Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

• першочергове освоєння і комплексне використання найефективні-

ших видів природних ресурсів;

• оздоровлення екологічного стану, вжиття ефективних заходів щодо

охорони природи та раціонального природокористування;

• використання економічних вигод міжнародного поділу праці, віднов-

лення і розвиток економічних зв'язків із країнами близького та далекого

зарубіжжя.

Принципи, на відміну від закономірностей, що виражають об'єктивну

реальність у розміщені суспільного виробництва, є відображенням зако-

номірностей в економічній політиці держави і розглядаються як методи

господарювання. Крім того, принципи розміщення виробництва мають

сприяти пропорційному розміщенню продуктивних сил, поглибленню

поділу праці між районами, їх комплексному розвитку та встановленню

раціональних міжрайонних зв'язків. Таким чином, принципи розміщен-

ня продуктивних сил - це керівні положення, що відображають об'єктивні

потреби й умови соціально-економічного розвитку в територіальному ас-

пекті.

Одним із принципів розміщення продуктивних сил є тяжіння, особли-

во промислового виробництва, до джерел сировини, палива, енергії та рай-

онів споживання.

Принцип першочергового та комплексного освоєння найефективні-

ших видів природних ресурсів відіграє важливу роль, зокрема у разі прове-

дення геологорозвідувальних робіт на території України.

Будь-який етап розвитку теорії та практики в галузі продуктивних сил

характеризується підвищеною увагою до питань ефективності, економіч-

ному обгрунтуванню вибору районів і пунктів для нових підприємств як

об'єктів для розширення і реконструкції, обгрунтуванню комплексного

розвитку районів і формування територіально-виробничих комплексів і

промислових вузлів.

Основними завданнями підвищення ефективності є: раціональна те-

риторіальна організація виробництва, комплексний регіональний розви-

ток народного господарства.

Нині особливі вимоги ставляться до програмування й управління,

підвищення їх обгрунтованості, спрямованості на високі результати, на

посилення комплексності, системного підходу при вирішенні питань роз-

міщення навіть окремих підприємств.

В умовах України важливе значення має принцип використання еко-

номічних вигод у разі міжнародного поділу праці, відновленні та розвитку

економічних відносин з країнами близького

далекого зарубіжжя.

Розміщення продуктивних сил будь-якої держави повинно здійсню-

ватися в межах міжнародного поділу праці. Звичайно, взаємовідносини між

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

країнами мають будуватися на принципах повного рівноправ'я, довіри,

взаємної вигоди і дотримання суверенітету. Співробітництво між країна-

ми призведе до раціонального й ефективного розвитку продуктивних сил і

використання своїх ресурсів.

Нині таке співробітництво розвивається у таких формах: спільного

формування і будівництва господарських об'єктів у країні, створення

спільних підприємств, співробітництво у біржовій та банківській сферах,

зовнішньої торгівлі тощо.

Крім зазначених принципів, у розміщенні продуктивних сил врахову-

ються й інші, зокрема принцип оздоровлення екологічної ситуації, вжит-

тя ефективних заходів з охорони довкілля та раціонального природокори-

стування, принцип регулювання росту великих міст, активізація розвитку

малих і середніх міст тощо.

Разом із закономірностями і принципами розміщення продуктивних

сил враховують різні фактори розміщення підприємств і розвитку районів.

Фактори розміщення - це сукупність просторових нерівнозначнихумов

і ресурсів, їх властивостей, правильне використання яких забезпечує ви-

сокі результати за умови розміщення підприємств матеріального вироб-

ництва та розвитку господарства регіонів. Інакше кажучи, фактори розмі-

щення

—

сукупність причин, що зумовлюють розміщення об'єкта і визна-

чаються техніко-економічними та технологічними особливостями певно-

го виробництва.

Фактори розміщення продуктивних сил поділяють на такі основні групи:

• природно-екологічні;

• техніко-економічні;

• соціально-демографічні;

• історико-геополітичні.

Перша група факторів пов'язана з територіальними відмінностями в

природних ресурсах і умовах та відіграє важливу роль. До природних ре-

сурсів належать паливно-енергетичні, мінерально-сировинні, земельні,

лісові та водні. До природних умов відносять клімат, грунти, рельєф місце-

вості, характер грунтів тощо. Ці фактори впливають на будівельну еконо-

міку, спеціалізацію сільського господарства, технологічні характеристики

виробництва. Особливе значення у розміщені продуктивних сил України

відіграє група екологічних факторів.

Наступна група

—

техніко-економічні фактори розміщення продуктив-

них сил включають: науково-технічний прогрес, транспортні умови та

форми суспільної організації виробництва.

До соціально-демографічних факторів належать: національно-етніч-

ний склад населення, територіальна диференціація чисельності населен-

ня і трудових ресурсів, відмінності в кваліфікації управлінських, інженер-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Народногосподарський комплекс

Галузева

Функціональна

Територіальна

структура структура структура

Рис. 2 Структура народногосподарського комплексу України.

Структура

—

внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків

між елементами, що забезпечують її цілісність. Галузева структура

—

це

склад, співвідношення та зв'язок різних галузей і виробництв, що об'єднані

однією функцією. Галузь господарства

—

сукупність якісно однорідних груп

господарських одиниць, які виробляють продукцію, надають послуги та

здійснюють інші види суспільної діяльності.

Все господарство країни поділяється на дві великі сфери: виробничу

(матеріальну) і соціальну (споживчу) (рис. 3).

Виробнича сфера

—

це всі види діяльності людини, що створюють мате-

ріальні блага та забезпечують їх доставку до споживача. До виробничої

сфери входить: промисловість, сільське господарство, капітальне будівниц-

тво,

транспорт.

Соціальна сфера — це всі види діяльності людини, які забезпечують її

побутові та духовні потреби. Всі види діяльності людини цієї сфери нази-

но-технічних і робочих кадрів, рівень розвитку загальної та професійної

культури, науки, національно-психологічні особливості населення, а та-

кож розміщення промисловості стосовно споживача готової продукції. Ці

фактори впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей про-

мисловості (приладобудування, електронної, електротехнічної галузей

тощо).

На розвиток і розміщення продуктивних сил на сучасному етапі вели-

кий впливає геополітичний фактор, який відіграє важливу роль у форму-

ванні зовнішньоекономічних зв'язків України з СНД, Західної Європи, Азії.

1.5. Структурний аналіз розміщення продуктивних сил

Сучасне господарство, яке історично склалося в межах певної країни

називається народним господарством (економікою) даної держави. З цих

позицій, народне господарство України - це сукупність галузей і сфер еко-

номіки держави, взаємопов'язаних суспільним поділом праці (рис. 2).

Хвесик М.А.,

Горбач

Л.М., Пастушенко П.П.

ваються послугами. До соціальної сфери відноситься: торгівля, громадсь-

ке харчування, готельне господарство, комунально-побутове господарство,

туризм, освіта, культура, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, сти-

пендії, соціальне страхування, грошова допомога безробітним, багатодіт-

ним сім'ям, сиротам.

Народне господарство

Функціонально-господарська структура - формування міжгалузевих

систем і міжгалузевих комплексів, що зумовлюється розвитком технологі-

чних зв'язків, інвестиційної діяльності, вимогами суспільного поділу праці

тощо.

В основі функціональної структури лежать міжгалузевіпромисловіком-

плекси (МПК)- структурність галузей, шо виробляють взаємозаміннюючу

продукцію (ПЕК), або послідовно переробляють певну вихідну сировину,

включаючи її добування чи виготовлення (комплекс конструктивних ма-

теріалів, АПК), або розв'язують важливу загальнодержавну проблему (соц-

іальну). Інакше кажучи, МП К-це сукупність галузей, шо мають тісні взає-

мозв'язки та загальний кінцевий результат виробництва. Поряд із міжга-

лузевими промисловими комплексами розвиваються територіально-вироб-

ничі комплекси (ТВК)

—

взаємозумовлене поєднання підприємств на певній

території, що пов'язане з використанням природних

трудових ресурсів та

економічних умов.

Територіально-виробничі комплекси України мають різні масштаби

просторової концентрації об'єктів народного господарства, неоднакові й

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

їх виробничі профілі. Вони відрізняються за розгалуженістю та інтенсивн-

істю зовнішніх

внутрішніх техніко- та транспортно-економічних зв'язків,

за ступенем сформованості, територіального компонування, рівнем роз-

витку та взаємозв'язку виробництва, а також об'єктів соціальної інфраст-

руктури. За територіальними та виробничими розмірами, галузевою спец-

іалізацією, виконуваними функціями, рівнем просторової концентрації

господарської діяльності в країні виділяють комплекси великих та дрібних

економічних районів, областей, а також промислові та сільськогогоспо-

дарські райони, промислові агломерації, промислові вузли та центри, про-

мислово-транспортні, агропромислові та санаторно-курортні комплекси

тощо (рис.4).

