Харченко С.Я., Кратінов М.С., Ваховський Л.Ц., Кратінова В.О., Песоцька О.П., Караман О.Л. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні
Подождите немного. Документ загружается.
Витримка й самовладання є рисами особистості соціального
працівника, без яких його професійна діяльність неможлива. Зіштовхуючись
у своїй діяльності з клієнтами, що знаходяться у важкій життєвій ситуації,
соціальний працівник завжди повинен ураховувати емоційний стан таких
індивідів. Навіть якщо клієнт роздратований і дозволяє собі виплеснути
негативні емоції на соціального працівника, останній не має права відповісти
тим же. Більш того, він не повинен утрачати самовладання, оскільки, будучи
під владою власних емоцій, не почує того, що говорить клієнт, не зможе
сприйняти інформацію й правильно її оцінити. У випадку, коли соціальний
працівник спілкується з клієнтом, що має порушення психіки або функцій
органів чуттів, витримка і самовладання йому також необхідні, оскільки в
інтересах справи варто налагодити контакт навіть з таким клієнтом, одержати
від нього дані, надати інформацію в доступній формі й домогтися її
засвоєння клієнтом.
Доброта соціального працівника, заснована на гуманізмі й любові до
людей, має специфічний зміст: вона діяльна. Доброта втілюється в турботі
про людину, створенні сприятливих умов для її життєдіяльності, позитивного
емоційного настрою, у навчанні клієнта необхідним для нього діям, в умінні
вчасно й належною мірою надати необхідну допомогу. Соціальний працівник
повинен бути не добреньким, який бажає клієнтів і потурає їхнім слабостям,
а добрим, тобто спроможним учити клієнта протистояти негативним явищам,
переборювати труднощі, бути відповідальним за свою долю й долю близьких.
Доброта соціального працівника зобов'язує його говорити клієнту навіть
неприємну правду, якщо це необхідно.
Любов до людей – те, без чого соціальний працівник ніколи не стане
для клієнта другом, наставником, близькою людиною. Проте, як говориться в
прислів'ї, «легше любити все людство, чим свого сусіда», і у своїй
професійній діяльності соціальний працівник постійно зіткається з тією
обставиною, що далеко не всі клієнти об'єктивно спроможні викликати до
себе любов. Проте соціальний працівник повинен уміти бачити в людях
позитивні якості, тому що саме це може стати основою його любові до них.
Працюючи з клієнтом і визначаючи його позитивні риси і якості, соціальний
працівник повинен прагнути до того, щоб змінити думку клієнта про самого
себе й викликати ту позитивну трансформацію особистості, яка призведе до
позитивної зміни її життєвих обставин. Байдужість до людини веде до
нерозуміння його внутрішнього світу і, відповідно, різко знижує ефективність
впливу.
Самокритичність – невід'ємна риса соціального працівника. Уміння
аналізувати свою діяльність, бачити власні помилки і шляхи їхнього
виправлення, давати безсторонню оцінку своїм діям і поведінці, не
вигороджуючи себе й не шукаючи самовиправдань, – одна з рис, що дають
соціальному працівникові можливість не тільки чесно виконувати свій
обов’язок, але й удосконалюватися у професійній діяльності. Тільки
конструктивно критикуючи самого себе, можна розвивати свої позитивні
якості. Водночас самокритичність соціального працівника не повинна
271
переходити в «самоїдство» – це риса, обумовлена прагненням і свої, і чужі
гріхи взяти на себе, не принесе користі, а напроти, занурить соціального
працівника в стан безвиходу, песимізму, зробить його невпевненим у собі й
своїх силах.
Адекватність самооцінки необхідна соціальному працівнику в його
повсякденній практичній діяльності. Спеціаліст, що працює з населенням у
сфері соціального захисту, здійснює життєво важливі для всього суспільства
функції. Проте при цьому він не повинен втрачати почуття реальності й
переоцінювати свої спроможності й можливості: завищена самооцінка
призведе до самовпевненості й гордовитості, а самовпевненість, у свою
чергу, призведе до помилок, негативно позначиться на ефективності
діяльності. Не менш небезпечна й знижена самооцінка соціального
працівника: зневіра у своїх силах і можливостях негативно позначиться не
тільки на результатах діяльності, але й на стані клієнта, на суспільній думці
про систему соціального захисту в цілому.
