Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

яку покладено роботу підготовки пропозицій у частині організації вико-

нання Програми створення та функціонування національної мережі міжна-

родних транспортних коридорів в Україні і Комплексної програми утвер-

дження України як транзитної держави у 2002-2010 роках (постанова КМ

України від 11 липня 2002 р. № 965).

Україна стає дедалі відкритішою для зарубіжних партнерів, оскільки

ринкові принципи все активніше впроваджуються в господарське життя

країни. Організація зовнішньої торгівлі, її структура і динаміка багато в

чому характеризують національну економіку, її проблеми і перспективи

розвитку, а також ступінь впливу на світогосподарські зв'язки. Значну роль

у зовнішній торгівлі України відіграють розвинуті країни. Хоча держава

традиційно прив'язана до економіки країн СНД, її нинішня зовнішньо-

торгова орієнтація на країни ЄС, Північної Америки й інші країни з роз-

винутою ринковою економікою.

Процес переходу України до ринкової економіки вимагає створення

необхідних передумовдля інтеграціїдо міжнародної системи економічно-

го і наукового співробітництва. Однією з найважливіших частин системи

регулювання зовнішньоекономічної діяльності вважаються заходи шодо

контролю за експортом стратегічних товарів і технологій.

Українські товари на світовому ринку характеризуються низькою кон-

курентноздатністю, що призводить до стримування нарощування експор-

ту та звуження як внутрішніх, так і зовнішніх ринків збуту. Недосконала

структура українського експорту, в якій переважають товари з низьким

ступенем переробки; повільна структурна перебудова експортоорієнтова-

них галузей; недосконала нормативно-правова база, в частині створення

важелів економічного впливу на зростання експорту унеможливлює ви-

робництво товарів, що відповідають сучасним світовим стандартам.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності сприяє проникненню

на внутрішній ринок, як правило, неякісних, але дешевих товарів, що по-

ступово знищує національне виробництво, перетворюючи Україну на пе-

риферію світового господарства. Приблизно половину всього експорту

України становить продукція металургії та хімічної промисловості.

На майбутнє в Україні передбачається розвивати ті галузі, які мають

прискорений оборот капіталу і забезпечують потреби населення. Сюди

потрібно віднести харчову

легку промисловості, а також галузі, які забез-

печують їх сировиною, та відповідну інфраструктурну сферу.

Легка промисловість має не тільки забезпечувати проблеми внутріш-

нього ринку, але й бути експортоорієнтованою галуззю. Залежність легкої

промисловості від імпорту визначає особливий шлях її розвитку через ство-

рення спільних підприємств з виробниками сировини та створення влас-

ної сировинної бази.

301

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко ПЛ.

Існуючу непропорційність потрібно ліквідувати у потужностях виро-

щування, збереження і переробки сільськогосподарської продукції. Голов-

ний акцент робиться на цукробуряковий комплекс, який тепер є найбіль-

шим експортоорієнтованим комплексом України.

Традиційно Україна вважається країною з великим науково-технічним

та інтелектуальним потенціалом, але все-таки за останні роки не спосте-

рігалося збільшення експорту продукції наукомістких галузей, розширен-

ня обсягів виробництва якої мало б позитивний вплив на збереження інте-

лектуального потенціалу, хоча в економічних зв'язках із зарубіжними краї-

нами наша держава використовує науково-технологічне співробітництво,

до якого належить торгівля патентами, ліцензіями і тощо.

Оскільки Україна є однією із сполучних ланок між Заходом і Сходом,

то поліпшення умов її торгівлі з країнами Західної Європи є найважливі-

шим пріоритетом у її ж зовнішньоторгівельній політиці. Значимим для

України залишається й забезпечення розвитку багатосторонніх відносин з

державами-членами СНД, зокрема в плані зміцнення торговельного

співробітництва, розширення і поглиблення відносин з провідними захід-

ноєвропейськими країнами, США, Канадою. Розвиток зовнішньоторгі-

вельної активності на Сході також сприятиме піднесенню ролі України в

світовому просторі.

