Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII

Подождите немного. Документ загружается.

Микола Крикун

162-162

Під Кримською Ордою тут, очевидно, мається на увазі татарська орда як військо,

яке вирушало в походи з Кримського півострова - основної частини Кримського ханства.

Перекопська, або Джамбайлуцька Орда - одна з ногайських орд, яка від XVI до XVIII ст.

кочувала в південноукраїнських степах між Перекопом і Дніпром і підлягала Кримському

ханству та Туреччині. Очаківська, або Єдисанська Орда складалася з ногайських орд, які від

XVI ст. до XVIII ст. займали південноукраїнські степи між Дніпром, Богом і Дністром і

перебували у васальній залежності від Кримського ханства й Туреччини. Її адміністративним

центром було місто Очаків (по-турецьки і по-татарськи - Джанкерман, на Боплановій

генеральній карті - Dziarcrimenda), що в гирлі Дніпра. Білогородська Орда - у XVI-XVIII

ст. сукупність татарського населення межиріччя нижніх течій Дністра і Дунаю. Туреччина

створила тут свою провінцію Буджак (із турецької буквально означає «Кут»), тому Орда

називалася ще Буджацькою. Основу населення тут склали ногайські татари. Адміністративним

центром Буджаку було місто Білгород (по-турецьки Аккерман), розташоване на Дніпровському

лимані (Тунманн. Крымское ханство // Перевод с нем. изд. 1784 г. Н. JI. Эрнста. Симферополь,

1991; Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. 1730-

1823. Одесса, 1838. Ч. 2; ЯворницъкийД. /. Історія запорозьких козаків. 1990. Т. 1; Kapmoa-

гэ И. Г. Юг Днестровско-Прутского междуречья под османским владычеством (1484-1595).

Кишинев, 1992). Окремої Тегінської орди не було, згадка про неї стосується північно-

східної частини Буджаку біля міста Тегіні на правому березі Дністра (нині - місто Бендери

в Республіці Молдова). Напевно, ця згадка спричинена тим, що на 1664 р. тамтешні татари

активізували свої набіги на українські землі. Слід підкреслити, що в додатку локалізація орд

описана великою мірою неправильно, зокрема сказано, що Білогородська Орда (з Тегінською)

розташовувалася на захід від Богу, а Очаківська - тільки на схід від нього.

163-ібз Суть цього абзаца, дещо невправного з погляду стилістики, зводиться до того, що

виморочне право (про нього див. примітку 145-145 до пункту 73) незаконно застосовується

до реєстрових козаків і цю практику треба припинити.

164

Див. примітку 105-105 до пункту 59.

165

Межиріч Корецький - це Межиріч, про який ідеться в пункті 59 (див. примітку 107—

107).

166-

166

Про цей напад стисло сказано в пункті 59. Обдукція - судовий огляд завданої

шкоди.

167

Тут Поле - Правобережжя в тогочасному його розумінні: територія Брацлавського

воєводства і південної правобережної частини Київського воєводства, де розташовувалися

полки Війська Запорозького, очолюваного Павлом Тетерею.

168-168 Пінський повіт входив до складу Берестейського воєводства Великого князівства

Литовського. На півдні межував із Волинським і Київським воєводствами Польського

королівства. Нині його територія належить Україні та Бєларусі. Засвідчення «testimo

nio» Пінського повіту означає, мабуть, що його гродський суд розглядав справу про дії

Боруховсьюго.

169

Генеральним осавулом Петро Дорошенко став одразу або невдовзі по тому, як Павло

Тетеря був обраний гетьманом. Перед тим він був чигиринським полковником (ДорошенкоД.

Гетьман Петро Дорошенко... С. 45).

» Остап - невідома особа, в інших джерелах не згаданий.

і7і-*7і Ziemskie prawo - польське право володіти земельними маетностями.

170

З. Інструкція послам Війська Запорозького

172

Чигирин Діброва - у XVII ст. містечко. Нині не існує - після Другої світової війни

затоплене водосховищем. Було розташоване біля лівого берега Дніпра на території

Полтавської области.

173

Див. примітку 102-102 до пункту 57.

174

Макар Бажаненко - невідома особа, в інших джерелах не згаданий.

