Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

ного виробництва, а саме: додаткові пільги для нових

підприємств малого бізнесу, відміна картотеки №2, списання

частини штрафів та пені по податкових платежах, введення до

2001р. податкових канікул для сільськогосподарських

підприємств, удосконалення і спрощення механізму створен'

ня фінансово'промислових груп. Внаслідок цих заходів зміни'

лася динаміка макроекономічних показників.

Так, з 1999 року постійно спостерігається реальне зростання

ВВП на душу населення, темп якого склав 100,6%, у 2000 —

106,7, у 2001 році — 111,1, а у 2002 році — 106,3%. Зростання

ВВП в цілому і на 1 особу у 2003 р. становили, за даними Держ'

комстату, відповідно на 9,6 та 10,5% відносно попереднього року.

Ріст фізичного обсягу ВВП зумовлювався переважно підвищен'

ням попиту на продукцію галузей, які виробляють товари. Темп

приросту ВДВ цих галузей становив за цей період 15,3%, а реаль'

не зростання ВДВ у галузях, що надають послуги, — 67,0%.

Головними чинниками, які сприяли зростанню обсягів ви'

робництва майже в усіх галузях економіки, стали: підвищення

завантаження обладнання й устаткування, що підтверджує ди'

наміка фондовіддачі; збільшення обсягу інвестицій та онов'

лення матеріально'технічної бази підприємств; широке впро'

вадження енергозберігаючих технологій. Під дією цих чин'

ників знизився рівень витрат енергоносіїв на виробництво

одиниці продукції, що зменшило залежність економіки Ук'

раїни від коливань ринку енергоносіїв.

Умови господарювання у період 1991'1998 рр. можна оха'

рактеризувати як вкрай незадовільні, такі, що не сприяли фор'

муванню ефективної структури виробництва і відповідно

темпів розвитку економіки. Реальний ВВП зменшився за ці

роки майже на 75%. Руйнівних змін зазнала галузева структу'

ра економічного виробництва. Питома вага галузей, що вироб'

ляють товари, у загальному обсязі валової доданої вартості

зменшилася з 70,7 до 48,9%, у тому числі: промисловості — з

36,1 до 28,0%, сільського господарства — з 18,3 до 13,7%,

будівництва — з 8,5 до 5,9%. Зростала за питомою вагою дода'

на вартість у сфері послуг, особливо у галузях транспорту і

631

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

зв’язку, сфері обігу, переважно в торгівлі. Внаслідок цього

відбувся відтік ресурсів з реального сектора економіки.

Скорочення питомої ваги галузей з виробництва товарів у

випуску було меншим ( з 76,7% у 1990 р. до 61,9% у 1998 р.),

що свідчило про зростання витратоємності економічного ви'

робництва, обсягів тіньової економіки, а також послаблення

орієнтації виробництва на кінцевий попит. Особливо це сто'

сується сільського господарства: частка галузі у випуску за

1991'1998рр. скоротилася на 4,1, а у валовій доданій вартості

— на 12 процентних пунктів.

За цей період помітно змінилось значення галузей у фор'

муванні фонду оплати найманої праці. Так, частка галузей, які

виробляють товари, зменшилась з 62,8 до 49,8%, у тому числі:

промисловості — з 32,2 до 30,5%, сільського господарства — з

18,4 до 10,1%, будівництва — з 11,6 до 7,6%. У той же час, част'

ка галузей, що надають послуги, у національному фонді опла'

ти найманої праці зросла з 37,2 до 50,2%.

Стосовно валового прибутку, то тут зміни були більш

помітними: питома вага галузей, які виробляють товари, змен'

шилась з 80,1 до 43,7%, промисловості — з 38,8 до 21,9%,

сільського господарства — з 36,3 до 18,5%, будівництва — з 4,3

до 2,4%.

Частка галузей, що надають послуги, у прибутку зросла з

20,3 до 56,3%. Таким чином, через оплату найманої праці та при'

буток відбувся стрімкий перерозподіл ресурсів на користь галу'

зей, що надають послуги. Зросла роль цієї сфери і у формуванні

доходів держави, надходжень до державного бюджету. Частка

чистих податків, пов’язаних з виробництвом, сплачених галузя'

ми, що надають послуги, зросла за 1991'1998 рр. у 2,8 рази.

