Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

121

ЕПІТАЛАМА (від грец. шлюбний) — в античній літературі пісня або

вірш, що виконувалися під час весільних обрядів.

ЕПІТАФІЯ (від грец. еpі — над і taphos — могила) — 1) Намогильний

напис. 2) Скульптурний чи живописний твір меморіального призна-

чення, що містить портретне зображення померлого.

ЕПОС (грец. — слово, розповідь) — 1) Героїчні народні пісні, думи,

поеми, оповіді. 2) Оповідний рід художньої літератури.

ЕРГОНОМІКА (грец. ergon — робота і nomos — закон) — інтегратив-

на наука, яка вивчає закономірності особливостей людини та засобів

виробництва. Виникла на стику технічних наук і психології, фізіо-

логії та гігієни праці. Досліджує оптимальні пристосування машин,

інструментів, обладнання і умов праці до психофізіологічних власти-

востей людини. Е. називаємо також антропотехнікою та інженерною

психологією.

ЕСЕ (франц. еssai, букв. спроба) — короткі наукові, критичні та інші

нариси, які відзначаються вишуканістю форми. Іноді термін «Е.»

вживається з іронічним відтінком. У сучасній літературі Е. — нарис

або стаття, насичені теоретичними, філософськими роздумами.

ЕССЕНИ, або ЕССЕЇ — іудейська секта, заснована 150 р. до н.е. Стоя-

ла осторонь політичної боротьби, демонструвала релігійний аскетизм,

суворо дотримувалася традиційних іудейських настанов. Частина Е.

практикувала безшлюбність. Займалася сільським господарством,

ремісництвом та лікуванням; майно в їхніх громадах було спільним.

Вступ до секти був пов’язаний з таємними ритуалами. Е. вірили у

безсмертність душі, потойбічну відплату; мали розвинуті месіанські

уявлення. Це сприяло злиттю Е. з християнством.

ЕСТЕТИКА (від грец. aisthetikos — чуттєво сприйманий) — наука

про прекрасне, його сприйняття та значення для суспільства, про за-

гальні закони художнього пізнання дійсності і розвитку мистецтва.

Естетика

122

ЕСХАТОЛОГІЯ (від грец. esсhatos — останній, крайній і...логія) —

релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту, є складовою

будь-якої релігії.

ЕТАЛОНИ (франц. etalon, від etaler — виставляти, показувати) —

1) Зразкові міри та зразкові вимірювальні прилади, призначені для

зберігання й відтворення одиниць вимірювання з точністю, макси-

мально можливою за даного рівня вимірювальної техніки. Е. забез-

печують єдність і правильність вимірювання у кожній державі та

в усьому світі. Розрізняють Е. штучні й природні. До штучних на-

лежить, напр., Е. одиниці маси — кілограма, що становить прямий

циліндр діаметром 39 мм, виготовлений зі сплаву платини (90 %)

та іридію (10 %) Природним є, напр., Е. одиниці довжини — метра,

який дорівнює 1 650 763,73 довжини хвиль (у вакуумі) випроміню-

вання атома критону — 86. Е. бувають міжнародні (їх зберігають у

Міжнародному бюро мір і вагів) і національні, які належать окремим

державам. 2) Переносно — зразок, мірило.

ЕТАЛОННА ГРУПА — група, система поглядів якої використову-

ється діючою особою як система еталонів.

ЕТИКА (лат. ethica, ethika, від грец. ethos — звичай) — 1) Наука, що

вивчає мораль. 2) Норми поведінки, сукупність загальноприйнятих

моральних правил, вимоги, які людина ставить перед собою або яких

вимагає суспільство у певному середовищі, соціальній групі населен-

ня. В українському побуті ще у давні часи зафіксовані певні правила

глибокої моралі для різних прошарків населення — однакові як для

ченців, так і для світських людей. Суворі вимоги до людини місти-

лись у спеціальних порадниках для сповіді. Напр., «Ізборник Свя-

тослава», 1076 р. («Поради багатим») або «Поученіє» Володимира

Мономаха (до 1125 р.) містили класифікацію доброчинств, де поряд з

релігійною санкцією моралі («Заповіді Божі») вказувалися і санкції

«людські» (слава та поважання людей). Вимоги християнської етики

до питань політики викладені у т. зв. «Слові про князів» (XII ст.).

Про вимоги «лицарської моралі» свідчать літописи (зокрема, т. зв.