175-175

Григорій і Андрій - старший і молодший брати Петра Дорошенка. Потрапили в

полон до росіян, а далі - в московське ув’язнення: Григорій восени 1660 р., Андрій пізніше

(коли саме, встановити не вдалося) (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 27, 41;

42, 60-61). У першій половині 1663 р. Павло Тетеря просив короля посприяти у звільненні з

полону тільки одного з братів - Григорія (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów,

rkps 402, s. 476 (інструкція Павла Тетері козацьким посланцям до короля від 22 січня (ст. ст.);

Памятники... Т. IV. Отд. III (лист Павла Тетері до короля від 26 червня (ст. ст.) з Чигирина)),

із чого робимо висновок, що на середину 1663 р. Андрій ще не потрапив у полон.

176

Із контексту випливає, що Іван Саскович - швагер Петра Дорошенка. Аналізуючи

родинні зв’язки останнього (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 27-29), доходимо

висновку, що це міг бути тільки брат його першої дружини, ім’я якої невідоме.

177-177 Генеральним обозним у Тетериному Війську Запорозькому був Михайло Радкевич

(див. далі іменний перелік старшини Війська Запорозького). Його племінник Павло - невідома

особа, в інших джерелах не згаданий.

178

Полковник черкаський - це Федір Джулай (див. далі іменний перелік старшини Війська

Запорозького).

179

Маються на увазі перевози через Дніпро.

180-180 Себастіян Маховський (рік народження невідомий - 1672?) - польський військовик,

від 1663 р- - полковник. На початку задніпрянського походу король залишив на Правобережжі

загін (полк) на чолі з Маховським для захисту тилів коронного війська (Polski Słownik Bio

graficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1973. Т. XVIII. S. 637-638).

181-181 ідеться про Себастіяна Маховського (див. попередню примітку).

182-182 Чому Павло Тетеря застерігав Себастіяна Маховського іти на Бар (якщо це було),

встановити не вдалося.

183

«które» стосується «przestrogi».

184-184 після того як 15 березня 1664 р. в Лисянці було заслухано зізнання Павла Рябухи

про дії Івана Виговського (див. примітку 3-3 до пункту 2), під містечком відбулася нарада

(deliberatio) польських офіцерів і козацької старшини. Запрошений на неї Виговський не

з’явився, бо нездужав. Учасники наради дійшли переконливого висновку, що він зрадив Речі

Посполитій. Опісля за наказом Павла Тетері Виговського в його таборі захопив Себастіян

Маховський. З-під Лисянки Виговського переправили під містечко Вільховець, де й стратили

(Герасимчук В. Смерть Івана Виговського. С. 212-213).

185-і»

ив

. примітку 3-3 до пункту 2. Про Вільховець див. примітку 101-101 до пункту 56.

186

Як київський воєвода Іван Виговський був сенатором (див. примітку 126 до пункту 67).

187

Себастіян Маховський.

)як-188 у ц

ому фрагменті стверджується, ніби Іван Виговський обіцяв Себастіянові

Маховському поділитися з ним переховуваними у Брацлаві багатствами Павла Тетері, як

тільки він їх захопить. Про ці багатства див. примітки 91-91 і 98-98 до пунктів 53 і 55.

189-189 ц

ей

вислів означає, що Себастіян Маховський начебто ручався за Івана Ви

говського.

171

Микола Крикун

|90

190

Суть цього фрагмента зводиться до того, що Себастіян Маховський домагався від

Павла Тетері, щоб той заплатив йому певну суму за сприяння у збереженні за ним, Тетерею,

гетьманського уряду. Так само свого часу Іван Виговський, будучи гетьманом, узяв у Юрія

Хмельницького (він тоді ще не постригся в ченці) ЗО тисяч злотих і сплатив їх коронному

обозному Анджеєві Потоцькому за збереження за собою цього уряду (треба зазначити, що в

період гетьманування Виговського Анджей Потоцький брацлавським воєводою не був; див.

про нього примітку 149 до пункту 75). Далі сказано, що Тетеря уже готовий був задовольнити

домагання Маховського, але проти цього виступила козацька старшина.

m-m Мається на увазі спосіб, до якого вдався Юрій Хмельницький (тоді ще не духовна

особа), щоб зібрати ЗО тисяч злотих для Івана Виговського. Крім сказаного тут, жодних інших

відомостей про це немає.

192

Себастіянові Маховському.

