Харченко С.Я., Кратінов М.С., Ваховський Л.Ц., Кратінова В.О., Песоцька О.П., Караман О.Л. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
привітних, доброзичливих, милосердних і справедливих, ніж слов'яни, знайти
важко.
Перші, найбільш загальні й об'єктивні з погляду потреб спільного
проживання й діяльності людей моральні принципи, що зазначаються
істориками й етнографами у всіх народів землі, одержали в подальшому
закріплення в релігійних нормах і заповідях, а згодом – у світських законах.
Православ'я, поступово поширюючись серед русичів, не суперечило
їхнім етичним уявленням про необхідність допомагати тим, хто має в цьому
потребу, і дотримуватись вікових традицій милосердя. Православ'я як гілка
християнства є наднаціональною релігією (на відміну, наприклад, від релігії
іудеїв) і не розділяє людей за ознакою національності, раси, кольору шкіри,
рівня матеріального достатку або іншими; єдиний критерій розподілу – віра,
унаслідок чого всі люди, що сповідають християнство, – «брати по Христу».
Найголовніший етичний принцип («Золоте правило етики») викладений у
Нагірній проповіді Ісуса Христа і звучить так: «І так у всьому, як хочете, щоб
з вами поступали люди, так поступайте й ви з ними; бо в цьому закон і
пророки» (Мф. 7:12).
У Давній Русі етика допомоги людині не оформлювалася в окрему
галузь знань, а існувала в контексті норм людського співжиття, що доводить
щоденність самого чинника надання допомоги. Вводячи наприкінці Х ст. на
Русі православ'я, великий київський князь Володимир піклувався про те, щоб
не тільки буква, але й, головне, дух православ'я на руських землях
восторжествував. З цією метою князь Володимир у 996 р. доручив
православній церкві піклування про тих, хто має в цьому потребу, і визначив
засоби на їхнє утримання й підтримку («церковна десятина»).
Найбільш цілісну систему етичних поглядів у давньоруський період, що
торкається в числі інших і проблеми допомоги тим, хто цього потребує,
становить собою «Повчання Володимира Мономаха». Князь Володимир
Мономах у «Повчанні» своїм нащадкам (1099) писав про необхідність
виявляти постійну турботу про злиденних, убогих, сиріт, удів, підтримувати
їх матеріально й відновлювати соціальну справедливість, захищати слабких
від утиску сильних.
Таким чином, Мономах вважав важливим дотримання загальних
моральних правил, серед яких можна виділити й етичні правила
благодійності: повага до людей, уміння бути корисним, вірним даному слову,
піклуватися про бідних і захищати їх, робити людям добро й уникати зла,
творити милість.
Продовженням і розвитком сформованих у давнину слов'янських
етичних звичаїв і традицій стосовно допомоги і взаємодопомоги,
узагальнених пізніше в межах Нового Завіту, «Повчання Володимира
Мономаха», збірників «Бджола» і «Златоуст» і інших, став поширений у ХVI
ст. «Домострой». У ньому піднімаються питання моралі особистості й
містяться певні вимоги, у тому числі й вимога брати участь у благодійності:
людина повинна не тільки дотримуватися основних заповідей християнської
241
релігії, тобто не красти, не обмовляти, не брехати, «але й бути… до бідних
привітним і милостивим…».
В епоху великого реформатора Петра I і пізніше виходить у світ велика
кількість світських кодексів поведінки, що містять норми як етики, так і
етикету, які не розділяються за змістом. Більшість викладених у них правил
стосується всіх людей незалежно від їхнього стану й має загальний характер.
Дуже важливим у стосунках з людьми вважається «надання пошани кожній
людині взагалі, якого б хто імені, віри й закону не був... він є найближчий до
тебе». Світські етичні кодекси підкреслюють необхідність вияву співчуття до
людини, яка опинилась у біді. Так, наприклад, у моральній енциклопедії, що
містить опис обов'язків людини в спільному житті (початок XIV ст.)
говориться: «Хто бере участь у біді ближніх своїх, той змушує себе любити, а
хто безжалісний, той не може насолоджуватись ім'ям друга людства…»
Більшість світських осіб, у тому числі й канонізовані після смерті, славилися
за життя своїм милосердям і співчуттям до незаможніх. Такими були Юліанія
Лазаревська (Муромська), У.У.Осор'їна, Ф.П.Гааз, Ф.М.Ртищев,
В.Ф.Сологуб, В.Ф.Одоєвський і багато інших; вони не тільки самі надавали
допомоги тим, хто цього потребував, але і своїм прикладом спонукали до
благодійності.
