Костюченко О.А. Банківське право

Подождите немного. Документ загружается.

забороняла брати їх. Гроші вважались «неурожайними», нарахуван-

ня відсотка — лихварством, за це загрожували великими штрафами.

У цю нішу кинулися євреї, яких у багатьох країнах обмежували за-

няттям ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добу-

вали для князів необхідні гроші, що спричинило появу перших при-

ватних банківських домів.

З іншого боку, розповсюдниками банківської справи в Європі

ставали великі та іноземні комерсанти, які як торгові банкіри на до-

даток до своїх торгових угод здійснювали також операції з обміну

грошей та укладали банківські угоди. Згодом банківські операції

комерсантів стали їх основною справою.

Пізніше, в період мануфактурної стадії капіталізму, виникли

банківські доми, які надавали кредит промисловим і торговим капі-

талістам під помірний процент.

В Україні початок банківської діяльності було покладено в сере-

дині XVIII століття. Вона розвивалась разом із становленням бан-

ківської системи Росії. У ті часи торгівля велась за готівку, а проми-

словість розвивалась, головним чином, за рахунок держави. В

Україні розповсюдження комерційного кредиту істотно запізнюва-

лось порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками

були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосіб-

ні підприємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького госпо-

дарства така діяльність давала можливість безконтрольно піднімати

відсоток за кредит. Крім того, протягом 1769-1774 pp. Росія випус-

тила в обіг паперові гроші-асигнації на суму 20 млн. Все це й спри-

яло створенню казенних банків та банківських контор у провінції,

які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали

позики.

У 1754 p. були засновані перші дворянські банки у Петербурзі та

Москві. На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб

створювалися міські банки. В Україні в 1781 р. у Києві, Ніжині, Ха-

ркові з'явились перші банківські контори, а у 1839 р. у Києві засно-

вується місцева контора державного комерційного банку. Указом

від 31 травня 1860 p. був створений Державний банк Росії, який

займався емісією кредитних білетів і здійснював ряд комерційних

операцій. В 60–70-х роках XIX сторіччя в Україні організовано ряд

крупних комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налаго-

джується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження

населення.

Після реформи 1861 р. в Україні було створено ряд місцевих ба-

нків: 20 травня 1864 p. — Херсонський земський банк, що діяв на

підставі принципу взаємного кредитування для надання довгостро-

кових позик під заставу поземельної власності; 4 травня 1871 p. —

Харківський земельний банк, який видавав позики під заставу неру-

хомості в українських і російських губерніях. Така ситуація вплину-

ла на розвиток товарно-грошових відносин та зумовила виникнення

промислового капіталу.

Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні

наприкінці XIX століття забезпечили умови розвитку банківської

системи Росії в цілому, і в Україні зокрема.

У радянський період правове положення банків неодноразово

змінювалось. Декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та декретом

Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня

1919 р. усі банки та приватні кредитні установи були націоналізова-

ні, а банківська справа оголошується державною монополією.

Період з 1917 по 1921 р. характеризується поступовою ліквіда-

цією банків. Але у зв'язку з переходом до непу і пожвавленням то-

варно-грошових відносин виникла потреба у відновленні банківсь-

кої системи для організації торгового обігу та фінансування

народного господарства. Після заснування у Харкові Всеукраїнської

контори Держбанку (жовтень 1921 р.) в Україні були створені кон-

тори й філії інших банків (кооперативного, торгово-промислового,

сільськогосподарського, комунального).

В період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку,

економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує від-

носно розгалужена кредитна система, випускаються державні облі-

гації та акції в системі дозволеного приватного сектора, використо-

вується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.

Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулись у ре-

зультаті кредитної реформи 1930—1932 pp. Були ліквідовані банки,

засновані на недержавній формі власності. Виникла система держа-

вних банків, яку очолив Держбанк СРСР. Він став єдиним розраху-

нковим центром і виступав органом державного управління.

