Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура

Подождите немного. Документ загружается.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

ни вирахували закони обертання Сонця, Місяця та повторюваності

затемнень. Вавилонські математики заклали основи алгебри. Вони

вже вміли вираховувати не лише квадратний, а й кубічні корені.

В І тис. до н.е. Вавилон був великим і гамірливим містом, у яко

му налічувалося щонайменше 200 тис. жителів. Відвідавши його

близько 460 р. до н.е., грецький історик Геродот розповідав, що сто

лиця вавилонян була така прекрасна, як жодне місто, яке він знав.

Вавилон був забудований три і чотириповерховими будинками. Його

перетинали 24 великих проспекти. В місті нараховувалось 53 храми

і 600 каплиць. За словами Геродота, висота фортечних стін Вавилона

доходила до 200 ліктів (близько 100 метрів), а товщина стін дозволяла

розминутися двом колісницям, які були запряжені чотирма кіньми.

Щоправда, дані, наведені Геродотом. без сумніву, перебільшені, бо не

підтверджуються результатами археологічних розкопок.

Визначним місцем у Вавилоні вважалась знаменита Вавилонсь

ка вежа – храм бога Мардука, створений ассирійським архітектором

Арадаххешу в часи царя Асархаддона. В алтарному приміщенні цьо

го храму стояла шестиметрова золота статуя Мардука, яка важила

разом із золотим жертовним столом, як запевняє Геродот, понад 2,4

тонни. Висота Вавилонської вежі досягала 90 метрів. Про її будів

ництво як про Вавилонське стовпотворіння говориться в Біблії.

Озеленені тераси Вавилонської вежі відомі як «висячі сади» Семіра

міди. Стародавні греки шанували їх як одне із семи чудес світу. Тра

диція помилково зв’язує спорудження висячих садів з іменем леген

дарної ассирійської цариці Семіраміди, яка жила в IX ст. до н.е.

Справжнє ім’я цієї цариці Саммурамат. Вона була матір’ю та реген

тшею царя АдадНерарі (810–783 рр. до н.е.), що успадкував престол

іще хлопчиком. Звичайно, з огляду на роки царювання її сина, вона

ніякого відношення до висячих садів не мала. Насправді сади ство

рені при правлінні Навуходоносора II (605–562 рр. до н.е.), при яко

му Нововавилонська імперія досягла свого найвищого розквіту. За

легендою, цар вирішив подарувати своїй улюбленій дружині Амітіді

(Амітіїс) цілу оазу, ніби вивезену з гір Мідії, звідки вона була родом.

Цей цар, чиє правління було успішним і довгим, у 597 і 587 рр. до

н.е. під час походів у Палестину захопив Єрусалим і забрав багато

його жителів у вавилонський полон. Спомин про це міститься на

сторінках Біблії. Усіх полонених використали на будівництві храмів,

укріплень, палаців Вавилона.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Навуходоносор перебудував Вавилон, перетворив його в непри

ступну твердиню. Він спорудив парадний в’їзд до міста – облицьо

вані синіми кахлями та прикрашені рельєфними фігурками биків,

левів та єдинорогів Ворота богині Іштар. Через Євфрат було зведе

но 115метровий міст, одна із секцій якого на ніч розбиралася. Ось

запис, який залишив цей цар: «Я оточив Вавилон зі сходу могут

ньою стіною, я вирив рів і укріпив його схили за допомогою ас

фальту і обпаленої цегли. В основі рову я спорудив високу і міцну

стіну. Я зробив широкі ворота з кедрового дерева і оббив їх мідни

ми пластинками. Для того, щоб вороги, які задумали недобре, не

могли проникнути в межі Вавилона з флангів, я оточив його мо

гутніми, як морські хвилі, водами. Подолати їх було так само важ

ко, як справжнє море. Щоб запобігти прориву з цього боку, я спо

рудив на березі вал і облицював його випаленою цеглою. Я ретельно

укріпив бастіони і перетворив місто Вавилон у фортецю». Все це

було даремним, бо жерці, які займали виключно високе становище

в Нововавилонському царстві, при одному з наступників Навухо

доносора просто передали країну і столицю перському царю в роз

рахунку на збільшення своїх прибутків.

