Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура
Подождите немного. Документ загружается.
411
Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.
Хата» в Москві, де він писав: «Хотя ближайшею целью общества и
является материальная поддержка, но, очевидно, главным являются
культурные цели. Между тем, такая цель для украинского общества,
с точки зрения русской государственной власти представляется край
не нежелательною и противоречит всем начинаниям. которые пра
вительство проводит по отношению к бывшей Украине. Исходя из
того положения, что три главные отрасли восточного славянства и
по происхождению, и по языку не могут не составлять одного цело
го, наше правительство, начиная с XVII столетия, постоянно боро
лось против движения, известного в наше время под наименованием
украинского и олицетворяющего собою идеи возрождения прежней
Украины и устройство Малорусского края на автономных националь
нотерриториальных началах».
У 1926 р., аналізуючи культурну ситуацію в Україні в XIX – на
початку XX ст., М.С.Грушевський писав: «Заборона 1876 року, що
протривала без двох місяців цілих тридцять років та вивела з лав
українського активу цілий ряд поколінь, була тільки найбільш яск
равим і голосним явищем, – але подібних перепон, часом менш
абсолютних і менш тривких, українське культурне життя за часи
свого зв’язку з Москвою зазнало безліч. І вони в загальній сумі утво
рили таку «натуральну» для багатьох ситуацію, де українська куль
тура – що давніш ішла напереді Московщини в зв’язках з культур
ним світом, в культурних домаганнях і досягненнях, зійшла на
провінціальний додаток до «світової» російської культури».
Це робилося для того, продовжує свою думку великий укра
їнський історик, щоб «забезпечити за великоруською культурою аб
солютну гегемонію. Дати великоруській мові, літературі, історії тощо
під різними аспектами роль обов’язкових і пануючих предметів у
шкільному навчанні. Зоставити місцеві культури при «домашнім
ужитку», а за великоруською культурою – значення «окна до Євро
пи»: тої форми, в котрій світова творчість має доходити до знання,
свідомості і вжитку «менших народів» (зайвість перекладів на ук
раїнську й інші мови, коли всі сі провінціальні народи можуть кори
стуватися перекладами російськими; зайвість українських форм для
таких вищих культурних явищ, як, скажімо, опера; можливе обме
ження українського театру місцевою побутовщиною – тимчасом як
світовий репертуар мав би зіставатися фактично привілеєм театру
російського і т.п.). Одночасно використати всі матеріальні лишки
412
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
провінцій на розвій всесоюзних, себто фактично великоросійських
установ. Їх розростом і одночасними обмеженнями культурних уста
нов провінціальних звернути всю культурну творчість, оскільки вона
підіймається над рівнем масового мінімуму, в течію великоросійсь
кої культури. Се, як бачимо, являється ще й тепер цілком конкрет
ним завданням адептів великоросійської великодержавності, чи імпе
ріалізму, – їх же ім’я легіон!».
Словник термінів та понять теми
Альманах – неперіодична літературна збірка творів різних авторів.
Великодержавний шовінізм – різновид націоналізму народів, які в
процесі історичного розвитку були або стали панівними у ба
гатонаціональних країнах.
«ГалицькоOруська матиця» – культурноосвітнє та літературнови
давниче товариство, засноване у 1848 р. у Львові з метою підне
сення освіти народу та розвитку літератури й мистецтва на за
хідноукраїнських землях. За одними джерелами, проіснувало
до Першої світової війни, за іншими – до 1930 р.
Громади – осередки української інтелігенції, що проводили націо
нальнокультурну і громадськополітичну роботу в другій по
ловині XIX ст. – на початку XX ст. в Україні.
«Зоря галицька» – перша українська газета, що виходила у Львові
протягом 1848–1857 рр. До 1851 р. була органом Головної русь
кої ради, пізніше перейшла до рук «москвофілів».