Динаміка структурних елементів у створенні ВВП за кате'

горіями доходу під час соціально'економічної кризи 90'х років

характеризувалась тенденціями, які повною мірою відповіда'

ли внутрішній ситуації та економічній політиці в державі і

відображали протиріччя процесу відтворення ВВП. Частка

оплати найманої праці зменшилась за досліджувані роки з 53,1

до 45,6%, при цьому у найбільш критичний період (1993 р.) —

632

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

до 38,5%. Питома вага валового прибутку в цілому зменши'

лась з 38,5 до 34,2%. По роках спостерігалось значне коливан'

ня обсягу і частки прибутку у ВВП. Так, у 1993 р. її питома ва'

га зросла до 53,9%, а у 1996 р. — зменшилась до 30,3%.

Щодо чистих податків на виробництво та імпорт, то їх ко'

ливання були ще більш різкими. Якщо в цілому за період ча'

стка податків у ВВП зросла з 8,4 до 20,2%, то у 1991 р. їх пито'

ма вага становила 3,4, а у 1996 р. — 21,9%. Такі значні зміни ка'

тегорій утворення доходу відображали загальну не'

стабільність соціально'економічних процесів, відсутність ке'

рованості та загальної стратегії в економічній і соціальній

сфері та у бюджетному процесі.

Негативні перетворення і трансформаційні процеси в еко'

номічному виробництві позначилися на частці секторів еко'

номіки у створенні ВВП. Протягом 1991'1998 рр. значення сек'

тора нефінансових корпорацій, який об’єднує основну частину

виробників товарів і послуг, неухильно зменшувалось, що

відповідає тенденції падіння валової доданої вартості, створеної

у галузях, які виробляють товари. Разом з тим, різке зниження

виробництва у нефінансовому секторі було меншим, ніж у ви'

робництві товарів за рахунок галузей транспорту і зв’язку, а та'

кож галузей сфери обігу. Частка сектора нефінансових корпо'

рацій зменшилась за 1993'1998рр. з 78,5 до 67,5%.

Цей період характеризувався зростанням у валовій до'

даній вартості сектора загального державного управління — з

9,1 до 14,2%. Це пов’язане з наданням неринкових послуг

суспільству, а саме: армії, органів внутрішніх справ, науки,

освіти, охорони здоров’я, апарату управління.

Збільшення ролі сектора домашніх господарств у ВДВ

обумовлена негативними тенденціями — скороченням доходів

населення від зайнятості та соціальних трансфертів.

Внаслідок цього значно розвинулося особисте підсобне госпо'

дарство, вартість продукту якого складає основну частину вар'

тості сектора домашніх господарств. Додана вартість фінансо'

вого сектора змінювалася залежно від коливань у фінансовій

сфері — процентної ставки за кредит, кількості наданих кре'

633

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

дитів, обсягу страхових операцій тощо. В цілому частка секто'

ра у ВДВ економіки зменшилась з 10,2% у 1990р. до 2,3% у

1998р., що пов’язане з упорядкуванням фінансової сфери, зни'

женням рівня інфляційних процесів тощо.

Кінцеве використання ВВП України, яке підсумовує усі

зміни в економічному обороті держави, змінювалось у бік зро'

стання кінцевих споживчих витрат, зменшення валового на'

громадження основного капіталу і збільшення від’ємного саль'

до експортно'імпортних операцій. Зростання частки кінцевого

споживання відбувалось в усіх економічних секторах, які не'

суть кінцеві споживчі витрати — домашніх господарств, неко'

мерційних організацій, що обслуговують домашні господарст'

ва, та сектора загального державного управління. Характерною

ознакою цього процесу було значне зростання державних заку'

пок товарів і послуг, що супроводжувалось збільшенням част'

ки ВВП, яка перерозподілялась через бюджет.