Територіально-виробничі комплекси

Промислові Агропромислові

ПЕК

Гірничодобувний

Металургійний

Машинобудівний

Хімічний

Лісопромисловий

Будівельно-

індустріальний

Морепромисловий

Приміські

Регіональні

(спеціалізовані)

Ареальні (зони,

райони)

Агропромислова

територіальна

система

Рекреаційні

Змішані

Промислово-

оздоровчі

Туристично-

пізнавальні

Курортно-

туристичні

Курортно-

оздоровчі

Рис. 4. Структура територіально-виробничих комплексів.

Територіальна структура

—

це сукупність стійких зв'язків між елемен-

тами об'єкта, причому обов'язковою умовою для їхньої реалізації є подо-

лання геопростору (рис. 5).

Крапкові елементи формуються на основі одного населеного пункту.

Так, промисловий центр - населений пункт, в якому розміщено кілька

промислових підприємств певної спеціалізації.

Вузлові елементи

—

це об'єднання кількох пунктів і центрів, що розта-

шовані близько один від одного:

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

а) промисловий вузол

—

сукупність промислових центрів, що мають

спільну інфраструктуру та трудові ресурси;

б) промислова агломерація — компактне розміщення промислових

центрів

промислових вузлів, що знаходяться у тісному економічному взає-

мозв'язку.

Ареальні елементи — це територія з певною кількістю промислових

центрів, вузлів, агломерацій, що використовують певні трудові ресурси,

інфраструктуру, мають певну спеціалізацію, але до ареальних елементів не

входять усі об'єкти даної території:

а) спеціалізовані райони - сукупність промислових центрів, вузлів, аг-

ломерацій, що мають чітко виражену виробничу спеціалізацію;

б) спеціалізована зона

—

сукупність кількох районів.

Регіональні елементи

—

це об'єднання всіх об'єктів певної території:

а) народногосподарський комплекс області;

б) економічний район.

Елементи територіальної структури

Рис. 5. Елементи територіальної структури господарства.

Первинною клітиною народного господарства є підприємство. Існу-

ють різні форми суспільної організації виробництва, зокрема:

Концентрація полягає в оптимальному зосередженні засобів вироб-

ництва, робочої сили та випуску продукції на великих підприємствах.

Рівень концентрації виробництва характеризується такими показниками:

часткою великих підприємств у загальній чисельності зайнятих у всій га-

лузі робітників, часткою цих підприємств у валовій продукції галузі.

Комбінування - це зосередження на одному підприємстві кількох

виробництв на основі спільної чи комплексної переробки певноїсировини,

її послідовної переробки, спільного використання енергетичних, транспор-

тних

складських засобів. Наприклад, у промисловості склалися такі основні

види комбінування виробництва: послідовна (стадійна) переробка сирови-

ни;

використання відходів виробництва; комплексна переробка сировини.

Спеціалізація - це звуження профілю виробництва, орієнтація на

виготовлення певного продукту, його частини, або обмеження його окре-

Тб

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

мою стадією послідовного технологічного циклу. В промисловості виділя-

ють такі основні види спеціалізації: предметна, якщо підприємство спец-

іалізується на виробництві конкретного кінцевого продукту (автомобіль-

ний завод, взуттєва фабрика); детальна, якщо підприємство спеціалізуєть-

ся на виготовленні окремих частин (деталей чи компонентів) кінцевого

продукту (завод тракторних агрегатів); стадійна чи технологічна, якщо

підприємство орієнтується на виконання певної виробничої операції (пря-

дильна фабрика).

Кооперування - це регулярні, спеціально обумовлені зв'язки між

окремими спеціалізованими підприємствами, що об'єднані співпрацею,

спрямованою на виготовлення певного виду готової продукції. Найбіль-

шого поширення набуло кооперування між виробником і постачальником,

спрямоване на забезпечення єдності вимог до асортименту, якості, термінів

постачання тощо.

1.6. Глобалізація та регіоналізація як закономірності розвитку

сучасної економіки

У сучасних умовах розвитку перед людством гостро постали проблеми

глобалізації, що впливають на всі сфери життя людського суспільства: еко-

номічні, соціальні, політичні, культурні. Процес глобалізації носить об-

'єктивний характер і є результатом еволюції світової економіки, посилен-

ня світогосподарських зв'язків.

До початку XXI ст. глобалізація світового розвитку стала актуальною

об'єктивною реальністю.

документах ООН вона розглядається як неми-

нучий процес формування загальносвітових принципів влаштування жит-

тя,

що об'єднує всі країни світу, всіх мешканців планети.

