96
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
у всьому античному світі. Послідовників Гіппократа, продовжувачів
його справи називали гіппократиками.
Гіппократ вважав, що лікар повинен дотримуватись особливих
етичних норм, розробивши з цією метою правила поведінки лікаря,
які стали основою «Клятви Гіппократа». В ній особливо підкрес
люється обов’язок лікаря не нашкодити пацієнту, входити в будь
який будинок заради користі хворому, не розголошувати медичну
таємницю. Зберегло своє значення і для нинішньої науки вчення
Гіппократа про чотири темпераменти (сангвінік, флегматик, холерик
і меланхолік). Гіппократу належить відомий вислів: „Життя корот
ке, а мистецтво вічне».
До нашого часу зберігся збірник медичних праць Гіппократа,
відомий під назвою «Кодекс Гіппократа». До його складу відносять
різну кількість праць – від 53 до 72. Раніше вважали, що всі ці твори
належали Гіппократу, але тепер доведено, що йому належить не
більше як 10. Медична термінологія «Кодексу Гіппократа» є
основою наукової медичної термінології всіх народів. Звідти взято
такі терміни, як хірургія (хейр – ургія, дослівно «рукодія»),
педіатрія (лікування дітей), психіатрія (лікування душі),
дерматологія (учення про шкіру), офтальмологія (учення про очі),
неврологія, терапія, плеврит, пневмонія, гепатит, нефрит, дизентерія,
епілепсія та багато інших.
Класичний період грецької культури є часом народження грець
кої трагедії. Трагедія (гр. tragos – козел і оde – пісня) – вид
драматичного твору, що зображує найгостріші життєві ситуації, кон
флікти, які найчастіше закінчуються загибеллю героя. Але в ан
тичності загибель героя в трагедії була не обов’язковою. Покрови
телькою трагедії в грецькій міфології, як уже згадувалось, була
Мельпомена – одна з дев’яти муз. Нерідко Мельпомену трактують і
як покровительку театру взагалі.
Трагедія виникла з культового обряду, під час якого хор зобра
жав супутників бога Діоніса – козлоногих сатирів – демонів родю
чості, виконував дифірамб – грецьку хорову хвалебну пісню на честь
Діоніса. В Афінах цей обряд перетворився на більш офіційне святкове
дійство відоме як Великі або Міські Діонісії, які проводились щоріч
но. Пізніше сюжетом святкового обряду стали епізоди не з життя
Діоніса, а з життя людей. Щорічно до цього свята поети складали
пісні, їх виконували танцюристи і хор, який залишався незмінним