Іпатіївський). Ці три типи етичних поглядів панували в Україні аж

Есхатологія

123

до XII ст. Етичні проблеми висвітлював у своїх творах Г. Сковорода

(систематичний виклад: «Начальная дверь ко християнскому добро-

нравию, діалоги»). У них наголошено на індивідуальних моральних

завданнях, які стоять перед кожною людиною, покликані Богом до

певного життєвого шляху. Подібне пропагують М. Гоголь (кожній

людині Богом «доручено» виконання якогось завдання, людина є

робітником у «Божому господарстві»), І. Франко, Леся Українка, І.

Багряний. Велике значення для ефективності підприємництва має

дотримання етичних норм.

ЕТИКЕТ (франц. étiquette, від флам. steeken — устромляти) — 1) Пра-

вила поведінки людей. 2) Порядок дій, правил ввічливості під час ді-

лових зустрічей, переговорів, у дипломатичних колах.

ЕТИКЕТКА (франц. étiquette — ярлик, знак) — 1) Товарний ярлик,

товарний знак, долучений до товару або до його упаковки, де зазна-

чено назву товару, його основні характеристики, параметри, ціну,

фірму-виготовлювача тощо. 2) Підпис під експонатом у музеї чи на

виставці.

ЕТНІЧНА ГРУПА (від грец. ethnos — народ) — національна менши-

на, частина етносу, що проживає за межами своєї етнічної терито-

рії. В Україні такими Е. г. є росіяни, поляки, угорці, євреї, німці,

білоруси, словаки, чехи, ін.

ЕТНІЧНА САМОСВІДОМІСТЬ — усвідомлення людьми своєї при-

четності до певного народу; одна з основних етнічних прикмет.

ЕТНІЧНИЙ (від грец. ethnikos — народний) — той, що стосується або

належить до якогось народу, його традицій, духовності, культури

або до окремої етнічної групи людей.

ЕТНІЧНІ ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ — рушійні сили

розвитку економіки суспільства, пов’язані з впливом на економічне

життя особливостей етнічної свідомості, типової економічної куль-

тури і поведінки нації.

Етнічні фактори економічного розвитку

124

ЕТНОГЕНЕЗ (грец. ethnos — народ, genesis — походження, джере-

ло) — походження народів. Це сукупність історичних, соціально-

культурних явищ і процесів, які спричинилися до утворення етносу.

Охоплює значний історичний період становлення та існування етно-

су у різних етноісторичних джерелах (рід, плем’я, народ, нація).

ЕТНОГРАФІЧНА ГРУПА — локально-територіальна частина етно-

су, яка вирізняється особливостями традиційної матеріальної і ду-

ховної культури, побуту, інколи діалектом. Такими Е. г. в Україні є

гуцули, бойки, поліщуки, подоляни, волиняни, ін.

ЕТНОГРАФІЯ (грец. ethnos — плем’я, народ і grapho — пишу) — «на-

родопис», народознавство. Наука, яка вивчає культуру, побут і зви-

чаї того чи іншого народу.

ЕТНОЛОГІЯ (грец. ethnos — народ і logos — слово, наука) — наука

про народ. У науці вживається для означення поняття «теоретична

етнографія».

ЕТНОНІМ (від грец. ethnos — народ і onima — ім’я, назва)– назва

народу, що передбачає визнання одного предка, родину й психоло-

гічну сумісність. Назва народу «українці» сформувалася остаточно у

X VIII–XIX ст., хоч виникла ще у XII ст. Раніше вживали назв «русь-

кий», «русичі».

ЕТНОС (грец. народ) — стійке об’єднання людей, що історично скла-

лося на певній території на ґрунті суспільного походження. Характе-

ризується єдиною мовою, культурою, побутом, самосвідомістю, мен-

тальністю. Вживається у значенні «народ».

ЕТНОЦЕНТРИЗМ (від грец. племінний, народний та лат. центр) —

переконання у зверхності, вищості власної етнічної та культурної

групи, відповідно зневага до інших груп.

Етногенез

125

ЄВА (староєвр. Хава — та, що дає життя) — згідно з Біб-

лією перша жінка на Землі, праматір людства, створена

Богом на шостий день його творіння з ребра Адама і при-

ведена йому як дружина. За непослух Бог вигнав Єву ра-

зом з Адамом із раю і засудив їх. Єва за свій гріх мала «в

болях … народжувати дітей» і коритися чоловікові.

ЄВАНГЕЛІЯ (від грец. evangelion — добра звістка) — час-

тина Біблії, чотири пов’язані спільною темою релігійні

твори, що становлять основну частину Нового Заповіту.

Містять життєпис Ісуса Христа на основі християнського

віровчення.