Збереглося багато пам’яток шумерської літератури. Вони запи

сані на глиняних табличках і майже всі з них вдалося прочитати.

В основному це гімни численним богам, релігійні міфи і легенди, зок

рема про виникнення цивілізації та землеробства. Заслуги за це при

писувались богам. Найважливіша пам’ятка шумерської літератури –

цикл сказань про відважного і непереможного героя Гільгамеша, ца

ря міста Урука*, сина смертного і богині Нінсун, «на дві третини

бога, на одну – людини».

Основна ідея епосу (початок II тис. до н.е.) – мрія про вічну сла

ву, яка прийшла на зміну мрії про безсмертя, в ім’я чого вершилися

великі подвиги. Епос представляє собою гімн славним діянням лю

дини. Його пронизує думка про те, що смерть – це зло, але вона не

може перекреслити цінність життя. Людське життя по суті своїй пре

красне і це виявляється в усіх аспектах буденного життя – у радо

щах перемоги, коханні до жінки, дружбі:

* Шумерське місто над нижнім Євфратом, сучасна Варка в Іраці. Його пра

витель Лугальзагтісі створив у XXVI ст. до н.е. першу велику державу в Месо

потамії.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

Боги, коли сотворили людину, —

Смерть вони передрекли людині,

Життя ж утримали в своїх руках.

А ти, Гільгамеше, наповнюй свій шлунок,

Вночі і вдень нехай будеш веселий.

Свято справляй ти щоденно,

Вдень і вночі грай і танцюй!

Світлими будуть нехай твої шати,

Чистим волосся – водою омийся,

Поглянь, дитя твою руку хоче тримати,

А ти можеш подрузі радість обіймами дати —

Тільки у цьому справа людини!

Під час своїх мандрів у пошуках безсмертя Гільгамеш відвідав Ут

напіштіма— героя епосу, що пережив світовий потоп. Від нього Гільга

меш довідався, як він, щоб урятуватись від потопу, збудував корабель.

Цю розповідь майже без змін запозичили автори біблійної легенди про

Ноя, який єдиний із своєю сім’єю врятувався в ковчезі під час «все

світнього потопу» і став родоначальником нового людського роду.

Художня зрілість та привабливість епосу про Гільгамеша – в його

гуманістичних ідеалах, роздумах про людські долі. Американський шу

меролог С.Н.Крамер висловив цю думку так: «Проблеми й прагнення,

що про них ідеться в епосі, близькі всім народам усіх епох. Це потреба

в дружбі, звеличування вірності, поривання до особистої слави, до под

вигів і пригод, нездоланний страх перед неминучою смертю та всепог

линаюча жага безсмертя. Всі ці суперечливі почуття, які вічно бенте

жать людські серця, складають основу оповідей про Гільгамеша, і вони

роблять цю поему здатною долати просторові та часові бар’єри».

Релігійні вірування шумерів були політеїстичними (багатобожни

ми). Шумери поклонялись сотням найрізноманітніших богів і богинь.

Вони вірили, що потрібно слухатись богів і приносити їм подарунки.

Якщо боги розгніваються, то вони можуть послати людям як кару

повінь або війну. У кожного великого міста був свій власний по

кровитель, який захищав інтереси його жителів. Існували божества,

зв’язані з найрізноманітнішими сторонами життя та смерті.

Шумери вірили, що містамидержавами володіють і правлять самі

боги, і тому селяни і раби обробляли особливі ділянки землі спеціаль

но для них. Держава передавала такі землі або жерцям храмів, які

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

знаходились в центрі кожного міста як його небесні покровителі, або

землеробам. Останні виплачували частину врожаю як ренту. Рента,

дари і приношення, а також урожаї, одержані із земель, які належали

богам, використовувались для потреб храмів і для допомоги біднішим

жителям міста.

Одним з найяскравіших і гідних подиву явищ стародавньої історії

була культура Стародавнього Єгипту. Як і месопотамська, давньоєги

петська цивілізація виникла в IV–III тис. до н.е. Епоха її розквіту

припадає на II тис. до н.е. В стародавні часи Єгипет займав практич

но ту ж територію, що й сьогодні. Цивілізація Стародавнього Єгипту

виросла на берегах Нілу. Добробут і процвітання Єгипту були засно

вані на сільському господарстві, а велика річка не тільки давала воду,

а й створювала своїми розливами родючі землі в таких місцевостях,

які без неї перетворилися б на пустелю.

