Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

- зростанням обсягів інвестицій в основний капітал у переважній

більшості регіонів (24), найбільший приріст

—

у Волинській (159,6 %),

Київській (153,4 %), Львівській (166,3 %), Черкаській (166,4 %) областях

там. Севастополі (158,8 % ) (рис. 34);

Темпи приросту інвестицій в основний капітал

(у % до відповідного періоду попереднього року)

[•І півріччя 2 00

року НІ півріччя

2002

року

Джерело. Держкомстат.

Рис.34. Темпи приросту інвестицій в основний капітал

- зростанням виробництва промислової продукції, зокрема у Пол-

тавській (65,1 %), Івано-Франківській (30,6 %), Львівській (25,7 %), Во-

линській (11,8 %), Тернопільській (9,6 %) областях та місті Києві (11,6 %);

- зростання обсягів іноземного інвестування (рис. 35).

Разом зтим, спостерігаються такі негативні тенденціїяк: зростання рівня

офіційно зареєстрованого безробіття; недостатній розвиток малого підприє-

мництва у регіонах; низький рівень інноваційної діяльності (рис. 36).

Таким чином, державна регіональна політика має бути спрямована на

відтворення умов і факторів сталого розвитку регіонів. Тому важливим на-

прямом політики є розробка довгострокових програм сталого соціально-

економічного розвитку, прогнозування перспектив розвитку суб'єктів гос-

подарювання, регіональних ринків, оцінка фінансових і ресурсних мож-

ливостей регіонів як форми реалізації регіональної політики.

З метою покращення державного регулювання у сфері реалізації дер-

жавної регіональної політики слід вжити такі заходи:

- розробити регіональні стратегії розвитку з урахуванням загальнодер-

жавних пріоритетів, визначених у Концептуальних засадах стратегії еко-

номічного та соціального розвитку України на 2002—2011 р. р.;

- визначити правові механізми державної підтримки розвитку депре-

сивних територій;

261

Хвесик

М.А.,

Горбач

Л.М.,

Пастушенко

П.П.

Темпи мрнросгу

опслпі ііряліич іноземних

іііеч'сі

ііііііі

па душу населения

•І

\|/Г\/

. V 1 'М

І-

ж 1

* ї

-Ж

Теми.іріірчч-іт

ниргіїїЙН'і:

р. .їр

ичрііл

2Ш|

р..'„

І от

иічір...

м«;іі;п

'ПШії

:іі

І мир кия-

2№І)п.

Чі.

П|ччі

І.-ЧІ1І

и«чх-і.і.ііі>и

и.к

-.ісііі«ц

П|.(МЛ.;»гПт

•••

ПрЯМІ

ІНОІ/МНІ

ІНІЮіІІІІШ

11:1

ІЧЕІГІ

К.ЧГНЧ

їй

ІИ

(М.ІІІ.

ДІЛСШ*

Джерело: Держкомстат.

Рис.35. Темпи приросту та обсяги прямих іноземних інвестицій

на

душу

на-

селення

Питома

вага

промислових

підприємств,

що

впроваджували

інновації

та

темпи

їх

приросту

(у порівнянні з відповідним періодом минулого року,

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

263

- впровадити договірні відносини між центральними органами вико-

навчої влади та органами місцевого самоврядування у стимулюванні регі-

онального розвитку з чітким визначенням зобов'язань і відповідальності

обох сторін щодо виконання спільних заходів;

- розробити механізм надання субвенцій із державного бюджету на цілі

регіональної політики відповідно до загальнодержавних пріоритетів;

- розробити нормативно-правову базу щодо реалізації основних поло-

жень Бюджетного кодексу з питань формування місцевих бюджетів;

- створити сприятливі організаційно-правові умови для підвищення

ефективності функціонування спеціальних економічних зон та територій

пріоритетного розвитку;

- підвищити спроможність органів місцевого самоврядування та місце-

вих органів виконавчої влади щодо розвитку міжрегіонального та прикор-

донного співробітництва;

- створити економічні умови та сформувати нормативно-правову базу

для участі України у відповідних заходах з реалізації політики у рамках ЄС;

- підготувати управлінські кадри для розвитку сфери підприємництва

у регіонах.

