Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Розділ 10

Регіональна економіка та регіональна політика

10Л. Сутність і завдання регіональної політики

Стратегію регіонального розвитку визначає регіональна політика, яка

має управляти економікою, соціальним і політичним життям регіону, коор-

динувати взаємовідносини центру та регіону, сприяти ефективному розвит-

ку регіональних відносин.

Ефективна регіональна політика базується на таких принципах:

• впровадження всіма органами влади державної регіональної політики;

• врахування в рішеннях центральних органів влади інтересів і особ-

ливостей регіонів;

• підвищення самостійності регіонів у вирішенні власних проблем,

тобто формування ефективного самоуправління на основі самофінансу-

вання.

Внутрішня політика регіонів - цільові дії органів влади регіонів, спря-

мовані на ефективніше використання всіх ресурсів регіону для підвищен-

ня благоустрою території, вдосконалення структури матеріального вироб-

ництва, покращення стану навколишнього середовища, розвитку соціаль-

но-економічної інфраструктури.

Регіональна політика

—

це інструмент, який дозволяє ефективно і з

невеликими суспільними витратами проводити децентралізацію соціаль-

ного регулювання, адаптувати загальні принципи соціальної політики до

регіональних умов із врахуванням складної економічної, соціальної, на-

ціональної, етнічної, релігійної структури країни. Це важлива складова

частина економічної політики держави, що охоплює комплекс різномані-

тних законодавчих, адміністративних

економічних заходів, які проводять-

ся як центральними, так і місцевими органами влади і спрямовані на регу-

лювання процесів розміщення продуктивних сил.

251

Хвесик

М.А.,

Горбач

Л.М.,

Пастушенко

П.П.

Інструменти регіональної політики

Фінансові методи додаткові

витрати

Стримування

економічного розвитку

високорозвинутих регіонів

Адміністративні

методи

зменшення

витрат на

будівництво

Стимулювання розвитку проблемних регіонів

Фінансування

еміграції

населення

Надання допомоги

окремим підприємствам

адміністратив-

ні пільги,

спрощений

візовий

та

митний

режим

створення

інфраструктури,

вирішення

проблем екології,

трудових

ресурсів,

розвідки надр

Програми розвитку

регіонів

Здійснення

бюджетних

витрат

субсидії,

створення

спільних

підприємств,

гарантій,

кредити

Недос

ня

бюд

дох

гриман-

жетних

одів

пода

пілі

гкові

>ги.

Стимулювання

прикордонного

співробітництва

Вільні економічні зони

Рис.

32.

Класифікація інструментів регіональної політики

Основними напрямами регіональної політики є:

•

визначення співвідношення рушійних сил регіонального розвитку і

забезпечення їх взаємодії (державний і приватний сектори економіки,

внутрішні та зовнішні фактори розвитку регіону);

•

співвідношення загальнодержавного і регіонального аспектів роз-

витку, центрального і регіонального рівнів управління економікою;

252

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

253

• підйом економіки відсталих регіонів і освоєння нових регіонів та ре-

сурсів;

•/ проблеми урбанізації;

• демографічна політика держави;

• аграрна політика країни.

Існують різні класифікації інструментів регіональної економічної по-

літики. У вітчизняній літературі часто застосовується класифікація X. Ар-

мстронга і Д. Тойлера, відповідно до якої в регіональній політиці виді-

ляється макро- і мікрополітика. Мікрополітика своєю чергою поділяєть-

ся на політику впливу на працю і політику впливу на капітал. Ця класи-

фікація не охоплює всіх механізмів регіональної політики, тому, на наш

погляд, більш досконалою є класифікація представлена на рис.32.

Крім зазначеної класифікації, відповідно до суб'єкта управління розріз-

няють регіональну політику на рівні держави та власне на рівні регіону.

Залежно від напряму формування регіональної політики розрізняють такі

її види:

• "згори - донизу", де стратегія регіонального розвитку формується

на рівні держави централізовано й "опускається" на регіональний рівень

"згори-вниз" для реалізації. Самостійність регіонів різко обмежена. Така

модель регіональної політики характерна для командно-адміністративної

моделі управління економікою;

• "знизу -вгору", передбачає становлення регіональної політики на

місцях та доцесення її на державний рівень, характеризується повною са-

мостійністю (автономністю) розвитку

характерна для країн з розвинутою

ринковою економікою. Тут держава виконує функції контролю за її реаліза-

цією і взаємоузгодження;

/ комбіновану, яка базується на самореалізації суспільства знизу при

формуванні стратегічних планів згори, тобто регіональна політика фор-

мується і реалізується на регіональному рівні відповідно до сформульова-

них державою цільових орієнтирів розвитку.

Відповідно до об'єкта управління регіональна політика поділяється на:

галузеву і територіальну.

Галузева політика передбачає, передусім, розвиток галузі, а потім - те-

риторії. При регіональній політиці територіального спрямування регулю-

ванню підлягає загальна структура областей і економічних регіонів, тобто

сукупність галузей економічного виробництва, що зосереджені в регіоні.

Відповідно до моделі територіального управління розрізняють такі види

моделей:

модель обмеженої децентралізації, за якої процеси децентралізації

стосуються перерозподілу функцій між державою й органами місцевого

самоврядування. За умови реформування управління на регіональному

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

254

рівні, акцент робиться на звичайну деконцентрацію державного управлі-

ння і підвищення статусу обласних державних адміністрацій: функції те-

риторіального управління регламентуються центром, і як наслідок, вини-

кає суб'єктивний перерозподіл бюджетних ресурсів, адміністративний

вплив на окремі регіони та жорстке регламентування їх діяльності;

2) модель регіональної автономії, відповідно до якої передбачається

значне піднесення проміжних регіональних утворень (областей високого

ступеня самостійності). Тут регіональні адміністративні одиниці отриму-

ють адміністративну автономію і статус юридичних адміністративних ут-

ворень, що діють з державою на рівноправних умовах.

На обласному та районному рівнях діють державні виконавчі органи

загальної компетенції

—

місцеві державні адміністрації, що безпосередньо

підпорядковані уряду. Регіональні представницькі органи та їх виконавчі

структури мають у своєму арсеналі повний набір управлінських функцій.

Здебільшого повноваження цих органів влади адміністративного характе-

ру, а не конституційного та законодавчого. Регіональні бюджети автоном-

но виокремлені з державного бюджету. Регіональні та місцеві представ-

ницькі органи мають вищий ступінь легітимності, тобто формуються на

виборних засадах;

3) модель адміністративного нагляду, яка була запропонована в США

для організації нагляду за діяльністю місцевих колективів з боку регіональ-

них органів управління. Відзначимо, що значна увага приділялася контро-

лю за виконаннями місцевими органами влади функцій у сфері охорони

здоров'я, фінансування, соціального забезпечення, управління трудови-

ми ресурсами, будівництва і експлуатації швидких магістралей державно-

го і регіонального значення тощо.

Залежно від рівня розвитку держави виділяють регіональну політику

країн з розвинутою та перехідною економікою; країн, що розвиваються.

Територіальні диспропорції в соціально-економічному розвитку регі-

онів існують майже у всіх країнах, незалежно від розмірів, економічного

потенціалу, державного устрою і політичної системи. Вони мають прояв

на всіх рівнях світового господарства - від локального до глобального - і

впливають на економічний, соціальний, екологічний клімат в усьому світі

та окремих державах. У зв'язку з цим пошук шляхів мінімізації негативних

наслідків територіальних нерівномірностей розвитку, розробка ефектив-

ної регіональної політики посідає одне з центральних місць у країнах світу,

особливо в країнах з високорозвинутою економікою.

Разом з тим, існує різниця у підходах та напрямах як формування регіо-

нальної політики, так і стратегії у розвинутих країнах та країнах, що розви-

ваються. Основні напрями регіональної політики розвинутих країн, в ос-

новному, спрямовані на розв'язання питань, що стосуються проблемних

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

регіонів: депресивних старопромислових, малорозвинутих (аграрно-індус-

тріальних із екстремальними природними умовами), надмірною концент-

рацією населення і господарства в межах величезних агломерацій тощо.

Регіональна політика країн, що розвиваються, розв'язує такі завдання:

• співвідношення і взаємодію основних рушійних сил регіонального

розвитку, зокрема соціально-економічного устрою і сектора (державного

і приватного тощо);

• баланс внутрішніх і зовнішніх факторів та засобів регіонального роз-

витку;

• співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонально-

го аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління еко-

номікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування

й управління);

• відношення до завдання оптимізації регіональних пропорцій, підйо-

му економіки відсталих регіонів, освоєнню нових територій і природних

ресурсів;

• інтеграцію всіх регіонів країни в єдиний національний ринок;

• раціональне розміщення нових промислових проектів.

