Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура

Подождите немного. Документ загружается.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

Поруч з конфуціанством одним з головних напрямків китайського

культурнорелігійного світогляду став даосизм. Необхідність в но

вому вченні була обумовлена філософською обмеженістю конфуціан

ства, яке, будучи соціальноетичною концепцією, залишало без

відповіді питання загальносвітоглядного характеру. На ці питання

спробував дати відповідь Лаоцзи, засновник лаоської школи, що жив

приблизно в VІ–V ст. до н.е. В перекладі його ім’я означає «старий

філософ». Він написав знаменитий трактат «Даодецзін» («Книга про

Дао і Де»). Звідси і назва учення – даосизм (ієрогліф Дао буквально

перекладається як «шлях»).

Центральне поняття даосизму – Дао – першооснова і загальний

закон світобудови, джерело всього існуючого в світі. Дао – загаль

ний закон природи, початок і кінець творення. Дао – це все і ніщо.

Дао панує всюди і в усьому, завжди й безмежно. Його ніхто не ство

рив, але все походить від нього й повертається до нього. Його не ба

чать і не чують, воно не сприймається органами чуття, непізнане до

кінця. Постійне й невичерпне, без імені й форми, воно дає початок,

ім’я, форму всьому на світі.

Лаоцзи стверджував, що все у світі залежить від дао, а не від

«божественної волі» або якихнебудь надприродних сил. Не запере

чуючи існування богів, він вважав їх всього лише породженням дао.

Даоси заперечували культ предків, жертвоприношення небу, землі,

річкам, горам, іншим обожненим явищам природи.

Прибічники вчення даосизму захищали право людини на вільне

самовиявлення. Вони виступали проти штучної ускладненості сус

пільного життя, за природний шлях самих речей, не залежний ні від

Бога, ні від людей, як загальний закон всесвітнього розвитку. Звідси

й головна вимога – у всьому дотримуватися природного закону та

не втручатись у визначені ним процеси. Завданням розуму було не

зміна і зруйнування усталеного порядку, а слідування загальному

шляху (Дао). Обов’язок кожної людини – слідувати належному,

надати речам можливість розвиватись самим по собі. Немає більшо

го нещастя, як попасти в полон власних пристрастей.

За Лаоцзи, спокій кращий за рух. тому кінцева мета, єдиний сенс

і щастя всього людського життя – пізнати Дао, дотримуватися Дао і,

нарешті, злитися з істинним Дао. Той, хто осягне Дао, зливаючись з

ним воєдино, одержує вічне задоволення, спокій, щастя.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Лаоцзи і його прибічники – даоси – виступали за управління

країною на основі «нічого не робити», тобто забороняли дії, які супе

речать природному руху Дао. Значущість цього зафіксована у тверд

женні даосів, що «той, хто знає, не говорить, той, хто говорить, не

знає». Це означало, що сам правитель не має бажань, а малочисель

ний народ живе простими радощами первісного суспільства, не пере

обтяжуючи себе працею й у свідомій ізоляції від інших держав. Але

«нічого не робити» зовсім не тотожне пасивній споглядальності.

«Нічого не робити» – це таке повне злиття з природнім ходом речей,

що відпадає необхідність у спеціальній, підкресленій активності.

Мудрець не протиставляє себе ситуації, а спокійно впливає на неї

зсередини, через використання природних можливостей, які сховані

від непосвячених. Ця теорія – головний принцип даосизму.

Значного розвитку набуло в Стародавньому Китаї мистецтво. Цьо

му великою мірою сприяло створення імператором Уді (156–87 рр.

до н.е.) Музичної палати Юефу. Їй ставилось завдання збирати на

родні пісні. Палата перетворилась на театральне управління. Воно

відало виставами, в яких поєднувалися спів, інструментальна музи

ка й танці. Музика завжди співіснувала з танцем та акторською грою.

Артисти вміли співати, танцювати, копіювати зовнішність, поведін

ку людини.

Взагалі мистецтво сприймалось як універсальний механізм вихо

вання добропорядності громадянина. Це йшло від Конфуція. Він вва

жав основою виховання пісні, обряди і музику. «Виховання почи

нається з пісень, утверджується з обрядом і завершується музикою».

У Стародавньому Китаї знали 20 музичних інструментів. «Слова мо

жуть обманювати, люди можуть прикидатися, тільки музика нездат

на брехати», – так визначалась стародавніми китайцями соціальна

функція музики.

