Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
71
Лекція 3. Культура Стародавнього Сходу
б) папір;
в) колесо;
г) гончарний круг;
д) бронзу;
е) стремена;
є) пиво.
4. Різновиди ідеографії:
а) клинописна писемність;
б) китайське письмо;
в) індійське письмо.
Теми рефератів
1. Значення культури Стародавнього Сходу для людської цивілі
зації.
2. Наукові та художні досягнення стародавніх цивілізацій Месо
потамії.
3. Релігійні вірування шумерів.
4. «Кодекс Хаммурапі» – перший в історії збірник законів.
5. Наука та мистецтво в Стародавньому Єгипті.
6. Єгипетські піраміди – монументальна кам’яна архітектура.
7. Своєрідність культурної старовини Індії.
8. Правила «Маат» – верховний принцип давньоєгипетської
етики.
9. Упанішади – пам’ятники давньоіндійської літератури.
10. Веди – стародавні пам’ятники індійської релігійної літератури.
11. Поеми «Махабхарата» і «Рамаяна» – цінне джерело для вив
чення індійської культури.
12. Культура Стародавнього Китаю.
13. Філософські школи Стародавнього Китаю.
72
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Лекція 4
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
• Місце античності в історії світової культури.
• Особливості античної культури.
• Критомикенська цивілізація. «Грецька міфологія».
• Наука, література і мистецтво в Стародавній Греції.
• Стародавні Олімпійські ігри.
Поняття «античність» з’явилось в епоху Відродження. Тоді
італійські гуманісти запровадили термін «античний» для визначен
ня грекоримської культури, найстародавнішої з відомих у той час.
«Античність» (від лат. аntiguus) вживається в двох змістовних зна
ченнях. У широкому розумінні означає «стародавній», а у вузькому –
«історія та культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму». Ан
тичний – такий, що відноситься до культури стародавніх греків і
римлян. Хронологічні рамки античності – приблизно з XI ст. до н.е.
до V ст. н.е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.
Античність характеризується виникненням і формуванням дер
жави. Тоді відбувалися перші спроби виходу людини з природи й
перехід до її пізнання. Світ почав сприйматися вже не міфологічно.
Людина стала індивідуальністю. Античність – це стан людини,
керованої іншою людиною (раб–рабовласник).
Античний світ, який спочатку (в VIII–VI ст. до н.е.) знаходився
в межах декількох культурних центрів однієї лише Греції, до кінця
свого існування в V ст. н.е. охопив величезний простір від Шотландії
до Африки і від Гібралтару до Закавказзя та Палестини. Починаючи
з перших століть нашого літочислення, європейська культура
розвивалась під безперервним впливом культурної спадщини антич
ного світу. Античність є історичним фундаментом сучасної Європи,
спільним минулим всіх європейських народів. Вона робить їх члена
ми однієї європейської культурної сім’ї. Ця сім’я має одних учителів:
стародавніх греків і римлян. Г.Гегель вважав, що людина, не знайома
з витворами античного мистецтва, прожила життя, не знаючи краси.
73
Лекція 4. Культура Стародавньої Греції
Т.Г.Шевченко в повісті «Художник» вустами одного з героїв сказав:
«Я цілком зрозумів, як необхідне вивчення антиків і взагалі життя і
мистецтва стародавніх греків».
Стародавня Греція цілком справедливо вважається колискою євро
пейської цивілізації. Починаючи з VIII ст. до н.е., вона стала одним із
найінтенсивніших вогнищ духовності в світовій культурі. Цьому спри
яло те що Греція як середземноморська країна розташована на стику
Європи та Азії, поблизу Африки. Мореплавання забезпечувало їй
інтенсивний інформаційний обмін, взаємозбагачення культур. Взає
модія відносно сприятливих природних і соціальних факторів пози
тивно вплинула на розвиток культури. До кінця VI ст. до н.е. греки
випередили в царині культури всіх сусідів, зокрема країни Передньої
Азії. Останні до того часу очолювали культурний прогрес людства.
