Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Провідною галуззю АПК є сільське господарство, пов'язане із забез-

печенням населення продуктами, харчування, а промисловості - сирови-

ною.

Сільське господарство виробляє 90 % усієї продукції харчової про-

мисловості, решту - складає продукція лісу та моря. Сільське господар-

ство є основним виробником продовольчих продуктів та сільськогоспо-

дарської сировини рослинного і тваринного походження.

Економічна ефективність та доцільність функціонування аграрної сфе-

ри визначаються, поряд із загальними закономірностями низкою особли-

востей, що виникають як наслідок залежності виробництва АПК від грун-

тово-кліматичнихумов (рис.23).

Падіння виробництва в АПК, зменшення споживання вітчизняних

продовольчих товарів є важливою причиною подальшої деградації та за-

непаду аграрного сектора України, зношення й руйнування його потенці-

алу, падіння ефективної родючості грунтів, зменшення вмісту гумусу в них

і зниження врожайності навіть на високо родючих чорноземах. Структур-

на розбалансованість

дефіцит окремих виробничих ресурсів, насамперед,

матеріально-технічних й енергетичних, призводять до неефективного ви-

користання аграрного потенціалу.

Загальнодержавна стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяль-

ності АП К має бути направлена на забезпечення національних інтересів

і балансів між вітчизняних виробництвом й імпортом та між внутрішнім

споживанням й експортом. Розробка і вжиття заходів комплексної про-

грами щодо підтримки таких балансів на державному рівні мають прова-

дитися за допомогою важелів податкового та митного регулювання, ви-

ходячи з сучасного стану агропромислового виробництва і національної

економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що ефек-

тивне використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнології

та агроекології, всебічна раціоналізація аграрного природокористування

призвели до значного зменшення природо-, фондо- й енергомісткості аг-

ропродовольчої продукції, підвищення її конкурентоспроможності. Ці

чинники слід віднести до пріоритетних напрямів розвитку національного

агропромислового комплексу.

АПК є гарантом забезпечення продовольчої незалежності країни, а

продуктивність його галузей безпосередньо впливає на вирішення соціаль-

но-економічних завдань.

14*

211

Хвесик М.Л.. Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

І сфера

II сфера III сфера

Хімічна

промисловість

Рослинництво

концентратів,

бактеріологічних

добрив,

мікробіологічних

засобів захисту

рослин і тварин

Виробнича і соціальна інфраструктура: транспорт,

електроенергетика, сфера обслуговування

Рис. 23. Структурно-географічна схема АПК.

212

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

7.2.

Сільськогосподарське виробництво:

сучасний стан розвитку

Сільське господарство

—

одна з основних галузей матеріального вироб-

ництва. Воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. По-

пит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки

збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському госпо-

дарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається пост-

ійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає

ефективність сільськогосподарської праці, що дає змогу з меншою

кількістю робочої сили виробляти більше .

У сільському господарстві велике значення має фактор часу, зокрема

своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого

врожаю, потрібно виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі

строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним комплексом різної

сільськогосподарської техніки.

Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробниц-

тва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом.

Праця використовується з перервами, пов'язаними зі зростанням і визрі-

ванням рослин, протягом року.

У сільському господарстві України переважають такі галузі: рослин-

ництво і тваринництво, що складаються з численних галузей і підгалузей

(рис.

24).

Рослинництво найбільше за всі галузі сільського господарства піддано

впливу природно-ресурсних факторів певної території (грунти, клімат,

опади, засухи) та значній, дуже вираженій сезонності виробництва і спо-

живання. Більшість підгалузей механізовані (заготівля), але слабо розви-

нута інфраструктура (сховища, холодильники).

Залежно від призначення продукції, що виробляється та засобів вироб-

ництва, що застосовуються у рослинництві, виділяють більш вузькі галузі

та їхні групи: зернове виробництво, виробництво технічних культур, кар-

топлярство, овочівництво та баштанництво, плодівництво та виноградар-

ство,

кормовиробництво. Найсприятливішими для розвитку рослинницт-

ва є степова та лісостепова зони. Чорноземні грунти і сприятливий клімат,

велика густота населення, землеробські навички, зручне економіко-гео-

графічне положення зробили рослинництво базовою галуззю сільського

господарства.

Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю

сільськогосподарського виробництва. Воно покликано задовольняти по-

треби населення у м'ясомолочних продуктах, а також потреби харчової та

фармацевтичної промисловості в багатьох видах сільськогосподарської

213

Хвесик М.А., Горбач Я.М., Пастушенко П.П.

сировини. Провідне місце в структурі тваринництва посідає скотарство,

свинарство, птахівництво, вівчарство. Менше значення має конярство,

хутрове звірівництво, бджільництво, ставкове рибальство, шовківництво.

садівництво

овочівництво

виноградарство

баштанництво

кормовиробництво

вівчарство

свинарство

птахівництво

конярство

рибництво

кролівництво

бджільництво

квітникарство звірівництво

Рис. 24. Структура сільського господарства.

Основною специфікою сільського господарства як галузі матеріального

виробництва є його територіальне розосередження та великі площі.

Крім того, для подальшого розвитку і розміщення сільськогосподарсь-

кого виробництва є наявність земельного фонду як основного засобу ви-

робництва, а також агрокліматичних характеристик: сонця, тепла, води,

живих організмів (рослин і тварин).

214

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Продукція сільського господарства визначається в грошовому виразі

(у порівняльних цінах умовно взятого конкретного року) як сума продукції

рослинництва і тваринництва. При цьому обсяг продукції рослинництва

визначається у порівняльних цінах за обсягом валового збору сільськогос-

подарських культур у всіх категоріях господарств та незавершеного вироб-

ництва звітного року (витратами на посів озимини та на підготовку грунту

під посіви ярих культур у наступному році).

Обсяг продукції тваринництва визначається кількістю одержаного при-

плоду та обсягом вирощеного за рік молодняка худоби, приросту дорослої

худоби при її відгодівлі, а також кількості основної продукції тваринницт-

ва (молока, м'яса, вовни, яєць тощо) у порівняльних цінах. За обсягами

валової продукції окремих культур визначається середня урожайність цих

культур (на

га зібраної площі).

За даними Держкомстату обсяг продукції сільського господарства за

січень-листопад 2003 р. в усіх категоріях господарств порівняно з аналогі-

чним періодом минулого року зменшився на 12,3 %, у тому числі у сільсько-

господарських підприємствах

—

на 28,9 , у господарствах населення

—

на

0,9 , хоча за 2000-2002 р. р. обсяг сільськогосподарського виробництва зріс

на 23 %.

Озимі на зерно і зелений корм під урожай майбутнього року по-

сіяні на площі 7,1 млн га (85 % рівня минулого року), з них озимі на зерно

—

на 6,9 млн га (у тому числі сільськогосподарськими підприємствами

—

5.7 млн га).

Загальний обсяг реалізації продукції сільськогосподарськими підприє-

мствами за одинадцять місяців 2003 р. скоротився на 16 %, що відбулося за

рахунок зменшення обсягів реалізації продукції рослинництва - на 28 %.

Водночас обсяги реалізації продукції тваринництва зросли на 5 %.

Сільськогосподарськими підприємствами за минулий рік реалізовано

6.8 млн т зернових культур, що на 55 % менше ніж за 2002 рік, коли було

зібрано високий урожай зернових

—

38,8 млн т. Високий урожай зернових

сприяв збільшенню кормової бази, а, отже, нарощуванню виробництва у

тваринництві. У 2002 р. вперше за останні шість років досягнуто зростан-

ня реалізації худоби та птиці на 6,7 %.

За час проведення земельної реформи з національного земельного фон-

ду у приватну власність передано 67 % сільськогосподарських угідь; 6,7 млн

селян стали власниками земельних паїв, що відповідає загальній площі близь-

ко 25,7 млн га сільськогосподарських угідь; 5,7 млн га земель передано у при-

ватну власність та користування для ведення фермерських, особистих підсоб-

них та присадибних господарств - це в сумі складає 79,4 % земель сільсько-

Економіка України у січні-листопаяі 2003 року // Урядовий кур'єр.- 2003.-25

грудня.- № 244. - С.5.

