Харченко С.Я., Кратінов М.С., Ваховський Л.Ц., Кратінова В.О., Песоцька О.П., Караман О.Л. Історія, теорія і практика соціальної роботи в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

реабілітаційного, психолого-педагогічного, соціально-правового характеру;

 участь у розробці комплексних програм медико-соціальної

допомоги групам населення, які цього потребують, на різних рівнях;

 забезпечення спадкоємності при взаємодії спеціалістів суміжних

професій у вирішенні проблем клієнтів і т. ін.

Медико-соціальну роботу можна умовно розділити на профілактичну й

патогенетичну.

Медико-соціальна робота, що має профілактичну спрямованість, – це

попередження соціально залежних порушень соматичного, психічного й

репродуктивного здоров'я; формування установок на здоровий спосіб життя;

забезпечення доступу до інформації з питань здоров'я; участь у розробці

цільових програм медико-соціальної допомоги на різних рівнях; соціальне

адміністрування; забезпечення соціального захисту прав громадян у питаннях

охорони здоров'я й т. ін.

Медико-соціальна робота, що має патогенетичну спрямованість,

передбачає організацію медико-соціальної допомоги; проведення медико-

соціальної експертизи; здійснення медичної, соціальної й професійної

реабілітації інвалідів; проведення соціальної роботи в окремих галузях

медицини й охорони здоров'я, проведення корекції психічного статусу

клієнта; створення реабілітаційної соціально-побутової інфраструктури;

забезпечення спадкоємності у взаємодії спеціалістів суміжних професій

тощо.

Для створення оптимальних і найбільш ефективних технологій медико-

соціальної роботи спеціалісти розробляють базові моделі, які забезпечують

єдині методичні підходи в даному виді діяльності та враховують відповідну

специфіку. Для побудови таких моделей потрібно, по-перше, виділити

найбільш однорідні групи клієнтів (групи збільшеного ризику, члени сімей

клієнта і найближче оточення, ті, які довго й часто хворіють, інваліди та ін.),

а по-друге, з кожною виділеною групою проводити медико-соціальну роботу

за двома напрямками – профілактичному й патогенетичному. Це дозволяє

враховувати специфіку професійної медико-соціальної роботи з

різноманітними контингентами в різних галузях медицини або в системі

соціального захисту населення при зберіганні єдиних методичних принципів.

Психологічні технології в соціальній роботі

Соціальна робота спрямована на надання допомоги людині в її сім'ї,

соціальному середовищі, у корекції її міжособистісних стосунків і

внутрішньоособистісного статусу. У зв'язку з цим активно використовуються

в практиці соціальної роботи різноманітні психологічні технології.

Найправильніший критерій вибору технології – своєрідність

сприйняття особистості в різноманітних парадигмах наукового знання про

людину й суспільство.

На основі визначеної парадигми, яка певним чином пояснює

особистість і її навколишній світ, формується система різноманітних технік і

технологій роботи з клієнтом.

211

Коротко зупинимося на характеристиці можливих психологічних

підходів до технології СР.

Глибинна психологія (психодинамічні теорії) – це психоаналіз

(З.Фрейд), індивідуальна психологія (А.Адлер), аналітична психологія

(А.Берн), Я-психологія (Х.Кохут) та ін. У межах зазначених парадигм:

 соціальному працівникові, як і психологу, необхідно знати й

навчити клієнта користуватися самосвідомим механізмом як регулятором

розвитку особистості, подолання стійких негативних явищ або «комплексів»;

 основний шлях допомоги людині – домогтися усвідомлення

проблем, витоками яких є події, що відбулися в дитинстві; усвідомлення стає

контрольованим, керованим і дозволяє людині позбутися проблем, які її

турбують;

 вирішальне значення в роботі з клієнтами мають психологічні

умови: чітке визначення життєвих і перспективних цілей, завдань,

тимчасових меж їхньої реалізації, демонстрації досвіду вирішення проблем;

 існують різні варіанти основних захисних механізмів особистості, за

допомогою яких індивід оберігає себе від психологічних травм і неприємних

переживань: «витіснення», «заміщення», «сублімація», «утеча»,

«оглушення», «фіксація», «регресія», «перенос», «провокаційна поведінка»

та ін.;

 існують і варіанти втручання в життя клієнта: «гра», «кризове

втручання», «кризова інтервенція» та ін.

