Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
51
Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу
нив того, хто не має сина свого...». Книги давньоєгипетських муд
реців за три тисячі років до нашої ери говорили про милосердя й
милостиню, які пізніше стали християнськими цінностями.
В Стародавньому Єгипті були розроблені та записані правила
«Маат»* – верховний принцип давньоєгипетської етики. Вони спри
яли зміцненню традиційно існуючих суспільних відносин, де пану
вала релігійноміфологічна свідомість. Їх основна функція саме й
полягала в упередженні спроб змінити світ та суспільство, раз і на
завжди встановлений космічний порядок. Виражаючи волю богів,
правила «Маат» містили у собі такі етичні ідеї, як «істина», «поря
док», «справедливість», «доброчесність». Стародавні єгиптяни праг
нули діяти відповідно до божественної волі. Тому для селянина сліду
вання правилам «Маат» означаю сумлінну працю, а для посадової
особи – справедливе рішення. Правила «Маат» закликали до мило
сердя, зобов’язували багатих допомагати бідним, привчали до куль
тури поведінки, дисципліни, скромності та стриманості. Посилаючись
на авторитет богів, вони сприяли також усвідомленню цінності кож
ного індивіда: «Не май злих намірів щодо інших людей, інакше боги
покарають тебе».
У Стародавньому Єгипті, де лише фараон стояв над суспільством,
усі інші вільні громадяни вважалися рівними перед творцем і зако
ном, жінки були рівноправними з чоловіками. Єгиптяни цінували
радощі сімейного життя. Це знайшло своє відображення в літературі,
малюнках та написах на стінах гробниць. Характерним для їх сус
пільного життя явищем був гедонізм (етика насолоди), яскраво зма
льований у творі Птахотепа «Наука». У ньому зазначалось: «Будь
щасливим усе життя, не роби понад те, що належить робити, не ско
рочуй часу, відведеного для радощів. Останні настільки цінувались
у Стародавньому Єгипті, що переносились навіть у потойбічне без
смертне життя, яке, як уявлялося, дарує вічну насолоду. Цілком зако
номірно що чимало гедоністичних мотивів містить «Книга мертвих».
Вона написана на згортках папірусів і складається з міфів про життя
у загробному світі («царстві мертвих»). Примірники ілюстрованої
«Книги мертвих» клалися до гробниці поруч із мумією померлого і
слугували йому дороговказом у потойбічному світі.
*Маат – богиня правди і порядку.
52
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Антитеза ідеї безсмертя відображена, зокрема, у збірці текстів
епохи Середнього (близько 2134–1786 рр. до н.е.) та Нового (близь
ко 1575–1087 рр. до н.е.) царств «Пісня арфіста». Головна її думка в
тому, що все на землі минуче, приречене на зникнення, кожного чекає
смерть. Але ніхто з померлих не з’явився з потойбічного світу, щоб
розповісти людям про долю, яка чекає їх у загробному житті. Т
ОМУ
СЛ
і
Д
насолоджуватися благами, бо ніщо не відверне неминуче.
Одне з унікальних явищ у світовій культурі – культура Індії. Це –
одна з найстародавніших культур. Специфіка індійської культури
почала складатися ще в IV тис. до н.е., а перша цивілізація на тери
торії Стародавньої Індії з’явилась в III тис. до н.е. Тоді ж були за
сновані перші міста – столиці цієї цивілізації, яка в своєму розвитку
не тільки не поступалася шумерській та єгипетській, а й у дечому
навіть перевершувала їхній рівень. Ці міста називались Мохенджо
Даро і Хараппа. Їхнє населення нараховувало приблизно по 100 тисяч
чоловік Ці стародавні міста контролювали великі території. Розквіт
стародавньоіндійської цивілізації припадає на період від 2300х по
1900і роки до н.е. Ця процвітаюча цивілізація базувалась на земле
робстві, ремісництві, торгівлі та мореплавстві.
У другій половині II тис. до н.е. на території Індії почали розсе
люватись індоєвропейські племена, які називали себе аріями або
арійцями. За припущеннями вчених, вони сформувались на північ
від Чорного і Каспійського морів, в межиріччі Дніпра, Дону і Волги.
З невідомої до цього часу причини ці племена рушили на територію
нинішнього Ірану, Середньої Азії та Індостану.
На освоєній ними території вони насаджу вали властивий їм сіль
ський общинний спосіб життєдіяльності. Це була суттєва відмінність
від попередньої урбаністичної хараппської культури На довгі істо
ричні часи сільська община в Індії залишалася основною культур
ною ланкою.
Головним заняттям жителів долини річки Інд, де надовго зосере
дився центр економічного й культурного життя Індії, було землероб
ство. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, горох, просо. Стародавня
Індія є батьківщиною такої культури, як бавовник. У ремісничому
виробництві важливу роль відігравали прядіння та ткацтво. Уже в ті
часи Індія вивозила бавовняні тканини в сусідні країни – Шумер і
Єгипет. Причому індійці навчились робити тканини з бавовника та
53
Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу
кої якості, що одяг з них можна було протягнути через маленьке
кільце. Ці тканини були дуже дорогими і називались ситець, в честь
богині ріллі Сіти.
Особливе значення для вивчення культури Стародавньої Індії ма
ють письмові джерела, насамперед сукупність найбільш ранніх текстів
– Веди (дослівно з санскриту – „священне знання»). Це стародавні
пам’ятники індійської релігійної літератури Вони складалися
протягом багатьох століть (кінець II – початок І тис. до н.е.).
Вед було чотири. «Рігведа (Веда гімнів). «Самаведа» (Веда пісень).
«Яджурведа» (Веда для жертвоприношень»), «Атхарваведа» (Веда
заклинань). «Рігведа» складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти
книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру,
бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами могли тільки люди,
обізнані в духовних питаннях. «Самаведа» складається з 1549 віршів,
багато з яких зустрічаються в іншому контексті в «Рігведі». «Яджур
веда містить інструкції по проведенню жертвоприношень. В «Атхар
ваведі» зібрані різні пісні та обряди, в основному призначені для
лікування хвороб.
Ведичне знання приймають без доказів, оскільки в ньому не мо
же бути помилок. В Індії, якщо одна людина каже іншій: «Ти пови
нен зробити так», той може запитати: «А чому ти так вважаєш? Хіба
про це сказано у Ведах і я повинен підкорятися тобі, не вимагаючи
доказів?».
Веди написані на стародавньоіндійській (ведійській) мові, або на
мові санскрит, що означає «досконалий», «оброблений». На основі
санскриту була створена і своєрідна писемність. Алфавіт складався з
48 букв, з яких 12 – голосних. Майже всі слова на письмі в санск
риті пишуться укупі, разом, розділені лише рядки. Санскрит здобув
широке розповсюдження в Індії як важливий засіб спілкування між
численними племенами і народностями. Володіння санскритом було
ознакою освіченості та культурності.
Цінним джерелом для вивчення індійської культури першої поло
вини І тис до н.е. служить епічна література. Основними пам’ятни
ками епічної літератури стали «Махабхарата» («Велика війна на
щадків Бхарати») і «Рамаяна» (Сказання про подвиги Рами»). Вони
також записані на санскриті в перших століттях н.е., але в своїй основі
вони вже існували в IV ст. до н.е. Ось уже більше двох тисячоліть ці
поеми надзвичайно популярні. Їх герої Крішна («Махабхарата») і Рама
54
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
(«Рамаяна») обожнені і вважаються уособленням Вішну – одного з
важливих божеств сучасного індуїзму, який утвердився як панівна
релігійна система країни в період пізньої давнини й у Середньовіччі.
Індуїзм поділяється на дві основні течії – вішнуїзм і шіваїзм. Від
вішнуїзму відділяється ще один напрямок – крішнаїзм.
«Махабхарата» являє собою величезне зібрання літератури
різноманітного змісту. Це найбільша поема в світовій літературі. Во
на у вісім разів перевершує за розміром «Іліаду» разом з «Одіссеєю».
Основний переказ «Махабхарати» – поема про велику битву на
Курукшетрі. Пізніше до нього додавалися все нові міфи і легенди,
нові сюжети і образи. Внаслідок цього поема розрослась до величез
них розмірів, склала цілу літературу в межах одного пам’ятника.
Цікаво, що відома заповідь: «Не роби іншому того, що було б не
приємно тобі самому», яка зустрічається в працях Конфуція, Арис
тотеля, Канта та ін., вперше прозвучала в рядках «Махабхарати».
Герой поеми «Рамаяна» царевич Рама і досі вважається для
індійців найулюбленішим героєм. По всій Індії щороку урочисто
відзначають свято «рамлілу» – на честь перемоги Рами над ракшаса
ми – лихими демонамилюдожерами. Розповідь про дитячі роки Рами
супроводжується описом міст, царських палаців, урочистих подій
стародавніх індійців. В образі Рами втілилися народні уявлення про
доброго й справедливого царя. Своїм найпершим обов’язком він вва
жає турботу про благо народу.
Крім того, що Рама хоробрий воїн і справедливий правитель, він
ще люблячий і шанобливий син, вірний брат, дбайливий чоловік,
лагідний, стриманий, уважний до старших. Йому не властиві бун
дючність та пиха. Всі ці високі душевні чесноти Рами перевіряються
в найтяжчих випробуваннях.
«Рамаяна» стала не тільки захоплюючою історією, а й своєрід
ним підручником життя для індійців.
Давні індійці добилися значних успіхів у розвитку наукових
знань. Видатним досягненням давньоіндійської науки було створен
ня десяткової системи лічби, якою нині користується весь світ. В Індії
вперше було застосовано знак нуль. До речі, цифри, які називають
ся арабськими, насправді були винайдені індійцями, а вже потім
перейшли до арабів. Значним інтелектуальним здобутком давньо
індійської цивілізації стало винайдення на початку нашої ери гри в
шахи.
55
Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу
Один з арабських авторів IX ст. АльДжахіз писав: «Стосовно
індійців, то ми знаходимо, що вони досягли великого успіху в астро
номії, арифметиці... та в медицині, оволоділи таємницями лікарсько
го мистецтва. Вони вирізьблюють скульптури й зображення, володі
ють багатою літерами писемністю... У індійців – багата поезія,
розвинуте ораторське мистецтво, медицина, філософія, етика... На
ука астрономія походить від них і інші люди її запозичили. Від них
пішла наука думати».
Цінним є те, що дані з різних галузей знань того часу містить
ведична література. Це знання із землеробства (добрива, сівозміни,
шовківництво, шкідники рослин), медицини (перелік хвороб, їх оз
наки, цілющі трави і близько 760 приготовлених цілющих речовин,
дані про анатомію, патологію, терапію), геометрії (співвідношення
сторін прямокутного трикутника), ремесел (конструкція гідравліч
них машин), військової техніки (види зброї, оборонні споруди), ас
трономії (визначення положення багатьох зірок).
В епоху «Рігведи» почав складатися й такий суто індійський
феномен, як становокастова система, яка збереглась в Індії аж до
наших днів. У «Рігведі» вперше теоретично обґрунтовані морально
правові мотиви поділу індійського суспільства на чотири основні
стани – «варни»: брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайпіїв (про
столюдинівземлеробів) та шудрів (слуг). В своїй основній масі вар
на шудр була сформована з поневолених аріями місцевих аборигенів
дравидів. Чоловіки перших трьох варн залучались до знань і тому
після посвячення називалися «двічі народженими». Шудрам і жінкам
всіх варн це було заборонено, бо, згідно з законами, вони нічим не
відрізнялись від тварин.
Своєрідною реакцією небрахманських верств населення давньо
індійського суспільства, що виступали проти нерівності каст, був
буддизм (виник в VI ст. до н.е.). Історична традиція приписує засну
вання цієї релігії реальній історичній особі – сину царя однієї з не
великих північноіндійських держав на кордоні з Непачом – Сідхар
тху із роду Гаутами, якого після смерті стали називати Буддою. Роки
його життя – 623–544 рр. до н.е. за буддійською традицією, 563/560–
483/480 рр. до н.е. – за оцінкою істориків.
З дитинства майбутній засновник нової релігії вражав сучас
ників своїми здібностями. Оточений пишністю, він проводив жит
тя в гарних палацах, перемагав суперників на рицарських турнірах.
56
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
В шістнадцять років він одружився на своїй двоюрідній сестрі, якій
було стільки ж років, як і йому. Жінкакрасуня та любий син довер
шували щасливе і безтурботне життя принца. Але якось, коли йому
виповнилось 29 років, вперше життя повернулось своєю жорстокою
та прозаїчною стороною, раніше йому невідомою. На одній із прогу
лянок він побачив людей, далеко не так щасливих: немічного старого,
хворого на проказу чоловіка, монахавідлюдника і мертвого (мерця).
Потрясіння було таким сильним, що, залишивши все, він відправив
ся в мандри.
Шість років провів Сідхартха в блуканнях і самозреченні, і лише
на сьомий рік відчув себе Буддою (буквально – просвітлений), знай
шовши повноту внутрішньої свободи. Буддизм як світова культурна
традиція починається з того часу, коли Гаутама захотів зробити своє
просвітлення загальним здобутком і почав свою проповідь.
Центральне місце у буддизмі займає вчення про чотири «святі
істини»: «жити – означає страждати, «причина страждань – бажання»,
«для звільнення від страждань треба позбавитися від бажань», «шлях
позбавлення від бажань – дотримуватися вчення Будди». Воно може
привести віруючого до головної мети його буття – нірвани (заспо
коєння, згасання), тобто стану повного подолання земних бажань та
почуттів, остаточного звільнення від земних марнот й досягнення
абсолютного спокою та блаженства в духовному єднанні з Божеством.
«Мудрі, – говорив Будда, – згасають як лампади». Безумовно, лю
дям, які постійно страждали від незадоволених бажань та нездійсне
них мрій, від хвороб і старості, від страху перед смертю, тяжкої праці
й мук кохання, надзвичайно імпонувала, надана буддизмом, мож
ливість для кожного, а не лише для брахманів шляхом праведної
благочестивої поведінки, доброти й милосердя до інших та відмови
від злих намірів, насильства, прагнення до насолод та влади досягти
справжньої істини, а отже, й вищого блаженства – нірвани.
Кожний може досягнути нірвани і стати Буддою. Ті що досягли
нірвани, не помирають, а стають архатами (святими). Бог в буддизмі
іманентний людині, іманентний світу, тому буддизм не потребує Бога
творця, Богаспасителя, Богауправителя.
В III ст. до н.е. буддизм приймається Індією як офіційна релігій
нофілософська система, а потім, розпавшись на два великих напрям
ки – Хінаяну («мала колісниця» або «вузький шлях») і Махаяну
(«велика колісниця» або «широкий шлях») розповсюджується дале
57
Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу
ко за межами Індії: в ШріЛанці, Бірмі, Кампучії, Лаосі, Таїланді,
Китаї, Японії, Непалі, Кореї, Монголії, на Яві та Суматрі. Але по
дальший розвиток індійської культури і релігій пішов по шляху
трансформації та відходу від чистого буддизму. Результатом цього
став індуїзм. Він, без сумніву, багато перейняв від попередніх куль
турних і релігійних традицій.
Важливу роль у буддизмі відіграло вчення про ахімсе (ахінс). Во
но ґрунтується на забороні завдавати шкоду живим істотам, чинити
насильство над ними, вбивати. Його, зокрема, включила в своє віров
чення така неортодоксальна індійська релігія, як джайнізм. Він, як і
буддизм, був своєрідною антитезою брахманізму, не визнавав касто
вої нерівності, відмовився від вшанування божеств й зосередився на
соціальноморальних аспектах поведінки людей. Але найбільш по
вно вчення про ахімсе було запозичене індуїзмом. Це проявилося у
тому, що поряд із вшануванням основної трійці богів індуїзму –
Брахми, Вішни й Шіви, особливою пошаною користувався і культ
священних тварин (мавп, корів).
Унікальну культуру створив Китай. В давнину він був ізольова
ний в географічному відношенні, відрізаний від решти світу морем,
горами, величезними пустелями і степами Центральної Азії. Наскіль
ки відомо, у Китаї не було прямих контактів із західними країнами
аж до II ст. до н.е. Тому його розвиток йшов далеко не так, як розви
ток інших культур стародавнього світу. Знайдені археологами залиш
ки поселень стародавніх людей датуються XXX тисячоліттями до н.е.
Є дані про появу землеробських общин в долині річки Хуанхе
близько 5 тис. років до н.е. Ця культура одержала назву культури
Яншао. Землероби вирощували просо (сорт хлібних злаків), фрук
ти, горіхи, овочі, тримали свиней і собак. Землеробство розвивалось
також в долині річки Янцзи, де вже з IV тис. до н.е. вирощували рис.
В епоху Луншань (близько 2500 р. до н.е.) землероби вже розводили
велику рогату худобу, курей, овець і кіз, а також буйволів для оран
ки і перевезення вантажів.
Піднесення китайської цивілізації відноситься до II тис. до н.е.
Але особливого розквіту своєрідна китайська культура досягла з ча
су перетворення Китаю в кінці III ст. до н.е. у єдину могутню імпе
рію спочатку династії Цінь (221–207 рр. до н.е.), а далі династії Хань
(206 р. до н.е. – 220 р. н.е.).
58
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Історія культури Китаю вивчена ще недостатньо. Але незапереч
ним є той факт, що використовуване китайське письмо налічує близь
ко трьох тисяч років. Це примітивне ідеографічне письмо було ви
найдене в Китаї між XII і VIII ст. до н.е. Воно складалось з різних
видів знаків. Найдавніші з них – намальовані чи викарбувані на
скельній поверхні людські фігури. Шляхом тривалого удосконален
ня це письмо згодом перетворилось у завершену за своєю формою
ієрогліфічну каліграфію, від нього беруть початок ієрогліфи як ком
бінації двох чи трьох піктографічних знаків. Ієрогліфи – цей глибо
ко самобутній витвір китайської культури – свідчать про образне
мислення стародавніх китайців, їхню художню уяву, винахідливість,
фантазію. Серед ієрогліфів були й найдавніші з відомих китайських
цифр.
У Стародавньому Китаї розвивалися різні філософські школи.
Їхні зусилля спрямовувались на вироблення концепцій державного
управління, зокрема на створення сильної централізованої держави.
Видатний мислитель світу КунФуцзи, в європейській транскрипції
Конфуцій (551–479 рр. до н.е.), створив вчення, основним змістом
якого став ідеал соціальної гармонії та пошук засобів для його досяг
нення.
Учитель Кун походив із збіднілого аристократичного роду. Про
жив бурхливе життя був пастухом, викладав мораль, мову, політику
і літературу, в кінці життя досяг високого становища на державному
поприщі. Після себе залишив знамениту книгу «Луньюй» («Бесіди
і судження»). Конфуцію приписується авторство книги «Весна і
осінь» («Чуньцю»), складеної у VI–V ст. до н.е. В ній найбільш
яскраво відбилася його концепція норм та правил суспільного устрою.
За чотири століття конфуціанство завоювало уми і серця людей
і в II ст. до н.е. стало офіційною ідеологією імператорського Китаю.
Понад два тисячоліття ідеї Конфуція були духовною основою
суспільного життя в Китаї. В 1503 р. Конфуцій був причислений
державою до лику святих. Конфуціанство також поширилось у краї
нах ПівденнеСхідної Азії. Воно зробило величезний вплив на взає
мостосунки людини і держави не тільки в Китаї, а й в Японії, Кореї,
В’єтнамі.
Конфуція мало турбували проблеми потойбічного світу. Він лю
бив говорити: «Не знаючи ще, що таке життя, як можна знати, що
таке смерть?» В центрі його уваги – людина в її земному бутті. її
59
Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу
взаємостосунки з суспільством, її місце в соціальному порядку. Країна
для Конфуція – велика сім’я, де кожний повинен значитись на своє
му місці, нести свою відповідальність, обравши «правильний шлях»
(«Дао»).
За Конфуцієм, правила поведінки зводяться до вимог помірності,
поваги до інших, особливо старших, гідності та пристойності, вива
женості слів та вчинків. Про це говориться у класичному конфуціансь
кому творі «Ліцзи», складеному вже на початку нашої ери. В ньому
величезна кількість фіксованих правил зібрана в 49 главах. Одному
з правителів Конфуцій радив: «Використовуй народ так, неначе ро
биш важливе жертвоприношення (тобто з повагою, урочисто. – М.К.).
Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді і в державі, і в сім’ї
до тебе не будуть ставитись вороже». Держава, в якій все благопо
лучно, обов’язково принесе людині щасливе життя. Імператор – бать
ко народу, а народ – його діти. Правитель повинен управляти голов
ним чином шляхом морального прикладу, а не за допомогою сили.
З метою удосконалення порядку в Піднебесній* Конфуцій вису
нув умову про «виправлення імен», тобто розстановку всіх людей по
місцях в строго ієрархічному порядку. За Конфуцієм управляти –
це ставити кожного на своє місце. Це виразилось в його формулі:
«Хай батько буде батьком, син – сином, чиновник – чиновником,
підданий – підданим, а правитель – правителем. Всі повинні знати
своє місце і свої обов’язки, дотримуватися всіх усталених обрядів,
церемоній, правил поведінки».
Це положення Конфуція відіграло величезну роль в долі китайсь
кого суспільства, створивши культ професіоналізму і майстерності.
Крім того, люди повинні оволодівати знаннями, щоб, в першу чергу,
розуміти самих себе. Запитувати з людини можна тільки тоді, коли
її вчинки усвідомлені, а з людини «темної» нічого не візьмеш.
Особливо помітний вплив справило конфуціанство на розвиток
сімейних відносин, розквіт культу сім’ї та сімейного клану. Кон
фуцій висунув тезу про те, що держава – це та ж сама сім’я, хоча і
велика. Сім’я вважалася серцевиною суспільства, її інтереси переви
щували інтереси окремої людини, яка в усьому повинна була підко
рятися волі старших членів сімейної громади, а надто волі батьків.
Підкорення старшим, синівська відданість їм, їхнє шанування були
* Стародавня назва Китаю.
60
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
однією з важливих основ соціального порядку в імператорському
Китаї. Конфуцій виступив також з ідеєю шанування старих тра
дицій, бо без любові та поваги до свого минулого у країни немає
майбутнього.
Взагалі в центрі уваги в Китаї завжди були суспільство і держа
ва, а не окрема людина. Давньокитайське суспільство жило за прин
ципом: «особисте – ніщо перед державним і колективним».
Правильними визнавалися тільки офіційні істини. Це породжувало
схильність до догматизму, конформізму, пасивності думки.
Після смерті Конфуція його вчення розпалось на вісім шкіл. Дві
з них стали найбільш значними – школа Менцзи і школа Сюнь
цзи. Менцзи виходив з природної доброти людини. Він вважав, що
всі прояви її агресивності та жорстокості визначені лише соціальни
ми обставинами. Мета вчення та знання – «відшукати втрачену
природу людини». Державний устрій повинен здійснюватись на ос
нові взаємної любові та поваги. Задовго до Джона Локка Менцзи
підкреслював, що люди мають право повставати проти несправедли
вих правителів.
Сучасник Менцзи, Сюньцзи, навпаки, вважав, що людина від
природи сердита. «Прагнення до наживи і жадібність, – говорив він, –
це природжені якості людини». Виправити людські вади може тільки
суспільство завдяки відповідному вихованню, державі та закону. Ідеї
Сюньцзи лягли в основу могутнього соціальнополітичного руху в
часи правління династії Цінь (III ст. до н.е.). Цей рух одержав назву
законників або легистів. Вони стверджували, що хибну природу
людини взагалі не можна змінити, але можна обмежити і придушити
шляхом покарань та законів. Програма легистів була практично по
вністю реалізована. Було запроваджено єдине для всього Китаю за
конодавство, єдину грошову одиницю, єдину писемність, єдиний
військовобюрократичний апарат, інтенсивно велося будівництво Ве
ликого китайського муру. Отже, держава стала одноманітною. По
ставивши завдання зробити одноманітною китайську культуру, ле
гисти спалили більшість книг, а праці філософів втопили у відхожих
місцях. За приховування книг людину піддавали негайній кастрації
та відправляли на будівництво Великого китайського муру. За доно
си заохочували, за недоносництво страчували. Хоча династія Цінь
проіснувала всього 15 років, кривавий розгул першої «культурної ре
волюції» в Китаї приніс чимало жертв.