Особливий шар етичної культури у зв'язку з ідеями соціальної
допомоги закладений у роботах вітчизняних філософів: І.Брянчанінова,
П.Чаадаєва, М.Чернишевського, П.Леврова, Н.Михайловського, В.Соловйова
й інших.
Усі вони, при всій відмінності підходів, головним чином підтримують і
розвивають ту саму думку: добро необхідно робити в першу чергу для
власної душі, для її вдосконалювання; жити для інших – це значить жити для
себе, жити у злагоді зі своєю душею й совістю, і тому робити добро,
допомагати людям – необхідно, корисно й раціонально. У поглядах світських
філософів також чітко простежується й думка про цінність людини: людина
цінна як самостійна особистість, що має право на особисте щастя,
удосконалення й свободу вчинків і виконує обов’язок насамперед перед
собою.
Етичні погляди суспільства на соціальну роботу (точніше, на соціальне
забезпечення) зазнають істотних змін у радянський період: по-перше, тоді
вважалося, що в умовах соціалізму всі громадяни достатньою мірою
соціально захищені, унаслідок чого додаткових заходів, таких, наприклад, як
система благодійності, не потрібно. По-друге, держава вважала своїм
найпершим обов’язком повністю взяти на себе турботу про громадян, не
спроможних самостійно себе утримувати, у зв'язку з чим благодійна
діяльність приватних осіб, з погляду офіційних органів влади, була зайвою й
принижуючою гідність особистості: кожна людина в радянській державі мала
право на турботу й увагу до себе з боку держави. По-третє, не можна
вважати, що благодійність зникла цілком: широко поширилася шефська
допомога; існувала й приватна благодійність (вважалося нормальним
242
допомагати старим сусідам, інвалідам, хворим людям); мала місце й подача
милостині, хоча вона не була широко поширена й не схвалювалася.
У наш час етика професійної соціальної роботи як невід'ємна частина
життєдіяльності держави й суспільства ринкової економіки в Україні
переживає період становлення. Проте в її основі вже тепер закладено
конституційні вимоги визнати вищою цінністю суспільства людину поза
залежністю від її матеріального стану, спроможності до праці, стану здоров'я,
освіти, інтелектуальних спроможностей, сімейного стану, статі й віку, раси й
національності, поглядів і переконань тощо. Етичні норми спільного
існування й діяльності людей у нашому суспільстві потребують надання
адекватної допомоги й підтримки кожній людині, що їх потребує. Ця
допомога повинна бути заснована на любові до людини, повазі її прав,
принципах гуманізму й соціальної справедливості.
Таким чином, витоки етики професійної соціальної роботи в Україні – у
доброзичливості, співчутті, милосерді давніх слов'ян, у християнській
благодійності, у традиціях допомоги світських філантропів бідним.
Базуючись на моральних законах допомоги людині, що становлять сутність
культури українського народу, вона призначена зберегти й розвинути все
краще, що властиве нам у турботі про благо людини.
Міжнародна нормативна база етики соціальної роботи (міжнародні
документи)
Професійна етика соціальної роботи (як і етика в цілому) базується на
основних міжнародних документах. Той, хто присвятив себе соціальній
роботі (система «людина – людина»), повинен знати основні міжнародні
документи, що визначають сучасні підходи до оцінки особистості,
національного суспільства, світового співтовариства [13, 332 – 339].
Устав Організації Об'єднаних Націй 1945 року
Створена відразу після закінчення Другої світової війни, Організація
Об'єднаних Націй символізувала собою рішучість міжнародного
співтовариства у виробленні нових угод з метою підтримки й забезпечення
миру. Уперше було заявлено про бажання створити систему міжнародного
співробітництва, що обмежує суверенітет окремих держав. Міжнародне
співтовариство зобов'язалося створити гарантії прав людини, що будуть
забезпечувати захист окремих осіб, груп або спільнот. Внутрішнє
законодавство в цих ключових галузях повинно було бути приведене у
відповідність до міжнародних норм, що його очолюють.
Загальна декларація прав людини 1948 року
Основні положення Загальної декларації відбивають найпотаємніші
сподівання людства. Вона написана «неполітичною» мовою і встановлює
форми стосунків, на які може розраховувати кожна людина у світі. У цьому
документі вперше були зведені докупи ідеї, що є загальними для багатьох
політичних, культурних і релігійних традицій.