ЄВАНГЕЛІСТ (грец.) — 1) Кожний з чотирьох, визнаних християн-

ською церквою, укладачів ранньохристиянських творів — євангелій.

2) Член секти євангелістів.

ЄВРАЗІЙСТВО — концепція щодо слов’янських культур як неєвро-

пейського феномену, який об’єднує в собі західні і східні риси і зні-

має суперечність інших та синтезує їхні досягнення.

ЄВРОПОЦЕНТРИЗМ — вчення, яке доводить, що найбільший вне-

сок у розвиток світової культури зробили європейські народи.

ЄВШАН — ЗІЛЛЯ (ПОЛИН) — символ пам’яті; рідної землі, Бать-

ківщини, своєрідний пароль українців. Євшан — зілля (полин) —

степова запашна рослина із червоним або пурпуровим цвітом. У

Біб лії слово «полин» нерідко поєднується зі словом «яд». Грішники

часто зазнають кари Господньої саме полином. Слово «Євшан» за

походженням тюркське. В Іпатіївському літописі міститься цікава

Євшан — зілля (полин)

126

оповідь про братів — половецьких ханів — Отрока та Сирчана. Після

поразки від Мономаха хан Отрок опинився у Грузії, а Сирчан зали-

шився коло Дону. «По смерті ж Володимира остався у Сирчана один

лиш музика Ор, і послав він його в Обези (частина Грузії), мовивши:

«Володимир вже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою. Мов

же ти йому слово моє, співай же йому пісні половецькі. А якщо він

не схоче, дай йому понюхати зілля, що зветься Євшан». Той же не

схотів ні вернутися, ні послухати. І дав Ор зілля, і той, понюхавши

і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти,

аніж на чужій славному бути». І пішов він у землю свою (Л. Мах-

новець Літопис руський. — С. 3 68–369). Не випадково митрополит

Іларіон підкреслював: «Євшан — зілля зцілює від винародовлен-

ня, і хто забуде свою Батьківщину воно пригадає». В українському

фольклорі полин — надійний оберіг від русалок, іншої нечисті. Об-

раз «євшан — зілля» став літературною традицією. Він зустрічаєть-

ся у творах І. Франка, М. Вороного, Л. Забашти, М. Чабанівського,

В. Коломійця, О. Гончарова та ін.

ЄЗУЇТИ (від лат. Jesus — Ісус) — члени католицького чернечого ор-

дену «Товариство Ісуса», створеного 1534 р. І. Лойолою. Орден від-

значався особливою активністю в боротьбі з Реформацією.

ЄРЕСЬ (від грец. — особливе віровчення) — 1) Релігійне вчення, що

заперечує догмати та організаційні форми пануючої церкви. 2) Пере-

носно — відступ від панівних, загальноприйнятих поглядів, правил,

положень та ін., інколи — те, що позбавлене здорового глузду.

Єзуїти

127

ЖАНР (франц. genre, від лат. genus (generis) — рід, вид) — тип мис-

тецького й літературного твору (роман, повість, поема тощо).

ЖАРГОН (франц. jargon, від галло-романського gargone — базікан-

ня) — соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специ-

фічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної й грама-

тичної систем.

ЖЕНЬ (кит.) — принцип людяності, гуманного підходу до людини та

суспільства.

ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ — один із стародавніх релігійних обрядів

принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предме-

там, богам, злим духам тощо. Ж. виникло в епоху первісного суспіль-

ства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів

померлих предків або духів-покровителів. Ж. набувало часом диких,

бузувірських форм. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігі-

ях і до нашого часу: запалювання свічок і лампад, освячення хліба,

плодів, поминання родичів на могилах, причастя, обітниця, калічен-

ня себе в бузувірських сектах.

ЖРЕЦТВО — суспільна (станова чи кастова) група людей, що викону-

вали релігійні обряди. Найбільшого розвитку досягло в Єгипті, Індії,

Іудеї та ін. На відміну від релігій Сходу, в Греції не було Ж. в загаль-

ноприйнятому розумінні: у полісах кожен громадянин міг приноси-

ти жертви, виконуючи очищення, узливання та інші священні дії.

Жерця, як правило, обирали на рік або на кілька років, часом при-

значали жеребкуванням. Деякі «посади» жерців діставались у спад-

щину на ціле життя. В елліністичний період сан жерця можна було

купити. Жерцем міг бути лише рівноправний громадянин, здоровий

Жрецтво

128

психічно й фізично. Жерці не брали особливої платні за свою роботу,

але брали частину м’яса жертовних тварин та подарунки віруючих. В

античній Греції державним культом відали найвищі службові особи,

а не жерці. Римське Ж. відігравало більшу роль в житті суспільства,

ніж грецьке. У Римі жерці були службовими особами, відали кален-

дарем, оберігали закони, вступали в міжнародні зносини, засідали с

сенаті тощо.

У переносному значенні жрець — той, хто присвячує себе служінню

чомусь: жрець Аполлона — митець, жрець Вакха — п’яниця, жрець

Морфея — сплюх (жартівливе) тощо.

ЖУПЕЛ — щось таке, що викликає жах, лякає. На церковно-слов’ян-

ській мові — сірка, що горить, чи смола для грішників у пеклі.

Жупел

129

ЗАДАТКИ — природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової сис-

теми, мозку, що становлять природне підґрунтя розвитку здібностей.

ЗАКЛИНАННЯ — усталена словесна формула, що супроводжується

відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було

вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклун-

ській силі, висловити настійне прохання, благання.

ЗАМОВЛЯННЯ — магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи

чаклунську силу, чинять вплив на щось — загоюють рани, лікують

хвороби тощо.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РУСІ — прийняття хрис-

тиянства наприкінці Х ст. як державної релігії в Київській Русі, ві-

доме також під назвою «хрещення Русі». Як свідчить історична на-

ука, цей процес розпочався задовго до правління київського князя

Володимира Святославовича і тривав багато десятиліть після нього.

Серед панівних верств християнство поширилося вже в середині ІХ

ст. У 988-989 рр., коли за Володимира проводилося масове хрещен-

ня в Києві та Новгороді, воно набуло статусу державної релігії, але

його запровадження відбувалося й далі. З. п. на Р. було зумовлене по-

требами феодального ладу: сформоване родоплемінним суспільством

язичництво вже не відповідало соціальним і духовним запитам нового

часу; князівсько-боярська верхівка бачила в новій релігії, яка пропо-

відувала ідеї богоданості держави, законопослушання, християнської

духовності тощо, засіб зміцнення своєї влади, централізації давньо-

руської держави, зміцнення її міжнародного становища. Той факт,

що Володимир віддав перевагу православ’ю, пояснюється низкою об-

ставин: наявністю давніх торговельних та інших зв’язків між Київ-

ською Руссю і Візантією, укоріненим у ньому принципом п ідлеглості

Запровадження християнства на Русі

130

церкви державній владі («принцип візантіїзму»), можливістю вико-

ристання у даній конфесії слов’янської мови під час богослужіння. З.

п. на Р. наштовхнулося на опір прихильників «віри батьків» — язич-

ництва, але в цілому було прогресивним актом, оскільки воно допома-

гало встановленню історично-прогресивних феодальних суспільних

відносин, сприяло широкому проникненню на Русь досягнень візан-

тійської культури, налагодженню і розвитку зовнішньополітичних

зв’язків Київської держави з державами Європи.

ЗВИЧАЙ — усталений спосіб людської діяльності, який передається

від покоління до покоління.

ЗДАТНІСТЬ — властивість індивіда, яка визначає його можливість,

спроможність, нахил до виконання певної діяльності, наприклад

здатність до навчання, здатність до трудової діяльності (професійна

придатність) тощо. З. зумовлюється рівнем знань, здібностей, умінь,

навичок, особистісними якостями (риси характеру і темперамент,

особливості емоційно-вольової сфери). 3. опосередкована умовами ді-

яльності і вимогами соціального оточення. 3. не є чимось незмінним,

вона розвивається, поглиблюється, диференціюється в ході практич-

ної діяльності людини. Значну роль, при цьому відіграють природні

нахили людини, задатки.

ЗДІБНОСТІ — психічні властивості індивіда, які є передумовою

успішного виконання певних видів діяльності (набуття знань,

умінь і навичок; використання їх у праці). Виділяють загальні З.,

які тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах людської діяль-

ності (загальні розумові здібності, пам’ять, увага та ін.), і спеціаль-

ні здібності, які відповідають вужчому колу вимог конкретної ді-

яльності (музичний слух — для музиканта, психомоторне чуття —

для пілота, творча уява — для конструктора тощо). Успішне вико-

нання певної діяльності передбачає своєрідне поєднання загальних

і спеціальних здібностей. З. є не природженими, а соціально набу-

тими. Визначальним у розвитку здібностей є умови життя і відно-

сини людини з навколишнім середовищем. 3. людини розвивають-

ся на базі засвоєння суспільного досвіду, виховання і н авчання, в

Звичай