Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Розділ

Хімічний комплекс України

8Л.

Загальна характеристика хімічної промисловості

Хімічна промисловість - це галузь, на підприємствах якої, застосову-

ючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, одержують різнома-

нітну хімічну продукцію. До хімічної промисловості належать гірничо-

хімічна промисловість, виробництво мінеральних добрив, промисловість

хімічних волокон і ниток, промисловість синтетичних смол і пластмас,

хіміко-фармацевтична промисловість, промисловість побутової хімії, ла-

кофарбова промисловість та промисловість синтетичних барвників і

хімічних реактивів (рис.26).

В останні роки у структурі хімічного комплексу зростає частка науко-

містких виробництв органічної хімії, пластмас, фармацевтичних препа-

ратів,

виробництв мінеральних добрив, магнітних носіїв іноформації.

Хімічна промисловість має складну галузеву структуру та об'єднує по-

над 200 взаємопов'язаних виробництв. Відзначимо, що світове господар-

ство використовує понад 400 тисяч хімічних сполук. Основні центри

хімічної промисловості України зображені на рис. 27.

Найпотужнішими хімічними виробництвами є підприємства з вироб-

ництва азотних добрив

—

у Рівному, Черкасах, Одесі; пластмас і виробів з

них - у Дніпропетровську, Прилуках, Харкові; хімічного волокна - у Києві;

кінофотоматеріалів - у Шостці. Крім цього працюють Івано-Франківсь-

кий завод тонкого органічного синтезу, Сиваський анілінофарбовий за-

вод, існують комплекси із випуску нових видів хімічної продукції - капро-

лактаму, поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск

цієї та іншої продукції організовано у Горлівці, Калуші, Первомайську.

Великі заводи із випуску шин знаходяться у Дніпропетровську, Білій

Церкві.

231

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

Галузі, які дають

сировину

природна

сировина

нафтопереробка

газопереробка

коксопереробка

металургійна

целюлозно-

паперова

гірсько-

хімічна

Хімічна промисловість

Галузі, які виробляють

напівпродукти

основна

хімія

кислоти

хімія органічного

синтезу

органічні

кислоти

розчинники

Рис.

26.

Структура хімічної промисловості.

хімічне

волокно

пласт-

маси

мал огабаритн і

галузі

мікробіологічна

хімія реактивів

побутова

лакофарбова

фармакологічна

фотохімія

хімічні засоби

захисту рослин

Особливе місце посідає нафтохімічна промисловість, яка, як правило,

виділяється в окрему галузь, хоча включає хімічну переробку нафти та газів

(виробництво синтетичного каучуку, сажі, гумоазбестових та гумотехніч-

них виробів, органічних кислот, технічного вуглецю тощо).

До гірничо-хімічної промисловості входять галузі виробництва, пов'я-

зані з видобуванням і збагаченням сировини для одержання переважно

продукції основної хімії. Україна багата на гірничо-хімічну сировину: ка-

м'яну і калійну солі, карбонати і фосфати, барит, бром, йод, борні руди,

самородну сірку, ропні води, мінеральні фарби тощо.

В Україні існує багатогалузева хімія і нафтохімія. Найбільшими підроз-

ділами цієї галузі є виробництва основної хімії (40 % усієї товарної про-

дукції галузі), лакофарбова (6 %), промисловість пластмасових виробів,

скловолокнистого лиття (5 %), шинна (10 %), гумоазбестова (7 %) та інші.

Сировинною базою гірничо-хімічної промисловості є калійні солі (Ка-

луш, Стебник), сірка (Роздол, Яворів), кам'яна сіль (Артемівськ, Сло-

232

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

в'янськ), вапняки (Донецьк, Крим). Галузь в основному сконцентрована

у Закарпатті, Передкарпатті, Придніпров'ї, Донеччині.

Центри хімічної промисловості

Прикарпаття

Придніпров'я

Донбас

Калуш

Стебник

Роздол

Яворів

Надвірна

Борислав

Львів

Дрогобич

Дніпродзержинськ

Вінниця

Харків

Черкаси

Дніпропетровськ

Біла Церква

Фастів

Київ

Суми

Чернігів

Запоріжжя

Кременчук

Артемівськ

Слов'янськ

Лисичанськ

Стаханов

Костянтинівка

Сєвєродонецьк

Одеса

Херсон

Бердянськ

Рис.27. Центри хімічної промисловості України

Найважливішими техніко-економічними особливостями хімічної про-

мисловості є: різноманітна сировинна база, складна галузева структура,

значні витрати електроенергії, води та сировини на одиницю продукції,

комбінування виробництва, кооперування з галузями, що виступають спо-

живачами продукції хімічної промисловості.

