Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

графічною площею, й далі відрізнятимуться територіальною

концентрацією населення, виробництв й соціально'еко'

номічним потенціалом, а отже — і можливостями розвитку. За

відомої схеми АТУ (адміністративно'територіального уст'

рою), запропонованої у 2005 році Урядом, як основи для про'

ведення реформи, ранг регіону отримують великі міста (такі,

як Одеса, Харків, Донецьк, Львів тощо), їм присвоюється ранг

міста'регіону. Передбачається укрупнення адміністративних

районів в межах областей, надання рангу районів середнім і

великим містам (ранг міста'району). Дана схема АТУ вигля'

дає проблематичною як з точки зору принципів районування,

так і з боку підходів до окреслення меж територій.

Дійсно, для збалансування економічних потенціалів обла'

стей можна укрупнити малопотужні, відносно малонаселені

області до рівня великої області, (охоплює приблизно півтори,

або дві нинішні області), або ж до території рангу економічно'

го макрорайону (кілька областей). Поставлено питання про

укрупнення областей, зокрема — про об’єднання Волинської і

Рівненської областей, розподіл території Кіровоградської об'

ласті, можним є й подрібнення областей (поділ Донецької об'

ласті на суто Донецьку і Приазовську з обласним центром

Маріуполь) з метою збалансування соціально'економічних

потенціалів територій, що, однак, може негативно сказатися на

роботі крупних міжгалузевих територіальних комплексів, які

об’єктивно склалися на території таких областей.

При розгляді питання про адміністративно'територіальну

реформу на рівні регіонів дискутується питання про збере'

ження унітарного устрою, або ж про федералізацію країни. У

останьому випадку, можливість котрого не виключається роз'

становкою суспільно'політичних сил в країні, ймовірним є

введення в систему АТУ в ранзі регіону поряд з областю, або

замість неї автономної республіки. Не виключеною й поява

“краю”, або ж “землі” — крупнішої за площею, але близької за

кількістю населення й економічним потенціалом до крупної

області територіальної одиниці. Назва “автономна рес'

публіка”, скоріше за все, не відповідає реаліям і традиціям Ук'

611

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

612

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

раїни, навіть за умови федералізації її адміністративно'тери'

торіального устрою. Випадок Криму в цьому контексті є

скоріше показовим виключенням. Теоретично можливим є

існування в межах краю або області, й автономних округів (в

ранзі регіонів), існування яких виправдано соціально'еко'

номічними та етноісторичними причинами, свідомою

регіональною самоідентифікацією населення (Буковина, Гу'

цульщина, Лемківщина, Сіверянщина, місця територіального

компактного зосередження угорців на Закарпатті, поляків на

Житомирщині, татар у Криму тощо) при збереженні тери'

торіальної цілісності української держави. Проте, практика

державотворення в Україні показує ефективність функціону'

вання саме унітарної моделі АТУ країни, ідея федералізації

поки що не отримує підтримки в більшості регіонів країни,

отож, нове районування України, скоріше за все, спиратиметь'

ся на унітарну модель розвитку української держави.

Ðîçä³ë 17. ÑÒÐÓÊÒÓÐÍÎ-ÄÈÍÀÌ²×Í²

ÏÐÎÁËÅÌÈ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÏÐÎÄÓÊÒÈÂÍÈÕ ÑÈË

ÅÊÎÍÎÌ²×ÍÈÕ ÐÀÉÎÍ²Â Â

ÒÐÀÍÑÔÎÐÌÀÖ²ÉÍÎÌÓ ÏÅÐ²ÎÄ²

17.1. Сутність та основні ознаки трансформаційного

періоду в національній економіці.

17.2. Структурно1динамічні проблеми розвитку регіо1

нальної економіки в трансформаційному періоді.

17.3. Сучасний стан розвитку національної економіки.

17.1. Ñóòí³ñòü òà îñíîâí³ îçíàêè òðàíñôîðìàö³éíîãî

ïåð³îäó â íàö³îíàëüí³é åêîíîì³ö³

Однією з найважливіших проблем сучасності є стійкий

розвиток економіки регіонів України, стан продуктивних сил

котрих перетерпів за останнє десятиріччя комплекс

кількісних та якісних змін, який суттєво змінив динаміку та

структуру суспільного виробництва. При цьому особливістю

історичного періоду, який почався на рубежі другої половини

80'х — початку 90'х років став цілий ряд докорінних перетво'

рень у політичному становищі та істотні зрушення в еко'

номічному житті суспільства. Ними стали проголошення дер'

жавного суверенітету та здобуття незалежності, вихід з єдино'

го правового, політичного, економічного та фінансового про'

стору союзної країни, розбудова національної економіки, про'

ведення широкого комплексу економічних реформ. Наслідки

вказаних зрушень вилились у сучасний комплекс складних

проблем розвитку народногосподарського комплексу країни

та її регіонів.

Основними складовими макромасштабних економічних

перетворень стали процеси реструктуризації господарства, у

613

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

т.ч. інституціональні перетворення, бюджетна, податкова,

адміністративна реформа, процеси реформування в сфері гро'

шового обігу, земельна реформа тощо. Тому, загалом, деся'

тирічний проміжок часу з 1990 по 2000 рік може бути охарак'

теризовано, як трансформаційний період глобальної політич'

ної та економічної реформи постсоціалістичної країни на заса'

дах політичної незалежності, економічного суверенітету, де'

мократичного відкритого суспільства з соціально'орієнтова'

ною економікою змішаного типу з елементами вільного ринку,

у т.ч. — ринку робочої сили, приватної власності та вільного

підприємництва.

Кінцевий аналіз велетенських зрушень, через які пройшла

за десятирічний період незалежності країна й національна

економіка поки що є передчасним. Повністю зважити наслідки

попередніх перетворень можна лише після закінчення всього

комплексу суспільно'економічних зрушень перехідного

періоду, що є поки справою майбутнього. Головним чином це

пояснюється тим, що через десятирічний період економіка

країни за потенційними можливостями відстоїть набагато далі

від основної мети розвитку — забезпечення стійкого еко'

номічного зростання задля підвищення благополуччя нації,

аніж у 1991 році. Україна, яка мала на 1992 рік серед пост'

соціалістичних держав одні з найкращих стартових можливо'

стей за загальноресурсним потенціалом розвитку, закінчила

ХХ сторіччя з чи не найгіршими показниками. Логічним ви'

дається й висновок про те, що кінець першого десятиріччя

існування незалежної української держави є періодом почат'

ку, а не закінчення основного комплексу економічних реформ.

Навіть Національна економічна історія пострадянського

періоду являє собою п’ятнадцятирічну боротьбу з негативни'

ми тенденціями розвитку, породженими попередніми уп'

равлінськими рішеннями, з самого початку приреченими на

мінімальну ефективність. Серед далеко не повного переліку

негативних “досягнень” перехідного періоду і гіперінфляція

першої половини 90'х років, і спотворена схема приватизації,

й неефективна конверсія ВПК, яка вилилась у згортання висо'

614

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

котехнологічних виробництв і прогресивних науково'

дослідних робіт, також — зволікання з реформуванням аграр'

них відносин, відтік висококваліфікованих спеціалістів з ма'

теріального виробництва і сфери науки, особливо — приклад'

них її галузей, високий рівень безробіття (особливо — прихо'

ваного), глибоке соціальне розшарування нації. На цьому тлі

економічне зростання в окремих галузях господарства в другій

половині 90'х років, поява ознак загальноекономічної

стабілізації у 1998 році, а зростання промислової продукції —

у 1999 р. (на 4,3% від рівня 1998 р.

), ВВП — лише у 2000 р. (на

6,0% від рівня 1999 р.

) виглядають закономірними явищами.

Великі соціально'економічні зрушення спостерігаються й в

регіональному вимірі. Так, зокрема, тенденції функціонування

народногосподарського комплексу в умовах формування рин'

кових відносин призвели до значної диференціації рівнів

соціально'економічного, (у т.ч. — промислового й соціально'

культурного, людського тощо) розвитку регіонів країни. При

цьому за роки реформ найбільш руйнівного характеру набули

деструктивні процеси для тих територій країни, продуктивні

сили котрих і на радянський час характеризувались ступенем

розвитку, нижчим за середній для країни. Їх спеціалізація, як

правило, характеризувалась високими частками агропромис'

лового виробництва, в структурі господарства при обмеженій

базі розвитку структуроформуючих на загальноукраїнському

рівні галузей економіки, а саме — важкого машинобудування,

металургійного та паливно'енергетичного комплексів. Таки'

ми регіонами на кінець 90'х років були більшість територій

Поліського, Карпатського, Подільського та Південного еко'

номічного районів. Фактично, в збереженні економічної мо'

гутності країни в перехідний період найзначнішою була роль

старопромислових районів Сходу (Донецького, Придніп'

ровського та Східного), а також Київського регіону. Проте,

615

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Джерело: Статистичний щорічник України за 1999 рік /Держкомстат

України. — К.: Техніка, 2000. — 648 с., С.37.

За даними Держкомстату України: Основні показники соціально'

економічного розвитку України. Вих. № 01/1'14/2 від 26.01.2001 с.3.

індустріальна потужність країни не стала гарантом її міцного

положення на світових ринках, де все менш ключову роль

відіграє продукція сировинного і проміжного характеру. Голо'

вним уроком періоду економічного зростання 2000'2005 років

стало те, що економічний рост виявився нестійким. Високі (до

8%) темпи росту ВВП у 2003'2004 рр. не були підкріплені ре'

альними структурними зрушеннями, засновувалися на зрос'

танні виробництва в основному у сировинних галузях, не при'

звели до відповідного зростання життєвого рівня населення.

Падіння темпів росту ВВП у 2005'2006 роках мають цілком

реальне підґрунтя, а саме — відсутність реальної потужної си'

стеми виробництва висококонкурентоспроможних товарів

кінцевого споживання, у першу чергу — товарів для населення

та ефективного захисту національної економіки від

зовнішньої кон’юнктури і впливів негативних чинників рин'

кового (коливання світових цін) і неринкового (ембарго то'

що) характеру.

Проте, аналіз умов та факторів формування національної

економіки говорить про те, що крім суб’єктивних причин появи

негативних тенденцій господарювання, наявним є й комплекс

об’єктивних обставин, які обумовили теперішній стан вироб'

ництва. Ретроспективний погляд на радянський період розвит'

ку України показує, що відновлення української державності

було викликано об`єктивною необхідністю трансформації гео'

політичного євразійського простору внаслідок глибокої кризи

суспільно — політичної системи і соціально'економічної моделі

радянського суспільства та всієї світової соціалістичної системи

в цілому. При цьому проголошення незалежності багато в чому

стимулювалось загостренням на межі 80'х — 90'х років окремих

негативних тенденцій соціально'економічного розвитку Ук'

раїни, що спостерігались на протязі останнього десятиріччя.

Ними були, зокрема, скорочення темпів середньорічного при'

росту виробленого національного доходу, знижений порівняно

із союзною державою у цілому рівень інвестицій, посилення

інфляційних процесів у сфері грошового обігу, зростання товар'

ного дефіциту, зменшення реальних доходів населення, прихо'

616

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

вана інфляція (дефіцит пропозиції товарів та послуг), еко'

номічна автаркія хоча й великого, але все'ж таки замкненого ге'

оекономічного простору функціонування продуктивних сил

СРСР. Останній фактор вилився у 80'і роки в гостру ресурсно'

виробничу кризу, що мала під собою й економіко'екологічне

підґрунтя, посилене найзначнішою в світі катастрофою техно'

генного походження — Чорнобилем.