Терпіння необхідно соціальному працівнику, оскільки він працює з
різними клієнтами, більшість з яких важкі у спілкуванні. Такі труднощі
можуть бути викликані як віковими характеристиками клієнта (наприклад,
послаблення пам'яті), так і емоційними (наприклад, роздратованість).
Соціальний працівник повинен бути терплячий з кожним, повинен бути
готовий вислухати незв’язну розповідь або декілька разів повторити те саме,
повинен мати терпіння вислухати емоційного клієнта, навіть якщо ці емоції
безпричинно спрямовані на соціального працівника. Для нього головне –
дати клієнту висловитися з проблеми, зняти негативні емоції і спрямувати
розмову в конструктивний бік, щоб отримати й передати інформацію в
повному обсязі, домогтися розуміння й викликати мотивацію спільної
діяльності.
Комунікабельність – найважливіша риса соціального працівника. Зі
спілкування починається його знайомство з клієнтом, спілкуванням робота
закінчується. Від комунікативної спроможності соціального працівника
багато в чому залежить успіх його діяльності, тому що саме в процесі
спілкування він дізнається про проблеми клієнта, його надії і сподівання,
виробляє план спільних дій щодо вирішення проблеми й обговорює хід його
виконання й результати. У ході спілкування можуть відкритися обставини
клієнта, які змінилися, це дозволить внести корективи в роботу, зробити її
більш продуктивною. У спілкуванні з колегами соціальний працівник
переймає й поширює досвід роботи, обговорює загальні проблеми й вирішує
питання, які його хвилюють; у спілкуванні з представниками інших
державних і недержавних закладів і організацій вирішує питання, необхідні
для нормального функціонування й розвитку соціальної служби.
Оптимізм. Соціальна робота є однією з найважчих професій, оскільки
соціальний працівник, у якій би службі він не працював, частіше за все
бачить людей нещасливих, знедолених, обтяжених багатьма проблемами. І
він знає, що далеко не всі проблеми можна вирішити – і з об'єктивних
причин, і з суб'єктивних. Водночас соціальний працівник надає людям
272
допомогу, частково полегшує їхні страждання, а отже, несе добро – і ця
обставина служить джерелом його оптимізму. Спеціалісту, що постійно
бачить людські страждання, важко зберігати оптимізм, віру в справедливість
і перемогу добра, проте це необхідно, тому що, крім матеріальної, побутової
й будь-якої іншої допомоги, соціальний працівник повинен нести людям
радість, надію й віру в краще, а це неможливо здійснити, якщо сам він не має
ні віри, ні надії. Джерелом оптимізму соціального працівника є переконаність
у можливості соціальної справедливості, здатності людини до постійного
саморозвитку й самовдосконалення. Відсутність оптимізму в соціального
працівника не тільки «заражає» клієнта безвихіддю, але й робить
недоцільними всілякі спроби змінити положення на кращий, тобто робить
соціальну роботу безглуздою витратою часу й коштів. З урахуванням тієї
обставини, що від настрою соціального працівника багато в чому залежить і
активність клієнта, оптимізм може вважатися однією з основних рис
особистості соціального працівника.
Сила волі завжди необхідна соціальному працівнику в його практичній
діяльності. Свідома вольова спрямованість на виконання об'єктивно
необхідних дій, спроможність не відступати перед перешкодами, що
виникають у процесі діяльності, і доводити розпочату справу до кінця є
рисами, що розвиваються в результаті накопичення досвіду роботи й
усвідомлення професійного обов’язку, подолання самого себе, своєї
слабкості.
Сила волі необхідна соціальному працівнику не тільки для того, щоб
перебороти себе, але й для того, щоб перебороти пасивність клієнта,
обумовлену його непевністю в собі, розчарованістю у своїх силах і
можливостях, усвідомленою думкою про себе як про невдаху, яка не здатна
успішно функціонувати у ворожому соціумі. Саме сила волі соціального
працівника може змусити клієнта знову повірити в себе, перебороти
слабкість і зневіру у власні сили, активно підключитися до діяльності й тим
самим збільшити свій особистісний потенціал і соціальну активність.