193

Фастів - містечко в Київському воєводстві, у XVII-XVIII ст. належало до маєтків

Київського римо-католицького єпископства (Słownik geograficzny... 1880. Т. І. S. 661-663).

За актом обстеження Білоцерківського і Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р., входило

до складу першого і мало «з приналежністю і всією сотнею» (центром якої воно й було)

дворів козаків - 269, міщан із підсусідками - 402 (ЦДГА Беларусі, ф. 694, оп. 4, спр. 744,

арк. З зв.). Нині Фастів - місто, районний центр Київської области.

194

Тут це слово означає «щоб».

195

Паволоч - містечко в Київському воєводстві, до і після 1664 р. - дідичний маєток

Конєцпольських (ІР НБУВ, ф. І, спр. 4104 (І, 1258 (1646 р.)); Pamiętniki о Koniecpolskich.

Przyczynek do dziejów polskich XVII wieku / Wydał Stanisław Przyłęcki. Lwów, 1842. S. 367

(1672 p.))* Нині Паволоч - село в Попільнянському районі Житомирської области.

196

Тут: листи, у яких Себастіян Маховський закликав вступати до керованого ним

війська.

197

Бублик - невідома особа, в інших джерелах не згаданий.

і?»-

198

Див. примітку 3-3 до пункту 2.

199

«które» стосується «bunty».

200

Себастіян Маховський.

201

Себастіянові Маховському.

202-202 д

ив

примітку 130-130 до пункту 68. Що означають стосовно Юрія Хмельницького

слова «lekkości tego słowa» і трохи далі «dla lekkości mówienia swego»? Чи не те, що вмів

гарно говорити?

203

Відомостей про такий православний монастир немає. Схоже, в супліці мається на

увазі якийсь монастир недалеко або порівняно недалеко від Мглієва (Млієва). У XVII ст. це

містечко в Київському воєводстві, яке тоді як дідична власність належало Конєцпольським

(див. нашу картотеку поселень Київського воєводства). Варшавський сейм 1661 р. затвердив

королівський привілей про надання Млієва у ленне володіння колишньому генеральному

судді Війська Запорозького Самійлові Зарудному та його нащадкам (Volumina legum. Т. 4.

S. 360. Самійло Зарудний фігурує в іменному переліку старшини в обох републікованих тут

документах). І привілей, і сеймова ухвала означали, що дідицтвом Конєцпольського щодо

Млієва знехтувано. Нині Мліїв - село в Городищенському районі Черкаської области. Йоахим

Єрлич пише, що Юрій Хмельницький перед його арештом 1664 р. жив у монастирі в містечку

Сміла (Latopisiec albo kroniczka... Т. И. S. 85-86). Сміла розташована недалеко від Млієва,

нині - місто, районний центр Черкаської области. Чи не цей монастир згаданий у супліці як

Мгліївський?

172

З. Інструкція послам Війська Запорозького

204-204

<<za

ra(

< nie odpuścił» стосується Павла Тетері.

205

Піхотний полк був негородовим, тобто неосілим, за особовим складом це не

прив’язане до певної території військове з’єднання у Війську Запорозькому. Пізніше таких

полків було кілька, називалися вони серденятськими (Крикун М. Інструкція послам Війська

Запорозького... 1666 року... С. 327, 339-340).

206

Іван Лупиненко або Святослав Кривицький (див. згаданий вище іменний перелік

козацької старшини).

207

Чигиринський полковник - це Федір Коробка (див. згаданий вище іменний перелік

козацької старшини).

гоя Чигиринським польським комендантом був Міхал Жебровський (Дорошенко Д.

Гетьман Петро Дорошенко... С. 66).

209

У день Успіння Пресвятої Богородиці 15 (25) серпня. Тут мається на увазі 1663 р.

2,0

Балабанівка - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ним володів

белзький воєвода князь Димітр Єжи Корибут Вишневецький (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII.

Т. 2: Акты о заселении Юго-Западной России. С. 563). Нині Балабанівка-село в Іллінецькому

районі Вінницької области. Федір - це, напевно, балабанівський отаман Федоренко, згаданий у

зізнанні Павла Рябухи, яке він дав 15 березня 1664 р. у Лисянці перед полковником Себастіяном

Маховським та польськими офіцерами (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 409).

211

Ідеться про Івана Сірка - кошового отамана Запорозької Січі.