Серед комплексу основних об’єктивних чинників, які виз'

начили негативні аспекти функціонування господарського

комплексу України з моменту проголошення незалежності,

можна виділити найбільш вагомі:

• нежиттєздатність економічного механізму адміністратив'

но'розподільчої економіки Радянського Союзу на момент роз'

паду, ігнорування рішень центральних управлінських органів

місцевою владою, некерованість соціально'економічних про'

цесів “параду суверенітетів” союзних республік й автономій;

• розпад єдиної економічної спільноти країн членів РЕВ та

економічного, державного й суспільно'політичного простору та

господарського комплексу СРСР, наслідком якого став швид'

кий розрив господарських та виробничих зв`язків всіх рівнів

між Україною та державами — колишніми суб`єктами Союзу за

умов переважної орієнтації народногосподарського комплексу

України, у тому числі — виробництва у провідному секторі еко'

номіки — військовій сфері на потреби союзної країни;

• однобічне проведення Росією у кінці 1991 — на початку

1992 року реформи цін та проголошення курсу “шокової те'

рапії” задля розбудови ринкової економіки. За умов спільного

економічного та фінансового простору, ресурсної залежності

від Росії на момент проголошення незалежності це викликало

необхідність в аналогічних, значною мірою вимушених, непід'

готовлених, а з цього — малоефективних заходах з боку Уряду

України;

• відсутність як досвіду управління, так і сталої, ефектив'

ної державно'правової системи суспільства та механізму уп'

равління економікою, в тому числі і на регіональному рівні,

відсутність чіткої, підтриманої та законодавчо затвердженої

617

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

регіональної політики в нових умовах розбудови незалежної

держави. Фундаментальний етап становлення правової систе'

ми суспільства, як умови ефективного функціонування еко'

номіки — прийняття Конституції України, завершився фак'

тично лише через п`ять років після проголошення незалеж'

ності. Прийняття Земельного та Податкового кодексу, кон'

цепції Державної регіональної політики, проведення адмініс'

тративної реформи є завданням найближчого майбутнього.

Внаслідок функціонування господарського комплексу

України у вказаних умовах, які разом можна охарактеризува'

ти, як загальну дезорганізацію економічних відтворювальних

процесів народногосподарського комплексу України як у те'

риторіальному, так і в галузевому вимірі, тенденції розвитку

господарства країни в цілому набули к середині 90'х років

найбільш кризового характеру, який відбився в скороченні ма'

теріального виробництва у всіх сферах, відповідному змен'

шенні валового національного продукту та національного до'

ходу, скороченні інвестицій та інноваційної діяльності в ма'

теріальне виробництво та соціальну сферу, уповільненні вве'

дення в дію основних фондів, катастрофічному збільшенні

темпів відкритої інфляції в 1991 — 1993 роках та боргів по за'

робітній платі (прихованої інфляції) в наступний період, зро'

станні всіх форм безробіття, зниженні особистих доходів та се'

реднього життєвого рівня громадян. При цьому найбільші

темпи скорочення виробництва спостерігались в промисло'

вості та в сільському господарстві, в обсягах транспортних пе'

ревезень — в 1994 році. Найзначніше скорочення розмірів

капітальних вкладень у порівнянні з попереднім роком відбу'

лося в 1992 та 1995 роках, для 1995 найменшим був і

відповідний показник введення в дію основних фондів.

Найбільше скорочення обсягу платних послуг у порівнянні з

попереднім роком сталося в 1995 році, а зменшення обсягу

роздрібного товарообігу — в 1993 році. Для цього року були

характерними і найбільші темпи інфляції. Протягом деся'

тиріччя скорочувалась чисельність зайнятого населення і у

1999 р. складала 85,9%, у тому числі в промисловості — 55,5%,

618

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

а в сільському господарстві — 64,9% від рівня 1990 року.

