Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій
Подождите немного. Документ загружается.
311
Тема. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ:
ОСНОВНІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ
План
1. Що є суспільство? Суспільство і природа
2. Основні методологічні підходи до аналізу суспільства
3. Специфіка законів суспільного розвитку. Діалектика
необхідності
і свободи
1. Що є суспільство? Суспільство і природа
Традиційним предметом філософії є людське суспільство.
Розділ філософії, який вивчає основні особливості і закономірно
сті соціальної сфери буття, називається соціальною філософі
єю або філософією історії, або загальною соціологічною теорі
єю. Філософський аналіз суспільних процесів і зараз не втратив
своєї актуальності, незважаючи на розвиток і розгалуження
гуманітарного знання. Суспільні науки – історія, економіка,
конкретна соціологія, політологія, юридичні науки, соціальна
психологія та інші – вивчають якунебудь одну сферу суспіль
ного життя; за філософією же залишається загальний підхід:
аналіз основних методів збагнення суспільних процесів, вивчен
ня цілей, рушійних сил, напрямків розвитку суспільства, взає
мозв'язку його різних структурних ланок.
Об'єкт соціальної філософії – людське суспільство.
Предмет – найбільш загальні закони розвитку і функці'
онування суспільства, а також основні методологічні під'
ходи до аналізу суспільства.
Що ж таке суспільство?
Перше, найбільш абстрактне визначення (способом порів(
няння): суспільство – це не природа.
Суспільство – відносно відокремлена від природи частина
світу, що представляє собою форми життєдіяльності лю'
дей, які історично розвиваються. У цьому визначенні підкре(
слені ключові слова. Суспільство – це не дороги, будинки,
машини і т.п.; суспільство – це люди і їх діяльність.
312
Сутність суспільства – це процес виробництва і відт'
ворення людьми свого соціального життя. Чотири підроз(
діли суспільного виробництва становлять основні елементи
будь(якої соціальної системи (дивись схему 23).
Схема. 23
Структура суспільного виробництва
У процесі соціального життя виробляються
Людина
Суспільні
відносини
Продукт
1'й підрозділ сус'
пільного виробни'
цтва
а) виробництво лю(
дини шляхом діто(
народження
б) виробництво лю(
дини як суспільної
істоти (присвоєння
їй її соціальної сут(
ності) шляхом соці(
алізації
2'й підрозділ
а) економічні відно'
сини
б) соціальні відно'
сини
в) політичні відно'
сини
г) духовні відносини
3'й під'
р
озділ
матеріаль(
ні цінності
матеріаль(
не вироб(
ництво
4'й під'
р
озділ
духовні
цінності
духовне
вироб(
ництво
Повернемося до вихідного визначення: “Суспільство – це
не природа” і задамося питаннями:
1. Чим суспільство відрізняється від природи?
2. Як вони взаємозалежні?
Головною відмінною ознакою суспільства є специфічна
людська діяльність – праця. Чим же праця людини відрізня(
ється від діяльності тварин?
313
x По'перше, тварини користуються зовнішньою природою, у той
час як людина вносить зміни в зовнішнє середовище, перетво(
рює природу, змушуючи її в новому вигляді служити людині.
x По'друге, тварини, використовуючи зовнішню природу,
пускають у хід зуби, роги, копита і інші органи свого тіла.
Людина, перетворюючи природу, крім енергії ніг, рук, голо(
ви надає руху знаряддям праці, що доповнюють, посилюють
її природні органи.
x По'третє, деякі тварини теж застосовують різні предмети,
як зброю або знаряддя, але спорадично. Людина застосовує
їх постійно, систематично, а головне, що недоступно твари(
ні, вона створює ці знаряддя.
x По'четверте, людська праця на відміну від тваринно(
інстинктивної діяльності носить суспільний характер.
Історично у взаємозв'язку суспільства і природи праця ві(
діграє двояку роль: з одного боку вона з'єднує людину із при(
родою, будучи основою обміну речовин між ними, з іншого
боку – виділяє суспільство із природи, породжуючи специфі(
чні закони суспільного розвитку.
У вирішенні проблеми взаємозв'язку, взаємодії суспільства
і природи виділяється три основних методологічних підходи
або три моделі (дивись схему 24).
Схема 24
Моделі взаємодії суспільства і природи
Натуралістична
Діалектико'
матеріалістична
Ідеалістична
Суспільство –
природа.