Біхевіористська психологія (психологія поведінки). У її межах:

 соціальному працівникові, як і психологу, необхідно вступити в

таку взаємодію з клієнтом, яка, з одного боку, розкрила б йому цінність і

смисл життя, його місце в соціальній дійсності, індивідуальність, а з іншого

боку, – знайти й показати перспективи життєдіяльності, нові ціннісні

орієнтації;

 у технологічному аспекті СР будується на таких методичних

принципах: відкритість і ясність плану роботи з клієнтом для його

активізації; аналіз і володіння інформацією про вчинки й поведінку клієнта;

урахування детермінованості вчинку і його результатів попередньою дією

(функціональний аналіз); спільне вироблення соціально вагомих цілей, що

припускають конкретний план дій на майбутнє;

 у технологіях тут придатні такі методи й технічні прийоми, як:

тренування наполегливості, тренування релаксації, моделювання поведінки й

заохочення за бажану поведінку, стратегія запобігання рецидивів і багато

чого іншого.

Когнітивна психологія. З неї соціальний працівник бере такі

технологічні й методичні установки:

 ефективне використання когнітивної моделі в СР визначається

акцентом на трьох аспектах поведінки: моральний код, або соціальна

філософія; теорія особистості; методи впливу;

 завдання СР полягає в тому, щоб допомогти клієнту змінити його

когнітивні правила й тим самим справитися з емоційними й поведінковими

212

проблемами;

 указане завдання вирішується, в основному, за допомогою

когнітивної терапії, основний принцип якої полягає в такому: більшість

людських емоцій і форм поведінки, раціональних і ірраціональних,

обумовлені тим, що люди думають, уявляють і в що вірять.

Гуманістична психологія (екзистенційно-гуманістичний напрямок) –

гештальттерапія (Р.Перлє), групова терапія (К.Роджерс, А.Маслоу),

логотерапія (В.Фрапхе), психодрама (Дж.Морено) та ін. Для технології

соціальної роботи тут особливо важливо:

 спільним для всіх теорій гуманістичної психології є відсутність

заздалегідь жорстко заданої схеми розуміння клієнта, групи, суспільства,

навколишнього середовища, причин, що породжують проблеми, і їхніх

джерел. Отже, немає необхідності ставити діагноз і визначати прогноз

розвитку ситуації клієнта; немає необхідності давати клієнту поради щодо

вирішення проблем, які звичайно базуються на суб'єктивних уявленнях

спеціаліста й не завжди адекватні реальності;

 шлях взаємодії з клієнтом у соціальній практиці недирективний, а

базується на дотриманні норм особистісної екології.

Соціальна допомога клієнту в межах практичної психології

здійснюється за її основними напрямками: повідомлення клієнту об'єктивної

інформації про його розлади на основі психодіагностики; психологічна

корекція, за допомогою якої для клієнта розробляється індивідуальна

програма конкретного виду діяльності відповідно до загальних вимог;

психологічне консультування, мета якого – допомогти клієнту знайти якомога

більше варіантів поведінки, думок, почуттів, учинків для активної взаємодії з

людьми й соціальними групами всередині соціуму; психопрофілактична

робота спрямована на те, щоб завчасно попередити можливі порушення в

розвитку індивіда, створюючи умови для повноцінного психічного розвитку

на кожному віковому етапі; психотерапія – організований вплив на психіку

клієнта з метою її відновлення або трансформації.

Соціальний працівник щодо саморозвитку людини, її психіки

використовує ряд основних методів: методи аутогенних тренувань,

медитацію, гіпноз і самогіпноз.

Такими є деякі принципи, методи й технології впливу на духовний світ,

на психологію людини з метою надання їй соціальної допомоги.

Соціально-педагогічні технології й методи в соціальній роботі

Для розуміння ролі педагогічних відносин у галузі СР достатньо

навести уривок з доповіді ЮНЕСКО про стан справ в освіті (1991 р.):

політика, спрямована на боротьбу з бідністю, скорочення дитячої смертності

й поліпшення здоров'я суспільства, захист навколишнього середовища,

зміцнення прав людини, поліпшення міжнародного взаєморозуміння та

збагачення національної культури не дасть ефекту без відповідної стратегії в

галузі освіти. Будуть марними зусилля, спрямовані на забезпечення й

підтримку конкурентоспроможності в галузі освоєння передових технологій.

213

Таким чином, ефективне використання соціальних технологій

передбачає розвиток системи освіти як єдиного процесу навчання й

виховання, удосконалення власне педагогічних (на всіх рівнях) технологій,

методів і методик.

Формування системи соціального захисту, зміни в соціально-

економічному й політичному житті суспільства обумовили потребу в

спеціалістах нових професій – соціального працівника й соціального

педагога.

І соціальні працівники, і соціальні педагоги за родом своєї діяльності

мають надавати необхідну соціальну, психологічну й педагогічну допомогу,

підтримку, корекцію різноманітним типам «жертв соціалізації», а для цього

в межах соціальної педагогіки аналізуються:

 коли і яким чином суспільство й держава приступають до створення

спеціальних умов для існування людей, віднесених до того або іншого типу

жертв, який характер цих умов (преференційний, репресивний), які тенденції

властиві цьому процесу;

 обставини й види небезпек, зіткнення з якими на різних вікових

етапах розвитку людини в конкретному суспільстві погрожує їй стати

жертвою несприятливих умов соціалізації;

 типи жертв, які існують у суспільстві, і їхня кількість, характер

залежності типів і кількості жертв від тих або інших соціокультурних

особливостей і соціальної практики;

 соціальні установки і стереотипи різноманітних етнічних,

релігійних, соціокультурних і статевовікових груп, що визначають характер

їхнього сприйняття тих або інших типів жертв, ставлення до них і поведінка,

реалізована у взаємодії з ними;

 шляхи розробки методів діагностики віктимності людини, її

схильності стати потенційною жертвою того або іншого типу; методів

діагностики віктимогенності груп і мікросоціуму;

 системи, зміст, форми й методи профілактики віктимності,

реабілітації, адаптації, виховання тих або інших типів жертв несприятливих

умов соціалізації; які існують у різних країнах;

 реальні завдання з профілактики корекції віктимогенних чинників

соціалізації, щодо роботи з конкретними типами жертв несприятливих умов

соціалізації;

 зміст, форми й методи профілактики, мінімізації, корекції,

компенсації стосовно різних типів жертв несприятливих умов соціалізації

залежно від їхньої статі, віку, соціокультурної приналежності з урахуванням

етнокультурних, регіональних особливостей, поселенського середовища

їхнього проживання.

Зі сказаного вище зрозуміло, що:

 соціально-педагогічні технології реалізуються в ході взаємодії

соціального працівника з клієнтом у соціумі з використанням усього

арсеналу засобів і можливостей;

 під соціально-педагогічними технологіями розуміють способи

214

створення умов для позитивного саморозвитку, соціальної адаптації й

соціального захисту клієнта шляхом виховного впливу на його особистість і

поведінку;

 більшість педагогічних технологій, методик і процесів виховного

впливу відбиває визначені сторони метатехнологій або загальних технологій

соціальної роботи;

 соціальна робота бере від соціальної педагогіки цілий комплекс

методів, що базуються на таких принципах: принцип конкретно-історичного

підходу (виділення провідних напрямків СР на основі ретельного вивчення й

аналізу обстановки, людських сил і можливостей); принцип гармонії

просвітництва й організації практичної діяльності клієнтів (поєднання

словесних і практичних методів); принцип колективної творчості (зацікавлене

залучення до процесу всіх його учасників); принцип спадкоємності

(координація діяльності соціального працівника з різними соціальними

закладами, організаціями, службами, об'єднання їхніх зусиль, спільна робота,

ліквідація дублювання й непродуктивної витрати сил); принцип

комплексності (забезпечення в кожному виді діяльності багатьох аспектів

СР).