215

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

господарського призначення. Крім того, проведено реформування 11,2 тис.

колективних сільськогосподарських підприємств, на базі яких створено

15,6 тис. агроформувань нового типу.

Важливим чинником розвитку АПК стало запровадження ринкових

механізмів кредитування сільськогосподарського виробництва. Це дозво-

лило щорічно залучати понад 4 млрд грн кредитних ресурсів для села, щоу

8 разів перевищує обсяги бюджетної підтримки. Після реформування в 2000 р.

відносин власності на селі виникла потреба створення цивілізованого аг-

рарного ринку. Для цього було видано укази Президента України, на

виконання яких було створено 34 аграрні біржі, близько 25 тис. торгових

домів, заготівельних пунктів і кооперативів та обслуговуючих ринкових

структур, вжито заходи щодо спрямування на них товаропотоків сільсько-

господарської продукції. В останні роки істотно зросли обсяги біржової

торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Основою розвитку рослинництва є земельні ресурси, що використо-

вуються як окремі угіддя для певних виробничих цілей, а найважливішою

організаційною ознакою

—

сезонність виробництва. Україна має значний

земельний фонд, що перебуває у розпорядженні сільськогосподарських

підприємств і господарств. Площа цих земель становить 43,022 млн га при

загальній території України 60,3 млн га. Земельний фонд

—

це вся земель-

на площа кожної держави, яка ділиться на:

/ землі несільськогосподарського призначення (дороги, міста, ліси);

• землі сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські

угіддя).

Своєю чергою сільськогосподарські угіддя поділяють на: ріллю (32,544

млн га), сіножаті (2,41 млн га), пасовища (5,528 млн га), багаторічні насад-

ження (0, 912 млн га), перелоги (0,404 млн га).

У державі зосереджені великі (4

,8 млн га) масиви сільськогосподарсь-

ких угідь, які знаходяться у відані сільськогосподарських підприємств і гос-

подарств. В цілому Україна характеризується великою розораністю (пито-

ма вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою

питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою різни-

цею структури земляних угідь. Найвищу питому вагу мають орні угіддя в

степовій частині (68,8 % площі).

Активне проведення реформ в аграрному секторі, докорінна перебу-

дова земельних та майнових відносин створили умови для розвитку при-

ватного бізнесу та нарощування виробництва продукції. На недержавній

основі нині виробляється практично вся аграрна продукція.

У найближчі роки важливо прискорити розвиток цукрової, спиртової,

масложирової, плодоовочеконсервної, м'ясної, молочної та інших підга-

лузей - з тим, щоб повністю забезпечити потреби населення відповідно до

216

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

науково обгрунтованих норм і створити необхідні резерви продовольства

для експорту до зарубіжних країн.

В Україні є всі природно-економічні передумови для успішного роз-

витку цукрової промисловості та збільшення виробництва цукру, але спер-

шу для цього потрібно впровадити високоврожайні сорти цукрових буряків,

поліпшити агротехніку їх вирощування, скоротити непродуктивні витра-

ти сировини в процесі збирання, транспортування та переробки.

На реконструкцію потрібно спрямовувати не менше двох третіх обсягу

капіталовкладень із тим, щоб одержати в цукровій, масложировій, спир-

товій і консервній промисловості приблизно 70 % загального приросту

потужностей.

Важливим напрямом інтенсифікації виробництва в харчовій промис-

ловості є підвищення комплексності переробки сировини на основі роз-

витку комбінування і особливих його форм, які пов'язані з утилізацією

відходів і використання побічних продуктів. Перспективи і темпи розвит-

ку підгалузей харчової промисловості мають визначатися з урахуванням

обсягів нарощування сировинних ресурсів, наявних виробничих потуж-

ностей підприємств, рівня рентабельності виробництва, конкурентоспро-

можності та ефективності продукції.

Досвід високорозвинутих в економічному відношенні країн заходу по-

казує, що до найбільш ефективних та актуальних для України напрямів

державного регулювання сільськогосподарського виробництва належать:

• виділення державних субсидій;

• формування законодавчої основи, яка б гарантувала право власності

товаровиробника на створений ними продукт;

реалізація соціальних програм і програм підготовки кадрів;

• валютно-фінансове регулювання і захист від інфляційних наслідків;

• аграрний протекціонізм і захист вітчизняних товаровиробників на

світовому ринку, стимулювання надходження на нього товарів власного

виробництва і обмеження надходження до України ідентичної продукції

ззовні;

• підтримка цінового паритету;

• формування і стимулювання діяльності установ щодо кредитування

виробництва, маркетинга, сервісного обслуговування тощо;

• регламентація стандартів і якості продукції;

• стимулювання впровадження досягнень НТП;

• контроль за раціональним природокористуванням і екологізація

виробництва.

Практика вимагає й інших напрямів державного регулювання сільсько-

господарського виробництва, зокрема при врахуванні специфіки його роз-

витку в тих чи інших регіонах України (зоні впливу катастрофи на ЧАЕС,

217

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

селенебезбечних зонах, районах з високою концентрацією зрошувальних

і осушувальних мереж та ін.).

7.3.

Особливості розвитку та розміщення основних

галузей сільського господарства

Провідне місце в структурі рослинництва займають зернові культури

(озимі пшениця і жито), круп'яні (просо, гречка, рис), зернофуражні

(ячмінь, кукурудза, овес), зернобобові (горох); технічні культури (цукрові

буряки, соняшник, льон-довгунець, конопля, тютюн); овочівництво, баш-

танництво і плодівництво.

Основними показниками роботи в рослинництві є урожайність, яка

залежить від:

• природної родючості грунту,

• рівня організації сільськогосподарського виробництва

• раціональних сівозмін,

• внесення добрив.

Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури

—

най-

важливіша група продовольчих культур, основа світового рослинництва,

які дають зерно як:

- основний продукт харчування людини;

- корми для сільськогосподарських тварин;

- сировину для багатьох галузей промисловості.

Під зерновими в Україні зайнято 45 % загальної посівної площі. В Ук-

раїні вирощується понад 10 різних видів, але структура їх посівів різниться

між собою за зонами, що пов'язано з неоднаковими природно-кліматич-

ними умовами. Середня врожайність зернових для нашої країни низька

—

25-35 ц/га.

Зернові культури поділяються на:

Хлібні культури, до яких належать пшениця та жито.

На Україні пшениця майже озима і вирощується на всій зерносіючій

території України, крім гірських, передгірських

найпівнічніших поліських

районів. Найбільша концентрація посівів

—

у Лісостеповій і Степовій час-

тинах України. В найпівденніших областях врожайність невелика але гар-

них хлібопекарських якостей (багато клейковини).

Пшениця вибаглива до грунтів (не росте на перезволожених грунтах),

клімату. Валовий збір становить 60 % від усього збору зернових.

У північних районах посіви пшениці витіснені житом. Жито дає більш

стабільні врожаї, хоча і нижчі. Основні посіви зосереджені в Малому

Поліссі, Передкарпатті. Площа посіві жита незначна (приблизно в 15 разів

менша). Врожайність 17-24 ц/га.

218

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

219

Зернофуражні, які включають в себе ячмінь, овес і кукурудзу. Здебіль-

шого ці культури застосовуються для годівлі худоби у вигляді комбікормів,

де основну частку становить зерно та відходи харчової промисловості.

Ці культури мають промислове значення, з них виготовляють крупу,

муку та ячмінний солод (для пивоваріння).

Найбільші площі займає ячмінь. В Україні вирощується здебільшого

ярий ячмінь, який невибагливий, скоростиглий, переносить холод і посу-

хи.

Посіви поширені по всій території України, але найбільша концентра-

ція

—

у північній частині Степу та Лісостепу. В південних районах виро-

щується озимий ячмінь. Урожай становить 21-33 ц/га, а валовий збір

—

% усього збору зернових.

Овес має короткий вегетаційний період, росте при помірній темпера-

турі, не любить посуху, поширений у північній та середній смугах Украї-

ни.

Валовий збір становить 2 %, а врожайність

—

20-26 ц/га.

Кукурудза

—

степова культура, любить тепло, довгий вегетаційний пер-

іод.

Найбільші площі зосереджені в Степу, південній частині Лісостепу,

Прикарпатті, Буковині. В північних районах вирощується як силос і зеле-

ний корм. Дає високі врожаї, до 29-39 и/га. Валовий збір становить 9 %.

Круп 'яні культури

—

просо, гречката рис.

Просо

—

посухостійка культура, зосереджена в південних та східних об-

ластях. Площа посівів становить 200 тис. га, валовий збір

—

338 тис. т, уро-

жайність

—

15-20 ц/га.

Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менші площі

посівів знаходяться у степових областях.

Рис в Україні з'явився в 30-х роках, росте найпівденніших районах на

зрошувальних землях. Вирощування рису призводить до деградації земель

через підтоплення і засолення. Врожайність становить 30-40 ц/га.

Зернобобові культури

—

горох, вика, люпин, соя та сочевиця. Основні

райони вирощування

—

лісостепова та південна частина Полісся. Середня

урожайність становить 32 ц/га.

До технічних культур відносять цукрові буряки, соняшник, льон-дов-

гунець, тютюн, мак, коноплі, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини. Про-

відне місце у посівах технічних культур посідають цукрові буряки, які ма-

ють велике значення для зовнішньої торгівлі. Буряки вирощують у 19 об-

ластях країни, основний район вирощування

—

Лісостеповий. Це вибаг-

лива культура. Середній урожай становить 275 ц/га. В сирому буряку 13-17

% цукру, але вихід після переробки зменшується до 11 % і менше.

Основні площі соняшника зосереджені у південній частині степової зони

та Закарпатті. Культура вибаглива до температурного режиму, але завдяки

глибокій кореневій системі сухостійка, бо вологою забезпечується за раху-

нок підземних вод.

Хвесик

М.А.,

Горбач

Л. М.,

Пастушенко

П.П.

226»

Льон-довгунецьтрадиційно зосереджений у поліських областях і перед-

гір'ях Карпат. Але в останні роки ця прядильна культура майже не виро-

щується, що пов'язано з деградацією легкої промисловості.

У південних областях вирощують рицину (близько 70 тис. га), олія якої

широко використовується у народному господарстві, авіації, парфумерії,

медицині, шкіряній галузі.

Для потреб пивоварної, дріжджової, хлібопекарської промисловості ви-

користовують суцвіття хмелю, який вирощують у Житомирській,

Рівненській, Вінницькій областях.

З ефіроолійних культур вирощують м'яту, коріандр, троянду, лаванду, а

з лікарських рослин

—

ромашку, валеріану, шавлію, звіробій та інші.

Овочівництво - галузь рослинництва, спрямована на вирощування ово-

чевих культур. За характером розміщення та технологією виробництва роз-

різняють овочівництво відкритого грунту (польове і присадибне) та закри-

того грунту (теплиці, парники), орієнтоване на виробництво овочів у міжсе-

зонний період та вирощування розсади.

Баштанництво зосереджене в південно-степових областях, які мають

найсприятливіші агрокліматичні умови для вирощування цих культур, до

яких належать кавуни, дині, різні види гарбузів.

Важливим напрямом рослинництва є садівництво (плодівництво), яке

здебільшого зосереджене у лісостеповій зоні. Виноградарством займають-

ся переважно у степовій зоні (АР Крим, Одеська, Херсонська. Миколаї-

вська області) та Закарпатті.

Тваринництво - найважливіший напрям сільського господарства, ос-

новним завданням якого є розведення сільськогосподарських тварин для

виробництва тваринницької продукції та забезпечення населення продук-

тами харчування. Через низьку продуктивність економічне становище га-

лузі погіршується, вона стала нерентабельною за всіма видами продукції в

усіх регіонах.

Тваринництво поділяється на такі основні галузі: скотарство, свинар-

ство,

вівчарство, конярство, птахівництво.

Залежно від особливостей кормової бази, застосовують різне утри-

мання худоби: стійлове, стійлово-пасовищне.

При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовлени-

ми кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року

перебуває на природних пасовищах, а взимку

—

в стійлах.

Україна має величезні природні пасовища

луки, але для кращого роз-

витку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати вироб-

ництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу

весь рік.

У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби, тут

легше забезпечувати її соковитими кормами.