2,2

Бабани - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ними пожиттєво

володів Вільга (Там само). Нині - село Старі Бабани в Уманському районі Черкаської

области.

213

Буки - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року було власністю

Каліновських (Там само. С. 561). Нині Буки - селище міського типу в Маньківському районі

Черкаської области.

2.4

Іван Данченко згаданий у зізнанні Михайла Тисенка, яке той дав 15 березня 1664 р. в

Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами (Там само.

С. 410).

2.5

Мушурів - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. Нині - село Мошурів у

Тальнівському районі Черкаської области.

2.6

Михайлина згаданий як Михайлина Сонтовський у зізнанні Павла Рябухи (див.

примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки).

2.7

Василь Турчиненко згаданий у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання

Дмитра Сулимки).

218

У 1664 р. масна середа припала на 15 лютого (Археографический календарь на две

тысячи лет... С. 50).

2,9

У зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки) сказано, що

ця присяга відбулася в Шаулисі. Див. також пункт 2 інструкції.

220

Звенигородка - у XVII ст. містечко, центр Звенигородського староства. Нині - місто,

районний центр Черкаської области.

221

До Фастова (про нього див. примітку 193 до супліки) Іван Виговський прибув із Бара

в кінці лютого і пробув тут до 11 березня 1664 р. (Historya panowania Jana Kazimierza...

Т. II. S. 275; Latopoisiec albo kroniczka... Т. II. S. 88). 1 березня він видав звернений до Війська

Запорозького універсал, у якому заявив, що не прагне знову стати козацьким гетьманом і з

повстанням на Правобережжі не має нічого спільного (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 404-

405).

Доля гетьманських інсиґній (клейнодів),

вивезених Павлом Тетерею до Польщі

1665 року

У червні 1665 р. Павло Тетеря, переконавшись, що гетьманувати йому далі

неможливо, самовільно покинув гетьманський уряд, який він посідав від січня

1663 р. Рятуючись від переслідування політичними противниками й розправи,

він із міста Брацлава виїхав до Польщі, прихопивши королівські привілеї, видані

Війську Запорозькому, чималі суми з військового скарбу та гетьманські інсиґнії

(клейноди)

. В останньому випадку маються на увазі хоругва, булава, бунчук,

бубни (або литаври). У такому вигляді цей перелік у джерелах трапляється рідко,

звичайно, він там неповний. Іноді сюди додавали комишину, шаблю й печатку.

Петро Дорошенко, який у серпні того самого року став гетьманом

, зажадав

(щоправда, не одразу) від владників Речі Посполитої повернути Війську Запо

розькому все вивезене Тетерею, особливо ж гетьманські інсиґнії. Цю вимогу

Дорошенко повторював із року в рік, хоча документально вона не засвідчена.

І все ж із тогочасних матеріялів випливає, що польський уряд максимально ви

користовував гетьманські інсиґнії, які йому передав Тетеря, щоб тиснути на

Дорошенка, змушувати його діяти в інтересах Речі Посполитої. А то, натякали

Дорошенкові, клейноди може отримати хтось слухняніший і покірніший Короні.

Тобто король Ян Казимир і його оточення використовували ці інсиґнії як предмет

політичної гри, торгу.

Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича. Исто

рическая монография 1663-1687 гг. // Его же. Собр. соч. Исторические монографии и иссле

дования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 45; Крип’якевич 1. До історії українського Державного

Архіва в XVII в. // Записки НТШ. Львів, 1924. Т. CXXXIV-CXXXV. С. Дорошен

ко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь

Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 48. Див. також: Величко С. Летопись событий в Юго-Запад-

ной России в XVII-м веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К.,

1851. Т. II. С. 88 (літописець помилково стверджує, що Павло Тетеря втік із Корсуня).

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 51-54; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie,

oddz. rękopisów, rkps 3912, s. 15—16; Крикун M. Інструкція послам Війська Запорозького на

Варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї // Україна модерна.

Львів, 1999. Ч. 2/3. С. 337-338. Крип’якевич І. До історії... С. 73-74.