Культурництво – культурноосвітній рух XIX – початку XX ст., діячі
якого вважали просвітницьку роботу найдійовішим засобом
піднесення освітнього рівня населення та зміцнення національ
ної самосвідомості, а також система заходів, спрямована на
активізацію формування й консолідації нації.
«Лянкастерський» метод навчання – вчитель доручав кращим уч
ням навчати інших, почав вживатися в школах України на по
чатку XIX ст.
«Просвіти» – самодіяльні національнокультурні, економічні та
освітні українські товариства, які існували як у Східній, так і в
413
Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.
Західній Україні у 1868–1939 рр. «Руська бесіда» – українські
культурнопросвітницькі товариства на західних землях, які
мали на меті поширення серед українських селян просвіти
рідною мовою, досягнень культури й науки. Вперше виникли
у Львові (1861–1862), згодом у Чернівцях (1869).
Харківське товариство грамотності – організація української інтелі
генції, заснована в 1869 р. для поширення освіти серед народу.
Циркуляр – офіційне письмове розпорядження, що його надсилають
підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.
Питання до самоконтролю
1. Які досягнення суспільних і природничих наук у першій поло
вині XIX ст.?
2. Якими були культурні здобутки Галичини?
3. Чому Східна Галичина стала у XIX ст. оплотом українства?
4. Яка роль у духовному житті народу грекокатолицької цер
кви?
5. Що зробили для української культури народовці?
6. Що таке «Руська трійця»?
7. В чому полягало значення КирилоМефодіївського братства у
культурному і національному розвитку України?
8. Що можна сказати за недільні школи?
9. Коли і де було засновано першу просвіту?
10. Хто такий М.Драгоманов?
11. Якими були особливості культурних процесів на українських
землях в 1900–1917 роках?
Завдання для тестової перевірки знань студентів
1. Видатний український історик, публіцист і громадський діяч,
творець першої систематизованої політичної доктрини українства:
а) В.Антонович;
б) М.Костомаров;
в) М.Драгоманов.
414
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
2. Перший організатор товариства «Просвіта» в колишній
російській Україні, голова просвіти в Києві:
а) Борис Грінченко;
б) Павло Житецький;
в) Микола Лисенко;
г) Євген Чикаленко;
д) Софія Русова.
3. Передові українські кола вважали його «консулом України в
Європі», а за словами І.Франка, навколо нього виник своєрідний
осередок політичної еміграції, який став «центром коли не українсь
кого руху, то української думки протягом цілих 20ти літ»:
а) М.Драгоманов;
б) М.Павлик;
в) С.Подолинський;
г) І.Пулюй.
4. Часопис «Друг» видавався:
а) М.Драгомановим;
б) О.Терлецьким;
в) І.Франком;
г) М.Павликом.
5. Кого називали «золотою трійцею» Наукового товариства їм.
Шевченка?
а) М.Грушевського;
б) І.Франка;
в) Володимира Гнатюка;
г) Сергія Єфремова;
д) Агатангела Кримського;
е) Степана СмальСтоцького.
6. Правильно розташуйте прізвища:
а) український вченийпасічник;
б) український вченийсадівник;
в) український історик;
г) український історик і композитор;
д) український спортсмен;
415
Лекція 16. Культура України в XIX – на початку XX ст.
е) перший український пілот;
є) український вчений медик.
Левко Мацієвич, Микола Страшеско, Лев Симиренко, Іван
Піддубний, Петро Прокопович, Микола Аркас, Орест Левицький.
Теми рефератів
1. Історичні обставини і визначальні фактори розвитку культури
на українських землях у XIX ст.
2. Досягнення суспільних і природничих наук у першій половині
XIX ст. М.І.Костомаров, М.О.Максимович, І.І.Срезневський,
Т.Ф.Осиповський, М.В.Остроградський.
3. Університети – осередки української культури.
4. Інтелектуальний та культурний рух 50–70х років. Журнал
«Основа».