Сировинною базою для хімічної промисловості слугують корисні ко-

палини, сільськогосподарська сировина, вторинні продукти промислової

переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря, вода. Такий широкий

спектр призводить до детального економічного аналізу при обгрунтуванні

вибору джерел сировини. Наприклад, витрати сировини на

тстановлять

8 т, ацетилену

—

4,5 т, аміаку з коксу

—

5,5 т. У хімічній промисловості ви-

користовується велика кількість води. Для виробництва

тхімічних воло-

кон води потрібно у 25 разів більше, ніж для виплавлення

т чавуну та у 10

разів більше, ніж для міді. Таким чином, характерними рисами хімічного

комплексує висока вартість устаткування, енергомісткість, водомісткість,

здатність комбінуватися з іншими галузями промисловості.

Вона тісно пов'язана з природно-ресурсним потенціалом. Разом зтим,

дає велику кількість шкідливих для довкілля відходів.

233

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

234

До специфічних особливостей належить багатоцільове використання

сировини (з одного й того самого виду сировини можна виробити різну

продукцію - можна одержати однакову продукцію різними методами і з

різних видів сировини). Відповідно до цього складаються особливості тех-

нології того чи іншого виду хімічного виробництва.

8.2. Особливості розвитку та розміщення галузей

основної хімії

Основна хімія виробляє різні види реактивів, особливо кислоти, соду,

мінеральні добрива, які потім використовуються у багатьох галузях про-

мисловості. Підприємства цієї галузі концентруються здебільшого у райо-

нах видобутку гірничо-хімічної сировини, вугілля та металургійних баз (ви-

користовуються відходи металургійного виробництва), а також поблизу

центрів виробництва електроенергії.

Основний продукт виробництва

—

сірчана кислота, найбільшим спо-

живачем якої є так звана тукова промисловість (виробництво мінеральних

добрив). Для виробництва сірчаної кислоти використовується самородна

сірка Прикарпаття (Яворів

Роздол), сірка коксохімічних і нафтоперероб-

них заводів, сірчисті гази, які виділяються при металургійній переробці

мідних, цинкових і нікелевих руд. Крім того, сірчанокислотні цехи зосе-

реджені там, де є виробництво мінеральних, а саме фосфорних і азотних

добрив (Суми, Одеса, Вінниця, Рівне, Горлівка). Виробництво сірчаної

кислоти орієнтується на споживача через високу хімічну активність

низьку

транспортабельність, оскільки перевозити її на великі відстані економіч-

но невигідно.

Серед мінеральних добрив основне місце належить виробництву азот-

них добрив (сульфат амонію, аміачна селітра, аміачна вода тощо), що зосе-

реджене поблизу центрів переробки коксу і природних газів. Сировиною

для виробництва азотних добрив є кам'яне вугілля, коксові гази, природні

горючі гази, буре вугілля. Кокосових газів у природі не існує, тому галузь

зосереджена там, де є відходи коксохімічної промисловості (Донбас, При-

дніпров'я, райони чорної металургії). Виробництво на основі природного

газу зосереджене у Центральній і Західній Україні (Рівне

—

ВАТ „Рівне-

азот", Черкаси

—

ВАТ „Азот"). Основними центрами є: Сіверськодонецьк

(гранульована аміачна селітра), Горлівка (ВАТ „Концерн „Стирол"),

Дніпродзержинськ (азотнотуковий завод), Лисичанськ, Запоріжжя.

Виробництво фосфатних добрив орієнтується на споживача. Сирови-

ною для їх виробництва є апатити і фосфорити, які зосереджені в Кроле-

вецькому (Сумська область) та Ізюмському (Харківська область) родови-

щах фосфоритів. Певну частку фосфорних добрив одержують із доменних

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

235

шлаків заводу „Азовсталь", який переробляє багаті на фосфор залізні руди

Керченського басейну. Ця галузь в основному працює на привізній сиро-

вині (хібінських апатитах Кольського півострова та казахських фосфори-

тах).