Товарна структура українського експорту

2000-2002

роках, (%)

Жіші тварини, продукція тнаріїннншпа

Прсиукиія харчової промисловості

Засоби на ісмнию. повітряної» та полного

транспорту

Текстиль та текстильні вироби

Продукція хімічної та ів'язаннх і нею

промисловості

Машині!,

устаткування і а мсхані'імн

Мінеральні прсиуі

Неблагородні метали га вироби

• 6 місяців 2002

@2001

И 2000

3№

10 1$ 20 25 30 З! 40 45 50

Джерело: Держкомстат.

Рис. 40. Товарна структура українського експорту

302

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

303

За останні роки в розвитку українського експорту складалися позитивні

тенденції, зокрема зовнішня торгівля України зберігає тенденції подаль-

шого розвитку (рис. 40). Зростає значення України як надійного партнера

з транзиту енергоносіїв з Росії до Заходу, враховуючи заінтересованість

низки іноземних держав та провідних транснаціональних нафтових ком-

паній до участі в консорціумі з експлуатації нафтопроводу Одеса-Броди та

значну кількість попередніх заявок на постачання нафти.

Разом з тим, існують певні проблеми з реалізацією проектів, пов'яза-

них з АН-140 та АН-70, оскільки урядами провідних країн буде стимулю-

ватися закупівля техніки винятково західного виробництва (більша вартість

західних аналогів розцінюється як додатковий чинник збереження робо-

чих місць та виробничих потужностей у США та країнах ЄС); зменшення

обсягів експорту продукції чорної металургії у зв'язку із тенденціями змен-

шення вартості сталі на світовому ринку. Український експорт в багатьох

країнах наштовхується на політичні бар'єри у вигляді антидемпінгових роз-

слідувань та нетарифних заходів через лобіювання власних інтересів ви-

робниками країн-імпортерів української продукції.

Зовнішньоторговельні зв'язки України мають орієнтуватися на

збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, на значне скорочен-

ня поставок сировини. У структурі імпорту переважає продукція, що не

виробляється в Україні, або виробляється в обмеженій кількості, але необ-

хідна для задоволення потреб внутрішнього споживання і випуску експор-

тних товарів. Наша країна залежить від постачання паливно-енергетич-

них ресурсів, медикаментів, кольорових металів, обладнання і комплекту-

ючих, в яких держава не забезпечує свої потреби за рахунок власного ви-

робництва.

Україна імпортує продовольчі товари та продукти їх переробки; понад

56 % імпорту країни становить мінеральне паливо, нафта, нафтопродукти

і газ, тому для нас життєво важливо забезпечити себе альтернативними

джерелами постачання енергоносіїв та мати власні ринки збуту товарів

продуктової та виробничої сфер.

Для покращення механізму державного регулювання імпортної політи-

ки потрібно заходи, направлені на забезпечення диверсифікації джерел по-

ставок продукції виробничо-технічного призначення, насамперед продукції

критичного імпорту, з метою зменшення ресурсної залежності від монополь-

них постачальників, а також посилення захисту національних виробників

та внутрішнього ринку, стимулювання імпорту сучасного обладнання, тех-

ніки, механізмів та квотних технологій (удосконалення тарифних методів

регулювання у разі проведення експортно-митних операцій).

Основною метою державної політики є розробка та впровадження за-

конодавчої та договірно-правової бази захисту і просування національних

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

зовнішньоекономічних інтересів на світові ринки, стимулювання експор-

ту високотехнологічної продукції та послуг тощо.

Особливий інтерес для України становитьдосягнення стратегічно важ-

ливої мети переходу від експорту сировини до експорту готової продукції.

Деякі заходи можуть вживатися у комбінації політики заміни імпорту з аг-

ресивною політикою сприяння експорту.