Для досягнення визначених завдань потрібно:

- збільшити обсяги вітчизняних та іноземних інвестицій у регіони внас-

лідок пріоритетного фінансування проектів по розбудові транспортної та

комунальної інфраструктури;

- підвищити частку високотехнологічної продукції у структурі експорту

найбільш експортоорієнтованих регіонів (у Дніпропетровській області

орієнтовно до 30,0 %, Донецькій - до 8,8 %, Запорізькій

—

до 16,8 % та м.

Києві-до 12,5 %);

-забезпечити на територіях, де запроваджено спеціальний режим інве-

стиційної діяльності (СЕЗ та ТПР), прискорені темпи зростання промис-

лового виробництва до 40,0 %, залучення вітчизняних та іноземних інвес-

тицій

—

до 20,0 %, збільшення робочих місць - на 15 %, поліпшення ситу-

ації у соціальній сфері;

- залучити фінансові ресурси українських та зарубіжних інвесторів для

освоєння ресурсів слаборозвинутих регіонів, переробки й утилізації вироб-

ничих відходів;

- створити економічні та правові умови для еколого-економічного роз-

витку регіонів у межах загальних параметрів регіональної політики;

- збільшити кількість підписаних спільних угод про міжнародне ре-

гіональне та транскордонне співробітництво, підвищити рівень фінансу-

вання цих заходів з бюджетів різних рівнів та альтернативних джерел

(міжнародні фонди).

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко ПЛ.

10.3.

Основні підходи до стратегії економічного

розвитку регіонів

Реалізація Концепції державної регіональної політики вимагає розу-

міння сутності та форм регіонального економічного розвитку, який розг-

лядається як органічне поєднання та взаємозв'язок функціонально-про-

сторових та галузево-регіональних блоків розвитку територій. В Україні

регіональна політика, як філософія функціонування внутрішнього ринку

та відкритої економіки, яка б грунтувалася на концепції використання влас-

них ресурсів розвитку території, створенні фінансових важелів самодос-

татності регіонів, стимулюванні точок економічного зростання у регіонах,

реалізації конкурентних переваг території, є несформованою

Серед основних причин такого стану називають відсутність науково

обгрунтованої загальнодержавної та регіональної стратегії ефективного

використання території країни. Подолання цих стереотипів здебільшого

адміністративного та галузевого управління регіонами проходить через

усвідомлення пріоритету потреб жителів територіальних громад та

здатність органів державної влади й місцевого самоврядування досягти

економічного зростання шляхом залучення сукупних територіальних ре-

сурсів в економічний обіг, адаптації існуючих і розробки нових механізмів

управління внутрішнім і зовнішнім середовищем регіону.

Стратегія регіонального розвитку економіки

—

система заходів, спрямо-

вана на реалізацію довгострокових завдань соціально-економічного роз-

витку держави з урахуванням раціонального вкладення регіонів у розв'я-

зання цих завдань, які визначаються реальними передумовами й обмежен-

нями їх розвитку

Стратегія регіонального розвитку держави неоднорідна стосовно те-

риторіальних суб'єктів, що обумовлено істотною різницею між територія-

ми за рівнем забезпеченості ресурсами, структурою господарства, досяг-

нутим рівнем розвитку різних сфер економіки, умовами входження в рин-

кову економіку тощо.

Тому стратегія регіонального розвитку держави, формуючи і генералі-

зуючи основні цілі та завдання свого розвитку на конкретний період, є ос-

новною для розробки у своєму складі збалансованих між собою стратегій

економічного розвитку регіонів.