У 1987 р. у СРСР була проведена банківська реформа, яка зу-

мовила реорганізацію банківської системи: новоутворені 6 банків

(Держбанк СРСР; спеціалізовані банки — Агропромбанк СРСР;

Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР,

Зовнішньоекономічний банк СРСР), які підпорядковувались Раді

Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи державного управ-

ління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.

Формування нової банківської системи України почалось із по-

будови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про

державний суверенітет України (16 липня 1990 p.); Закону України

«Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990 р.), в яких

було визначено, що Україна на своїй території самостійно організує

банківську справу і грошовий обіг і створює банківську систему.

Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого

Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про

банки і банківську діяльність». Відповідно до цього Закону сучасна

банківська система України представлена двома рівнями банків. На

першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відпо-

відною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому —

комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та

сфер діяльності.

НБУ, будучи головним банком держави, виступає координато-

ром діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління

грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни.

НБУ — центральний банк держави, її емісійний центр — є власніс-

тю держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законо-

давчої ініціативи. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політи-

ку, регулює діяльність банківської системи в цілому, організує і

здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти

несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує

монопольне право на випуск в обіг грошей, встановлює курс грошо-

вої одиниці відносно валют інших країн, організовує та забезпечує

діяльність державної скарбниці України.

НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи

виконує функції, які в основному притаманні центральним банкам

більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг;

організує розрахунки між іншими кредитними установами, концен-

трує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є

своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків,

здійснює управління і планує напрями і масштаби використання

кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання

державного бюджету та обслуговування державного боргу країни,

організує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей;

здійснює ліцензування банківської діяльності.

НБУ є юридичною особою, має свій статут і печатку із зображен-

ням Державного герба України, здійснює господарську діяльність.

Таким чином, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної

державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінан-

сування і розрахунків у народному господарстві.

Другий рівень банківської системи України — це комерційні ба-

нки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери

діяльності; це такі кредитні установи, що здійснюють універсальні

банківські операції для юридичних і фізичних осіб. Перший комер-

ційний банк в Україні зареєстровано восени 1988 року.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами,

що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових

операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності

своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного

обслуговування припадає саме на комерційні банки, у зв'язку з чим

їх часто називають «універмагами фінансових послуг».

Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками,

однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій.

Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клі-

єнтури, яку він обслуговує. Проте існує ряд основних, базових фун-

кцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансо-

вий інститут до установ банківської системи. До таких основних

функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть,

слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахун-

ках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Банківська система України є одним із найбільш динамічно роз-

винутих секторів національної економіки, де перехід до ринкових

відносин відбувся досить швидко і де реально проходить процес

демонополізації, поступово починає діяти конкуренція, гроші та

кредит набувають ринкового змісту.

Сучасна банківська система країни — це сфера різноманітних

послуг своїм клієнтам: від традиційних депозитно-позичкових і роз-

рахунково-касових операцій, що визначають основу банківської

справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інст-

рументів, що використовуються банківськими установами (лізинг,

факторинг, траст та ін.). Сучасна банківська система України як

система ринкового типу знаходиться в процесі становлення. На

1 серпня 1998 р. у державі зареєстровано 219 банків із 18 тис. філій,

працюючих банків — 185, у тому числі 27 банків з участю інозем-

ного капіталу і 8 банків із 100 % іноземним капіталом

. Порівняємо

ці дані із такими самими в інших країнах: у США функціонує

12 тис. банків, Німеччині — 4,5, Росії— 1675, Швейцарії — 500,

Канаді — 6 тис.

На сьогодні розвиток банківської системи країни пов'язаний із

серйозними труднощами, що уповільнюють її функціонування і

впливають на формування повноцінних ринкових засад. На розви-

ток банківської системи України впливають різні фактори. По-

перше, суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення

в країні, відсутність обгрунтованої та загальновизначеної концепції

розвитку національної банківської системи і, звичайно, відсутність

досвіду побудови національної банківської системи в умовах ринко-

вої економіки.

Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розви-

ток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації;

рівень інфляції, нерозвинутість ринків капіталу і нерухомості в

країні, зниження обсягів виробництва, що зумовлює зменшення

кількості клієнтів банків, повільний розвиток малих підприємств і

важкий податковий тягар.

На процес функціонування банківської системи впливають та-

кож організаційні фактори: нечітка кредитна політика, неможли-

вість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кад-

Див.: Урядовий кур'єр. — 1998. — 1 вересня.

рів, збільшення Національним банком статутного капіталу для ко-

мерційних банків, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструк-

туру та ін.).

Для нормальної діяльності банківської системи країни велике

значення має існування належної законодавчої бази, яка б регулю-

вала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних

сферах.

До недоліків нормативного регулювання слід віднести неста-

більність чинного банківського законодавства, відсутність регуля-

тивних норм для багатьох видів банківських операцій, чітких бухга-

лтерських стандартів тощо.

Подолання вищезазначених недоліків сприятиме розширенню та

ускладненню банківського бізнесу, стабілізації банківської системи

країни. Практична роль банківської системи визначатиметься тим,

як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, врахо-

вуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через де-

позити, інвестиції і кредитні операції. В той самий час ефективність

здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від здат-

ності самої банківської системи направляти ці кошти саме тим по-

зичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного

використання.

Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її

головних напрямках. До таких напрямків на даному етапі відносяться:

— закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної

спроможності національної грошової одиниці через подальше стри-

мування темпів інфляції;

— здійснення кількісного контролю за динамікою грошової

маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту

(ВВП);

— забезпечення купівельної спроможності національної валю-

ти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і

суб'єктів національної економіки;

— підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків

Національним банком України;

— стимулювання процесів збільшення вкладів населення в бан-

ківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення

через дію механізмів страхування депозитів та орієнтації комерцій-

них банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депози-

тами з урахуванням рівня інфляції;

— зростання кредитної активності комерційних банків з метою

підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;

— стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності ко-

мерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кре-

дитування;

— подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;

— утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для під-

тримки купівельної спроможності національної валюти;

— покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемі-

сійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку дер-

жавних цінних паперів та зовнішніх запозичень;

— підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

— продовження забезпечення процесу «дедоларизації» націо-

нальної економіки шляхом активізації привабливості гривневих ак-

тивів порівняно зі вкладеннями в активи в іноземній валюті;

— поточне регулювання системи валютних обмежень та еконо-

мічних нормативів;

— забезпечення нормального функціонування національної ва-

лютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації

інтересів експортерів та імпортерів;

— ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і

нерезидентів на фінансовому ринку України;

— сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими ор-

ганізаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання

програми стабілізації та структурної перебудови економіки.

У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль

у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у

внутрішній, так і зовнішній політиці держави. Від її ефективного

функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту

і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитуван-

ня, фінансування та досягнення інших економічних і соціальних до-

сягнень держави.

Контрольні запитання

1. Які суспільні відносини регулює банківське право?

2. Що означає поняття «банківське право»?

3. Назвіть основні принципи банківського права.

4. Охарактеризуйте джерела банківського права.

5. Що слід розуміти під банківськими правовідносинами?

6. Назвіть особливості банківських правовідносин.

7. Який склад банківських правовідносин?

8. Охарактеризуйте метод банківського права.

9. Визначте поняття «банківське законодавство».

10. Які шляхи подальшого вдосконалення банківського законодавства?

11. Що означає поняття «банківська система»?

12. Яку роль виконує банківська система в державі?

13. Які фактори впливають на функціонування банківської системи?

14. Що відноситься до другого рівня банківської системи України?

15. Охарактеризуйте основні етапи розвитку банківської системи

України.

ГЛАВА II

ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

§ 1. Загальна характеристика

правової природи

Національного банку України

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську ді-

яльність» Національний банк України є центральним банком держа-

ви і знаходиться в її власності. Національний банк України, будучи

державним банком країни, разом із своїми філіями являє собою пер-

ший рівень банківської системи України і є свого роду «банком бан-

ків», так як виконує базові функції кредитної і резервної системи і

обслуговує виконання державного бюджету країни.

Правова природа Національного банку України має свої особли-

вості. З одного боку. Національний банк є юридичною особою (ст. 6) і

може укладати цивільно-правові угоди з комерційними банками і дер-

жавою. А з іншого, — він має широкі владні повноваження щодо уп-

равління грошово-кредитною системою держави (ст. 8). Таким чином,

Національний банк України має подвійну правову природу.

Національний банк України створений відповідно до Закону

України «Про банки і банківську діяльність» і діє на основі законо-

давства України, свого Статуту, затвердженого постановою Прези-

дії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 p., а також договорів

або інших угод України з іншими державами в галузі кредитно-

грошових відносин.

Національний банк є емісійним центром України, підзвітний

Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Він

проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кре-

диту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розра-

хунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає

курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національному

банку належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також

на випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ра-

ди України. Національний банк створює державну скарбницю

України та організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових

знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах з

центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших

фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво

передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк України нагромаджує золотовалютні резер-

ви, які зараховуються на баланс Національного банку, здійснює

операції щодо їх розміщення, в тому числі в іноземних банках, са-

мостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовніш-

ньоекономічних операцій.

Основними завданнями Національного банку України є регулю-

вання і дотримання сталого грошового обігу в державі, здійснення

заходів, спрямованих на забезпечення конвертованості гривні і роз-

виток валютного ринку; забезпечення спрямування кредитних ре-

сурсів у пріоритетні галузі економіки і, насамперед, — на розвиток

ринку товарів і послуг; аналіз грошово-кредитних відносин та їх

прогнозування; здійснення функцій резервного банку, зберігання й

управління резервними фондами грошових знаків, дорогоцінних ме-

талів і золотовалютних запасів; організація розрахунків між комер-

ційними банками через кореспондентські розрахунки, а також інші

кредитно-розрахункові операції згідно з діючим законодавством;

контроль за додержанням банками, їх філіями й установами поло-

жень та економічних нормативів, встановлених відповідно до Зако-

ну України «Про банки і банківську діяльність».

Національний банк як суб'єкт права характеризується складною

майновою і фінансовою структурою. Майно Національного банку

складається із фондів основних і оборотних коштів, а також інших

цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі НБУ.

Джерелом формування майна Національного банку є статутний

фонд на момент створення банку, доходи, одержані від банківської

діяльності. Статутний фонд банку утворюється за рахунок коштів

держави і слугує забезпеченням його зобов'язань. Розмір цього фон-

ду встановлюється і змінюється рішеннями Верховної Ради України.

Доходи Національного банку України утворюються за рахунок

надання позичок і гарантій, дисконтування векселів, продажу цін-

них паперів, валюти інших держав, проведення інших операцій. Ви-

трати Національного банку: це одержання позичок і гарантій, купів-

ля цінних паперів, валюти, інші операції. Основним показником

госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток. На-

ціональний банк та його установи, за винятком госпрозрахункових,

звільняються від сплати всіх видів податків (крім земельного), збо-

рів і державного мита.

Законодавством встановлено, що Національний банк України

підзвітний Верховній Раді України, має автономний статус у систе-

мі органів виконавчої влади і не залежить від неї при вирішенні пи-

тань, що входять до компетенції центрального банку. Якщо раніше

головний банк держави і вся кредитна система безпосередньо під-

порядковувались уряду, то новий правовий статус банку забезпечує

самостійність у проведенні банком єдиної державної грошово-

кредитної політики, запобіганні неконтрольованої емісії грошей.

Однак Національний банк щорічно (у квітні) подає Верховній Раді

України звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений ба-

ланс банківської системи держави. Верховна Рада України щорічно

за поданням Національного банку затверджує розподіл його прибу-

тку, а також основні напрями грошово-кредитної політики. В Наці-

ональному банку, крім статутного фонду, утворюються резервний

фонд, фонд основних коштів, фонд накопичення і споживання, фонд

валютних відрахувань та ін.