У наш час інноваційні педагогічні процеси відбивають у соціальній

роботі: 1) встановлені громадсько-правові відносини між закладами

соціального обслуговування, соціальним працівником і клієнтом; 2)

демократичну сутність соціальної роботи, яка заснована на партнерстві,

співробітництві; 3) потребу в нетрадиційних формах організації діяльності,

коли пріоритет мають самодопомога, самовиховання, які допомагають

клієнту стати хазяїном власної долі й стимулюють процеси саморегулювання.

6.5. Окремі (конкретні) технології соціальної роботи

Окремі (конкретні) технології СР представлені такими технологіями:

соціальна робота з жінками, із сім'єю, соціальна робота в школі, з різними

категоріями дітей і молоді, з літніми людьми, з мігрантами, біженцями й

особами без визначеного місця проживання (бездомними), національними

меншинами, військовослужбовцями.

Технології соціальної роботи з жінками

Дані технології перебувають у галузі вирішення проблем фемінології,

специфіки соціальних проблем жінки.

Фемінологія становить собою науку, що вивчає стан жінок у

суспільстві. Основними її завданнями є пізнання взаємин статей у

різноманітних сферах суспільного життя, а також аналіз причин протиріч, які

існують між ними. Вона показує, що прогрес у суспільстві значною мірою

залежить від стану в ньому жінок, а також від взаємодії представників обох

статей.

Останнім часом усе більша увага приділяється гендерному аспекту

соціальних проблем, тобто аналізу соціальної ситуації клієнта соціальної

215

роботи, пошуку ресурсів і технологіям надання допомоги клієнту залежно від

його приналежності до чоловічої або жіночої статі. Соціальна робота з

чоловіками цілком заслуговує на те, щоб бути виділеною в окрему галузь,

проте в цьому напрямку робляться тільки перші кроки. У той же час

соціальна робота з жінками визнається однією з найбільш важливих і

масштабних сфер соціальної роботи в цілому. Про важливість

фемінологічних проблем свідчить той факт, що ООН зарахувала їх до

розряду глобальних.

Основна причина виділення жінок в особливу соціально-демографічну

групу і специфічну категорію клієнтів соціальної роботи – виконання ними

генеративної функції, що є біологічною передумовою цілого ряду культурних

і соціальних наслідків.

Незважаючи на масштабні демократичні зміни, що відбулися у ХХ ст. і

істотно змінили як стан жінок, так і ставлення до них з боку суспільства,

головна соціальна проблема жінок – поєднання сімейних і позасімейних,

материнських і трудових обов'язків, обумовлене виконанням ними

генеративної функції, – продовжує бути актуальною.

Складність і комплексність соціальних проблем жінок, обумовленість

їх причин спільною соціально-економічною й соціально-психологічною

проблематикою суспільства визначають необхідність системного підходу до

їхнього вирішення, використання найрізноманітніших технологій для

отримання конкретних позитивних результатів.

Тут технології СР «прив’язані» до таких основних напрямків:

1. Перш за все, безумовно, необхідно гарантувати жінці можливість

знайти роботу, яка дозволила б їй реалізувати три основні групи мотивації

потреби мати роботу поза домом: 1) необхідність другого заробітку в сім'ї;

2)Fпридбання «соціальної страховки» як для жінки, так і для її сім'ї;

3)Fзабезпечення самоствердження, саморозвитку; отримання визнання,

задоволення від цікавого спілкування, відпочинку від одноманітних

домашніх справ.