Відповідно до певної наукової школи розрізняють:

Посткейсіанську теорію, яка при формуванні регіональної політики

враховує міжрегіональні відмінності. В її основі

—

стимулювання інвестицій

і притоку приватного капіталу в малорозвинуті регіони. Із ринкових інстру-

ментів регіональної політики пропонувалося застосовувати субсидії, кре-

дитні та податкові важелі, що доцільно використати при формуванні по-

літики сталого розвитку.

Неокласичний регіональний підхід базується на постулаті: вільний

нерегульований ринок, як правило, призводить до ліквідації різниці між

регіонами, а тому не потрібно обмежувати стихійну дію ринкових сил. Така

модель за умов перехідної економіки малоефективна, оскільки відсутність

будь-якого регулювання у період трансформації призводить до консервації

старих структур і зростання хаотичних процесів. Як правило, у всіх розви-

нутих країнах основними елементами механізму координації системи гос-

подарства є ринок і держава, раціональне співвідношення яких залежить

від багатьох умов, зокрема рівня економічного розвитку, специфіки ви-

робництва, менталітету нації тощо.

Щодо формування екологічної політики регіонів, то значну увагу нео-

класична теорія приділяє методиці грошової оцінки благ природи, оцінці

впливу екологічної політики на різні аспекти економічного розвитку, за-

стосуванні плати за забруднення і використання природних ресурсів, за-

стосуванні системних і балансових методів та моделей екологічного регу-

лювання.

255

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

256

Теорію незбалансованого розвитку, за якою ринок без державного

регулювання об'єктивно збільшує регіональні відмінності через

циклічність і самоорганізацію ринкового механізму, що призводить до

посилення відмінностей між розвитком регіонів

—

розвинутості одних і

слабкості інших.

Суспільні теорії регіоналізму, які значну увагу приділяють зіткненню

політичних та екологічних загальнонаціональних і регіональних інтересів.

У межах цих теорій розглядаються механізми розподілу ресурсів і політич-

ної влади між регіонами і центром, соціальні відмінності і конфлікти.

Теорію життєвого циклу товару, регіональний аспект якої полягає у

поєднанні стадій розвитку товару від його народження до спаду і розмі-

щення товарів різної зрілості в регіонах.

6. Технологічну теорію, яка відповідно до методів проведення регіо-

нальної політики є двох видів: "упорскування" в економіку; формування

"полюсів росту".

Регіональна політика першого виду спрямована на рівномірне розмі-

щення продуктивних сил по території країни та пошуком виробництвом

трудових ресурсів. Позитивним моментом реалізації моделі є призупинен-

ня міграційних процесів. Порівняно з першим видом, більшого визнання

одержала концепція полюсів і центрів зросту, яку вперше реалізував уряд

Франції, зосередивши зусилля на розвитку регіональних столиць, так зва-

них, полюсів (центрів росту), поблизу яких концентрувалися їхні терито-

ріальні угрупування.

Залежно від напряму реалізації регіональної політики виділяють такі види:

зовнішню регіональну політику та внутрішню регіональну політику.

В умовах сталого розвитку зовнішня регіональна політика повинна

орієнтуватися на налагодження інтеграційних зв'язків між іншими регіо-

нами (зокрема налагодження взаємозв'язків між прикордонними регіона-

ми);

сприяння виходу окремих підприємств на інші зовнішньорегіональні

ринки; вивчення кон'юнктури ринку, його перспективних напрямів; роз-

витку міжнародного туризму та створення для цього відповідної інфрас-

труктури; охорону навколишнього середовища; налагодження транспорт-

них торгових потоків; створення вільних економічних зон та спільних

підприємств ТОШО.

Внутрішня регіональна політика передбачає створення умов збалан-

сованого еколого-економічного та соціального розвитку регіону, розв'я-

зання його внутрішніх проблем розвитку, ефективного господарювання

відповідно до поставлених загальнодержавних цільових орієнтирів.

За сферою суспільного життя розрізняють такі види регіональної по-

літики: економічна; екологічна; соціальна; науково-технічна; культурна;

військова.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

' Гоффе

Н.

В.

Социальная составляющая региональной политики на Западе // МЭ и

МО.

- 2003. - № 4. - С. 70

17 — 5-1993

257

Отже, регіональна політика

—

це державне втручання у розвиток регі-

онів для згладжування соціально-економічних диспропорцій між ними.

Значну увагу сучасна регіональна політика надає стимулюванню роз-

робок та застосуванню високих технологій, підтримці малих високотехно-

логічних фірм, створенню інноваційних комплексів, центрів поширення

передових технологій, науково-дослідницьких парків при університетах

тощо.

Як сказав Н.В. Гоффе

, сучасна регіональна політика - один із важли-

вих інструментів досягнення оптимального співвідношення між госпо-

дарською ефективністю і соціальною справедливістю, економічною до-

цільністю і соціальним вирівнюванням, інтенсивними й екстенсивними

факторами економічного росту. Вона дозволяє враховувати інтереси насе-

лення різних регіонів, не виходячи за межі єдиної державної стратегії і ба-

зових законів.

10.2.

Завдання державної регіональної економічної

політики України

Динамічний та збалансований розвиток регіонів є найважливішою

проблемою подальшого впровадження ринкових відносин та суспільних

перетворень в Україні.

Державна регіональна політика спрямована на забезпечення сталого

розвитку регіонів на основі зміщення акценту від централізованого управ-

ління до комплексної підтримки і стимулювання регіонів у розбудові їх

власного потенціалу з використанням інструментів державної політики та

активних регіональних і місцевих ініціатив.

Нормативно-правовою базою державної регіональної політики є:

Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський

вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвит-

ку України на 2002-2011 роки", яким визначено стратегічне завдання щодо

вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин з регіонами й управ-

ління ними, яка б відповідала принципам регіональної політики Євро-

пейського Союзу; Указ Президента України "Про Концепцію державної

регіональної політики" від 25 травня 2001 № 341/2001, де викладені ос-

новні принципи і завдання державної регіональної політики, а також на-

прями і механізми її реалізації; Бюджетний Кодекс України, який визначає

нову систему міжбюджетних відносин на основі подальшої децентралізації

функцій і повноважень між різними рівнями органів влади та наближення

Хвесик М.А.,

Горбач

Л.М., Пастушенко П.П.

258

суспільних послуг до місця безпосереднього проживання населення, по-

силення ролі місцевого самоврядування шляхом запровадження стабіль-

ної та прозорої системи взаємовідносин міждержавним та місцевими бюд-

жетами; Закони України „Про місцеве самоврядування в Україні" та „Про

місцеві державні адміністрації", що визначають основні повноваження і

функції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду-

вання.

Державна регіональна політика і політика регіонів формують єдине

ціле і доповнюють одна одну. Регіональна політика держави спрямована

на збалансування умов діяльності регіонів та їх результатів, підвищення

ефективності використання сукупності регіональних ресурсів і можливо-

стей створення умов для підвищення ефективності діяльності окремих ре-

гіонів. Державна регіональна політика містить низку взаємопов'язаних

елементів: економічну, соціальну, науково-технічну, екологічну, демогра-

фічну, гуманітарну і національну політику.

Регіональна економічна політика включає: бюджетну і податкову по-

літику; планування і прогнозування в регіоні, створення

реалізацію цільо-

вих програм, використання природних ресурсів і розпорядження власні-

стю регіону, розміщення продуктивних сил, управління структурою ви-

робництва, політику розвитку регіональних комплексів, контрольно-ана-

літичну діяльність, інформаційне забезпечення.

Метою регіональної економічної політики є: забезпечення самодос-

татності областей через узгодження загальнодержавних інтересів та еко-

номічних пріоритетів з регіональним і місцевими; раціональне розміщен-

ня продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці;

створення нової системи управління комунальним сектором економіки;

стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у

найдинамічніші райони, здатних прискорювати зростання економіки ре-

гіону та сприяти реструктуризації власної економіки; активізувати розви-

ток депресивних регіонів; сприяння формуванню оптимальної структури

господарського комплексу, здатного забезпечити найефективніший регі-

ональний розвиток.

Метою регіональної соціальної політики держави є підвищення благо-

устрою і забезпечення потреб життєдіяльності населення. Втілення со-

ціальної політики безпосередньо залежить від економічних можливостей

країни, тієї частини національного доходу, яка виділяється на споживан-

ня.

Соціальна політика держави і регіону має спільну економічну і право-

ву базу, яка має забезпечувати реалізацію прав та інтересів громадян нашої

держави. Метою сучасної регіональної політики в соціальній сфері є за-

безпечення належного рівня добробуту в кожному регіоні, задоволення

за можливістю однакових життєвих потреб для всіх громадян.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Державна регіональна науково-технічна політика відображає відношен-

ня держави до науково-технічних проблем, які є складовою частиною ре-

гіональної політики.

Крім цього, важливою складовою регіональної політики є екологічна.

Екополітика має бути інтегрована з економічною та соціальною політи-

кою,

шо дасть спрямованість на екологізацію всіх економічних інстру-

ментів. У сучасних умовах, коли досягнуто критичного рівня забруднення

навколишнього середовища, ефективна діяльність усіх ланок господарю-

вання передбачає проведення активної екологічної політики. Це означає,

що техніко-економічний розвиток галузей має формуватися відповідно до

принципів попередження і компенсації екологічної шкоди, забезпечення

здоров'я населення, гармонійного розвитку природи і людини.

Основу еколого-економічної політики становить система заходів еко-

номічного, науково-технічного, організаційного та державно-правового

забезпечення життя і здоров'я громадян від небезпечного впливу середо-

вища, створеного внаслідок антропогенної діяльності та аномальних при-

родних явищ. Законодавчо-правова база є одним із головних засобів еко-

логічної політики. Реалізація екологічної політики держави проводиться

відповідно до чинного законодавства України, в першу чергу Конституції

України, Закону України " Про охорону навколишнього природного сере-

довища", міжнародних угод і конвенцій, прийнятих і ратифікованих Ук-

раїною. Екологічне законодавство, державна екологічна політика, еконо-

мічний механізм призначені забезпечити освоєння екологічно чистих тех-

нологій і за можливості мінімізувати збитки довкіллю, які завдано госпо-

дарською діяльністю людини. Дослідження еколого-правових засад

екополітики пов'язане із проблемами забезпечення екологічної безпеки

держави.

Основною метою регіональної екологічної політики

—

створення без-

печних умов життя людини і відновлення довкілля, зведення до мінімуму

шкідливого впливу техногенних аварій і катастроф, покращення екологі-

чного стану басейнів річок регіону, екологізація технологій у промисло-

вості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, транспорті, гаран-

тування екологічної безпеки ядерних об'єктів та радіаційного захисту на-

селення і природного середовища. В окремих регіонах слід вживати заходів

для покращення стану деградованих земель, рекультивації порушення

природних ландшафтів, боротьби з водною ерозією, хімічним забруднен-

ням земельних ресурсів.

Демографічна політика є складовою регіональної політики держави і

розробляється в тісній взаємодії з економічною, соціальною й екологіч-

ною політикою. При цьому враховується специфіка демографічної ситу-

ації в кожному регіоні і конкретизуються напрями їх реалізації. Основі цілі

. 259

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

демографічної політики пов'язані з вирішенням таких проблем, як: фор-

мування пропорційної статево-вікової структури населення, вжиття со-

ціальних заходів, які стимулювали б народжуваність, покращення еколог-

ічної ситуації тощо.

Регіональна гуманітарна політика має бути спрямована на покращен-

ня духовного, морального розвитку суспільства, на формування ініціа-

тивної особистості, відродження національного і культурного фундамен-

ту суспільства.

Метою державної регіональної політики в Україні є консолідація зусиль

законодавчої та виконавчої гілок влади для створення умов динамічного

економічного зростання територій, протидії поглибленню регіональних

диспропорцій.

Економічний розвиток регіонів у 2002-2003 р. р. характеризується та-

кими показниками:

- збільшенням грошових доходів населення, зокрема підвищення се-

редньомісячної заробітної плати в усіх регіонах;

- активізація економічної діяльності спеціальних економічних зон та

територій пріоритетного розвитку. За період 1999-2001 р. р. діяльності спе-

ціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного роз-

витку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР) темпи при-

росту інвестицій в середньому становили 27,8 % (відповідно по Україні

—

10,3%) (рис. 33);

800 000

Фактично залучено

Залучено, наростаючим

700 000

678

400 000

600 000 •

500 000

300000

х в т. ч.

в т. ч. іноземних, наростаючим

іноземних

414,2

200 000

100 000

180,4 180,4

[703,7 I

на 01.01.2000

2000

2001

Джерел. Мінекономіки.

Рис.ЗЗ. Динаміка залучення інвестицій у СЕЗ та ТПР (млн. дол. США)

260