Стабілізація позитивних тенденцій у 1999'2003 роках при'

вела до зміни загальної соціально'економічної ситуації, зокре'

ма: реального зростання ВВП, промислового і сільськогоспо'

дарського виробництва; посилення соціальної орієнтації про'

мислового комплексу. Так, найбільша активізація діяльності

спостерігалась у галузях, які працюють на внутрішній ринок і

задовольняють кінцевий споживчий попит населення; ак'

тивізації зовнішньої торгівлі, яка сприяла приросту вироб'

ництва в експортних галузях (чорна і кольорова металургія,

хімічна й нафтохімічна, машинобудування); зниження частки

паливно'сировинних галузей у структурі промислового вироб'

ництва; посилення інноваційної активності на промислових

підприємствах; подальшого розвитку у тенденції нарощування

обсягів інвестицій в основний капітал; зростання обсягів робо'

ти залізничного, автомобільного та річкового транспорту;

зменшення темпів приросту дебіторської і кредиторської за'

боргованості по всіх суб’єктах господарювання; збільшення до'

ходів зведеного бюджету; зниження рівня безробіття.

До негативних змін слід віднести: нижчі, ніж у попередні

роки, темпи росту номінальної і, як наслідок цього та

634

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

інфляційного процесу, реальної заробітної плати, що знизило

рівень життя населення; зростання цін і тарифів на споживчо'

му ринку; скорочення виробництва сільськогосподарської

продукції на підприємствах усіх форм власності; погіршення

демографічної ситуації — скорочення кількості населення за

рахунок природного зменшення та міграційного відтоку.

Внаслідок цих чинників і прояви нових тенденцій у 1999'

2003 рр. відбулись зміни в структурі ВВП, розрахованого за

різними критеріями і різними методами. Так, за категоріями

доходу зменшилась частка оплати праці найманих

працівників — з 48,1 до 45,3%, а частка валового прибутку

збільшилась з 32,7 до 42,6%. При цьому абсолютні обсяги фон'

ду оплати найманої праці зросли на 37,4, а валового прибутку

і змішаного доходу — на 50,7%.

Зрушення в структурі ВВП за категоріями кінцевого ви'

користання були дещо протилежними. Так, зменшилась пито'

ма вага кінцевих споживчих витрат — з 81,5 до 77,1% і частка

валового нагромадження основного капіталу; динаміка запасів

матеріальних оборотних коштів набула від’ємного характеру.

У 1999р. вперше за останні сім років експорт товарів і послуг

перевищив імпорт і частка сальдо експорту'імпорту зросла з '

2,3 до 5,5, а у 2003р. становило 2,6% ВВП. В абсолютному ви'

разі обсяги кінцевих споживчих витрат збільшилися на 34,1%,

у тому числі: домогосподарств та сектора загального держав'

ного управління — на 33,4%; обсяги валового нагромадження

основного капіталу збільшились на 33,3%.

Галузева структура валової доданої вартості зазнала пере'

розподілу економічних ресурсів на користь галузей, які вироб'

ляють товари, а в структурі останніх — на користь промисло'

вості.

Зміни в секторній структурі валової доданої вартості відоб'

ражують тенденцію до активізації діяльності в реальному сек'

торі економіки, збільшення питомої ваги валової доданої вар'

тості сектора нефінансових корпорацій і домашніх господарств.

Загалом період 1999'2003 років дає підстави для прогно'

зування стабільно позитивної динаміки макроекономічних по'

казників у коротко', середньо' і довгостроковій перспективі.

635

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Ðîçä³ë 18. ÎÑÎÁËÈÂÎÑÒ² ÑÓ×ÀÑÍÎÃÎ

ÐÎÇÂÈÒÊÓ ²ÍÒÅÃÐÀËÜÍÈÕ Ì²ÆÎÁËÀÑÍÈÕ

ÅÊÎÍÎÌ²×ÍÈÕ ÐÀÉÎÍ²Â ÓÊÐÀ¯ÍÈ

18.1. Класифікація і типологія регіонів України

18.2. Особливості територіальної організації продуктив1

них сил економічних районів України

18.3. Прогноз територіальної організації продуктивних

сил регіонів України

18.1. Êëàñèô³êàö³ÿ ³ òèïîëîã³ÿ ðåã³îí³â Óêðà¿íè

У сучасній економічній теорії існують розробки щодо кла'

сифікації і типології регіонів за різними критеріям, в залеж'

ності від цілі проведення дослідження. Традиційною кла'

сифікацією за структурою економіки регіону є поділення їх на

індустріальні і аграрні, в залежності від переважання тієї чи

іншої галузі у загальній структурі регіонального виробництва.