Територіальна організація господарства вимагає розробки механізму

реалізації регіональної політики у всіх її напрямах

—

економічному, со-

Ґудзь П.В. Механізм розвитку курортно-рекреаційних територій у сучасних умо-

вах //Автореф. лис... докт. екон. наук.-Донецьк,

2003,-

СІ.

Региональная экономика: Учебник / Под ред. В.И.Видяпина, М.В.Степанова.-

М.: Инфра-М, 2002.-686 с.

264

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Масловська Л. Регіональні програми сталого розвитку (науково-методичні аспек-

ти) / /Економіка. Фінанси. Право. -

2003.

—

№1.

—

С.З.

Желюк Т. Л. Планування соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі

Тернопільської області) // Автореф. дис... канд екон. наук. - Київ, 2000. - С. 5.

265

ціальному, екологічному, демографічному, національному та ін. Основ-

ною формою реалізації регіональної політики є державне регулювання ре-

гіональних відносин у зазначених напрямах, передусім, економічні мето-

ди дії

стимулювання, формування і створення нормативно-правової бази,

розробка цільових програм соціально-економічного розвитку регіонів,

вирішення регіональних екологічних програм (програм освоєння нових

джерел сировини і матеріалів, палива).

З метою забезпечення раціонального поєднання територіальних і за-

гальнодержавних інтересів процеси регіонального розвитку мають регу-

люватися шляхом умілого поєднання елементів планування, прогнозуван-

ня і програмування. Саме це вимагає розробки моделей, програм розвит-

ку, застосування індикативного планування.

У розвинутих країнах світу найвищим ступенем економічного розвит-

ку регіональної політики, інструментом державного регулювання плано-

мірного розвитку економіки, підтримки необхідних пропорцій є регіональ-

не планування.

Планування включає аналіз, прогнозування соціально-економічного

розвитку, визначення найраціональнішого варіанту розвитку, розробку і

реалізацію заходів на досягнення визначених цілей. Кінцевим продуктом

планування є план

—

документ, в якому визначено систему взаємоузгодже-

них завдань, об'єднаних спільною метою, визначеними термінами, мето-

дами і послідовністю досягнень.

Основними формами планування є директивна, структурна, індика-

тивна, програмна, стратегічна форма.

Світова економіка перейшла від державного до індикативного плану-

вання в 60-ті роки, коли приватний сектор отримав значний розвиток.

Починаючи з 90-х р. р. індикативне планування переходить у страте-

гічну форму. Основні пріоритети розвитку в такій формі визначаються з

урахуванням міжнародних інтеграційних процесів, обсягів і темпів зрос-

тання виробництва продукції, національного доходу, рівня життя населен-

ня,

демографічних змін, можливостей науково-технічного прогресу.

Регіональне планування перебуває у тісному зв'язку з бюджетною по-

літикою. В основі бюджетів завжди лежить план чи прогноз розвитку відпо-

відної території. Тому важливим документом, що визначає основи форму-

вання і напрями використання фінансових ресурсів на місцевому рівні є

програма економічного і соціального розвитку відповідної адміністратив-

Хвесик М.А.,

Горбач

Л.М., Пистушенко П.П.

но-територіальної одиниці. У програмі мають бути відображені: 1) аналіз

соціально-економічного розвитку території за попередній і поточний роки

та характеристика головних проблем розвитку її економіки і соціальної

сфери; 2) стан використання природно-ресурсного, виробничого, науко-

во-технічного потенціалу, екологічна ситуація; 3) шляхи розв'язання ос-

новних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; 4) цілі та пріори-

тети в наступному році; 5) система заходів органів місцевого самовряду-

вання шодо реалізації соціально-економічної політики; 6) основні показ-

ники соціально-економічного розвитку адміністративної одиниці (за

кожним напрямом); 7) дані про отримання та використання доходів від

розпорядження об'єктами права комунальної власності; 8) місцеві програ-

ми.

Крім того, розробка регіональних планів (прогнозів) є умовою для от-

римання коштів із державного бюджету.

