Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

На виконання Острозької угоди сенат на своєму засіданні постановив пе

реслати Ханенковому Війську Запорозькому булаву, комишину (тростину, жезл

(«laska»). - М. К.) і печатку

через його посланців, які в той час були у Варшаві.

А 18 листопада 1670 р. король видав універсал, адресований «урожоним і шля

хетним гетьманові Михайлові Ханенкові, а також полковникам, осавулам, суд

дям, сотникам, отаманам і всій старшині Війська нашого Запорозького, розмі

щеного не тільки в Січі, а й по городах»

. Універсал повідомляв, що, згідно з

Острозькою угодою та затвердженням її на «найближчому минулому сеймі» (цей

сейм відбувся у вересні-жовтні 1670 р.)

, для вручення Михайлові Ханенкові

й «усьому Війську» булави, бунчука, печатки та комишини відряджається по

морський стольник Анджей Жальський, який має прийняти у козаків присягу на

вірність королю і Речі Посполитій. Окремо сказано, що раніше Ханенкові і його

Війську через їхніх посланців була дарована королівська хоругва, під якою вони

повинні «завжди відважно, щиро і мужньо ставати»

Петро Дорошенко, котрий нічого не знав про цей універсал, і далі наполягав

на передачі йому інсиґній. Скажімо, в листі, писаному в кінці листопада - першій

половині грудня 1670 р., він просив урядовців Речі Посполитої «не відбирати»

в нього клейноди, бо він може бути «здатнішим» до послуг королю й державі,

ніж кушнір, як він називав Ханенка

. Користуючись непоінформованістю До

рошенка, король у своїй відповіді від 23 грудня на інструкцію Війська Запо

розького, складену 2 (12) жовтня

, повторив сказане в сеймовій інструкції

польським комісарам, які їхали на переговори в Острог, додавши, що Тетеря

APG, zesp. 300.29, s. 226 (тут засідання сенату датоване лише 1670 р.). Те саме: Biblioteka

Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 170, s. 895 (засідання помилково датоване

1672 р.).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 745 (оригінал із печаткою);

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 57-58 (копія); Bib

lioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 373, s. 17-18 (копія).

Volumina legum. Petersburg, 1860. Т. 5. S. ЗО.

1,1

Про дарування хоругви згадано в королівському універсалі до низових козаків від 6 серпня

1670 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 190v.).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 167, s. 258-259 (відомості з Варшави).

Дорошенків лист відомий тільки зі згадки про нього; у другій половині грудня 1670 р. посланці

гетьмана передали його у Варшаві польським урядовцям. Це висновуємо з того, що польські

владники відправили посланців із Варшави ЗО грудня (Ibid.), отже, до Варшави вони прибули

незадовго перед тим. Лист же міг бути написаний за 15-20 днів до цього.

Ibid. Rkps 404, s. 321; AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25,

k. 74.

190

4, Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

нині перебуває поза межами Речі Посполитої. Король умисне не повідомив До

рошенка, що гетьманські інсиґнії постановили вручити Ханенкові.

Про місію Анджея Жальського Дорошенкові у січні 1671 р. доповіли його

посланці Ярема Петрановський і Михайло Харлан, які повернулися з Варшави

до Чигирина. Новина його обурила

, пізніше він писав, що поляки, виславши

клейноди Ханенкові, довірилися цьому «лисому брехунові («zwodzicielowi»),

котрий бавився гуслями» і приніс Україні чимало лиха

. А польський уряд

спробував підірвати позиції Дорошенка серед козаків: королівський універсал

«до всієї України» («па całą Ukrainę») від 24 січня 1671 р. закликав правобережне