243
У 30 статтях Загальної декларації визначено основні права і свободи
всіх людей (громадянські, політичні, економічні, соціальні й культурні). Але
сама по собі Декларація не має юридичної чинності. Вона становить собою
зведення моральних норм. Про значення, вплив і застосування цих норм
свідчать їхнє широке визнання і включення до внутрішнього законодавства
більшості країн світу.
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації
1965 року
У Конвенції гарантується повна реалізація принципу рівності й
недискримінації у всіх її формах і проявах, попередження й викорінювання
расистських теорій і практики їхнього здійснення і створення міжнародного
співтовариства, вільного від усіх форм расової стратегії й расової
дискримінації.
Міжнародні пакти з прав людини 1966 року
Два Пакти (один з яких стосується громадянських і політичних прав, а
інший – економічних, соціальних і культурних прав), розроблені на основі
Загальної Декларації, установлюють міжнародно визнані норми, за
допомогою яких у судовому порядку забезпечується захист прав людини у
випадку їхнього порушення.
Пакти мають три спільних елементи: а) право на самовизначення,
реалізація якого призвела до деколонізації і вступу великої кількості нових
держав до Організації Об'єднаних Націй; б) принцип рівності чоловіків і
жінок і недискримінації за ознакою статі, раси або релігії; в) принцип
неподільності, тобто взаємозалежності громадянських і політичних свобод з
економічними, соціальними й культурними правами.
Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1996 року
У Пакті закріплено такі права: на життя, свободу й особисту
недоторканність; не піддаватися катуванням і жорстокому, нелюдському або
принижуючому гідність ставленню або покаранню; заборона рабства; не
піддаватися довільному арешту й затримці; на свободу слова, релігії, збори
асоціацій, включаючи членство в профспілках; на свободу пересування й
вибору місця проживання; голосувати на основі системи загального
виборчого права; на справедливий судовий розгляд; на захист меншин.
Декларація соціального прогресу й розвитку 1969 року
Декларація є комплексною програмою соціального співробітництва.
Вона відбиває цінності соціальних доктрин і підтверджує нове ставлення до
соціального статусу людини. У ній сформульовані основні принципи
соціального прогресу, головним з яких є положення про те, «що всі народи і
всі люди, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання,
національності, етичного походження, сімейного або соціального стану або
політичних або інших переконань, мають право жити в гідних умовах
244
свободи й користуватися плодами соціального прогресу й повинні зі свого
боку сприяти йому».
У Декларації важливе значення надається сім'ї як основному осередку
сіспільства й природному середовищу для добробуту всіх її членів, особливо
дітей і молоді. Діяльність кожної держави, як відзначено в Декларації,
повинна бути спрямована на постійне збільшення національного прибутку й
багатства і справедливий розподіл їх серед усіх членів суспільства.
Права, що стосуються затримки правопорушників і поводження з
ними
У 1955 р. перший Конгрес Організації Об'єднаних Націй щодо
попередження злочинності й поводження з правопорушниками прийняв
мінімальні стандартні правила поводження із в’язнями й керування
пенітенціарними закладами. У 1971 р. Генеральна Асамблея рекомендувала
забезпечити ефективне застосування цих правил у галузі керування
пенітенціарними й виправними закладами й позитивно розглянути питання
про їх включення в національні законодавства.
Програма Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища
1972 року
Конференція Організації Об'єднаних Націй з проблем навколишнього
середовища, що відбулася в Стокгольмі в 1972 р., проголосила, що кожна
людина має право на здорове навколишнє середовище й несе
відповідальність за охорону й поліпшення навколишнього середовища на
благо майбутніх поколінь.
Пізніше Генеральна Асамблея заснувала Програму Організації
Об'єднаних Націй з навколишнього середовища для спостереження за станом
навколишнього середовища й заохочення екологічно безпечної діяльності.
У 1989 р. була розроблена Базельська конвенція про контроль за
транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їхнього знищення.
Важливі міжнародні угоди в галузі охорони навколишнього середовища, як-
от: Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату й
Конвенція про біологічну розмаїтість були прийняті на Конференції
Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища й розвитку в
червні 1992 р.
Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок 1979
року
У статті 1 Конвенції подається таке визначення поняття
«дискримінація» стосовно жінок: «Будь-яка відмінність, виняток або
обмеження за ознакою статі, що спрямовані на послаблення або зводять
нанівець визнання, користування або здійснення жінками прав людини й
основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній,
громадянській або будь-якій іншій галузі».
245
Держави, що стали учасниками цієї Конвенції, погоджуються
невідкладно всіма засобами здійснювати політику ліквідації дискримінації
стосовно жінок і з цією метою зобов'язуються:
а) включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої
національні конституції або інші відповідні законодавства, якщо це ще не
було зроблено, і забезпечити за допомогою закону й інших відповідних
засобів практичне здійснення цього принципу;
б) приймати там, де це необхідно, відповідні законодавчі й інші заходи,
включаючи санкції, що забороняють усяку дискримінацію стосовно жінок;
в) установити юридичний захист прав жінок нарівні з чоловіками й
забезпечити за допомогою компетентних національних судів та інших
державних закладів ефективний захист жінок від будь-якого акту
дискримінації;
г) вживать всі відповідні заходи для ліквідації дискримінації стосовно
жінок з боку якоїсь особи, організації або підприємства;
г) змінити відповідним чином або скасувати чинні закони, постанови,
звичаї і практику, які виступають дискримінацією стосовно жінок.
Принцип медичної етики 1982 року
У 1976 р. Генеральна Асамблея запропонувала Всесвітній організації
охорони здоров'я підготувати проект Кодексу медичної етики з метою
захисту осіб, що піддаються будь-якій формі затримки або тюремного
ув’язнення. За допомогою ВООЗ, Ради міжнародних наукових медичних
організацій і Всесвітньої медичної асамблеї Генеральна Асамблея розробила
й прийняла в 1982 р. закони медичної етики, що стосуються ролі працівників
охорони здоров'я, особливо лікарів, щодо захисту ув’язнених і затриманих
осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або інших видів
відношення й покарання, що принижують гідність. У 1983 р. Генеральна
Асамблея закликала всі уряди сприяти дотриманню цих принципів
медичними робітниками і службовцями закладів, до функцій яких входить
затримка й тюремне ув’язнення.
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або тих
видів взаємин і покарань,. що принижують гідність, 1984 року
Ця Конвенція не тільки передбачає, що держави-учасники повинні
цілком заборонити застосування катувань у межах свого національного
законодавства, але й чітко вказує, що ніякий наказ керівної особи й ніякі
виняткові обставини не можуть служити виправданням катувань або інших
жорстоких, нелюдських або тих видів взаємин і покарань, що принижують
гідність. У Конвенції сказано, що будь-яка особа, що застосовувала
катування, піддається судовому переслідуванню на території будь-якої
держави-учасника, а у випадку наявності достовірної інформації про
систематичне застосування катувань на території якоїсь держави-учасника
Конвенція передбачає проведення міжнародного розслідування.
Держави-учасники Конвенції також зобов'язуються вживати ефективні
законодавчі, адміністративні, судові або інші заходи для попередження актів
246
катувань на будь-якій території під його юрисдикцією. Ніякі виняткові
обставини, чи то стан війни, внутрішня політична нестабільність або будь-
який інший надзвичайний стан, не можуть служити виправданням катувань.
Мінімальні стандартні Правила Організації Об'єднаних Націй, що
стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх 1985 року
Ці Правила стосуються таких питань, як мінімальний вік осіб, які
підлягають кримінальній відповідальності, цілі здійснення правосуддя
стосовно неповнолітніх, характеристики ефективного, справедливого й
гуманного здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх і принципи
реалізації прав людини. Вони також охоплюють питання, що стосуються
розслідувань і судового розгляду злочинів, здійснених неповнолітніми,
включаючи питання про утримання під вартою. У цілому в правилах
рекомендується мінімально вживати заходів, що передбачають ув’язнення
неповнолітніх до виправних закладів. Вони також містять положення, що
забезпечують захист неповнолітніх правопорушників, які знаходяться у
виправних закладах.
Конвенція про права дитини 1989 року
Основна мета Конвенції полягає в максимальному захисті інтересів
дитини, при цьому вона закликає держави, що її ратифікували, створити
умови, за яких діти можуть брати активну і творчу участь у соціально-
політичному житті своєї країни.
Згідно з Конвенцією, дитиною є кожна особа віком до 18 років, якщо
тільки національним законодавством не встановлений більш ранній вік
досягнення повноліття. Охоплюючи весь комплекс громадянських,
політичних, економічних і культурних прав людини, Конвенція визнає, що
здійснення одного права невіддільне від здійснення інших. Вона показує, що
свобода, необхідна дитині для розвитку його інтелектуальних, моральних і
духовних спроможностей, залежить, крім усього іншого, від здорового й
безпечного навколишнього оточення, наявності доступу до охорони здоров'я
й забезпечення мінімальних норм стосовно харчування, одягу й житла. Діти
повинні користуватися своїми правами без будь-якої дискримінації,
незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, походження, майнового
становища, стану здоров'я й обставин народження дитини, її батьків чи
законних опікунів або будь-яких інших обставин.
Конвенція захищає дітей від усіх форм експлуатації, розглядаючи
питання про дітей представників національних меншин і груп корінних
народів, а також проблеми зловживання наркотиками й відсутності турботи
про дітей. Вона містить конкретні положення з метою захисту прав дітей,
втягнених у злочинну діяльність. Конвенція визнає першорядну роль сім'ї й
батьків у піклуванні про дітей та їхній захист, а також обов'язок держави
допомагати батькам у виконанні їхніх обов'язків.
247
Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів і
членів їхніх сімей 1990 року
Ця Конвенція застосовується до всіх трудящих-мігрантів і членів їхніх
сімей без будь-яких відмінностей, як-от: за ознакою статі, раси, кольору
шкіри, мови, релігії або переконань, політичних або інших поглядів,
національного, етичного або соціального походження, громадянства, віку,
економічного, майнового, сімейного і станового положення або за будь-якою
іншою ознакою. Конвенція охоплює широке коло прав, уже проголошених у
Пактах.
Етико-професійний кодекс соціального працівника
Етичний кодекс соціального працівника становить основу етики
соціальної роботи [13, 32 - 39].
У липні 1994 р. у Коломбо (Шрі-Ланка) загальні збори Міжнародної
федерації соціальних працівників прийняли документ «Етика соціальної
роботи: принципи і стандарти». Документ складається з двох частин –
«Міжнародної декларації етичних принципів соціальної роботи» і
«Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників». Прийняття цих
документів відкладалося Федерацією багато років, і це не дивно.
Представники багатьох країн, що входять до цієї організації, дуже різні за
релігійними й політичними поглядами. Держави, що їх направили, різні за
устроєм, формами правління, культурою, мають свої традиції і свою історію
становлення соціальної роботи. У результаті палких суперечок удалося
прийти до згоди, результатом чого стали ці декларації.
У «Декларації про етичні принципи в соціальній роботі» проголошені
принципи:
Кожна людина унікальна, що потребує уваги до неї з позиції
моральності.
Кожна людина має право на свободу задоволення своїх потреб,
не зачіпаючи також права інших, і зобов'язана робити свій внесок у
підвищення добробуту суспільства.
Кожне суспільство, незалежно від форми правління, повинно
прагнути до забезпечення максимуму благ для всіх своїх членів.
Соціальні працівники дотримуються принципів соціальної
справедливості.
Соціальний працівник зобов'язаний використовувати об'єктивну
систему знань, умінь і навичок для надання допомоги окремим людям,
групам, общинам і товариствам у їхньому розвитку, рішенні особистісно-
суспільних конфліктів і усуненні їхніх наслідків.
Соціальна робота заснована на відмові від дискримінації. Отже,
вона здійснюється незалежно від статі, віку, національності, віросповідання,
мови, політичних переконань, статевої приналежності.
Соціальні працівники поважають права кожної людини і права
соціальних груп, їхню незалежність і гідність, керуючись при цьому
248
положеннями Хартії ООН про права людини й іншими міжнародними
документами.
Соціальна робота базується на принципах захисту
недоторканності клієнтів, включаючи вимогу дотримуватися прав на свободу
вибору й професійну таємницю, право клієнта на компетентне роз'яснення
його прав і суті його особистої справи.
Соціальні працівники зберігають професійну таємницю, навіть
якщо це суперечить чинному законодавству.
Соціальна робота потребує участі клієнта і співробітництва з
ним. Передбачається, що соціальні службовці повинні працювати не тільки у
співробітництві зі своїми клієнтами, прагнучи розв’язати будь-яке задання, із
якою їм доводиться зіткнутися, найкращим засобом з метою задоволення
інтересів клієнта. Особи, що користуються послугами соціальних
працівників, повинні брати найактивнішу участь у рішенні власних проблем.
Клієнти повинні бути завжди проінформовані соціальним працівником про
цілі й наслідки (ризик і користь) цих спільних дій.
Соціальна робота базується на принципах самовизначення
клієнтів. Отже, вона заснована на принципі зведення до мінімуму будь-якого
примусу.
У випадках, коли може виникнути необхідність розв'язати
проблеми однієї групи учасників за рахунок проблем іншої, використання
примусу завжди повинно базуватися на ретельному розгляді інтересів груп,
що протистоять одна одній, і на виборі загальних принципів після того, як
вислухані обидві групи. Соціальні працівники зобов'язані забезпечити обидві
групи, що протистоять, кваліфікованими представниками.
Соціальні працівники також зобов'язані зводити до мінімуму
доступ легального примусу в законодавстві своїх країн.
Соціальна робота несумісна – прямо або побічно – з підтримкою
окремих осіб, груп, політичних сил або владних структур, що утискають
своїх співгромадян, які використовують тероризм, катування й подібні
жорстокі засоби.
У «Міжнародних етичних стандартах соціальної роботи» виділено 5
груп: стандарти етичної поведінки; стосунки з клієнтами; відносини з
агентствами й організаціями; стосунки з колегами; ставлення до професії.
Стандарти етичної поведінки:
1. Прагніть зрозуміти унікальність кожної людини й ті умови, що
визначають поведінку людини й характер допомоги, що їй надається.
2. Підтверджуйте професійні цінності, удосконалюйте знання й
навички; не робіть учинків, що можуть зашкодити престижу професії.
3. Не переоцінюйте свої особисті й професійні можливості.
4. Усебічно використовуйте знання, уміння, методи наукового пізнання
у вирішенні проблем, що постійно виникають.
5. Використовуйте свій професійний досвід при розробці основних
напрямків політики й соціальних програм, які служать поліпшенню якості
життя суспільства.
249
6. Виявляйте соціальні потреби, природу й характер особистих,
групових і общинних, національних і міжнародних соціальних проблем і
пояснюйте їх.
7. Ясно й чітко, у дохідливій формі роз'яснюйте всі свої установки або
дії як представник професійної асоціації, агентства або організації.
Взаємини з клієнтами:
1. Ставте на перше місце обов'язки у ставленні до своїх клієнтів, але в
межах поваги до етичних установок інших людей.
2. Відстоюйте права клієнта на взаємну довіру, конфіденційність і
відповідальне використання інформації.
Збір і передача інформації іншим особам здійснюється тільки в межах
професійної діяльності, яка здійснюється в інтересах клієнта, якого
заздалегідь доводять до відома про необхідність таких дій. Ніяка інформація
не повідомляється без попереднього повідомлення і згоди клієнта, крім
випадків, коли клієнт не може бути відповідальним за свої вчинки або коли
приховування інформації може становити серйозну небезпеку для інших осіб.
Клієнт має доступ до будь-якої інформації, що стосується його і є в
соціального працівника.
3. Цінуйте й шануйте особисті устремління, ініціативу й індивідуальні
особливості клієнтів. У межах агентства й соціального середовища клієнта
професіонал допомагає останньому бути відповідальним за свої дії; він
завжди готовий прийти на допомогу будь-якому клієнту. Якщо з ряду причин
професійна допомога не може бути зроблена на даному рівні, то клієнта
інформують про це, і він діє за власним розсудом.
4. Надавайте клієнтам (окремій людині, групі, общині, товариству)
допомогу, необхідну їм для максимальної реалізації власних потенційних
можливостей, проте з дотриманням однаковою мірою прав інших людей.
Обслуговування клієнтів у своїй основі полягає в тому, щоб клієнт зрозумів і
використовував контакти з професіоналом для досягнення законних бажань і
вигод.
Відносини з агентствами й організаціями:
1. Працюйте в тісному співробітництві з тими агентствами й
організаціями, чия соціальна політика, методи й практика спрямовані на
надання компетентної допомоги клієнтам і підтримку професійної соціальної
роботи.
2. З повною відповідальністю ставтеся до статутних цілей і завдань
агентства й організації; робить внесок у розробку соціальної політики,
методики й практики з метою досягнення найвищих стандартів соціальної
роботи.
3. З повною відповідальністю ставтеся до долі клієнта; вносіть
необхідні зміни до соціальної політики, методики і практики по каналах
відповідних агентств і організацій. Якщо всі можливості було вичерпано, а
зміни внести не вдалося, звертайтеся у вищі організації або до зацікавленої
широкої громадськості.
250