Прогнозування

—

це перша стадія планування, яка науково аргументує

ймовірні тенденції

напрями стратегічного розвитку, а прогноз містить за-

гальні контури визначених цілей і інструментів їх досягнення. В проектах

довгострокових

середньострокових прогнозів і програм повинні відобра-

жатися питання вдосконалення регіональної економічної політики, утому

числі можливі зміни економічного механізму регіональних відносин

(міжбюджетні відносини, питання управління власністю і використання

природних ресурсів тощо). Слід наголосити на прогнозуванні платоспро-

можного попиту та його регіонального розподілу, вивчення регіональних

ринків, оцінка фінансових та інших ресурсних можливостей регіонів, ви-

явлення шляхів і засобів активізації власного потенціалу регіонів для ви-

рішення найважливіших соціально-економічних та екологічних проблем

розвитку.

Бюджетне регулювання виступає складовою бюджетного прогнозуван-

ня і регламентує міжбюджетні відносини. Бюджетне планування охоплює:

1) складання бюджетів різних рівнів; 2) розробку індивідуальних кошто-

рисів витрат для бюджетних установ; 3) взаємозв'язок державних планів

економічного і соціального розвитку країни (регіону) та фінансових планів

міністерств і відомств із бюджетом; 4) забезпечення єдиного порядку скла-

дання бюджетів окремих регіонів, зведених місцевих бюджетів, бюджетів

областей і Автономної Республіки Крим у консолідований Державний

бюджет.

Бюджетне прогнозування є важливим інструментом управління фінан-

сових ресурсів органів місцевого самоврядування, оскільки: пов'язує ре-

гіональну політику і місцевий бюджет для досягнення довгострокових

планів, поліпшує ефективність використання фінансових ресурсів органів

місцевого самоврядування; дозволяє визначити альтернативні шляхи ви-

рішення зазначених проблем; удосконалює процес формування місцевих

266

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

бюджетів; дозволяє реально оцінити бюджетну ситуацію і прийняти

відповідні рішення; сприяє відкритості та прозорості у прийнятті рішень.

Економічне програмування

—

це інструмент реалізації планових цілей,

який дозволяє державі орієнтувати економіку через регулярний і комплек-

сний вплив на її структуру відповідно до варіанту соціально-економічного

розвитку в межах ринкового механізму. Програма характеризується чітко

визначеними системою заходів та завдань на досягнення намічених в плані

(прогнозі) цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців

і має наметі розв'язання важливих проблем розвитку національної еконо-

міки, міжгалузевих, галузевих, регіональних і локальних проблем.

Відповідно до затвердженої Указом Президента України Концепції

державної регіональної політики Міністерство економіки розробило про-

ект „Методичних рекомендацій щодо розроблення регіональних стратегій

розвитку".

Моделі розвитку носять концептуальний, переважно теоретико-мето-

дологічний характер. У них мають бути сформульовані загальні макроеко-

номічні умови, необхідні для забезпечення довгострокової економічної

стратегії держави в регіонах, збереження загальнодержавного економіч-

ного простору.

Програми розвитку мають переважно прикладний характер, розрахо-

вані на середиьострокове комплексне прогнозування і покликані забезпе-

чити узгодження територіальних і галузевих інтересів, потреб центру та

регіонів.

10.4.

Поняття та особливості проблемних регіонів

Територіальні диспропорції в соціально-економічному розвитку регі-

онів існують майже у всіх країнах, незалежно від розмірів, економічного

потенціалу, державного устрою і політичної системи. Вони мають прояв

на всіх рівнях світового господарства

—

від локального до глобального

—

впливають на економічний, соціальний, екологічний клімат в усьому світі

і в окремих державах. У зв'язку з цим пошук шляхів мінімізації негативних

наслідків територіальних нерівномірностей розвитку, розробка, ефектив-

ної регіональної політики посідає одне з центральних місць у країнах світу,

особливо в країнах з високорозвинутою економікою.

