Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
431
Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.
Ю.Г.Лавровський. Тоді ж у Львові вперше здійснена театральна по
становка українською мовою – вистава «Маруся» Г.КвіткиОснов’я
ненка.
В 1905–1906 рр. театр «Руської бесіди» на чолі з його новим
керівником Миколою Садовським та актрисою Марією Заньковець
кою здійснив постановку кращих творів української драматургії
(п’єс М.Старицького, І.КарпенкаКарого). Театр цей проіснував до
1929 р.
Загальне визнання здобули заснований відомим українським
письменником Гнатом Хоткевичем Гуцульський театр (1910–1912)
та Буковинський народний театр (1904–1910).
В кінці XIX ст. в Україні започатковується кіно. Перший сеанс
кінематографа відбувся в м. Житомирі у 1897 р.
Музичне мистецтво України XIX ст. характеризується розвитком
оперного жанру. Цьому сприяло створення в 1867 р. у Києві оперно
го театру (тепер – Національна опера України ім. Т.Г.Шевченка).
Автором першої за змістом української національноїопери «Запоро
жець за Дунаєм» став відомий оперний співак (баритон) і компози
тор Семен ГулакАртемовський (1813–1873) – племінник письмен
ника Петра ГулакаАртемовського, близький приятель Т.Шевченка.
Композитор написав і музику, і слова (лібрето) опери. Вона принес
ла йому широку популярність, стала українською музичною кла
сикою. Опера написана в 1862 р., а через рік, 14 квітня 1863 р., впер
ше була поставлена в Петербурзі в Марийському театрі. Роль
головного героя – Івана Карася – в цьому спектаклі виконував сам
автор. Першою виконавицею партії Оксани була видатна російська
співачка Дар’я Леонова (20.03.1829–6.02.1896). В 1864–1865 рр. опе
ра йшла у Великому театрі в Москві. В українському театрі її впер
ше спробував поставити М.Старицький в 1884 р. у Ростові. Довге
сценічне життя цьому творові забезпечили демократичний характер
сюжету, мелодійність музики, що увібрала барви українського пісен
ного мелосу, колоритність образів, соковитий народний гумор. Ок
реме місце у творчій спадщині С.ГулакаАртемовського посідають
українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т.Шев
ченку, з яким автор дружив з 1838 р), «Спать мені не хочеться», яку
автор присвятив Дар’ї Леоновій.
Одним з перших українських композиторівпрофесіоналів у Га
личині був Михайло Вербицький (1815–1870). Він є автором музики
432
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
(слова написав П.Чубинський) до пісні «Ще не вмерла Україна»
(1863), яка стала гімном борців за національне визволення України.
Цю музику Верховна Рада у 1992 р. затвердила як гімн України.
Найвищого розвитку українське музичне мистецтво XIX ст. до
сягло в творчості Миколи Віталійовича Лисенка (22.03.1842–
6.11.1912) – композитора, піаніста, музикознавця, музичного ет
нографа, диригента, педагога, громадського діяча. Він вважається
основоположником української класичної музики, національної
музичної творчості, професіональної музичної школи в Україні.
Своєю композиторською працею, зокрема операми «Різдвяна ніч»,
«Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», М.Лисенко заклав основи
національного класичного музичного мистецтва.
Центральним твором М.Лисенка, названим композитором народ
ною музичною драмою, стала героїкоепічна опера «Тарас Бульба»
(1891). Вона – явище справді національне, в якому з великою ре
алістичною силою та романтичним пафосом відображено кращі ри
си характеру народу, що бореться за свою свободу. Героїкопатріо
тичні образи опери (Тарас, Остап, Кобзар, народ) виростають із
шевченківських «Гайдамаків» та інших зразків волелюбної поезії
Великого Кобзаря.
Народився М.Лисенко в селі Гриньках Кременчуцького повіту
Полтавської губернії в сім’ї дрібного поміщика Віталія Романовича
Лисенка, офіцера кірасирського полку. Він був людиною освіченою
і культурною, відзначався передовими для свого часу поглядами.