Суспільство нічим
принципово від
природних ресур(
сів не відрізняєть(
ся; у ньому діють
ті ж закономірнос(
Суспільство – частина
світу, яка відокреми(
лася від природи
Суспільні процеси
мають свою специфіку,
але завжди пов'язані із
природою. Природа і
суспільство – це дві
Природа і сус(
пільство – дві
різні сутності –
матеріальна і
духовна.
Суспільство ро(
звивається по
абсолютно ін(
314
ті, що і у природі.
Приклади натура(
лістичних концеп(
цій: соціал(
дарвінізм; геогра(
фічний детермінізм
(докладніше ди(
вись далі по тексту)
сторони діалектичного
протиріччя. Опосеред(
кованість, багатоступі(
нчастість зв'язків сус(
пільства і природи
представлені у схемі
25
шим законам,
ніж природа.
Головне джере(
ло розвитку су(
спільства – дух
(свідомість, іде(
альні мотиви
діяльності).
Докладніше про натуралістичні соціологічні концепції.
Соціальний дарвінізм – рух у суспільствознавстві кінця
XIX(початку XX століття, якому властиве зведення закономі(
рностей розвитку суспільства до законів біологічної еволюції і
висування принципів природного добору, боротьби за існу(
вання і виживання найбільш пристосованих як визначальних
факторів громадського життя. Попередником соціал(
дарвінізму був Т.Мальтус (1766(1834), а безпосереднім засно(
вником – Г.Спенсер (1820(1903).
В епоху великих географічних відкриттів виникає геогра(
фічний напрямок у соціології, який отримав найменування –
географічний детермінізм. Прихильники цього напрямку
визнають географічне середовище головним, визначальним
фактором розвитку суспільства. Видним представником геог(
рафічного детермінізму був Ш.Л.Монтеск'є (1689(1775) у
Франції, що у своїй книзі “Про дух законів” стверджував, що
долю людства визначають чотири фактори: клімат, їжа, ґрунт,
ландшафт і що властивості географічного середовища ділять
суспільство на багатих і бідних. У Росії представниками геог(
рафічного детермінізму були С.М.Соловйов і Л.І.Мечников.
До географічного напрямку в соціології примикав і
Г.В.Плеханов, який стверджував, що розвиток продуктивних
сил саме визначається властивостями географічного середо(
вища, яке оточує людей. На думку представників цієї теорії,
географічне середовище є визначальним чинником у всіх сфе(
рах життя суспільства: економічної, політичної, духовної.
З погляду діалектико(матеріалістичної концепції географіч(
не середовище відіграє важливу роль у житті суспільства, але не
вирішальну, тому що є зовнішнім чинником (дивись схему 25).
315
Схема 25
Взаємозв'язок суспільства і природи
(діалектико(матеріалістична концепція)
“
”
*
*
*
*
*
!
"
#$$%&#'(
)+,-
Пояснення до схеми 25.
Людина не живе в «дикій» природі, вірніше, чим більше
вона розвивається, тим далі від неї віддаляється. Перетворю(
ючи природу, людина її «одухотворяє», накладає «печатку
своєї свідомості». Природа, яка включена в сферу людської
діяльності (прямо або побічно) позначається поняттями: «гео(
графічне середовище», «олюднена природа», «навколишнє се(
редовище». Але і від географічного середовища людина як би
«відгороджується ковпаком цивілізації», тобто створює мате(
ріальну культуру (житло, зелені насадження, дороги, засоби
зв'язку і т.п.), яку ще називають «другою природою» (підкре(
слюється її матеріально(речовинний характер).
У взаємодії суспільства і природи виділяється три основ(
них історичних етапи, які обумовлені характером і рівнем ро(
звитку виробництва.
I – перший етап пов'язаний з таким станом суспільного
виробництва, коли людина як знаряддя праці застосовувала
видозмінений предмет природи. Тоді процес освоєння навко(
лишнього середовища носив головним чином екстенсивний
316
характер, і природа справлялася з відновленням своїх ресур(
сів, як правило, без втручання людини.
II – промислова революція кінця XVIII – початку XIX
століття поклала початок наступному етапу взаємодії сус(
пільства і природи. На цьому етапі людина у процесі вироб(
ництва застосовує не просто предмет природи, перетворений у
знаряддя праці, а природний процес, перетворений у промис(
ловий. При цьому освоєння природних ресурсів набуває все
більше інтенсивний характер.
III – новий період освоєння природних ресурсів пов'яза(
ний з розвитком сучасної науково'технічної революції. Си(
ли суспільства сьогодні настільки великі, вони роблять на на(
вколишнє середовище такий тиск, що можна говорити про
виникнення якісно нового рівня протиріч людей із природою.