Разом з тим, існує різниця у підходах та напрямах як формування регі-

ональної політики, так і стратегії у розвинутих країнах та країнах, що роз-

виваються. Основні напрями регіональної політики розвинутих країн, в

основному, спрямовані на розв'язання питань, що стосуються проблем-

них регіонів: депресивних старопромислових, малорозвинутих (аграрно-

індустріальних із екстремальними природними умовами), надмірною кон-

267

Хвеаїк М.А., Горбач Л. М., Пастушенко П.П.

центрацією населення і господарства в межах величезних агломерацій

тощо.

Сутність поняття „проблемний регіон" полягає втому, що ця терито-

рія (район, область), самостійно не може вирішити свої соціально-еко-

номічні проблеми чи реалізувати свій високий потенціал і потребує актив-

ної підтримки зі сторони держави. Отже, проблемний регіон

—

це катего-

рія державної фінансової підтримки.

Основними якісними показниками проблемних регіонів є:

1) особлива кризова ситуація, що визначає основну проблему держави і

створює загрозу соціально-економічному розвитку країни, політичній ста-

більності, екологічній рівновазі.

До кризових належать території, які постраждали від впливу природ-

них і техногенних катастроф, регіональних широкомасштабних суспіль-

но-політичних конфліктів, що призводить до вимушеної еміграції). Тому

основними критеріями виділення кризових територій є:

- несприятлива екологічна ситуація;

- високий рівень депопуляції населення;

- швидке зростання безробіття та рівня бідності;

- складна фінансова ситуація;

наявність ресурсного потенціалу (виробничого, науково-технічного,

трудового, природного)

—

особливо важливе для національноїекономіки.

Ці регіони в країні можуть стати полюсами росту чи регіонами —локо-

мотивами (наприклад, райони Донбасу). Ефективною формою державної

підтримки є державні цільові програми регіонального розвитку. Ще од-

ним різновидом можуть бути ВЕЗ (вільні економічні зони) для (приморсь-

ких або прикордонних районів);

3) геополітичне та геоекономічне розміщення регіону, яке має особливе

значення для стратегічних цілей країни;

4) недостатність власних фінансових ресурсів для вирішення проблем

загальнодержавного або міжнародного значення.

З точки зору регіональної економічної політики головними типами

проблемних регіонів є:

- відсталі чи (слаборозвинуті);

- депресивні;

- прикордонні.

До групи відсталих або слаборозвинених належать регіони, які тради-

ційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни.

Регіони цієї групи знаходяться в стані застою; для них характерна слабо-

розвинена галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна

сфера, а також переважають політичні, етнічні, кримінальні, екологічні

проблеми. Розмір ВВП надушу населення менший 50 % від середнього по

268

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

країні, а розмір грошових доходів надушу населення становить менше 50 %

від середнього по країні. Слаборозвинуті регіони ніколи не впливали на

економіку країни. В більшості випадків такі регіони розмішуються на пе-

риферії.

Держава може надавати допомогу економічно відсталим регіонам у

формі розвитку виробничої інфраструктури, стимулювання потоків інве-

стицій, деяких податкових і кредитних пільг, селективного надання дотацій

підприємствам з метою забезпечення мінімальної зайнятості. Внаслідок

обмеженості фінансових ресурсів держави, основним напрямом є забез-

печення саморозвитку регіонів на основі використання власного потенці-

алу і конкурентних переваг. Збільшення суми міжбюджетних трансфертів

на користь відсталих регіонів відбуватиметься по мірі прискорення еконо-

мічного росту в країні.

Депресивні регіони

—

це такі просторово локальні утворення, в яких че-

рез економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини переста-

ють діяти стимули саморозвитку, отже, немає підстав розраховувати на са-

мостійний вихід з кризової ситуації. Депресивними слід вважати регіони,

в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негатив-

них тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг і

т.п.

вищі за макрорегіональні, загальнодержавні.

Депресивні регіони мали достатньо високий рівень виробничо-техні-

чного потенціалу, значну частку промислового виробництва в структурі

господарства країни, але через різні причини: зменшення попиту на про-

мислову продукцію, зниження конкурентоспроможності, вичерпання

мінеральних ресурсів, погіршення геологічних умов - ці райони втратили

своє економічне значення і відносні переваги.

З погляду тривалості депресивного стану виділяють дві групи регіонів:

— дореформенні депресивні регіони, регрес яких почався до реформ, а в

процесі реформи їх стан ше більше погіршився;

—

нові депресивні регіони, які до реформ мали відносно високий рівень

розвитку.

Тривалість

масштаб (глибина) регіональної депресії визначаються, як

правило, структурою галузей виробництва, де криза стала основною при-

чиною розповсюдження депресії на всю економіку регіону. За цією озна-

кою депресивні регіони поділяються на:

- старопромислові;

- аграрно-промислові;

-добувні.

Здебільшого частина депресивних регіонів старопромислові, які сфор-

мували свою структуру з кінця XIX ст. до 1960-70 р. р. XX ст. і найбільш

постраждали від розриву економічних зв'язків.

~269

Хвесик М.А., Горбач Л. М., Пастушенко П.П.

Однією із специфічних рис перехідного періоду є протиріччя між нау-

ково-технічною прогресивністю галузевої структури та її ринковою ефек-

тивністю. Внаслідок цього старопромислові регіони, де концентрувалися

підприємства ВПК, технологічного обладнання, сільськогосподарського

машинобудування, приладобудування, легкої промисловості, опинилися

у гіршому стані, ніж ті регіони, що мали велику частку добувних галузей і

галузей першого ряду переробки.

Основною ознакою депресивності аграрних територій є зменшення

чисельності населення, яке відбувається практично у всіх поселеннях Ук-

раїни (скорочення природного приросту, тобто депопуляція). До таких

територій відносяться населені пункти з високою часткою зайнятих у

сільському господарстві, низьким рівнем доходів населення, негативною

динамікою його чисельності.

Скорочення природного приросту спричиняє обезлюднення сіл і ра-

зом зі старінням мешканців призводить до того, що на певному етапі час-

тина поселень втрачає можливість самовідтворюватися на власній демо-

графічній базі. Подальша доля таких сільських поселень - деградація і по-

вне вимирання. Із зростанням кількості деградуючих сіл на певній тери-

торії, погіршується використання її природних і матеріальних ресурсів,

господарське обслуговування, зростає безробіття, втрачаються джерела

відтворення, знижується рівень життя населення і місцевість занепадає.

До деградуючих запропоновано відносити населені пункти з часткою жи-

телів пенсійного віку понад 50 %, в малих поселеннях (з чисельністю насе-

лення до 200 чол.)

—

понад 40 %.

Перспективи виходу регіонів із депресії залежать від зміни макроеко-

номічної ситуації та соціально-економічної політики, яку впроваджують

на національному і регіональному рівнях.

Більшість проблем має вирішуватися на рівні регіону та підприємства

шляхом диверсифікації, конверсії, модернізації, реорганізації, реструкту-

ризації, стимулювання розвитку малого бізнесу, поліпшення місцевого

клімату, пошуку нових ринків збуту.

Прикордонні регіони відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки і

міжнародного співробітництва. Прикордонні регіони мають потенціал для

активного залучення до інтеграційних процесів, які охоплюють на сьо-

годнішній день увесь континент. Поняття "прикордонний регіон" озна-

чає, що територія, яка до нього відноситься, перебуває під впливом дер-

жавного кордону. Основними функціями такого регіону є бар'єрна,

фільтруюча, контактна.

Виділяють три рівні прикордонних регіонів:

- макрорівень (вся країна);

- мезорівень (адміністративний регіон);

270