Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сия та регіональна економіка

ділив на оцінку лісових земель, які мають чисто рентний характер, і оцінку

деревинного запасу, шо визначається суспільно необхідними затратами на

його відновлення і вирощування. У своїх розрахунках автор абстрагується

від залежності між цінністю деревинного запасу

його віком. Тобто не вра-

ховується збільшення величини і покращання якості деревинного запасу в

процесі його достигання, а також нижча вартість заготівлі 1 м

стиглого

лісу порівняно із заготівлею молодих насаджень. Тому деякі економісти

вбачають неправомірність проведених розрахунків, оскільки запропоно-

ваний метод оцінки лісових земель виправданий тільки при укрупнених

розрахунках у межах великих регіонів.

Економічна оцінка водних ресурсів. Основні положення методики еко-

номічної оцінки водних джерел як об'єктів природокористування перед-

бачають визначення економічної оцінки водних ресурсів і використання її

результатів для оптимального розподілу об'єму води та джерела водоспо-

живання між учасниками водогосподарського комплексу.

Обмеженість водних ресурсів, різні напрями їх можливого використан-

ня з неоднаковим ступенем ефективності передбачають потребу в оцінці

води з урахуванням диференційної ренти. Так вважає Г. М.Матлин, даючи

економічну оцінку водозабезпеченню, і таку оцінку визначає як пряму

функцію від диференційної ренти. На думку автора, водні ресурси слід

оцінювати за витратами, які передбачається зробити для отримання одна-

кової або еквівалентної продукції в інших умовах, що виключають (або

різко обмежують) використання цього природного ресурсу і є замінним

способом виробництва. Тобто оцінка води як природного ресурсу визна-

чається водною диференційною рентою, яку пропонується розраховувати

порівнянням суми суспільних витрат за оптимальним планом використан-

ня водних ресурсів із затратами за тим самим оптимальним, але вже із аль-

тернативних варіантів.

Методологічною основою економічної оцінки водних ресурсів, на

нашу думку, має бути методика економічної оцінки природних ресурсів,

розроблена комісією АНСРСРпід керівни цтвом академ іка Н. П. Федорен -

ка. За його методикою критерієм оцінки будь-якого виду ресурсів прийнято

сукупний народногосподарський ефект, який отримується при експлуатації

цього ресурсу. Оцінка природного ресурсу здійснюється з урахуванням

замикаючих витрат на продукцію сільського, лісового і водного господар-

ства та видобувних галузей промисловості. їх розмір визначається на ос-

нові оптимізації господарських планів використання і відтворення природ-

них ресурсів для великих територіально-виробничих комплексів. Еконо-

мічна оцінка власне природних ресурсів - це різниця між остаточними та

прямими витратами на виробництво відповідної продукції у розрахунку на

одиницю ресурсу.

6 — 5-1993

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

З урахуванням багатогранності можливих напрямів і засобів ви-

користання природних ресурсів їх економічною оцінкою є максимально

можливий економічний ефект, отриманий при оптимальних умовах експ-

луатації природних ресурсів, певному рівні остаточних витрат

обмежень,

які накладаються потребами суспільства у різних видах продукції, ліміта-

ми капітальних вкладень та інше.

Для розробки оптимальних планів комплексного використання і

відтворення природних ресурсів та визначення відповідних остаточних

витрат згідно з методикою рекомендовані наближені методи економічної

оцінки.

Розраховані на основі остаточних витрат економічні оцінки природних

ресурсів використовуються, переважно, у планово-проектних матеріалах

з метою: доцільного розподілу ресурсу між галузями економіки, обгрунту-

вання розвитку та розміщення продуктивних сил, встановлення напрямів

господарської діяльності окремих районів країни і ведення кадастрів при-

родних ресурсів, обгрунтування досягнень основних етапів якості природ-

ного середовища, визначення економічної ефективності проектних та пла-

нових рішень.

До найважливіших принципів економічної оцінки природних ресурсів

відносяться:

• врахування економічної оцінки при обгрунтуванні всіх планово-про-

ектних рішень, шо викликають зміни існування природних ресурсів, пер-

винних властивостей чи характеру їх використання;

• економічна оцінка дорівнює диференційній ренті за оптимального

господарського режиму експлуатації ресурсу, що реалізується на основі

економічної оцінки об'єкта природокористування;

• визначення ставок з диференційної ренти за допомогою двохрівен-

ної системи оптимізаційних розрахунків. На першому рівні (в централізо-

ваному порядку) встановлюються остаточні витрати на продукцію галу-

зей,

що експлуатують природні ресурси (розраховуються оптимальні оці-

нки укрупнених моделей розвитку та розміщення відповідних вироб-

ництв); на другому - ставки диференційної ренти з урахуванням

встановлених на першому рівні значень остаточних витрат на продукцію,

отриману внаслідок експлуатації ресурсу. З цією метою проводяться опти-

мізаційні розрахунки на отримання максимальної ренти з певного ресурсу

при дотриманні обмежень, пов'язаних із конкретними умовами його екс-

плуатації.

Отримані значення ренти використовуються на етапі детального про-

ектування. Слід зазначити, що у проектній практиці гідротехнічного буді-

вництва, наприклад, у разі вибору варіантів вилучення сільськогосподарсь-

ких земель під водосховища, слід враховувати не тільки одноразові витра-

ті?

Розміщення продуктивних сия та регіональна економіка

ти,

пов'язані з сільськогосподарським освоєнням нових земель замість

вилучених, але і збитки, нанесені господарській діяльності у зв'язку зі

збільшенням витрат на виробництво продукції. Ці збитки є не що інше, як

диференційна рента, тобто різниця між витратами на виробництво про-

дукції в нових (на гірших землях, освоєння і експлуатація яких суспільне

необхідна за певних гранично допустимих витратах) і колишніх (на вилуче-

них сільськогосподарських землях) умовах.

Розглянемо формування остаточних оцінок у водогосподарських сис-

темах на основі наведених принципів.

Розрахунок остаточних витрат проводять на основі економіко-мате-

матичної моделі водогосподарської системи (ВГС).

Система формується і-ою кількістю водоспоживачів (і =

1...т)таі-ою

кількістю водних джерел (і =

1...п),

які можуть використовуватися цими

водоспоживачами (наприклад, за рахунок водних ресурсів водотоків і во-

дойм як об'єктів природокористування, що плануються до освоєння по

проекту; альтернативні варіанти: стік, перекинутий з інших басейнів річок,

та підземні води, які добуваються з артезіанських свердловин).

Споживання кожного водоспоживача визначене (обмежене) ве-

личиною \уі_ Можливість використання води різних джерел також обме-

жена і встановлюється вимогами водного законодавства і охорони приро-

ди (наприклад, збереження унікальних природних нерестилищ, заплавних

луків тощо), а також екологічними і економічними умовами масштабів

поповнення водних ресурсів за рахунок перекидання стоку з інших рай-

онів та добування підземної води. Позначимо обмеження на водні ресурси

різних джерел через г>у. Вода і-го водного джерела використовується водо-

споживачами за певних витрат Зі) (питомі витрати на водозабезпечення і

водовідведення в.)-го споживача, грн./ м

Завдання полягає у задоволенні вимог господарської діяльності у воді

по водоспоживачах з урахуванням фіксованих обмежень мінімальних вит-

рат загалом по ВГС. У цьому випадку цільовою функцією є:

XI ЗцХіі -> тіп

(21)

(22)

(23)

б*

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

Хі} > 0. (24)

На основі прямої задачі лінійного програмування можна побудувати

подвійну задачу, критерієм якої є максимізація ефекту в господарській

діяльності.

З цією метою введемо оцінки на обмеження прямої задачі, позначи-

вши: Мі - оцінку споживання водних ресурсів для кожного і-го спожи-

вача;

Хі

- оцінку водного ресурсу і-го джерела. Отже, цільова функція цієї

задачі така:

ЩЩ -

Ші = пиж

(25)

Максимум досягається за дотримання таких обмежень:

М]-Хі<3у;

М]>0;Хі>0;

І = \...т;і = 1...и

(26)

Розв'язавши задачулінійного програмування, отримаємо оптимальний

план і цифрове значення оцінок на обмеження. Цей план визначає роз-

поділ водних ресурсів і-их водних джерел по.і-их водоспоживачах.

Двоєдині оцінки оптимального плану мають такий економічний зміст.

Оцінка водних ресурсів різних джерел показує зміну функції (21) при

збільшенні або зменшенні можливостей водозабезпечення на одиницю та

відображає ренту, яка обумовлюється дефіцитом водних ресурсів. Дійсно,

у водогосподарському будівництві існують різні умови прикладання праці.

Регулювання і перекидання стоку річок, а також добування підземної води

не може відбуватися тільки в сприятливіших умовах, коли вартість освоє-

ння водних ресурсів нижча, ніж замикаючих ресурсів, експлуатація яких

суспільно необхідна наданому рівні розвитку продуктивних сил.

Так, за формування водогосподарського балансу, коли використання

водних ресурсів з кращими економічними показниками обмежене і по-

трібно залучати водні ресурси нижчої якості, виникає рента на більш якісні

ресурси.

Оцінка водоспоживання показує зміну функції (21), якщо потреба .і-го

водоспоживача зміниться на одиницю. Зміст її витікає з обмежень двоєди-

ної задачі (26):

Розміщення

продуктивних сил

пні

регіональна економіка

М]=3іі+Хі,

(27)

тобто для кожного і-го споживача оцінка включає витрати безпосе-

редньо на водний ресурс Зі) і ренту Хі. Оцінки на споживання формують

своєрідні розрахункові ціни в кінцевого споживача, що мають назву оста-

точних витрат.

Таким чином, остаточні витрати на воду - це питомі приведені витра-

ти,

які виникають в господарській діяльності на отримання кожного до-

даткового кубічного метра води, причому на різних етапах розрахунково-

го періоду.

Як показує аналіз більшості проектів комплексних гідровузлів, при

визначенні складу учасників ВТК, режимів і об'ємів водоспоживання до

цього часу по суті не проводиться економічна оцінка водних ресурсів з ура-

хуванням лі і Мі, що не сприяє прийняттю оптимальних рішень, викликає

значні труднощі при проектуванні та погодженні ВГК із зацікавленими

міністерствами і відомствами.

Крім класичних підходів, у зв'язку з переходом на ринкові умови госпо-

дарювання, необхідністю платного природокористування, створенням рин-

ку природних ресурсів (в основному землі), розвитком наукових знань і

навіть їх переглядом, набувають поширення нові спроби оцінити природні

ресурси. Деякі з них застосовуються за кордоном, інші в Україні тільки на-

бувають ознак чітко окресленого методологічного підходу до оцінки при-

родних ресурсів.

Останнім часом широкої популярності набула енергетична оцінка при-

родних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси

мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їхнього внутрі-

шнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різні яви-

ща підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати. Різниця чи відно-

шення між витратами і виходом енергії досить об'єктивно характеризує про-

дуктивність праці. Техніку розрахунку оцінки природного ресурсу за енер-

гетичною методикою можна визначити формулою:

де:

ОПР

- оцінка природних ресурсів енергетична;

— енергетичні витрати на утворення певного виду природних ре-

сурсів;

- вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного

ресурсу у разі його використання.

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

Подібний підхід був використаний Інститутом ґрунтознавства й аг-

рохімії їм. О.Н.Соколовського УААН, за яким із застосуванням затратно-

го методу було розраховано ціну

т грунтів за природними зонами Украї-

ни

—

на основі врахування їх біоенергетичного потенціалу (запаси гумусу в

т/га та внутрішньої енергії в гумусі в ккал/га для шару 0-30 см і всього гу-

мусового профілю), а також біокліматичнихумов (урожайність; сума опадів

за рік, за період з температурою вище від 10 °С; гідротермічний коефіцієнт).

У зарубіжній практиці застосовуються прийоми визначення ринкової

вартості землі, зокрема метод порівняльних продаж, що грунтується на

порівнянні та зіставленні відповідних даних за поточними продажами ана-

логічних ділянок. Поширений також спосіб співвідношення (перенесен-

ня),

коли загальна ціна продаж поділяється на вартість власне ділянки та

вартість поліпшень (будинки, будівлі, благоустрій територій); метод екст-

ракції, тобто оцінки та вичленення з результатів угод вартості вкладу пол-

іпшень; пряма капіталізація земельної ренти або її різновид

—

залишковий

спосіб, що передбачає дисконтування потоку чистого операційного дохо-

ду, який припадає на земельну ділянку, у поточну собівартість.

На сьогоднішній день в Україні почала створюватися законодавча база

для проведення експертної оцінки природних ресурсів. Постановою Каб-

інету Міністрів України "Про експертну грошову оцінку земельних діля-

нок несільськогосподарського призначення" від 16 червня 1999 р. перед-

бачається експертна грошова оцінка земельних ділянок несільськогоспо-

дарського призначення. Згідно з Методикою вона проводиться за такими

методичними підходами.

1.Капіталізація чистого доходу передбачає ефективне використання

земельної ділянки (фактичне чи умовне) з урахуванням обтяжень та обме-

жень щодо її використання. При прямій капіталізації чистого доходу оцін-

на вартість земельної ділянки визначається за формулою:

„-— (29)

°«

де:

кп

—

оцінна вартість земельної ділянки, визначена шляхом прямої

капіталізації чистого доходу, грн;

- річний чистий дохід (фактичний або очікуваний), грн;

—

ставка капіталізації, %.

Ставка капіталізації чистого доходу визначається співвідношенням між

чистим річним доходом та ціною продажу подібної земельної ділянки або

як сума (у відсотках) безризикової процентної ставки, ризику на інвесту-

вання та ліквідність земельної ділянки.

Розміщення продуктивних сия та регіональна економіка

При непрямій капіталізації чистого доходу оцінна вартість земельної

ділянки визначається за формулою:

\% (1 + С

(30)

де:

км

—

оцінна вартість земельної ділянки, визначена шляхом непря-

мої капіталізації чистого доходу, грн;

оі

—

очікуваний чистий дохід за і-й рік, грн;

—

період, років, який враховується при непрямій капіталізації чисто-

го доходу.

Зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок використо-

вується в умовах розвинутого ринку землі та нерухомого майна. За цим

підходом оцінна вартість земельної ділянки визначається на рівні ціни про-

дажу подібних земельних ділянок за формулою:

зп

=Ц

+^Ц

;, (31)

де:

зп

—

оцінна вартість земельної ділянки, визначена шляхом зістав-

лення ціни продажу подібної земельної ділянки, грн;

—

ціна продажу подібної земельної ділянки, грн;

—

кількість факторів порівняння;

є Ц

а)

—

різниця (поправка) в ціні (+, -) продажуподібноїземельноїділян-

ки щодо земельної ділянки, що оцінюється, заі-м фактором порівняння.

Визначення оцінної вартості земельної ділянки шляхом зіставлення цін

продажу подібних земельних ділянок передбачає зіставлення цін продажу

кількох подібних земельних ділянок, тому кінцевий розмір оцінної вар-

тості визначається як середнє значення для ранжованого ряду варіантів

значення (без урахування найбільшого та найменшого значення) або

найбільш поширене значення серед одержаних результатів.

Врахування витрат на спорудження об'єктів нерухомого майна на

земельній ділянці використовується для проведення оцінки забудованих

земельних ділянок (або тих, забудова яких передбачається) за умови ефек-

тивного їх використання (фактичного чи умовного).

За цим підходом оцінна вартість земельної ділянки визначається як

залишок між очікуваною ціною продажу забудованої ділянки (або капіта-

лізованим чистим річним доходом від її використання) та всіма витратами

на спорудження об'єктів нерухомого майна за формулою:

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

Ц = Ц - В , (32)

К О ОС'

де:

— оцінна вартість земельної ділянки, визначена шляхом ураху-

вання витрат на спорудження об'єктів нерухомого майна, грн;

- очікувана ціна продажу (або капіталізований чистий дохід від за-

будованої земельної ділянки), грн;

ос

—

витрати на спорудження об'єктів нерухомого майна на земельній

ділянці, грн.

Грошова оцінка земельної ділянки за Методикою грошової оцінки

земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених

пунктів), затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО

травня 1997 р. N 525, і Методикою грошової оцінки земель сільськогоспо-

дарського призначення та населених пунктів, затвердженою Постановою

Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. N 213, у частині оцінки

земель населених пунктів.

Поєднання кількох методичних підходів з умовним розподілом за-

будованої земельної ділянки на складові компоненти (земельна ділянка,

будівлі, споруди).

Висновок щодо оцінної вартості земельноїділянки грунтується на резуль-

татах порівняльного аналізу її оцінки за різними методичними підходами.

Починаючи з 1992 р. в Україні здійснюється приватизація земельних

ділянок громадянами України для індивідуального житлового, дачного і

гаражного будівництва, ведення особистого підсобного господарства, се-

лянського (фермерського) господарства та інших потреб. Станом на

січня

2000 р. кількість власників землі та землекористувачів зросла до 22 млн, з

них 10,7 млн громадян України вже приватизували свої земельні ділянки

загальною площею 3,2 млн гектарів.

З 1993 р. здійснюється продаж земельних ділянок несільськогоспо-

дарського призначення. Згідно з Указом Президента "Про продаж земель-

них ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р.

об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких розміщено об'єкти

нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та

законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до за-

конодавства України. За цей час органи місцевого самоврядування прий-

няли рішення про продаж понад 1500 земельних ділянок на загальну суму

понад 45 млн грн, з них у 15 обласних центрах України продано 143 зе-

мельні ділянки на загальну суму понад 16 млн грн.

В Україні недостатньо розвинуті фінансово-правові механізми прид-

бання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для

здійснення підприємницької діяльності та забезпечення прозорості опе-

рацій із земельними ділянками на вторинному ринку, не створено умови

І8

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

для ефективного функціонування ринкових інституцій (земельних бірж,

земельних банків, земельних аукціонів тощо), які б забезпечували розви-

ток і функціонування вторинного ринку землі, відсутня достовірна та дос-

тупна інформація про земельні ділянки, їхню вартість, ринкову історію

(інформація про динаміку зміни в часі вартості земельноїділянки) й обме-

ження щодо їх використання, відсутні також механізми забезпечення по-

вноти сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та дер-

жавних цільових фондів, зборів з операцій на ринку землі.

Серед основних напрямів розвитку, стабільного функціонування та

регулювання розвиненого ринку землі є забезпечення оцінки земельних

ділянок несільськогосподарського призначення в ринкових умовах. Для

досягнення цього завдання Основними напрямами розвитку та регулюван-

ня ринку землі населених пунктів, інших земель несільськогосподарсько-

го призначення, передбачається:

—

запровадження незалежної системи оцінки земельних ділянок не-

сільськогосподарського призначення, прав на них, у тому числі в комп-

лексі з об'єктами нерухомості;

—

створення механізмів забезпечення прозорості операцій на ринку

землі та вільного доступу до визначення ринкової вартості земельних діля-

нок несільськогосподарського призначення та прав на них;

—

надання державної підтримки щодо підготовки та діяльності спец-

іалістів з експертної грошової оцінки земельних ділянок для обслуговуван-

ня ринку землі;

—

організації державного регулювання діяльності фізичнихта юридич-

них осіб, що проводять експертну грошову оцінку земельних ділянок

(ліцензування, сертифікація, атестація тощо).

Таким чином, розвиток наукових знань, господарська (ринкова) по-

треба створюють передумови зміни самих концепцій оцінки природних

ресурсів, застосовуючи при цьому нові підходи, зарубіжний досвід. Але нові

концепції оцінки природних ресурсів не відкидають класичні, а навпаки,

інтегруються з ними, тим самим підтверджуючи точність і достовірність

здійсненої оцінки природних ресурсів.

2.3.

Проблеми раціонального використання

природних ресурсів

Земельні ресурси. Сучасне використання земельних ресурсів України

не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено

екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових

угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшаф-

ту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності люди-

Хвесик М.А.,

Горбач

Л. М., Пастушенко П.П.

ни призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, ерозій-

них процесів. Розораність земель є найвищою

досягла 56 % території краї-

ни та 80 % сільськогосподарських угідь. Щорічні еколого-економічні збит-

ки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд грн.

Система раціонального використання земель має носити природоохо-

ронний, ресурсозберігаючий характер та передбачає збереження грунтів,

обмеження впливу на рослинний та тваринний світ, геологічні породи та

інші компоненти навколишнього середовища.

Охорона земель та їх рацональне використання здійснюються на ос-

нові комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень

(екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей.

Антропогенно-техногенний вплив на довкілля постійно збільшується,

що призводить до деградації грунтового покриву. Однією з ознак дегра-

дації земель у країні є ерозія ґрунтів. Площа еродованих земель щорічно

зростає на 80-100 тис. га. Внаслідок цього з ґрунтів щорічно виноситься

величезна кількість поживних речовин (И млн т гумусу; 0,5 млн т азоту;

0,4 млн т фосфору; 1,7 млн т калію), втрати яких тільки частково компен-

суються добривами. Найбільше уражених водною ерозією земель у цент-

ральному та південно-східному регіонах країни. Вітрова ерозія найбільших

масштабів досягає у південній степовій зоні.

Інтенсивне використання чорноземів призвело до прогресуючої їх дег-

радації, - ерозією грунтів уражено 18 % території України (переважно лісо-

степова та степова зони). Постійний високий рівень ґрунтових вод зумовив

розвиток на 17 % земель процесів підтоплення, а на 11—25%

—

вторинного

засолення ґрунту. Небезпека карсту загрожує 60 % території України, особ-

ливо у Волинській, Тернопільській, Вінницькій, Миколаївській областях та

вАвтономній Республіці Крим. У районах розміщення гірничодобувної про-

мисловості гірські породи засолюються, зрушуються і просідають під гірни-

чими виробками, що зафіксовано на площі 700 тис. га. В Україні небезпеч-

ним явищем є зсуви - сповзання великих мас гірських порід та грунту під

дією сил гравітації. Вони найбільше поширені в Закарпатській, Львівській,

Івано-Франківській, Чернівецькій, Одеській, Харківській областях та в Ав-

тономній Республіці Крим, де ними уражено близько 50 % території.

За даними Держкомзему України водній і вітровій ерозії піддавалося

понад 14,9 млн га сільськогосподарських угідь або 35,2 % їх загальної площі.

В цілому по Україні щорічний приріст еродованих земель становить 4,5

млн гасередньо- і сильнозмитих, ут. ч. 68 тис. гатих, що повністю втрати-

ли гумусовий горизонт.

Ерозія ґрунтів є основним і найбільш небезпечним дестабілізуючим

фактором екологічної ситуації в ландшафтах, призводить до забруднення

та замулення струмків, річок, ставків, посилення евтрофікації водойм.