В країні активно створювалися книгосховища. Почала розвива

тися філологія. Вся літературна спадщина була систематизована в

так званому «П’ятикнижжі»: «Книзі пісень», в якій містилось понад

300 пісень і віршів, «Книзі історій», «Книзі перемін», «Книзі обрядів»,

літописі царства Лу. У найбільш ранній поетичній збірці Стародав

нього Китаю, знаменитій «Книзі пісень» («Шіцзін»), яка складалася

тривалий час (протягом ХІІ–III ст. до н.е.) на основі народних пісень,

священних наспівів та старовинних гімнів, оспівуються подвиги обо

жнених предків.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

Засновником китайської філології став Дун Чжуншу. Завдяки йо

го наполяганням було створено перший вищий навчальний заклад в

історії Китаю – «Тайсюе» («Університет»). У ньому викладали п’ять

докторів, а навчалися п’ятдесят студентів. Кожний з викладачів знав

ся на одній з книг «П’ятикнижжя».

Творцем історичної науки в Китаї вважається Сима Нянь (близь

ко 145–87 рр. до н.е.) – «китайський Геродот». Він є автором слав

нозвісного твору «Шицзії» («Історичні записки»). Над цим твором

Сима Цянь працював понад 10 років. У ньому зроблена спроба ос

мислити і описати хід історії Китаю за більше, ніж тисячолітній пе

ріод. Використовуючи хронологічнобіографічну форму, історик,

хранитель державного архіву веде розповідь про жорстоких чинов

ників, конфуціанців, мужніх героїв, про підлабузників, ворожбитів,

користолюбців. У цих записках йдеться про музику, релігію, календар,

науку, гроші, торгівлю, ріки та канали. Головний висновок автора

«Історичних записок» про мінливість не тільки культури і господар

ства, а й правлячих династій став його вироком. Він був засуджений

до страти, яка була замінена кастрацією. В історії світової культури

Сима Цянь залишився не тільки творцем багатотомної праці «Шиц

зи», а й першим істориком культури.

Впродовж усього розвитку китайської культури її важливим ас

пектом завжди була медицина. Свої здобутки вона з давніх часів

фіксувала в письмових пам’ятках. Ще в VI ст. до н.е. лікар Бянь Цао

в творі «Наньцзін» («Книга про важке») систематично описав ана

томію, фізіологію, патологію та діагностику, виступив з ученням про

пульс і терапію. Бянь Цао був відомий як вправний хірург, що робив

операції під наркозом, використовуючи для цього спеціальний напій.

У Стародавньому Китаї вперше застосували й описали у літера

турі й такі уславлені методи лікування, як голковколювання,

припікання та масаж. Їх китайські лікарі активно застосовували вже

в І тис. до н.е. Ці методи здійснюють вплив на хворий організм

шляхом подразнення певних ділянок шкіри. Останнім часом лікарі

переконалися в їх ефективності. Надзвичайно популярний у світі й

дотепер стародавній метод лікування за допомогою «кореня

безсмертя» – женьшеню. Китайці стали лідерами в застосуванні

лікування наркотиками.

В галузі математики видатними китайськими досягненнями були

використання десяткових дробів, обчислення відношення довжини

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

кола до його діаметра (число

), відкриття методу розв’язання

рівнянь з двома і трьома невідомими. Ще до початку XIV ст. так

званий «трикутник Паскаля» (XVII ст.) у Китаї вважався старовин

ним способом розв’язання рівнянь. Велику суму математичних знань

вміщував трактат «Математика в дев’яти розділах», складений в II ст.

до н.е. Він став свого роду інструкцією для землемірів, астрономів,

чиновників.

Давні китайці були досвідченими астрономами, вміли вирахову

вати дати затемнення сонця, вели спостереження за плямами на ньо

му, склали в основних рисах місячний календар, перший в світовій

історії зоряний каталог на 800 світил (350 р. до н.е.). Починаючи з

240 р. до н.е., китайські вчені точно фіксували кожну появу комети

Галлея. В 104 р. до н.е. було вирахувано, що тривалість року стано

вить 365,25 дня. У Китаї зародилася давня традиція біологічного за

хисту рослин. До IV ст. н.е. відносяться описи методів використання

одних комах для боротьби з іншими.

Китай – батьківщина шовку, виробництво якого почалося понад

дві тисячі років тому і який більше ніде не вироблявся. Його виготов

ляли з коконів шовкопрядів – червів декількох видів. Шовк був та

кий тоненький, що плаття з нього вільно проходило через перстень.