Близько 450 р. до н.е. Єгипет відвідав давньогрецький історик

Геродот. Ця країна справила на вченого сильне враження, сильніше,

ніж будьяка інша країна, по яких він подорожував раніше. Геродот

захоплювався стародавньою культурою Єгипту, яка проявлялася бук

вально у всьому: старанно обробленими полями з безліччю зрошу

вальних каналів, великою нільською флотилією, багатством звірини

й риби, здоровим кліматом, охайністю жителів. Він ні разу не назвав

єгиптян варварами, а висловлювався про них так: «Єгиптяни – най

розумніші з усіх людей... Щодо самих єгиптян, то жителі придатної

для землеробства частини країни найкраще зберігають пам’ять й че

рез те знаються на історії своєї країни краще за всіх людей, з якими

мені будьколи доводилося стикатись у моїх мандрівках».

Єгиптяни залишили людству винайдений ними матеріал для

письма – папірус. Цим він став відомий всьому світу. Цікаво, що

саме слово «папір» (поанглійськи «рареr») на мовах багатьох народів

схоже за звучанням із словом «папірус».

Єгиптяни створили одну з найдавніших систем письма у світі,

перші зразки якого відносяться до періоду 3300–3100 рр. до н.е. Ця

писемність відома під назвою ієрогліфів. їх нараховується понад 700.

Більшість з них зображають предмети і тварин. Пізніше вони стали

означати також звуки. Тим самим з’явилась можливість виражати

абстрактні поняття. Останній зразок ієрогліфічного напису відносить

ся до 394 р. н.е.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

Дуже довго ніхто не міг розшифруватиєгипетські ієрогліфи. Пер

шим, хто це зробив, був французький вченийлінгвіст Франсуа Шам

польйон (1790–1832). У цьому йому допоміг двомовний (грекоєги

петський) напис на Розеттському камені, що був знайдений під час

походу Наполеона Бонапарта до Єгипту у 1799 р. Результати своїх

дослідів він опублікував у 1822 р., а дата його доповіді перед члена

ми Французької Академії наук 23 вересня того ж року вважається за

день народження нової науки – єгиптології.

Найдавніший із зразків письма, що зберігся до наших часів, –

папірус Пісса. На думку вчених, йому понад шість тисяч років. Але

не тільки поважний вік цікавий, а й те, що на ньому написано. Па

пірус починався такими словами: «На жаль, світ тепер не той, що

був раніше. Кожний хоче писати книжки, а діти не слухають батьків».

На досить високому рівні у єгиптян була грамотність. Вони вва

жали, що знання наближають людину до краси. Так, автор одного

«Повчання» говорив: «Заглибся в писання і вклади їх в своє серце і

тоді все, що ти скажеш, стане прекрасним»

Люди, які спеціально опановували мистецтво читання та письма,

називалися писцями. Це була одна з найшанованіших професій в

Єгипті. Вона забезпечувала їм високе становище в суспільстві. Писці

могли одержати високооплачувану роботу в храмах або на державній

службі. Ставши великими чиновниками, вони часто звільнялися від

сплати податків.

Культура писців засвідчена в епоху двох перших єгипетських ди

настій печатками чиновників, які носили характерні титули «канцле

ра всіх письмових справ Півдня» або «начальника печаті всіх письмо

вих справ».

Перші школи з’явились при дворі фараона (правителя Єгипту) в

III тис. до н.е. В них навчали майбутніх писців. Пізніше школи поча

ли створюватись при храмах, а з II тис. до н.е. – при великих дер

жавних закладах. В школах навчали хлопчиків у віці від 5 до 16 років.

Їх учили читанню, письму, рахунку, гімнастичним вправам, плаван

ню, хорошим манерам. Обов’язковим було запам’ятовування напам’ять

відомих художніх і релігійних творів. Учителів з окремих предметів

тоді не було. Учили в основному писці.