Стрімкий розвиток продуктивних сил створив цілий ряд кон(
фліктних ситуацій у розвитку системи « суспільство(
природа», багато з яких мають глобальний характер.
Одна із глобальних проблем сучасності – екологічна про'
блема, яка виникла у зв'язку зі зростаючими негативними на(
слідками освоєння людиною природних ресурсів.
Три основних аспекти екологічної проблеми:
1. Забруднення навколишнього середовища відходами ви(
робництва і побуту, які виникають у результаті недосконалос(
ті технологічних процесів. Приклади: сьогодні в атмосферу
надходить 20 млрд. тонн вуглекислого газу у рік. Половину
цієї кількості вуглекислого газу поглинає поверхня океанів, а
в атмосфері зміст СО
2
зростає в рік на 0,2%. По даним ООН, у
США щорічно викидається в атмосферу до 141 млн. тонн ди(
му. Глобальний характер носить теплове і радіоактивне забру(
днення атмосфери. Забруднюються величезні акваторії світо(
вого океану. Наприклад, кількості нафтопродуктів, яка скида(
ється в океан, (13(14 млн. тонн у рік), достатньо для утворен(
ня нафтової плівки на двох третинах поверхні океанів і морів.
2. Виснаження енергетичних і мінеральних ресурсів.
Приклади: щорічна «діяльність» біосфери по синтезу органіч(
них поєднань обчислюється порядком сотень мільярдів тонн.
Людство ж у цей час використовує приблизно 100 млрд. тонн
317
органічних і неорганічних, поновлюваних і не поновлюваних
речовин і мінералів природи. Обсяг світового видобутку ко(
рисних копалин зараз перевищує 20 млрд. тонн у рік. За
останні два десятиліття їх добуто більше, ніж за всю історію
гірничодобувної промисловості. Розвідані світові запаси наф(
ти становлять 455х10
8
барелі, при нинішньому рівні спожи(
вання цих запасів вистачить не більше, ніж на півстоліття.
3. Погіршення навколишнього середовища, тобто скоро(
чення під впливом антропогенного виробництва числа елеме(
нтів природи: вимирання видів тварин і рослин, які приводять
до ослаблення, збільшення вразливості цілих природних ком(
плексів. Приклади: у Великих Озерах США і у деяких части(
нах Балтійського моря риба не може жити через недостачу ро(
зчиненого кисню. Отрутні речовини, які втримуються в про(
мислових відходах, знищили всю рослинність, отруїли ґрунт і
повітря на околицях японського міста Такасаго; природа в
ньому не зможе бути відновлена в найближчі кілька сотень
років. Це стосується і самої людини – іде процес «погіршен(
ня» його біології: зниження імунітету, спадкоємні захворю(
вання, епідемії.
Зараз людство розробило безліч способів і шляхів вирі(
шення екологічних проблем (техніко(технологічних, економі(
чних, політичних, правових і світоглядно(гуманітарних); од(
нак, процеси погіршення навколишнього середовища поки що
без поворотні. Ця обставина викликала безліч песимістичних
прогнозів наприкінці ХХ століття.
Таким чином, суспільство існує і розвивається за специфі(
чними законами, але в той же час багатьма нитями пов'язане із
природою і разом вони становлять дві частини єдиного буття.
2. Основні методологічні підходи до аналізу суспільства
У філософському розумінні сутності суспільства виділя(
ються два основних підходи, залежно від вирішення основно(
го питання філософії: ідеалістичний і матеріалістичний. Ці пі(
дходи протилежні у вирішенні питання про причину, джерело,
визначальний фактор суспільного розвитку. Матеріалісти
вважають, що основою соціального життя є соціальне буття,
318
тобто сукупність матеріальних суспільних процесів, об'єктив(
ний, реальний процес життєдіяльності людських індивідів.
Основний принцип матеріалізму: суспільне буття визначає
суспільну свідомість. Матеріалістичний аналіз суспільних
процесів починається і заглиблюється до розуміння економіч(
них інтересів суб'єктів, об'єктивних першопричин, закладених
у самому процесі життєдіяльності людей.
У структурі суспільного буття особливо виділяється спосіб
виробництва матеріальних благ, як конкретно(історична єд(
ність продуктивних сил і виробничих відносин (дивись схему
26). Спосіб виробництва обумовлює, в остаточному підсумку,
тип всіх інших суспільних відносин – соціальних, політичних,
духовних.
