дружина (про неї див. примітку

147 до пункту 74) того ж таки 1664 р. народила сина, про що написала у своєму заповіті

1664 р. (ЦДІА України у Львові, ф. 7, оп. 1, спр. 50, с. 2633). Із заповіту Івана Виговського від

16 березня 1664 р. видно, що він чекав народження дитини (Powiat Mohylowski w gubemii Po

dolskiej. Opis geograficzno-historyczny wszystkich miast, miasteczek, wsi, przysiółków, futorów,

słowem zaludnionych miejscowości w tym powiecie, z dodaniem odpowiednich dokumentów /

Zebrał i opracował Władysław Pobóg-Górski. Kraków, 1903. S. 46). Є підстави стверджувати,

що того самого року - за кілька місяців до появи інструкції - мати й син померли, тому слід

підкреслити, що в аналізованому документі йдеться про Євстахія.

143-143 ідеться про Івана Виговського.

,44

144

У XVII ст. Браїлів був містечком Брацлавського воєводства (див.: Крикун М.

Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття

// Записки НТИІ (у друці)). У згаданому заповіті Івана Виговського сказано, що Браїлів він

придбав шляхом застави від кам’янецького старости, який перед тим тримав його в заставі

від краківського воєводи, котрий був дідичем цього поселення (Powiat Mohylowski... S. 45).

167

Микола Крикун

Кам’янецький староста - це Міколай Потоцький (Urzędnicy podolscy XIV-XVIII wieku: Spisy

/ Opracowali E. Janas, W. Kłaczewski etc. Pod redakcją A. Gąsiorowskiego. Kórnik, 1998. S. 133),

краківський воєвода - великий коронний гетьман Станіслав «Ревера» Потоцький (Urzędnicy

centralni і nadworni Polski... S. 195). Руда в XVII ст. була містечком у Руському воєводстві.

1660 року Виговський відкупив її у Даниловичів у свою повну власність (Dąbkowski P. Z

przeszłości Rudy і Kochawiny. S. 7). Нині Браїлів - селище міського типу в Жмеринському

районі Вінницької области, Руда - село в Жидачівському районі Львівської области.

145-145

Jus caducum - виморочне право. З цього пункту інструкції можна зробити висновок:

за виморочним правом сина Івана Виговського Євстахія могли позбавити володіння Браїловом

і Рудою, бо його батько був страчений як зрадник. В інструкції ж висловлено прохання

передати ці поселення у володіння спадкоємцеві Івана Виговського, тобто саме Євстахієві.

Прохання стосовно Руди мало дві причини: по-перше, високопоставлені особи Корони

намагалися заволодіти нею як виморочним маєтком, по-друге, вони були зацікавлені в тому,

щоб вона й далі залишалася в такому статусі (Listy Jana Kazimierza do Maryi Ludwiki z lat

1663-1665 / Wydał W. Czermak // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1891. Rocznik V. S. 32). Слід

завважити, що в Гадяцькій угоді 1658 р., яку затвердив варшавський сейм 1659 р., заборонено

було застосовувати виморочне право (кадуки) до козацьких маетностей (Volumina legum.

Т. 4. S. 298). Варшавський сейм 1661 р. підтвердив цю заборону (Ibid. S. 357). Про виморочне

право див.: Ольшанский Б. Г. Обязанность для Великого Княжества Литовского конституций

вальных сеймов бывшей Польской Речи Посполитой. О выморочности (кадуках) по польско-

литовскому праву. Санкт-Петербург, 1897.

146-146 Мається на увазі, що в першому шлюбі Павло Тетеря був одружений із сестрою

Івана Виговського, ім’я якої невідоме (померла 1657 р.), і те, мабуть, що брат Виговського

Данило (загинув 1659 р.) був першим чоловіком Олени Хмельницької, яка 1663 р. стала

дружиною Павла Тетері.

147

Від 1656 р. Іван Виговський був одружений із Геленою - дочкою Богдана Стеткевича,

новогрудського каштеляна, та Гелени з князів Соломерецьких. Вона померла перед 3 липня

1664 р.: під цим днем до жидачівської гродської книги внесений її заповіт (датований лише

1664 р.), причому зазначено, що вона покійна («olim») (ЦДІА України у Львові, ф. 7, оп. 1,

спр. 50, с. 2630-2635).

148

Під товаришами, спільниками («sociis») Гедеона (Юрія) Хмельницького тут слід мати

на увазі митрополита Иосифа Тукальського та полковника Григорія Гуляницького, які на

момент появи інструкції разом із ним відбували ув’язнення в мальборкській фортеці. Див.

примітку 130-130 до пункту 68.

149

Коронний обозний - це Анджей Потоцький, котрий посідав цей уряд упродовж 1655-

1661 років. Від 1661 р. до самої смерти 1663 р. був брацлавським воєводою (Urzędnicy cen

tralni і nadworni Polski... S. 94). Див. примітку 190-190 до супліки.

