Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Размещение производительных сил и региональная экономика: Уч. пособ. (На укр. языке)

Подождите немного. Документ загружается.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

271

- мікрорівень (прикордонна смуга та населені пункти, які до неї входять).

Проблемність або перспективність прикордонних регіонів визначаєть-

ся в основному характером сусідства: якщо немає можливостей для масш-

табного співробітництва, то ці райони стають периферійними і відповід-

но,

відстають від інших територій в економічному розвитку.

Прикордонні території мають специфічні фундаментальні риси в інтег-

раційному процесі

—

бар'єрність та контактність, завдяки яким вони (ра-

зом з функцією переходу від одного народногосподарського комплексу до

іншого) забезпечують їх взаємну адаптацію. Під впливом інтеграційних

процесів бар'єрні функції кордонів переносяться на зовнішні кордони

інтеграційних утворень. Внутрішні кордони в межах ЄС стають прозори-

ми,

що дає можливість вільного спілкування як прикордонних, так і за-

гальнодержавних спільнот. У відносинах ЄС скасовуються прикордонні

бар'єри для руху товарів, капіталу, робочої сили, уніфіковується норма-

тивно-правова база господарської діяльності. Завдяки підвищенню ролі

прикордонних регіонів на світовій арені збільшуються повноваження

місцевих влад, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами

влади відповідних територій сусідніх країн. Прикордонне співробітницт-

во дає змогу вирішити конкретні економічні та соціальні питання безпо-

середньо для прикордонних областей, зокрема поступово долати нижчий

рівень економічного розвитку цих периферійних територій.

Вищою формою прикордонного співробітництва у країнах ЄС стали євро-

регіони. Єврорегіони

—

це міждержавні транскордонні регіональні асоціації,

які охоплюють прикордонні області та розвиваються за погодженими плана-

ми та проектами. Співробітництво тут відбувається у вигляді розробки спільних

комплексних програм економічної, культурної та гуманітарної взаємодії, кон-

кретних транскордонних економічних проектів, розв'язання проблем зайня-

тості, інфраструктури, екології.

Україні існує можливістьствореннятаефек-

тивного функціонування ще однієї форми регіонального співробітництва

—

вільних економічних зон на прикордонних територіях.

Тенденції світогосподарського розвитку тією чи іншою мірою відби-

ваються у специфіці господарювання прикордонних територій, а саме:

- забезпечення транскордонного руху товарів в умовах лібералізації

світової торгівлі;

- виконання контактних та бар'єрних функцій під натиском динаміч-

но зростаючого транскордонного руху населення у формах міжнародної

міграції трудових ресурсів, туризму, ділових та освітніх поїздок, які є про-

явом глобалізації світогосподарських відносин;

- утворення регіональних інтеграційних угруповань загострило пробле-

му відсталості, а іноді депресивного стану прикордонних територій, як

відбитка минулих етапів господарювання;

Хвесик М.А., Горбач Л. М., Пастушенко П.П.

- правове насичення повноважень місцевих органів влади, зокрема в га-

лузі співробітництва з органами влади відповідних територій зарубіжних

країн, що безпосередньо проявляються саме у прикордонних регіонах.

Майбутнє прикордонних регіонів залежить від того, як швидко Украї-

на вийде із затяжної економічної, політичної, соціальної кризи, від ефек-

тивності регіонального управління та впровадження нових форм прикор-

донного і міжрегіонального співробітництва, вступить в дію закону Украї-

ни „Про транскордонне співробітництво", що значно розширило б

діяльність цих регіонів.

10.5.

Специфіка регіональних програм сталого розвитку

В умовах транзитивної економіки окремі регіони розробляють свої

моделі поведінки стосовно шляхів і методів переходу до сталого розвитку.

Цілям збалансованого регіонального розвитку найбільше відповідають

програми регіонального соціально-економічного й екологічного розвит-

ку, відомі як програми сталого розвитку. Такі програми розраховані на се-

редній термін І передбачають поетапну реалізацію цілей переходу на заса-

ди сталого розвитку.

На думку В. Лексина, програма

—

це спеціально розроблений документ

для вирішення доведеної пріоритетної регіональної проблеми, комплекс

заходів нормативно-правового, політичного, економічного, фінансового,

соціального, екологічного, виробничого, дослідницького, інформаційно-

го та іншого характеру, вишикуваних у певній послідовності й узгоджених

за ресурсами, виконавцями і термінами виконання.