Розробка програми стабілізації та розвитку зовнішньоторговельних

зв'язків має включати оцінку можливостей сучасного експортного потен-

ціалу України, першочергових імпортних потреб, у зв'язку з чим стратегі-

чними напрямами діяльності уряду слід вважати:

- підвищення та нарощування випуску конкурентноздатної продукції;

- активне використання специфічних ставок ввізного мита на імпортні

товари та посилення контролю за якістю імпортних товарів;

- надання пільг

допомоги вітчизняним товаровиробникам, які займа-

ються експортом продукції та вкладають інвестиції в галузі та виробницт-

ва, шляхом зменшення податкового тиску, сприяння отриманню кредитів,

проведення активної митно-тарифної політики (тобто створення умов для

експортної орієнтації промислового виробництва);

. - розробку комплексної національної стратегії економічно збалансо-

ваного розвитку промислового виробництва з виділенням пріоритетів на-

уково-технологічного (модернізація машинобудування, металургійної про-

мисловості), експортнозорієнтованого розвитку та підтримання вироб-

ників, які працюють в авангардних галузях і секторах економіки;

- запровадження в експортно-імпортних операціях механізму зустріч-

них закупівель, за яких імпорт будь-якої продукції проводиться тільки за

умови зустрічного експорту продукції з країни імпортера.

Крім цього, витрати на кредитування експорту, страхування експорт-

них кредитів та капіталу, який вивозиться і фінансується із бюджету, стиму-

люють експорт, а в довгостроковому плані покращують платіжний баланс,

відкривають для економіки країни нові закордонні ринки, сприяють забез-

печенню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону.

Слабкість позицій України на світових ринках пояснюється не тільки

головною причиною низької конкурентноздатності вітчизняних товарів,

а й малоефективною політикою стимулювання експорту, що в першу чер-

гу пов'язано з недостатньою кількістю фінансових ресурсів. Перед Украї-

ною стоїть завдання не лише інтегруватися у світове господарство, а й зай-

няти в ньому місце, адекватне її ресурсному, промисловому і науково-тех-

нічному потенціалу. Важливим напрямом політики інтеграції України в

світове господарство є залучення іноземного капіталу у вигляді прямих

вкладень, які несуть необхідну нам технологію, налагоджені зв'язки на

світовому ринку, поліпшення якості продукції й інші переваги.

304

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

12.3.

Економічні зв'язки України з країнами СНД

З розпадом центральної (союзної) влади після серпневих подій 1991 р.

в Москві, для підписання нового союзного договору уряд створив новий

проект

—

Союз Суверенних Держав (ССД), який став майбутньою копією

Біловезьких угод 1992 р. про СНД.

До складу Співдружності увійшли такі країни: Азербайджан, Білорусь,

Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан,

Туркменистан, Узбекистан, Україна.

Складовою частиною перехідної концепції формування міжнародних

економічних відносин є розвиток інституційних та правових основ СНД.

Утворення нових держав визначило організаційно-правові засади

Співдружності, які знайшли відображення в Угодах про координаційні

інститути, Декларації про дотримання принципів співробітництва та в

інших документах, прийнятих на початку існування Співдружності. Був

створений Економічний суд СНД, який вирішує питання суперечок у разі

виконання економічних зобов'язань, передбачених угодами й іншими ак-

тами Співдружності, а також суперечок згідно з нормативними актами, що

приймаються країнами-учасницями.

Угодами, прийнятими в 1992 р., передбачене створення більше 40 ко-

ординаційних інститутів Співдружності, зокрема: Консультативна еконо-

мічна робоча комісія при Раді глав держав і Раді глав урядів, Правова консуль-

тативна Рада, Міждержавний банк, Митна рада, Рада керівників статис-

тичних служб і Статистичний комітет.

У галузі військової політики діє Рада міністрів оборони Співдружності,

Рада колективної безпеки держав, Рада командуючих прикордонними

військами. Відповідно до підписаних угод утворені органи галузевого

співробітництва, а саме: рада із залізничного транспорту, електроенерге-

тична рада, міждержавні ради із космосу, науково-технічної інформації,

гідрометеорології, науково-технічна й економічна ради.

Особлива роль у створенні законодавчої бази для успішної діяльності

СНД належить національним парламентам, які, з одного боку, мають вес-

ти роботу щодо ратифікації договорів і угод, прийнятих урядами, аз іншо-

го

—

реалізовувати в законодавстві ті умови, з яких досягнуті угоди. Тут

чільне місце займає міжпарламентська Асамблея учасників СНД, яка, ство-

рюючи модельне законодавство, допомагає національним парламентам

збалансовувати нормативну базу з метою інтеграції та співробітництва.

Не зважаючи на спільність історичного розвитку, технологічну взає-

мозалежність, інтеграційні процеси на постсоціалістичному просторі йдуть

вкрай повільно та непослідовно. Нині доводиться констатувати, що рівень

економічного зближення і відповідаючого йому взаємного політичного

20 — 5-1993 305

Хвесик М.А.,

Горбач

Л. М., Пастушенко П.П.

306

довір'я всередині СНД не вийшов за межі першої стадії інтеграції - утво-

рення зони вільної торгівлі. Крім того, не виконуються повною мірою й

умови, що відповідають цій стадії.

У вересні 1993 р. країни СНД підписали договір про створення Еконо-

мічного Союзу, у межах якого було запланована послідовне поглиблення

економічної інтеграції, що передбачає поетапний рух держав учасниць від

зони вільної торгівлі до спільного ринку товарів, послуг, праці та капіталу.

Подальший розвиток положення цього договору отримали в квітні 1994 р.,

коли Казахстан, Киргизія й Узбекистан підписали договір про створення

єдиного економічного простору. У березні 1996 р. був підписаний договір

між Білоруссю, Казахстаном, Киргизією і Росією про поглиблення інтег-

рації в економічних і гуманітарних галузях, а в квітні 1996 р.

—

між Біло-

руссю і Росією про утворення глибоко інтегрованої політичної та еконо-

мічної Спільноти, на основі якої через рік був створений Союз Білорусі

та Росії.

2 квітня 1996 р. президентами Росії та Білорусі був підписаний Договір

про утворення Спільноти. Для створення єдиного економічного просто-

ру, ефективного функціонування спільного ринку

вільного переміщення

товарів, послуг, капіталів і робочої сили передбачалося до кінця 1997 р.

синхронізувати етапи, строки і глибину економічних реформ, створити

єдину нормативно-правову базу для усунення міждержавних бар'єрів і об-

межень щодо рівних можливостей для вільної економічної діяльності, за-

вершити створення спільного митного простору з об'єднаною службою

управління, а також уніфікувати грошово-кредитні і бюджетні системи для

створення умов запровадження спільної валюти. Після підписання Дого-

вору були сформовані робочі органи Спільноти: Вища Рада, Виконавчий ко-

мітет, Парламентські збори, Комісія з науково-технічного співробітництва.

Значним кроком до досягнення єдності та інтеграції стане формуван-

ня Платіжного союзу, вдосконалення в його рамках платіжно-розрахун-

кових і кредитно-фінансових відносин. Важлива роль відводиться міждер-

жавним фінансово-промисловим групам (МФПГ).

В інтересах поглиблення інтеграційних процесів затверджена і реалі-

зується Програма синхронізації та єдиної спрямованості економічних ре-

форм удвох країнах, яка передбачає узгодження національних програм і

правових актів з питань приватизації, розвитку грошово-кредитної та по-

даткової сфер, фондових ринків і тощо.