Період після 1995 до 1998 року можна охарактеризувати як

посткризовий, стагнаційний період. 1998–2000 рр. стали

періодом стабілізації виробництва, а межа 2000'2001 рр. — ета'

пом початку економічного зростання. Період 2002'2005 років

бул періодом достатньо стійкого росту економіки. З нашої точ'

ки зору, уповільнення темпів економічного зростання у другій

половині 2005'першій половині 2006 року носит зако'

номірний характер і пов’язано більше з насиченням темпів

росту економіки, ніж з суспільно'політичною кризою після

президентських виборів 2004 року. Темпи росту ВВП таких

країн, як Польща, Словаччина, інших нових членів ЄС зі

Східної Європи за фактом відповідають темпам економічного

зростання в Україні у 2005'2006 роках. Не відкидаючи тезу

про загальнокризовий стан господарства країни й зараз, у да'

ному випадку криза розуміється у більш вузькому розумінні —

як період динамічних змін у суспільно'економічних процесах.

З іншого боку, саме дискретні зрушення в суспільно'політич'

них та економічних процесах в Україні в цей період складати'

муть основу подальших процесів міждержавної інтеграції та

сталого розвитку національної економіки, найвищі очікувані

темпи піднесення котрої припадатимуть, скоріше за все, на ча'

совий проміжок другого десятиляття ХХІ ст.

Таким чином, аналізуючи розвиток господарського ком'

плексу країни, можна зробити висновок про подвійну обумов'

леність регіонального розвитку. Так, загальноекономічні пере'

думови розвитку господарства регіонів характеризуються як

певним комплексом чинників, що формують собою своєрідне

“загальнонаціональне” середовище, дія якого однаковим чи'

ном впливає на регіональний розвиток, так і набором спе'

цифічних, обумовлених регіональними передумовами розвит'

ку обставин, що формують “регіональне” середовище

функціонування продуктивних сил. При цьому, саме загналь'

нонаціональне середовище розвитку продуктивних сил має

стати джерелом і чинником подальшого зростання регіональ'

ної економіки.

619

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

17.2. Ñòðóêòóðíî-äèíàì³÷í³ ïðîáëåìè ðîçâèòêó

ðåã³îíàëüíî¿ åêîíîì³êè â òðàíñôîðìàö³éíîìó ïåð³îä³

Струкутурно'динамічними є такі проблеми економічного

розвитку, які призводять до дисбалансу функціонування

регіональної економіки, порушення в часовій динаміці опти'

мальної територіально'галузевої структури регіонального

вробництва. Аналіз ступеня впливу діючих важелів на регулю'

вання економічних процесів і виявлення існуючих проблем є

суттєвим моментом для визначення можливих шляхів їх

розв’язання. Дані порівняльного аналізу свідчать, що протя'

гом 1991'2003 рр. прослідковується негативна тенденція зни'

ження обсягів виробництва продукції та наданих послуг у всіх

галузях матеріального виробництва України відповідно до ба'

зисного 1990 року. Причоу, падіння виробництва відбувалося

в основному на протязі 1991'1999 років, а економічне зростан'

ня 2000'2005 років не забезпечило досягнення рівня 1990 ро'

ку. Виготовлена в багатьох галузях народного господарства

продукція переважно характеризується низькою конкурентос'

проможністю через невідповідність структури виробництва

структурі попиту, високу собівартість і незадовільну її якість,

хоча по окремих параметрах досягнуто успіхів у виготовленні

конкурентоспроможної продукції й послуг, гідних кращих

світових зразків. Це стосується у тому числі деяких видів про'

дукції харчової промисловості (молоко' та м’ясопереробна,

виробництво алкогольних та безалкогольних напоїв), окремих

товарів широкого вжитку (легкої промисловості тощо), висо'

котехнологічної авіакосмічної техніки, зброї та озброєння,

продукції галузей, що виробляють конструкційні матеріали.

Малоконкурентоспроможною, а подекуди — й неконкурентос'

проможною є продукція багатьох галузей сільського господар'

ства, машинобудування, добувної промисловості, паливно'

енергетичного комплексу тощо.

Щодо регіонального аспекту, то протягом 1991'2003 рр. в

жодному з 25 регіонів за показниками обсягу виробництва

промислової, сільськогосподарської продукції та транспорт'

620

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà