Гром В.М., Цибульський В.І. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

саморозпуск. У 1988Vр. на її базі виникла Українська Гельсінська

Спілка, а у 1990Vр. – Українська Республіканська партія.

Дисидентський рух вимагав від його учасників великої мужності

та самопожертви. У 1978]р. поблизу могили Т.Шевченка у Каневі

підпалив себе Олекса Гірник із Калуша, колишній політв’язень

польських та радянських тюрем, що виступив проти русифікації

українського народу та “проти російської окупації на Україні”. У

травні 1979]р. під Львовом у Брюховичах знайшли повішеним

популярного композитора В.Івасюка. Існує версія про причетність

до цієї справи КДБ. На траурний мітинг зібралося багато людей,

згодом голова львівської організації СПУ Р.Братунь був звільнений

з посади.

Наприкінці 1970-х – на початку 1980-хVрр. у суспільно-

культурному житті наступили деякі полегшення, але принципової

зміни у проведенні партійно-ідеологічної лінії не відбулося.

Продовжувалися нагінки на людей розумової й творчої праці.

Наприклад, із посади головного редактора журналу “Всесвіт” був

знятий Д.Павличко, хоч саме при ньому цей часопис набув найбільшої

популярності. Протягом 1984–1985Vрр. у таборах і тюремних лікарнях

закінчили свій земний шлях О.Тихий, В.Марченко, Ю.Литвин та

В.Стус. Ціною власного життя вони сприяли утвердженню у нашому

суспільстві ідеалів демократичної й правової держави.

4. “Перебудова” та проголошення державного суверенітету

У березні 1985]р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було

обрано Михайла Горбачова, який проголосив курс на

“перебудову” (“перестройку”) з метою побудови “гуманного

демократичного соціалізму”. Головними складовими нового курсу

стали: “прискорення” і реформування економіки; нове політичне

мислення та міжнародне співробітництво; гласність,

демократизація, виникнення багатопартійної системи і т. п. Проте

перебудова як “революція згори”, не досягла поставлених цілей.

Натомість, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала

революційний процес “знизу”, який призвів до знищення

тоталітарної системи. Складовою частиною цього процесу стало

національно-державне відродження України.

129

Значним поштовхом до пробудження суспільства спричинилася

аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986]р., яка мала

катастрофічні екологічні й економічні наслідки. Катастрофа

відкрила очі мільйонам людей на напівколоніальне становище

України.

Найперше виступила інтелігенція, невдоволена повільними

темпами перебудови у республіці. Виник конфлікт між

консерваторами з оточення В.Щербицького і групою письменників

(О.Гончар, І.Драч, Д.Павличко та ін.), котрі виступили з різкою

критикою мовної та екологічної ситуації у республіці.

Чільне місце серед політичних організацій належало Українській

Гельсінській Спілці, яка взяла на себе роль інтелектуального центру

та лідера народної опозиції. Оприлюднена у 1988]р., “Декларація

принципів” засвідчила, що УГС з правозахисної перетворилася на

“типово політичну” організацію. Вона першою в Україні заявила

про необхідність побудови самостійної незалежної держави.

У лютому 1989 р. у Літературній Україні був опублікований

проект програми Народного руху України за перебудову і тоді ж при

СПУ було утворено Товариство української мови ім. Т.Шевченка

(ТУМ) на чолі з Д.Павличком.

Навесні 1989]р. вперше в радянській історії відбулися вибори

народних депутатів СРСР на альтернативній основі. Незважаючи

на обмеженість виборчого закону та опір властей, народними

депутатами від України було обрано багатьох прихильників

радикальних реформ.

Пожвавилася діяльність неформальних організацій (Товариство

Лева, Зелений світ, “Меморіал”,ТУМ та ін.). Вони оприлюднювали

інформацію з болючих проблем сучасності та відчутно опонували

Комуністичній партії.

У вересні 1989Vр. виник Народний Рух України (НРУ) – перша

масова політична організація, яку очолив І.Драч і яка фактично

перебувала в опозиції до КПРС. За ухваленим у жовтні 1989Vр.

“Законом про мови в Українській РСР” українська мова отримала

статус державної.

У січні 1990 р. до дня соборності українських земель

опозиційними силами був організований “живий ланцюг” від

Івано-Фран-ківська через Львів до Києва.

130

У березні-травні 1990Vр. відбулися вибори до Верховної Ради

УРСР та до місцевих Рад. На цей раз Закон про вибори був значно

демократичнішим. Депутати обиралися прямим таємним

голосуванням з альтернативних кандидатур. І хоча обрання

народних депутатів відбувалося в умовах однопартійної системи й

монополії КПУ на засоби масової інформації, з 442 депутатів 111

користувалися підтримкою Демократичного блоку, який

утворився напередодні виборів з ініціативи РУХу та близьких до

нього організацій. Демократи перемогли у 5-ти областях:

Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та

Київській. Але в цілому в Україні КПУ зберегла свої позиції.

Більшість депутатів Верховної Ради залишилися прихильниками

компартійного курсу. У березні 1990 р. М.Горбачова було обрано

Президентом СРСР.

Вибори до місцевих Рад засвідчили переконливу перемогу

демократичного блоку у Галичині, менш переконливу – у Києві та

Харкові. Вперше у трьох західних областях компартія змушена була

перейти в опозицію. Хоча вибори 1990Vр. не привели до повної

перемоги демократії, вони мали величезне значення для України.

Похитнулася монополія Компартії на владу. Уперше в історії

Україна одержала демократично обраний парламент. Над

будинками міських Рад Стрия, Львова та ін. вперше за радянський

період замайоріли синьо-жовті національні прапори. Подібно

вперше в Україні 26 квітня офіційно вшановано як день

Чорнобильської трагедії.

Влітку 1990Vр. новообрані парламенти союзних республік один

за одним проголошували декларації про державний суверенітет. У

цій ситуації М.Горбачов запропонував укласти новий союзний

договір, що передбачав збереження єдиної держави. Народна Рада

на чолі з І.Юхновським, що організувалася у Верховній Раді УРСР

як опозиційна вимагала рішуче декларувати намір України до

незалежності.

16 липня 1990]р. Верховна Рада 12-го скликання ухвалила

історичний документ - “Декларацію про державний суверенітет

України”. Проголошувалися самостійність, повнота і неподільність

влади республіки в межах її території та незалежність у зовнішніх

зносинах; верховенство Конституції та законів республіки;

виключне право народу України на володіння, користування й

131

розпорядження національним багатством республіки; право на

власні збройні сили тощо. У Декларації зазначалося, що “громадяни

Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило на

території республіки і не можуть використовуватись у військових

цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР”.

Декларувався намір України бути нейтральною державою і

дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не

виробляти і не набувати ядерної зброї. Стосовно громадянства,

було ухвалене компромісне формулювання: “Українська РСР має

своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на

збереження громадянства СРСР”.

Внаслідок протидії комуністичної більшості, Верховна Рада

відхилила пропозицію демократичного крила надати Декларації

силу конституційного закону.

23 липня 1990 р. Головою Верховної Ради було обрано Леоніда

Кравчука. Відтепер найважливішим завданням було реалізувати

основні положення Декларації. Зокрема, 3 серпня було ухвалено

Закон “Про економічну самостійність Української РСР”.

Прикметно, що проголошення державного суверенітету збіглося

із відзначенням 500-річчя українського козацтва.

132

Тема 9. Україна – суверенна держава

1. Утвердження незалежності.

2. Соціально-економічний і політичний розвиток.

3. Зовнішньополітична діяльність.

4. "Помаранчева революція" та її наслідки.

Джерела і література: 5, 9, 12, 18-19, 25, 28, 37-38

1. Утвердження незалежності

Проголошуючи суверенітет, Україна формально мала непогані

стартові умови для незалежного державного існування. Однак на

межі 1980–1990-хVрр. республіка опинилася у стані глибокої

економічної та політичної кризи.

Кризове становище України, як і загалом Союзу, було логічним

наслідком згубної практики господарювання радянського

керівництва, за якою беззастережна перевага надавалася

виробництву засобів виробництва. З УРСР були “викачані” майже

всі її природні багатства – нафта, ліс, руда, значна частина вугілля.