Емпатія (від грец. empatheia – «співпереживання») – розуміння
емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини. Спроможність
до емпатії у формі співпереживання і співчуття є необхідною рисою
особистості соціального працівника і багато в чому визначається його
вмінням поставити себе на місце клієнта. Ця риса розвивається в міру
накопичення спеціалістом життєвого і професійного досвіду.
Клієнт соціальних служб – це людина або група осіб, що потрапили у
важку життєву ситуацію. Але за межами даного визначення виявилися такі
характеристики клієнта, як його негативний емоційний настрій,
розгубленість, пригноблений стан, потреба в заспокоєнні, розумінні.
Практика показує, що, звертаючись по допомогу в соціальні служби, клієнт у
першу чергу шукає співчуття, співпереживання.
Уже при першій зустрічі з клієнтом соціальний працівник вільно або
мимоволі демонструє свої спроможності співпереживати чужій біді. Ніяка
чемна увага не зможе ввести клієнта в оману: він інтуїтивно відчує
273
байдужість і несправжність, і це ранить його. Справжнє співчуття завжди
буде оцінене клієнтом. Результати численних досліджень свідчать про те, що
найбільшим успіхом у клієнтів користується не той соціальний працівник,
хто професійно виконує свої обов'язки, але при цьому залишається байдужим
до клієнтів, а той, хто завжди може вислухати й поспівчувати, навіть якщо
він виконує свої обов'язки не так професійно.
Прагнення до самовдосконалення повинно виявлятися не тільки в
постійному прагненні спеціаліста до професійного зросту, набуттю
практичного досвіду, навичок, умінь і нових теоретичних знань, але й у
духовному й моральному вдосконаленні, підвищенні своїх моральних
якостей і подоланні недоліків, особливо тих, що можуть негативно
позначитися на якості його роботи.
Самовдосконалення соціального працівника – не самоціль, хоча для
будь-якої особистості вдосконалення своїх професійних і духовних якостей є
однією з найважливіших потреб. Як спеціаліст у галузі роботи з людиною,
соціальний працівник свою діяльність багато в чому регулює не тільки
законодавчими актами, але й моральними нормами, принципами і правилами,
які найбільшої цінності і значимості набувають тоді, коли стають частиною
свідомості його як особистості. Моральність соціального працівника
спрямована не тільки на нього самого, але й на клієнта, і в цьому її високе
призначення. Як говорить прислів'я, що нещодавно з'явилося, «соціальна
робота – це не професія, це – діагноз». Високі моральні якості дозволяють
соціальному працівникові самостійно регулювати свою поведінку,
здійснювати самоконтроль і самооцінку. Прагнення соціального працівника
до самовдосконалення стає позитивним прикладом для клієнта, і навпаки,
важко вимагати від клієнта активних дій, максимальної реалізації
особистісного потенціалу, якщо він бачить, що соціальний працівник, який
закликає його до цього, не ставить такі ж жорсткі вимоги до себе самого.
Творче мислення – невід'ємна характеристика соціального працівника.
У соціальній роботі, незважаючи на те, що є визначена класифікація
стандартних положень, немає абсолютно ідентичних ситуацій і однакових
клієнтів. У кожному конкретному випадку соціальний працівник повинен,
приймаючи рішення, ураховувати найменші нюанси справи, щоб прийняти
оптимальне рішення й домогтися найвищого результату. За відсутності
творчого мислення спеціаліст буде діяти за раз і назавжди прийнятою ним
схемою, що істотно знизить мобільність рішень, ефективність його роботи й
може негативно позначитися на клієнті, оскільки в соціальній роботі готових
рецептів, які застосовуються у будь-яких обставинах і ситуаціях, просто не
існує. Відсутність творчого мислення в спеціаліста буде розцінено його
клієнтом як неуважність, хиба досвіду й бажання допомогти, що може
дискредитувати соціальну роботу.
Таким чином, в основі особистісно-моральних рис соціального
працівника лежить формула «розум + уміння + співчуття».
7.5. Професійна етика соціального працівника
274
Соціологічні підстави професійної етики соціального працівника
До однієї з центральних проблем у теорії соціальної роботи й
теоретичної соціології належить проблема соціальної дії (М. Вебер).
Соціальною можна вважати таку дію, що за передбаченим діючою особою
(особами) змістом співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на
них. Соціальна робота може трактуватися як смислова соціальна дія,
екологічно орієнтована на індивіда або групу ризику. Таким чином,
целераціональна дія, якою є соціальна робота, заснована на очікуванні
визначеної поведінки від усіх учасників процесу змін – клієнтів, інших
соціальних працівників, представників соціального оточення. Основу етоса,
або сукупності способів діяльності й характеру професійної поведінки,
соціального працівника становить етика як система норм моральної
поведінки професійної групи [17, 28 – 29].
Екологічно орієнтована соціальна робота породжує відповідну модель
роботи з клієнтом. Для того, щоб визначити тут поняття клієнтства,
необхідно розуміння процесу розвитку цього поняття на двох рівнях. Клієнти
– це ті індивіди, сім'я, групи людей, яким надається допомога, які, з одного
боку, замовляють послуги в соціального працівника, а з іншого, –
потрапляють в особливий соціально-психологічний стан. Таке положення, як
правило, пов’язано з кризовою ситуацією в житті дитини, дорослого, сім'ї,
групи, суспільства. Таким чином, в екологічній моделі соціальної роботи
клієнт як замовник соціальних послуг може відрізнятися від їхніх
споживачів і від тих, на кого спрямований вплив. Наприклад, клієнтом може
бути соціальний працівник школи (замовник конкретної соціальної послуги),
а споживачем соціальних послуг – сім'я дитини, що демонструє
акцентуйовану поведінку (об'єкт впливу). У цьому випадку клієнту необхідні
послуги сімейної терапії, які надаються ліцензованим соціальним
працівником.
Екологічний характер соціальної роботи акцентує її цільовий
компонент на досягнення такого результату, що характеризується
підтримкою й посиленням суб'єктивної ролі клієнта. Звідси можливо таке
визначення: соціальна робота – це складна багатооаспектна професійна
діяльність різних соціальних інститутів по звільненню особистісних
резервів, забезпеченню соціального здоров'я, громадянського й особистісного
комфорту, добробуту, конкурентоспроможності, соціальної інтеграції [17,
31]. Зазначені пріоритети соціальної роботи є принциповою позицією по
включенню знань, умінь і навичок у реалізацію цілей соціальної роботи,
утворюючи систему її професійних цінностей.
Професійні цінності соціальної роботи
Цінності будь-якої професії – це стійкі уявлення, переконання про
людей, їхні цілі, засоби досягнення цих цілей і кращих умов життя. Простіше
кажучи, такі цінності є деякими ідеальними уявленнями про те, яким повинен
бути світ і яка норма людської поведінки в цьому світі. Професії визнають,
275
підтримують і захищають конкретні, обрані соцієтальні цінності, а
суспільство, у свою чергу, санкціонує існування професії й гарантує їй
визнання. Професійні цінності орієнтують соціального працівника на
виконання й дотримання визначених обов'язків, на професійну
відповідальність за свою діяльність.
До головних професійних цінностей можуть бути віднесені такі цінності
соціальної роботи [17, 34 - 35]:
1. Людям необхідно мати доступ до потрібних ресурсів, щоб
переборювати життєві випробування й труднощі, крім того, у людей повинні
бути можливості для реалізації свого потенціалу протягом усього життя.
2. Кожна людина унікальна і з народження становить значимість і
цінність, отже, професійна взаємодія (інтеракції) з людьми повинна сприяти
утвердженню їхньої гідності й індивідуальності.
3. Люди мають право на свободу доти, доки вони не зазіхають на
права інших, отже, професійне спілкування (трансакція) з людьми в процесі
пошуку й активізації їхніх ресурсів повинно посилювати їхню самостійність і
спроможність до самовизначення.