150

Чи не йдеться тут про коронну піхоту іноземного (німецького) типу, набрану не з

німців, а з мешканців Корони? Ймовірно також, що йдеться про німців-найманців. Натяк на

це див. далі в тексті додатку до інструкції, де тематично поруч згадано німецьку піхоту і

польську хоругву.

151-151 Маються на увазі дії козаків.

152 д

в. примітку 67-67 до пункту 39.

153-153 Унікальна згадка про велику кількість челяді в похідному козацькому полку: тут

челядь становить 50% від штатного особового складу полку.

168

З. Інструкція послам Війська Запорозького

154

Ужите тут поняття «польська хоругва» стосується коронного війська національного

типу, бо саме для нього характерний був поділ на хоругви. Можливо, тут це поняття

протиставлене поняттю «німецька піхота», яке тематично стоїть поруч із ним (див. примітку

150 до додатку до інструкції). Залишається гадати, до якого роду війська належала ця

«польська хоругва» - до драгунії, кварцяного війська чи до піхоти. З огляду на сказане

далі про розташування піхоти в Чигирині, Корсуні й Миргороді можна припустити, що

ця польська хоругва - теж піхота. Принагідно зазначимо, що на середину XVII ст. піхотні

хоругви розрізняли за кількістю в них жовнірів (за штатом 100, 150, 200 осіб). На чолі

хоругви стояв ротмістр, якому підпорядковувалися один-два поручники, один-два хорунжі,

писар, музиканти, добоші, шипоші, цирульник (Wimmer J. Wojsko polskie... S. 286-287).

155

Стефана Чарнецького.

156-156 Маються на увазі споруджені 1664 р. за наказом Стефана Чарнецького фортеці в

містах Біла Церква, Паволоч, Корсунь і Чигирин та розташовані в них польські залоги (Доро

шенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 65, 67, 68; див. також примітку 51 до пункту 24).

157-157 д

ив>

пункт 24 і примітки до нього.

158-158 jy

і далі стосовно Чигирина й Миргорода йдеться про коронну піхоту.

159-159 Мається на увазі півтори тисячі піхоти: 600 осіб «німецької» на Січі та 900 осіб

польської в Корсуні, Чигирині й Миргороді. Не враховано згадану вище польську хоругву на

Січі.

160

Фортецю Кодак заснував польський уряд на правому березі Дніпра проти Кодацького

порогу. Фортеця була споруджена за проектом французького інженера Ґійома Левасера де

Боплана в липні 1635 р., у серпні того самого року запорожці її зруйнували, а 1639 р. фортецю

знову відбудовано. На початку Визвольної війни 1648-1654 років після чотиримісячної

облоги Кодак капітулював перед козацьким військом (Dubiecki М. Kudak. Twierdza kresowa і

jej okolice. Monografia historyczna / Wydanie nowe, przejrzane i powiększone. Warszawa, 1930).

Додаток до інструкції не зачіпає питання про стан фортеці, зокрема, в чиїх руках - польських

чи козацьких - вона перебувала. Чи не свідчить сказане в додаткові, що на момент складання

інструкції Кодак як фортеця ще зберігся?

161

Із контексту, в якому згаданий Андріїв Острів, випливає, що він був розташований

на річці Бог. Гійом Левасер де Боплан описує його (Andre Ostro) як укритий лісом острів

серед Богу, який у довжину може мати до льє, а в ширину - чверть льє (Боплан Г. Д. де.

Опис України... С. 476). На генеральній карті України того самого автора нанесено дещо

віддалене від Богу поселення Andryiow (Материалы по истории русской картографии /

Собрал В. Кордт. Киев, 1910. Вып. II: Карты всей России и западных ее областей до конца

XVII в. № 9). Ф. Петрунь аргументовано довів, що це помилка, до якої Боплан непричетний

(Петрунь Ф. О. Степове Побужжя в господарськім укладі українського пограниччя. Замітки

до Бронєвського та Боплана // Журнал науково дослідчих катедр м. Одеси. Одеса, 1926. Рік

вид. II. № 2. С. 102). Менше з тим, на цій карті Andryiow зазначений у тому самому районі

Богу, в якому розташований Андріїв Острів в «Описі України» Боплана. За Бопланом, цей

район дуже віддалений від кордонів Брацлавського воєводства, через територію якого тече

Бог, і лежить ближче до Чорного моря, ніж до цих кордонів. Маємо ще одну згадку про

Андріїв Острів - у листі Н. Жабокліцького до холмського каштеляна Яна Пясечинського,

відправленому 20 лютого 1664 р. з міста Шаргорода, що на південному сході Подільського

воєводства. Жабокліцький пише, що до нього дійшла вістка, ніби Іван Сірко пішов із Січі до

Андрієва Острова (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 400).

169

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.