Що стосується утвореного в березні 1996 р. митного "союзу п'яти" у

складі Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, а з 1998 р. і Таджикистану, то

об'єднання цих держав почало формуватися 6 січня 1995 р. з часу підпи-

сання Угоди про Митний союз між Росією і Білоруссю, а також Угоди про

Митний союз між Росією, Білоруссю і Казахстаном від 20 січня 1995 р.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Киргизстан приєднався до цих угод 29 березня 1996 р. Тоді ж цими держа-

вами було підписано Договір про поглиблення інтеграції в економічній і

гуманітарній галузях. 26 лютого 1999 р. до угод про Митний союз і до на-

званого Договору приєднався Таджикистан.

Згідно з Договором про поглиблення інтеграції в економічній та гума-

нітарній галузях були затверджені спільні органи управління інтеграцією:

Міждержавна Рада, Інтеграційний Комітет (постійно діючий виконавчий

орган),

Міжпарламентський Комітет. Інтеграційний Комітету грудні 1996р.

був наділений ще й функціями виконавчого органу Митного союзу. Для

становлення ефективного митного союзу слід формувати спільні органи з

поступовим набуттям ними наднаціональних повноважень.

Центральноазіатська економічна спільнота ("четвірка") розпочала

свою діяльність Юлютого 1994 р., коли Казахстаном, Киргизстаном іУз-

бекистаном було укладено Договір про створення єдиного економічного

простору, а 26 березня 1998 р. до Договору приєднався Таджикистан.

У рамках Договору 1994 р. була створена Міждержавна рада та її Вико-

навчий комітет, а потім

—

Центральноазіатський банк розвитку і співробі-

тництва. Розроблена Програма економічного співробітництва, якою пе-

редбачено створення міждержавних консорціумів у галузі електроенерге-

тики, вжиття заходів із раціонального використання водних ресурсів, ви-

добутку і переробки мінерально-сировинних ресурсів.

Держави Центральної Азії мають багато спільного в історії, культурі,

мові, релігії. Триває спільний пошук розв'язання проблем регіонального

розвитку. Але економічній інтеграції цих держав заважає аграрно-сиро-

винний тип їх економік. Тому терміни реалізації концепції створення єди-

ного економічного простору на території цих держав будуть визначатися

структурним реформуванням їх економік і залежати від рівня їх соціаль-

но-економічного розвитку.

Офіційно створення альянсу Грузії, України, Азербайджану і Молдо-

ви (ГУАМ) бере початок з Комюніке про співробітництво, підписане 1997 р.

главами цих держав на зустрічі в рамках Ради Європи в Страсбурзі. У цьо-

му документі глави держав декларували готовність до економічного і по-

літичного співробітництва. Утворення цього альянсу можна пояснити пев-

ними політичними й економічними причинами, зокрема: потребою у об'є-

днанні зусиль

координації діяльності для реалізації проектів євразійсько-

го і транскавказького транспортних коридорів; налагодженні спільного

економічного співробітництва; об'єднанні позицій у сфері політичної взає-

модії між собою та ставленні до НАТО; співробітництві з питань боротьби

з сепаратизмом і регіональними конфліктами. Стратегічне партнерство

держав цього альянсу, крім геополітичних міркувань, координації торго-

во-економічного співробітництва в рамках ГУАМ, дозволяє Азербайджа-

20*

307

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

ну мати постійних споживачів нафти і зручний маршрут для її експорту, а

Грузії, Україні і Молдові

—

отримати доступ до альтернативних джерел

енергоресурсів і стати важливою ланкою в їх транзиті.

Таким чином, не зважаючи на те, що за останні роки між колишніми

радянськими республіками встановились і нині переважають двосторонні

економічні відносини, на пострадянському просторі в рамках СНД виник-

ли об'єднання окремих держав (союзи, партнерства, альянси): Союз Біло-

русі та Росії - „двійка", Центральноазіатська Економічна Спільнота Ка-

захстану, Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану

—

„четвірка", Мит-

ний союз Білорусі, Росії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану - „п'я-

тірка", альянс Грузії, України, Азербайджану і Молдови - „ГУАМ".