2. Необхідно надавати допомогу жінці в гендерних напрямках

соціальної роботи:

 для порятунку життя й здоров'я жінок і дітей можуть

використовуватися притулки-стаціонари, кризові центри, притулки з

комплексом соціальних послуг тощо;

 підтримка соціального функціонування: використання всіх

адекватних видів соціально-психологічної, соціально-економічної, медичної

реабілітації й підтримки жінок у важкій життєвій ситуації; перепідготовка

або перенавчання більш необхідним професіям; консультація або правова

допомога у сприянні захисту прав жінки у випадку сімейних конфліктів або

майнових суперечок і т.ін.;

 соціальний розвиток, що забезпечується інформуванням жінок,

навчанням їх прогресивним особистісним умінням і соціальним технологіям,

включаючи технології самозайнятості й самозабезпечення, малого бізнесу;

підтримка груп самодопомоги і взаємодопомоги, асоціацій захисту

216

громадських, соціальних та інших прав жіночого населення в різних країнах;

 термінова соціальна допомога як разова, одинична підтримка жінки

або її сім'ї, що мають труднощі, шляхом видачі грошей, продуктів або речей;

 адресна соціальна допомога, надана неодноразово або регулярно;

 соціальний захисток, соціальний притулок, соціальний готель –

заклади соціальної допомоги стаціонарного типу, у яких жінкам і їхнім дітям,

що потрапили у важку життєву ситуацію, надається можливість тимчасового

перебування з наданням вітальних послуг;

 захист від домашньої жорстокості в умовах нестаціонарного

закладу, де передбачається поєднання діяльності працівників

правоохоронних органів і закладів соціального обслуговування;

 надання жінкам сприяння в плануванні сім'ї (ідеологія планування

сім'ї, медико-соціальна консультація й реабілітація тощо);

 соціально-трудова реабілітація в умовах безробіття або її погрози

(соціально-психологічна підтримка жінок у ситуації наростаючого безробіття,

інформаційна і часом організаційна допомога в пошуках нового місця

роботи, перепідготовка й перенавчання професіям);

 сприяння в самодопомозі й самозайнятості (створення в центрах

соціального обслуговування цехів, майстерень, ділянок трудотерапії, у яких

жінки й дівчата-підлітки мають можливість навчитися трудовим операціям і

одержати певне матеріальне заохочення за свою працю).

Соціальні проблеми жінок асоційовані з проблемами їх сім'ї, дітей,

тісно переплетені із соціальними проблемами інших соціально-

демографічних категорій населення, усього суспільства в цілому, вони не

можуть бути вирішені у відриві від них.

Технології соціальної роботи із сім'єю

Сім'я становить собою систему соціального функціонування людини,

один з основних інститутів суспільства. Вона знаходиться в русі, змінюється

не тільки під впливом соціально-політичних умов, але й унаслідок

внутрішніх процесів свого розвитку. У зв'язку з цим вона є однією з

важливих сфер і одним з головних об'єктів соціальної роботи.

Таким чином, сім'я – це:

 заснована на шлюбі і (або) кровному спорідненні мала група, члени

якої об’єднані спільним проживанням і веденням домашнього господарства,

емоційним зв'язком, взаємними обов'язками стосовно один одного;

 соціальний інститут, тобто стійка форма стосунків між людьми, у

межах якого здійснюється основна частина їхнього повсякденного життя;

сексуальні стосунки, народження дітей, первинна соціалізація дітей, значна

частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування,

особливо стосовно дітей і людей похилого віку;

 сильніше джерело емоційних реакцій, яке у сприятливому випадку

забезпечує людині підтримку, прийняття, рекреацію;

 акумулятор усіх соціальних проблем, характерних для сучасного

суспільства.

217

У зв'язку із зазначеними специфічними особливостями сім'ї до неї

застосовуються тією або іншою мірою всі види технології соціальної роботи;

існують також і специфічні технології, призначені для надання допомоги сім'ї

як такій.

Технологія СР із сім'єю залежить і від типу сім'ї.

