Гром В.М., Цибульський В.І. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Було створено потужний адміністративно-каральний апарат

влади, який опирався на державну таємну поліцію (гестапо),

озброєні охоронні загони (СС), службу безпеки (СД).

Запроваджувалася сувора регламентація всіх сторін життя

населення, аж до оголошення в газетах про дозвіл на шлюб,

встановлено: жорсткий паспортний режим; 12 годинний робочий

день; трудова повинність з 14 до 65 років; грошові і натуральні

податки. Окупанти зберегли колгоспи як зручний засіб викачування

хліба з країни. В Україні було створено 50 гетто і понад 180

великих концтаборів, таких, наприклад, як Янівський у Львові,

Бабин Яр у Києві та ін.

Український самостійницький рух. За згоди німецького

командування бандерівці сформували батальйони "Нахтігаль" і

"Роланд" як ядро майбутньої армії, а після захоплення німцями

Львова, 30 червня 1941 р. проголосили Акт створення

Української держави і сформували уряд на чолі з Ярославом

Стецьком. У відповідь нацисти заарештували Я.Стецька та

С.Бандеру і відправили їх у Берлін, згодом у концтабір

Заксенхаузен. Багато членів ОУН(б) було вбито і замордовано у

нацистських катівнях, подібно як чимало з них загинули від рук

радянських і польських спецслужб та у братовбивчому

протистоянні різних політичних угруповань.

Обидві фракції ОУН – бандерівці і мельниківці – формували і

засилали в Україну т. зв. "похідні групи" (їх чисельність становила

бл. 2000 чол.). ОУН(м) створила у Києві Українську Національну

Раду на чолі з М.Величківським (діяла до грудня 1941 р.) та

організувала видання газети “Українське слово” за редакцією Івана

Рогача і часопису “Литаври” за редакцією Олени Теліги.

Незабаром ці видання були заборонені, а їх редактори ув’язнені і

розстріляні нацистами у Бабиному Яру, оскільки німці за жодних

обставин не хотіли допустити посилення самостійницького руху.

Всього нацисти знищили понад 40 найактивніших членів

Національної Ради, зокрема, у 1944 р. ними був закатований Олег

Ольжич – Голова Проводу ОУН(м) на українських землях.

У 1941 р. на волинському Поліссі було створено перші

українські партизанські підрозділи під проводом Тараса Бульби–

Боровця, які отримали назву “Поліська Січ”.

109

Поступово формуються загони Української Повстанської

армії, перший штаб якої знаходився в урочищі Гутвин біля

Костополя. Одними з перших командирів УПА були Василь Івахів,

Дмитро Клячківський (Клим Савур) та ін. Днем створення УПА

вважається 14 жовтня 1942 р.

У 1943 р. відбулася реорганізація загонів УПА під керівництвом

ОУН(б) з поділом її на УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Схід і УПА-

Південь. Найактивнішу діяльність розгорнули загони УПА-Північ і

УПА-Захід. Головнокомандувачем УПА став Роман Шухевич

(Тарас Чупринка), а Дмитро Клячківський очолював до своєї

загибелі у 1944 р. загони УПА-Північ. УПА нараховувала до 100

тис. вояків. Вони вели партизанську боротьбу проводили військові

дії проти всіх ворожих сил, налагодили розвідувальну й агітаційно-

пропагандистську роботу і т. п.

Українські повстанці змушені були протистояти як німецькій

окупаційній владі, так і більшовицьким і польським збройним

формуванням. Зокрема, польська Армія Крайова намагалася

контролювати терени Західної України з метою включення їх до

складу майбутньої звільненої Польщі. Звідси – численні трагедії і

втрати, що їх зазнало українське і польське населення, зокрема на

території Холмщини та Волині.

Радянський підпільний і партизанський рух. У червні 1942 р.

було створено Український штаб партизанського руху на чолі з

генералом Т.Строкачем, який займався координацією дій

партизанських загонів, засилав у ворожий тил диверсантів, постачав

радянським партизанам зброю та амуніцію. У 60 з’єднаннях і майже

2 тисячах партизанських загонів і груп радянського спрямування

налічувалося до 200 тис. бійців.

Червоні партизани здійснили близько 5 тис. великих операцій і

безліч дрібних диверсій. За радянською інформацією, вони

підірвали майже 5000 залізничних ешелонів, понад 1560 танків і

бронемашин, знищили понад 200 літаків, майже 1000 складів, 250

вузлів зв'язку і т. п. Відомими є рейди великих загонів і з’єднань

С.Ковпака у Карпати, О.Сабурова – на Житомирщину,

О.Федорова – на Волинь. У 1944 р. радянське керівництво

сформувало Першу Українську партизанську дивізію, яка під

командуванням П.Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу.

110

Дивізія СС “Галичина”. У 1943 р. українські діячі у Галичині і

фракція ОУН(м) створили українську дивізію, яка увійшла до

складу німецьких охоронних відділів СС і отримала назву

“Галичина”. Дивізія брала участь в боях із Червоною Армією і була

розбита у липні 1944 р. під Бродами.

Як відомо, німці дозволяли створювати національні підрозділи

лише у підпорядкуванні СС з метою кращого їх контролю. Нацисти

не брали на себе жодних політичних зобов’язань, а створені

військові одиниці мали назву охоронних. Їх бійці не були членами

СС, оскільки в цю структуру представники поневолених народів не

приймалися.

Історія цієї дивізії ще раз доводить, що бездержавний народ

часто змушений іти на поступки своїм ворогам чи співпрацювати з

ними з тактичних міркувань. Але не завжди така співпраця була

виправдана і приносила перемоги.

Завершення і підсумки війни. 18 грудня 1942 р. у ході

Сталінградської битви радянські війська вибили німців із першого

населеного пункту Луганської області (с. Півнівка). Після Курської

битви влітку 1943 р. розпочався форсований наступ на добре

укріплену нацистами оборонну лінію на Дніпрі. Ціною

надзвичайно великих жертв вдалося увійти до Києва до річниці

“Великого Жовтня” – 6 листопада 1943 р. До речі, 20% усіх Героїв

Радянського Союзу (багато посмертно) були удостоєні цього звання

саме за битву за Дніпро.

Протягом 1943–1944 рр. радянське командування провело

декілька великих військових операцій на території України. Однією

з найбільших була Корсунь-Шевченківська на початку 1944 р., у

результаті якої понад 10 фашистських дивізій потрапили в

оточення. Остаточне звільнення від нацистів військами Радянської

армії відбулося 28 жовтня 1944 р. (с. Лавочне Львівської області).

У наступальних операціях на обширній території від Полісся і до

Чорного моря брали участь війська 4-х Українських фронтів. 1-й

Український фронт також брав участь у штурмі Берліна, українські

бійці першими встановили прапор над Рейхстагом. Нацистська

Німеччина капітулювала 8 травня 1945 р. В СРСР День перемоги у

“Великій Вітчизняній війні” встановлено 9 травня (з 1965 р. –

вихідний).

111

Друга світова війна закінчилася пізніше – 2 вересня 1945 р.

після капітуляції Японії. Натомість у західних областях УРСР і далі

продовжувалася збройна боротьба, що її проводили бійці ОУН-

УПА проти радянської окупації.

У ході війни Україна втратила понад 8 млн. чоловік (загальні

втрати понад 14 млн.), що є одним із найбільших показників втрат

серед інших народів. УРСР зазнала надзвичайно великих

господарських втрат : було знищено 714 міст і селищ міського типу,

понад 28 тис. сіл, 15 тис. промислових підприємств, 29 тис.

колгоспів і радгоспів. На Україну припадало 42% усіх матеріальних

втрат СРСР.

112

Тема 8. Україна у 1940-х – 1980-х рр. Проголошення

державного суверенітету.

1. Україна у післявоєнний період.

2. Лібералізація тоталітарної системи у 1950-1960-х

рр.

3. Особливості соціально-економічного розвитку УРСР

у 1970-х –1980-х\рр. Наростання застійних явищ

4. “Перебудова” та проголошення державного

суверенітету.

Джерела і література: 4-5, 9, 12, 28, 38

1. Україна у післявоєнний період

У воєнні та у перші післявоєнні роки відбулися важливі зміни у

міжнародному становищі України. У 1945]р. Україна стала

членом-співзасновником ООН. Це рішення було викликане, з

одного боку, визнанням ролі і значення України у розгромі

фашизму, а з іншого – наслідком боротьби за голоси і вплив у

післявоєнному світі між СРСР та західними державами.

З проголошенням 24 жовтня 1945Vр. ООН, Україну обрано до

складу Економічної й Соціальної Ради; протягом 1948–1949Vрр. вона

була постійним членом Ради Безпеки ООН, пізніше входила до

Всесвітньої Ради Миру, з 1954Vр. – до ЮНЕСКО та ін. УРСР брала

участь у Паризькій мирній конференції 1946Vр., у підписанні мирних

договорів з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією, Фінляндією.

Але діяльність УРСР на міжнародній арені носила обмежений,

декларативний характер і повністю залежала від московського центру.

Як і СРСР у цілому, Україна у післявоєнний період була втягнута у

вир “холодної війни”.

Переселення і депортації. До складу УРСР у 1945Vр. було

включено Закарпаття, згодом були підписані відповідні договори з

Чехословаччиною та Угорщиною.

Найскладнішим було визначення українсько-польського кордону;

внаслідок перекроювання політичної карти такі українські етнічні

землі, як Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина

(т.зв.“3акерзоння”) із містами Холм, Ярослав, Перемишль, Сянок та ін.

визнавалися польською територією.

113

Протягом 1944–1946]рр. відбувалося добровільно-примусове

переселення українців (всього бл. 480 тис.) з етнічних земель

Закерзоння до УРСР; відповідно поляки (бл. 810 тис.) виїхали з

України до Польщі.

Операція ”Вісла”. У квітні–серпні 1947]р. польський уряд під

приводом ліквідації загонів УПА здійснив насильницьке

переселення понад 140 тис. українців із Закерзоння у північно-

західні воєводства Польщі. Розселені окремими сім’ями поміж

поляками, українці були приречені на денаціоналізацію й

спольщення.

Ця злочинна акція була узгоджена і підтримана військовими

силами СРСР і Чехословаччини. У концтаборі Явожно поблизу

Кракова, на території філіалу колишньої фашистської катівні

Освенціму, поляки ув’язнили близько 4 тис. українців.

На початку 1990-х років Сенат Польської Республіки

спеціальною ухвалою засудив акцію “Вісла” як злочинну проти

українського народу.

Відбудова народного господарства. У роки ІV п’ятирічки

(1946–1950Vрр.) завдяки трудовому героїзму вдалося на 15%

перевищити довоєнне промислове виробництво. Перевага

надавалася галузям важкої промисловості, вугільно-металургійному

та оборонному комплексам. Натомість валова продукція легкої

промисловості на 1950 рік становила лише 79% довоєнного рівня,

повільно відбудовувалося сільське господарство.

Відбудова проходила в умовах “холодної війни”. До того ж

СРСР та країни соціалістичного табору відмовилися від

американської програми фінансової допомоги (“план Маршалла”).

Голод 1946–1947]рр. Важке становище склалося у сільському

господарстві, ресурси й можливості якого різко зменшилися. До

цього додалася посуха 1946Vр., що супроводжувалася надмірно

високими й нереальними планами хлібозаготівель та занадто

великими обсягами експорту хліба й продуктів тваринництва за

кордон. В результаті від голоду у східно-південних областях УРСР

померло щонайменше 300–500 тис.Vчол., траплялися випадки

людоїдства. Водночас із СРСР у країни соціалістичного табору було

безкоштовно вивезено близько 1,7Vмлн. пудів хліба.

Наступ на інтелігенцію. Протягом 1946–1951Vрр. вийшло 12

постанов ЦК ВКП(б) із політико-ідеологічної роботи. Її основними

114

напрямками визначалися поетапно боротьба проти націоналізму,

космополітизму й низькопоклонства перед Заходом. Головним

“ідеологом” в СРСР був А.]Жданов, а в Україні знову “вславився”

Л.Каганович, який з березня по грудень 1947]р. очолював ЦК

КП(б)У.

У післявоєнні роки переслідувань і публічного цькування

зазнали О.]Довженко (за кіносценарій “Україна в огні”),

М.Рильський, Ю.Яновський, І.Сенченко, Ю.Смолич, В.Сосюра

(за вірш “Любіть Україну”), К.Данькевич (за оперу “Богдан

Хмельницький”) та багато інших визначних літераторів, митців та

науковців.

Розгорнуті наприкінці 1940-х – на початку 1950-хVрр. всесоюзні

“дискусії” із питань мовознавства, філософії та політичної економії

остаточно встановлювали партійну монополію у науці, ідеологічний

диктат і контроль у всіх сферах суспільно-політичного й духовного

життя.

Великої шкода біологічній науці і сільському господарству завдала

“лисенківщина”. Її жертвами в Україні стали відомі генетики

М.Гришко, С.Гершензон, Л.Делонс, І.Поляков та інші.

В цілому розвиток наукових досліджень був спрямований на

виконання “плану перетворення природи”, що його висунув Сталін

у 1948]р. Розпочалося будівництво багатьох гідроелектростанцій,

водосховищ, каналів, були намагання акліматизувати субтропічні

культури тощо.

У 1948–1950Vрр. в Україні було виготовлено першу в Європі

цифрову ЕОМ, одержано важкий азот, розроблено теорію розділення

ізотопів, методів концентрування важкої води. Активно проводилися

дослідження у галузі фізики атомного ядра та атомної енергетики,

авіації, порошкової металургії, електрозварювання, освоєно

технологію отримання надміцного чавуну, у 1953Vр. збудовано

найбільший на той час (понад 1,5 км) суцільнозварний міст через

Дніпро у Києві та ін.

“Радянізація” у західних областях. Паралельно з відбудовчими

роботами у західних областях прискореними темпами

здійснювалися індустріалізація, колективізація, т. зв. “культурна

революція” і “радянізація”. Спосіб життя західних українців

необхідно було у найкоротші строки привести у відповідність із

Наддніпрянською Україною.

115

За темпами промислового розвитку західні області

випереджали загальнореспубліканські показники. Обсяг валової

промислової продукції тут зріс більше, ніж втричі, з'явилися нові

галузі виробництва (машинобудування і приладобудівництво,

металообробна, хімічна та ін.), розроблялися нові родовища

корисних копалин (Бориславське нафтове родовище, Львівсько-

Волинський вугільний басейн, Роздольське родовище сірки та ін.).

Було збудовано найпотужніший на той час у Європі газопровід

Дашава – Київ.

Однак промислове зростання краю мало як позитивні, так і

негативні наслідки: безгосподарність, розкрадання й винищення

природних ресурсів (особливо Карпат), відставання галузей

харчової й легкої промисловості, порушення екології тощо.

До початку 1950-хVрр. у західних областях була завершена суцільна

колективізація сільського господарства. Вона здійснювалася у звичних

для командно-адміністративної системи умовах примусу, репресій і

терору, із порушенням принципів добровільності й поступовості.

У соціально-культурній сфері інтенсивно ліквідовувалася

неграмотність, зростала мережа шкіл, училищ, ВНЗ, технікумів,

закладів культури й охорони здоров’я. Так, порівняно з довоєнним

періодом кількість учителів зросла майже у 6, а кількість студентів

майже у 10 разів, тут було створено 22 ВНЗ.

Водночас швидкими темпами викорінювалося усе, що було

пов’язано з попереднім способом життєдіяльності. Зі Сходу

прибуло близько 86Vтис. партійних, радянських, комсомольських

працівників та спеціалістів різних галузей народного господарства і

соціально-культурної сфери. Приїзджі кадри становили близько

90V% керівників різного рангу, вони ж складали основне ядро

партійних організацій. Утвердження радянського способу життя

супроводжувалося збройною боротьбою, численними

зловживаннями, порушеннями норм законності, ігноруванням

місцевих особливостей.

Ліквідація греко-католицької церкви. До приходу Радянської

влади греко-католиками були близько 5Vмлн. західних українців на

чолі з митрополитом А.Шептицьким. Після його смерті у 1944Vр.

греко-католицьку церкву очолив Й.Сліпий. Тоді ж розпочалася

ліквідація цієї церкви: розроблявся сценарій, створювалася

“ініціативна група”, заарештовувалися й переслідувалися

116

священики.