175

Микола Крикун

Петро Дорошенко мав свої «домашні» клейноди, виготовлені спеціально

для нього. Проте він усвідомлював необхідність повернути вивезені клейноди,

які означали, зокрема, що Річ Посполита визнає його гетьманом, до того ж це

був атрибут влади кількох його попередників. Очевидно, Дорошенко розумів і

те, що втрата Військом Запорозьким інсиґній стала тоді подією надзвичайною,

досі такого не траплялося, тому треба було зробити все, щоб повернути їх. Далі

в цій статті йтиметься про долю вивезених клейнодів, навколо яких точилася

боротьба, - що з ними сталося і кому вони, зрештою, дісталися. В історичній

літературі це питання зачіпали Іван Крип’якевич

і Дмитро Дорошенко

* * *

Уперше козацьку вимогу повернути клейноди (які саме - не вказано) бачимо

в інструкції посланцям Війська Запорозького на Варшавський звичайний сейм,

яка була схвалена на раді Війська 20 лютого (за ст. ст.) 1666 р. під містечком

Лисянка у Київському воєводстві

. До речі, у цьому ж документі є вимога, щоб

король своїм привілеєм затвердив обрання Петра Дорошенка на гетьманський

уряд. Такий привілей автоматично означав би, що Дорошенко як гетьман повинен

володіти вивезеними Тетерею клейнодами.

Павло Тетеря отримав ці клейноди після того, як Юрій Хмельницький зрікся

гетьманства

- «добровільно поклав булаву». Так сказано у королівському

привілеї, виданому 18 березня 1663 р. у Львові, який затвердив обрання Військом

Запорозьким Павла Тетері на гетьманство й одержання ним булави. У низці

документів читаємо, що Юрій Хмельницький «здав» булаву Тетері

. Від імені

короля Тетері її вручив сяноцький підчаший Томаш Карчевський

Крип’якевич І. До історії... С. 73-74.

ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 252.

Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 629; Крикун M. Інструкція

послам Війська Запорозького... 1666 року... С. 325.

Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 389

(Литовская метрика), оп. 1, д. 220, л. 155об.—156; Archiwum Główne Akt Dawnych w Warsza

wie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Metryka Koronna, Protokoły, ks. 364, k. 146v.-148.

Див. гетьманську присягу Павла Тетері на вірність королю й Речі Посполитій, яку він

дав у містечку Остер 22 грудня 1663 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK,

ks. 203, k. 270v.-271; Wójcik Z. Nieznane dokumenty do biografii Pawła Tetery, Jerzego Chmiel

nickiego i Józefa Tukalskiego // Przegląd Historyczny. Warszawa, 1961. T. LII. S. 524-525); тут,

до речі, про гетьманську булаву не сказано. Принагідно зазначимо, що 24 листопада 1663 р.

в королівському таборі під Баришполем був схвалений формуляр присяги гетьмана Війська

Запорозького на вірність королю й Речі Посполитій (РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 220, л. 183об.).

Павло Тетеря присягав с£ме за цим формуляром.

Петровський М. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть (Досліди над

літописом Самовидця). X., 1930. С. 399 (відписка князя Ґріґорія Ромодановського цареві

176

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

Очевидно, йдеться про булаву, яку за дорученням короля брацлавський воєво

да Адам Кисіль передав Богданові Хмельницькому. Це сталося 20 лютого 1649 р.

під час прийому в Переяславі, коли Хмельницький зустрічався з делегованими для

переговорів польськими комісарами, серед яких був і Адам Кисіль

. Булава була

«туркусова»

, тобто, як пише Михайло Грушевський, «обсаджена туркусами

(бірюзою)»

, а Дмитро Бантиш-Каменський, який, до речі, не посилається на

джерело, стверджує, що вона була «обсипана сапфірами»

Тоді само - 20 лютого - у Переяславі молодший брат Адама Киселя

вручив Богданові Хмельницькому королівську хоругву - червоне полотнище

з зображенням білого орла й написом «Ioannes Casimirus Rex», «щоб цією

королівською ласкою його прихилити» (до короля й Речі Посполитої, зрештою,

як і у випадку з булавою. - М. /С)

. Зваживши, що хоругву гетьманові передали

раніше за булаву, можна припустити, що як інсиґнія вона мала більше значення.

Алєксєю Міхайловічу, складена у січні 1663 р.); Акты, относящиеся к истории Южной и За

падной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР).

СПб., 1872. Т. VII: 1657-1663.1668-1669. С. 243,344,348; 349,352 (статейний список стольника

Фьодора Лодиженського, який стосується подій у козацькій Україні в грудні 1662 - січні 1663 р.