Україна мала найвищий у світі рівень розораності с/г угідь – 82% (у

США – 16%, у Європі – 30%, в СРСР загалом – 37%).

Протягом 1980–1990Vрр. природний приріст населення знизився

майже у 5 разів. За народжуваністю республіка у 1990Vр. посіла

останнє в СРСР 15-е місце. Удвічі вищим, ніж у державах Заходу,

був рівень дитячої смертності. Кожен третій вмирав, не доживши до

пенсійного віку.

Економічна криза, викликана об’єктивними і суб’єктивними

факторами, призвела до політичної кризи восени 1990]р. У

вирішальний момент у боротьбу включилася нова політична сила –

студентство. На початку жовтня студенти у центрі Києва розпочали

голодування і висунули кілька важливих вимог. Серед них:

відставка голови Ради Міністрів В.Масола, призначення нових

виборів на багатопартійній основі, прийняття постанови про

націоналізацію майна КПРС, відмова від підписання союзного

договору, повернення в Україну всіх її громадян, що проходять

строкову військову службу за межами республіки. Верховна Рада

частково задовільнила основні вимоги студентів, зокрема, про

відставку Голови уряду.

133

На початку 1991]р. активізувалися сепаратистські сили у Криму,

Донбасі, Закарпатті. 12 лютого 1991 р. було ухвалено Закон “Про

відновлення Кримської Автономної Радянської Республіки”, а у

березні проведено Всесоюзний референдум щодо збереження

СРСР. Радянські керівники узгодили текст союзного договору. Його

попереднє підписання було призначено на 20 серпня. Проте

український парламент відклав розгляд проекту договору на осінь.

А події, що відбулися в серпні, корінним чином змінили ситуацію.

19–21 серпня 1991]р. керівники СРСР під час відпустки

М.Горбачова зробили останню спробу врятувати імперію шляхом

державного перевороту. Утворений Державний комітет з

надзвичайного стану (ДКНС) заборонив діяльність небажаних

режиму органів влади і управління, політичних партій, громадських

організацій і масових рухів, мітингів, демонстрацій і страйків,

запровадив комендантську годину та обшук громадян, встановив

контроль над засобами масової інформації. У Москву було введено

війська. Однак, завдяки опору демократичних сил, серед яких

помітне місце належить українцям, путч провалився, а його

організаторів було заарештовано. Прихильники тоталітарного

режиму були остаточно скомпрометовані.

20 серпня Президія ВР УРСР визнала рішення ДКНС такими,

що “не мають юридичної сили на території України”, а Народна

Рада створила коаліцію “Незалежна демократична Україна” із 27

партій і рухів та заявила, що переворот є антиконституційним, а

арешт Президента СРСР злочинним. За даними соціологічного

опитування переважна більшість громадян України не підтримала

ДКНС. Зате Секретаріат ЦК КПУ зобов’язав партійні комітети

керуватися документами “путчистів”. Контрольовані Компартією

облвиконкоми Дніпропетровської, Житомирської, Миколаївської,

Одеської областей, а також Кримська АРСР визнали рішення

ДКНС.

24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради України

були ухвалені Постанова та Акт проголошення незалежності

України. Цим фактично і юридично було припинено існування

УРСР та проголошено створення нової суверенної держави під

назвою Україна.

26 серпня Президія ВР тимчасово припинила, а 30 серпня

Л.Кравчук підписав указ “Про заборону діяльності Компартії

134

України” (у грудні 2001 р. Конституційний суд України визнав це

рішення неконституційним).

Надзвичайно важливою для українського керівництва була

реакція Росії на проголошення незалежності України. Між

сторонами існував договір від 19 листопада 1990 р. про

неприпустимість перегляду кордонів, але у нових умовах це

рішення необхідно було підтвердити. 28 серпня 1991 р. до Києва

прибула делегація Росії. У результаті дводенних переговорів

сторони підтвердили територіальну цілісність обох держав.

Протягом трьох місяців (вересень–листопад) в Україні йшла

велика підготовча робота до проведення референдуму та розбудова

державних структур. Було створено Службу безпеки (СБУ);

прийнято Закони про Національну гвардію, Державний кордон і

Прикордонні війська, а також визначено “Основні напрями

економічної політики України в умовах незалежності”. 4 вересня

над будинком ВР піднято синьо-жовтий прапор.