Хоч антична культура, особливо у початковий період свого роз
витку, немало запозичила з більш розвинутих на той час культур Схо
ду, вона була явищем глибоко оригінальним. Антична Греція не була
обтяжена азіатською традицією. «Вступаючи у світ Греції, ми відчу
ваємо, що на нас віє рідним повітрям, – це Захід, це Європа», – пи
сав О.Герцен.
У сьогоднішнє життя органічно вплелися численні поняття, сло
ва, назви, імена, вирази, які дійшли саме з культури Стародавньої
Греції. Коли хочуть підкреслити величину предмета, то кажуть, що
він «гігантських» розмірів. Коли наголошують на величі якоїсь робо
ти, то кажуть, що вона «титанічна», і навпаки – незначних людей
називають «пігмеями». З грецького лексикону вирази: «панічний
жах», «яблуко розбрату», «ріг достатку», «олімпійський спокій», «ле
бедина пісня», «гомеричний сміх», «ахіллесова п’ята», «муки Танта
ла», «Сізіфова праця», «троянський кінь», «Сцілла і Харібда». Із
Стародавньої Греції походять такі слова: академія, ліцей, школа, демо
кратія, деспотія, диктатура, монархія, олігархія, партія, політика, ре
спубліка, тиранія.
Традиційно в історикокультурній хронології Греції виділяються
періоди: гомерівський або ранньоархаїчний (XI–VIII ст. до н.е.), ар
хаїчний VIII–VІ ст. до н.е.), класичний (V – остання чверть IV ст.
до н.е.) – це був час найвищого піднесення грецької культури, еллі
ністичний (остання чверть IV–I ст. до н.е.). Кінцем давньогрецької
культури вважають завоювання її останніх осередків римлянами
наприкінці І ст. до н.е.
74
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Біля джерел культури Стародавньої Греції знаходилась критоми
кенська цивілізація. Вона розвинулась на островах Егейського моря,
узбережжі Малої Азії та Балканського півострова. Це була одна з
найдавніших цивілізацій Східного Середземномор’я. Центрами її бу
ли острів Крит і місто Микени в материковій Греції, на її півдні, в
північносхідній частині півострова Пелопоннес.
Час виникнення критської культури (або минойської* – за іме
нем легендарного критського царя Миноса) – межа III–II тис. до н.е.
Переживши періоди піднесення та спаду, вона проіснувала приблиз
но до 1100 р. до н.е., її відмітною рисою була наявність палацівцита
делей, могутніх архітектурних комплексів. В результаті археологічних
розкопок, які у 1894 р. першим розпочав у Кносі – стародавньому
місті егейського світу на Криті – Артур Еванс, знайдено величезне
приміщення (палац) або комплекс приміщень загальною площею 16
тисяч квадратних метрів. Він був збудований і декілька разів пере
будований в період між 1900 р. і 1450 р. до н.е. В ньому було близько
300 приміщень. Залишки ванних кімнат і системи каналізації свідчать
про високий рівень цивілізації. Стіни в палаці розмальовані фреска
ми (водяними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рос
лин, тварин, особливо часто бика, казкових грифонів (левів з орли
ними головами), безліччю людських постатей. Своєю архітектурою
палац передбачив головну ідею античності – при всій своїй величі
він не пригнічував людину, а виступав відповідним їй. Вчені вважа
ють, що в палаці і на прилеглих до нього територіях жило приблизно
30 тис. чоловік. Близько 1400 р. до н.е. палац згорів і був покинутий.
За грецькою міфологією, один з палаців, збудований на острові
Крит Дедалом, називався Лабіринт. Він мав складну систему кори
дорів і переходів, заплутані ходи, з яких важко було знайти вихід.
В Лабіринті жив Мінотавр – казкова потвора, чудовисько з чолові
чим тулубом і бичачою головою. Дочка критського царя Миноса –
Аріадна, покохавши афінського героя Тесея, допомогла йому вбити
Мінотавра й вийти з Лабіринту, давши йому клубок ниток. «Нит
кою Аріадни» називають спосіб, що допомагає вийти із скрутного
становища. Крилатою стала і назва цього палацу: лабіринтом нази
вають складне, заплутане становище, з якого важко знайти вихід.
* Така назва дана англійським археологом Артуром Евансом, який відкрив
цю культуру в 1900 р.
75
Лекція 4. Культура Стародавньої Греції
Жителі Крита залишили після себе і письмові пам’ятки. Приблизно
у 1900 р. до н.е. тут виникла система складового лінійного письма –
лінійне письмо А, а з XV ст. до н.е. з’явилося нове письмо – лінійне
письмо Б. Досі вдалося прочитати тільки другу, більш молоду пи
семність – лінійне письмо Б. Це сталося в 1952 р., і найдивніше, що
зробив це відкриття (після марних старань багатьох видатних вче
них) 30річний англійський архітектор Майкл Вентріс (1922–1956),
який займався дешифруванням критського письма як любитель.
Разом з Джоном Чедвідом – англійським класичним філологом,
професором університету в Кембріджі, він довів, що тексти цього
письма написані давньогрецькою мовою. Але до цього часу не вдало
ся нікому прочитати жодного знака з більш раннього критського
письма – лінійного письма А
1
.
Розквіт минойської культури припадає на XVI – першу полови
ну XV ст. до н.е. Але в середині XV ст. до н.е. майже всі поселення
та палаци острова були зруйновані внаслідок сильного виверження
вулкана на острові Фера (сучасний Санторин), який знаходиться за
110 км на північ від Криту, а також вторгненням з материкової Греції
войовничих греківахейців або микенців. Вони в 1400 р. до н.е. заво
ювали Крит. В 1400–1100 рр. до н.е. ще процвітала спільна минойсь
комикенська культура, але Крит уже став другорядною державою.
До 1100 р. до н.е. минойська цивілізація зникла зовсім.
У XV ст. до н.е. центр цивілізації переміщається в материкову
Грецію. Тут з’явився новий гегемон – ахейське місто Микени. Воно
створило власну своєрідну культуру, яка сформувалась близько
1700 р. до н.е. Розквіт микенської цивілізації припадає на XV–
XIII ст. до н.е. Гомер назвав Микени золоторясними. Це – справед
ливо. Археологи знайшли там чимало золотих предметів (ритуаль
них прикрас, зброї, золотих посудин). Близько 1250 р. до н.е. коаліція
ахейських племен на чолі з царем Микен Агамемноном захопила й
зруйнувала місто Трою на узбережжі Малої Азії. Події, пов’язані з
Троянською війною, становлять основу давньогрецького героїчного
епосу. Агамемнон – один з головних героїв «Іліади» Гомера.
Критомикенська цивілізація припинила своє існування в ХІІ–ХІ ст.
до н.е. Це пов’язано з тим, що в кінці XIII ст. до н.е. величезна маса
північнобалканських варварських, не зачеплених критомикенською
1
100 великих чудес света. – М, 1999. – С. 82.
76
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
цивілізацією племен, попрямувала на південь. Провідну роль в цьо
му переселенні народів відіграло грецьке плем’я дорійців, які жили в
умовах первісного ладу. Але вони мали велику перевагу перед ахей
цями – володіли більш ефективною, ніж бронзова, залізною зброєю.
Якраз з приходом дорійців в ХІІ–ХІ ст. до н.е. починається в Греції
залізний вік.