5. Репресивні заходи царського уряду проти української культу
ри, освіти, мови.
6. Культурні здобутки Галичини.
7. Демократичнопросвітницький гурток «Руська трійця» та його
роль в розвитку української культури на західноукраїнських
землях.
8. Товариства «Просвіта» та імені Т.Шевченка.
9. Становлення фольклористики. Фольклористична діяльність
М.Цертелєва, М.Максимовича, І.Срезневського.
10. Українська культура на зламі століть. Нове національнокуль
турне відродження на початку XX ст.
11. Українське питання в ІV Державній Думі та основні вимоги
щодо культурнонаціонального відродження України.
12. Шевченківський ювілей 1914 р. та його суспільнополітичне
значення.
416
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Лекція 17
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ТА МИСТЕЦТВО
В XIX – НА ПОЧАТКУ XX ст.
• Розвиток української літератури.
• Т.Г.Шевченко і українська культура.
• Драматургія і театр.
•Музичне мистецтво.
• Архітектура, скульптура, живопис, графіка.
Найзначніші досягнення української культури XIX ст. пов’язані
з розвитком літератури. Провідне місце у становленні нової ук
раїнської літератури належить творчості І.П.Котляревського. Його
заслуга в тому, що він запровадив у літературу усну народну мову й
створив на її основі такі твори, як поему «Енеїда», п’єси «Наталка
Полтавка» і «Москальчарівник» (1819 р.), а опубліковані вони
відповідно в 1838 і 1841 рр.
«Наталка Полтавка» – перший драматичний твір нової ук
раїнської літератури. У листі до М.Гнєдича (1821) І.Котляревський
писав, що «Наталка Полтавка» була «прийнята досить добре в Пол
тавській, Чернігівській та Харківській губерніях». У 1898 р., ха
рактеризуючи вісімдесятирічне сценічне життя п’єси, видатний ук
раїнський драматург і актор І.КарпенкоКарий назвав її «праматір’ю
українського народного театру», «зразком народної поезії в драма
тичній формі». Вказуючи на органічну близькість «Наталки Полтав
ки» до думок і почувань народу та на великий емоційний вплив її на
глядачів, він зазначив, що «радість, і горе, і сльози Наталки були го
рем, сльозами і радістю всієї зали».
Період від появи «Енеїди» І.Котляревського до виходу в світ «Коб
заря» Т.Шевченка характеризується в українській літературі творчі
стю талановитих письменників: Григорія КвіткиОснов’яненка (1778–
1843), П.П.ГулакаАртемовського і Євгена Гребінки (1812–1848).
Г.Ф.КвіткаОснов’яненко – перший видатний український про
заїк, батько української повісті – народився в селі Основі близько
417
Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.
Харкова – звідси і його псевдонім. Він довів, що українською мовою
можна писати й високохудожні прозові твори. Найвідомішими твора
ми Г.КвіткиОснов’яненка є повісті «Пан Халявський», «Маруся»,
«Конотопська відьма» та п’єси «Сватання на Гончарівці» і «Шель
менкоденщик».
П.ГулакАртемовський писав байки, критикував соціальну не
справедливість, кріпосництво, тавруючи в них самодурство, амо
ральність, свавілля та деспотизм панів. Перший його оригінальний
твір – «Пан та собака» (авторське визначення – «казка», насправді –
«байка») – зажив чималої слави своїм викривальним пафосом, спря
мованим проти панів, що поводилися з людьми як із тваринами. Ця
байка розгорнена в чимале оповідання, що налічує понад 180 рядків.
В ній яскраво і дотепно змальовано картину кріпосницької діяльності
з живими образами самого Рябка, а також Явтуха – наймита. Байка
прозвучала як осуд панської сваволі, а її мораль стала народним
прислів’ям:
«Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!».