Військо Запорозьке зібратися на чорну («czerniecką») раду, щоб вислухати правду

про козацько-польські стосунки і про те, що робить польський уряд для їхнього

поліпшення. В універсалі сказано, що саме з вини Дорошенка його Військо не

отримало гетьманські інсиґнії, і їх вислали Ханенкові, бо він якраз виступає за

співробітництво з Річчю Посполитою

. Дорошенко розцінив цей крок як наслідок

порад Ханенка - «лисої облудної голови (хоч і з великою бородою), до якої у

нас (на Правобережжі. - М. К.) немає жодної поваги». Чорна рада, зазначив він,

Війську Запорозькому шкодить, а тому воно давно від неї відмовилося («dawno

jest z woyska wywołana»)

Місія Анджея Жальського зазнала невдачі. Як сказано в листі лівобережного

козацького гетьмана Дем’яна Многогрішного до польського короля, писаному

27 лютого (ст. ст.) в Батурині, Жальського з його супроводом затримали на

Лівобережжі на шляху до Запорозької Січі і привезли в Батурин. За указом

царя, звідти його відправили назад до Польщі, і тільки запорозьким козакам, які

прямували разом із ним, дозволили йти далі на Січ

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 614 (лист Петра Дорошенка до Яна Собєського від

18 (28) січня). Те саме: AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, N 317, s. 36.

Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski. Dyaryusze, relacye, pamiętniki i t. p.

służyć mogące do objaśnienia dziejów krajowych, tudzież listy historyczne do panowania królów

Jana Kazimierza i Michała Korybuta oraz listy Jana Sobieskiego, marszałka i hetmana wielkiego

koronnego, z rękopismów zebrane przez Ambrożego Grabowskiego. Kraków, 1845. Т. II. S. 306

(лист Петра Дорошенка до Яна Собєського з Чигирина від 27 лютого (ст. ст.) 1671 р.).

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 192-193.

Ojczyste spominki... Т. II. S. 306 (лист Петра Дорошенка до Яна Собєського від 27 лютого

(ст. ст.) 1671 р.).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 33. Зберігся оригінал

листа Дем’яна Многогрішного українською мовою. Текст його такий: «Нагасніишии королю

полским, пане милостивым. ЇАко вЪръньш пойданыи под високою великого гсдріа ншго єго

црского пресвітлого величества зостаючы ргікою и єго гсдрским милостивым сполніаючи 8каз,

8рожоного єго мл. пана Андреи Жа/іского, столника поморского, коммісара, сод наюсніишого)

вашем королевъском млсти маєстат8 на Низ до пана Михаила Ханенъка и Вомска Запорозского

191

Микола Крикун

Жальський повернувся до Варшави у квітні

. Того ж місяця Михайло

Ханенко надіслав із Коша лист до короля, у якому звинуватив Жальського,

ніби той не довіз йому клейноди, бо його підкупив Многогрішний. Лист, зміст

якого відомий лише з відповіді на нього, король отримав у липні, а відповідь

його датована серпнем. Король заявив, що в ході розслідування («inquizycyą»)

з’ясовано (очевидно, передусім зі слів учасників місії. - М. К.)

що в провалі місії

Анджея Жальського винен не він чи його люди, а Дем’ян Многогрішний і Петро

Дорошенко

. Малося на увазі, що обидва гетьмани були проти передачі інсигній

Ханенкові. Якщо позиція Дорошенка в цьому питанні зрозуміла, то про Дем’яна

Многогрішного, котрий був суперником Дорошенка на політичній сцені, треба

пам’ятати - за ним стояв царський уряд, аж ніяк не зацікавлений у посиленні

позицій Ханенка як союзника Польщі. Крім того, росіяни не втрачали надію

схилити Дорошенка на свій бік. Тому-то слова короля про довірливе листування

між Многогрішним і Дорошенком

набувають особливого звучання. Немає

сумніву, що місії Жальського в цьому листуванні було відведено «своє» місце.

