Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

виконання регіональної політики, її схваленою Урядом у 1999

році Концепцією було передбачено низку наступних заходів.

Перший етап (200012001 роки):

• створення Центрального органу виконавчої влади з пи'

тань регіональної політики;

• розробка і внесення змін до існуючої нормативної бази

щодо визначення функцій і розмежування повноважень цент'

ральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місце'

вого самоврядування;

• розробка методики фінансового вирівнювання регіонів;

• створення Національного і територіальних агентств

регіонального розвитку;

• розробка мінімальних державних соціальних стандартів;

• розробка середньо' і довгострокових прогнозів ресурс'

ного забезпечення економіки України з урахуванням

регіональних особливостей; стимулювання створення ареалів

та зон економічного зростання в регіонах;

• формування інфраструктури регіональних і

міжрегіональних аграрних ринків: товарних бірж, оптових

ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних

кооперативів, підприємств фірмової торгівлі;

• створення фондів фінансового вирівнювання на цент'

ральному та регіональному рівнях;

• розробка нормативно'правової бази визначення депре'

сивних і проблемних регіонів та умов надання їм державної

підтримки;

• запровадження нової моделі організації місцевих органів

виконавчої влади;

• перехід до формування збалансованих бюджетів усіх

рівнів на реальній доходній базі та оптимізованих .видатках;

• упорядкування територіальних громад, підвищення їх

економічної, фінансової та владної дієздатності;

• запровадження системи комунальних запозичень;

• створення інститутів і механізмів забезпечення взаємно'

го представництва центральних та регіональних органів влади;

591

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• визначення регіональних розмірів соціальних виплат з

урахуванням демографічної, галузевої і цінової кон’юнктури та

створення єдиної бази даних отримувачів соціальної допомоги;

• створення нового економічного механізму взаємодії дер'

жавних органів влади різних рівнів, органів місцевого само'

врядування і природокористувачів, включення екологічних

вимог у процедуру регіональних управлінських рішень;

• організація державного і громадського контролю за ви'

конанням регіональних соціальних програм, ефективним ви'

користанням фінансових ресурсів;

• реорганізація діючої системи соціального захисту, усу'

нення дублювання функцій соціальної підтримки органами

публічної влади різних рівнів, надання усіх видів допомоги в

регіонах та територіальних громадах;

• врегулювання питань комунальної власності, державної

підтримки розвитку місцевого самоврядування, порядку утво'

рення та діяльності органів самоорганізації населення;

• утворення Всеукраїнського об’єднання органів місцево'

го самоврядування;

• розробка концепції перспективного розвитку малих міст

України.

Другий етап (200212004 роки);

• формування інтегрованих регіональних та міжрегіо'

нальних тернторіально'господарських утворень: фінансово'

промислових груп, консорціумів, холдінгів, корпорацій, тех'

нополісів тощо;

• розробка нормативно'правової бази щодо взаємодії

регіонів України з регіонами країн Європейського Союзу;

• запровадження системи фінансового вирівнювання на

основі прозорих і об’єктивних критеріїв та показників;

• створення міжнародних регіонів економічного співробіт'

ництва, запровадження особливого режиму транскордонної ко'

операції шляхом надання відповідних повноважень органам

регіонального управління та місцевого самоврядування;

• завершення передачі державного майна, включаючи

об’єкти соціально'культурної сфери, до складу комунальної

592

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

власності та його розмежування між рівнями регіонального

управління та місцевого самоврядування;

• запровадження програмного підходу до формування

державного та місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони

здоров’я, соціального захисту і культури;

• остаточний перехід на казначейське виконання місцевих

бюджетів;

• створення системи адміністративних судів як інструмен'

ту забезпечення законності у сфері державного управління та

захисту прав і свобод громадян, врегулювання окремим

Адміністративно'процесуальним кодексом, процедури;

• розгляду справ з цих питань;

• формування та законодавче врегулювання служби в ор'

ганах місцевого самоврядування;

• розвиток співробітництва асоціацій та об’єднань місце'

вих регіональних влад з відповідними об’єднаннями за'

рубіжних країн.

Третій етап (200512010 роки):

• розробка методологічного та нормативно'правового за'

безпечення щодо реформи адміністративно'територіального

устрою України;

• трансформація адміністративно'територіальної одиниці

середньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно'

територіального устрою на основні збереження його консти'

туційної триланкової структури;

• відкриття зелених коридорів та формування спільної

екологічної мережі з країнами Європейського Союзу та

Російської Федерації;

• законодавче врегулювання міграційних процесів і про'

блем зайнятості прикордонних областей;

• розробка міжрегіональних інвестиційних соціальних

проектів і створення міжрегіональних бюджетів розвитку;

• підвищення забезпеченості населення озелененими те'

риторіями, доведення природних комплексів регіонів до рівня,

що забезпечує виконання рекреаційних та середовищерегулю'

ючих функцій на урбанізованих територіях;

593

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• створення економічних і нормативно'правових передумов

реалізації основних принципів сталого розвитку в регіонах;

• запровадження державних і регіональних інфор'

маційних систем щодо стану потенціалу і потреб регіону.

В своїй більшості заплановані заходи реалізації регіональної

економічної політики виконувалися, хоча й не завжди в передба'

чені строки й у заданих обсягах. Зокрема, ключовим пунктом у

впровадженні Державної регіональної економічної політики ста'

ло прийняття в 2005 році Верховною Радою України Закону Ук'

раїни “Про стимулювання розвитку регіонів” №2850'ІV, яким

визначено правові, економічні та організаційні засади реалізації

державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку

регіонів та подолання депресивності територій.

Згідно з даним Законом, стимулювання розвитку регіонів

— це комплекс правових, організаційних, наукових, фінансо'

вих та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого роз'

витку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних

та екологічних інтересів на загальнодержавному та регіональ'

ному рівнях, максимально ефективного використання по'

тенціалу регіонів в інтересах їх жителів та держави в цілому;

Стимулювання розвитку регіонів здійснюється з метою:

• забезпечення їх сталого розвитку в інтересах усієї України,

• підвищення рівня життя населення, подолання бідності

та безробіття, формування середнього класу;

• ефективного використання економічного, наукового,

трудового потенціалу, природних та інших ресурсів, а також

особливостей регіонів для досягнення на цій основі підвищен'

ня рівня життя людей, оптимальної спеціалізації регіонів у ви'

робництві товарів та послуг;

• створення рівних умов для динамічного, збалансованого

соціально'економічного розвитку регіонів України;

• забезпечення додержання визначених державою

соціальних гарантій для кожного громадянина незалежно від

місця його проживання;

• подолання депресивного стану окремих територій,

своєчасного і комплексного розв’язання проблем охорони

довкілля.

594

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Стимулювання розвитку регіонів здійснюється на засадах:

• збалансування загальнодержавних, регіональних та

місцевих інтересів розвитку, визначення державою з урахуван'

ням пропозицій органів місцевого самоврядування науково

обґунтованих пріоритетних напрямів регіонального розвитку;

• програмно'цільового підходу до розв’язання проблем

• соціально'економічного розвитку, створення сприятли'

вого інвестиційного середовища в регіонах;

• максимального наближення послуг, що надаються орга'

нами державної влади та органами місцевого самоврядування,

до споживачів цих послуг;

• концентрації на конкурсній основі коштів Державного

бюджету України, місцевих бюджетів, а також інших ресурсів

з метою досягнення найбільш ефективного їх використання

для цілей регіонального розвитку;

• співробітництва та взаємної відповідальності централь'

них і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого

• самоврядування, наукових і громадських організацій та

інших суб’єктів у виконанні завдань регіонального розвитку.

Для практичного здійснення регіональної економічної

політики необхідно створити відповідний механізм.

Механізм регіональної економічної політики включає:

1.Розробку і практичне впровадження регіональних про'

грам та планів соціально'економічного розвитку регіонів, які

можуть складатися для певної групи регіонів, окремого

регіону, або певної території всередині регіону.

2.Використання економічних методів, зокрема: державного

інвестування, створення спеціальних фондів для фінансування

регіональних програм, залучення іноземного та приватного

капіталів, пільгове кредитування і оподаткування, стимулюван'

ня територіального розвитку за допомогою іноземних коштів.

Регіональну політику в найближчий період треба спряму'

вати, насамперед, на комплексне вирішення соціально'еко'

номічних проблем, специфічних для кожного регіону. В цьому

контексті перш за все треба посилити міжгалузеву виробничу

координацію всередині регіональних територіально'виробни'

595

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

чих комплексів, забезпечити скоординоване функціонування

їх енерговиробничих циклів. При цьому, докорінно нову роль

відіграватимуть місцеві органи влади та органи місцевого са'

моврядування, яким після прийняття нової редакції Закону

про місцеве самоврядування повинні перейти нові, розши'

ренні повноваження. Це з одного боку, надає можливості са'

морозвитку територіям, а з іншої сторнои покладає на

регіональну владу нові обов’язки.' Згідно зі світовим

досвідом, саме на регіональний рівень необхідно у першу чер'

гу передати управління вирішенням таких проблем, як'от: за'

безпечення потреб населення продовольчими та непродоволь'

чими товарами широкого вжитку, платними послугами,

об’єктами соціальної інфраструктури та житла, боротьба з без'

робіттям та забезпечення продуктивної зайнятості, охорона

довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів,

підтримка стабильного рівня цін на товари першої потреби, за'

безпечення нормальної екологічної обстановки, правопоряд'

ку, законності тощо. Для цього регіональні (обласні, рес'

публіканські, міські тощо) органи влади і місцевого самовря'

дування мають використовувати використовуватимуть весь

набір економічних і організаційних методів управління ме'

ханізму регіональної політики, серед яких провідне місце на'

лежатиме системі регіональних нормативів і стандартів.

Важливим місцем в регіональній політиці є оцінка діяль'

ності місцевих органів влади. Оцінювання роботи органів ви'

конавчої влади щодо забезпечення регіонального розвитку за'

ходів здійснюється з метою забезпечення постійного прове'

дення відповідних оцінок та аналізу впливу регіональних ор'

ганів виконавчої влади на розвиток територій. Об’єктами

оцінювання роботи є органи виконавчої влади Автономної Ре'

спубліки Крим, областей, міста Київ, Севастополь.

При визначенні критеріїв оптимальності роботи

регіональних органів влади необхідно користуватися цільо'

вим підходом, а саме — оцінювати, наскільки робота місцевих

органів влади забезпечує виконання цілей і завдань регіональ'

ного розвитку. При цьому, необхідно виділяти у будь'якому

випадку, як мінімум, дві групи цілей і завдань:

596

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

1. Цілі і завдання, які є загальними для всіх регіонів.

2. Цілі і завдання, характерні саме для даного регіону.

Крім того, необхідно в обов’язковому поряду враховувати

системну специфіку регіону, його роль і місце в національній

економіці, передумови розвитку тощо. В загальному випадку

такими групами можуть бути: регіони, що динамічно розвива'

ються, депресивні регіони, регіони пріоритетного розвитку,

регіони з середніми темпами розвитку, кризові регіони тощо.

Окрім традиційного підходу, коли встановлюються

жорсткі критерії оцінки діяльності за визначеними показника'

ми, можна й корисно використовувати альтернативний підхід,

за якого критерії оптимальності визначати за ознаками

нечіткої логіки, а саме, відповіддю на запитання про опти'

мальність роботи органу влади є не конкретна відповідь

“ТАК” чи “НІ” за жорстким критерієм, а отримана в результаті

системної оцінки позиція групи оцінюваних показників у ме'

жах визначених щодо цього т.з. “довірчих інтервалів”, дифе'

ренційованих щодо регіональної специфіки. А саме, для кож'

ного показника, за яким проводиться оцінка, враховуються

внутрішні та зовнішні передумови діяльності відповідного ор'

гану влади і встановлюється інтервал, або ж рівень динаміки

показників, в межах якого значення обчислюваного показника

дає можливість віднести діяльність органу влади у даному на'

прямі до оптимальної, або ж ні. Так, для одних груп регіонів

оптимальною може бути визнана робота органів влади у ви'

падку забезпечення визначених темпів росту економіки, в

інших — за випадку зменшення в межах заданого показника

темпів падіння виробництва і т.д. Довірчі інтервали можуть

бути “відкритими” — не менше, або не більше визначеного по'

казника, або ж “закритими”, коли задається точно найменше

та найбільше припустиме значення показника.

Також, в системі показників визначається динаміка їх

зміни, як дозволяє відстежувати діяльність органів влади по

забезпеченню виконання поставлених завдань за певний

період за допомогою державного програмування, різностроко'

вого планування, програмно'цільового способу, засобів нор'

мування, директивних рішень тощо.

597

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Загальний результат у такому випадку може бути отрима'

ний у вигляді відповідей “повністю відповідає”, “в основному

відповідає”, “частково (тією чи іншою мірою) відповідає, є за'

довільною”, “в основному не відповідає, не є задовільною”,

“повністю не відповідає, не є задовільною” критеріям опти'

мальності.

Оцінка діяльності органів влади може проводитися як для

окремого регіону, так і для всіх регіонів. В останньому випад'

ку, дана оцінка може носити рейтинговий характер, коли

підсумки дослідження представляються у вигляді розрахова'

них за окремою методикою рейтингів, присвоєних кожному

регіону за результатами проведеного дослідження.

В якості інформаційної бази для дослідження використо'

вуються дані регіональної статистики Державного комітету

статистики України, регіональних органів статистики, Цент'

рального органу з питань економічної політики, міністерств і

відомств України, соціологічних опитувань, інших офіційних

джерел.

Процес підготовки та проведення розрахунків передбачає

використання системи показників, які характеризують ре'

зультати, досягнуті у звітному періоді. Перелік показників мо'

же уточнюватися та коригуватися залежно від актуальності

того чи іншого показника в певний період часу. Розрахунок

первинних показників передбачає накопичення результатів

щодо кожного показника за звітний період, які визначаються в

конкретних кількісних оцінках. Похідні показники розрахову'

ються відношенням первинних показників до аналогічних по'

казників за відповідний період минулого року або ж іншого

визначеного проміжку часу (квартал, п’ятиріччя, місяць то'

що). При здійсненні оцінки діяльності органів влади розгля'

дається сукупність виробничо'економічних, фінансових та

інших факторів, розвиток інфраструктури регіонів, споживан'

ня населенням товарів і послуг, у т.ч. — безоплатних. Ключо'

вим моментом при цьому є оцінка є забезпечення населення

соціальними нормативами, диференційованими відповідно

системної групи даного регіону.

598

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Аналізу підлягає економічна база галузей та регіонів, па'

раметри зростання економіки, обсяги інвестицій, стан основ'

них фондів та демографічна ситуація, інші показники. Оцінка

здійснюється за допомогою комплексного аналізу наявної ста'

тистичної інформації показників розвитку кожної галузі та

регіону. До аналізу можуть залучатися соціологічні опитуван'

ня населення та суб’єктів господарювання регіону, які мають

репрезентативний характер і об’єктивно висвітлюють ступень

задоволення населення регіону діями місцевої влади.

Ключовим питанням у механізмі регіональної політики є

формування і розподіл фінансових ресурсів між державни$

ми і місцевими бюджетами. При цьому мають бути визначені

оптимальні пропорції між центральними і місцевими органа1

ми фінансування відповідних економічних програм. Важли'

ву роль в стимулюванні економічного розвитку регіонів по'

винні відігравати позабюджетні фонди, зокрема: фонд сприян'

ня підприємництву, фонд соціального захисту населення та

інші. Їх формування повинно здійснюватись за рахунок місце'

вих лотерей, випуску місцевих облігацій, приватизації кому'

нального майна тощо.

В механізмі реалізації регіональної економічної політики

важливу роль мають відігравати заходи, які спрямовані на

формування та розвиток місцевих та регіональних ринків

праці, товарів та послуг, цінних паперів тощо, тобто — фінан'

сово'економічні важелі розвитку.

599

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

Ðîçä³ë 16. ÑÓÒÍ²ÑÒÜ, ÔÓÍÊÖ²¯ ÒÀ ÏÐÎÁËÅÌÈ

ÅÊÎÍÎÌ²×ÍÎÃÎ ÐÀÉÎÍÓÂÀÍÍß ÓÊÐÀ¯ÍÈ

16.1. Сутність та функції економічного районування.

16.2. Економічне районування України.

16.3. Проблеми й перспективи економічного району1

вання.

16.1. Ñóòí³ñòü òà ôóíêö³¿ åêîíîì³÷íîãî ðàéîíóâàííÿ

У сучасному світі суспільне виробництво відбувається з

постійним поглибленням територіального поділу праці. При

цьому ускладнюється територіальна структура національної

економіки, посилюється її регіональна складова, яка викликає

формування економічних районів різних рівнів. Процес фор'

мування економічних районів є об’єктивним. Він відбувається

через формування відповідної певним регіональним переду'

мовам господарювання територіальної організації продуктив'

них сил та структури виробництва. Таким чином, основою

формування економічних районів є суспільний територіаль'

ний поділ праці, який формує виробничу спеціалізацію окре'

мих територій, виробничі цикли і розвиток системи внутріш'

ніх та міжрайонних зв’язків. Об’єктивними передумовами

формування економічних районів виступають наявні у даному

регіоні:

• природні ресурси

• особливості економіко'географічного положення тери'

торії

• система розселення

• чисельність населення

• територіальна організація виробництва

• виробничий потенціал

600

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà