Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сия та регіональна економіка

Розв'язання конкретних економічних питань вимагає диференційного

підходу кожного регіону залежно від його можливостей і особливостей. Ра-

ціональний розвиток економіки регіонів вимагає чіткого обліку всіх при-

родно-економічних, демографічних, екологічних та інших умов і особли-

востей кожного з них. Стратегічні напрямки регіонального розвитку про-

дуктивних сил, що визначають удосконалення територіальної організації

господарства країни, розробляє регіональна економіка

—

одна з важливих

галузей економічних знань.

Регіональна економіка

—

це галузь наукових знань, яка вивчає розвиток

і розміщення продуктивних сил, соціально-економічних процесів на те-

риторії країни та її регіонів із урахуванням природно-екологічних умов.

Предметом вивчення регіональної економіки як галузі науки є особ-

ливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів,

фактори їх розміщення і регіонального розвитку.

Регіональна економіка досліджує закономірності та принципи всіх

елементів продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіально-

му аспекті, аналізуючи, прогнозуючи і обґрунтовуючи напрямки розміщен-

ня продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економ-

ічного розвитку й екологічних вимог.

Вона тісно пов'язана з економічною географією, економічною теорією,

макроекономічним прогнозуванням, галузевими економіками (економі-

ка промисловості, сільського господарства, транспорту), статистикою й

іншими соціально-економічними науками; вивчає регіональні екологічні,

соціальні проблеми, а відтак - пов'язана з демографією, географією, ет-

нографією, управлінням, соціологією, містобудуванням тощо.

Об'єктами дослідження цієї науки є регіони. Під регіоном розуміють

велику територію країни з більш-менш однорідними природними умова-

ми та характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил.

Регіональна економіка вивчає економічні зв'язки України з країнами

близького і далекого зарубіжжя, а також питання розміщення продуктив-

них сил і регіональної політики в інших країнах. Зазначимо, що регіональ-

на економіка розробляє концепції розвитку економічних і соціальних про-

цесів у регіонах країни, застосування економічних важелів щодо розміщен-

ня інвестицій та регіонального розвитку. Крім того, вона вивчає регіональні

фінансово-кредитні відносини і процеси формування регіональних ринків.

Метою регіональної політики є раціональний територіальний поділ

праці між регіонами й економічна кооперація, а також усунення різниці

між рівнем життя населення окремо взятих регіонів. Для виконання цих

завдань велике значення має розробка державних програм розвитку окре-

мих регіонів, формування територіально-виробничих комплексів на базі

унікальних природних багатств.

Хвесик М.А., Горбач Л.А/., Паапушенко П,П.

Так, територіально-виробничі комплекси

—

це прогресивна і перспек-

тивна форма регіональної організації матеріального виробництва, сфера

обслуговування населення. Вони виступають у вигляді взаємопов'язаного

поєднання на різноманітних регіональних рівнях об'єктів господарської

діяльності. За своєю суттю комплекси є територіально обумовленими ви-

робничими та соціально-економічними організаціями, що забезпечують

порівняно з розрізнено розташованими об'єктами певну ефективність, яка

досягається за рахунок економії, пов'язаної з територіальною наближені-

стю основних та обслуговуючих підприємств, скорочення транспортних

шляхів та інженерних комунікацій, спільності територій тошо.

В останні роки в Україні йде процес створення вільних економічних

зон,

які є потужним фактором економічного прогресу і залучення країни в

світові господарські зв'язки. В таких зонах діє спеціальний економічний

режим, основне місце відводиться підприємствам з участю іноземного ка-

піталу, іноземним вкладникам надаються певні пільги в оподаткуванні.

Розвиток процесів економічної інтеграції створює умови для виходу регі-

ональної економіки на міжнаціональний рівень.

У межах регіональної економіки досліджуються такі проблеми:

• регіональна політика держави;

• розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціаль-

ного розвитку;

• ефективність спеціалізації і комплексного розвитку регіону;

• економічне районування;

• розвиток експортних та імпортозамішуючих виробництв;

• створення ринкової інфраструктури;

• розвиток підприємництва.

Регіональна економіка вивчає механізм економічного регулювання роз-

міщення виробництва, визначення економічної ефективності регіонально-

го розвитку, а також аналізує економічні фактори, зокрема: динаміку про-

дуктивності праці, регіональний розподіл національного доходу, структуру

й ефективність основних фондів, територіальну диференціацію цін

тарифів.