Владні кола Речі Посполитої побачили певну користь у невдачі місії Жаль

ського. Скажімо, коронний підканцлер Анджей Ольшовський уважав, що після

цього можна запевняти Дорошенка, ніби інсиґнії дістануться йому, і водночас

переконувати Ханенка, що й тому також обов’язково вручать клейноди

. Отже,

інсиґнії знову почали розглядати як предмет у політичній грі. Не випадково на

військовій раді 13 травня у Варшаві вирішували взаємопов’язані питання: як

вести переговори з Дорошенком, щоб не відштовхнути Ханенка, і якщо посилати

зосланого, з Бат8рина, сод себе напежит8ю высвидчивъши людзькос/я, назад з войсковыми,

сод наїасн’Ькшого вашей королевъскои млсти маєстат8 послаными, содп8стилемъ клємнотами.

Запорожъцомъ, еднакъ, заєдно з Йрожоньш его мл. паномъ столникомъ поморскимъ од

нагаснеишое вашей королевъскои млсти прибылымъ, на Запорожье не боронилемъ повороті!.

Же сга такъ стало, не мои в томъ справила воли, але сособливьш его црского пресвітлого

величества розъсВдокъ. При которомъ зостаючы, нагасніишого вашей королевской млсти

маестат8 естьмъ наинижъшым сл8гою. Дєміан Ігнатович, гетман з Войском его црског(о)

пресвітлого величества Запорозкььи. З Бат8рина, феврйл АХОА рок8».

Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 158 (лист Анджея

Ольшовського до люблінського воєводи з Варшави від 14 квітня 1671 р., де сказано, що «на

днях» («in dies speratur») Анджей Жальський прибуде до Варшави).

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 677-678; Biblioteka PAN

w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 371, k. 99-99v.; Львівська наукова бібліотека ім. Василя

Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 5 (Оссолінські),

оп. 1, спр. 1411, с. 137-138.

Див. попереднє посилання.

Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 168 (лист Анджея Ольшов

ського до люблінського воєводи від 14 квітня 1671 р.).

192

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

інсиґнії в Україну, то кому

. Ухвалено було відкласти і переговори з обома

гетьманами, і питання про передання інсиґній, а тим часом приглядатися, хто з

них краще служить Речі Посполитій, і обом подавати надії

. З повідомлення про

цю раду випливає, що на ній навіть постало питання: а якщо дати Дорошенкові

інсиґнії? До цього додано вислів «хіба ні?» («пес пе?»). Те саме джерело

стверджує, що на раді були зачитані листи Дорошенка, написані спеціяльно з

нагоди її скликання, у яких він запевняв у своїй прихильності до Речі Посполитої

і просив передати йому клейноди

Владники Речі Посполитої взяли до уваги слова Дорошенка і зважилися на

переговори, на яких він наполягав. У травні 1671 р. король повідомив про цей намір

універсалами, виданими коронною канцелярією

. У червні він наказав з липня

розпочати переговори і так само повідомив про це відповідними універсалами

Невдовзі, 19 червня, на раді (сенату?) під Варшавою серед іншого були заслухані

прохання («пункти»), представлені від імені Петра Дорошенка. Третім пунктом

було прохання надіслати йому інсиґнії

. А згодом, напевно, у першій декаді

липня, Ян Собєський дізнався, що однією з головних умов майбутніх переговорів

Дорошенко висунув вимогу передати йому клейноди, причому ще до початку

переговорів

. Аргументи його були такі: він може підписувати документи

козацько-польської угоди тільки як титулований гетьман, а для цього йому треба

отримати інсиґнії

100

. Зрозуміло, Дорошенко мав на увазі, що титул гетьмана має

бути забезпечений і відповідним королівським привілеєм.

Польські владники, знаючи про впертість Дорошенка, не поривали контактів

із Ханенком, який і далі сидів на Січі. Мало того, цього разу вони схилялися до того,

щоб віддати, нарешті, інсиґнії Ханенкові. Підканцлер Анджей Ольшовський писав

йому 2 липня з Варшави, що він отримає клейноди згідно з Острозькою угодою

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1 (копія стислого тогочасного протоколу ради). Те саме:

Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 593; AGAD w Warszawie, zesp.