У березні 1946]р. у Львові був скликаний і проведений під

контролем НКВС церковний Собор. “Ініціативну групу” очолив

Г.Костельник (у 1948Vр. вбитий). І хоч рішення Собору не були

канонічними, але офіційно Українська греко-католицька церква у

Галичині перестала існувати (з 1949]р. також у Закарпатті). Її

віруючі насильно переводилися до Руської (Російської)

Православної церкви. Понад 1400 священиків та 800 монахів і

монахинь були заслані у Сибір, 200 розстріляні.

Збройна боротьба ОУН–УПА. Військова сила і репресивно-

каральні органи були вирішальним фактором “радянізації” західних

областей УРСР. Наприкінці війни та у перші повоєнні роки

сталінське керівництво зосередило тут велику кількість армійських

та спеціальних підрозділів НКВС–НКДБ. З лютого 1944Vр. до

пізньої осені 1945Vр. вони здійснили 27 тис. бойових операцій проти

ОУН–УПА.

Загони повстанців, за офіційними даними, протягом 1944–1945Vрр.

провели близько 6 тис. бойових операцій проти радянських військових

частин і 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, у ході яких загинуло

бл. З0 тис. осіб.

Втрати ОУН-УПА тільки протягом 1944–1946Vрр. становили 56,6 тис.

убитими та 108,5 тис. полоненими. Ще 48,3 тис. бандерівців

добровільно склали зброю. Відомо багато фактів страшного

насильства, свавілля й беззаконності, що їх чинили спеціальні

підрозділи і виконавці.

Щоб позбавити повстанців підтримки, уряд вдався до масових

депортацій. У період з 1944 по 1947Vр. кількома етапами було

відправлено у північно-східні райони СРСР понад 100 тис. членів

ОУН–УПА та їх родин. Вивозили також за відмову вступати до

колгоспу та за будь-які інші “націоналістичні” і “контрреволюційні”

дії. Серед виселених було багато жінок, дітей і престарілих. Усього

з 1944 по 1952Vрр., за офіційними даними, із Західної України було

виселено понад 200 тис. чол., за неофіційними – від 300 до 800 тис.

чол.

Гонінням і депортаціям піддавалися усі підозрілі для режиму

громадяни. В СРСР відстоювання ідеї незалежності України

вважалося одним із найбільших злочинів, за який стратили не одну

тисячу патріотів.

117

Наприкінці 1940-хVрр. збройний опір бандерівців почав слабнути,

хоча окремі загони діяли до середини 1950-хVрр. 5 березня 1950Vр. під

Львовом у сутичці з енкаведистами загинув крайовий провідник ОУН і

головнокомандувач УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка). Його

наступником став Василь Кук, але результат боротьби був уже

визначений.

2. Лібералізація тоталітарної системи у 1950-х – 1960-х рр.

Невдовзі після смерті Сталіна у 1953Vр. в СРСР наступив період

т.зв. хрущовської “відлиги” (1953–1964Vрр.). Головними змінами у

суспільно-політичному житті стали: припинення масових репресій;

ліквідація сталінських органів терору; зміни у карно-процесуальних

кодексах; часткова реабілітація й звільнення репресованих і

депортованих; розвінчання культу особи Сталіна і т. п. Часткова

децентралізація й лібералізація командної системи привела до

надання республікам та регіонам більшої самостійності; позитивні

зрушення відбулися у соціально-побутовій сфері і культурі.

В Україні припинилися масові кампанії боротьби проти

“українського буржуазного націоналізму”, дещо сповільнилися

темпи зросійщення. Вперше КПУ очолив українець Олексій

Кириченко (1953–1957Vрр.); після нього Першими секретарями

були Микола Підгорний (1957–1963Vрр.) та Петро Шелест (1963–

1972Vрр.), якого згодом було звинувачено у нелояльності до

московського центру.

Українці становили більшість у виборних радянських органах, у

партійно-державних і громадських структурах. У республіканське

підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій,

бюджет УРСР зріс у 2,5 разів.

У 1954]р., з нагоди 300-річчя Переяславської Ради, Україні була

передана Кримська область. Одночасно у сумнозвісних “Тезах” і

Постанові про 300-річчя возз’єднання України з Росією

фальшувалося історичне минуле українського народу, щоб

назавжди позбавити його перспектив самостійного державного

існування.

Хрущовські економічні реформи і “надпрограми”. У

республіці, як і в СРСР в цілому, здійснювалося реформування

118