Наступний період грецької історії, як правило, називають го
мерівським – на честь грецького епічного поета Гомера, автора слав
нозвісних епічних поем «Одіссея» та «Іліада». Це перші відомі нам
грецькі літературні твори і, разом з тим, взагалі перші пам’ятки літе
ратури в Європі. Вони настільки досконалі, що до цього часу стоять
в ряду найбільших досягнень світової літератури і являють собою
неперевершені зразки світової епічної поезії. Ці твори називають
перлинами світової літератури, і недаремно сім грецьких міст
сперечаються за честь вважатися батьківщиною великого Гомера. Во
ни є свого роду кодексом моралі, яка утвердилась в античній куль
турі на багато століть. Вищою цінністю для знатного воїна, героя
«Одіссеї» та «Іліади», є посмертна слава, вічна пам’ять про доблесні
подвиги. Поеми Гомера – носії педагогічних принципів: якщо хочеш
бути оспіваним, будь таким, як мудрі та мужні герої Гомера. Це тво
ри – про людські стосунки, про добро і зло, про честь і безчестя, про
свободу і долю. В усі часи вони читались як глибоко сучасні. Колись
афінська молодь завчала їх напам’ять, що було частиною освіти.
Поеми створені близько середини VIII ст. до н.е. і є єдиним істо
ричним матеріалом, важливим джерелом інформації про історичні
події IX–VIII ст. до н.е. До нас повний текст гомерівської «Іліади»
дійшов тільки в списку X ст. н.е., «Одіссеї» – у списку XII ст. Нині
вже відомо, що в основі сюжету «Іліади» лежить справжній історич
ний факт. У 1240 р. до н.е. кілька грецьких племен об’єдналися для
походу до північнозахідних берегів Малої Азії з метою завоювання
Троянського царства. Після десятилітньої облоги ахейці захопили
Трою (Іліон) і зруйнували її. Події Троянської війни оспівані в
«Іліаді» (від. слова Іліон).
«Іліада» містить близько 15700 віршів і охоплює 50денний від
різок останнього, десятого, року цієї війни. У 1871 р. відкрив місцез
находження Трої та розкопав її німецький археолог Генріх Шліман
(1822–1890). Він був сином злиденного пастора з невеличкого села в
німецькій землі Мекленбург і ще з дитинства захопився пригодами
77
Лекція 4. Культура Стародавньої Греції
героїв «Іліади» та «Одіссеї». Г.Шліман вів розкопки і в Микенах.
Завдяки його розкопкам стало відомо, що Троя була побудована в
III тис. до н.е., але перебудовувалася щонайменше вісім разів. Але
всетаки немає ніяких археологічних доказів, які підтверджували б,
що Троянська війна відбувалася саме так, як описав її Гомер.
Ще з античних часів вважається, що «Одіссея» створена пізніше
«Іліади». В «Одіссеї» розповідається про мандри та пригоди, пере
важно фантастичні, одного з визначних учасників, героя Троянської
війни, царя, володаря острова Ітаки, Одіссея, його повернення додо
му після війни. Одіссей – втілення мудрості, розважності, хитрощів,
що він їх успадкував від свого предка – бога Гермеса. Улюбленицею
греків стала і вірна дружина Одіссея – Пенелопа. Описуючи події,
які відносяться до критомикенської епохи, Гомер, як правило, пере
носить їх у більш пізніше історичне середовище. Близько 12000 віршів
«Одіссеї» охоплюють події 40 днів, проте поет спромігся за допомо
гою складних композиційних прийомів розповісти, що сталось за
десять років після того, як загинула Троя.
Завдяки «Одіссеї» та «Іліаді» Гомер став найпопулярнішим по
етом античності, незаперечним авторитетом. Він стояв біля джерел
грецької та всієї європейської літератури. Давньогрецький філософ
Платон писав, що Гомер виховав усю Грецію. Античні храми при
крашали статуями героїв Гомера, рельєфами на сюжети його поем.
Сцени з поем малювали на стінах, карбували на зброї. За словами
українського філософа Григорія Сковороди, Гомер був першим про
роком стародавніх греків. Коли греки казали: поет (творець), то мали
на увазі Гомера. Визнаючи заслуги Гомера, великий афінський дра
матург Есхіл говорив, що всі його твори – це лише крихти з розкіш
ного стола Гомера.