Archiwum Publiczne Potockich, N 317, s. 72.

Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 593.

Ojczyste spominki... Т. II. S. 136-137.

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 206-206v. (лист

Короля своєму посланцеві, відрядженому до Петра Дорошенка, датований лише травнем).

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 218-218v. (лист

Короля до кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка від 12 червня), 218v.-219 (аналогічний

Аист до королівського комісара при Дорошенкові в Чигирині Міколая Рачковського).

Ojczyste spominki... Т. II. S. 309.

Ibid. S. 140,142 (лист Міколая Рачковського до Яна Собєського з Чигирина від 24 червня).

100

Ibid. S. 142 (див. попереднє посилання).

'3 — 6-1279 193

Микола Крикун

і її сеймовим затвердженням, навіть якщо дійде до угоди між Дорошенковим

Військом Запорозьким і Річчю Посполитою

101

.1 не випадково на військовій ра

ді, яка відбувалася 8 липня або напередодні під керівництвом Яна Собєського

(біля села Товстолуга Теребовельського повіту Руського воєводства?), стояло

питання: «Чи потрібно секретно послати хоч тільки булаву Ханенкові, про що

просять його посланці, посилаючись на Острозьку угоду?»

102

До козацько-польських переговорів ні в липні, ні в наступні місяці справа

так і не дійшла. Польські владники не хотіли (та й чи могли?) задовольнити

вимоги Дорошенка, зокрема й стосовно інсиґній, бо сумнівалися, що навіть після

цього гетьман погодиться на переговори, а якщо й погодиться, то чи будуть вони

успішними. Зрештою, у Варшаві визріло остаточне рішення - передати інсиґнії

Ханенкові. Зважаючи на невдачу Анджея Жальського, везти клейноди на Січ,

де й досі перебував Ханенко, було ризиковано, а то й нереально - шляхи туди

перекрили Дорошенко і Многогрішний. Проте незабаром ситуація змінилася.

Улітку 1671 р. польський уряд розпочав воєнну кампанію, яку очолив Ян Со

бєський, із метою повернути позиції Речі Посполитої на Правобережній Україні.

У вересні польське військо дійшло до східної частини Подільського воєводства

і зупинилося під містом Бар. Що далі просувалися поляки, то активніше діяв і

Михайло Ханенко: спільно з Іваном Сірком він здійснив напади на турецькі фор

теці - міста Білгород (Аккерман) і Тегіні

103

, а по тому зі своїм військом підійшов

до Брацлава. Звідси він відправив посланців до Собєського, сповіщаючи про свої

успіхи і закликаючи спільно діяти проти Дорошенка. На початку жовтня Со

бєський рушив до Брацлава

104

Польський уряд досить швидко зреаґував на появу Ханенка на Правобережній

Україні і підтримку його з боку Яна Собєського. Останньому з Варшави були

вислані інсиґнії для вручення їх Ханенкові. З листа Собєського до Анджея Оль-

шовського, відправленого 22 жовтня з-під містечка Іллінці у Брацлавському

воєводстві, випливає, що на той момент інсиґнії вже були привезені в його

ставку. Король застерігає, писав Собєський, що передати їх Ханенкові можна

тільки після того, як козаки оберуть його своїм гетьманом. За його ж словами,

101

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 221. Принагідно

зазначимо, що цей лист на Січ Ханенкові мав вислати з Перекопа Ян Карвовський - посланець

короля до нового кримського хана Селім-Ґірея.

102

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 359 (лист Яна Собєського до Ан

джея Ольшовського від 8 липня 1671 р.).

103

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 365-365v. (звістки з польського

табору під Баром від 21 вересня).

104

Ibid. К. 377 (лист Єжи Пшеоровського до Анджея Ольшовського від 3 жовтня з містечка

Лабунь у Волинському воєводстві).