Загальновизнаною є поділ регіонів на такі, що базуються

на старих і нових галузях промисловості. Старі, базових галузі

промисловості, як правило характеризуються низькою нор'

мою прибутку і частковим занепадом, до них віднесено текс'

тильну промисловість, галузі паливно'енергетичного ком'

плексу, металургію, хімію, збірку машинобудівних та елек'

тронних виробів. Нові галузі характеризуються високок'

валіфікованим персоналом, інноваційним змістом і

відповідним основним капіталом та включають електроніку,

приладобудування, ракетно'космічну галузь, лазерну техніку,

виробництво нових спеціальних видів хімічної промисловості.

За критерієм структури економіки, з урахуванням істо'

ричного аспекту регіони поділяються на “старопромислові” і

“новітнього розвитку”. Виділення першої групи регіонів вра'

636

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

ховує хронологію їх формування ( період освоєння), яка знач'

ною мірою визначила їх сучасну структуру. Старопромисло'

вим регіонам притаманна велика частка базових галузей про'

мисловості у виробництві, які зберегли своє значення і за су'

часних умов.

Науковими дослідженнями регіони України об’єднано у

групи за рівнем економічного розвитку, в результаті чого їх

поділено на “лідери” і “аутсайдери” , визначено умови та тем'

пи росту за яких регіони аутсайдери досягнуть рівня розвитку

лідерів. Критерієм даної класифікації визначено обсяги ВДВ

на душу населення України. Класифікацію за даним кри'

терієм представлено у таблиці 18.1 і на рисунку 18.1.

Існують регіональні моделі соціальної політики, які прак'

тикувались на початку — середині 1990'х рр. в регіонах різних

типів і в значному ступені залежали, з одного боку , від гостро'

ти соціальних проблем в регіоні, а з другого, від реальних мож'

ливостей фінансового забезпечення можливих варіантів їх

вирішення. Всього було визначено 6 регіональних моделей

соціальна політики: слаба; зрівняльна; м’якого входження в

ринок; окремі прояви нової соціальної політика в ринкових

умовах; відомча; відносно комплексна.

Разом з тим для визначених підходів характерне

відсутність активного компоненту, тобто в них не розроблені

підходи до формування соціальної політики виходячи з пара'

метрів, які характеризують соціальну ситуацію в регіоні і які

визначають напрямки регіональної адаптації соціальної

політики, яка проводиться в країні в цілому. Завдання перш за

все полягає в тому щоб відібрати такі параметри. З метою за'

безпечення порівнянності даних необхідно використовувати

дані Держкомстату України, які публікуються регулярно.

Групування показників соціального розвитку регіонів мо'

же здійснюватись на основі галузевої класифікації соціальної

політики, яка охоплює чотири сектори життя суспільства: де'

мографію, працю, особисті доходи, соціальну інфраструктуру.

Орієнтуючись на цю класифікацію можна виділити групи

регіонів які потребують різного ступеня і напрямку державно'

637

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

го втручання у соціальну сферу регіону. Нами запропонована

типологія регіонів за критерієм реального виробництва,

здійснюваного у регіоні (табл. 18.2, рис. 18.2).

Таблиця 18.1

Класифікація регіонів України за обсягами ВДВ на одну

особу (середній рівень по економіці України = 100%)

Поняття реальний сектор економіки не є остаточно визна'

ченим у економічній науці. Один погляд полягає в ототож'

ненні “реального сектору” з поняттям “сфера з виробництва

товарів”, яка з 1996 до 2001 року була стандартом статистич'