Шовк дуже цінувався. За спеціальним указом імператора шовковий

одяг мали право носити лише знатні та багаті люди. Виробництво

шовку китайці тримали у великій таємниці. Вони торгували ним з

іншими країнами. В І ст. до н.е. шовк з Китаю експортувався навіть

у Римську імперію. Цьому сприяв Великий шовковий шлях, який

був прокладений через гори, степи і пустелі в II ст. до н.е. Він відіграв

особливу роль в культурних контактах Китаю із зовнішнім світом.

Крім того, китайці експортували також напівдорогоцінне каміння

(особливо нефрит), фарфор і прянощі

У Стародавньому Китаї зародилась також культура чаю. Китайці

першими навчились вирощувати чайні кущі та готувати чай. Якраз

звідси чайний кущ попав у країни Західної Європи. Слово «чай»

походить від англійської назви Китаю «Чайна». Покитайськи «чай»

означає «молодий листочок». В давнину пиття чаю було своєрідним

ритуалом. Велику роль у ньому відігравали оточуюча обстановка,

посуд і т.ін.

Чизхолм Джейн, Миллард Энн. Ранние цивилизации. – С. 42.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

Стародавнім китайцям належать і багато технічних винаходів.

Протягом ранньої історії імператорської епохи Стародавній Китай

збагатив світову культуру такими важливими винаходами, як ком

пас (III ст. до н.е.), спідометр (III ст. до н.е.), фарфор. В період Ханьсь

кої імперії (за іменем династії Хань), яка впала в результаті повстан

ня «жовтих пов’язок» (184–204 рр.), в Китаї були створені глобус та

сейсмограф.

Стародавні китайські вчені винайшли такі морехідні та

навігаційні прилади та пристрої, як румпель* та багатоярусні мач

ти. Китайці придумали стремена, що допомагають триматися у сідлі.

На межі нашої ери в Китаї з’явився водяний млин, тоді ж створили

водопідіймальну машину – насос, яка піднімала воду на поверхню

землі.

Велике значення для розвитку загальнолюдської культури мало

винайдення паперу. Спочатку ж матеріалом для письма служили че

репахові панцирі, кістки тварин, бронзові та кам’яні посудини, неф

ритові дощечки. Тексти на них вирізали за допомогою металевих

інструментів. У І тис. до н.е. тексти книг і документів стали вирізати

на бамбукових і дерев’яних дощечках. У верхньому краю цих доще

чок просвердлювали дірочки і зв’язували їх разом шкіряним або

шовковим шнурком. Такі книги мали надто велику вагу і це було

значним їхнім недоліком. Наприклад, бамбукову книгу одного вчено

го Ш ст. до н.е. перевозили на п’яти возах.

З появою шовку китайці дуже довго писали на ньому (з III ст. до

н.е.), використовуючи як чорнило натуральні фарби. Але шовк – ду

же дорогий матеріал, через що він не годився для широкого вжитку.

Тому пошуки більш зручного матеріалу для письма продовжувались.

Вони увінчались винаходом паперу, виробництво якого почалося в

105 р. н.е. Папір варили з кори дерев, ганчірок, коноплі. Автором цього

величезного в історії людства відкриття став чиновник Цай Лунь.

Приблизно тоді ж була створена туш.

Згодом у Китаї були винайдені ксилографія – початкова форма

книгодрукування (VІ–VПІ ст.) та порох (X ст. н.е.), а за династії Тан

(VІІ–Х ст.) – механічний годинник. Розвиток шовкоткацтва обумо

вив такі фундаментальні винаходи, як приводний пас та ланцюгова

передача. У Китаї винайшли гармату.

* Підойма на судні для повертання керма, руля.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Взірцем, грандіозним пам’ятником оборонної архітектури є Ве

ликий китайський мур, будівництво якого почалося в 214 р. до н.е.,

імператором Цінь ІШхуанді (правив у 238–210 рр. до н.е.) і тривало

з перервами понад тисячу років. Його будівництво було спрямоване,

насамперед, на охорону, захист зовнішніх кордонів імперії від вторг

нень войовничих кочівників з Півночі. Мур мав довжину 4000 км, за

іншими даними – 6700 км, висоту – 9 м, ширину – в нижній частині –

8 м, у верхній – 5 м. По гребеню муру могло проїхати одночасно

п’ять вершників. Вздовж муру було споруджено 60000 сторожових

веж (збереглося 20000). Цю споруду в давнину називали «восьмим

чудом світу». Вона частково збереглася до нашого часу і залишаєть

ся найбільшим творінням рук людських. Її видно навіть з Місяця.