Творча спадщина Є.П.Гребінки досить розмаїта – вірші, історичні
поеми, повісті, байки. Талант Є.Гребінки – цього українського бар
да – виявився в ліричних віршах, які він писав українською та російсь
кою мовами і які стали піснями: «Ні, мамо, не можна нелюба лю
бить», «Очи черные, очи жгучие», «Помню, я еще молодушкой была».
Але найбільшої слави зажив художник слова завдяки байкам, які
стали окрасою української літератури і в які він, за словами І.Фран
ка, вклав «усю свою поетичну душу і любов до України». Всього
Є.Гребінка написав 27 байок. Він є автором великої драматичної
поеми «Богдан», яка написана російською мовою.
Є.Гребінка займався перекладами. В 1836 р. він переклав і видав
українською мовою поему Олександра Пушкіна «Полтава».
Однією з найбільших заслуг Є.Гребінки перед українською літе
ратурою і перед усією Україною була участь у долі Т.Шевченка –
викупі з кріпацтва, влаштуванні в художню академію, виданні «Коб
заря» у 1840 р.
В одному з листів Є.Гребінка відзначив роль українців в культур
ному поступі Росії XIX ст. Він писав: «Петербург є колонія освічених
малоросів. Всі установи, всі академії, всі університети переповнені
418
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
земляками, при призначенні людини на службу малорос звертає особ
ливу увагу як розумна людина».
Великий вплив на українську літературу, насамперед на творчість
Г.КвіткиОснов’яненка, Є.Гребінки, П.Куліша, О.Стороженка, мав
М.В.Гоголь – один з найбільших світових письменників XIX ст. Про
свою ідейну близькість до письменника говорив Т.Шевченко у вірші
«Гоголю» (1844).
Дитинство М.Гоголя пройшло в с. Василівні поблизу Миргоро
да. Закінчивши, як вже зазначалося, Ніжинську гімназію вищих наук,
він переїхав до Петербурга і подальше його життя проходило в Росії,
де він став ще дуже рідкісним тоді професійним письменником, який
жив літературною працею.
Символічно, що український потомствений дворянин М.Гоголь
започаткував всесвітньо знамениту російську прозу «золотого сто
ліття», а українську – російська дворянка Марія Вілінська.
Першу літературну славу М.Гоголю приніс цикл повістей «Вечо
ри на хуторі біля Диканьки» (1831–1832). В них змальовано по
етичний образ України, овіяний народними повір’ями і легендами.
Українській тематиці присвячені його збірка «Миргород» (1835) та
повістьепопея «Тарас Бульба» (1835) про героїчну національновиз
вольну боротьбу українського народу. Працюючи ад’юнктпрофесо
ром на кафедрі історії Петербурзького університету, М.Гоголь опуб
лікував розвідки з історії України та її культури – «Погляд на
утворення Малоросії», «Про малоросійські пісні»,
XIX ст. – це єдине, по суті, бездержавне століття. Але воно однак
породило духовну основу нації, основного носія державницької ідеї –
Т. Шевченка (1814–1861). Кожна нація, якій пощастило відкрити і
висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання,
базу вищої, національної культури, осягнула це могутнім словом
свого національного пророка. Серед цих народів є і українці. Поляки
дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці –
Данте, угорці – Петефі, Росія гордиться своїм Пушкіним, а українці –
Тарасом Шевченком.
Його вплив на дух і свідомість народу дозволив пробудити творчі
сили занімілого поневоленого народу, розбудити його з невольничо
го сну, надихнути на визвольні дії. Не лише його молодий безсмерт
ний «Заповіт» (грудень 1845 р.), створений під час тяжкої хвороби
(запалення легенів) у Переяславі, а й вся поетична збірка «Кобзар»
419
Лекція 17. Українська література та мистецтво в XIX– на початку XX ст.
(1840) – це суцільний заповіт України, віра в неї, молитва за неї.