Віталій Романович був дядьком Михайла Петровича Старицького,
який, залишившись сиротою, виховувався в сім’ї Лисенків.
Вже з дитинства Микола тягнувся до музики, слухав народну
пісню. Першою вчителькою його була мати Ольга Єреміївна Лисен
ко – досить добра піаністка, яка походила із полтавського поміщиць
кого роду Луценків. Освіту вона дістала в Петербурзькому Смоль
ному інституті шляхетних дівчат.
У старовинному роді Лисенків, який вів свій початок від козаків,
жив волелюбний дух. Усна сімейна традиція донесла до XIX ст. істо
ричні пісні й думи, які з особливою виразністю виконував рідний
дядько по батькові Андрій Романович. Від нього Микола Лисенко
почав записувати мотиви народних пісень, серед яких були: «Ой не
гаразд, запорожці», «Отамане, батьку наш», «Встає хмара зза лима
ну» та інші.
433
Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.
М.Лисенко мав прекрасну музичну культуру й високу школу.
Протягом двох років (1867–1869) він вчився у Лейпцігській кон
серваторії – одному з найвідоміших у Європі навчальних музичних
закладів. Він завершив повний курс фортепіанної гри і пройшов істо
рію музики й усі теоретичні предмети. Екзаменаційна комісія визна
ла гру випускника консерваторії гідною відзнаки і дала йому право
на гастрольні подорожі по Європі. У 1874–1876 рр. М.Лисенко був у
Петербурзі, де пройшов школу інструментовки у М.РимськогоКор
сакова.
Композитор був невтомним збирачем народних пісень. В с. Ро
манівка нинішнього Попільнянського району на Житомирщині, де
жив його товариш Тадей Рильський, він записав пісню «Ой, ти,
зіронько та вечірняя».
Вивчений і асимільований ним колосальний фольклорний мате
ріал М.Лисенко прагнув ввести в сучасну йому музику. М.Лисенко
видав сім випусків «Збірника українських пісень» (1868–1911) в
обробках із супроводом фортепіано, дванадцять так званих десятків
(120 пісень, укладених для чоловічих і змішаних хорів), збірник «Мо
лодощі» (весняні ігри дитячі, дівочі, жіночі та мішані). Всього ж він
написав музику до близько 600 пісень. Композитор створив перші в
Україні опери для дітей «Козадереза», «Пан Коцький», «Зима і
Весна».
Його муза злилася з безсмертним словом Т.Шевченка. Він є од
ним з перших і найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» (понад 80 во
кальних творів різних жанрів). Багато композицій написав на тексти
М.Старицького, С.Руданського, Миколи Вороного (1871–1938), Лесі
Українки, І.Франка. Композитор зробив найбільш вдалу музичну
обробку п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка».
З ім’ям М.Лисенка, якого називали батьком української музики,
пов’язаний розвиток в Україні музичної освіти. У 1903 р. музична
громадськість Києва, Львова та інших міст широко святкувала 35
річчя його творчої діяльності. На зібрані гроші, за які передбачалось
купити ювілярові будинок, М.Лисенко в 1904 р. відкрив у Києві
музичнодраматичну школу, яка з 1913 р. стала носити його ім’я. В
ній композитор працював до останнього дня. Школа випустила бага
тьох відомих музикантів, музичних і драматичних артистів. Зокрема,
тут навчалися українські композитори Кирило Стеценко (1882–1922),
Левко Ревуцький (1889–1977), Олександр Кошиць (1875– 1944),
434
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
співак М.Микита, актори Олексій Ватуля (1891–1955) і Борис Ро
маницький (1891–1988).
Автором музичних творів на слова Т.Шевченка, зокрема «За
повіту» (близько 70х років), був Гордій Павлович Гладкий (близь
ко 1849–1894) – український музикантаматор і хоровий диригент.
В мелодії до «Заповіту» він яскраво відтворив дух шевченківського
вірша. Народ сприйняв цю пісню і любовно передає її з покоління в
покоління. Автором музики до пісні «Реве та стогне Дніпр широ
кий» (1886 р., на текст з балади Т.Шевченка «Причинна») є укра
їнський педагог і композитор Данило Крижанівський (29.12.1856–
26.02.1894). Цю пісню він присвятив М.Кропивницькому.
Композитором і піаністом двох народів – польського і ук
раїнського – був Юліуш Зарембський (1854–1885), який народився
і помер в Житомирі. Він мав дуже хорошу школу: закінчив Віденсь
ку і Петербурзьку консерваторії, удосконалював фортепіанну май
стерність у знаменитого композитора Ференца Ліста. Ю.Зарембсь
кий працював професором Брюссельської консерваторії, гастролював
у Києві, Одесі та Житомирі.
В історії української музики гідне місце займає Микола Мико
лайович Аркас (7.01.1853–26.03.1909). Це – особистість ренесансно
го типу: видатний урядовець, громадський діяч, історик, композитор,
фольклористетнограф. Не маючи належної музичної освіти, ще на
вчаючись у Новоросійському університеті в Одесі, вивчав українські
народні пісні, записував твори бандуристів, пробував писати сам.
Цьому значною мірою сприяло знайомство і тривале спілкуван
ня з Петром Ніщинським (1832–1896) – автором музики до п’єси
Т.Шевченка «Назар Стодоля». Саме П.Ніщинський навчав молодо
го М.Аркаса основам теорії музики, гармонії, правилам композиції
та виконавському мистецтву. Ці початкові музичні знання згодом
М.Аркас з успіхом застосував на практиці. Він зібрав і обробив ба
гато українських народних пісень.
Одним з перших його творів була опера, в основу якої покладе
ний славнозвісний твір Т.Шевченка «Катерина» (1891). Композитор
сам написав і музику, і лібрето. Опера відзначалася хвилюючим
сюжетом, мелодійним багатством і співучістю. Вона була поставлена
трупою М.Кропивницького в Москві 12 лютого 1899 р. і мала над
звичайний успіх. Протягом п’яти років її почули в Мінську, Вільно,
Києві, Одесі, Катеринодарі, Маріуполі, Луцьку, Львові, Варшаві.
435
Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.
М.Аркас написав музику на слова І.Франка «Не пора» – одного з
політично найгостріших українських національно свідомих поетич
них творів, нещадно переслідуваного як царською, так і радянською
цензурою.
М.Аркас планував написання ще кількох музичних творів, але
крововилив у мозок та параліч правої руки не дали змоги сідати за
фортепіано. Неможливість займатися музичною творчістю спонука
ла М.Аркаса зайнятись новою сферою діяльності – на початку XX ст.
він починає вивчати історію України. Метою досліджень був аналіз
і узагальнення української історії в найдоступнішій формі, зрозумілій
малоосвіченим категоріям населення, дітям. Результатом роботи
М.Аркаса як блискучого популяризатора історичних знань стала
написана ним «Історія УкраїниРуси». Вона була видана в 1908 р.
українською мовою в Петербурзі досить великим на той час тира
жем – 7000 примірників. Цю працю сучасники ставили в один ряд з
«Кобзарем» Т.Шевченка. М.Аркас також є автором історичної по
еми «Гетьман Пилип Орлик» (1907).
В Західній Україні плідне працювали композитори Денис
Січинський (2.10.1865–26.05.1909) – автор опери «Роксолана», Ана
толь (Наталь) Вахнянин (19.09.1841–11.02.1908), Філарет Колесса
(17.07.1871–3.03.1947), Остап Нижанківський (24.01.1863–22.05.1919),
його син Нестор (31.08.1893–12.04.1940), Василь Барвінський
(20.02.1888–9.06.1963), Йосип Витвицький (1813–20.02.1866), Сидір
Воробкевич (1836–1903).
У 1900 р. у Львові відкрився оперний театр, а в 1903 р. – Вищий
музичний інститут, якому в 1907 р. присвоєне ім’я М.Лисенка.
Засновником і директором цього інституту, а також музичнохоро
вих товариств «Торбан» (1870) та «Боян» (1891) був А.Вахнянин –
автор першої галицької опери «Купало». Діяльність інституту сприя
ла вихованню цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів,
серед яких виділявся Станіслав Людкевич (24.01.1879–10.09.1979) –
творець знаменитої кантатисимфонії на слова Т. Шевченка «Кав
каз». До найвищого рівня світового вокального мистецтва підня
лись талановиті львівські співаки Соломія Крушельницька
(23.09.1872–16.11.1952), Олександр Мишуга (20.06.1853–9.03.1922),
Модест Менцинський (29.04.1875–11.12.1935), але працювали вони
більше в уславлених європейських театрах, пропагуючи там українсь
ку музику.
436
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Серед архітектурних пам’ятників XIX – початку XX ст. значну
цінність має оперний театр в Києві, побудований у 1897–1901 рр. за
проектом архітектора Віктора Шретера. У 1862–1882 рр. за участю
архітектора Олександра Беретті (1816–1895) споруджено Володи
мирський собор у Києві. Значну художню цінність мають настінні
розписи інтер’єру, виконані в 1885–1896 рр. українськими, російсь
кими і польськими художниками В.Васнецовим, М.Нестеровим,
М.Врубелем, В.Замирайловим, С.Костенком, М.Пимоненком,
С.Яремичем, П.Сведомським, В.Котарбінським та іншими під
керівництвом академіка А.Прахова. Створені образи князів Володи
мира, Олександра Невського, княгині Ольги, Несторалітописця вра
жають своєю величністю і живою реальністю, національним забарв
ленням і подихом історії.
До кращих споруд Києва початку XX ст. відноситься будинок пе
дагогічного музею (1909–1912) архітектора Павла Альошина (1881–
1961). Музей діяв до березня 1917 р. Тепер там знаходиться Буди
нок вчителя. За проектом українського архітектора Генріха Гая
(1875–1936) у Києві збудовано перший в Україні критий (Бес
сарабський) ринок (1910–1912).
Дуже швидко забудовувалася Одеса. Вона в кінці XIX ст. за
кількістю населення вийшла на третє місце в Росії і стала найбільшим
містом України. У 1884–1887 рр. за проектом австрійських архітекторів
Германа Гельмера (1849–1919) і Фердінанда Фельнера (1847 р. – ?)
у формах ренесансу з елементами бароко збудовано в Одесі міський
театр (нині – театр опери та балету).
Відродженню української культури та піднесенню її на новий,
більш високий щабель, сприяла діяльність Василя Кричевського
(19.12.1872 (за іншими даними – 12.01.1873) – 15.11.1952 рр.) – ар
хітектора, графіка, ілюстратора, майстра книги, живописця. Найбільші
досягнення були у нього в оформленні книги, зокрема обкладинки,
та в архітектурі. Серед його робіт – фасад і внутрішнє оформлення
Полтавського губернського земства (1903–1908 рр., тепер – краєз
навчий музей), будинок Лохвицького народного дому, комплекс гон
чарної майстерні в Опішні.
Набула розвитку монументальна скульптура. В 1853 р. в Києві
на Володимирській гірці встановлений бронзовий пам’ятник князю
Київської Русі Володимиру. Автори – скульптори В.І.ДемутМали
новський і П.М.Клодт, архітектор О.К.Тон. Скульптор Михайло
437
Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.
Микешин (21.02.1835–31.01.1896), за походженням білорус, створив
пам’ятник Б.Хмельницькому в Києві (1879–1888). Разом з Д.Менде
лєєвим, І.Рєпіним та іншими він був засновником Товариства імені
Т.Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії,
що вчились у вищих навчальних закладах СанктПетербурга.
Українські скульптори прославили себе на ниві російського мис
тецтва. Серед них – І.П.Мартос, який став професором, а згодом
ректором Петербурзької Академії мистецтв. До найвідоміших його
скульптурних робіт належать пам’ятники Мініну і Пожарському в
Москві (1804–1818) та А. Рішельє в Одесі (1823–1828).
У 1899 р. було споруджено і урочисто відкрито перший пам’ят
ник у Житомирі – пам’ятник О.С.Пушкіну.