4. За реалізацію вищезазначених цінностей повинні відповідати як
окремі громадяни, так і все суспільство. Суспільство повинно надавати умови
й можливості для участі громадян у демократичних процесах. Громадяни
повинні бути відповідальними перед суспільством, беручи участь у
демократичних процесах.
Узяті в сукупності, ці складові вказують на те, що соціальна робота
тісно пов'язана з інститутом соціальної політики. Соціальний захист
становить собою механізм допомоги тим, хто відчуває страждання або
труднощі внаслідок недоліків індустріального суспільства. Там, де не
справляються інші соціальні інститути, соціальна політика (і, отже, соціальна
робота) заповнює існуючу прогалину в системі надання ресурсів і допомоги.
Саме унікальне поєднання зазначених вище цінностей відрізняє соціальну
роботу від інших професій. Усі чотири головні цінності становлять ідеал
професії. Найближчі, або безпосередні, цінності (наприклад, право
виховувати дитину, свобода вибору спеціальності, право на аборт тощо) є
більш конкретними і ставляться до конкретних бажань і цілей. Існують також
операційні, або інструментальні, цінності, що ставляться до бажаних засобів
досягнення цілей (наприклад, до кращого типу поведінки, етикету, манерам
тощо).
Серцевиною професії, її найважливішої й застосовуваної на практиці
узагальненою цінністю є етичний кодекс.
Етичний кодекс соціального працівника
Етичний кодекс визначає, за що відповідає і як повинен діяти
соціальний працівник. Таким чином, етичний кодекс функціонує як
формалізоване вираження відповідальності: 1) професії перед суспільством,
яке санкціонувало цю професію; 2) представників професій перед
276
споживачами послуг; 3) спеціалістів перед своєю професією. Крім виконання
зазначеної функції, етичний кодекс виконує такі завдання:
охороняє репутацію професії, пропонуючи чіткі критерії, які можливо
застосовувати, щоб регулювати поведінку спеціалістів;
сприяє компетентній і сумлінній роботі спеціалістів;
захищає людей від експлуатації з боку неуважних або некомпетентних
практиків.
Основна мета етичного кодексу полягає в тому, щоб визначити
безумовні принципи роботи в інтересах захисту клієнта.
Кодекс професійної етики розроблявся відповідно до загальних
етичних норм, специфічних обов'язків і конкретними правилами, що звідти
випливають. Члени професійної групи мають обов'язки перед своїми
клієнтами, роботодавцями, один перед одним, перед колегами з інших
професійних груп і перед суспільством. Для того, щоб виконати всі ці
обов'язки, спеціаліст має додаткові права, які прийняті й дотримуються
суспільством. Будь-які професійні об'єднання зобов'язані контролювати
виконання їх членами своїх професійних обов'язків і гарантувати дотримання
всіх необхідних професійних прав. До основних принципів етики соціальної
роботи належать такі:
1) кожна людина має право на самореалізацію й зобов'язана зробити
свій внесок у добробут суспільства; у своїй діяльності соціальний працівник
керується принципом соціальної справедливості; соціальний працівник шанує
основні людські права і діє відповідно до Декларації прав людини ООН,
інших міжнародних конвенцій у цій галузі;
2) соціальні працівники зобов'язані всі свої знання й навички
спрямовувати на надання допомоги окремим людям, групам, общинам у
їхньому розвитку, а також на вирішення конфліктів між особистістю й
товариством; соціальний працівник надає допомогу кожному, хто потребує її;
3) соціальний працівник дотримується принципу особистої
недоторканності, конфіденційності й відповідального використання
інформації у своїй діяльності; соціальний працівник тісно співробітничає зі
своїми клієнтами задля їхнього блага, але не на шкоду іншим; клієнти
заохочуються до участі в спільній роботі й повинні бути попередженими про
ризик і вигоди передбаченого курсу дій;
4) соціальному працівнику варто зводити до мінімуму застосування
правового примусу при вирішенні питань клієнта; соціальна робота несумісна
з прямою або опосередкованою підтримкою індивідів, владних структур, що
використовують терор, катування й інші дії, спрямовані на гноблення людей;
5) соціальні працівники дотримуються етичного кодексу, прийнятого
їхньою професійною асоціацією.