Таким чином, раціональне розміщення продуктивних сил країни в пе-

ріод формування ринкових відносин, поглиблення спеціалізації господар-

ства регіонів передбачає ефективне використання тих факторів й умов роз-

витку виробництва, що найсприятливіші для певних територій.

Методологічною основою курсу є вчення про територіальний поділ

праці, що формує галузі господарської спеціалізації кожної окремо взятої

території на підставі природних, демографічних, історичних, економічних

та інших передумов.

методологією^ загальновизнаному значенні розуміють вчення про

принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності.

ТІ

Розміщений

продуктивних сил та регіональна економіка

Інакше кажучи, методологія

—

це сукупність методів, принципів і засобів

дослідження, шо застосовуються у цій галузі знань.

Таким чином, методологічна основа курсу грунтується на загальнона-

укових (моделюванні, аналізі, синтезі, порівняльні, систематизації, літе-

ратурному огляді), спеціальних (галузевому, районному, місцевому, кар-

тографічному) та розрахункових методах (статистичному, балансовому,

економіко-математичному). Зупинимося детальніше на сутності деяких із

них. Так, аналізом називають спосіб наукового дослідження, при якому

складні явища розчленовуються на дрібніші. Наприклад характеристика

населення вимагає аналізу його щільності, природного приросту, віково-

го,

статевого, професійного складу тощо.

Синтез — метод, протилежний аналізу, за допомогою якого дослід-

жується явище в цілому на основі узагальнення споріднених елементів та

їх об'єднання (наприклад, на основі запасів кам'яного і бурого вугілля,

нафти, газу, торфу оцінюється енергетичний потенціал).

Аналітичні математичні методи грунтуються на використанні матема-

тичного апарату (лінійних функцій, диференційних й інтегральних рівнянь,

варіаційного обчислення тощо) для вивчення тих чи інших економіко-гео-

графічних процесів і явиш. З ними пов'язані статистичні методи, застосу-

вання яких дає змогу оформити результати дослідження у табличній або

графічній формах.

Балансовий методвимагає складання регіональних балансів

дозволяє

вибрати правильне співвідношення між галузями спеціалізації регіону та

галузями, що доповнюють територіальний комплекс.

Застосування картографічного методу дозволяє за допомогою карт,

картосхем, картограм, картодіаграм наглядно відобразити особливості роз-

міщення, статистичні матеріали, що характеризують розвиток галузей і

регіонів. В останні роки широкого застосування набули різні моделі: на-

турні чи макетні, за яких змінюється лише масштаб розглядуваних об'єктів

чи явищ, а їх зовнішній вигляд і структура не змінюються; економіко-ма-

тематичні, які грунтуються на визначенні ідентичності математичних ха-

рактеристик моделі з оригіналом, логічні, імітаційні тощо.

Метод оптимізаціїдає змогу у кожному конкретному випадку визна-

чити найоптимальніші варіанти розміщення окремих об'єктів чи явиш. В

оптимізаційних моделях рішення виконуються завдяки екстремізації дея-

кого економічного критерію. П ід оптимізацією розуміють отримання мак-

симуму можливого за мінімуму зусиль (затрат) в економіці та математиці.

Інакше кажучи

—

це пошук найкращих існуючих за цих технічно здійснен-

них

економічно доцільних можливостей його реалізації. Оптимізація може

виконуватися такими способами: шляхом дослідження процесу в природ-

них умовах; з використанням фізичних моделей, адекватних реальному

ІЗ

Хвесик М.А., Горбач Л. М., Пастушенко П.П.

об'єкту, де проходять ці процеси; за допомогою математичної імітації про-

цесів,

що вивчаються та реалізуються за допомогою програмного забезпе-

чення. Результатами оптимізації можуть бути: прогноз процесу; рекомен-

дації щодо створення режиму функціонування процесу, за якого його оп-

тимізація реалізується в межах технічних можливостей; те саме за межами

наявних технічних можливостей з конкретними рекомендаціями зі

збільшення їхньої ефективності; неможливість оптимізації, яка пов'язана

з технічними чи природними обмеженнями або з економічною недо-

цільністю.