ного обліку в Україні згідно Системи національних рахунків

638

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Çàêàðïàòñüêà

58,6

Òåðíîï³ëüñüêà

54,0

×åðí³âåöüêà

53,2

²² ãðóïà – 60-80% ñåðåäíüîãî ð³âíÿ

Àâòîíîìíà Ðåñïóáë³êà Êðèì

71,4

Â³ííèöüêà

74,6

Âîëèíñüêà

71,7

Æèòîìèðñüêà

60,2

²âàíî-Ôðàíê³âñüêà

73,0

Ê³ðîâîãðàäñüêà

74,0

Ëóãàíñüêà

77,0

Ëüâ³âñüêà*

73,2

Ð³âíåíñüêà

72,1

Õåðñîíñüêà

67,3

Õìåëüíèöüêà

67,1

×åðêàñüêà

68,2

×åðí³ã³âñüêà

74,3

²²² ãðóïà – 80-100% ñåðåäíüîãî ð³âíÿ

Êè¿âñüêà

93,2

Ìèêîëà¿âñüêà

91,1

Ñóìñüêà

83,6

Õàðê³âñüêà

95,2

²Ó ãðóïà – 100 ³ âèùå

Äí³ïðîïåòðîâñüêà

121,0

Äîíåöüêà

124,3

Çàïîð³çüêà

109,2

Îäåñüêà

102,3

Ïîëòàâñüêà

107,1

Ì.Êè¿â

317,0

ООН 1993р. і на основі виділення якої, а також сфери з надан'

ня послуг розраховувався ВВП.

Більшість вчених, до яких ми приєднуємось, пов’язують

визначення даного сектора з матеріально'речовим характером

продукту виробництва, ототожнюють з поняттям “сфера ма'

теріального виробництва,” або “виробнича сфера”, на основі

виділення якої до 1996р. розраховувались сукупний суспільний

продукт і національний доход України. Дотримуються цієї дум'

ки і російські дослідники, які розглядаючи виробничі відноси'

ни виділяють такі, що діють виключно в реальному секторі еко'

номіки, тобто у виробничій сфері та на ринках товарів і послуг.

Ми приєднуємось до тих учених, які включають транспорт і

торгівлю до складу реального сектору економіки.

Проблематичним є віднесення до тієї чи іншої сфери го'

телів та ресторанів, які формують окремий вид економічної

діяльності у відповідності до статистичного обліку за КВЕД.

На нашу думку ці види економічної діяльності також повинні

бути віднесені до реального сектору економіки, так як рестора'

639

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Рисунок 18.1. Типологія регіонів України за рівнем розвитку

ни — це громадське харчування, яке має справу з реальним

продуктом, додає йому вартості і доводить до споживача. Об'

сяги виробництва у ресторанній діяльності становлять левову

частку виробництва у цьому виді економічної діяльності.

В результаті проведених розрахунків, було виділено три

групи регіонів, які відрізняються за структурою регіонального

економічного виробництва. Для цього були розраховані ко'

ефіцієнти, як відношення частки реального сектору у

регіональному виробництві до середньої по Україні частки ре'

ального виробництва в економіці:

КR = QR

reg

(1)

де КR — коефіцієнт потужності реального сектора

регіонального виробництва;

reg

–частка реального сектора у регіональному вироб'

ництві;

—

частка реального сектора в структурі економіки

України.

Перша група — це такі регіони, частка реального сектору в

яких менше за середню по Україні і, відповідно коефіцієнт,

менше одиниці.

Друга група — це регіони, частка реального сектору в еко'

номічній структурі яких знаходиться у межах 1–1,1.

Третя група — це такі регіони, частка реального вироб'

ництва в яких значно перевищує середній по економіці Ук'

раїни показник і, відповідно, коефіцієнт перевищує 1,1.

До першої групи увійшли Автономна Республіка Крим,

Львівська, Харківська, Чернівецька області і м. Київ та м. Сева'

стополь. Виділення даної групи областей дозволяє охарактери'

зувати їх як регіони спеціалізації на виробництві послуг. Галуз'

зю, яка переважає у сфері послуг виступають у Автономній ре'

спубліці Крим — охорона здоров’я, що обумовлене рекре'

аційним значенням даного регіону; у Львівській і Чернівецькій

областях — освіта; у Харківській області, м. Києві і м. Севасто'

полі — операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги

640

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà