Конспект лекцій з дисципліни Термінознавство

Подождите немного. Документ загружается.

1. Які корені має українська військова лексика?

2. Який словник фіксує українську термінолексику козацьких часів?

3. Які видання популяризували терміни військової справи?

4. Які умови розвитку української військової термінології у ХХ ст..?

5. Який здобуток в розбудову української військової лексики внесла

військова література в діаспорі?

Лекція № 11

Морська термінологія

Україна — морська держава, тому закономірно вона має розгалужену

систем} морської лексики. Староукраїнська лексика багата на синоніми у складі

номінацій річково-морських понять. Так, навколо слова берег групувалися

синоніми гора, пол возполіє (кам'янистий), корга (морський), крикрай, поморіє,

бережіє; мілин, позначалася залежно від її виду словами пісок, рінь, вимол

(кам'янистий), луда, бистрина — борзина, потолчіє, стри-пень, поромис; океан

— дишугуєє море поверхня моря — снадь, пучина, нириня тощо.

В українському мовознавстві питання розвитку морської термінології чекає

ще свого дослідника. Відомо, що до друку був підготовлений Етнографічною

комісією УАН у Києві «Лоцманський збірник», який планувався як 91-й випуск

«Збірника історико-філологічного відділу УАН». Однак він не побачив світу. До

цього часу немає словника української морської термінології, її статує у княжу й

козацьку доби та зміни у XVIII—XIX ст. досліджує О. Горбач у статті

«Українська морська і судноплавна термінологія». Окремі морські терміни, як

ось: низовий (південний вітер), горішній (північний вітер), широкий (південно-

східний вітер, від лат. sirocco), грего від італ. grego, південно-східний вітер),

зеленчук (вода з нижніх шарів моря), ігрова (від італ. prova, ніс корабля) тощо.

Цю фахову термінологію розглядав В. Юрківський. У його статтях з'ясовано

походження, розвиток близько 100 рибальсько-морських термінів.

Як засвідчують збережені пам'ятки часів Київської Русі, судноплавна

термінологія наших предків за походженням переважно слов'янська, хоч уже в

період становлення зазнала впливів грецької і скандинавських мов. Щодо

термінології на позначення морсько-кліматичних явищ, то вона

показує

надзвичайне розмаїття слов'янського словотвору в українській

терміносистемі: погода — веремя, ясна — ведро, ясніша; шторм — туча, буря,

вихр; віялиця — жугелєвиця, чернява, трус, триволніє, приволнство, мятеж

вітряний; штиль — утишеніє, тишина.

Торговельні й військові зносини з греками дали українській мові терміни

корабель (гр. karavion), парус (гр. faroc), канат (гр. саппата), галія (гр. ghalea)

тощо.

Термінологія норманів-варягів, пізніше норвежців, шведів і датчан

залишила в українській мові назви ботя (пів-обвідне ребро човна, до якого

прибиваються обшивані дошки» (від ст. норд. biti), щогла (від ст. норд. sigla),

якір (від ст. шв. ankari), буса (назва воєнного судна — bussa).

Розростання козацької флотилії в XVI—XVIII ст. позначилося й на

розбудові української морської термінолексики. З'являються в ній слова чайка

(човен, з тюрк, sajka), каюк (річковий човен, зроблений з цілої-колоди, з тюрк,

kajuk).

Немало в українській морській термінолексиці запозичень із голландської

мови: гавань (гол. haven), верф (гол. werf), мачта (щогла — гол. mast), трюм

(гол. trum), бухта (гол. bocht).

З англійської мови засвоєнь терміни вельборт (англ. whale-boat —

«китобійне рибацьке судно»), лайнер (англ. liner) тощо.

Переклади південнослов’янської літератури збагатили українську морську

термінологію словами кольно (суходіл), пучина (морська глибина), ядро, ядрьна

(вітрило).