Мартьшов В.Ф. Мировая художественная культура. – Минск, 1997. –

С. 100.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Були в Єгипті і школи другого ступеня. В них навчали, як

правильноскладати листи та інші офіційні документи. Хлопчики

вивчали тут цілий ряд предметів, в тому числі історію, літературу,

географію, релігію, мови, земельну справу, будівельне мистецтво,

діловодство і облік, астрономію, математику і медицину. Є дані, які

свідчать, що в школах учні складали екзамени. Ті, хто їх витримував,

одержували можливість спеціалізуватися на одному або двох пред

метах.

Єгипетські школи підтримували зв’язок з «Будинком життя».

Він являв собою комплекс споруд, де зберігались, записувались та

переписувались релігійномагічні, літературні, медичні та інші тек

сти.

Важливою частиною єгипетської культури була наука. Без науко

вих знань неможливо було нормально вести господарство, будівниц

тво, військову справу, управляти країною. В математиці єгиптяни

знали додавання та віднімання, множення та ділення, могли вираху

вати місткість корзини, величину купи зерна, площу кола, об’єм піра

міди.

Єгиптяни створили точний календар, в основу якого поклали спо

стереження за небесними світилами. Рік у них складався з 365 днів.

Він ділився на три сезони по чотири місяці в кожному.

Відбувався процес накопичення історичних знань, починались

перші спроби оволодіти часом. В Єгипті вівся список фараонів із за

значенням точної дати їх правління та детальним описом подій, які

відбувались в роки їхнього царювання.

Значних успіхів у Стародавньому Єгипті досягла медицина. Дав

ньоєгипетські лікарі користувались таким високим авторитетом на

Середньому Сході, що інколи відправлялися в сусідні країни за зап

рошеннями їх володарів. Лікарі проходили навчання у своїх стар

ших і досвідчених колег, живучи якийсь час у їхніх сім’ях. Очевид

но, в Єгипті існували і медичні школи. Так, є свідчення про існування

спеціальної школи для акушерок. Кращі лікарі ставали придворними

медиками фараона та його сім’ї

Давньоєгипетські лікарі добре розбирались в тому, як улаштова

не людське тіло. Вони мали дані про нервову систему і про наслідки

травм головного мозку. Вони знали, наприклад, що травма правої

Чизхолм Джейн, Миллард Энн. Ранние цивилизации. – М., 1999. – С. 41.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

сторони черепа викликає параліч лівої сторони тіла, і навпаки. Лікарі

знали, що серце забезпечує циркуляцію крові в організмі. Пульс во

ни називали «таким, що передає повідомлення серця».

Інколи єгипетські лікарі робили хірургічні операції. Про це

свідчать знайдені при розкопках гробниць різноманітні хірургічні

інструменти. Хірурги прожарювали свої інструменти на вогні перед

операцією та намагалися тримати в максимальній чистоті хворого і

все, що його оточує. Деяким хворим, яких оперували, давали обезбо

люючі засоби, наприклад, опіум. Його привозили з Кіпру в

спеціальному посуді.

Свої знання в галузі медицини єгиптяни узагальнювали і систе

матизовували, виробляючи раціональні рецепти. Створювались спец

іальні медичні довідники з діагностики, лікування та застосування

лікарських засобів, з анатомії, жіночих хвороб, книги для дантистів,

хірургів і ветеринарів. Збереглися фрагменти копій цих текстів. Вони

містять детальні інструкції, як лікувати рани, переломи (мова йде

про II тис. до н.е.). Вживались такі ліки, як товчене копито осла,

«молоко жінки, яка народила хлопчика».

Як і в Месопотамії, у Стародавньому Єгипті наукові знання мали

суто прикладний характер. Вони, за словами відомого сходознавця

І.М.Дьяконова, «були донауковими в тому плані, що в їх основі ле

жали тільки опис і зовнішня класифікація, питання ж «чому», з яко

го, власне, й починається наука, не ставилося...».

Єгиптяни створили монументальну кам’яну архітектуру – пі

раміди. Це одне з небагатьох чудес світу, що збереглося до наших

днів. Про піраміди єгипетське прислів’я стверджує: «Все у світі боїть

ся часу, а час боїться пірамід». В пірамідах відобразились характерні

особливості світогляду і релігії єгиптян. Вони вірили у можливість

вічного життя душі і обожнювали фараонів, намагаючись зберегти

їхні тіла після фізичної смерті.