Основні стандарти етичної поведінки поділяються на чотири групи
(блоки). Перша спрямована на регулювання етичних стосунків між
соціальними працівниками і клієнтами, реалізацію визначеної норми
поведінки соціального працівника стосовно клієнтів. Друга група – на
стандарти відносин соціального працівника з агентствами й організаціями.
277
Третя – на стандарти поведінки соціального працівника у стосунках з
колегами. Четверта – на стандарти стосовно професії.
Складовою частиною етики соціальної роботи є етика досліджень у
соціальній сфері (наприклад, оцінювання ефективності якості соціального
обслуговування населення). Соціальний працівник, що займається науковими
дослідженнями, керується головним принципом «Не завдай шкоди клієнту»,
він старанно зважує можливі наслідки своїх вишукувань і при проведенні
обстежень клієнтів повинен переконатися в тому, що згода його учасників є
добровільною. Соціальний працівник повинен забезпечити захист учасників
досліджень від дискомфорту, страждань, шкоди, небезпеки або збитку;
отримана в ході дослідження інформація про його учасників розглядається як
конфіденційна.
Наведемо приклади етичних кодексів, прийнятих асоціаціями
соціальних працівників деяких країн.
Російська міжрегіональна Асоціація працівників соціальних служб
На російській конференції членів міжрегіональної Асоціації
працівників соціальних служб (22 травня 1994 р.) був прийнятий професійно-
етичний кодекс соціального працівника, у якому сформульовані моральні
принципи діяльності у сфері соціального обслуговування.
1. Принцип моральної відповідальності перед клієнтом:
працівники повинні ставитися до клієнтів із властивим їхній
професії гуманізмом;
інтереси клієнтів є пріоритетними для працівників соціальних
служб; добробут клієнта повинен розглядатися як основний чинник при
прийнятті будь-якого рішення працівників служби;
працівники соціальних служб повинні дотримуватися
конфіденційного характеру стосунків з клієнтами й піклуватися про
нерозголошення отриманої інформації;
працівники соціальних служб повинні сприяти вільному,
самостійному й усвідомленому вирішенню клієнтом своїх проблем.
2. Принцип моральної відповідальності перед суспільством:
діяльність працівників соціальних служб повинна сприяти
зростанню добробуту всього суспільства;
працівники соціальних служб повинні відгукуватися на прохання
будь-якого клієнта незалежно від його способу життя, походження, статі,
сексуальної орієнтації, віку й стану здоров'я.
3. Принцип моральної відповідальності перед професією й колегами:
працівники соціальних служб зобов'язані накопичувати й
поглиблювати свої знання й повноцінно їх використовувати у професійній
діяльності;
працівники соціальних служб повинні підтримувати і зміцнювати
все те, що сприяє здійсненню ними власного призначення;
працівник соціальної служби повинен прагнути до
співробітництва з колегами в інтересах своїх клієнтів; стосунки між
278
працівниками соціальних служб повинні будуватися на взаємній повазі й
довірі.
Основні принципи етичного кодексу Асоціації соціальних
працівників Великобританії
1. Центральним у соціальній роботі є визнання цінності й гідності
кожної людини незалежно від походження, положення, статі, сексуальної
орієнтації, віку, віри і внеску в суспільний розвиток. Професія пов'язана з
заохоченням полегшення процесу самореалізації індивіда відповідно до
інтересів інших членів суспільства.
2. Соціальна робота спрямована на поліпшення життя людей, пов'язана
з фасилітацією (створенням комфортних умов для клієнта) і попередженням
труднощів і страждань. Соціальні працівники, отже, відповідальні за
допомогу індивідам, сім'ям, групам і общинам, беруть участь у соціальному
плануванні. Соціальна робота має розроблені методи практики, що
ґрунтуються на комплексі знань, що постійно зростають, і досвіду.
3. Соціальний працівник зобов'язаний виконувати свої завдання чесно й
уміло. Він визнає професійні обов'язки не тільки для того, щоб поліпшити
свої знання й навички, але й для розвитку професійного знання в цілому. Це
передбачає постійну переоцінку методу й способу дій у контексті потреб, що
змінюються, а також співробітництво тих, від кого залежить добробут
клієнта.