Серед форм реалізації регіональної політики особливе місце займає роз-

робка і реалізація регіональних цільових програм соціально-економічного

розвитку регіонів. Переліктаких цільових програм, має визначатися при підго-

товці загальнодержавних концепцій і програм на середньострокову та довго-

строкову перспективу і входити як складова частина до цих документів. Вра-

хування регіонального аспекту має стати необхідною ланкою у проведенні

політики структурної перебудови економіки, екологізації виробництва.

Розробка регіональних програм - це цілеспрямований процес мобілі-

зації всіх можливостей регіонів різних таксономічних рівнів.

Регіональні програми є різновидом цільових комплексних програм,

служать інструментом регулювання й управління регіональною стратегією

економічного, соціального і науково-технічного розвитку, формою гос-

Лексин В., Шевцов В. Общероссийские реформы и территориальное развитие. Ста-

тья третья. Региональные программы в новейшей реформационной ситуации // Рос.

экон. журнал. - 1995. - №3. - С. 26.

272

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

подарської діяльності, способом пріоритетної концентрації ресурсів для

вирішення першочергових, невідкладних завдань.

До складу типової структури цільової програми будь-якого рівня (га-

лузева, районна) повинно входити: обгрунтування і характеристика вису-

нутої для розробки проблеми; цілі та завдання, система заходів, ресурсне

забезпечення, розробка механізму управління і контролю за реалізацією

програми, оцінка результативності та очікувана ефективність, соціально-

економічні наслідки, а також напрями фінансування робіт, у тому числі й

за рахунок коштів держбюджету.

Під програмно-цільовим методом (підходом) розуміють методичне об-

грунтування (яке включає і математичний апарат) власне технології прий-

няття і виконання управлінських рішень.

Розрізняють такі види регіональних програм: міждержавні, державні,

власне регіональні та комплексні.

Регіональні програми формуються і реалізуються на рівні областей,

районів, міст і витікають з загальнодержавних і територіальних інтересів.

Регіональні програми відрізняються невеликими, порівняно з держав-

ними програмами, обсягами робіт і ресурсних затрат, мають цільову спря-

мованість, точну адресу, конкретне обмеження часових інтервалів і коор-

динуються з загальнодержавною концепцією регіонального розвитку і

регіональної політики України.

Програми одного регіону погоджуються з системою аналогічних

зв'я-

заних програм суміжних територій.

Основними завданнями регіональних програм є:

- вирівнювання міжрайонних відмінностей за показниками економіч-

ного,

соціального і науково-технічного розвитку;

- формування оптимальної територіальної та галузевої структури еко-

номіки;

- збалансоване (бездефіцитне) регіональне господарювання в умовах

ринку;

- максимально повне й ефективне використання природних, матері-

альних і трудових ресурсів регіону;

- розвиток виробництв і сфер відповідно до державної селективної

структурної політики;

- охорона довкілля;

- подолання наслідків стихійних лих і техногенних аварій;

- формування інфраструктури інформаційного забезпечення органів

управління і господарюючих суб'єктів;

- духовне відродження регіонів, збереження їх історичної спадщини,

зміцнення культурного потенціалу, стабілізація суспільно-політичного і

правового стану.

18-5-1993 273

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

274

Склад

структура комплексної програми соціально-економічного роз-

витку регіону є перелік розділів, які відображають змістовну

функціональ-

ну характеристики прийнятого до реалізації програмного проекту, зокрема:

- аналіз і оцінка соціально-економічної ситуації регіону (дається опис

соціально-економічної ситуації та її наслідків для регіону і виділяються

пріоритетні проблеми, які підлягають вирішенню на програмній основі);

- оцінка природних ресурсів і стану навколишнього середовища (ха-

рактеризуються наявні в регіоні різні види природних ресурсів, їх

кількісний стан, можливості використання для цілей регіону та вивозу за

його межі; розглядається екологічна ситуація в регіоні та заходи щодо її

оздоровлення; виділяються пріоритетні проблеми);

- стан демографічної ситуації та ринку праці в регіоні;

- концепція соціально-економічного розвитку регіону (виконаний по-

передньо аналіз соціально-економічного розвитку регіону дає уяву про

сучасні масштаби і структуру господарства регіону, його матеріально-ви-

робничу базу, виявлені диспропорції в економіці, прогноз чисельності тру-

дових ресурсів і можливостей використання природно-ресурсного потен-

ціалу, що дозволяє з урахуванням тенденцій технічного прогресу і постав-

лених перед регіоном господарських завдань виробити і сформулювати

концепцію соціально-економічного розвитку регіону;

- основні цільові підпрограми (на прикладі Волинської області), які

можуть формуватися за цільовою, функціональною

проблемною ознакою.

Основні підпрограми для Волинської області:

• лісопромисловий комплекс;

• агропромисловий комплекс;

• рекреаційний комплекс;

• будівельний комплекс;

• соціальний комплекс;

• основні напрями розв'язання економічних проблем.

У кожній з цих підпрограм визначається мета і завдання, кінцеві ре-

зультати, а кожен програмний захід оцінюється кількісними й якісними

показниками;

- механізм виконання програми (визначається комплекс заходів, еко-

номічних важелів, які забезпечують розв'язання проблеми; розробляється

прогнозна модель програми);

- ресурсне забезпечення програми (містить розрахунки майбутніх за-

трат: фінансових - за джерелами надходження; матеріальних - за видами

продукції; природних умов і ресурсів - за земельними, водними, лісови-

ми,

паливно-енергетичними, кліматичними, мінерально-сировинними;

трудових ресурсів

—

за професійно-кваліфікаційними ознаками; інформа-

ційних - за видами);

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

- координація програмних заходів (узгодження дій усіх організацій, які

беруть участь у здійсненні програми);

- оцінка економічної ефективності здійснення програми;

- організація, форми і методи управління програмою.

Вищезазначені розділи програми містять необхідні обгрунтування,

пояснення та формуються на весь період реалізації програми.

Разом із цільовими програмами розвитку регіонів і галузей із частко-

вим державним фінансуванням повинні використовуватися такі форми як:

- участь держави у високоефективних інвестиційних проектах регіонів

з використанням конкурсної та контрактної систем їх реалізації;

- визначення обгрунтованих обсягів замовлень на поставку продукції

для загальнодержавних потреб та їх ефективне розміщення;

- освоєння і переробка стратегічних природних ресурсів;

- підтримка наукомістких виробництв, розвиток прогресивних еконо-

мічних і екологічно безпечних технологій;

- сприяння активізації міжнародних економічних зв'язків регіонів Ук-

раїни;

- створення умов для формування вільних економічних зон і техно-

полісів у регіонах, які мають високий науковий і кадровий потенціал, а та-

кож розвинуту інфраструктуру.

10.6.

Методичні підходи до розробки регіональних

галузевих програм

У багатьох країнах світу накопичений значний досвід розробки різнорівне-

вих регіональних галузевих програм. В Україні основним недоліком їх розроб-

ки є відсутність єдиної методології та методики складання, підпорядкованість

інтересам господарського розвитку окремих територій, без врахування страте-

гічних інтересів держави у розвитку тих чи інших господарських комплексів.

У багатьох випадках розроблені для конкретного регіону програми роз-

витку різних галузей економіки не враховують обмеженість ресурсів бага-

тоцільового призначення (праця, енергія, вода), не узгоджені з аналогіч-

ними програмами, розробленими для інших територій.

Тому при прогнозуванні регіонального розвитку галузевих комплексів

варто розробити принципи єдиного методичного підходу до їх розробки.

При реалізації такого підходу зростає роль держави в регулюванні регіо-

нального розвитку галузевих комплексів.

Стратегічною метою регіонального розвитку галузевого комплексу є

формування високорозвинутих ринкових відносин, які забезпечують до-

сягнення сталого економічного росту і вирішення соціально-економіч-

них завдань з метою задоволення життєвих потреб.

їв*

275

Хвесик

М.А..

Горбач

Л. М., Пастушенко

П.

276

У галузевих програмах мають бути обгрунтовані стратегічна мета, зав-

дання і пріоритети розвитку, розміщення галузі та комплексу галузей, роз-

роблені сценарії за термінами їх виконання.

Галузеві програми повинні містити аналіз ефективності різних форм

власності, напрямів формування регіональних товарних ринків збуту про-

дукції галузі, постачання її сировиною, матеріалами, комплектуючими,

паливом і енергією. При обгрунтуванні зовнішньоекономічних зв'язків

галузідоцільно враховувати специфіку

кон'юнктуру ринків держав СНД,

економічно розвинутих країн і країн, з якими Україна має довгострокові

економічні угоди.

Для забезпечення сталого розвитку оцінюються досягнуті рівні еколо-

гізації виробництва разом з регіональними проблемами покращення ста-

ну довкілля і обґрунтовуються заходи з екологічно безпечного розвитку

галузі на основі зменшення ресурсомісткості та впливу виробництва на

довкілля.

При розробці галузевих програм варто використовувати такі основні

принципи:

- комплексний, системний підхід до вирішення проблем розвитку і

розміщення галузей економіки;

- узгодження державних, місцевих, галузевих, підприємницьких інте-

ресів при виробленні основних напрямів розвитку і розміщення галузей;

- необхідність створення макроекономічних, структурних передумов

для переходу до економічного росту, збалансованого розширеного відтво-

рення;

- формування сприятливих фінансових умов для розвитку підприємств

і організацій, галузевих комплексів, розширення і мобілізація фінансових

ресурсів, послідовне зниження інфляції;

- єдність методології, таксономії, вихідної інформації, співставність

показників;

- недопустимість рекомендацій, які ведуть до галузевого чи територі-

ального монополізму;

- економічна обгрунтованість заходів із технічного переозброєння і за-

стосування нових технологій;

- забезпечення постійної тенденції підвищення рівня екологічно без-

печного розвитку виробництва при дотриманні регіональних екологічних

обмежень.

Не дивлячись на існуючі специфічні особливості окремих галузей про-

мисловості, логіка їх регіонального розвитку підпорядковується єдиній

методології (програмно-цільовий підхід) і методиці.

Оцінка соціально-економічного стану регіонів, виділення депресив-

них територій, визначення рейтингів інвестиційної привабливості не по-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

винні обмежуватися широко поширеною в наш час узагальненою

кількісною оцінкою, яка без глибокого якісного аналізу стану території та

її перспектив не може слугувати надійною основою для відповідних вис-

новків і рекомендацій владним структурам про форми і масштаби держав-

ної підтримки, а також потенційним інвесторам

—

про переважаючі для

інвестування регіони. В основі такої оцінки повинно бути комплексне

якісно-кількісне дослідження всіх сфер життєдіяльності регіону з метою

об'єктивного визначення напрямів їх подальшого розвитку

В цілому виконання всього комплексу робіт можна розбити на чотири

взаємопов'язаних між собою етапи: аналіз всіх сфер життєдіяльності те-

риторії; аналіз форм міжтериторіальної взаємодії; розробка концепцій со-

ціальної і економічної реабілітації території.

На етапі аналізу всіх сфер життєдіяльності на території предметом де-

тального вивчення є: соціально-культурне середовище території, демог-

рафічні проблеми; її соціальна сфера ( в тому числі забезпеченість місце-

вого населення об'єктами соціальної інфраструктури); стан промисловості,

будівництва і сільського господарства, розвиток дрібного підприємницт-

ва; стан довкілля. Такий аналіз дозволяє скласти повну картину функціо-

нування даних сфер і виявити основні проблеми, без вирішення яких роз-

виток території неможливий. Так, у регіонах сировинної орієнтації, до них

належать перспективні містоутворюючі добувні підприємства, обумовлені

станом сировинної бази і конкурентоздатністю виробленої продукції. Ве-

лике значення має і стан довкілля, яке знаходиться під впливом добувного

виробництва. Слід враховувати і міграцію населення активного віку, яке

перше покидає безперспективні з точки зору працевлаштування райони,

що істотно ускладнює соціально-економічну ситуацію на території.

На другому етапі оцінюється господарський потенціал території і всі

наявні на території ресурси: трудові, природні, виробничі, фінансові, соці-

ально-культурні. На цьому етапі потрібно також виявити можливі джере-

ла соціально-економічного розвитку, які пізніше визначатимуть його на-

прями. Ресурси недоцільно обмежувати лише природними чи виробничи-

ми,

тому спочатку слід провести свого роду інвентаризацію всіх факторів,

реалізація яких може сприяти розвитку депресивної території. Окрім цьо-

го доцільно залучити до обговорення проблем представників різноманіт-

них сфер діяльності, які проживають наданій території, а також сторонніх

консультантів. Наприклад, старопромислові райони нині є не просто на-

селеними пунктами із застарілими неконкурентоздатними заводами, а, як

правило, - це центри районної культури, зі своєю соціальною і господарсь-

Козаков Е., Шеломенцев А. Оценка социально-экономического состояния депрес

сивных регионов // Экономист.— № 11.- 1999.- С.

75-81.

277

Хвесик МЛ., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

278

кою інфраструктурою, яка має міцні соціальні та господарські зв'язки між

собою.

На третьому етапі проводиться аналіз форм міжтериторіальної взає-

модії

—

соціальних і економічних зв'язків конкретного регіону з іншими

територіями, а також його місце в господарському комплексі суб'єкта Ук-

раїни. Старі та нові сформовані коопераційні зв'язки підприємств, розмі-

шених в депресивних регіонах, з одного боку, і розширені можливості

місцевих органів влади впливати на розвиток місцевого бізнесу, з іншого,

набувають все більшого значення. Крім того, підвищення мобільності тру-

дових ресурсів, розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури,

а також наслідки дії на довкілля природокористувачів роблять ці пробле-

ми загальними для кількох межуючих між собою територій. У зв'язку з цим

потрібне визначення форм міжтериторіальних взаємовідносин і взаємові-

дносин між територією і суб'єктом України, в тому числі на правовому рівні

шляхом укладення відповідних угод, прийняття законодавчих актів і по-

станов.

На основі результатів всестороннього аналізу соціально-економічно-

го становища територій і має розроблятися концепція їх розвитку, в якій

слід передбачити максимальне використання наявного в регіоні госпо-

дарського потенціалу, ресурсів і зв'язків з іншими територіями.

Розміщення

продуктивних

сия та

регіональна економіка

Розділ 11

Регіональна інвестиційно-іноваційна

політика України

11.1.

Сутність та значення інвестиційно-інноваційної політики

У нинішніх умовах забезпечення темпів та сталості економічного зро-

стання залежить від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності,

структурно-технологічних змін на основі інновацій. Стратегічну основу

сталого економічного зростання формують рівень розвитку та динамізм

інвестиційно-інноваційних процесів.

Дослідження проблем інвестування економіки завжди знаходилося в

центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, шо інвестиції зачіпа-

ють господарську діяльність, визначають процес економічного росту в ціло-

му. В сучасних умовах вони виступають важливим засобом забезпечення

умов виходу із економічної кризи, структурних зрушень у народному гос-

подарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення кількісних по-

казників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація

інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-

економічних перетворень.

Поняття інвестиції (від лат.

ІПУЄБІІО

—

одягаю) означає вкладення капі-

талу в галузі економіки всередині країни і за кордоном. Інвестиції

—

це ос-

новний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій,

який визначає темпи економічного росту.

Інвестиції— грошові, майнові, інтелектуальні цінності, шо вкладаються

в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання

прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в роз-

виток виробництва чи невиробничу сферу.

До інвестицій належать: грошові внески, пільгові банківські вклади,

паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди,

обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з

279

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.

авторського права, ноу-хау, досвід та інші інтелектуальні цінності; право

користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші

майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів

можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень.

Розрізняють <ті/«анс0б7 (вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні

папери), реальні (вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-

виробничих запасів), валові (сумарні вкладення, необхідні для відшкоду-

вання і приросту основного капіталу), чисті (відповідають валовим інвес-

тиціям за вирахуванням сум амортизації основного капіталу), приватні

(фінансуються за рахунок власних джерел і за рахунок залучених коштів

(довготермінові кредити, емісія цінних паперів), державні інвестиції

(фінансуються з коштів держбюджету).

Інвестиції відіграють основну роль в економічному процесі. В резуль-

таті інвестування коштів в економіку збільшуються обсяги виробництва,

зростає національний дохід, розвиваються галузі та підприємства, які най-

більше задовольняють попит на товари і послуги.

Із загального розміру інвестиційних вкладень більша частина припа-

дає на капітальні вкладення в розширене відтворення, основним джере-

лом яких є національний дохід. За розміром цих вкладень, які називають

чистими інвестиціями, визначають приріст основних фондів, хоча точно-

го співвідношення між ними за кожен відрізок часу може не бути (рис. 37).

В економіці зростання: а) валові інвестиції перевищують амортизацію,

що означає зростання об'єму капіталу. В статичній економіці: б) валові інве-

стиції повністю заміщують капітал, який витрачається в процесі виробниц-

тва річного об'єму продукції. В економіці стагнації: в) валових інвестицій

недостатньо для заміщення капіталу, який витрачається за рік на вироб-

ництво, що призводить до скорочення об'єму капіталу в економіці.

Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні, з погляду іно-

земних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат

складається із великої кількості факторів ризику, які можна об 'єднати у такі

групи:

• соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;

• внутрішньоекономічна ситуація і перспективи її розвитку;

• зовнішньоекономічна ситуація та її перспективи.

Існує і найчастіше використовується й інший підхід до класифікації

ризиків. Тут виділяють такі групи:

• політичні ризики (включаючи і деякі соціальні);

• фінансові ризики, включаючи, в основному, платоспроможність

країни з точки зору надання їй та її юридичним особам позичкового капі-

талу;

• ризики операцій, зокрема:

280