В Україні для введення вдію напрацьованої в рамках СНД норматив-

но-правової бази щодо забезпечення функціонування зони вільноїторгівлі

були прийняті: Закон України „Про ратифікацію Угоди про основні на-

прями співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Дер-

жав у галузі захисту справ споживачів" від 7 березня 2002 р. №3102-111;

Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Угоди міждер-

жавами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про співробітниц-

тво і взаємну допомогу з питань додержання податкового законодавства і

взаємну допомогу з питань додержання податкового законодавства і бо-

ротьби з порушенням у цій сфері" від 28 лютого 2002 р. №226; Договір про

забезпечення паралельної роботи електроенергетичних систем держав-

учасниць Співдружності Незалежних Держав (постанова Кабінету

Міністрів України від 24 лютого 2002 р. №85); Угода про транзит елект-

ричної енергії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (по-

станова Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 р. №87); Договір про

проведення узгодженої антимонопольно!'політики (постанова КМУ від

чер-

вня 2002 р. №758).

Країни СНД

—

це основні торговельні партнери України, яких пов'я-

зують сталі відносини, як на двосторонній, так і на багатосторонній ос-

нові. З цими країнами напрацьована достатня договірно-правова база, що

створює належні умови для подальшого розвитку взаємовигідних еконо-

мічних відносин. Частка товарообігу України з указаними країнами ста-

новить близько 40 % від усього товарообігу товарів і послуг, в тому числі

частка експорту - близько 30 %, а імпорту

—

51,5 %.

Товарообіг з країнами СНД (товари та послуги) у 2001 р. становив

15 892,3 млн дол. США (106,7 % до рівня 2000 р.), втому числі: експорт -

6 827,3 млн дол.США (102,8 %); а імпорт - 9 065 млн дол.США (109,8 %).

За 6 місяців 2002 р. загальний товарообіг з країнами СНД становив

7219,4 млн

ДОЛ..США

і зменшився порівняно з аналогічним періодом

2001 р. на 10,8 %. При цьому, експорт товарів у порівнянні з аналогічним

308

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіки

309

періодом 2001 р. зменшився на 19 %, а імпорт - на 3,9 %. Від'ємне сальдо

становить 1253,0 млн дол. США.

Серед країн СИЛ найважливішим партнером України є Російська Фе-

дерація, зовнішньоторговельний оборот товарів з якою за січень-липень

2003 р. збільшився на 36,6 % і становив 6,8 млрд дол.США.

Географічна близькість України і Росії, тривалі історичні, політичні,

економічні та культурні відносини, існування технологічної та ресурсної

взаємозалежності окремих галузей і виробництв впливають на відносини

двох держав.

Для надання нового імпульсу інтенсифікації економічного співробіт-

ництва з традиційними економічними партнерами, Україною підписано

документи про формування Єдиного економічного простору з Росією,

Білоруссю, Казахстаном.

Основною метою державної політики є створення умов для забезпе-

чення сталого збільшення товарообігу з Російською Федерацією та краї-

нами СНД.

Реалізація цієї мети вимагає вжити певних заходів державної політики:

- продовжити роботу щодо вдосконалення нормативно-правової бази

двосторонніх відносин в рамках імплементації положень нової Угоди між

Урядом України та Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю;

- актуалізувати заходи з виконання Програми економічного співробіт-

ництва між Україною і Російською Федерацією на 1998-2007 рр.;

- сприяти реалізації та контролювати виконання довгострокової Про-

грами міжрегіонального та прикордонного співробітництва України і Ро-

сійської Федерації на 2001-2007 роки;

- продовжити роботу з формування нормативно-правової бази щодо

створення зони вільної торгівлі країн СНД.