4. Соціальний працівник має право й обов'язок привернути увагу влади
й широкої громадськості до діяльності уряду, суспільства або агентств,
створюючи та посилюючи труднощі й страждання або першкоджаючи
їхньому полегшенню. Соціальні працівники найчастіше знаходяться між
владними структурами і безвладними прохачами послуг. Соціальні
працівники рахуються з тими, під чиїм керівництвом вони працюють, і
відповідають за ефективну роботу своєї організації.
Приймаючи положення про принципи, яке включає найперші обов'язки
соціального працівника, кожен член професійного об'єднання дотримується
таких правил:
1. Сприяти формулюванню й застосуванню заходів соціальної політики,
що забезпечує добробут людини, і не припускати застосування своїх знань,
навичок і досвіду в негуманних цілях.
2. Шанувати особистість свого клієнта й гарантувати захист його
гідності і прав незалежно від походження, положення, статі, віку і внеску в
суспільний розвиток.
3. Сприяти розширенню можливостей клієнта і розвитку його
спроможності самостійно приймати рішення.
4. Не відхиляти свого клієнта, навіть якщо доводиться захищати від
нього інших, або визнати свою нездатність допомогти йому.
5. Визнавати пріоритет професійної відповідальності перед особистими
інтересами.
279
6. Знати, що продовження професійної освіти є основою практики
соціальної роботи, і відчувати власну відповідальність за рівень наданих
послуг.
7. Співробітничати з іншими в інтересах своїх клієнтів.
8. У випадку привселюдної заяви або участі в суспільній діяльності
роз'ясняти, діє він від імені організації або від себе особисто.
9. Розуміти, що інформація, що використовується в одному випадку, не
повинна бути застосована для інших цілей без відповідних санкцій. Поважати
особисте життя клієнтів і конфіденційну інформацію про них.
10. Створювати й підтримувати в службах соціальної роботи умови, що
дозволяють соціальним працівникам виконувати розпорядження цього
кодексу.
Незалежно від того, визнаємо ми це або ні, кожен з нас має власні
цінності й переконання, що впливають на наші дії і рішення, визначають
кольори, у яких ми бачимо навколишній світ. Це проникає й у нашу
професійну діяльність, адже неможливо робити щось у ціннісному вакуумі.
Дуже важливо усвідомлювати те, яку роль цінності й переконання можуть
відігравати в нашому мисленні і поведінці. Ось чому всі організації й
асоціації соціальних працівників розробляють і орієнтуються на список
ціннісних орієнтацій або етичний кодекс, що служить інструкцією для
практиків.
Десять заповідей з етичного кодексу Асоціації соціальних
працівників США
1. Люди мають право на послуги й можливості поліпшити якість
життя.
2. Безпека клієнтів є першою умовою.
3. У цілому люди роблять краще, що вони можуть, і не спрямовані на
заподію шкоди.
Проте нерідко вони все ж завдають шкоду один одному в спробі
справитися з ситуацією, коли в них недостатньо знань або умінь. Отже,
навчання необхідним навичкам необхідно для зниження ризику виникнення
конфліктних ситуацій між людьми.
4. Складні ситуації можуть дати шанс для змін.
Коли люди страждають у важких ситуаціях, часто вони стають більш
відкритими до нового, якщо усвідомлюють, що колишні реакції, поведінка,
дії завдають їм болю. Складні часи можна розглядати як можливість
залучення людей до навчання новим альтернативним формам діяльності у
важких умовах, що можуть призвести до позитивних результатів.
5. Непідходящі дії можуть заподіяти шкоду.
Більшість з нас, соціальних працівників, хотіли б думати, що
допомагають клієнтам. Цілком очевидно, що ми не будемо цілеспрямовано
обирати ті дії, що є скоріше шкідливими, ніж корисними в тій або іншій
ситуації, тому навряд чи не найважливішим є завбачливість, обережність,
постійний аналіз і оцінка запропонованих варіантів. Найважливішою
вимогою є залучення самого клієнта в процес обслуговування й оцінювання з
280