194

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

Ханенко сам це розуміє, а тому не сміє взяти клейноди до виборів. Із виборами

король радив не поспішати, адже на боці Ханенка на той час був тільки один із

правобережних полків - Брацлавський. З огляду на це, Ян Собєський уважав за

доцільніше приховати, що інсиґнії вже у нього

105

Однак зберегти таємницю не вдалося. ЗО жовтня Собєський писав до того ж

таки Анджея Ольшовського, що ханенківці довідалися про клейноди і вимагають

віддати їх. Йому довелося піти на поступки, але при цьому він зазначив: нехай

клейноди будуть у війська, але Ханенкові їх можна вручити тільки після того,

як його оберуть гетьманом, а для виборів треба, щоб до Ханенка приєдналася

решта Дорошенкових полків, крім Брацлавського. Цьому могло посприяти

звернення (чиє? - М. К.) з відозвою, аби певного дня козаки цих полків з’явилися

на визначене місце для обрання гетьмана. Михайло Ханенко і його старшина

пристали на умови Собєського. Доки вони домовлялися, навколо зібралося бли

зько тисячі козаків, які хотіли бути свідками передачі інсиґній. Після того як

підляський каштелян і штелтінський староста та полковник Станіслав Кароль

Лужецький приніс клейноди, військо, піднісши Ханенка на руки, проголосило

його гетьманом. У цей момент, пише Ян Собєський, у ставку з листом від Петра

Дорошенка прибув посланець, який усно від імені свого гетьмана багато обіцяв,

запевняючи, що навзаєм гетьман вимагає лише гарантії безпеки для себе; проте

довіряти Дорошенкові вкотре не слід, адже то була тільки усна розмова

106

Усе це відбулося в таборі під Іллінцями. 6 листопада там само на «генеральній

раді» Михайлові Ханенкові офіційно було вручено інсиґнії, і він та його старшина,

а за їхнім посередництвом усе військо присягнули на вірність королю й Речі

Посполитій. Із текстом присяги присутніх ознайомив королівський комісар

Анджей Жальський, який привіз із Варшави гетьманські клейноди і вручив їх

новому гетьманові, принагідно розповівши на раді про свою невдалу спробу

приставити їх на Січ

107

. Отже, старшина присягла перед Жальським, перед

щойно згаданим Станіславом Каролем Лужецьким і добжинським старостою

та ротмістром Якубом Станіславом Рокітніцьким. Про це читаємо в універсалі

Ханенка, виданому під Іллінцями і датованому 27 жовтня (за ст. ст.) (див.

додаток)

108

. Тут подано текст присяги, а також імена, прізвища й уряди козацької

105

Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 709. Те саме: Ojczyste spominki... Т. II. S. 339-340;

Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 384-384v.

'“Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 712. Те саме: Ojczyste spominki... Т. II. S. 342; Bib

lioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 385.

107

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3912, s. 81 (лист Михайла

Ханенка до короля з міста Ладижин від 4 (14) листопада 1671 р.).

101

Ibid. S. 73-74. Це оригінал документа, у якому преамбула, завершальна частина і перелік стар

шини на чолі з Михайлом Ханенком наведені українською мовою, а текст присяги - польською;

ІЗ*

195

Микола Крикун

старшини, хто присягнув королю. Наводимо перелік старшини за універсалом:

Федір Бурляй - генеральний обозний, Григорій Кудлай і Маноїл Федорович -

генеральні судді, Іван Шило - генеральний осавул, Іван Маркович - генеральний

писар, Савка - гетьманський бунчужний, Іван Сірко, Григорій Перебийніс, Януш

Донець, Ігнат Сушковський, Петро Безпалий - запорозькі полковники, Павло Лиси

ця - брацлавський полковник, Тиміш Мошинський - суддя Брацлавського полку.

На основі цього списку можна, мабуть, стверджувати, що Михайло Ханенко був

обраний гетьманом і отримав клейноди завдяки передусім запорозьким козакам.