Резервний фонд призначається для покриття можливих збитків

по операціях Національного банку. Відрахування у резервний фонд

проводяться за рахунок прибутку Національного банку до досяг-

нення ним розміру статутного фонду. Якщо резервний фонд частко-

во або повністю буде використано на покриття збитків, то відраху-

вання у цей фонд поповнюються і проводяться до досягнення ним

установленого розміру.

Слід відмітити, що для виконання своїх адміністративно-

контрольних функцій Національний банк України має право видавати

нормативні акти з питань, що входять до його повноважень. Ці акти

видаються у формі постанов Правління Національного банку і є

обов'язковими для виконання всіма юридичними й фізичними особа-

ми. Інструкції, положення, правила нормативного характеру затверд-

жуються постановами Правління Національного банку, які не повинні

суперечити законодавству України і не мають зворотної сили.

Нормативні акти Національного банку, що регулюють правовід-

носини, суб'єктами яких є фізичні особи, підлягають державній ре-

єстрації згідно із законодавством України. В практиці нормотворен-

ня Національного банку України можна назвати і такі види

документів, як листи й телеграми, які дістали поширення, хоча не

можуть мати нормативного характеру і не відповідають вимогам,

встановленим Єдиною державною системою діловодства.

Діяльність Національного банку України спрямована насампе-

ред на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового

обігу, кредитування, здійснення фінансування і розрахунків у наро-

дному господарстві України.

§ 2. Основні функції і права

Національного банку України

Зміст діяльності Національного банку України проявляється в

його функціях, основних напрямах функціонування. Для виконання

завдань, покладених на цей орган державного управління спеціаль-

ної компетенції, Статутом передбачені такі функції:

а) брати участь у розробці основних напрямів і тенденцій еко-

номічного й соціального розвитку народного господарства України,

державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат

населення;

б) розробляти основні напрями єдиної грошово-кредитної полі-

тики, відповідно до яких здійснюється регулювання грошового обі-

гу в Україні;

в) концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів

статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету,

коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських

розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів,

які формуються за рахунок вкладів населення;

г) продавати й купувати на договірних засадах кредитні ресурси;

д) утворювати фонд регулювання кредитних ресурсів банківсь-

кої системи держави за рахунок частини залучених банками ресур-

сів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;

е) організовувати і проводити інкасацію, перевезення грошових

знаків та інших цінностей;

ж) проводити єдину кредитну політику в державі, встановлюва-

ти правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок ведення

обліку й звітності у банках, визначати розмір плати за залучені з ін-

ших банків ресурси, виходячи із загальної процентної політики;

з) здійснювати регулювання рівня банківських процентних

ставок;

й) організовувати касове виконання державного бюджету;

к) зосереджувати на рахунках у своїх установах валютні кошти

валютного фонду Кабінету Міністрів України, брати участь у роз-

робці зведеного валютного плану, забезпечувати проведення єдиної

валютної політики в державі;

л) здійснювати обслуговування державного боргу, виконувати

операції, пов'язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і

виплатою процентів по них;

м) давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іно-

земних юридичних осіб та іноземних громадян, реєструвати комер-

ційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.

Разом із тим Національному банку надаються такі права, що зу-

мовлені його специфікою: встановлювати для комерційних банків

та їх філій обсяг і форми звітності інформаційних матеріалів, необ-

хідних для прогнозування і планування з метою здійснення Єдиної

державної політики в області грошового обігу, кредитування, роз-

рахунків, цінних паперів і валютних операцій; встановлювати за

узгодженням з комерційними банками, які здійснюють касове обс-

луговування підприємств, організацій, ліміт залишку грошей в опе-

раційній касі, визначати вид національних грошових знаків, їх но-

мінал, встановлювати визначальні ознаки і порядок платіжності,