8 жовтня Верховна Рада схвалила закон “Про громадянство

України”. Україна надала громадянство усім, хто на момент

набуття чинності закону проживав на її території незалежно від

походження, стану, національності тощо. Норму про подвійне

громадянство було скасовано.

24 жовтня Верховна Рада ухвалила Заяву про без’ядерний

статус України, а 1 листопада - Декларацію прав

національностей України.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. З 32Vмлн.

громадян, що прийшли на виборчі дільниці, майже 29Vмлн.

(90,35V%) підтвердили Акт проголошення незалежності. Того ж дня

було обрано Президента України. Ним став Леонід Кравчук. 5

грудня він склав присягу народу України, а Головою Верховної

Ради було обрано Івана Плюща.

6 грудня був підписаний Указ Президента про створення

Збройних сил України. Першим Міністром оборони суверенної

України став Костянтин Морозов.

Утворення СНД. 7–8 грудня 1991 р. керівники Білорусії, Росії

та України (С.Шушкевич, Б.Єльцин та Л.Кравчук) підписали Угоду

про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в

Алма-Аті керівники 11 незалежних держав СРСР (крім Грузії та країн

Балтії) ухвалили Декларацію держав–учасниць СНД. 25 грудня

135

Президент СРСР М.Горбачов подав у відставку. СРСР припинив

існування як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність.

Міжнародне визнання України. У грудні розпочалося

міжнародне визнання незалежності України. Першими незалежність

України визнали 2 грудня Польща і Канада, у наступні дні –

Угорщина, Литва, Латвія, Росія і Болгарія. 19 грудня суверенітет

України підтвердила Швеція, 24 грудня – Норвегія, 25 грудня –

США. Всього протягом грудня Україну як незалежну державу

визнали 57 держав світу, а до березня 1992 р. – понад 100 країн,

протягом першого року – більше 130 країн. Із 110 із них було

встановлено дипломатичні відносини у повному обсязі. На початку

2001Vр. наша держава підтримувала дипломатичні відносини із

понад 150 країнами світу.

Проблема ядерного роззброєння. Після розпаду СРСР Україна

володіла 15% його ядерного потенціалу, знаходячись на третьому

місці після США та Росії, і випереджаючи арсенали Великобританії,

Франції і Китаю, разом узятих. Виконуючи задеклароване ще у 1990 р.

рішення про набуття статусу неядерної держави, Україна до 6

травня 1992 р. вивезла у Росію усі тактичні ракети, на жаль, без

належної фінансової компенсації та міжнародних гарантій безпеки.

Протягом 1992–1994 рр. було досягнуто ряду міжнародних угод

про скорочення стратегічних наступальних озброєнь Після

складних і довготривалих переговорів, 14 січня 1994 р. президенти

США, Росії та України підписали у Москві тристоронню заяву про

ядерне роззброєння України з компенсацією за високозбагачений

уран, що містився у ядерних боєзарядах, та наданням необхідної

фінансової і технічної допомоги для демонтажу цієї небезпечної

зброї. Тристороння угода була ратифікована українським

парламентом.

16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про

приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної

зброї, як держави, що не володіє нею, за умови надання

міжнародних гарантій безпеки. Незабаром Україна отримала такі

гарантії від держав, що володіють ядерною зброєю – Росії, США.

Великої Британії, Франції та Китаю.

У 1996 р. Україна завершила процес свого ядерного роззброєння,

ставши першою країною світу, яка добровільно позбулася ядерного

арсеналу.

136

Державна атрибутика. У протистоянні національно-демокра-

тичних і прокомуністичних сил перевагу здобула національна

традиція. 15 січня 1992 р. була затверджена музична редакція

Державного гімну “Ще не вмерла Україна” (композитор

М.Вербицький); 28 січня 1992 р. – синьо-жовтий Державний

прапор, 19 лютого того ж року – Тризуб як малий Герб України. У

2003 р. було схвалено текст Державного гімну на слова

П.Чубинського “Ще не вмерла Україна” із незначними змінами.