(за ст. ст.)).

Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1859. Т. IV.

Отдел III: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 295-296 (лист Павла Тетері

до короля від 22 квітня (ст. ст.) 1663 р.), 300-301 (лист Павла Тетері до великого коронного

канцлера Міколая Яна Пражмовського від 22 квітня (ст. ст.) 1663 р.), 307-308 (лист Павла

Тетері до короля від 12 (22) травня 1663 р.).

Памятники... 1848. Т. I / Изд. 2-е. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 319-320

(діяріюш подорожі королівських комісарів до Війська Запорозького). Див. також: Літопис

Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 56; Грабянка Г. Д'Ьйствія през'Ьлной и

от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского,

с Поляки..., з розних л'Ьтописцов и из діаріуша, на той войн^ писаного, в градЬ Гадячу...

1710 / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 62; Histo

rya panowania Jana Kazimierza z Klimakterów Wespazyana Kochowskiego przez współczesnego

tłómacza w skróceniu na polski język przełożona, wydana z rękopisu w roku 1840 przez Edwarda

Raczyńskiego, teraz podług oryginału poprawiona i powtórnie wydrukowana. Poznań, 1859. Т. I.

S. 40; Бантыш-Каменский Д. H. История Малой России. От водворения славян в сей стране

до уничтожения гетманства: В 3-х ч. / Изд. 4-е. СПб.; К.; X., 1903. С. 148.

Памятники... Т. I. Отд. III. С. 320.

Грушевський М. Історія України-Руси. К.; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. III: Хмельниччина в

розцвіті (1648-1650) / Вид. друге, повторене. С. 142.

Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России... С. 148.

Памятники... Т. I. Отд. III. С. 319-320. Див. також: Літопис Самовидця. С. 56; Грабянка Г.

ДЬйствія... С. 62; Historya panowania Jana Kazimierza... Т. I. S. 40; Бантыш-Каменский Д. Н.

История Малой России... С. 148.

12-6-1279

177

Микола Крикун

Слід підкреслити, що інших королівських інсиґній у лютому 1649 р. Богдан

Хмельницький не отримав. Це очевидно, наприклад, із письмової козацько-

польської угоди, ухваленої 24 лютого в Переяславі, де козаки дякують королю

й Речі Посполитій за надіслані хоругву та булаву

. Відомо також, що король,

посилаючи комісарів до Хмельницького, мав намір передати йому тільки

хоругву і булаву

. Самовидець стверджує, що в Переяславі польські комісари

вручили Богданові Хмельницькому ще й бунчук і бубни

, а Григорій Грабянка

пише про бунчук

. Як справедливо вважають Микола Петровський

і Ярослав

Дзира

, ці повідомлення не відповідають дійсності. Принагідно зазначимо, що

Хмельницький зустрів комісарів у Переяславі під своїм гетьманським бунчуком

і своєю червоною хоругвою

Дарування Хмельницькому королівської хоругви і булави означало визнання

його козацьким гетьманом - то були традиційні в Речі Посполитій гетьманські

клейноди

. Визнання як таке містив відповідний королівський привілей, який

затверджував Богдана Хмельницького на гетьманстві і який комісари передали

йому 20 лютого

. Недаремно в щойно згаданій козацько-польській угоді від

24 лютого 1649 р. Хмельницький фігурує як гетьман. Від моменту як він прийняв

королівські клейноди, зазначає Михайло Гру шевський, Хмельницький офіційно

носив гетьманський титул, «доти не признаваний (владниками Речі Посполи

тої. - М. К.) ні йому, ні його попередникам»

Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 377-378.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 119. Про те, що Богдан Хмель

ницький одержав лише хоругву й булаву, відомо ще з таких документів: лист Богдана Хмель

ницького до короля з-під Зборова від 15 (25) серпня 1649 р. (Там само. С. 202); відписки

путивльських воєвод, у яких міститься оповідь архидиякона єрусалимського патріярха про

Збаразьку й Зборівську битви, мир козаків із поляками та інше - від 12 (22) вересня 1649 р.

(Акты ЮЗР. 1862. Т. III: 1638-1657. С. 351).

Літопис Самовидця. С. 56.

Грабянка Г. Д^йствія... С. 62.

Петровський М. Нариси історії України... С. 201-202.

Літопис Самовидця. С. 169.

Памятники... Т. І. Отд. III. С. 318.

Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.; Львів, 1913. С. 246.

Грабянка Г. Д^йствія... С. 62; Historya panowania Jana Kazimierza... Т. I. S. 40. Див. також:

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 119; Акты ЮЗР. Т. III. С. 35.

Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 154. В іншій книжці Грушевського

читаємо: «Хмельницький перший одержав офіційний титул гетьмана» (Грушевський М.

Ілюстрована історія України. С. 246). Самійло Величко повідомляє, що після того як 19 січня

1648 р. на Січі Богдана Хмельницького обрали гетьманом, йому одразу вручили військові

клейноди з козацької скарбниці: «корогов королевская златописанная, барзо красная; бунчук

178

4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів)

8(18) січня 1654 р. на Переяславській раді Богдан Хмельницький із козацькою

старшиною присягнули на вірність московському цареві, після чого російський

посланець боярин Васілій Бутурлін вручив гетьманові царські інсиґнії - знамено

(«знамя») і булаву

. Бутурлін виголосив із цього приводу промову, з якої

випливає, що знамено символізувало перемоги над ворогами під заступництвом

Спаса і Богородиці та печерських святих зі святою Варварою, а булава - силу

гетьманської влади

. Після цього королівські хоругва і булава як політично

непридатні були передані, напевно, на зберігання до козацької скарбниці. Знищити

їх або відіслати до Москви Хмельницький не міг: це означало б неприховану

зневагу до короля, а гетьман цього зроду не допустив би.

У квітні 1657 р. рада старшини Війська Запорозького постановила, що після

смерти Богдана Хмельницького гетьманом стане його син Юрій. Йому, за згодою

ради, батько і передав гетьманську булаву, про що повідомив царя листом від

23 квітня (ст. ст.)

. Очевидно, йшлося про «царську» булаву. Крім неї, Хмельни

цький у присутності старшини вручив синові знамено, гетьманські бунчук і печат

ку

. Невдовзі після смерти батька - 26 серпня (ст. ст.) 1657 р. - Юрій Хмельницький

змушений був «уступити» булаву «царского величества» генеральному писареві

Іванові Виговському, якого проголосили гетьманом Війська Запорозького

Одночасно до нього перейшли царське знамено

, бунчук і печатка

...з позлоцистою галкою и древцем; булава срібная украшенная; печать срібная войсковая

и котли модним великии» (Величко С. Сказаніє о войн^ козацкой з Поляками. К., 1926.

С. 29). Мається на увазі, що бунчук, булава, а може, й інші клейноди теж королівські, проте

це неправда. Слід пам’ятати, що Самійло Величко, за словами Грушевського, «дуже любить

імпонувати читачеві докладними датами, цифрами, подробицями і без церемонії їх видумує»

(Грушевський М. Історія України-Руси. К.; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. II: Початки Хмельниччини

(1638-1648) / Вид. друге. С. 166). Микола Костомаров довірливо сприйняв розповідь Величка

про клейноди (Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий // Его же. Собр. соч. Исторические

монографии и исследования. 1904. Кн. IV. Т. ІХ-ХІ. С. 152).

Акты ЮЗР. 1878. Т. X (Дополнение к III тому). С. 228-229.

Там само. С. 229-231. Разом із клейнодами Васілій Бутурлін передав Богданові Хмель

ницькому даровані царем ферязь («ферезея») та шапку. За словами московського посла,

перша символізувала царську опіку (покровительство) над Україною, а шапка - охорону

гетьманської голови (Там само. С. 229, 231-232). Див. також:

Бантыш-Каменский Д. Н.

История Малой России... С. 205,526-527; Величко С. Сказаніє... С. 95; Грушевський М. Істо

рія України-Руси. К., 1928. Т. IX. Перша половина (Хмельниччини роки 1650-1654). С. 767.

Крип’якевич I. П. Богдан Хмельницький. 2-ге вид., випр. і доп. Львів, 1990. С. 335. Див.

також: Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 151-155; Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой

России... С. 129.

Грабянка Г. Д^йствія... С. 151-155.

Акты ЮЗР. 1863. Т. IV: 1657-1659 (розповідь піддячого путивльської приказної ізби Ілєйка

Роколова від 31 серпня (ст. ст.)). Див. також: Там само. С. 14 (відписка київського воєводи

Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття

Подождите немного. Документ загружается.