Негативним моментом розвитку інтеграційних процесів є те, що не

підписуються необхідні для співробітництва нові угоди і договори, а бага-

то підписаних за минулі роки документів залишаються нереалізованими з

причини, що не створений механізм інкорпорування цих спільних актів у

національні законодавства, а без цього, як показує світовий досвід, інте-

граційний процес приречений на застій і подальшу деградацію.

Через загальний спад виробництва виникає послідовна переорієнта-

ція зовнішньої торгівлі країн СНД з близького на далеке зарубіжжя (табл.

12.26).

Занепокоєння викликає також різке падіння наукоємності ВВП

—

од-

ного з найважливіших показників конкурентоздатності сучасної економі-

ки,

тому виникає загроза для країн СНД втратити не тільки традиційні рин-

ки збуту, але і перспективу подальшого технологічного розвитку. Міждер-

жавна кооперація як на двосторонній, так і на багатосторонній основі є

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

єдино можливим варіантом уникнення цього. Робота щодо розвитку нау-

ково-технічної кооперації має спрямовуватися на формування умов для

такої кооперації, пошук шляхів створення єдиних фінансових фондів для

реалізації спільних програм і проектів. При цьому основні зусилля слідзо-

середжити на розвитку співробітництва в галузі високих технологій, оск-

ільки саме тут розгортається найжорсткіша конкурентна боротьба, бо ви-

сокі технології - це не тільки виробництво конкурентоздатної продукції,

але і додатковий товар (ноу-хау), продукт синтезу інтелекту та передових

науково-технічних ідей, який з кожним новим витком конкурентної бо-

ротьби набуває все більшої вартості. Основні транснаціональні угрупування

в галузі високих технологій уже створені, тому доцільним для держав СНД

є використання технологічної сумісності своїх економік, основи якої були

закладені ще в Радянському Союзі.

Світовий досвід показує, що за умов ресурсного голоду технологічне онов-

лення економік країн СНД неможливе без формування повноцінного еконо-

мічного союзу. Тільки прийняття узгоджених рішень з важливих питань еко-

номічної політики допоможе країнам СНД зберегти контроль на своїх рин-

ках, створити сприятливі умови для розвитку

гармонійного взаємодоповнен-

ня національних господарств, підвищення добробуту своїх народів.

Зміцнюючи взаємовигідне економічне співробітництво, 11 країн Чор-

номорського басейну (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція,

Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина та Україна)

ЗО

червня 1994 р. в

м. Тбілісі підписали Угоду про створення Чорноморського банку торгівлі та

розвитку (ЧБТР).

Відповідно до цієї Угоди Ч БТР мав розпочати свою діяльність у 1995 р.

Через брак коштів у країн-учасниць, політичну нестабільність активні пе-

реговори та процес ратифікації угоди країни-засновниці розпочали лише

в 1996 р. Верховна Рада ратифікувала Угоду про створення Ч БТР 17 черв-

ня 1997 р. Перше засідання Ради керуючих та Ради директорів ЧБТР відбу-

лося 6 лютого 1998 р. в м. Салоніки (Греція). У ньому взяли участь пред-

ставники всіх 11 країн-учасниць: голови центральних банків, заступники

міністрів, дипломати, банкіри і тощо. Пріоритетними для банку мають ста-

ти питання, шо стосуються транспортних сполучень (морських та сухопут-

них),

енергетики (з врахуванням екологічних проблем), сільського госпо-

дарства, торгівлі.

ЧБТР є фінансовою опорою в структурі Організації Чорноморського

Економічного Співробітництва (ОЧЕС).

Динамічний характер діяльності ЧБТР в Україні відображає той факт,

шо,

лише за перші 19 місяців своєї діяльності в Україні було розпочато ре-

алізацію 4 проектів (табл. 12.27). Станом на

січня 2002 р. успішно завер-

шено реалізацію першої фази проекту Трансбалканського газопроводу із

310