Наслідуючи Гомера, римський поет Вергілій створив знамениту
«Енеїду», національний римський епос. Інший римський поет Овідій
сказав про епос Гомера такі слова: «Всі ми черпаємо натхнення із
спільного джерела». З шануванням сприйняли Гомера видатні пред
ставники Відродження. Один з них, великий італійський поет Пет
рарка, якому в 1360 р. випало щастя придбати рукописний текст
Гомера, притиснувши його до грудей, вигукнув: «О, великий муж, з
якою радістю я вислухав би тебе!»
Незважаючи на те, що Гомеру присвячена велика кількість літе
ратури і навіть склалася особлива наука – гомерологія, даних про
78
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
нього дуже мало. Відомо, що народився він на острові Хіос. Припус
кають, що час його життя між 850–750 рр. до н.е. Був Гомер співцем,
який виконував свої поеми.
Антична традиція зображує його як сліпого діда (слово «гомер»
інколи тлумачать як сліпий). Проте поеми Гомера свідчать, що при
наймні від народження він не був сліпим. Зоровим образам в його
поемах належить провідне місце. Він, як художникживописець, пе
редає найтонші відтінки барв. Палітра Гомера дуже цікава для спе
ціального аналізу.
Високої поетичної майстерності вимагають переклади творів Го
мера. Над ними працювали такі велетні української літератури, як
Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Леся Українка. Вагомим
надбанням вітчизняної культури є повний український переклад
«Одіссеї» та «Іліади», що його здійснив розмірами оригіналу (гекза
метр) видатний український перекладач, житомирянин Борис Тен
(Микола Васильович Хомичевський). Цей переклад відповідає всім
вимогам сучасного гомерознавства і відзначається неабиякою поетич
ною майстерністю. Фахівці оцінили його як подію, що виходить за
межі української літератури.
В цілому гомерівський період був часом занепаду, застою куль
тури. Але якраз тоді створювались передумови стрімкого піднесення
грецького суспільства в архаїчну і класичну епоху.
Архаїчний період грецької історії охоплює VIII–VI ст. до н.е.
В цей період, разом з остаточним розкладом родової общини, відбу
вається формування античного поліса – державиміста. До його
складу входила і територія з навколишніми земельними ділянками
та поселеннями землеробів. В полісах нутрувало політичне життя,
де, за словами Гегеля, дух епохи постійно кував нове. Найбільшими
полісами були Афіни, Спарта, Коринф, Аргос, Фіви.
Поліси приваблювали талановитих людей із всіх околишніх зе
мель. Тут людина вперше відчула себе особистістю, вільною та неза
лежною істотою. Кожна людина прагнула до самовираження. Вона
відчувала свою самоцінність. З VI ст. до н.е. у більшості полісів
встановилась демократична форма правління. Вона охороняла пра
ва кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасни
ком політичного життя. Афінський громадянин міг критикувати кого
завгодно. В афінському театрі в карикатурному вигляді зображалися
відомі політичні діячі.
79
Лекція 4. Культура Стародавньої Греції
Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до осо
бистості вільного громадянина поліса зумовили таку яскраву рису
грецької культури, як антропоцентризм – обожнення людини. Саме
в Афінах філософ Протагор із Абдер проголосив відомий вислів:
«Людина є мірою всіх речей», а в софоклівській «Антігоні» найкра
ще показано захоплення звершеннями людини.
Головним життєвим центром в давньогрецьких містахдержавах
була агора (від гр. – площа) – місце публічних зборів і ринкова
площа. Навколо агори розташовувались громадські споруди і храми.
Вільний грек проводив тут більшу частину свого життя: спілкувався,
продавав, купував, міняв, брав участь у розв’язанні політичних справ.
На агорі виставлялися для публічного ознайомлення нові закони й
урядові розпорядження.
Пізніше на агорах почали будувати криті галереї з колонами, які
називались портиками. Вони служили укриттям від сонця і згодом
стали улюбленим місцем для дрібних торговців, філософів, різних
гультяїв.
Хоч у політичному відношенні Греція ділилась на безліч са
мостійних містдержав, але якраз в архаїчну епоху активна взаємо
дія греків з іншими народами пробудила в них почуття єдності, яке
охопило грецький світ у цілому. Все населення Греції приблизно з
VII ст. до н.е. стало називати себе еллінами, а свою країну – Елла
дою*. Спочатку еллінами називалось грецьке плем’я, яке оселилося
на півночі Греції – в районі Південної Фессалії. Слово «еллін» виник
ло від імені легендарного героя Елліна, який, за переказом, був пра
батьком грецького роду.
Характерною рисою античної культури є антропоморфізм – пе
ренесення властивих людині рис на природу, наділення людськи
ми властивостями явищ природи, тварин, предметів і фантастич
них створінь. Крім того, антропоморфізм передбачає поклоніння
богам у людській подобі. Боги мали людську подобу: їх уявляли як
молодих, прекрасних і безсмертних людей, наділяли вищою тілес
ною красою. Вони володіли людськими достоїнствами і людськими
слабостями. Боги кохалися, одружувались, мали дітей, помиляли
ся, сварилися, ревнували, хитрували, зводили один на одного на
клепи, обманювали.
* Еллада – назва Греції грецькою мовою.
80
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Для грецької релігії, як і для стародавньосхідних, характерний
політеїзм – багатобожжя. За легендою, боги жили на найвищій горі
Греції – Олімп (2927 м), яка знаходилась у Фессалії – області на
північному сході Стародавньої Греції. Фессалію вважають колискою
грецької міфології*. Якраз тут, на думку греків, відбувалась бороть
ба титанів проти Зевса. Богів греки називали олімпійцями. Верхов
ним богом у грецькій міфології, володарем світу був Зевс. Найпо
важнішою серед богинь, володаркою неба, покровителькою родинного
життя та шлюбу була Гера – Зевсова сестра і дружина, старша дочка
Кроноса і Реї. Вона відзначалася владністю, жорстокістю та
ревни
вою вдачею. Свого брата Посейдона Зевс зробив могутнім богом моря.
Його також називали хитачем землі, тому що вважали, що він вик
ликає землетруси.
Інший брат Зевса – Аїд (букв. – безвидний, страхітливий) після
розподілу світу між трьома братами одержав підземне царство, став
його володарем, підземним божеством. У грецьких міфах Аїдом час
то зветься саме царство мертвих (звідси російське слово «ад» – пек
ло, куди нібито потрапляють душі грішників). За легендою, вартовим
підземного царства є триголовий пес Кербер (Цербер), який всіх туди
пропускає, але нікого звідти не випускає. В Аїді знаходилась річка
забуття – Лета. Мерці, напившись води з цієї річки, забували про
своє минуле, про все, що сталося з ними за життя. Канути в Лету –
бути забутим на землі.
Одним з найважливіших богів грецької міфології був Аполлон –
син Зевса й титаніди Лето, братблизнюк Артеміди – богині мислив
ства, покровительки звірів. Спершу він був богом скотарства і
рільництва, згодом – опікуном мистецтва і муз, покровителем співаків
і музикантів, богом Сонця і світла (звідси його друге ім’я – Феб, що
означає «блискучий»). Аполлон уособлював, втілював раціональну
ясність, гармонію, художнє натхнення, впорядкованість, пластичну
* Міфологія (грецьк. «міфос» – переказ, оповідання; «логос» – слово, вчен
ня) – наука про міфи, система міфів того чи іншого народу. Міф – один із
видів усної народної творчості, характерних для періоду стародавнього світу.
За змістом міфи – перекази про явища природи, історичні події або фантас
тичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Найбільш відомі та
вивчені міфи давніх греків і римлян.