Відзначимо, що вітчизняна методологія курсу грунтується на досить

тривалій історії географічного вивчення закономірностей розвитку еконо-

міки нашої країни, що продовжується донині.

У цілому господарство України відповідає тій ролі, що відводиться йому

в спеціалізації та територіальному поділі праці. Його структура сформува-

лася під безпосереднім впливом природнихта економічних передумов роз-

витку продуктивних сил з урахуванням загальногосподарських можливос-

тей і потреб.

1.2. Теорії економічного розвитку регіонів

Пріоритетним напрямом соціально-економічного розвитку України є

регіональна стратегія розвитку, в основу якої покладені сучасні теорії рег-

іоналізму, що функціонують в умовах постіндустріального суспільства.

Розробкою регіональних теорій займалися я к економ географи, так

еко-

номісти. Класиками регіональної науки є: німецькі вчені Іоганн Тюнен,

Альфред Вебер, Вільгельм Кристаллер, АугустЛьош; російські вчені Н.Н.Ба-

ранський, Н.Н.Колосовськийтаінші. Відзначимо, що в різних країнах пріо-

ритет надавався різним напрямам регіональної теорії. Найсильніші наукові

школи склалися в Німеччині, Швеції, Великобританії, США, Франції.

Виділяють такі напрями і теорії регіональної науки:

• географічний детермінізм;

• енвайронменталізм;

• штандортні теорії розміщення;

• регіональна наука;

• теорія ринків збуту;

• геополітика.

Географічний детермінізм

—

форма натуралістичних учень, де провідна

роль у розвитку суспільства та нації відводиться географічному положен-

ню та природним ресурсам (Монтеск'є, Е.Реклю).

Енвайронменталізм

—

наукове вчення, що пояснює міжнародний поділ

праці різницею у природному середовищі (Сміт, Е.Хентингтон). Е.Хен-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

тингтон розробив теорію „кліматичних оптимумів", згідно з якою найсп-

риятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані у

помірному поясі.

Штандортнітеорії розміщення виникли у XIX ст. і зв'язані з іменами

Й.Г. фонТюнена, ВЛаунхардта, А. Вебера. Основними особливостями цих

теорій є: розгляд одного, окремо взятого сільськогосподарського чи про-

мислового підприємства; припущення, що дані за всіма факторами розмі-

щення можна зібрати, узагальнити й отримати точну відповідь про опти-

мальне місце будівництва підприємства (розміщення виробництва).

Й.Тюнен вперше обгрунтував наявність об'єктивних закономірнос-

тей розміщення товарного виробництва. Перша його праця „Ізольована

держава в її ставленні до сільського господарства і національної економ-

іки"

з'явиласьу 1826р. Вчений відкрив вплив фактора простору на затра-

ти та прибуток сільськогосподарських підприємств і встановив, шо та-

ким чином простір впливає на спеціалізацію підприємств. Тюнен запро-

понував модель розподілу в просторі спеціалізації та способів ведення

сільського господарства залежно від відстані до міста, яке водночас є рин-

ком збуту сільськогосподарської продукції і постачальником промисло-

вих товарів. Як основний фактор розміщення в моделі виступають транс-

портні витрати.

В.Лаунхардттакож вважав транспортний фактор вирішальним для роз-

міщення промислових підприємств. Він обґрунтовував мінімізацією транс-

портних витрат на сировину, допоміжні матеріали і готові вироби правиль-

ним вибором місця для їх розміщення.

А. Вебер у праці „Теорія штандорта промисловості" (1909 р.) визначив

і проаналізував основні фактори, які впливають на розміщення окремо взя-

того промислового підприємства та запропонував основний критерій оп-

тимальності розміщення - мінімізацію сумарних витрат виробництва і

збуту. Вебер увів поняття „стандартного фактора" або фактора розміщен-

ня і визначив його як „...чітко виражену перевагу, що виникає в процесі

економічної діяльності, коли така діяльність здійснюється в даній місце-

вості чи у певному типі місцевості". На думку Вебера, на місцезнаходжен-

ня підприємства найбільший вплив чинять такі фактори: транспортні вит-

рати (основний), витрати на робочу силу, агломерації. Останній визна-

чається технічною і просторовою концентрацією виробництва, можливі-

стю використання спеціалізованої ремонтної бази, інфраструктури.

Теорія Вебера була побудована на основі спрощених припущень, зок-

рема в ній розглядається абстрактна ізольована територія, з наявністю усіх

необхідних ресурсів, але з ігноруванням взаємозв'язків між галузями зов-

нішньої торгівлі, з диференціацією цін на ресурси тощо. Саме тому кла-

сичні штандортні теорії в 20-і роки XX ст. критикувалися багатьма вчени-

Хвесик М.А., Горбин Л.М., Пастушенко

П.

ми.

У подальших регіональних концепціях спостерігається еволюція по-

глядів на фактори розміщення виробництва:

- перехід від мікроекономічної оцінки розміщення підприємств до

макроекономічної;

- поява нових факторів (науково-дослідницька база, державне регу-

лювання економіки), розвиток поглядів на фактор агломерації, введення

поняття „інфраструктура";

- еволюція методичного апарату для дослідження факторів розміщен-

ня виробництва.

Регіональна наука

—

це напрям зарубіжної теорії розміщення продуктив-

них сил, що виник у першій половині 50-х років

є синтезом багатьох традиц-

ійних наук. Термін „регіональна наука" ввів американський економіст Уол-

тер Айзард, який вважав, що це поняття є ширшим за регіональну економіку.

Регіональна наука має вивчати простір, регіони (райони), локації (місце роз-

ташування) та їх системи. Найвидатнішими представниками регіональної

науки є: П.Хаггет (Англія), УАйзард (США), В.Леонтьєв (США), які видали

низку праць із регіонального планування й економічного прогнозування.

У. Айзард є автором таких наукових праць: „Розміщення і просторова

економіка" (1956 р.), „Методи регіонального аналізу: вступ до науки про

регіони" (1961 р.), „Загальна соціальна і регіональна теорія" (1968 р.).

П.Хаггетом у працях „Просторовий аналіз" (1965 р.), „Моделі в географії"

(1971 р.) розроблена теорія просторової організації суспільства, моделю-

вання процесів на основі мінімізації витрат сил і часу під час переміщення

на найкоротші відстані. В. Леонтьев розробив методи вивчення міжгалу-

зевих зв'язків і міжгалузевого балансу за схемою „витрати-випуск" і є ав-

тором „Дослідження структури американської економіки" (1958 р.). Ос-

новним недоліком моделей типу „затрати-випуск" для пояснення регіо-

нального росту є відсутність можливості повною мірою враховувати гос-

подарську динаміку.

У. Айзард та В. Леонтьев на початку 50-х років розробили перші бага-

тогалузеві моделі міжрайонних зв'язків.

Теорія ринків збуту пов'язана з працями таких видатних вчених як: Август

Льошта Вільгельм Кристаллер. А. Льош розглядав теоретичні проблеми роз-

міщення господарства в цілому, в масштабі всієї країни, а тому багато уваги

приділяв економічним районам. Вирішуючи проблеми розміщення вироб-

ництва він сконцентровував увагу на ринках збуту готової продукції. Основ-

ними факторами розвитку він вважав: ринок збуту товарів; інтереси націо-

нального господарства; максимальний прибуток;транспортний; сировинний.

В.

Кристаллер створив і обгрунтував теорію „центральних міст", тобто міст,

які забезпечують навколишній простір товарами та послугами; визначив роль

міст

агломерацій у формуванні ієрархічної територіальної структури країни.

Розміщення продуктивних сия та регіональна економіка

Геополітика - це напрямок, який досліджує політику держави щодо

довкілля та розглядає проблеми, які виникають внаслідок просторових

відносин. Вперше цей термін увів Р.Челлен ( наукова праця „Великі дер-

жави" (1910р.), а розвинув Ф.Ратцель (наукові праці „Антропогеографія"

у 2 т, „Політична географія" (1987 р.).

В останні десятиріччя розвивалися концепції територіально-виробни-

чого комплексоутворення і „полюсів зростання". В основу теорії територ-

іально-виробничих комплексів, розроблену в працях Н.Н. Колосовського

(1969 р.) покладено технологію енерговиробничих циклів. Н.Н. Колосовсь-

кий ще в 40-х роках досліджував систему територіальних комплексів рай-

онного масштабу, створив фундамент для розробки теорії ТВК (територі-

ально-виробничих комплексів). Вчений розробив метод енерговиробни-

чих циклів, який став основним для економіко-географічної характерис-

тики районів і дозволив чіткіше виявити структуру господарства та

виробничі зв'язки всередині районів.

На початку 50-х років минулого століття на Заході набула розвитку ідея

створення „полюсів зростання", що базувалася на теорії інновацій Йозефа

^. Шумпетера. Автор концепції „полюса зростання" французький учений Фрак-

ии суа Перру виокремлював центр генерації та передавання інноваційних

імпульсів від одногосектораекономікидо іншого

. Ця концепція пізніше стала

--іь пріоритетом регіонального планування. Відзначимо, що цей підхід рекомен-

^Оу

дується західними економістами для пострадянських держав у вигляді вільних

^ економічних зон, підприємницьких зон у депресивних районах. Разом зтим,

у західних країнах ця концепція використовується за умов розвинутої еконо-

міки та соціально-виробничої інфраструктури, якщо запровадження режиму

преференцій здійснюється без збитків для інших територій.

„Точки економічного зростання" здебільшого створюються на обме-

жених територіях з метою підтримки малого та середнього бізнесу. При

цьому підвищення ділової активності та рівня зайнятості призводить вод-

ночас до скорочення витрат на соціальні програми для жителів підприєм-

ницької зони й до збільшення бюджетних надходжень за рахунок податків

з доходів підприємств та громадян. Але для країн перехідної економіки, де

слабо розвинута соціально-виробнича інфраструктура ця концепція має

обмежене застосування.

Посилена увага до регіональних аспектів економічного та соціального

розвитку призвела в останні роки до розширення теоретичних досліджень

у галузі розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку.

Суховірський

Б.

І.

Регіональна стратегія економічнім о розвЫку УЦиїї'ш (і иоретичні

та прикладні основи геоекономіки): Монографія.? кТ КНЕУ,л)в?Г.?

Й№.

1 ««ДІональяій аграрні"

1993

І Мімреятвт 17

(БІБЛІОТЕКА

Хвесик М.А.,

Горбач

Л. М., Пастушенко П.П.

Вагомий внесок у розробку теоретичних і прикладних проблем регіо-

нальної економіки зробили відомі українські вчені-економісти Б.М. Да-

нилишин, М.І. Долішній, СІ. Дорогунцов, І.І.Лукінов,Я.Б.Олійник, В.І. Пав-

лов,

В.М.Трегобчук, М.І.Фащевський, М.А. Хвесик, Л.Г.Чернюк, Н.Г.Чу-

маченко та інші, праці яких є основою для обгрунтування регіональної стра-

тегії розвитку.

1.3. Економічні закони та закономірності розміщення господарства

В умовах транзитивної (перехід від командної до ринкової) економіки

виникає необхідність глибокого вивчення і визначення законів і законо-

мірностей продуктивних сил.

Закономірності розміщення продуктивних сил

—

найзагальніші відноси-

ни між продуктивними силами

територією. Інакше кажучи, - це своєрідні

закони територіальної організації народного господарства; просторовий

вияв економічних законів розвитку, істотний зв'язок явищ природи з гро-

мадським життям. Закономірності розміщення виробництва в умовах роз-

витку ринку такі:

• раціональне, найефективніше розміщення виробництва;

• комплексний розвиток господарства економічних районів;

• раціональний територіальний поділ праці між регіонами та в межах

їх територій;

• вирівнювання рівнів економічного та соціального розвитку регіонів.

Раціональне найефективніше розміщення виробництва означає еко-

номію затрат на виробництво продукції, розміщення за можливості на не-

великій території всіх стадій виробництва аж до готового продукту. Відо-

мо,

що природні ресурси в різних регіонах відрізняються величиною за-

пасів,

вмістом корисних компонентів, геологічними умовами залягання.

Зазвичай велике значення мають транспортні умови, що забезпечують на-

ближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії та споживан-

ня.

Тому одним із завдань підвищення ефективності, зниження вартості

затрат є скорочення далеких, громіздких перевезень, наближення матері-

аломістких виробництв до джерел сировини, а паливно-енергетичних

—

до джерел енергії.

Ще однією умовою раціонального розміщення виробництва є коопе-

рування і комбінування виробництва та впровадження найновіших про-

гресивних і безвідхідних технологій. Слід зауважити, що це передбачає бе-

режливе ставлення до природних ресурсів, їх збереження і покращення

екологічних умов.

Комплексний розвиток господарства економічних регіонів - це по-

єднання галузей спеціалізації, що мають загальнодержавне значення, га-

І8

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

лузей виробництва, що задовольняють потреби як населення, так і про-

відних галузей та галузей інфраструктури.

Проблеми комплексності та пропорційності розвитку господарства в

економічних районах мають першочергове значення для розвитку і розмі-

щення продуктивних сил.

Крім закономірностей, розміщення продуктивних сил визначається

дією окремих економічних законів. Економічні закони

—

необхідні, стійкі,

істотні, повторювані відносини між явищами у природі та суспільстві.

В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено

економічні закони (рис. 1).

Закономірності

1. Закон економії часу і праці 1. Закон економії часу і праці

2. Закон концентрації

виробництва

»-

2. Закон концентрації

виробництва

3. Закон суспільного поділу

праці

4. Закон територіального

поділу праці

4. Закон територіального

поділу праці

5. Закон пропорційного

розвитку виробництва

5. Закон пропорційного

розвитку виробництва

закономірність раціонального

розміщення виробництва

закономірність територіальної

концентрації продуктивних сил

закономірність комплексного

розміщення продуктивних сил

закономірність регіональної

інтеграції господарства

закономірність пропорційного

розміщення продуктивних сил

Рис. 1. Взаемозв 'язок економічних законів та закономірностей розміщення

продуктивних сил.

Надумку В.А. Поповкіна існують такі специфічні закони, що склада-

ють науково-теоретичну основу територіального управління народного

господарства.

Закон територіального поділу праці, який зазначає, що одночасне існу-

вання виробництва певних видів продукції у певних районах планомірно

підтримується і розвивається, виходячи із об'єктивних можливостей та

поєднання засобів загальнодержавного регулювання територіального еко-

номічного розвитку з природною диференціацією загально ринкового про-

стору, здійснюється в інтересах суспільства, окремих його регіональних

Хвесик М.А., Горбач Л. М., Пастушенко П.П.

утворень і виробників з урахуванням територіальної диференціації при-

родних, економічних та соціальних умов і факторів.

Закон регіональної інтеграції виробництва

—

це сформовані регіональні

економічні інтеграції різних типів, що дозволяють отримати додатковий

ефект від територіального зосередження взаємопов'язаних на різній ос-

нові господарських елементів і комплексного використання регіональних

умов і факторів.

Закон зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів

—

це

забезпечення соціальної справедливості, створення рівних вихідних мож-

ливостей для їх населення.

Кожен етап історичного розвитку людського суспільства характери-

зується певними закономірностями в розміщені продуктивних сил, які

формуються в результаті взаємодії законів суспільного розвитку. Необхід-

ною умовою ефективного розміщення виробництва є раціональний тери-

торіальний поділ праці між регіонами і в межах їх територій.

На сучасному етапі економічного розвитку кожен район може форму-

вати притаманну лише йому ринкову спеціалізацію економіки і на основі

економічних зв'язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами. Цьо-

му будуть сприяти економічні, природо-ресурсні, історичні умови

особли-

вості.

Подальше удосконалення розвитку праці між регіонами шляхом об'є-

днання й узгодження їх спільних трудових зусиль, правильного поєднання

інтересів держави з інтересами кожного району є дуже важливим.

У забезпеченні ефективного розвитку економіки велике значення має

вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку всіх регіонів краї-

ни

, що є закономірним розміщення виробництва та важливим фактором

для прискорення темпів розвитку не тільки відсталих територій, а й країни

в цілому.

Розглянуті закономірності продуктивних сил діють не ізольовано одна

від одної, а комплексно.

1.4. Принципи та фактори розміщення продуктивних сил

Поряд із закономірностями розміщення продуктивних сил велике зна-

чення маютьпринципи розміщення - конкретні прояви просторового роз-

поділу виробництва в певний період економічного розвитку країни:

• наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії та

районів споживання;

' Региональная экономика: Учебн. Пособ. для вузов / Под ред. Т.Г. Морозовой. -

М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - С. 35.