Книга стала явищем українського національного відродження. Її
схвально зустріли і читачі, і критики. Пізніше І.Франко писав: «По
ява Шевченкового «Кобзаря» 1840 р. в Петербурзі мусить вважати
ся епохальною датою в розвою українського письменства, другою
після «Енеїди» Котляревського. Ся маленька книжечка відразу
відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, хо
лодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві
ясністю, простотою і поетичною грацією вислову»
1
.
Безправна та знекровлена Україна прокинулась, щойно почула
голос молодого Т.Шевченка, його заклик до волі. У підсумковій до
повіді IIІ відділу цареві зазначалося: «Шевченко складав вірші мало
російською мовою найобурливішого змісту. В них він то здіймав плач
щодо уявного поневолення та бід України, то наголошував на славі
гетьманського правління та колишній вольниці козацтва, то з ней
мовірною зарозумілістю виливав наклепи й жовч на осіб імпера
торського двору... Понад те, що все заборонене захоплює молодість і
людей із слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми
славу значного малоросійського письменника, а тому вірші його под
війно шкідливі й небезпечні. З улюбленими віршами в Малоросії
могли посіятись і згодом укоренитись думки про уявне блаженство
часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість
України існувати у вигляді окремої держави»
2
.
В 1847 р., після розгрому КирилоМефодіївського братства, за на
писання антиімперських віршів Т.Шевченка звинуватили в політич
ному злочинстві й нещадно покарали – він став солдатом Окремого
Оренбурзького корпусу. Усі десять невільницьких років над Кобза
рем України тяжіла нелюдська заборона писати й малювати, особис
то вигадана російським монархом Миколою І. Але і в умовах солдат
чини поет знайшов сили для боротьби і потай, дотримуючись
конспірації, продовжував творити:
Хоч доведеться розп’ястись!
А я таки мережить буду
Тихенько білії листки.
1
Історія української літератури XIX століття: У 3х кн. / За ред. М.Т.Яцен
ка. – Кн. 2. – К., 1996. – С. 99.
2
КирилоМефодіївське товариство. – К., 1990. – Т. І. – С. 67.
420
Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»
Велика заслуга Т.Шевченка в тому, що, доклавши стільки зусиль
для пробудження національного самоусвідомлення українського на
роду та виховання національної гідності, він спрямував їх не в бік
національної замкненості, винятковості чи ворожнечі, а в бік взаємо
пізнання та взаємоповаги, дружби та братерства народів. Тому Т.Шев
ченко належить не лише Україні, а й всьому людству, хоч кожне його
слово – про Україну. У своїй творчості він глибоко поєднав націо
нальне і загальнолюдське. Давши людству краще з українського на
родного, поет водночас дав українському народові краще із за
гальнолюдського.
У творчій спадщині Т.Шевченка яскраво відбилася його всебічна
загальна культура, широка обізнаність у питаннях літератури, мис
тецтва, історії, етнографії, естетики. Іван Франко писав, що Т.Шев
ченко «був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був
кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був са
моуком – і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним
ученим... Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не
зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до лю
дей в ненависть і погорду...».
Восени 1846 р. Т.Шевченко перебував у Житомирі, коли за дору
ченням Київської археографічної комісії він досліджував історичні та
архітектурні пам’ятки Волині й Поділля. Тут він записав кілька народ
них пісень і зробив малюнки гайдамацьких могил у Кодні. Згадка про
Житомир є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».
Твори Т.Шевченка перекладено на сотні мов, а «Заповіт» – всіма
мовами колишнього Радянського Союзу й багатьма мовами народів
світу. На відзнаку вшанування пам’яті Кобзаря скрізь, де жив Шев
ченко, куди закидала його невблаганна доля, відкрито музеї. Його
іменем названо вулиці, парки, школи. Заповіт Кобзаря завжди єдна
тиме людей у справі служіння України:
Свою Україну любіть,
Любіть її.
Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Після смерті Т.Шевченка найпомітнішою постаттю в українській
літературі став Пантелеймон Олександрович Куліш (1819–1897) –