2. Соціально-економічний і політичний розвиток

Спад виробництва у 1991–1992Vрр. набув загрозливих масштабів.

Так, національний дохід в 1991Vр. знизився на 10V%, а наступного

року на 14V%. Валова продукція промисловості зменшилася на

13,4V%, а сільського господарства – на 18V%. У листопаді 1992Vр.

інфляція перейшла рубіж 50V%. Значною мірою це зумовлювалось

тим, що Росія розпочала ринкові реформи з лібералізації цін, що

призвело до значного зростання цін в Україні на газ та нафту

(відповідно в 100 та 300 разів). Зростання цін на енергоносії почало

розкручувати спіраль інфляції. За 1992Vр. гроші знецінились в 21

раз, а за 1993Vр. – у 103 рази. Таких масштабів інфляції не

спостерігалось в цей час у жодній країні світу. Зросла

заборгованість іншим державам.

Руйнувався науково-технічний потенціал. Питома вага

асигнувань на науку в бюджеті скоротилася у 1990–1994Vрр.

вчетверо, а чисельність науковців – утричі. Сотні спеціалістів вищої

кваліфікації виїхали за кордон на тимчасову або постійну роботу.

Внаслідок міграції Україна втрачала щороку до 10 тис.

дипломованих спеціалістів. Понад 20% науковців перейшли

працювати у комерційні структури.

Економічна криза ставила під сумнів державну незалежність.

Активізувалися сили, які виступали за відродження Радянського

Союзу, приєднання до Росії і т. п. Особливої загрози такі тенденції

набули у зрусифікованих областях Сходу й Півдня. Жителі регіонів

з високим рівнем індустріалізації найбільше відчули на собі вплив

економічної кризи, що найдошкульніше зачепила великі

підприємства. Обмежені й обережні спроби уряду ввести в дію

закон 1989 р. про державний статус української мови, викликав

137

серед них хвилю обурення й страху перед наступом “українського

націоналізму”. Лавиноподібний характер економічної кризи

породив прогноз про неминучість в Україні громадянської війни

між українцями й росіянами, Сходом і Заходом. На щастя, цей

прогноз не справдився.

Як не дивно, але якою б не була ситуація в Україні, вона мала

окремі позитивні моменти. Якщо населення Польщі, Росії та інших

сусідів України, що вступили на шлях радикальних економічних

перетворень, пережило “шокову терапію” і було втомлене

реформами, то українці потерпали власне від їх відсутності. З

іншого боку, мовно-культурна роз’єднаність та відмінності у

політичних орієнтаціях мешканців Сходу й Заходу робили

неможливою появу єдиної “червоно-коричневої” опозиції, на зразок

антиреформаторського блоку комуністів і націоналістів Росії.

Ці дві обставини створювали сприятливі обставини для перемоги

колишнього прем’єр-міністра Леоніда Кучми на президентських

виборах улітку 1994]р. Він пішов значно далі передвиборних

обіцянок навести порядок адміністративними методами й

запропонував масштабну програму радикальних економічних і

соціальних перетворень: звільнення цін, обмеження дефіциту

держбюджету, запровадження вільної внутрішньої й зовнішньої

торгівлі, масову приватизацію великих підприємств, проведення

земельної реформи і т. п.

Команді Л.Кучми вдалося досягли певних успіхів у проведенні

економічних реформ. Рівень інфляції знизився із 72V% у листопаді

1994Vр. до 4,6% у травні 1995Vр., зросла середня зарплата, з’явились

умови для системних перетворень у промисловості і сільському

господарстві.

Поряд із кризовими зародилися та набрали силу певні позитивні

тенденції та процеси на основі нових форм власності. Загалом за

роки економічної кризи (1991–1999Vрр.) валовий внутрішній

продукт України скоротився в 2,5 рази, обсяги промислової

продукції – майже у 1,9, сільського господарства – у 2,1 разів.

Важлива роль у стабілізації економічного і політичного

становища належала конституційній і грошовій реформам

Ухвалення 28 червня 1996]р. Основного закону держави –

Конституції та введення у вересні 1996]р. національної валюти –

138