Слов'янські морські терміни зберігають, як правило, свою етимологічну

виразність. Про це дуже добре пише) О. Горбач: «Дервісні слов'янські

рибальсько-річкові судна (судьно, судь, сьсудь), як виходити із їх назв, —

представляли собою колоди з товстих відземків дерев, видовбувані й

випалювані аж до потрібної товщини дна й бортової стінки. Для провірки тієї

товщини првверчувано при обтісуванні дірку («сторож»), що її згодом забивано

кілком. А щоб запобігти перевертанню судна, то зрубаний відземок спершу

спускали на воду, щоб дослідити, яке він там займе положення, й аж тоді

починали з відповідного боку жолобити в нім середину для майбутнього судна.

Про сліди такого виникнення суден свідчать їх давніші й сьогоднішні назви, в

корені яких звичайно скрита назва колоди (ком'яга, дуб, дубас, човен — старе

чьлнь, литовський відповідник якого kelmas, це ще досі колода! — струг,

однодеревий стружок, огара, гара)».

Впродовж століть українського мореплавства від сусідніх держав

переймалося немало термінів водночас із засвоєнням різного виду суден. Від

Fpekie прийшли до нас назви корабель, буча, катарха, барка, галея, кубара, оля-

дія- від балто-фінських племен—ушкуй (скуй, кербать), карбас.

З грецької мови прийшов термін парус (первісне значення — шматок

сукна). До власних найменувань належать палуба, трап, пристань.

Якщо у період Київської Русі основу української термінолексики

мореплавства становили власні слова та грецизми, то з XVIII ст. пріоритет

належить голландським запозиченням: бухта ((bocht), шторм (storm), штиль

(stil), дюна- (duin), гавань (haven), рейд (reede), шлюзи (sluis), фарватер

(vaarwater), баржа (barge), баркас (barhas). Немало засвоєно з голландської мови

і назв частин корабля — борт (boord — «бокова стінка обшиття судна»), камбуз

(combuis — «корабельна кухня»), койка (кооі — «прикріплене до стіни ліжко на

судні»).

У XVIII—XIX ст. в українську морську термінолексику входять англійські,

французькі й німецькі запозичення: кліпер (Klipper — «швидке торговельне

судно з вітрилами»), катер (англ. cutter), траулер (англ. trawler), трамп (англ.

tramp), шквал (англ. skwale), тонаж (фр. tonnage), понтон (фр. ponton) врак (нім.

Wrack, .«рештки розбитого корабля»), вахта (нім. Wacht) тощо.

Навіть поверховий погляд не українську морську термінологію показав,

наскільки вона неуніфікована, неунормована, а основне — нерозбудована.

Причина у позамовних факторах. Крім того, морська термінологія «складалася

самочинно, без втручання мовників»

Література

1. Крижанівська А. Г., Симоненко Л. О. Актуальні проблеми упорядкування

наукової термінології. К., 1987 р.

2. Шелов С. Д. Термінологія, професійна лексика та професіоналізми //

Вопросы языкознания, 1984 р., №5, ст.85-94.

3. Секунда Т. Принципи складання української технічної термінології. К.,

1989 р.

4. Киян Т. Н. Лингвистические аспекты терминоведения. К., 1989 р.

5. Склад і структура термінологічної лексики української мови. К.,1984 р.

Питання для самоперевірки

1. Яких часів сягає поява перших морських термінів в Україні?

2. Якою за походженням була судноплавна термінологія наших предків?

3. Впливів яких мов зазнала українська морська термінолексика?

4. Чи уніфікована, унормована сучасна українська морська термінологія?

5. У чому причина нерозбудови сучасної української морської

термінолексики?

7. МІНЕРАЛОГІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ

Назви мінералів виникали на основі різних джерел, а формування самої

мікросистеми починалося у глибинах античної науки.

Вперше міркування про способи творення мінералогічних термінів

українською мовою знаходимо в підручнику для нижчих гімназій і реальних

шкіл В. Воляна "Первіи понятія о царстві ископаемых или мінералогія"

(Відень, 1854). Автор зазначає, що наука послуговується: 1) назвами

стародавніми на зразок золото, срібро, сірка; і 2) термінами, мотивованими

властивостями мінералів на зразок тяжелець оть тяжкости, хімічним складом на

зразок вапнянець оть вапна вь немь -находячогося», місцем знаходження

мінералів, прізвищами вчених, на честь яких названо мінерал, тобто вказані

способи творення відповідають міжнародним номінативним традиціям у цій

мікросистемі.

Серед назв, утворених засобами народної мови, найпродуктивнішими є ті,

що відповідають моделі — твірна основа + суфікс — ець: блестенець,

бльіскавець, вапня-нець, гороховець, живець, единець, змієвець, зеленець, тощо.

Відголосок цієї номінативної традиції знаходимо в сучасному словникові

мінералогічних назв Є. Лаза-ренка і О. Винар у вказівках, що жерелинець —

стара українська назва натічного арагоніту, желізнець — залізняку, желізинець

— сидериту, желізовець — гематиту, мідянвць — куприту тощо.

Подібні українські назви мають прозору внутрішню форму. Вони виразно

вказують на ознаку, що лежить в основі номінації. Напр.: лояк — мінерал при

дотику жирний, як лій; за подібністю кольору меду названо медовець; кривавець

має колір крові, а лексеми желізовець, желізнець та інші інформують про вміст

заліза.

Частину запозичених назв, які використовує В. Волян, вживають і сьогодні:

кварц, топаз, корунд, лабрадор і йод. (кварц — від нім. Quarz; корунд — від

староінд. coru-winda, топаз — від назви острова Топаз у Червоному морі,

лабродор — від назви півострова Лабрадор у Канаді).

Цікаво, що автор визнає дублетність термінів (назва, створена на народному

грунті) і запозичений термін на зразок тяжелець — барит тощо.

Крім цього, В. Волян подає зразки термінологізації у результаті доповнення

значень загальновживаних Слів новою семантикою: «Если ся опред-Ьленая

частка ископаемого розпустила тогда говорится, що вода єсть насычена (ge-

sattigt)» або «нікоторіи ископаєміи втягають вь себе при кристализованию

такожь'воду, которая однвкожь вь кристалах сгущена есть. Тая вода зовеся

кристальною водою (Krustallwasser)».

Фізичні властивості мінералів вимагали використання практично нової для

української мови групи одиниць — «назв кольорів та їх відтінків». Очевидно, В.

Волян першим і укомплектував цю розгалужену тематичну групу слів.

Це прикметники: сміжна, попелята, оксамитова, блаватна, смарагдова

(изумрудна), цитринова, фіалкова, небесна (блакитна), травна, шпарагова,

маслична (оливна) і под., серед яких дуже продуктивними є складні назви:

синосіра, зеленяво-жолтавос-Ьра, с-Ьрочорна, зеленяво-бру-натна, синявочорна,

чорнявозелена тощо.

Наступний етап у формуванні терміносистеми відбиває робота

І.Верхратського «Виразня мінеральогічна». У ній простежуємо чітку

тенденцію автора при творенні українських відповідників орієнтуватися на

народну мову і лише в окремих випадках — на запозичення. Підручник І.

Верхратського — переклад науковой праці з мінералогії, написаної німецькою

мовою. Автор навіть подає одні і ті самі уривки наукового тексту і німецькою, і

українською мовою. (Звідси праця важлива не тільки з точки зору використання

мінералогічних назв, а й формування наукового стилю взагалі).

Окремі терміни І. Верхратського актуальні й сьогодні: риса, прозорість, вісь

(головна), лускуватий (кристал) та ін. Але майже всі українські відповідники,

утворені засобами народної мови на зразок двояк, трояк, погризені (кристали),

шерехатість, зросляки, у сучасній терміносистемі стали архаїзмами.

Загалом діахронний розвиток цієї терміносистеми в українській мові

відбувався під впливом міжнародних номінативних традицій.

Історія зберегла прізвища найвидатніших учених, які давали назви деяким

мінералам. В основі, наприклад, термінів давньогрецького філософа і

дослідника природи, учня Платона і Арістотеля-Теофраста лежать ознаки: а)

кольору: смарагд від гр. ацарсгубое— «коштовний зелений камінь», мінерал

яскраво вираженого зеленого кольору; гематит від гр. аціахітцс, — «кривавий

камінь»; б) фор-ми: онікс від гр. owl «ніготь», овальна форма білих і чорних

смуг, що чергуються на поверхні мінералу, подібна до форми нігтя; в)

властивості: так, твердість і міцність мінералу передається у його назві: адамас -

від гр. 'a&a-u-ag— «непохитний», «незламний» тощо.