Серед правобережних полків на той час він міг спертися тільки на Брацлавський.

У листі до короля від 4 (14) листопада, відправленому з міста Ладижин у Брац-

лавському воєводстві, Ханенко описує події під Іллінцями і дякує за дарування

клейнодів, запевняючи, що вірно служитиме Речі Посполитій

109

. Він висловлює

вдячність за це і в інструкції козацьким посланцям до Варшави, датованій 6 (16)

листопада і писаній у Ладижині

110

. Слова подяки Ханенкові посланці переказали

на авдієнції, яку їм дав король 19 грудня

111

. У відповідь на привезений ними до

Варшави згаданий вище універсал від 27 жовтня (ст. ст.) королівська канцелярія

23 грудня видала універсал, адресований Ханенкові (та його козакам)

112

, а

наступним днем датований лист короля до новообраного гетьмана

113

. В обох

документах висловлено сподівання, що дарування клейнодів заохочуватиме Ха

ненка і його військо служити королю і Речі Посполитій.

Михайло Ханенко володів гетьманськими інсиґніями до 27 березня 1674 р. Цього

дня відбулася Переяславська рада, яка обрала Івана Самойловича гетьманом обох

берегів Дніпра. Ханенко зрікся гетьманства і склав клейноди перед Самойловичем

та московським посланцем боярином і князем Ґріґорієм Ромодановським

114

. На

документ скріплений військовою печаткою, 81 (див. попереднє посилання): AGAD w Warsza

wie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 300v.-301 (копія польською мовою з

того самого універсалу, тут імена, прізвища та уряди старшини наведено польською.

105

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3812, s. 81-82 (оригінал

польською мовою, скріплений підписом Михайла Ханенка та печаткою його війська); AGAD

w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 306v.-307v. (копія).

110

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 459. Те саме: ЛНБ HAH

України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 1411, с. 175, 177.

111

Ojczyste spominki... Т. II. S. 153 (звістки з Варшави від 23 грудня).

112

AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 157-158.

113

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 562-563. Те саме: ЛНБ

HAH України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1,спр. 1411, с. 179.

114

Акты ЮЗР. 1879. Т. XI: 1672-1674. Прибавление: 1657. С. 409-410 (лист правобережного

генерального обозного Івана Гулака цареві від 19 (29) березня 1674 р.). Див. також: Градни

ка Г. Д-Ьйствія... С. 213 (літописець твердить, що Михайло Ханенко здав інсиґнії перед Пере

196

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

основі досі не опублікованого архівного документа, можливо, дещо довільно

його переказуючи, Микола Костомаров так описує цю подію. На раді перед

Ханенком козаки несли булаву і бунчук. Поклонившись навсібіч, він звернувся

до присутніх: вам відомо, що я не своєю волею, а за королівським велінням

став гетьманом і робив усе за королівським указом; якщо комусь зі старшини

чи простому козакові я вчинив якусь досаду, то простіть мене. З цими словами

він поклав булаву на стіл, козаки загукали, що все йому прощають, і Ханенко

відійшов. Козак же, який ніс бунчук, тримав його, щоб передати тому, кого

рада обере гетьманом

115

. Завважмо, що в цьому документі не згадано інших

інсигній, крім булави й бунчука, які Ханенко отримав 6 листопада 1671 р., але

він їх, без сумніву, теж здав, бо мусив так зробити. Покликаючись на те саме

джерело, Микола Костомаров зазначає, що Іван Самойлович не дав згоди стати

правобережним гетьманом, а значить, гетьманом обох берегів Дніпра, тому

козаки, промовляючи «Ти нам любий! Ти нам любий!», силоміць поставили

його на лаву, прикрили «Ханенковим» бунчуком, у руки вклали «Ханенкову»

булаву

116

і в такий спосіб зробили його гетьманом.

Слід наголосити, що використання на цій раді клейнодів, які склав Михайло

Ханенко, спочатку не передбачалося - це був вимушений крок. Річ у тому, що за

сценарієм, який розробили князь Ґріґорій Ромодановський та Іван Самойлович,

на цій раді більша частина правобережної козацької старшини, що відійшла від

Петра Дорошенка, мала обрати нового гетьмана, відданого Москві. Дорошенко

ніяк не виказував таку відданість, не відступався від гетьманства, а отже, і від

гетьманських клейнодів, які були в його розпорядженні

117

. За цим сценарієм,

новообраному гетьманові мали вручити на раді привезені з Москви (зрозуміло,

там і виготовлені) клейноди (йшлося про знамено, булаву, бунчук, литаври), але

не встигли, бо їх щойно того самого дня відправили

118

Отож, організаторам ради, щоб закріпити відповідними традиційними оз

наками влади обрання Самойловича гетьманом, нічого не залишалося, як

вручити йому «Ханенкові» клейноди. Очевидно, Самойлович міг володіти

ними як «владними» до офіційного дарування московських інсигній, які йому

яславською радою); Літопис Самовидця. С. 118 (тут читаємо лише, що на Переяславській раді

«Ханенко здал гетманство»).

115

Костомаров Н. И. Руина... С. 244.

116

Там само. С. 245.

111

Акты ЮЗР. Т. XI. С. 555-559 (зізнання Івана Мазепи в Малоросійському приказі від

5 (15) серпня 1674 р.).

118

Там само. С. 386 (царська грамота Іванові Самойловичу від 17 (27) березня).

197

Микола Крикун

і князеві Ромодановському привезли 31 березня (ст. ст.). Повідомляючи про

це цареві в листі, відісланому з-під Переяслава 1 (11) квітня, Самойлович

звернувся з питанням, чи клейноди можуть належати йому як новообраному

гетьманові"

. Цар відповів ствердно, і 21 (31) травня князь Ромодановський вру

чив їх Самойловичеві

120

. Так Іван Самойлович заволодів двома московськими

комплектами інсиґній - «лівобережним» і «правобережним». Те, що він отримав

«правобережні» інсиґнії, автоматично означало кінець практичного використання

«Ханенкових» клейнодів: вони втратили актуальність, а значить, перестали бути

потрібними. Відтоді їхній слід губиться. Імовірно, їх вивезли до Москви, може,

вони й досі лежать де-небудь в Оружейній палаті.

Так склалася доля королівських гетьманських клейнодів після того, як Павло

Тетеря вивіз їх до Польщі. На нашу думку, саме їх у лютому 1649 р. отримав

Богдан Хмельницький на підтвердження того, що Річ Посполита визнає його

гетьманом. Спроби Петра Дорошенка повернути клейноди виявилися марними.

Польські владники, добре усвідомлюючи політичне значення цих інсиґній,

вимагали від Дорошенка різних компромісів, а з 1669 р. - ще й відмовитися від

турецького протекторату. Схоже, в тому, що так усе склалося, винна радше поль

ська сторона. У Варшаві хотіли мати справу з абсолютно залежною козацькою

організацією, тому зробили ставку на Михайла Ханенка, передавши йому

«Тетерині» клейноди. Польща від цього виграла мало, може, якби її урядовці

були терпимішими до Петра Дорошенка, вона виграла б куди більше.

* * *

У квітневому числі «Киевской старины» за 1901 р. надруковано анонімну

замітку «Булава Павла Тетери» (с. 9), автор якої, посилаючись на одне краківське

видання 1845 р.

121

, із яким нам не довелося ознайомитися, стверджує, що булава

ця зберігається в Ясноґурському монастирі у Ченстохові. У тому краківському

виданні вона описана як строкато позолочена, обтягнута шагренню, не оправлена

каменями («buława, pstro złocona w jaszczur, bez kamieni Tetery, hetmana Zaporo-

zkiego»). Від себе автор анонімної замітки додає: «Відомо, що Тетеря скінчив

життя єзуїтом, чим і пояснюється те, що булава його потрапила до католицького

монастиря».

119

Там само. С. 411-412.

120

Там само. С. 475 (відписка князя Ґріґорія Ромодановського цареві від 21 (31) травня), 477

(лист Івана Самойловича цареві від 23 травня (ст. ст.) зі словами подяки за даровані йому

клейноди).

121

Marya Bogurodzica w Nazarecie na Jasnej Górze Częstochowskiej. Kraków, 1845. Т. II: Skar

biec, pamiątki uchowane.

198

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

Очевидно, мається на увазі гетьманська булава, а те, що її приписано Тетері,

вказує, що йдеться про булаву, яку він 1665 р. вивіз до Польщі. Проте це помилка:

в жодному з джерел походженням після 1665 р., коли булава могла би опинитися

в Ясноґурському монастирі, немає про це згадок. Якби вивезена Тетерею булава

потрапила туди до вручення булави Михайлові Ханенкові 1671 р., то про це так

чи так стало б відомо - і Дорошенкові, і Ханенкові. Обидва вони вимагали б

повернути саме цю, а не якусь іншу булаву, так само і Ханенко не прийняв би

іншу інсиґнію. Зваживши, що він володів нею до Переяславської ради 1674 р., а

невдовзі після того її, очевидно, відправили до Москви, то не може бути й мови

про передання її до Ясноґурського монастиря.

Натомість відомо, що в цьому монастирі дотепер зберігається булава, фото

якої репродуковане в сучасному виданні. Підпис до фото повідомляє: «Булава

Тимофія Цецюри («Cieciury»), козацького отамана, угорський тип, рубіж XVI і

XVII ст. Дарунок короля Яна Казимира Вази після заприсягнення («ро hołdzie»)

козаків 5 лютого 1661 р.»

122

Посилань до підпису немає, але зміст його видається

правдивим - він конкретний і ґрунтується, напевно, на монастирських записах.

Є свідчення, що на початку 1661 р. Тимофій Цецюра перебував у Кракові

123

. На

той час він підтримував Річ Посполиту і цілком імовірно, що прибув до Польщі

зі своєю булавою (не гетьманською, бо гетьманом він ніколи - ні до того, ні

після - не був), яку віддав королеві на знак вірности йому і Речі Посполитій, а

король подарував її монастиреві. Цецюра і Тетеря - співзвучні прізвища. Про

гетьмана Павла Тетерю історична пам’ять була тривкіша, ніж про Тимофія

Цецюру - одного з багатьох козацьких ватажків. Це й зумовило те, що булаву,

яка зберігалася в Ясноґурському монастирі, упорядники краківського видання

приписали Тетері, а не Цецюрі. їхню помилку повторив і анонімний автор із

«Киевской старины».

* * *

Залишається розповісти про долю клейнодів, якими володів Петро

Дорошенко. Нагадаємо, що від 1665 р. він користувався клейнодами козацького

виготовлення, а 26 серпня 1669 р. під Уманню отримав султанські інсиґнії.

На початку серпня 1672 р. на авдієнції у турецького падишаха під Кам’янцем-

Подільським йому вручили ще одну султанську булаву

124

, а в середині вересня

122

Jasnogórska Bogurodzica. 1382-1982. Warszawa, 1982. Ilustracja 170.

123

Latacz E. Tymoteusz Cieciura // Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1937. Т. IV. S. 41.

124

Collectanea z dziejopisów tureckich rzeczy do historii polskiej służących z dodatkem objaśnień

potrzebnych i krytycznych uwag przez 1.1. S. Sękowskiego. Warszawa, 1825. Т. II. S. 119; Акты

ЮЗР. 1882. Т. XII: 1675-1676. С. 431 (свідчення посланців Петра Дорошенка у Москві від

12 (22) січня 1675 р. про те, що вони привезли його клейноди).

199

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.