Глобалізація, як правило, негативно впливає на міжнародну спільноту

в цілому

на окремі її складові (регіони світу, групи країн, окремі держави,

компоненти світового господарства). В цьому процесі поєднуються пере-

важаючі інтеграційні тенденції, що сприяють об'єднанню всіх частин су-

часного світу, та тенденції дезінтеграції, що загострюють існуючі та по-

роджують нові протиріччя та конфлікти в міжнародній спільноті.

У порядку денному "РІО+10" - конференції ООН зі стратегії сталого

розвитку 2002 р.

—

перше місце займає питання глобалізації, взаємодії між

країнами у сферах міжнародної торгівлі, прямих іноземних інвестицій і

ринків капіталу.

Вплив глобалізації на світову спільноту є неоднозначним: вона веде до

значного росту економіки, але тільки невелика кількість країн отримує від

неї зиск, а більшість країн потерпає від негативних наслідків у вигляді зро-

стання бідності, уповільнення економічного росту.

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

Формування нової глобальної системи пов'язане із створенням вели-

ких міжнаціональних ринків фінансового капіталу та транснаціональних

корпорацій (ТНК), функціонування яких спирається на нові інформаційні

технології.

В економічній літературі використовується кілька термінів для визна-

чення фірми, що активно діє як на національному, так і на зарубіжних рин-

ках. Але найпоширенішим і вживаним є поняття ТНК, запроваджене ООН.

Транснаціональні

корпорації-

це корпорації, що активно використову-

ють об"єктивні тенденції міжнародного поділу праці та посилюють про-

цеси інтернаціоналізації світу, а їх виробнича і торгово-реалізаційна

діяльність винесена за межі національної держави. ТНК виникають у ре-

зультаті концентрації капіталу в рамках конкретних корпорацій та розши-

рення їхньої діяльності на основі міжнародного поділу праці.

Отже, під ТН К розуміють функціонування в акціонерній формі вели-

кого фінансово-виробничого, науково-технологічного, торгово-сервісного

об'єднання, яке здійснює операції як в країні базування, так

за її межами.

Діяльність ТН К регулюється міжнародними правовими угодами.

Для таких компаній характерна складна організаційно-управлінська

структура, що оформляє й інтегрує виробничу, банківську, інвестиційну,

торгово-рекламну діяльність, науково-дослідні розробки, підготовку

кадрів.

ТНК, як правило, виглядає таким чином: ядро, навколо якого зосе-

реджені різноманітні самостійні виробничо-фінансові, торгово-транс-

портні та інші підрозділи і підприємства, тобто - це крупна фірма з акти-

вом за кордоном або союз фірм різної національної приналежності, домі-

нуючих в одній чи кількох сферах економіки.

Міжнародна корпорація характеризується такими рисами:

- вона є активним учасником розвитку світового господарства, про-

цесів міжнародного поділу праці;

- для неї характерна відносна незалежність руху капіталу від процесів,

які виникають у національних межах;

- вона об'єктивно регулює світогосподарські відносини, проводячи

операції з метою вилучення високого прибутку.

Особливою рисою сучасних ТНК є: міжнародний характер їх діяль-

ності, постійне вдосконалення структури в поєднанні з безперервною інно-

ваційноюдіяльністю, шо базується на використанні найновішихдосягнень

НТР,

широка диверсифікція (навіть за зведеними показниками номенкла-

тура випущених виробів і наданих послуг, у тому числі банківських, вміщує

кілька тисяч найменувань).

ТНК з часу свого виникнення, а саме з кінця XIX ст., істотно еволюціо-

нували. ТНК першого покоління діяли, як правило, в межах тогочасних

~28

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

колоніальних імперій. Такі ТН К називають колоніально-сировинними. За

своїми організаційно-економічними формами і механізмами функціону-

вання - це були картелі, синдикати та перші трести.

Потім на світовій арені з'являються ТНК трестового типу, пов'язані з

виробництвом військово-технічної продукції. Вони почали свою діяльність

у період між двома світовими війнами

деякі з цих ТНК другого покоління

зберегли свої позиції в світовій економіці й після Другої світової війни.

У 60-ті роки помітну роль почали відігравати ТНК третього поколін-

ня,

які широко використовували досягнення науково-технічної революції.

Вони виступали в організаційно-економічній формі концернів і конгло-

мератів. У 60—80-ті роки в діяльності ТНК органічно об'єднувались еле-

менти національного

зарубіжного виробництва: реалізації товарі

в,

управ-

ління й організації роботи персоналу, науково-дослідних робіт, маркетингу

та післяпродажного обслуговування. Основні елементи відтворювального

процесу переводилися на загальні для відповідних країн стандарти і прин-

ципи. ТНК третього покоління сприяли поширенню досягнень НТР у пе-

риферійні зони світового господарства, закладали економічні передумови

для появи міжнародного виробництва з єдиним ринковим та інформацій-

ним простором, міжнародним ринком капіталів і робочої сили, науково-

технічних послуг.