Розрізняють:

нуклеарні сім'ї (від лат. – «ядро»), що складається з однієї пари

подружжя з дітьми або без дітей, які можуть бути повними або неповними

(складаються з одного з батьків та дітей);

розширені сім'ї – сім'ї, що мають декілька сімейних ядер (прабатьки,

їхні діти й онуки або сім'ї братів і сестер);

багатодітні сім'ї: 1) сім'ї, багатодітність яких запланована (у зв'язку з

національними традиціями, релігійними розпорядженнями, культурно-

ідеологічними позиціями, традиціями сім'ї); 2) сім'ї, що утворилися в

результаті другого і наступних шлюбів матері (рідше – батька), у яких

народжуються нові діти; 3) неблагополучні багатодітні сім'ї, що утворюються

в результаті безвідповідальної поведінки батьків;

сім'ї інвалідів, які змушені переборювати економічні труднощі,

викликані розпадом виробничо-реабілітаційної системи, заснованої колись на

праці інвалідів, обмеженням працездатності й адаптаційної спроможності;

сім'ї, які виховують дітей-інвалідів, змушені вирішувати всі проблеми,

пов'язані з інвалідністю;

повні малодітні сім'ї, що знаходяться в стані сімейного й соціального

неблагополуччя;

сім'ї домашньої жорстокості, які тільки почасти пов’язані із

зовнішніми соціальними труднощами, посилені впливом загальної

психопатологізації соціально-психологічної обстановки в країні і схильністю

до сімейного насильства.

Види й форми соціальної роботи щодо надання допомоги, мета яких –

збереження сім'ї як соціального інституту в цілому й кожної конкретної сім'ї,

що потребує підтримки, – можна розділити на екстрені, тобто спрямовані на

виживання сім'ї (екстрена допомога, термінова соціальна допомога, негайне

видалення із сім'ї дітей, що знаходяться в небезпеці або залишені без

піклування батьків), і спрямовані на підтримку стабільності сім'ї, на

соціальний розвиток сім'ї і її членів. Технологій, які «відповідають» за

зазначені види й форми соціальної роботи із сім'єю, досить багато, і всі вони,

як правило, беруть свій початок і спираються на загальні технології СР і на

міждисциплінарні технології й методики СР. Завдання соціального

працівника визначене відповідною системою технології в кожному

конкретному випадку. Наведемо приклад.

При роботі з сім'єю алкоголіка застосовується соціальна діагностика,

яка передбачає виявлення основної причини зловживання спиртними

напоями й супровідних обставин. Для цього необхідно вивчення

особистостей усіх членів сім'ї, а також вивчення соціальної біографії. Далі

складається програма роботи з наркозалежною особою, її сім'єю, соціальним

218

оточенням – це лікувальні заходи, консультації, психотерапія і

психокорекція, можливо, соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка і

його сім'ї. Робота з такою сім'єю також передбачає формування мотивації

клієнта і його сім'ї до безалкогольного способу життя й побудови іншої

системи стосунків; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання

особистості, спроможної бути господарем своєї долі; уведення клієнта в

спільноти або клуби осіб – прихильників безалкогольного способу життя або

створення такої спільноти. Одна з найефективніших технологій створення

сприятливого середовища, що сприяє лікуванню від алкоголізму, – рух

«Анонімні алкоголіки», а також програми «Анонімні діти алкоголіків»,

«Анонімні наркомани» та ін.

Технологія соціальної роботи в школі

Школа – це достатньо складний соціальний феномен.

Тут зіткаються й перегукуються найрізноманітніші сторони життя

людини. З’ясовується, що для успішного навчання недостатньо мати

природні здібності. Багато важать такі чинники, як матеріальний добробут й

духовний клімат у сім'ї, фізіологічні і психологічні особливості дитини,

оточення в подвір'ї тощо.

Головна проблема школяра – проблема «мати» розумного, тактовного,

дорослого друга, який його любить. Такі функції виконують сьогодні в школі

соціальні педагоги й соціальні працівники. Соціальні педагоги виконують

роль посередника між індивідом і його найближчим оточенням

(посередництво між дітьми, що навчаються в школі, і учителями-

предметниками, батьками і, крім того, проведення різноманітних видів

позакласної роботи). У силу того, що соціальна педагогіка шукає найбільш

ефективні рішення, які допоможуть особистості адекватно реагувати на

конкретні особистісно-середовищні ситуації, то можна розглядати соціальну

педагогіку як педагогіку соціальної роботи.