Зпоміж українських скульпторів Галичини світову славу здобув
Михайло Паращук, котрий разом з Антоном Попелем створив пам’ят
ник Адамові Міцкевичу у Львові. М.Паращуку також належать скуль
птурні портрети І.Франка, В.Стефаника, М.Лисенка і С.Людкевича.
Чільне місце в українському живописі першої половини XIX ст.
займає Т.Шевченко, який в 1844 р. закінчив Петербурзьку Академію
мистецтв. Вихований на традиціях класицизму, він поступово перехо
дить до реалізму, одним із перших починає змальовувати життя та
побут селянства («Циганкаворожка», «Катерина», «Селянська роди
на» та інші). Подорож в Україну народжує задум створити серію
офортів під назвою «Живописна Україна». Шість офортів цієї серії,
які з’явились у 1844 р. у Петербурзі, відзначаються високою техні
кою та життєвою правдою. Художникпатріот задумав представити
Європі свою батьківщину з її самобутньою історією, культурою й
побутом. Пояснювальні тексти під офортами було вигравірувано
французькою мовою. «История Южной России изумляет каждого
своими происшествиями и полусказочными героями, народ удиви
тельно оригинален, земля прекрасная. И все это до сих пор никем не
представлено пред очи образованного мира, тогда как Малороссия
давно имела своих и композиторов, и живописцев, и поэтов», – пи
сав Т.Шевченко в листі до Чернігівського цивільного губернатора
Павла Гессе.
Одним з провідних жанрів у творчості Т.Шевченка був портрет.
Його пензлю належить близько 130 портретів, серед яких найбільш
цікаві – автопортрети. В 1860 р. Рада Академії мистецтв надала йому
звання академіка гравірування.
438
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
У живописі другої половини XIX ст. сюжети на українські теми
знайшли втілення в полотнах Костянтина Олександровича Рутовсь
кого (1826–1893). Він відомий своїми ілюстраціями до творів М.Гого
ля, Т.Шевченка, Марко Вовчок, а також до біографії Т.Шевченка.
В 1875 р. художник завершив роботу над картиною «Кобзар над
Дніпром».
Художня довершеність притаманна картинам співця природи і
народного побуту України Миколи Пимоненка (25.02.1862–
13.03.1912). Найбільш відомі його роботи – «Святочне ворожіння»,
«Весілля в Київській губернії», «Сінокіс», «Проводи рекрутів».
Розвивався пейзажний живопис. Своє обдарування в ньому най
більше проявив Сергій Васильківський (7.10.1854–24.09.1917). Його
полотна «Отара в степу», «Ранок», «Козача левада», «Степ на
Україні», «В Запорізькому степу», «На Харківщині» – це своєрідний
гімн українській природі.
Батальний живопис започатковує Микола Самокиш (13.10.1860–
18.01.1944). Його перше полотно на цю тематику – «Повернення
російської кавалерії після атаки під Аустерліцом». Найбільш відома
з історичних полотен картина М.Самокиша «Бій Максима Криво
носа з Ієремією Вишневецьким».
Майстром психологічного портрета був Олександр Мурашко
(26.08.1875–14.06.1919). Він є автором відомої картини «Похорон
кошового», для центральної постаті якої позував М.Старицький.
Багато зробив для України Ілля Юхимович Рєпін (1844–1930),
родом з Чугуєва на Слобожанщині. Пензлю великого художника на
лежать картини: «Українська селянка» (1880), «Портрет Т.Г.Шев
ченка» (1888), «Українське весілля» (1928) та багато інших. Його
перші життєві враження пов’язані з Україною – акварель «Банду
рист» художник намалював у 15 років.
Понад десять років (1880–1891) працював І.Рєпін над картиною
«Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Для цієї картини
в ролі кошового писаря, зображеного в центрі полотна, позував ху
дожнику український історик, археолог, етнограф, фольклорист, пись
менник Дмитро Іванович Яворницький (1855–1940), який все своє
життя присвятив вивченню історії запорізьких козаків і якого за це
називали Нестором Запорізької Січі. Кошовим отаманом Іваном
Сірком в картині зображений генерал Михайло Іванович Драгоми
ров.
439
Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.
І.Рєпін намагався виховувати «українських Матейків» і давав
своїм учням завдання писати на українські історичні теми. Найвідо
міша картина – «Гість із Запоріжжя» Фотія Красицького (1873–
1944), внучатого племінника Т.Шевченка.
Автором знаменитого портрета Т.Г.Шевченка та картин на ук
раїнську тематику був російський художник Іван Крамськой (1837–
1887). Він, як і І.Рєпін, входив до Товариства пересувних художніх
виставок, яке стало провідним мистецьким об’єднанням у Росії в 70
х роках XIX ст.
Розвиток українського національного образотворчого мистецтва
в другій половині XIX ст. зосереджувався у трьох мистецьких цент
рах – Одесі, Києві й Харкові. Випускники одеської малювальної шко
ли, заснованої ще в 1865 р. членами Товариства красних митців і
реорганізованої в 1889 р. в художнє училище, мали право продовжу
вати навчання у Петербурзькій Академії мистецтв без вступних
іспитів. З 1875 р. в Києві діяла заснована М.Мурашком малювальна
школа, учнями якої були відомі згодом магістри українського живо
пису М.Пимоненко, С.Костенко. І.Іжакевич. Ф.Красицький, а також
російські художники М.Врубель, В.Ссров, К.Малевич. Про прагнен
ня утвердити свою самобутність свідчить також створення українсь
кими художниками мистецьких об’єднань – Київського товариства
художніх виставок (фактично виникло у 1887 р., організаційно ж
оформилось у 1893 р.), Товариства південноросійських художників
в Одесі (1890).
В Галичині душею національного мистецького життя був талано
витий художник (пейзажистлірик і портретист) Іван Труш (1869–
1941), зять М.Драгоманова. Він є автором портретів відомих діячів
української культури І.Франка, Л.Українки, В.Стефаника, М.Лисенка
та інших. І.Труш виступив ініціатором створення в Галичині українсь
ких художніх товариств. У 1898 р. він створив у Львові Товариство до
розвою руської штуки, а в 1905 р. – Товариство прихильників украї
нської штуки.
Значною подією в культурному житті всієї України стала перша
всеукраїнська художня виставка, організована за ініціативою І.Тру
ша в 1905 р. у Львові.
440
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Словник термінів та понять теми
Бутафорія – світ речей на сцені, який заміняє реальний.
Гравюра – картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, полігра
фічного відтворення кліше, виготовленого гравером (художни
ком).
Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним
засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо
олівцем, пензлем, вуглиною чи відбитий на папері зі спеціаль
но підготовленої форми.
Елегія – сумний ліричний вірш або музичний твір задумливого,
журливого характеру.
Єретик – людина, яка відступила від приписів пануючої церкви.
Мелодрама – драматичний твір з надто підкресленими афектами, ге
рої якого відрізняються надзвичайною долею, перебільшеними
пристрастями та потрапляють у несподівані ситуації; позитивні
герої неодмінно перемагають негативних (злодіїв),
Неофіт – людина, що прийняла віру (християнську), новий при
хильник релігії; той, що примкнув до якогось учення, руху.
Образотворче мистецтво – живопис, графіка, скульптура.
Офорт – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною гол
кою у шарі лаку, що покриває поверхню металевої пластини,
після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зоб
раження відбивається з пластини, витравлені місця якої за
повнені фарбою.
Феєрія – п’єса з фантастичним казковим сюжетом, яка заснована на
ефектах магії, чуда, яскравої видовищності, включає видума
них персонажів, що володіють надприродною силою (фея, де
мон, сили природи, міфологічна істота та ін); чарівне, казкове
видовище.
Хуторянство – течія в художньому мисленні України ХІХ–ХХ ст.,
у центрі якої – захист гідності «маленької людини» та критика
урбаністичної цивілізації, співзвучні «бідермейєру» XIX ст. в
Німеччині та «екологічним» рухам XX ст.