На початку 80-х років поступово з'являються

утверджуються глобальні

ТНК четвертого покоління. їх основними рисами є: планетарне бачення

ринків і встановлення конкуренції у світовому масштабі; поділ світових

ринків з небагатьма такими самими глобальними ТНК; координація дій

своїх філіалів на основі нових інформаційних технологій, гнучка організа-

ція кожного окремого виробничого вузла, адаптивність структури корпо-

рації, єдина організація бухгалтерського обліку й аудиту; об'єднання своїх

філіалів, заводів і спільних підприємств у єдину міжнародну мережу уп-

равління, що в своєю чергою інтегрована з іншою мережею ТНК; вста-

новлення економічного і політичного впливу на держави, в яких діє ТНК.

Сучасні багатонаціональні корпорації мають дві специфічні риси: з

одного боку, встановлення системи міжнародного виробництва, що ба-

зується на поділі виробничих одиниць між багатьма країнами, а з іншого

—

їх проникнення в передові галузі виробництва, швидкий розвиток яких

передбачає наявність величезних капіталовкладень і залучення високок-

валіфікованого персоналу.

Нині уже склалася така система побудови світу, при якій ТНК контро-

люють близько половини світового промислового виробництва, 63 % зов-

нішньої торгівлі, а також близько 4/5 патентів і ліцензій на нові техніку,

технології та ноу-хау. Під контролем ТНК перебуває 90 % світового ринку

кави, кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту, залізної руди, 85 %— ринку

Хвесик М.А., Горбач Л. М., Пастушенко П.П.

міді та бокситів, 80 - чаю й олова, 75 % - бананів, натурального каучуку і

сирої нафти.

ТНК забезпечують левову частку світової торгівлі (згідно з деякими

експертними оцінками, до ? усього товарообороту).

Половина експортних операцій США здійснюється американськими

й іноземними ТНК. У Великобританії їх частка сягає 80 %, а в Сінгапурі -

90 %. Більша частина платежів, пов'язаних з трансфертом нових технологій,

провадиться всередині ТНК: у США їхня частка складає 80 %, у Великоб-

ританії

—

90 %.

Ядро світогосподарської системи становлять близько 500 ТНК, які во-

лодіють практично необмеженою владою. При цьому, в розвинутих краї-

нах у кожній галузі домінують усього 2-3 супергіганти, що конкурують

між собою на ринках всіх країн.

Всього в світі діє майже 40 тис. ТНК, що мають у 150 країнах 200 тис.

філій.

У сфері діяльності ТНК традиційно перебувають найбільші і найсу-

часніші підприємства, шо працюють не стільки на внутрішній, скільки на

зовнішній ринок, які часто монополізують виробництво у відповідних га-

лузях. Ця обставина поглиблює економічні проблеми країни, в якій діють

ТНК. Тому їх дії не можна ефективно контролювати у слабо розвинутих

країнах, країнах перехідного періоду, а також таких, що розвиваються.

Потужні ТН К, що діють в різних галузях обробної, добувної, нафтохіміч-

ної та нафтогазової промисловості, електроніці, у різних галузях машино-

будування координують своє виробництво і збут з підприємствами, роз-

киданими на всіх континентах, управляють процесами міжнародної коо-

перації та спеціалізації в глобальних масштабах. Володіючи універсальною

промисловою базою, ТНК провадять таку виробничо-торгову політику, що

забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку,

динамічну політику в галузі капіталовкладень і науково-дослідницьких

робіт у національному, континентальному і міжнародному масштабах для

всіх підрозділів (філіалів) материнської корпорації як єдиного цілого.

Транснаціональна фірма, як правило, займається багатогалузевою

діяльністю. Ефективність такої діяльності, передусім, залежить від того,

наскільки правильно, виходячи з конкретних умов, фірма комбінує роз-

поділ виробничих ресурсів через внутрішній (у межах фірми) чи зовнішній

(економічне середовище, в якому функціонує фірма) ринки.

Для ТНК важлива діяльність на внутрішньому ринку, бо операції тут

супроводжуються меншими видатками, ніж на зовнішньому. ТНК мають

таку організаційно-господарську структуру:

—

горизонтально інтегровану корпорацію (сюди відносяться компанії-

виробники технологічно складної та наукомісткої продукції, шо функціо-