На практиці соціальні служби, у тому числі й ті, що працюють у школі,

не ідентичні, але по суті вони об'єднують соціального педагога (вплив у

цілому на формування стосунків у соціумі) і функції соціального працівника,

де головне – надання допомоги в конкретних окремих випадках.

Таким чином, діяльність соціального педагога зорієнтована на

вирішення профілактичних завдань; він ніби ставить соціальний діагноз,

вивчає психологію, вікові особливості, спроможності дитини, вникає у світ

його інтересів, коло спілкування, в умови життя тощо. Після всього цього

соціальний педагог підключає до діяльності соціального працівника

потрібної в даному випадку спеціалізації, і вони разом приймають рішення,

зосередивши зусилля на виявленні й усуненні негативних явищ.

Технологія соціальної роботи покликана:

 сприяти зміцненню здоров'я дітей, підвищенню моральності,

підняттю культурного й освітнього рівнів, навчає дітей надавати

самодопомогу;

 захищати інтереси дітей, їхню людську гідність, спонукати дитину

до дії, до самовираження, до реалізації своїх творчих спроможностей, вияву

219

ініціативи;

 виконувати роль посередника, сполучної ланки між дорослими й

дітьми на делікатних основах у неформальній, як правило, обстановці;

 розглядати розвиток дитини насамперед як процес соціалізації

особистості, а не як переважно процес навчання або розкриття здатностей;

 вести облік дітей, що потребують допомоги, організовувати

безкоштовне харчування, домагатися додаткових виплат на купівлю

підручників, одягу або звертатися до інших батьків з відповідними

проханнями по допомогу;

 діяти на територіальному (регіональному) рівні надання допомоги

школі і її суб'єктам, що дозволяє максимально наблизитися до проблем сім'ї,

освіти, спільної діяльності дорослих і дітей.

Технологія СР з різними категоріями дітей і молоді

Тут до основних пріоритетів СР у нашому суспільстві на сьогоднішній

день перш за все варто віднести систему роботи з дезадаптованими дітьми

й підлітками.

Соціальна дезадаптація дітей і підлітків – це порушення процесу

соціального розвитку, соціалізації індивіда, до основних ознак якої належать:

порушення норм моралі та права, асоціальні форми поведінки й деформація

системи ціннісних орієнтацій, утрата соціальних зв'язків із сім'єю і школою,

різке погіршення нервово-психічного здоров'я, збільшення ранньої

підліткової алкоголізації, схильність до суїциду.

До найбільш істотних чинників природи дезадаптації відносять:

спадкоємність (психофізична, соціальна, соціокультурна), психолого-

педагогічний чинник (дефекти шкільного й сімейного виховання), соціальний

чинник (соціальні та соціально-економічні умови функціонування

суспільства), соціальна діяльність самого індивіда (активно-виборче

ставлення до норм і цінностей свого оточення, його впливу, а також особисті

ціннісні орієнтації і здатність до саморегулювання свого оточення).

Сучасний стан українського суспільства не тільки не сприяє

вирішенню проблеми дезадаптації дітей і підлітків, але, навпаки,

загострюється, до цього призводять: надмірна комерціалізація суспільства;

розпад цілого ряду соціальних інститутів, що раніше працювали на

дитинство, і соціально-економічних умов функціонування сім'ї; складний

економічний моральний стан, у якому опинилась більшість сімей;

криміналізація суспільства, зростаючий вплив культу сили; утрата престижу

освіти й приватного заробітка.

Проте соціальна дезадаптація – процес зворотній: можна не тільки

попереджати відхилення в соціальному розвитку дітей і підлітків, але й

управляти процесом ресоціалізації соціально дезадаптованих дітей і підлітків.

Цей постулат лежить і в основі створення спеціалізованих закладів для

неповнолітніх, і в створенні відповідних технологій СР.

Спеціалізовані заклади для дезадаптованих дітей і підлітків покликані

вирішувати такі завдання:

220