Піраміди в Єгипті будувались починаючи з XXVIII ст. до н.е. Пер

ша східчаста піраміда була побудована в Саккарі* для фараона III

династії Джосера, який правив в епоху Давнього царства (близько

2630–2611 рр. до н.е.). Це – найстародавніша монументальна будів

ля з каменю у Старому Світі. У Новому Світі старішою є, може, на

тисячу, може, на дві тисячі, а може, й на три тисячі років піраміда

*Село на південний захід від Каїру.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Куїкулько, яка стоїть у передмісті столиці Мексики. Вчені досі не

можуть визначити її вік. Піраміда Джосера була спроектована архітек

тором Імхотепом, першим міністром Джосера. Імхотеп також був

лікарем і верховним жрецем. Пізніше єгиптяни обожнили його, а гре

ки ототожнювали його зі своїм богом лікування Асклепієм, культ

якого виник в Афінах до 420 р. до н.е. Там на його честь раз на чоти

ри роки проводилось свято Асклепії.

Одна з найвідоміших пірамід – піраміда в Гізі (південне перед

містя Каїра) фараона IV династії епохи Давнього царства Хуфу, або

Хеопса, як називали його греки. Він правив близько 2551–2528 рр.

до н.е. Ця піраміда, яку ще нерідко називали Біблією в камені, –

найбільша з усіх побудованих і відноситься до семи чудес світу. Її ви

сота – 146 м, а довжина сторони основи – 230 м, тобто в ній вільно

міг би поміститися будьякий європейський собор, крім Кельнського,

вежі якого перевершують висоту піраміди Хеопса. На її споруджен

ня використано 2 млн. 300 тис. кам’яних блоків, вага кожного з них

приблизно 2–3 тонни. Причому точність підгонки блоків і сьогодні

вражає уяву – між ними неможливо просунути навіть голку, шви

ледве можна розпізнати,

Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти блоки цієї

піраміди, потрібно було б 20 тисяч товарних поїздів по 30 вагонів

кожний. Відомо, що тільки дорогу для доставки кам’яних брил із ка

меноломень на берегах Нілу до майбутнього місця будівництва про

кладали 10 років, а саму піраміду будували понад 20 років, тобто що

денно встановлювали понад 300 кам’яних блоків.

У Стародавньому Єгипті було понад 2000 богів і богинь. Голов

ним вважався бог Сонця – Ра, цар богів, творець богів і людей, світу

в цілому і всього, що є на землі. Він щоденно подорожує у човні не

босхилом. Вночі ж Ра перепливає підземний світ. З часів V династії

Ра одержує офіційне визнання, і його ім’я стає складовою частиною

титулів єгипетських царів. Одним з важливих богів був Осіріс, культ

якого мав широке розповсюдження в Єгипті. Він об’єднував у собі

функції правителя, бога природи і владики царства мертвих.

За традицією, Осіріс – перший правитель Єгипту, він навчив лю

дей обробляти землю, створив перші закони. У «Книзі мертвих»* його

* Найбільша і найпоширеніша збірка релігійномагічних текстів стародавніх

єгиптян.

Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу

названо зерном, а в «Текстах пірамід»* – богом виноградної лози.

Осіріс – бог родючості, в його образі втілювалися поняття смерті та

відродження, у міфах про нього відображена природна зміна пір року,

осіннє в’янення та весняне відродження природи.

З Осірісом пов’язували надії на безсмертя. Найчастіше його ім’я

супроводжував епітет Уннефер, тобто «той, що перебуває у стані бла

гості». Саме від цього епітета виникло й поширилося серед східних

слов’ян після прийняття християнства ім’я Онуфрій. З Єгипту похо

дять також імена Таїса, Пахом, Сусана, Пафнутій.

Важливою богинею була Ісіда, жінка та сестра Осіріса, покрови

телька родючості і материнства, символ подружньої вірності. Вона

навчила людей ремеслам. її шанували як велику чаклунку. У греко

римський період культ Ісіди як великої богиніматері поширився да

леко за межі Єгипту. Предмети її культу знайдені на території римсь

кої провінції Паннонія (нинішні Австрія та Угорщина).