Схема 26
В історичному розвитку матеріального виробництва виді(
ляються три основних етапи, три революції, у результаті яких
докорінно змінювалися продуктивні сили суспільства:
1. Неолітична революція ( 10 тисяч років тому) – перехід
від збирання і полювання (присвоєння готових продуктів
природи) до виробництва (землеробства і скотарства).
Схема продуктивних сил найпростіша: людина – робоче
знаряддя.
2. Промислова революція (XIX ст.) – перехід до машинно(
го виробництва, людина віддає машині свої рухові функції.
#$%#!"&% ()* +*$$, (-%!"$)#
!"#$ %&! &'($)*#( !+#,'!
!$+ !+#,'
!"#-
(("!.(
#!"!#(-
)(##0
!"%1'#$
)
!+#2$
$"#!#
$"#!3(##0:
#*H&,
HE>&M,
LHN?H&M
)4"#
=HH#* ?LH-
MO)#* )*
M?&Q#*
5!+
!+#,'
5!+
,$
("&('
,$
319
Схема продуктивних сил:
Людина машина робоче знаряддя.
(двигун)
3. Науково'технічна революція, НТР (середина ХХ в.) –
перехід до автоматизованого виробництва. Людина віддає
машинам частину своїх управлінських функцій, виходячи як
би за межі безпосереднього виробництва.
Схема продуктивних сил набуває наступний вид:
Людина автомат машина робоче знаряддя.
Сутність і соціальні наслідки НТР коротко позначені в
схемі 27.
Схема 27
Науково'технічна революція НТР
Якісне перетворення продуктивних сил суспільства
на основі революційних змін у науці і техніці
Соціальні наслідки НТР
(+) позитивні Перетворення
природи
Негативні (G)
Збільшення можливостей
вирішення екологічних
проблем технічними засо(
бами Вплив на людину
Глобалізація
екологічної
кризи
Зміна характеру праці,
звільнення людини від не(
творчої праці
Психологічні
перевантаження
(стреси)
Збільшення
вільного часу
Вплив на людину Технократичне
мислення
Гуманізація праці Безробіття
Ідеалістичний підхід заснований на протилежному прин(
ципі: суспільна свідомість визначає суспільне буття. Суспі(
льна свідомість – духовна сторона історичного прогресу, що
представляє собою не сукупність індивідуальних свідомостей
членів суспільства, а цілісне духовне явище, яке володіє пев(
320
ною внутрішньою структурою, включає різні рівні (теоретич(
на і повсякденна свідомість, ідеологія і суспільна психологія) і
форми свідомості (політична і правова свідомість, мораль, ре(
лігія, мистецтво, філософія, наука). Головним джерелом сус(
пільної діяльності ідеалісти вважають ідеальні мотиви людей
(або окремих людей – суб'єктивний ідеалізм, або вищого, сві(
тового духовного початку – «абсолютної ідеї», «світового ду(
ху», бога – об'єктивний ідеалізм). Наочно протилежність на(
званих підходів представлена в схемі 28.
Схема 28
Структура суспільних відносин
і протилежність філософських підходів у її поясненні
Духовні ( релігійні, моральні, естетичні
Політичні ( взаємодія суб'єктів політики і влади
Соціальні ( відносини між соціальними групами
Ідеалістичний
підхід
Матеріалісти(
чний підхід
Економічні
( відносини між суб'єктами економіч(
ної діяльності
У вивченні суспільства як відкритої системи зі складним
суперечливим типом зв'язків як ніде більше актуальні прин(
ципи діалектичного методу (дивись тему: «Діалектика як тео(
рія розвитку і метод пізнання»).
1. Принцип розвитку або принцип історизму вчить бачити
динаміку суспільних процесів, зв'язувати історію, сучасність і
прогнозувати майбутнє.
2. Принцип загального зв'язку у вивченні суспільства фо(
рмується як конкретноGісторичний підхід. Будь(яке суспільне
явище і подія «прив'язано» до певної епохи, країни, нації. У
суспільстві, як ніде більше, важливі просторово(тимчасові ха(
рактеристики. Закони суспільства менш довгострокові (у по(
рівнянні з «вічними» законами природи) і тому у вивченні су(
спільства прості аналогії (перенесення закономірностей одно(
го об'єкта на інший) або прості екстраполяції (продовження в
минуле або майбутнє сучасних тенденцій розвитку) можуть
привести до помилок, а іноді просто недоречні. «Голод є голод,