Вислів «одгородитися китайським муром» дістав переносне значен

ня. Він означає: замкнутися у власному світі, відмежуватися від сус

пільства, від зв’язків з іншими людьми і народами.

Китайські будівельники здобули славу й іншою грандіозною спо

рудою – Великим каналом, що з’єднав Пекін з Ханчжоу. Будівництво

цього найбільшого в світі каналу, справжнього шедевру світового

іригаційного мистецтва, почалося ще у VI ст. до н.е., продовжувалося

протягом майже двох тисяч років і було завершене лише у XIII ст.

н.е. Ця складна гідротехнічна споруда довжиною понад 1800 км і

шириною від 15 до 350 м має численні пристрої для перекачування

та очищення води.

Словник термінів та понять теми

Ассиріологія – наука про історію та культуру стародавньої Месопо

тамії, у вужчому розумінні слова – стародавньої Ассирії. На

зву цю отримала тому, що перші месопотамські пам’ятки похо

дять з Ассирії.

Астральний культ – обожнення неба та небесних світил.

Атон – в давньоєгипетській міфології – Бог Сонця. Зображається у

вигляді сонячного диска.

Вавилон – столиця стародавньої Вавилонії; руїни Вавилона лежать на

лівому березі Євфрату, приблизно 120 км на південь від сучасного

Багдаду. Вавилонці називали його «Бабілі» – «Ворота божі».

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

«Висячі сади Семіраміди» – оперті на стовпи платформи терас, на

яких у насипному ґрунті росли екзотичні дерева та кущі.

Гільгамеш – міфічний цар міста Урука, герой давньовавилонського

епосу. Був на дві третини богом, а на одну третину – люди

ною; вчинив багато героїчних подвигів, прагнучи досягти без

смертя.

Голіаф – за біблійною легендою, велетеньсилач; загинув у двобої з

юним пастухом Давидом, який згодом став іудейським царем.

Дхарма – одне з центральних понять індуїзму, яке означає паную

чий над світом вічний моральний закон.

Єгиптологія – наука про історію та культуру Стародавнього Єгипту.

Поділяється на три основні галузі (з численними відгалужен

нями): єгипетська археологія, єгипетська філологія та літерату

ра, єгипетська історія.

Жрець – особа, що займалася відправленням релігійних обрядів у

язичників. Жрець здійснював жертвоприношення божеству,

слідкував за вшануванням богів, доглядав за статуями богів і

за священними тваринами, молився їм і приносив жертви,

приймав дари від віруючих. Найбільшого розвитку жрецтво

досягло в Єгипті, Індії, Іудеї. Жерці звільнялися від будьяких

податків.

Зиккурат – висока ступінчаста храмова вежа зі святинямиалтарями.

Ієрогліф – фігурний знак ідеографічного письма. При такому прин

ципі письма використовуються не букви, які відповідають зву

кам, а малюнки чи особливі знаки, що відповідають цілим сло

вам або частинам слова (у давньоєгипетській, китайській,

японській та інших мовах). Ієрогліфи почали використовувати

ся з IV тис. до н.е. Ієрогліфічними написами прикрашали стіни

храмів, будівель, гробниць, пам’ятників.

Іригація – штучне зрошення землі за допомогою спеціальних при

строїв.

Ісіда – в давньоєгипетській міфології дружина Осіріса, богиня ро

дючості, води, вітру, чарівництва, мореплавання, охоронниця

померлих.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Клинопис (клинописне письмо) – тип письма. Знаки в клинописі мали

клиноподібну форму, вичавлювали їх на сирій глині прямокутною

паличкою. Цей тип письма застосовували в Передній Азії з

кінця IV до кінця І тис. до не. Клинопис виник у Шумері на

основі шумерського ієрогліфічного письма. Пізніше його за

позичили ассирійці, вавилоняни, урартці, хетти, перси та ін.

Вперше розшифрував клинопис (перський) у 1820 р. Ф.Гроте

фенд. Різні види клинопису дешифровано в ХІХ–ХХ ст. Зна

ки клинопису відображають і цілі поняття, і окремі звуки.

Манускрипт – давній рукопис (на папірусі, пергаменті, папері).

Нефертіті – давньоєгипетська цариця, дружина фараона Аменхоте

па (Ехнатона).

Нірвана – центральне поняття джайнізму і буддизму, яке означає ви

щий стан, мету людських прагнень.

Осіріс – в давньоєгипетській міфології бог помираючої та воскреса

ючої природи, покровитель і суддя мертвих.

Папірус – багаторічна трав’яниста рослина родини осокових. Бать

ківщина папірусу – тропічна Африка; у стародавніх єгиптян –

сувій із склеєних стрічок, вирізаних із стеблин папірусу, попе

редник паперу; стародавній рукопис, написаний на матеріалі з

папірусу. Крім того, з папірусу виготовляли одяг, циновки тощо.

Пергамент – спеціально оброблена шкіра молодих тварин, що до

винайдення паперу використовувалася як матеріал для пись

ма, документ, написаний на такому матеріалі.

Піраміда – гробниця єгипетських фараонів у вигляді величезної ка

м’яної архітектурної споруди з чотирикутною основою та три

кутними боковими гранями із спільною вершиною.

Санскрит (буквально – очищений, оброблений) – одна з головних

давньоіндійських мов. Відрізнялась суворо нормалізованою та

уніфікованою граматикою. Вчений брахман (жрець) Паніні,

який жив у V–ІV ст. до н.е., створив першу в Індії нормативну

граматику санскриту. Санскритом написані визначні літера

турні та релігійні пам’ятки: «Веди» і епос «Махабхарата».

Семіти – група народів, батьківщиною яких, напевно, був теперішній

Арабський півострів. Семітська культура – одна з найдавніших

розвинутих культур людства, а семітське письмо (фінікійське)

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

лягло в основу грецького алфавіту, з якого розвинулись ла

тинський алфавіт і кирилиця (слов’янська азбука).

Сфінкс – у Давньому Єгипті кам’яна фігура лежачого лева з голо

вою людини, що уособлювала владу фараона.

Східна культура – тип суспільних систем, в яких переважає уста

новка на злиття людини з природою, відмова від активного

втручання в процеси оточуючого світу і робиться акцент на

особистісне самоудосконалення, формування ціннісної сві

домості.

Уеей – недіяння. Основний спосіб досягнення Дао. Недіяння озна

чає невтручання в природні процеси, принцип ненанесення

шкоди природі; це дія, погоджена із законами світобудови.

Упанішади (санскр. – таємне знання) – пам’ятники давньоіндійської

літератури, зібрання 108 філософських творів, релігійнофіло

софські коментарі до «Вед», що утворюють заключну частину

ведичної літератури – веданту («кінець Вед»). Упанішади є

основою всіх ортодоксальних (які приймають авторитет Вед)

релігійнофілософських систем Індії.

Фанза – традиційне китайське житло.

Фенікс – у міфології стародавніх народів (єгиптян, фінікійців) –

чарівний, казковий птах, який, проживши кілька сот років, спа

лював себе, а потім знову воскресав, поставав з попелу моло

дим і оновленим; символ вічного оновлення, відродження, не

вмирущості, безсмертя.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Питання до самоконтролю

1. Де були найсприятливіші умови для розвитку стародавньої зем

леробської культури?

2. Чому сучасний світ – це сплав східних та західних культур?

3. Коли починає виникати державність?

4. Що таке піктографія та ідеографія?

5. Які переваги фонографії?

6. Які є два види фонографії?

7. Що винайшли шумери?

8. Як звали міфічного вавилонського героя, про якого написано

поему?

9. Що спільного між «висячими садами» Семіраміди і зіккура

том?

10. В палаці якого царя прощалось військо з помираючим Олек

сандром Македонським?

11. Назвати знакмалюнок, який означав слово, частину слова, за

допомогою якого можна було надовго зберегти в пам’яті і пе

редати іншій людині необхідні дані.

12. Хто такі жерці?

13. Яку фортифікаційну споруду видно навіть з Місяця?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. Текст законів Хаммурапі, який дійшов до нас, був записаний:

а) на глиняній табличці;

б) на папірусі;

в) на камені;

г) на папері.

2. Велика бібліотека „глиняних книг» була зібрана за наказом:

а) Дарія І;

б) Ашшурбанапала;

в) Соломона;

г) Хаммурапі.

3. Що винайшли шумери:

а) папірус;