Основні підприємства з виробництва фосфатних добрив зосереджені

у Костянтинівні (суперфосфатний цех), Одесі (суперфосфатний завод),

Вінниці (ВАТ „Хімпром", суперфосфатний завод), Сумах (ВАТ „Сумихім-

пром", знефторені фосфати).

Виробництво калійних добрив орієнтоване на сировину і зосереджене в

районах залягання родовищ калійних солей (Калуш, Стебник). В Україні

склалися сприятливі передумови функціонування і розвитку калійної про-

мисловості, зокрема потужні запаси та якісний склад руд. Родовища Пе-

редкарпаття є унікальними щодо сульфатного хімічного складу. Аналогіч-

ним складом характеризуються лише родовища Сицилії, які є практично

вичерпаними. Основним споживачем (понад 90 %) продукції калійної про-

мисловості є сільське господарство. Калійні добрива необхідні для виро-

щування таких важливих для України сільськогосподарських культур, як

цукровий буряк, кукурудза, яра пшениця.

Калійний завод концерну "Оріана" (Івано-Франківськаобласть) про-

водить комплексну переробку всіх компонентів сировини. Крім мінераль-

них добрив, тут виробляється соляна кислота, гіпохлорит, хлор, карбомідні

смоли, хлористий магній тощо.

Неабияке значення в основній хімії відводиться содовому виробництву,

зокрема виготовленню кальцинованої та каустичної соди. Содове вироб-

ництво розміщене в районах видобування сировини, зокрема кухонної солі

і вапняків. Найкращі умови для содового виробництва склалися в Донбасі.

Найбільшим районом содового виробництва є Слов'янськ (Донецька об-

ласть),

Лисичанськ (Луганська область). У Криму на базі ропи Сиваша у м.

Красноперекопську працює содовий комбінат з випуску каустичної соди.

Таку ж саму соду виробляють у м. Калуш.

8.3.

Особливості розвитку та розміщення галузей

хімії органічного синтезу

Хімія органічного синтезу

—

це збірна назва галузей, які працюють на

основі переробки вуглеводнів

тих синтетичних препаратів, шо виходять з

вуглеводнів, природного газу, нафти, вугілля. Орієнтується на вуглевод-

неву сировину, водні ресурси та енергетичну базу. Завершальна стадія ви-

магає певного економіко-географічного положення, трудових ресурсів,

споживача та екологічний фактор.

Основними галузями є виробництво синтетичних смол, пластмас,

хімічних волокон.

Хвесик М.Л., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

236

Виробництво синтетичних смол і пластмас об'єднує підприємства, які

на основі синтезу та Інших видів хімічної обробки природних чи штучних

матеріалів виготовляють високомолекулярні сполуки: різноманітні смоли,

полімерні матеріали та вироби з них. Здебільшого синтетичні смоли вико-

ристовуються для виготовлення хімічних волокон. Пластмаси

—

це конст-

руктивні матеріали, які широко використовуються в різних галузях госпо-

дарства, побуті.

Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджено там, де є в до-

статній кількості водні ресурси. Найбільшими виробниками є Донецьк

(поліхлорвінілові смоли і пластмаси), Сєверодонецьк (склопластики і пла-

стмасові вироби), Луцьк, Запоріжжя, Лисичанськ, Сімферополь, Слов'-

янськ.

Виробництво хімічних волокон характеризується високою матеріале-,

енерго- і водомісткістю. Хімічні волокна поділяються на штучні, шо ви-

робляються із целюлози і синтетичні, шо виробляються із синтетичних

смол. Вони використовуються вавіакосмічнійтехніці, автомобілебудуван-

ня,

побуті. Найбільші підприємства розташовані в Києві (Дарницький

шовковий комбінат), Черкасах (штучний шовк), Чернігові (штучні волок-

на).

У структурі хімічних галузей виділяють так звану „тонку хімію" або

хімію тонкого органічного синтезу (лаки, фарби, фотохімічні товари),

хіміко-фармакологічну та парфумерну галузі.

Лакофарбова промисловість виготовляє різні декоративно-захисні та

оздоблювальні матеріали промислового та побутового призначення. Найбіль-

шими центрами лакофарбової промисловості є Дніпропетровськ, Львів, Київ,

Одеса.

Фотохімічна промисловість виготовляє кіно-, фотоплівки, рентгенівські

плівки, магнітні стрічки, технічний і фотографічний папір. Основними цен-

трами є Шостка (об'єднання

„

Свема "), Київ (фабрика

„

Фотон ").

Парфумерна промисловість зосереджена у Миколаєві, Харкові, Києві.

В останні роки інтенсивно розвивається хіміко-фармакологічна промис-

ловість, підприємства якої виробляють синтетичні лікарські засоби, меди-

каменти, вітаміни, антибіотики, кровозамінники, готові лікарські препа-

рати тощо. Сировиною для виготовлення ліків є продукція хімічних, кок-

сохімічних, харчових та інших підприємств, а також лікарські рослини.

В Україні є Полтавський, Львівський, Донецький, Борщаговський та

Дарницький хіміко-фармацевтичні заводи. Київське АТ„Індар" випускає

інсулін (10 млн флаконів у рік), київське ВАТ „Фармак"

—

препарати для

лікування хвороб щитовидної залози (120 млн таблеток на рік).

За нормативами Всесвітньої організації охорони здоров'я, країна з на-

селенням понад 50 млн чоловік для забезпечення власних потреб повинна

Розміщення продуктивних сій та регіональна економіка

мати на фармацевтичному ринку не менше 3000 найменувань медичних

препаратів, самостійно забезпечувати потреби медицини потрібними ліка-

ми та вакцинами. Цим стандартам Україна поки що не відповідає. Вона

виробляє понад 100 найменувань препаратів, з яких близько 80 % виготов-

ляється з імпортної сировини. Відсутність у необхідних обсягах власної

сировини зменшує конкурентоспроможність українських ліків. За раху-

нок власного виробництва потреби ринку ліків задовольняються лише ча-

стково, тому Україна залежна від імпорту лікарських препаратів. Ефек-

тивнішим (до 70 %) використанням наявних виробничих потужностей

хіміко-фармацевтичної промисловості можливе у разі створення держа-

вою правових, економічних і організаційних умов для всіх учасників про-

цесу розробки й освоєння нових лікарських засобів.

8.4. Стан і перспективи розвитку хімічної промисловості України

Стан хімічного комплексу України, якісні зміни, що супроводжують

його нинішній розвиток, є важливим і впливовим фактором стабілізації

роботи національної промисловості в цілому. Частка хімічної продукції у

ВВП становить близько 6,1 %, залишається стійкою і має тенденцію до

збільшення. Про ступінь впливу хімічного комплексу на розвиток украї-

нської економіки свідчить той факт, що в міжгалузевій структурі спожи-

вання хімічна продукція становить майже четверту частину.

У 2001 р. розроблено та схвалено Концепцію розвитку хімічної про-

мисловості, в якій визначено пріоритетні напрями розвитку хімічної про-

мисловості та механізми активізації її промислово-технічного потенціалу:

розвиток виробництва хімічної продукції для сільського господарства та

переробних галузей АПК, розширення асортименту та збільшення вироб-

ництва хімічної продукції й матеріалів соціальної спрямованості, розви-

ток перспективних хімічних матеріалів для задоволення потреб високотех-

нологічних виробництв.

Хімічний комплекс нараховує понад 250 підприємств, на яких зайнято

близько 220 тис. працівників, що становить 5,4 % всього промислово-ви-

робничого персоналу країни. Обсяги виробництва в цій галузі становлять

7 % національного промислового виробництва, при цьому 70 % вітчизня-

ної хімічної продукції поставляється на експорт.

Темпи зростання обсягів виробництва у 2002 р. становили 106,5 % до

рівня 2001 р., а в першому кварталі 2003 р. досягли 115,7 % порівняно з

аналогічним періодом 2002 р. (рис.28).

Спад виробництва, який спостерігався у хімічній промисловості по-

в'язаний зі значним падінням цін на зовнішніх ринках на основну екс-

портну продукцію галузі, а саме аміак і карбамід, заповнення внутріш-

~23~7

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

нього ринку дешевшими мінеральними добривами іноземного вироб-

ництва.

Через те, що значна кількість нових сучасних барвників, хімічних ма-

теріалів, волокон (до 50%), а також технологічне обладнання в Україні

практично не виготовляється, галузь залишається імпортнозалежною.

Більшість виробництв хімічної промисловості, зокрема сірчаної кис-

лоти, кальцинованої соди, хімічних волокон і ниток, синтетичного аміа-

ку, мінеральних добрив, вимагають високих енергетичних витрат, негатив-

но впливають на екологію, при цьому їх виробництво перевищує можли-

вий збут продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Динаміка індексу обсягів виробництва продукції

хімічної та нафтохімічної промисловості

(до відповідного періоду минулого року)

120

110

100

в..

116,4

.-Н-

112,4

•в и

116,6

114,6

116,4

115,7

115,1

100,5

102,5

103,9

95,1 97,0

міс. 2 міс. З міс. 4 міс.

міс.

- О

• - 2001

рік

6 міс. 7 міс.

- 2002 рік

Джерело. Держкомстат.

Рис.28.Динаміка індексу обсягів виробництва продукції хімічної та нафто-

хімічної промисловості (до відповідного періоду минулого року).

В сучасних умовах нарощування обсягів виробництва неможливе без

запровадження новітніх технологій. У хімічній промисловості щорічно ос-

воюється до 500 нових видів товарної продукції і майже половина з них

—

соціального призначення.

238

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

239

Для забезпечення зростання обсягів виробництва необхідно вводити

нове, високопродуктивне обладнання, в тому числі у виробництві аміаку,

сірчаної кислоти, синтетичних смол і пластмас.

Продукція хімічного комплексу особливо потрібна агропромислово-

му комплексу, зокрема виробництво мінеральних добрив. Так, відновлен-

ня калійної промисловості можливе в основному за рахунок державного

бюджету з певною часткою акціонування та залучення позабюджетних

коштів. Фінансування заходів із відновлення калійної промисловості має

відбуватися за такими напрямами: модернізація виробництва калійних

добрив, підготовка сировинної бази для калійної промисловості. Модерн-

ізація виробництва має проводитися шляхом впровадження нових висо-

коефективних технологічних ліній, спрямованих на випуск високоякісних

безхлорних калійних, а також комплексних калійно-магнієвих добрив.

Нині варто оцінювати запаси калійних солей як у Передкарпатті (для

підтримки існуючої виробничої бази), так і в новому калієносному регіоні

- Північно-Західному Донбасі.

Подальший розвиток калійної промисловості вимагає вжиття програм-

них заходів щодо реабілітації територій, деградованих внаслідок діяльності

калійних виробництв, зокрема ліквідації відвалів і шламонакопичувачів,

відношення до деструктивних рельєфів

відпрацьованих виробок, очищен-

ня забруднених територій тощо. Хімічна промисловість є екологічно агре-

сивною галуззю і породжує багато екологічних проблем.

У зв'язку з специфікою роботи хімічної промисловості виникає про-

блема переробки відходів. Але у разі правильної організації виробництва

хімічна промисловість відновлює, знешкоджує, утилізує шкідливі викиди

інших галузей.

Разом з тим, хімічна промисловість має низку негативних тенденцій

розвитку, що зумовлені відставанням структурних, технологічних, інвес-

тиційних, інноваційних змін. З огляду на це, варто вирішити проблему ціно-

вої та товарної конкурентоспроможності вітчизняної хімічної продукції.

На динаміку якісних процесів та ефективність хімічного виробництва впли-

ватимуть поліпшення коопераційного та міждержавного співробітництва,

розширення зовнішньоторговельних зв'язків. Запровадження зони вільної

торгівлі між країнами СНД та єдиного економічного простору між Украї-

ною,

Росією, Білоруссю та Казахстаном приведе до активізації викорис-

тання механізмів міжрегіонального співробітництва та прикордонної

торгівлі хімічною та нафтохімічною продукцією, активізації інноваційно-

го та науково-технічного співробітництва. Ефективне функціонування

виробництв хімічного комплексу в ринкових умовах залежить від платос-

проможності споживачів і від збільшення виробництва конкурентносп-

роможної продукції як за якістю, так і за ціною. Для цього держава має

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

240

створити реальні економічні, фінансові, управлінські, організаційні осно-

ви та сприятливі нормативно-правові умови.

Таким чином, у хімічному комплексі України виникла низка проблем,

які потребують негайного вирішення, зокрема: залежність від імпорту

широкого спектра сировини і напівпродуктів, технічне переозброєння

більшості виробництв з метою зменшення енергомісткості, зменшення

собівартості та підвищення якості та конкурентоспроможності продукції,

активне виведення з експлуатації надлишкових потужностей найбільш

енергоємних виробництв, продукція яких не має попиту, а також застарі-

лих

техногенно небезпечних виробництв, максимальне завантаження дію-

чих потужностей.