У Стародавньому Єгипті під іменем Хапі була обожнена головна

річка країни – Ніл. Джерела цієї великої річки вважались воротами

в потойбічний світ. Недаремно Геродот назвав Єгипет даром Нілу.

Єгипет став місцем першої в історії спроби запровадження моно

теїстичної релігії. Цю релігійну реформу впровадив фараон XVIII

династії Аменхотеп IV, який правив близько 17 років в 1364–1347 рр.

до н.е., в епоху Нового царства. Це перша людина в світовій історії,

про яку можна з впевненістю сказати, що вона поклонялась тільки

одному богу. Фараонреформатор замінив культ Амона – Ра і цілий

пантеон богів культом єдиного бога Сонця – Атона**. Аменхотеп IV

ліквідував старі храми, визнав можливість спілкування людини з

Богом без посередників, заборонив персоніфікацію божества. Він

змінив навіть своє ім’я, назвавшись Ехнатоном (що означає корисний

для Атона), переніс столицю на північ від Фів у новозбудоване місто

Ахетатон (тобто Горизонт Атона).

Але релігійнополітичні реформи Ехнатона були занадто револю

ційними, щоб стати довговічними. Поклоніння єдиному богу в Єгипті

було нетривалим. Відразу ж після смерті Ехнатона культ Атона був

заборонений, всі зміни скасовані, а столиця покинута жителями.

* Тексти молитов, які вирізались на стінах поховальних камер пірамід.

Пізніше вони стали наноситись на бокові стінки саркофагів і одержали назву

«тексти саркофагів».

** Атон (буквально) – сонячний диск.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Пам’ятники Ехнатону зруйнували, а його самого затаврували як єре

тика.

Місто Ахетатон (тепер місто ЕльАмарна) уійшло в історію ще з

однієї причини. При його розкопках в одній із скульптурних майсте

рень знайдений невеличкий скульптурний портрет голови цариці

Нефертіті (її ім’я означає «Красуня прийде»). Вона була головною

дружиною Ехнатона, яку він призначив своєю співправителькою.

Невідомий єгипетський скульптор, надзвичайно обдарований, обез

смертив Нефертіті, створивши один зі світових шедеврів мистецтва,

одне з найчарівніших зображень в історії людства (близько 1360 р.

до н.е.). Зображення Нефертіті вражає довершеністю витончених рис

обличчя, сприймається як втілення шляхетності, гордовитості та вод

ночас делікатності справжньої жіночої краси.

Сином Ехнатона був єгипетський цар XVIII династії Тутанхамон

(1347–1337 рр. до н.е.). Він вступив на трон приблизно в дев’ять років

і одружився на своїй зведеній сестрі Анхесенаатон. Хоч Тутанхамон

помер молодим, він добре відомий завдяки знайденій в двадцяті роки

XX ст. в Долині царів його гробниці зі скарбами.

За віруваннями єгиптян, боги розпоряджаються долею людей.

У кінці життя людину чекає перехід у потойбічний світ, але попе

редньо вона має постати перед Страшним судом. На ньому боги три

мають у руках сувій із записом добрих і злих справ людини, якій

надається право на самозахист.

Одна з таких передсмертних виправдальних промов збереглась.

У ній єгиптянин заявляє, що він не ображав вдів і сиріт, не крав, не

лжесвідчив і не зводив наклепів, не підпилював гирі на базарі, не

робив перешкод на шляху потоку, не опускав перо в чорнильницю з

метою зробити зло ближньому. Він чистий, чистий, чистий...

Визначне те, що покійника хоронили не одразу. Родичі зобов’язані

були, насамперед, виставити його на майдан. Тут, у присутності суд

ді, кожний мав право звинуватити його. Якщо суддя бачив, що звину

вачення дійсно справедливі, тоді покійника позбавляли поховальних

почестей. Тільки той, хто чесно прожив життя, удостоювався їх.

Однією з рис стародавніх єгиптян була їх любов до справедли

вості, гуманізм. Ще з Стародавнього царства (близько 2700–2160 рр.

до н.е.) до нас дійшли вислови на зразок надпису жреця Шеші: «Я

рятував нещасного від сильнішого... Я давав хліб голодному, вбран

ня нагому. Я перевозив своїм човном того, хто не має його. Я хоро