Є терміни, пов'язані з назвами ботанічних понять. Ще Пліній Старший,

давньогрецький письменник, відомий своєю вченістю, у 77 р. н. є. назвав

мінерал малахітом, від гр. птахи — «мальва», оскільки зелений колір мінералу'

нагадував колір листя цієї рослини. По-грецькому часник — orxo,po6ov, мінерал

названий скородитом через свій характерний запах; гросуляр від лат.

grossularum — «аґрус», до якого цей мінерал подібний за кольором.

З часів римського поета Овідія (43 р. до н. є.) прийшла інша традиція

називати мінерали похідним від імені міфічних героїв та назв істот. Навіть у

XIX ст. ще виникали назви нептуніт — від імені бога моря Нептуна, егірин —

від імені ісландського бога моря Егіра, тантал — від імені грецького міфічного

героя Тантала тощо. У XX ст. ця традиція загасає.

Загалом грецькі та латинські мінералогічні назви

інформують про колір мінералу: хлорити — від гр. pog — зелений; лейцит від

гр. Xwcos — світлцй, білий; аквама рин — від лат. agua вода, і marinus —

морський (мінерал кольору морської хвилі); рубін від лат. rubens — черво ний;

форму кристалів: рабдит від гр. рсфбое прут, криста-ли мінералу мають форму

дрібних голочок; гранат — від лат. granum — гранат, кристали нагадують зерна

плодів гранатового дерева; інші фізичні властивості.

Такі запозичені терміни потрапляли в українську наукову мову в різні

періоди, різними шляхами, безпосередньо з грецької або через інші мови,

наприклад, усім відомий термін алмаз — східне запозичення з грецької через

тюркські мови ще в давньоруський період.

Спостереження за мінералогічними термінами показують, що семантичний

спосіб їх творення має тисячолітньою історію — грецькі назви мінералів,

утворені цим способом, існують уже з часів античної цивілізації. Зокрема,

міцність, твердість мінералу спричинили до того, що йому дають назву алмаз

адамас - буквально «непереможний» (IV ст. до н. є.); у грецькій мові яХасціа

означає «вирізьблена фігура». Пліній Старший назвав мінерал плазма, очевидно

за формою кристалів. Як бачимо, подібність реальних предметів і явищ за

окремими ознаками спричинила до того, що назви одних переносили на інші,

Семантичним способом утворені деякі складні назви мінералів відомі вже з І ст.

до, н. є., наприклад: волосся Венери (за голчасті включення мінералів у

кристалах прозорого кварцу).

У сучасних міжнародних назвах семантичне переосмислення грецьких та

латинських компонентів практикується рідко. Характерними є поєднання

хімічних символів і латинських назв елементів: ауростибіт (від лат. aurum —

золото і stibium — сурма); комбінація стандартних хімічних символів тих

елементів, що входять у

мінерал: асбес-касит — за назвою хімічних елементів миш'яку, берилію,

кальцію та кремнію (лат. arsenicum, beryllium, calcium, silicium).

Сучасні назви інформують про місцезнаходження мінералу, про осіб, на

честь яких він дістав назву. Цим підтримується міжнародна традиція

використовувати при номінації мінералів терміни, похідні від прізвищ відомих

учених: лазаренковіт (на честь Є. Лазаренка), письменників: тарасовіт (на чесхь

Т. Шевченка) і т. д. Ця група кількісно переважає назви, похідні від

географічних: подоліт (від Поділля) киевіт (від Києва), сколіт (від Сколе на

Львівщині), карпатит'(від Каррати) тощо.

Давньою у мінералогічній термінології є традиція називати мінерали

словосполученнями (модель «семантично опорне слово + конкретизатор його

значення»), завдяки чому зростає номінативна, цінність мінералогічних назв,

тобто забезпечується здатність позначати щораз нові особливості понять